Матеріали з рубрикою «Враження»

Переглядів: 130

«Цвістиме наше слово й на бульварі!»

Нинішня Одеса очима львів’янина

Фактор часу завжди має значення. Одесу пам’ятаю ще з раннього дитинства, тобто із середини 1960-х. Більш осмислено почав сприймати це велике портове місто починаючи із 1980-го. Вже тоді, пам’ятаю, рахував відсоток українських вивісок і був вражений тим, наскільки він низький. Адже навіть у тогочасному російськомовному Києві україномовних вивісок було понад 90%. А в Одесі нарахував щось близько 25%.

З іншого боку, ця перлина на Чорному морі не була і русифікаційним еталоном. Її не можна було порівняти з Луганськом, Донецьком чи Сімферополем. У тому ж 1980 році у Луганську я зафіксував лише дві українські вивіски: кафе «Зустріч» на центральному автовокзалі та дивний двомовний напис «КПСС-КПРС» з неоновою підсвіткою. Це так, ніби там могли бути люди, які не знали, як називається рідна партія на мові аборигенів.

Переглядів: 144

Всі дороги на столицю — через Білу Криницю

Неподалік від Рівного, просто на трасі Київ–Чоп, розкинулося мальовниче село Біла Криниця. Попри бажання чиновників доєднати так вдало розташовану територію до обласного центру, у 2020 році волею мешканців була створена Білокриницька громада, де сьогодні в 11 селах проживають близько 12000 осіб.

І якщо ваша дорога лежить у Європу або ж у зворотний бік, на Київ, і вам раптом знадобилася допомога, щось, не дай Боже, сталося, знайте, що у цьому селі на вас цілодобово чекає пожежник-рятівник, який вас обов’язково підтримає.

Переглядів: 137

Друковані блискітки

Відлунки ХХІV Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині»

Склали крила празникові намети перед парадними сходинами Одеської національної наукової бібліотеки, й засумував книгар біля входу (творіння одеського скульптора Михайла Реви) — наодинці важко йому стало утримувати книжкову паку. Але не скінчилося книжкове свято, хіба що тихіше стало, бо книжки творяться для тиші. Й мимоволі стишується крок, а в пам’яті зринають ще свіжі враження недавніх днів. Щось запам’яталося більше, щось — менше, й шкодуєш: там не побував, ту чи ту подію не встиг відвідати, лише книги на розкладках погортав чи й придбав.

Про кожного з авторів, чиї презентації книжок пощастило побачити, можна розповідати багато, але хочеться мовити про тих, передовсім, кого вже трохи знають наші читачі.

Переглядів: 284

Бібліотека як об’єкт туризму. Празький досвід

Коли будете в Празі, серед великого розмаїття архітектурних пам’яток, музеїв і театрів однієї з найкрасивіших європейських столиць раджу неодмінно відвідати Національну бібліотеку Чеської Республіки, яка є культурним об’єктом, гідним уваги навіть найвибагливішого мандрівника.

Дістатися туди нескладно, адже книгозбірня розташована між двома найвідомішими пам’ятками — Староміською ратушею з астрономічним годинником і знаменитим Карловим мостом.

Сьогодні на фасаді Національної бібліотеки, як і на інших державних установах, прапори Чеської Республіки й України. За роки цієї війни Чехія показала себе надійним і послідовним партнером нашої держави.

Перше враження, що головна будівля невелика, однак насправді книгозбірня займає величезну територію колишнього єзуїтського колегіуму, який називається Клементинумом. Це другий за величиною комплекс споруд в історичному центрі столиці — після Празького Граду. Члени Товариства Ісуса, найчисленнішого католицького чернечого ордену, почали будувати його в 1556 році, після прибуття до Праги для протидії реформації.

Переглядів: 319

Олександр КУЛЕПІН: «Ми це робимо, бо ми в це віримо»

А ви бували у центрі Львова о шостій ранку навесні?

Нещодавно мені випала така нагода… Безлюдно. Порожньо. Співають пташки. Двірники прибирають вчорашнє сміття, де-не-де розвантажують товари для магазинів та ресторанів… Ранкове сонечко встає, пробиваючись крізь вузькі прогалини львівських вуличок і високих будинків. Навколо — тиша і спокій. І лише напис «Бомбосховище» нагадує про те, що тут, в Україні, триває війна…

Наша перша зустріч — у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, — із заступником очільника Львівської обласної військової адміністрації Олександром Кулепіним.

