Номінацію від України «Програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції» включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Українське слово і музика, втілені у живій творчості кобзарів та лірників, підтверджують самобутність української ідентичності. Кобзарство — явище нашої культури, що з’явилося в ранньомодерну добу й поширилося на всіх теренах, населених українцями. Воно виникло як усний переказ сліпих мандрівних співаків, котрі супроводжували свій спів грою на кобзі чи бандурі. У своїй діяльності вони створили власний світогляд і стиль життя. У народі їх називали старцями, дідами, божими людьми, а із середини ХІХ століття завдяки Тарасові Шевченку – кобзарями.

5 грудня українське кобзарство визнано нематеріальною спадщиною людства — таке рішення ухвалили на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини, що проходила в Парагваї.

Із такої нагоди «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поспілкувався з кінорежисером, лірником, братчиком Кобзарського цеху й одним із координаторів номінації Олесем Саніним. Зокрема, говорили про те, чим кобзарсько-лірницька традиція актуальна сьогодні, які знання зберігають майстри та як долучитися до братчиків.

У вівторок на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань нематеріальної культурної спадщини, яка проходить у столиці Парагваю Асунсьйоні, до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства включений перший міжнародний елемент від України спільно з Естонією «Писанка: українська традиція і мистецтво оздоблення яєць».

«Агресор руйнує нашу культуру, пам’ятки, театри, бібліотеки, музеї. У боротьбі за Батьківщину гинуть наші митці — носії живої спадщини. Їхня втрата підриває саме серце нашої ідентичності. Адже без людей жива спадщина не існує. Ми ж доводимо, що навіть у найтемніші часи залишаємося незламними. Включення української писанки до Репрезентативного списку ЮНЕСКО є доказом цьому», — зазначив міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький.

У розмаїтті новодруків, презентованих на цьогорічній виставці-форумі «Українська книга на Одещині», аж нітрохи не знітилася і не загубилася художньо-документальна повість «Дніпрова октава» (Одеса, «Південь-Друк», 2023) нашого колеги-«чорноморця» Романа Кракалії. Ба більше, як краща стала переможницею конкурсу в номінації «Сучасна українська проза». Через надмірну скромність автора, може, й не очікувано, але, без сумніву, цілком заслужено.

До речі, це було вже друге представлення письменником повісті про педагога і композитора, автора музики на Шевченкові слова «Реве та стогне Дніпр широкий…» Данила Крижанівського. Перше відбулося наприкінці квітня в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського й отримало схвальні відгуки і від колег-літераторів, і від читачів, і від преси (див., зокрема, публікації у «ЧН» «Музика, що застигла у тексті» та «Осягнення через відчуття» за 25.04 та 2.05.2024). Й ось ще одна, цього разу — всеукраїнського масштабу, презентація. Оцінки — також найвищі.

«Талановитим майстром слова з унікальним почерком» назвала свого старшого побратима й учителя поетеса, засновниця і головна редакторка літературно-мистецького альманаху «Камертон» Марина Забуранна. І підсумувала: «Створити світ, у якому читач віритиме й довірятиме авторові, — ось він письменник».

28 травня, у Всеукраїнський день краєзнавства, в Одесі відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки вченому-мандрівнику і гуманісту Миколі Миколайовичу Миклухо-Маклаю (1846—1888), який неодноразово відвідував наше місто. За видатні заслуги перед світовою спільнотою у сфері науки й захисті прав людини у 1996-у, коли відзначалося 150-річчя від його дня народження, ЮНЕСКО ви-знала знаменитого дослідника Громадянином світу.

Від імені Одеської міської ради вітальне слово перед присутніми, а серед них було й чимало студентської молоді, виголосив її секретар, доктор політичних наук, професор Ігор Коваль. Він відзначив багатогранність постаті М.М. Миклухо-Маклая в світовому інформаційному просторі, його всеосяжні енциклопедичні знання, здобуті в провідних європейських університетах, та стремління використати їх на благо всього людства. Ігор Миколайович, історик за фахом, багаторічний ректор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, підкреслив, що тільки несприятливий збіг обставин не дозволив свого часу Миклухо-Маклаю стати одеситом й обійняти посаду викладача у щойно заснованому тут університеті.

У тодішню «Чорноморську комуну» ми з Олегом Владимирським прийшли майже в один час. Я, закінчивши факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, як кореспондент сільгоспвідділу освоював лани й ферми найбільшої в Україні за територією Одеської області, а він, історик за фахом і виконавець однієї з головних ролей у фільмі «Довгі проводи» знаменитої Кіри Муратової, де знявся ще старшокласником, попервах працював над випуском газети, а невдовзі почав опановувати ази фоторепортерства. Тож, можна сказати, у журналістиці ми ставали на ноги разом.

Бувало, разом готували до друку матеріали, не раз удвох, а то й чисельнішим десантом вибиралися у відрядження, знайомлячись з нашим прекрасним краєм і його прекрасними людьми. Деякі з них, як-от світлої пам’яті заслужений лікар України Роман Васильович Лиманський і голова тоді ще Фрунзівської райдержадміні-страції Ігор Іванович Стебловський, ставали нашими спільними друзями на все життя.

Київська міська рада на своєму засіданні 8 травня присвоїла звання «Почесний громадянин Києва» видатній поетесі Ліні Костенко і колишньому головнокомандувачеві Збройних сил України Валерію Залужному.

Київський міський голова Віталій Кличко звернувся до нагороджених зі словами вдячності:

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка указом Президента цю найвищу в нашій державі відзнаку цьогоріч присуджено:

ДЖАМАЛАДІНОВІЙ Сусані Алімівні (Джамалі), артистці, — за альбом «QIRIM»;

ЄРМОЛЕНКУ Андрію Івановичу, художникові, — за серію художніх робіт «Ukrainian resistance // Український опір»;

ЛАЗУТКІНУ Дмитру Михайловичу, поетові, — за книгу поезій «Закладка»;