Матеріали з рубрикою «Враження»

Переглядів: 319

«Білим по білому», по-решетилівськи

Є на Полтавщині невеличке містечко Решетилівка. Місцеві чоловіки кажуть, що заснував його козак Решетило. Навіть пам’ятник козаку стоїть у центрі містечка. А от жіночки вважають, що назва походить від того, що тутешні майстрині, вишиваючи, «решетили» тканину — використовували техніку під назвою «прорізний прутик», тому й місцину назвали Решетилівкою.

Побувати тут пощастило у рамках візиту журналістів з різних регіонів України на Полтавщину, організованого Харківським пресклубом (попередні враження-публікації про цю мандрівку читайте у номерах «ЧН» за 30 червня — 2 липня та 21 — 23 липня).

Переглядів: 655

Хліб, сир і галушки

Під час візиту на Полтавщину, що відбувся у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом (перші враження від поїздки читайте у номері за 30 червня — 2 липня), ми не могли не відвідати Полтавський державний аграрний університет. Адже Полтавщина — аграрний регіон з родючими чорноземами, працьовитими людьми, і це дозволяє їй посідати перші позиції у сільськогосподарському секторі нашої країни.

На жаль, у нинішніх реаліях Полтавщина перетворилася на прифронтову зону. За офіційними даними, тут знайшли прихисток 174 тисячі переселенців і скрізь, де тільки можливо, створені волонтерські центри.

Переглядів: 881

Про школу, війну і «русскій корабль...»

Нещодавно група журналістів із різних куточків України в рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, відвідала Полтавську академію неперервної освіти ім. М.В. Остроградського (ПАНО). Головна тема нашого візиту — побачити, як місцеві громади живуть та діють в умовах воєнного стану.

Перше, що вразило нас у ПАНО, — це неймовірно душевна та творча атмосфера, яка панує тут навіть під час війни. На столах — ніжні букетики квітів. Звучить глибока мелодія, що супроводжує відео нинішньої війни, у виконанні скрипаля Полтавського симфонічного оркестру, народного артиста України Юрія Кириченка, який у 2015-у переїхав до Полтави з Донбасу. Цей перформанс допоміг гостро відчути велич і трагізм сьогодення.

Переглядів: 2434

Сурмач на ратуші і фотоподорож у минуле

Здається, вже канули в Лету ті часи, коли можна було, взявши квиток на літак, за годину опинитися десь у Будапешті чи Берліні. У нинішніх реаліях навіть поїздка в межах України виглядає надзвичайною пригодою. І все ж, якщо, звісно, не забороняють карантинні обмеження, ми можемо відкривати для себе сповнені власних історій українські міста та села.

А в них, повірте, — чимало цікавого…

От що, наприклад, ми, одесити, знаємо про Хмельницький? Що там великий промтоварний ринок? Нещодавно довелося майже цілий день провести у Хмельницькому і переконатися, що це гарне, охайне та затишне місто. Може, не таке розкручене для туристів, як Львів чи Одеса, але має власні неповторні родзинки, заради яких варто тут побувати.

Через весь центр Хмельницького пролягає Проскурівська вулиця (стара назва міста — Проскурів), на якій розташовані затишні кафе й ресторанчики. Прогулюючись, побачила, як на балкон ратуші (колишнє пожежне депо) виходить сурмач. Він повертається у різні боки, ніби оглядаючи місто, піднімає сурму — й лунає мелодія. Цей сурмач, якого місцеві вже охрестили Андрієм, — насправді годинникова лялька, або жакемар. У його репертуарі — «Проскурів-ський вальс», «Червона калина», Гімн України, записані профе-сійним музикантом. Зріст Андрія — 180 сантиметрів. Коли він, елегантний, у костюмі й капелюсі, виходить на публіку і грає на сурмі, почуваєшся, ніби раптом опинився десь у Ліможі, адже саме у старовинних містах Західної Європи можна побачити й почути таку дивину…

Переглядів: 3925

Автохтони Помор’я, або Чи знаєте ви, хто такі кашуби?

