Матеріали з рубрикою «Вшанування»

23 вересня Україна вшановуватиме 150-річчя від дня народження зірки планетарного рівня, якій мала честь аплодувати й Одеса, – Соломії Крушельницької.

«150 років від дня народження видатної української оперної співачки та педагогині Соломії Амвросіївни Крушельницької сповнюється 23 вересня цього року. Відзначатимемо цю дату на державному рівні, попри все. Ми вдячні всім, хто долучатиметься до організації святкових заходів і в Україні, і за кордоном. Адже імена видатних українців і українок має знати весь світ. Особливо це важливо зараз, коли росіяни нищать все українське, зокрема зазіхають на нашу ідентичність», — зазначив на засіданні оргкомітету з підготовки пам’ятних заходів міністр культури та інформпо-літики Олександр Ткаченко.

Як близько Ананьїв до Одеси. І як довго буває лине звістка про щось гарне і чудове.

От не знав я досі, що живе в Ананьєві чудовий поет Анатолій Середа, неголосний і скромний... Викладав у школі фізику, ще й був директором 30 років… Отже — фізик і поет! Отак якось буває.

Та якось познайомив мене з ним земляк його, славний історик наш, професор Григорій Гончарук. Показав його книги, розповів про цього славного вчителя.

1 липня відсвяткував 60-річний ювілей Владислав Єрко — легендарний ілюстратор, чиїми роботами захоплюються малеча й дорослі, знаний майстер української книжкової графіки, участь якого у створенні книги вже гарантує її успіх.

Так сталося, що корінний киянин до семи років виховувався у бабусі в селі Пірнів, що на Десні. Там і було закладене його життєве й творче підґрунтя. «Мене всі любили, я всіх любив, не було поганих або злих людей, навколо бігали кури, коти, всяка живність, воно все було шалено красивим і цікавим. Вражень щодня було стільки, що не впхати в голову», — згадує художник.

Одеська обласна універсальна бібліотека імені М.С. Грушевського є знаним і популярним просвітянським центром нашого краю. Цього статусу вона набула завдяки вмінню колективу професійно організовувати роботу і, що важливо, заохочувати до співпраці широке коло фахівців-гуманітаріїв.

Можливо, комусь це твердження видасться старомодним, але у час війни ми з новою силою маємо усвідомити, що Перемога здобувається і силою фізичною, і духовною наснагою суспільства. Директорка Одеського обласного центру патріотичного виховання дітей та молоді Наталя Михайленко, добре знана своєю активною громадянською позицією, у творчій співпраці з бібліотекарями започаткувала проєкт «Одеські шістдесятники», який передбачає зустрічі з нашими земляками, котрі брали участь у цьому русі.

10 червня така зустріч відбулася з Олексою Різниковим, про що на шпальтах «Чорноморських новин» розповів журналіст і письменник Роман Кракалія. Другим гостем цього проєкту 23 червня став Дмитро Шупта, учасник Руху опору в Україні 1960—1990 років та сучасного українського національно-культурного відродження.

Про українську школу підводного мореплавства ХІХ — початку ХХ століть, і не тільки, говорили в читальній залі Одеської наукової національної бібліотеки по вул. Академіка Філатова, 1.

Презентація наукової праці, властиво, монографії, написаної на основі дисертації, — подія хоч і рідкісна, але для наукової бібліотеки не випадкова. До того ж, дисертант є автором низки документальних книжок з морської тематики, чисельних публікацій у різних виданнях. Тож і прийшли на цю подію люди, котрі, як мовиться, в темі та не один рік знають автора. Якраз постаттю Олександра Калініченка й була цікава ця зустріч.

Так, війна. Так, втрати, біль, розпач… Але ж життя триває. Хіба не заради саме цього — мирного життя — наші герої і героїні тримають лінію фронту, а там, де є змога, відкидають орків до їхнього «парєбріка»?!

Отож, життя триває. І в ньому створюються сім’ї, народжуються діти, святкуються іменини і дні народження. Ось і серед наших друзів-читачів у цю червневу пору славний ювілей відзначила прекрасна людина, шанований педагог-україніст Лариса Василівна Сторожук.