Переглядів: 335

На фронт працюють усі

(Закінчення. Початок у номерах за 1 та 8 лютого).

У рамках проєкту «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей», мета якого — обмін досвідом, ідеями і поглиблення співпраці між громадами в умовах нестабільності й конфліктів, журналістка «Чорноморських новин» відвідала цей край.

Поїздка до Івано-Франківська — це завжди нові враження, нові відчуття і смаки. Тут — смачні й креативні ресторанчики, тут — чудовий драматичний театр під орудою Ростислава Держипі-льського, тут — гарні музеї та галереї, а на вулицях — цікава говірка.

Переглядів: 379

Наш тил над Прутом

(Продовження. Початок у номері за 1 лютого)

Як нині живе Коломия, старовинне, мальовниче містечко на березі річки Прут, знамените своїми писанками, піснями-коломийками і тисовими лісами? У цей край журналісти видань з різних областей України завітали під час престуру, організованого Харківським пресклубом у рамках проєкту «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей».

Коломийські «джавеліни», «павучки», і не тільки

У ХVІІ — ХVІІІ століттях Коломия була відомим центром опришківського руху. Дух нескорених опришків продовжує жити в серцях коломийчан і нині: у тутешньому Народному домі діє відомий на всю країну волонтерський центр «Нескорена нація». Відкрився він 26 лютого 2022 року, тобто відразу ж після повномасштабної агресії східної орди, і жодного дня не припиняв роботу. Зараз у ньому аж шість цехів.

Переглядів: 292

Наш тил над Прутом

Разом із журналістами з різних областей України у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, їдемо мальовничою Івано-Франківщиною, що славиться не лише своїми високими горами, стрімкими потоками-річками, багатими лісами, а й корисними копалинами, мінеральними водами.

По дорозі, у селі Лісна Слобідка, бачимо серед поля «вічний вогонь» — це пробивається з-під землі й постійно горить природний газ.

Переглядів: 419

Храм планети — Кам’яна Могила

Серед азовського степу, мов на долоні, височіє кам’яний пагорб. У його гротах є безліч наскельних малюнків стародавніх людей, які проживали та кочували українським степом тисячоліття тому. Камені лежать один на одному на піщаній подушці, що відблискує золотом від променів сонця.

Це місце — неподалік Мелітополя, що на Запоріжжі. А називається воно Кам’яною Могилою або Шу Шун, що в перекладі з мови шумерів означає «Рука Цариці» (напис був накреслений великими, до одного метра заввишки, знаками на одній із плит Камяної Могили). Пам’ятка геології та археології світового значення.

Кам’яна Могила — єдине місце, де на малій площі зосереджена велика кількість малюнків, датованих широким історичним діапазоном — від пізнього палеоліту до Середньовіччя (20—16 тисячоліття до н.е. — ХІ—ХІІІ століття н. е). Для древніх мешканців приазовських та причорноморських степів вона була святилищем. Також це місце було Світовою горою, на кшталт гори Олімп.

За наскельними малюнками Кам’яної Могили вчені простежують багато аналогій з малюнками відомих об’єктів Італії, Іспанії, Азербайджану, Казахстану, Швеції, Норвегії та ін. Варто відвідати музей «Первісного мистецтва Кам’яної Могили» на території заповідника, який має унікальну колекцію експонатів.

Переглядів: 380

Сміття довкруж починається із сміття в голові

Чим більше пізнаємо Україну, тим більше пишаємося нею. Цими днями у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, група журналістів побувала на Хмельниччині. Ми побачили, як громади цієї області живуть і діють в умовах воєнного стану, як використовують вікна можливостей, щоб країна продовжувала працювати і перемагати ворога.

Можливо, Хмельницький, до цього — Проскурів, а ще раніше — Плоскирів, і не має якихось видатних пам’яток, замків, фортець, щоб привабити сюди туристів, але до війни місто динамічно розвивалося.

Серед обласних центрів Хмельницький став першим за міграційним приростом населення 18+. Тут народжуваність перевищувала смертність, і це чудовий показник якості життя, коли люди хочуть переїжджати в місто, жити й народжувати тут дітей.