Кашуби — малочисельний слов’янський народ, який мешкає на півночі Польщі. Багато віків їх намагалися онімечити, а в часи правління комуністів, у тодішній ПНР, кашубську мову не визнавали окремою, вважаючи її діалектом польської.

Їдемо, щоб дізнатися більше. П’ятниця пополудні. Серпнева спека ще не спала. Дорога з Гданська до містечка Жукова, 23 кілометри, несподівано довга й виснажлива. І це при відмінному стані польських автошляхів, які не гірші, а подекуди й кращі за німецькі (останні вважаються еталоном якості доріг). Затори та рух на черепашачій швидкості у суцільному потоці машин забирають коштовний час. Мешканці Триграддя (так зветься агломерація міст, що складається з Гданська, Сопота і Гдині) масово виїжджають у вихідні на природу чи до родин на околиці. Ми втрапили в «годину пік», тож маймо терпіння.

Тутешні краєвиди чудові. Дорога біжить через доглянуті поля, діброви, села й містечка. На дороговказах на зеленому тлі — двомовні назви населених пунктів, польською та кашубською. Кашубською є й вивіски на деяких крамницях та інших закладах, хоча їх небагато.

Ось ми врешті в затишному Жуковому. Що то за народ такий, кашуби, розповідає Пйотр Ковалевський, гід туристичної фірми «Ванога». «Ванога» в перекладі з кашубської — екскурсія, інше значення цього слова — людина, яка багато подорожує. Отже, ми запам’ятали перше кашубське слово.

Переглядів: 3013

Позачасові пісні Української революції

У просвітницькому турі містами України з презентацією альбому «Пісні Україн-ської революції» славетний гурт «Хорея козацька» під проводом Тараса Компаніченка ніяк не міг оминути нашої славної Одеси. Тим більше — відмовитися від запрошення керівника новоствореного Південного відділення Інституту національної пам’яти України Сергія Гуцалюка. Виступ цього патріотичного гурту в Одесі став, до слова, першою масштабною акцією, зініційованою відділенням.

Простора сцена холодної концертної зали Українського дитячого центру «Молода гвардія» виглядала очевидячки завеликою для хупавої постаті маестро. Подавав команди звукорежисерові кудись під самісінький дах, понад рядами амфітеатру: музиканти ретельно налагоджували апаратуру. Діти звичне галайкали, так що часом не чутно було й сусіда по лавці.

І враз — мелодія Державного Гімну. Швидко вичахає невгавущий, здавалось, гамір, жваві ряди хибко підводяться. Тиша поміж рядами, у багатьох — рука на серці, декотрі підспівують, хтось поспіхом вимикає телефон…

Переглядів: 4088

Незагоєна рана — Іловайськ

Я дуже хотіла подивитися фільм «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас», тому з радістю відгукнулася на запрошення організатора Євгена Дворського (ГО «Культпросвіт») відвідати «Сінема Сіті» в рамках всеукраїнської прем’єри цієї стрічки. Але коли почула, що вона йтиме цілих дві години, навіть засумні-валася, чи досиджу до кінця.

Сумніви мої були марними — від перших хвилин фільм захоплює, ти вростаєш у нього, співпереживаєш героям, затамовуєш у тривозі разом з ними подих, здригаєшся від розривів снарядів, які нівечать будинки та машини, нищать людську плоть, але нічого не можуть зробити з духом людським. А ще ти плачеш… Плачеш разом з глядачами, а також разом з учасниками тих страшних подій, які сидять у залі й переживають усе це ще раз.

Усі знають, чим фільм закінчиться — фактично, й інтриги нема — «зеленим коридором», у якому російські війська віроломно розстріляють затиснуту в їхніх лещатах українську колону. І саме цей момент — не лише найбільш видовищний і потужний у стрічці, але й максимально достовірний: навіть послідовність машин у колоні, що виходила коридором-пасткою, відтворена з прискіпливою точністю.