Про пані Ларису і її таланти можна розповідати багато, але, будучи людиною дуже скромною, вона ніяково відмовлялася від публічного привітання. І все ж. Ми таки впросили її до-зволити опублікувати рядки, які ви прочитаєте нижче. Із цими словами (а схожими привітаннями телефон ювілярки переповнений) до вчительки звернувся її колишній учень, в’єтнамець за походженням і українець за світоглядом. Впевнені, що для вчителя такі слова від учня є найвищою відзнакою його праці, визнанням того, що педагог дав своєму вихованцеві не лише знання, а й посіяв у його душі оте «святе і вічне», що робить нас людьми.

Рік за роком, день за днем плине час, вимережуючи людські долі червоними і чорними нитками. В кожної людини, мов тканий рушник, своя життєва ріка. В одного води мілка і звивиста, а в іншого — глибока і рівна, наповнена добром та щирістю на радість усіх.

22 травня для балтянина Миколи Бондаря — день особливий: календар його життя перегорнув 70-й день народження.

Нещодавно, 17 травня, відзначила славний 75-літній ювілей Валентина Сергіївна Осінська — філолог з понад п’ятдесятирічним стажем, активна громадська діячка. А ще — улюблена молодша сестричка мого батька — поета, мовознавця, двічі репресованого Олекси Різникова.

Їхнім стосункам можна позаздрити — вони весь час на зв’язку. 10 років різниці у віці й територіальна віддаленість (моя тітонька проживає у Смілі Черкаської області, тато — в Одесі) не стали на заваді їхнім спільним інтересам та включеності в життя одне одного.

Наприкінці травня Олександрові Корембліту із Подільська сповниться 90 років. Дуже поважна дата для будь-якої людини і, безумовно, для цього шанованого не тільки у своєму місті чоловіка.

Насамперед Олександр Хільович знаний серед кількох поколінь земляків як педагог, багаторічний директор місцевої школи-інтернату, відмінник народної освіти України, а ще — як громадський активіст і поет.

Виграний поєдинок

Механік танка Т-64 Сергій Алексеєнко, родом із Балтської ОТГ, — герой, про якого колись писатимуть книжки й зніматимуть кіно. Неймовірну історію його порятунку розповіли у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового походу: після бою важко поранений воїн кілометр за кілометром повз до своїх на ліктях і колінах з перебитими ногами. Про нього думали, що він уже «200-й»…

Того дня наші захисники вже вдруге заходили у розбите окупантами селище на півдні країни. Сергієва броня йшла першою. Й аж раптом — спалах і вибух: Т-64 підірвався на міні.

Коли прийшов до тями, пригадує воїн, зрозумів, що поранений і треба терміново вибиратися з підірваного танка. Зміг вилізти, відповзти від на кілька метрів до узбіччя дороги й скотися вниз. Згодом почув вибухи, постріли і гуркіт ворожого танка, що сунув усе ближче й ближче. Сергій почав розгрібати під собою старе листя та землю, щоб заритися-сховатися. Вороги під’їхали до підірваного Т-64, зупинилися. Почали роздивлятися понівечену частину машини, відкриті люки.

25 березня сповнилося 100 років від дня народження Марфи Тимченко (25 березня 1922-го, смт Петриківка, Дніпропетровська область — 26 березня 2009-го, Київ) — майстрині декоративного розпису, народної художниці України, лауреатки Національної премії імені Тараса Шевченка.

Багатогранний талант майстрині виявився у різних галузях та жанрах мистецтва — декоративному малюванні, пейзажному і монументальному живопису, орнаментальному розпису на тканині, порцеляні, дереві. Марфа Тимченко — представниця петриківського розпису, що є одним із найупізнаваніших і найві-доміших у світі символів України, її твор-чість має глибинно національний характер, а роботи випромінюють дивовижну етномистецьку культуру нашого народу.

Сьогодні увага всієї планети прикута до нашої прекрасної пшенично-морської, сонячно-небесної України. Можливо, ви помітили, як наповнено зараз проходить час. За останні два тижні, здається, прожито кілька десятків років. І кожен день перенасичений подіями.