Тут постійно зростала кількість робочих місць. У 2021-у за американським індексом конкурентоспроможності Хмельницький отримав перше місце серед міст України. У першій трійці був і за кількістю зведеного житла, розбудови інфраструктури. У рейтингу комфортності міст Хмельницький також був у першій трійці. У 2020-у місто отримало приз Ради Європи за соціально-економічний розвиток і поширення європейських цінностей.

— Наше головне завдання — розвивати місто для місцевих людей, а не лише для туристів, щоб були дві класні центральні вулиці й усі казали «Вау!», але, відійшовши двісті метрів, бачили невивезене сміття і щурів, які по ньому бігають. У нас є, на жаль, такі міста, — каже міський голова Хмельницького Олександр Симчишин. — Наша мета — збудувати місто, комфортне для мешканців, незалежно від того, чи людина живе у віддаленому мікрорайоні, чи у центрі. Щоб кожен хмельничанин користувався усіма звичними міськими благами: стабільне водопостачання, стабільна робота каналізаційного господарства, теплопостачання… Ми зробили місто живим. У нас нема привабливих туристичних об’єктів, відтак маємо приваблювати сюди завдяки саме оживленому місту.

Переглядів: 408

Сила чернігівської землі

Вечірня прогулянка Черніговом з редакторкою місцевої газети, екскурсоводом Вікторією Сидоровою. Чернігів — це справжній подарунок для журналістів, які приїхали сюди у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом.

Колега захоплено розповідає про рідні вулиці, парки і сквери, пам’ятки, яких тут удосталь. Відчувається, як чернігівці люблять своє охайне, доглянуте, атмосферне місто легенд, місто-герой, місто, в якому приємно жити.

Переглядів: 611

Незагойні рани Тростянця

Як уже повідомляли «ЧН» (див. номер за 29 червня), у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, журналісти з різних куточків України побували на Сумщині, яка зазнала важких, болючих ран від російської навали ще у перші дні повномасштабної війни. Сьогодні цю прикордонну область рашисти продовжують жорстоко обстрілювати.

Містечко Тростянець, що за 35 кілометрів від кордону з рф, зазнало страшних руйнувань і втрат. Уже о восьмій ранку 24 лютого 2022-го воно було окуповане — сюди зайшла колона із ста одиниць техніки.

Переглядів: 603

Зболені, але не здолані Суми

Суми — за 20 кілометрів від навіженого сусіда. Місто, що дихає війною. Тут, на Сумщині, відбувалися страшні події перших днів і місяців війни. Державний кордон з «рашкою», що проходить через цю область, простягається на 560 кілометрів…

Саме сюди, у Суми, приїхали учасники престуру, організованого Харківським пресклубом за участі місцевих колег, аби побачити, як цей край справляється з ранами, завданими війною.

Переглядів: 691

Найкращі обирають... профтехосвіту

Що у вас передусім спадає на думку при слові «ПТУ»?

Неякісна, нецікава, непрестижна освіта?

У ПТУ навчаються люди, що отримують низькооплачувані, монотонні професії?

Це ті три літери, на які відправляли учнів, які погано навчалися у школі?

Що ж, настав час змінювати застарілі стереотипи, які стосуються середньої професійної освіти.

Переглядів: 1076

Страсбург — місто доріг

У листопаді вже минулого року група громадських активістів з України побувала у Страсбурзі, одному з найвідоміших міст Франції. Ця поїздка стала можливою завдяки проєкту «Доступ до правових знань людей поважного віку», що реалізується Фундацією підтримки осіб старшого віку «Вік щастя», яку очолює Наталія Бондаренко. До складу делегації входила й авторка цих рядків як представниця ГО «Айті-бабусі».

Поміж двох вогнів

Чому саме сюди вирушили громадські лідери, що проводили навчання з правових знань для людей старшого віку в п’яти містах України: Дніпрі, Одесі, Кропивницькому, Івано-Франківську та Львові?

Загальновідомо, що саме Страсбург, адміністративний центр регіону Ельзас, із 1992 року має статус однієї з парламентських столиць Європи (ще дві — Брюссель і Люксембург). Тут із 1949-го відбуваються засідання Ради Європи, а з 1992-го — Європарламенту. Саме у Страсбурзі розташовується Європейський суд з прав людини.