Переглядів: 3978

Додому

Дороги… Саме так, хоч і з невеликим перебором, одним словом можна схарактеризувати шлях сучасної української кінематографії. Принаймні, у деяких фільмах, репрезентованих на Х Одеському міжнародному кінофестивалі — як у національній, так і в інших програмах, де виразно артикулюється символ дороги, руху вперед. Очевидячки, відбувається це незалежно від режисера чи продюсера та від творчого задуму.

Дорога — і війна; дорога як долання якихось перепон на обраному шляху; дорога — як символ руху у неспокійному, сповненому несподі-ванок житті сучасної людини; дорога — як символ устремлінь сучасної України — її мислячої частини, до себе самої, до власної ідентичности, до усвідомлення війни як цивілізаційного вибору. Ця дорога важка, з крутими завертами та неочікуваним перепонами — як з’ясовується вже нині, але вона є суворим присудом історії, самого часу. А мистецтво, і кіно зокрема, чутливо, як і належить за його ж таки законами, реагує на все це.

У картині «Черкаси» український корабель відчайдушно прагне прорватися у відкрите море із заблокованого озера Донузлав, продовжуючи уперту боротьбу з ворогом; довгу і небезпечну дорогу з розташування ЗСУ на територію, що контролюється російськими найманцями, і назад, долає відчайдушний герой Богдана Бенюка у стрічці «Східняк»; і навіть у детективних серіалах «Маркус» (копродукція України й Литви) та «Принцип насолоди» (Україна, Чехія, Польща) детективи їздять туди-сюди у пошуках злочинця.

Переглядів: 4133

Віденські дивовижі

Чудернацький Гундертвассер, зацукровані фіалки і ЛГБТ-поцілунки

Відень — з тих міст світу, де можна із задоволенням відпочити в будь-яку пору року. У столиці Австрії — і це аж ніяк не залежить від сезону — розкішні палаци та живописні парки, великий вибір музеїв як для дорослих, так і для дітей, розважальні центри, вишукана випічка та незвичні солодощі.

«Сьогодні кожен українець може випити кави в Братиславі, полетіти лоукостом до Варшави або відвідати Віденську оперу», — сказав рік тому з нагоди отримання Україною безвізу колишній президент Петро Порошенко. Таки справді, Віденський оперний — один з найкрасивіших, найбагатших, найвідоміших і ще багато «най-» у світі. Діапазон його репертуару не має собі рівних! А раз на рік сцена тамтешньої опери перетворюється на величезний танцювальний зал — то торжествує-тріумфує Віденський бал. Його у присутності президента Австрії відкривають більше ста пар дебютантів у вишуканих вечірніх сукнях і фраках. Віденські бали занесені ЮНЕСКО до списку нематеріальної культурної спадщини світу.

На жаль, історія будівлі та архітекторів Віденської опери трагічна. Після її зведення творці зазнали жорсткої критики: жителям і чиновникам не сподобався проєкт. Архітектор Е. ван дер Нюль наклав на себе руки, а А. Зіккард фон Зікардсбург невдовзі помер від інфаркту.

Переглядів: 4190

Чому українці повинні подорожувати

Роздуми про менталітети та моделі існування народів

Подорож — це праця, а не розвага, вважає мандрівник із Чернігова Олександр Волощук. Своїми великими вчителями він називає Миколу Пржевальського та Федора Конюхова. У генеалогії обох простежується україн-ське коріння.

Відомо, що Микола Михайлович Пржевальський є нащадком запорожця Корнила Паровальського. Це поляки, коли за військове уміння й хоробрість надали йому шляхетський титул, трохи переінакшили прізвище. Дитинство ж нашого сучасника Конюхова минуло на Приазов’ї, його мама розмовляла українською. Предки Федора по батьковій лінії жили на берегах Білого моря, тобто були поморами.