Уже в перший день війни у черзі на здавання крові я раптом побачила, що навколо мене — не звичайні люди, яких я раніше не помічала, а когось, може, й недолюблювала. Навколо — справжні герої. І сьогодні — саме той час, коли пишеться новий епос міста, країни, планети. Найкраще, що можна зараз зробити, — включитися по-справжньому в роботу, в боротьбу, у волонтерство...

Волонтери включились у роботу, починаючи з перших годин війни. У Телеграмі було створено чат, де об’єдналися люди, які хочуть допомагати ЗСУ та територіальній обороні.

Найбільший у місті волонтерський центр організовано у приміщенні Одеського ринку їжі (Odesa Food Market) за адресою Рішельєвська, 9а. Сюди одесити, організації, представники бізнесу приносять і привозять усе, що потрібно для перемоги. Волонтери приймають, сортують і відправляють за потребами медикаменти, харчі, електроніку, теплий одяг, спальники, засоби гігієни, бутельовану воду та інші необхідні речі. У центрі постійно працюють кілька десятків осіб, із 7-ї ранку до 17-ї вечора. Робота координується через телеграм-канал.

Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка постановляю:

1. Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2022 року:

ГОРНОСТАЙ Катерині Павлівні, режисерці — за повнометражний ігровий фільм «СТОП-ЗЕМЛЯ»;

Там, у далекому й чужому Афганістані, під час короткого перепочинку їм снилися матері, очі коханих. Комусь — заметіль квітучих садів. Снилися перелітні птахи, які повертались до рідної землі.

Ці скупі зізнання колишніх воїнів-«афганців», які чула від них за час своєї журналістської діяльності, пригадалися, коли йшла до Савранської селищної бібліотеки на захід, приурочений пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів та річниці виведення радянських військ з Афганістану.

Нещодавно відзначила 80-річний ювілей одна з найвідоміших у Балті ветеранок праці Галина Іванівна Баженова.

Усе життя вона живе у нашому місті, де її знає й шанує не одне покоління земляків. І більшу частину своїх літ — аж півсотню — присвятила районній друкарні, де працювала метранпажем, тобто, як нині сказали б, верстальницею газети металевого набору. Ця колись чи не найважча і найвідповідальніша в поліграфії професія в наш комп’ютерний вік відійшла в небуття. Більшості з тих, хто читає ці рядки, навряд чи такі слова, як «верстатка», «гранки», «матриці», «кліше», «марзан», «лінотип» та інші терміни, які, по суті, зникли з ужитку або набули нового значення. А тоді вони були звичними, робочими для всіх причетних до випуску друкованої продукції.

«Всеволод Змієнко. Дві війни одного одесита» — таку назву має кіноролик, презентація якого відбулася 21 січня у відділі соціокультурної діяльності Одеської обласної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського в рамках проєктів Українського інституту національної пам’яті, присвячених загальноєвропейській та загальноукраїнській історії нашого міста.

Ім’я Всеволода Юхимовича Змієнка (1886 — 1938), одесита, видатного військового і державного діяча, який посідає чільне місце в українській і європейській історії буремних 1910 — 1920 років, на жаль, і досі мало відоме широкому загалу. Сподіваюся, що презентований кіноролик бодай почасти заповнить цю прогалину. Бо про таких достойників, як генерал-хорунжий Армії УНР Змієнко мусить знати й пам’ятати і його рідна Одеса, й уся Україна, а в контексті нинішньої російсько-української війни — й нерішуча Європа.

Нинішній рік розпочався резонансним відзначенням 90-ліття від дня народження самобутнього таланту, одного із засновників південного народного декоративного стилю, заслуженого майстра народної творчості України Ростислава Михайловича Палецького (1932—1978). Інтелігенція Одещини підтримує ініціативу мешканців Троїцького оголосити 2022-й Роком Ростислава Палецького.

Для нас надзвичайно цінними є свідчення земляків-ровесників митця, які близько його знали, спілкувалися з ним. Пропонуємо вашій увазі спогади бібліотекарки Троїцької сільської бібліотеки, вчительки української та французької мов місцевої школи, учасниці об’єднання «Степовий колос» Галини Олексіївни Клібановської-Шовпан.