Переглядів: 1548

«Білим по білому», по-решетилівськи

Є на Полтавщині невеличке містечко Решетилівка. Місцеві чоловіки кажуть, що заснував його козак Решетило. Навіть пам’ятник козаку стоїть у центрі містечка. А от жіночки вважають, що назва походить від того, що тутешні майстрині, вишиваючи, «решетили» тканину — використовували техніку під назвою «прорізний прутик», тому й місцину назвали Решетилівкою.

Побувати тут пощастило у рамках візиту журналістів з різних регіонів України на Полтавщину, організованого Харківським пресклубом (попередні враження-публікації про цю мандрівку читайте у номерах «ЧН» за 30 червня — 2 липня та 21 — 23 липня).

Переглядів: 1018

Хліб, сир і галушки

Під час візиту на Полтавщину, що відбувся у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом (перші враження від поїздки читайте у номері за 30 червня — 2 липня), ми не могли не відвідати Полтавський державний аграрний університет. Адже Полтавщина — аграрний регіон з родючими чорноземами, працьовитими людьми, і це дозволяє їй посідати перші позиції у сільськогосподарському секторі нашої країни.

На жаль, у нинішніх реаліях Полтавщина перетворилася на прифронтову зону. За офіційними даними, тут знайшли прихисток 174 тисячі переселенців і скрізь, де тільки можливо, створені волонтерські центри.

Переглядів: 1270

Про школу, війну і «русскій корабль...»

Нещодавно група журналістів із різних куточків України в рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, відвідала Полтавську академію неперервної освіти ім. М.В. Остроградського (ПАНО). Головна тема нашого візиту — побачити, як місцеві громади живуть та діють в умовах воєнного стану.

Перше, що вразило нас у ПАНО, — це неймовірно душевна та творча атмосфера, яка панує тут навіть під час війни. На столах — ніжні букетики квітів. Звучить глибока мелодія, що супроводжує відео нинішньої війни, у виконанні скрипаля Полтавського симфонічного оркестру, народного артиста України Юрія Кириченка, який у 2015-у переїхав до Полтави з Донбасу. Цей перформанс допоміг гостро відчути велич і трагізм сьогодення.

Переглядів: 2713

Сурмач на ратуші і фотоподорож у минуле

Здається, вже канули в Лету ті часи, коли можна було, взявши квиток на літак, за годину опинитися десь у Будапешті чи Берліні. У нинішніх реаліях навіть поїздка в межах України виглядає надзвичайною пригодою. І все ж, якщо, звісно, не забороняють карантинні обмеження, ми можемо відкривати для себе сповнені власних історій українські міста та села.

А в них, повірте, — чимало цікавого…

От що, наприклад, ми, одесити, знаємо про Хмельницький? Що там великий промтоварний ринок? Нещодавно довелося майже цілий день провести у Хмельницькому і переконатися, що це гарне, охайне та затишне місто. Може, не таке розкручене для туристів, як Львів чи Одеса, але має власні неповторні родзинки, заради яких варто тут побувати.

Через весь центр Хмельницького пролягає Проскурівська вулиця (стара назва міста — Проскурів), на якій розташовані затишні кафе й ресторанчики. Прогулюючись, побачила, як на балкон ратуші (колишнє пожежне депо) виходить сурмач. Він повертається у різні боки, ніби оглядаючи місто, піднімає сурму — й лунає мелодія. Цей сурмач, якого місцеві вже охрестили Андрієм, — насправді годинникова лялька, або жакемар. У його репертуарі — «Проскурів-ський вальс», «Червона калина», Гімн України, записані профе-сійним музикантом. Зріст Андрія — 180 сантиметрів. Коли він, елегантний, у костюмі й капелюсі, виходить на публіку і грає на сурмі, почуваєшся, ніби раптом опинився десь у Ліможі, адже саме у старовинних містах Західної Європи можна побачити й почути таку дивину…

Переглядів: 4746

Автохтони Помор’я, або Чи знаєте ви, хто такі кашуби?

Кашуби — малочисельний слов’янський народ, який мешкає на півночі Польщі. Багато віків їх намагалися онімечити, а в часи правління комуністів, у тодішній ПНР, кашубську мову не визнавали окремою, вважаючи її діалектом польської.

Їдемо, щоб дізнатися більше. П’ятниця пополудні. Серпнева спека ще не спала. Дорога з Гданська до містечка Жукова, 23 кілометри, несподівано довга й виснажлива. І це при відмінному стані польських автошляхів, які не гірші, а подекуди й кращі за німецькі (останні вважаються еталоном якості доріг). Затори та рух на черепашачій швидкості у суцільному потоці машин забирають коштовний час. Мешканці Триграддя (так зветься агломерація міст, що складається з Гданська, Сопота і Гдині) масово виїжджають у вихідні на природу чи до родин на околиці. Ми втрапили в «годину пік», тож маймо терпіння.