Переглядів: 4222

Прогулянка по арабському Брюсселю

Тільки-но випадає нагода опинитися у новому місті, маю звичку вивчати його самостійно, багато ходити пішки, поринати в атмосферу, вслухатися в колорит, заблукавши, віднаходити дорогу, розмовляти з місцевими. І неодмінно піднятися на якнайвищий майданчик, де ближче до хмар і вітер у вухах — десь на ратушу, соборну дзвіницю, високий пагорб чи будинок-вежу — щоб, змінивши лінію горизонту, милуватися середмістям і далекими околицями. Відшукувати знайомі будівлі, розпізнавати сплетіння вуличок, якими сюди дістався.

Вільного часу у відрядженні обмаль. Пополудні вирішив пройтися до велетенської базиліки Сакре-Кер (храм Святого Серця Ісуса), розташованої на відстані чотирьох з пересадкою станцій метро від центру, у північно-західній частині міста, й оглянути Брюссель звисока, а дорогою подивитись, як люди живуть. На моїй паперовій мапі — лише центральна частина міста, тож далі вирішую йти у потрібному напрямку, поклавшись на інтуїцію, а там і храм покажеться, раз він такий великий.

Центр залишається позаду, переходжу мостом канал Брюссель-Шарлеруа, прямую широкою вулицею зі жвавим автомобільним рухом, вузькими безлюдними тротуарами та дещо дивною відсутністю велосипедистів. Таблички з назвами вулиць двомовні — французькою та фламандською, спочатку читаю, далі набридає, просто йду. Тутешні станції метро ззовні мало примітні, більше схожі на наші підземні переходи.

Переглядів: 4062

Диво посеред Адріатики

Велична Венеція, якою знає її світ сьогодні, постала з розпачу й безвиході. Вона народилася зі страху людей, які втікали з Італії, рятуючись від смертоносних набігів варварських племен.

Де сховатися, щоб не переслідували? Тільки за болотом і глибокою водою. З одного боку — безумство, з іншого — єдиний шанс на порятунок. Історики вважають: втікачі готові були загинути голодною смертю в болоті, аніж від рук варварів.

Сміливістю, відвагою, силою венеціанці довели всьому світові свою велич.

Щорічно познайомитися з Венецією, її історією, прекрасною архітектурою приїжджають, за різними даними, близько 25 мільйонів туристів. І вони заздрять корінним венеціанцям, яким пощастило народитися на цій землі.

Переглядів: 4263

Івано-Франківськ: прозорий, комфортний, креативний

(Закінчення. Початок у номері за 11 увітня)

«Книга добра». Величезна й солідна, мов старовинний фоліант, вона лежить на круглому столі, і на кожному її аркуші, виготовленому за старовинними технологіями з черпаного паперу, що може зберігатися понад тисячу років, — історії про добро, написані українськими дітьми. Обрамляє книгу дерев’яно-шкіряна палітурка, а деревині тій — півтора століття...

Про унікальний міжнародний проект «Книга добра», який народився в Івано-Франківську кілька років тому, нам розповідає один із засновників благодійного фонду «Добро без кордонів», почесний консул Угорщини в Україні Василь Вишиванюк.

Переглядів: 4295

Івано-Франківськ: прозорий, комфортний і креативний

/_f/2019/029.jpgА ви знаєте, що об’єднує Одесу та Івано-Франківськ? Обоє регулярно входять до переліку міст України, комфортних для життя. Ще б пак: у нас — Чорне море, у них — Карпати з гірськолижними курортами неподалік.

Нещодавно в Івано-Франківську висадився «жіночий десант»: журналістки південних та східних регіонів країни ближче знайомилися зі столицею Прикарпаття у рамках прес-туру, органі-зованого Харківським прес-клубом. Тим приємніше, що впродовж кількох днів нам впадало спілкуватися з працьовитими, розумними і професійними, переважно, чоловіками.

Знайомство з Івано-Франківськом розпочалося із зустрічі з міським головою Русланом Марцінківим.

Амбітний, активний, перспективний, багато робить для міста, а заодно отримує й чимало критики від людей, бо зміни, звісна річ, викликають дискусії в суспільстві, — зауважують про свого мера місцеві медійники.

Щочетверга Руслан Романович проводить прямі ефіри на телебаченні, де кожен з містян може поставити йому запитання. Щоп’ятниці ж без попереджень інспектує міські установи та заклади, тож недарма муніципальні чиновники називають цей день «чорною п’ятницею».

Переглядів: 4088

Тбіліське тепло

Початок жовтня. Прохолодний київський ранок: +5. Боїнг «Грузинських авіаліній» за дві з половиною години переносить нас із «Борисполя» до грузинської столиці. Більша частина лету — понад Чорним морем. Потрапляємо у справжнє тепло: у надвечірньому Тбілісі +27. Місцеві ще ходять по-літньому.

Цю близьку нам країну і це місто над рікою поміж гір бачу вперше. Екзотичне переплетення Сходу із Заходом робить Тбілісі неповторним. Місто розташоване на складному рельєфі, у долині посеред гір, так, що коли ми стоїмо в центрі, то бачимо лише історичну частину, а спальні райони наче замасковані за мальовничими звивинами зеленої Кури (грузинська назва Мткварі). Ріка плине величаво, розділяючи Тбілісі навпіл, вона тут справді у центрі композиції. У її водах віддзеркалюються скелясті береги, церкви, будинки з ажурно-різьбленими ґанками та зелені дерева набережної. Мостів налічив я шість (може, їх і більше), але один з них особливий — Міст миру, збудований 2010 року. Він пішохідний, несподіваний за архітектурним вирішенням, під вигнутим вишуканої форми скляним дахом, утвореним ритмічними дугами-лініями, ефектно освітлений вночі. Це улюблене місце прогулянок тбілісців та туристів і незмінна декорація для селфі та фотографування молодят.

Переглядів: 4029

Далека і близька Вірменія

І знову покликала дорога. Сьогодні це поїздка до Вірменії. В країну моєї молодості, де в далекі часи, із жовтня 1974-го по січень 1977-го, я проходив строкову службу в Арташатському прикордонному загоні.

Це було 41 рік тому. Багато що змінилося відтоді. Але та армійська служба була й залишилася доброю школою на все життя...

З Одеси до Києва літаком — приблизно 50 хвилин, а далі до Єревана — ще 2 години 35 хвилин. Летимо туди, де доба колись починалася для мене о 20.00 —так було прийнято на кордоні всі 810 днів, які я там служив.

А цією поїздкою ми завдячуємо одеському бізнесменові й меценатові Едуарду Хачатряну, який, народившись у цій далекій і близькій країні, багато років працює на розбудову нашого міста й України, звісно, не пориваючи зв’язків зі своєю історичною батьківщиною і всіляко підтримуючи вірменську громаду тут, в Одесі.

Переглядів: 704

Сааремаа. Люди з острова

Продовження. Початок у номері за 18 серпня.

На Сааремаа ми познайомимося з дуже різними людьми, які успішні самі, роблять успішною свою малу батьківщину і свою країну. Країна — це насамперед мова. Особливо в Естонії. Коли слухаєш, як між собою естонці розмовляють, складається враження, що вони насолоджуються красою рідної мови, вслухаються у кожне слово одне одного, вловлюють півтони, відтінки, милуються мелодією, п’ють її, як джерельну воду. «Спочатку було слово», а вже потім — політика, економіка, культура.

Калле Лаанет, депутат, віце-президент Рійгікогу — парламенту Естонії, екс-міністр внутрішніх справ, одночасно є депутатом, членом ради Сааремської волості.

Переглядів: 4345

Сааремаа, де живе спокій

Естонія — морська країна. Протяжність звивистої берегової лінії — 3794 кілометри із затоками, бухтами та чистими піщаними пляжами. Має аж 1500 островів. Цікаво, що південний сусід Естонії — Латвія — також морська країна, але не має жодного острова.