Тутешні краєвиди чудові. Дорога біжить через доглянуті поля, діброви, села й містечка. На дороговказах на зеленому тлі — двомовні назви населених пунктів, польською та кашубською. Кашубською є й вивіски на деяких крамницях та інших закладах, хоча їх небагато.

Ось ми врешті в затишному Жуковому. Що то за народ такий, кашуби, розповідає Пйотр Ковалевський, гід туристичної фірми «Ванога». «Ванога» в перекладі з кашубської — екскурсія, інше значення цього слова — людина, яка багато подорожує. Отже, ми запам’ятали перше кашубське слово.

Переглядів: 3392

Позачасові пісні Української революції

У просвітницькому турі містами України з презентацією альбому «Пісні Україн-ської революції» славетний гурт «Хорея козацька» під проводом Тараса Компаніченка ніяк не міг оминути нашої славної Одеси. Тим більше — відмовитися від запрошення керівника новоствореного Південного відділення Інституту національної пам’яти України Сергія Гуцалюка. Виступ цього патріотичного гурту в Одесі став, до слова, першою масштабною акцією, зініційованою відділенням.

Простора сцена холодної концертної зали Українського дитячого центру «Молода гвардія» виглядала очевидячки завеликою для хупавої постаті маестро. Подавав команди звукорежисерові кудись під самісінький дах, понад рядами амфітеатру: музиканти ретельно налагоджували апаратуру. Діти звичне галайкали, так що часом не чутно було й сусіда по лавці.

І враз — мелодія Державного Гімну. Швидко вичахає невгавущий, здавалось, гамір, жваві ряди хибко підводяться. Тиша поміж рядами, у багатьох — рука на серці, декотрі підспівують, хтось поспіхом вимикає телефон…

Переглядів: 4379

Незагоєна рана — Іловайськ

Я дуже хотіла подивитися фільм «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас», тому з радістю відгукнулася на запрошення організатора Євгена Дворського (ГО «Культпросвіт») відвідати «Сінема Сіті» в рамках всеукраїнської прем’єри цієї стрічки. Але коли почула, що вона йтиме цілих дві години, навіть засумні-валася, чи досиджу до кінця.

Сумніви мої були марними — від перших хвилин фільм захоплює, ти вростаєш у нього, співпереживаєш героям, затамовуєш у тривозі разом з ними подих, здригаєшся від розривів снарядів, які нівечать будинки та машини, нищать людську плоть, але нічого не можуть зробити з духом людським. А ще ти плачеш… Плачеш разом з глядачами, а також разом з учасниками тих страшних подій, які сидять у залі й переживають усе це ще раз.

Усі знають, чим фільм закінчиться — фактично, й інтриги нема — «зеленим коридором», у якому російські війська віроломно розстріляють затиснуту в їхніх лещатах українську колону. І саме цей момент — не лише найбільш видовищний і потужний у стрічці, але й максимально достовірний: навіть послідовність машин у колоні, що виходила коридором-пасткою, відтворена з прискіпливою точністю.

Переглядів: 4291

Додому

Дороги… Саме так, хоч і з невеликим перебором, одним словом можна схарактеризувати шлях сучасної української кінематографії. Принаймні, у деяких фільмах, репрезентованих на Х Одеському міжнародному кінофестивалі — як у національній, так і в інших програмах, де виразно артикулюється символ дороги, руху вперед. Очевидячки, відбувається це незалежно від режисера чи продюсера та від творчого задуму.

Дорога — і війна; дорога як долання якихось перепон на обраному шляху; дорога — як символ руху у неспокійному, сповненому несподі-ванок житті сучасної людини; дорога — як символ устремлінь сучасної України — її мислячої частини, до себе самої, до власної ідентичности, до усвідомлення війни як цивілізаційного вибору. Ця дорога важка, з крутими завертами та неочікуваним перепонами — як з’ясовується вже нині, але вона є суворим присудом історії, самого часу. А мистецтво, і кіно зокрема, чутливо, як і належить за його ж таки законами, реагує на все це.