Наш шлях — до найбільшого в Естонії острова Сааремаа.

Сааремаа («Острівна земля») — культове місце для кожного естонця. Тут інша природа, інша атмосфера, тут живе спокій. Сааремця в інших частинах країни одразу впізнають за говіркою, інтонацією та співучою вимовою. Про острів’ян деякі міщани, які зросли на балконі, полюбляють оповідати всілякі байки та анекдоти як про не-отесаних селюків, але то, радше, незлостиві жарти. А насправді до мешканців «Острівної землі» в країні ставляться з повагою, та й самі місцеві знають собі ціну. Звідси походить багато видатних естонців — державних діячів, науковців та людей мистецтва.

Переглядів: 6036

Повезу я мушлю в гори...

Із маленького провінційного містечка Богуслав, що на Київщині, приїхала навчатися до величного міста Лева. Здійснилася мрія дитинства: західна столиця України ось уже два роки є для мене другою домівкою. А ниніш-нього літа вдалося поєднати те, що донедавна вважала непоєднуваним, — Львів і Одесу.

З величезним трепетом чекала першого знайомства. Мріяла насолодитися краєвидами Чорного моря, відчути краплинки солоного бризу на вустах. Й ось, нарешті, — «Ласкаво просимо у місто-герой Одесу!». Сказати, що моєму щастю не було меж, занадто мало, щоб передати звідані емоції.

Переглядів: 6135

Мости єдності

Продовження. Початок у номері за 14 квітня.

Дві мови — два крила?

Цього року вперше побував на Дунаї. Назад віз книжечку Таміли Кибкало з Ізмаїла із символічною назвою «Дві мови — два крила». Є в ній хороші вірші українською: «Весна на Дунаї», «Я — вільний птах», «В Першотравневім» тощо. Але й російськомовних — половина.

Для авторки, чиє родове коріння походить з Харківщини, така двомовність є закономірною. В жодному разі не засуджую пані Тамілу — навпаки, вважаю, що вона гідна похвали за те, що в умовах зросійщеного Ізмаїла зберегла свій український поетичний космос. Бо дехто, приїхавши на Дунай із Житомирщини чи Поділля, забуває українську впродовж року. Однак саме ця книжечка наштовхнула на думку: а чи не слід нам частіше говорити про технології мовного відродження?

Переглядів: 701

Крок назустріч диву

Різдвяні свята завжди наповнені відчуттям чогось незвичайного, що живе поряд із нами, адже сама історія народження Христа — це диво, яке впродовж двох тисячоліть вражає, захоплює і надихає людей.

Видатний німецький фізик Альберт Ейнштейн писав, що є лише два способи прожити життя: перший — вважаючи, що нібито див нема, другий — що нібито навколо лише чудеса.

Переглядів: 743

«Наші зусилля бачать...»

Юрій Бірюков, волонтер, радник Президента України, поділився у Фейсбуці власними враженнями від атмосфери, в якій проходив саміт у Брюсселі.

48 годин на ногах, десяток повноцінних дво-сторонніх переговорів, робота під час «круглого столу» саміту і... ще він застуджений після дощу в Дніпрі. Я не уявляю, як Петро Порошенко це все витримує, суто фізично.

Саміт Східного партнерства в умовах, коли Європу лихоманить від внутрішніх протиріч і конфліктів. Коли запрошені сусіди, а це і ми, хочуть різного. Білорусь он взагалі нарвалася на дипломатичний скандал — Лукашенко відмовився приїжджати.

Переглядів: 6056

Два сезони Чорногорії, або Як легко знову полюбити Батьківщину

Крім обов’язкового і першого за значенням завдання — відпочити, будь-яка подорож ще й дає можливість побачити щось нове і, звісно ж, порівняти зі своїм звичним життям.

Зовсім недавня мандрівка на Балкани, на узбережжя Адріатичного моря, в Чорногорію, якнайкраще виконала і перше завдання, пов’язане з відпочинком, і дала можливість поглянути на Україну ніби збоку, через призму побаченого за кордоном.

Переглядів: 861

Кава, художники, сакура...

Коротке несподіване відрядження до Ужгорода. Потяг з Одеси прямий. До Львова їхати ніч, майже увесь вагон виходить там. До головного міста Закарпаття ще п’ять годин дороги.

Залишаюся сам у купе, маленька радість кожного, хто мандрує залізницею. Книжку не відкриваю. За вікном — стримані краєвиди прохолодної весни сімнадцятого. Галицькі містечка з європейськими ка-м’яницями. За лісами — затишні села, старі церкви, гарніші за нові. Зелена трава, котра два дні тому була під снігом. У тамтешніх людей завжди багато роботи. Чоловік оре конем свою вузьку продовгувату нивку, земля сіро-вохриста. Фіра (віз) з мішками стоїть на межі, реманент, певно, дідівський. А над полем кружляє лелека: «Бузьку, принеси Маруську!».

За годину виринають перед-гір’я Карпат. Сколе, Славське, гори значно вищі, буки на схилах ще без листя. Трохи вище Бескидських тунелів, на Головному карпатському вододілі, — сніги, які наче й чути не хочуть про весну. Спуск серпантином — і Закарпаття. Воловець, Свалява, Мукачеве, Чоп. З’їжджаємо в долину, поринаючи в тепло та чимраз яскравіші весняні барви. Обабіч залізниці — поля, квітучі сади та доглянуті виноградники.

Переглядів: 6242

Літні мрії про зимові траси

Спокійний лапатий сніг, відсутність вітру, 10 градусів нижче нуля, привітні посмішки місцевих — так зимові Карпати зустрічають гостей. Туристів тут люблять, охоче відповідають на всі питання.

Перше, що дізнаюся: у Карпатах змінився клімат. Тепер снігу випадає значно менше. Розвинуті гірськолижні курорти мають систему штучного осніження, тому відпочинок на лижах гарантується. Але погодні умови впливають на одну зі складових дозвілля — насолоду краєвидами. Припорошені снігом ялинки, величезні білі кучугури, що скриплять під ногами, піднімають настрій, зачаровують.

Переглядів: 4573

Чагорська Маланка

Святкові хроніки

Ковбої, інспектори газової служби, гуцули, спартанці — всі вони цілком сумісні, якщо мова про зимові свята на Західній Україні.

Тиждень тому мені випала нагода відвідати Чернівці. Поїхати на канікули саме в час різдвяних свят пощастило завдяки запрошенню родичів і друзів, що живуть в одному із сіл Чернівецької області. Це не село, яке асоціативно виникає в нашій уяві, — занедбане і бідне. Тут — кількаповерхові приватні будинки, по-європейському прикрашені тераси, заможні господарства. Незважаючи на прагнення кожного бути кращим, що закладено у людській природі, місцеві жителі готові допомагати одні одним, ділитися і разом переживати негаразди. Буковинці знають: взаємодопомога — панацея від байдужості, що є жахливою хворобою сьогодення.

Переглядів: 6247

Польща. Як їм удалося?

Літак мчить у синьому небі понад освітленими сонцем суцільними білими хмарами, схожими на снігову цілину. За годину знижується і поринає в товщу хмар, стає темно, як у сутінках. І ось виринає земля, яка з такої висоти більше схожа на фрагмент топографічної мапи, розкресленої за-лізницями, автострадами і польовими дорогами. В’ється ріка поміж полями і луками, темними островами лісу, містечками й селами. День згасає, вдалині велике місто запалює свої вогники. Відкривається шасі, торкаємося смуги, підстрибуємо. Посадка, аеропорт імені Фредерика Шопена. Варшава.

ЗА КІЛЬКА днів перебування у Варшаві пощастило порозмовляти з багатьма цікавими людьми.