У картині «Черкаси» український корабель відчайдушно прагне прорватися у відкрите море із заблокованого озера Донузлав, продовжуючи уперту боротьбу з ворогом; довгу і небезпечну дорогу з розташування ЗСУ на територію, що контролюється російськими найманцями, і назад, долає відчайдушний герой Богдана Бенюка у стрічці «Східняк»; і навіть у детективних серіалах «Маркус» (копродукція України й Литви) та «Принцип насолоди» (Україна, Чехія, Польща) детективи їздять туди-сюди у пошуках злочинця.

Переглядів: 4580

Віденські дивовижі

Чудернацький Гундертвассер, зацукровані фіалки і ЛГБТ-поцілунки

Відень — з тих міст світу, де можна із задоволенням відпочити в будь-яку пору року. У столиці Австрії — і це аж ніяк не залежить від сезону — розкішні палаци та живописні парки, великий вибір музеїв як для дорослих, так і для дітей, розважальні центри, вишукана випічка та незвичні солодощі.

«Сьогодні кожен українець може випити кави в Братиславі, полетіти лоукостом до Варшави або відвідати Віденську оперу», — сказав рік тому з нагоди отримання Україною безвізу колишній президент Петро Порошенко. Таки справді, Віденський оперний — один з найкрасивіших, найбагатших, найвідоміших і ще багато «най-» у світі. Діапазон його репертуару не має собі рівних! А раз на рік сцена тамтешньої опери перетворюється на величезний танцювальний зал — то торжествує-тріумфує Віденський бал. Його у присутності президента Австрії відкривають більше ста пар дебютантів у вишуканих вечірніх сукнях і фраках. Віденські бали занесені ЮНЕСКО до списку нематеріальної культурної спадщини світу.

На жаль, історія будівлі та архітекторів Віденської опери трагічна. Після її зведення творці зазнали жорсткої критики: жителям і чиновникам не сподобався проєкт. Архітектор Е. ван дер Нюль наклав на себе руки, а А. Зіккард фон Зікардсбург невдовзі помер від інфаркту.

Переглядів: 4485

Чому українці повинні подорожувати

Роздуми про менталітети та моделі існування народів

Подорож — це праця, а не розвага, вважає мандрівник із Чернігова Олександр Волощук. Своїми великими вчителями він називає Миколу Пржевальського та Федора Конюхова. У генеалогії обох простежується україн-ське коріння.

Відомо, що Микола Михайлович Пржевальський є нащадком запорожця Корнила Паровальського. Це поляки, коли за військове уміння й хоробрість надали йому шляхетський титул, трохи переінакшили прізвище. Дитинство ж нашого сучасника Конюхова минуло на Приазов’ї, його мама розмовляла українською. Предки Федора по батьковій лінії жили на берегах Білого моря, тобто були поморами.

Переглядів: 4587

Прогулянка по арабському Брюсселю

Тільки-но випадає нагода опинитися у новому місті, маю звичку вивчати його самостійно, багато ходити пішки, поринати в атмосферу, вслухатися в колорит, заблукавши, віднаходити дорогу, розмовляти з місцевими. І неодмінно піднятися на якнайвищий майданчик, де ближче до хмар і вітер у вухах — десь на ратушу, соборну дзвіницю, високий пагорб чи будинок-вежу — щоб, змінивши лінію горизонту, милуватися середмістям і далекими околицями. Відшукувати знайомі будівлі, розпізнавати сплетіння вуличок, якими сюди дістався.

Вільного часу у відрядженні обмаль. Пополудні вирішив пройтися до велетенської базиліки Сакре-Кер (храм Святого Серця Ісуса), розташованої на відстані чотирьох з пересадкою станцій метро від центру, у північно-західній частині міста, й оглянути Брюссель звисока, а дорогою подивитись, як люди живуть. На моїй паперовій мапі — лише центральна частина міста, тож далі вирішую йти у потрібному напрямку, поклавшись на інтуїцію, а там і храм покажеться, раз він такий великий.

Центр залишається позаду, переходжу мостом канал Брюссель-Шарлеруа, прямую широкою вулицею зі жвавим автомобільним рухом, вузькими безлюдними тротуарами та дещо дивною відсутністю велосипедистів. Таблички з назвами вулиць двомовні — французькою та фламандською, спочатку читаю, далі набридає, просто йду. Тутешні станції метро ззовні мало примітні, більше схожі на наші підземні переходи.

Переглядів: 4379

Диво посеред Адріатики

Велична Венеція, якою знає її світ сьогодні, постала з розпачу й безвиході. Вона народилася зі страху людей, які втікали з Італії, рятуючись від смертоносних набігів варварських племен.

Де сховатися, щоб не переслідували? Тільки за болотом і глибокою водою. З одного боку — безумство, з іншого — єдиний шанс на порятунок. Історики вважають: втікачі готові були загинути голодною смертю в болоті, аніж від рук варварів.

Сміливістю, відвагою, силою венеціанці довели всьому світові свою велич.

Щорічно познайомитися з Венецією, її історією, прекрасною архітектурою приїжджають, за різними даними, близько 25 мільйонів туристів. І вони заздрять корінним венеціанцям, яким пощастило народитися на цій землі.

Переглядів: 4526

Івано-Франківськ: прозорий, комфортний, креативний

(Закінчення. Початок у номері за 11 увітня)

«Книга добра». Величезна й солідна, мов старовинний фоліант, вона лежить на круглому столі, і на кожному її аркуші, виготовленому за старовинними технологіями з черпаного паперу, що може зберігатися понад тисячу років, — історії про добро, написані українськими дітьми. Обрамляє книгу дерев’яно-шкіряна палітурка, а деревині тій — півтора століття...

Про унікальний міжнародний проект «Книга добра», який народився в Івано-Франківську кілька років тому, нам розповідає один із засновників благодійного фонду «Добро без кордонів», почесний консул Угорщини в Україні Василь Вишиванюк.

Переглядів: 4587

Івано-Франківськ: прозорий, комфортний і креативний

/_f/2019/029.jpgА ви знаєте, що об’єднує Одесу та Івано-Франківськ? Обоє регулярно входять до переліку міст України, комфортних для життя. Ще б пак: у нас — Чорне море, у них — Карпати з гірськолижними курортами неподалік.

Нещодавно в Івано-Франківську висадився «жіночий десант»: журналістки південних та східних регіонів країни ближче знайомилися зі столицею Прикарпаття у рамках прес-туру, органі-зованого Харківським прес-клубом. Тим приємніше, що впродовж кількох днів нам впадало спілкуватися з працьовитими, розумними і професійними, переважно, чоловіками.

Знайомство з Івано-Франківськом розпочалося із зустрічі з міським головою Русланом Марцінківим.

Амбітний, активний, перспективний, багато робить для міста, а заодно отримує й чимало критики від людей, бо зміни, звісна річ, викликають дискусії в суспільстві, — зауважують про свого мера місцеві медійники.

Щочетверга Руслан Романович проводить прямі ефіри на телебаченні, де кожен з містян може поставити йому запитання. Щоп’ятниці ж без попереджень інспектує міські установи та заклади, тож недарма муніципальні чиновники називають цей день «чорною п’ятницею».

Переглядів: 4380

Тбіліське тепло

Початок жовтня. Прохолодний київський ранок: +5. Боїнг «Грузинських авіаліній» за дві з половиною години переносить нас із «Борисполя» до грузинської столиці. Більша частина лету — понад Чорним морем. Потрапляємо у справжнє тепло: у надвечірньому Тбілісі +27. Місцеві ще ходять по-літньому.

Цю близьку нам країну і це місто над рікою поміж гір бачу вперше. Екзотичне переплетення Сходу із Заходом робить Тбілісі неповторним. Місто розташоване на складному рельєфі, у долині посеред гір, так, що коли ми стоїмо в центрі, то бачимо лише історичну частину, а спальні райони наче замасковані за мальовничими звивинами зеленої Кури (грузинська назва Мткварі). Ріка плине величаво, розділяючи Тбілісі навпіл, вона тут справді у центрі композиції. У її водах віддзеркалюються скелясті береги, церкви, будинки з ажурно-різьбленими ґанками та зелені дерева набережної. Мостів налічив я шість (може, їх і більше), але один з них особливий — Міст миру, збудований 2010 року. Він пішохідний, несподіваний за архітектурним вирішенням, під вигнутим вишуканої форми скляним дахом, утвореним ритмічними дугами-лініями, ефектно освітлений вночі. Це улюблене місце прогулянок тбілісців та туристів і незмінна декорація для селфі та фотографування молодят.

Сторінка 1 з 212»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net