Про свою країну розповідає директор Фонду міжнародної солідарності Адам Сауер:

— Площа Польщі становить 312679 км2, населення — близько 38 мільйонів осіб: вона є дев’ятою державою Європи за площею та восьмою — за населенням. У 1999 році Польща разом з Чехією та Угорщиною вступила до НАТО, а з 2004-го стала членом Європейського Союзу. Це моноетнічна держава: 97% — поляки. Найбільшою меншиною є німці, які проживають головним чином у Сілезії. На третьому місці — українці. Після операції «Вісла» комуністична влада розселила їх по цілій Польщі з таким розрахунком, щоб не більше 10 відсотків жили в одному селі чи містечку. Найбільше українців — на заході та півночі країни.

Переглядів: 6159

В атмосфері доброзичливості

Нещодавно я зустрілася з Європою. Не із самою Європою, а з її українським варіантом.

Вона зайшла в моє купе у вигляді молодого хлопця, щойно я сіла у львівський потяг, і привіталася. Коли влаштовувала свої речі, мій супутник спитав: «Вам допомогти?». Лягаючи спати, я прикрила лице хустинкою, щоб світло від лампи не било в очі. Він зголосився опустити верхню полицю: «Так вам буде краще». Отаку атмосферу доброзичливості можна було відчути і в Моршині на кожному кроці. Всюди звучать «Перепрошую», «Дякую», «Прошу». І таку ж увагу, готовність допомогти зустрічала на Полтавщині.

Переглядів: 6221

Місто, що дарує надію

Є міста, відвідування яких може вплинути на все ваше життя. І для мене таким містом вже давно став Львів.

Уперше побувавши в ньому у далекому 1989 році, я вперше побачив тоді синьо-жовтий прапор України, зміг вперше прочитати там правдиві матеріали про визвольний рух. І що було, можливо, найголовнішим для мене, який виріс у російськомовній Одесі, — саме там я вперше почув на міській вулиці правильну і красиву українську мову. Нею розмовляли, як то кажуть, і старий і молодий. Це не була «теляча мова», як її часто зневажливо називали в Одесі. Це була рідна мова, яка красиво звучала і для модно одягненої молоді, і для дідусів та бабусь інтелігентного і не дуже вигляду, і для роботяг міста, і для селян. Саме тоді я вперше задумався над тим, що Україна — це не умовне географічне поняття на неосяжній карті СРСР, а реальна країна зі своєю мовою, культурою та історією. Краса ж історичної частини Львова, тоді ще досить занедбана, але з абсолютною і безперечною європейськістю, переконувала в тому, що коріння України — в Європі, яка так до себе вабила!

Переглядів: 1059

Від Молдаванки до Молдови

«Від Молдаванки до Молдови, або З Одеси — з любов’ю» — акція під такою назвою відбулася у рамках святкування 20-річчя встановлення побратимства нашого міста та Кишинеу. Урочистості проходили на відкритому повітрі серед чудової молдовської природи і етнічно-культурному центрі «Ватра», розташованому за 30 кілометрів від столиці держави-сусідки у напрямку міста Унгени.

«Ватра» —  новий фестивальний комплекс, що  розкинувся серед мальовничих зелених пагорбів, відкритий минулого року. Розташувався він на розлогому трав’яному схилі з ідеальною поверхнею. З будь-якої точки чудово видно сцену, змонтовану за найсучаснішими вимогами, на якій можна проводити великі концерти та найкрутіші рок-фестивалі. Трава особлива — по ній можна  ходити і навіть лежати, трава, у яку хочеться впасти. Доріжки є також, вони вимощені великим натуральним пласким камінням. Довколишні будівлі споруджені у стилістиці традиційної народної архітектури з використанням природних матеріалів. На території є кілька ресторанів національної кухні, місця для торгівлі виробами народних умільців. Для тих, хто мандрує в економ-режимі, обладнаний майданчик для наметів.

Сторінка 1 з 212»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua