Матеріали з рубрикою «Точка зору»

Кого з нас у молодості не хвилювало романтичне гасло «Свобода, рівність і братерство»? Воно було провідним для Французької революції 1789—1794 років і ніби відкривало шлях до ідеального устрою суспільства.

Справді, люди сприймають найважче нерівність. Неможливо почуватися комфортно, коли поряд із тобою є хтось багатший за тебе, наділений більшою владою, врешті, вродливіший та розумніший. Тут спрацьовує заздрість — абсолютно природний і корисний за певних обставин інстинкт, причому один із найсильніших. Прагнення рівності — це наче спроба зробити життя людей кращим. А чи кращим?

Нині, у розпал війни, я часто згадую давню зустріч із єговістами на одній з вулиць Краматорська. Це було в часи президентства Порошенка, здається, в 2017-у. Дві літні жіночки запропонували для перегляду свою релігійну літературу. Почувши від мене українську мову і запитання: «А чи є у вас український примірник?», одна із жінок роздратовано сказала: «Вот если бы не такие нацики, то у нас и войны бы не было…». Подумав тоді: Свідки Єгови на той момент уже отримали копняка з росії (бо путін завжди дбав про монополію гундяївської церкви), а тут, на Донбасі, вони досі поводяться як ретранслятори кремлівських наративів. Що то значить: відсутність україноцентризму!

У березні 2022 року інша віруюча вразила мене деструктивністю мислення, заявивши: «А ви знаєте, що Херсонська область — це вже росія? Будемо всі виїжджати за кордон, бо у нас тут неспокійно. Вибухи, руйнування… Знаєте, мені все одно — Україна чи росія. Головне — щоб був мир!». А потім делікатно нагадала, що захисники України також грішники, бо… вбивають людей. І роз-плата у них попереду, якщо не покаються. Ця набожна таврійчанка благополучно виїхала до Німеччини з дітьми і внуками. Навіть зятя призовного віку з України випустили, бо дітей у них багато. Дітки, справді, симпатичні й чемні. Але як же бути з державницькою ідеологією? Не мати її — собі ж на шкоду.

З усіх прасок, пральних машин і духовок України звучать заклики до населення спиратися тільки на офіційні відомості про воєнні дії і становище на фронтах. З точки зору цивільної і військової влади ці вимоги обґрунтовані й справедливі. Панічні настрої під час війни небезпечні. А поширення недостовірної інформації допомагає тільки ворогові.

Аналітичні проєкти і корективи до них

Але як відрізнити достовірну інформацію від недостовірної, якщо не можна перевірити її джерело?

Коли заходить мова про те, чим закінчиться для сусідньої держави можлива поразка у війні, частина політиків, експертів і журналістів упевнено відповідає: розпадом росії. Для нас, українців, подібний фінал був би подарунком долі. Але для любителів прогнозів нема важливішого правила, ніж відрізняти бажане від дійсного. А дійсність така, що у світі ХХІ століття бачимо прямо протилежний процес — процес створення і зміцнення нових імперій.

Імперіалізм як досвід і як ідея

Починаючи з другої половини ХХ століття, після перемоги над гітлерівською Німеччиною, класичні імперії зникали одна за одною. Холодна війна фактично розділила людство на дві частини. Одну контролювали Сполучені Штати Америки, іншу — Радянський Союз. Радянська сторона наступала, американська стримувала. Але в основі глобальної політики залишалася територіальна експансія. З гонкою озброєнь, локальними війнами і спробами нав’язати всьому світу фантастичні доктрини.

Вибір, який ми зробили. Підсумки Мюнхенської конференції

Джозеф Байден у Києві та Ван Ї в Москві символічно підбили підсумок Мюнхен-ської безпекової конференції: Україна і росія розійшлися по різних цивілізаціях.

Рік тому на Мюнхенську безпекову конференцію запрошували приїхати представників російської влади, щоб переконати не нападати на Україну (вони не приїхали), і відмовляли приїжджати Президента України, бо російський напад міг статися будь-якої хвилини, — та він приїхав. Через рік представників російської влади просто не запрошували — з ними вже нема про що говорити. Президент України не приїхав, бо йде війна. Але його відеовиступ новий голова Мюнхенської безпекової конференції Крістоф Гойсґен назвав найбільш зворушливим.

Чи може світ зупинити війну?

Завтра сповнюється рівно рік з початку масштабного вторгнення російських військ в Україну. До дати 24 лютого приурочено кілька важливих заходів по обидві лінії фронту. При цьому більшість з них належить не до військових дій, а до дипломатії та пропаганди.

Восьмий «Рамштайн» (нарада збройових донорів України на американській базі в Німеччині) позаду. Охочі порахувати, скільки заліза, що стріляє, отримала наша країна і скільки не отримала, можуть узяти калькулятори й повправуватися у додаванні і відніманні. Гарантій, що цифри справжні, — нема. Гарантій, що союзники виконають обіцянки, — нема. Гарантій, що обіцяне надійде до нас вчасно, — тим більше.

Соромно, хлопці!

Але нема й підстав критикувати союзників за те, що вони дають стільки, скільки дають. І доводиться без кінця повторювати на їхню адресу «дякую», хоча, як справедливо зазначив президент Зеленський, сто «дякую» не замінять ста танків. З проханнями про постачання і з критикою, до речі, треба бути обережними. Щоб не спровокувати жорстку відповідь. Лідери союзних нам держав, принаймні публічно, не нагадують українським керівникам про гріхи попередників. Однак військові експерти на Заході все добре пам’ятають. Причому, не бояться звинувачень у використанні «кремлівських наративів».

«Динаміка позитивна. Все розвивається в рамках плану міністерства оборони й генерального штабу» Так у Башкирії в середині 2023 року відповів журналістові глава російської держави. Не полінуйтеся заглянути у будь-який пошуковик. Отримаєте аналогічні відповіді путіна в минулому році. Але чи був у нього план проведення «спецоперації» в Україні? І чи взагалі у гопників бувають плани?

Є ще за що воювати

Заглянувши в радянські газети минулого століття, виявимо, що плани бувають. Плани п’ятирічок, наприклад, розробляли в Політбюро, приймали на з’їздах КПРС і публікували в пресі. Більшість з проголошеного в планах, щоправда, не доводили до кінця і вдавалися до коригувань. Але динаміка була позитивною аж до моменту, коли партія разом з планами побудувати комунізм опинилася на звалищі історії. Бували, певна річ, винятки. Плани луб’янки з підготовки і проведення репресій ніде не публікували, а їх результати тримали (в росії і досі тримають) під грифом «Цілком таємно». І ніякий архів у сусідній країні офіційно не відповість, хто доніс на вашого діда чи прадіда і де його розстріляли «без права на листування».

Заможна міська сім’я підгодовувала голодних студентів, часом лаяла радянську владу. Глава сім’ї нікого не лаяв. З його вини полягло близько тисячі солдатів на Близькому Сході, і генерала відправили у відставку. Звільнений упав у маразм і замовк надовго. Він приходив до тями винятково у свята. У Святвечір 6 січня далекого 19** року старий прокинувся. Щосили стукнув кулаком по святковому столу і на весь будинок закричав: «Голубь міррра!». Гості злякалися, а господиня пояснила: тільки-но дід згадає, скільки бійців занапастив через свою дурість, кричить «благим матом». Над ним треба голосно рахувати до тисячі, щоб утихомирити.

2023-й. Уже більше ста тисяч

Минуло багато часу. Я забув дивний випадок. Але згадав минулого тижня. У зв’язку з різдвяним «перемир’ям», оголошеним главою російської держави. Над миротворчою ініціативою путіна встиг посміятися увесь світ. Хоча корисніше було б думати над тим, як втихомирити людожера. Рахувати до ста двадцяти тисяч терпіння не вистачить, а з продовженням безглуздої війни цифри втрат росії у живій силі на українському фронті, скоріш за все, за рік зростуть удвічі.

Виступ Мирослава МАРИНОВИЧА в Українському католицькому університеті на «круглому столі» «Національна єдність під час і після війни»

Національна єдність майже завжди була слабким місцем в українській історії. А плач Ярославни з приводу фатальної ворожнечі поміж давніми русичами плавно переходив у жалісливі плачі часів Козаччини, Гетьманщини, Розстріляного Відродження чи Другої світової. В історії України найпопулярнішою молитвою всіх часів була «Боже, нам єдність подай».

А Він її чомусь не подавав. Бо не хотів? Бо ми такі добрі й чемні, а Він цього не побачив? Чи, може, тому, що Він не приймає такого собі «небесного патерналізму», коли покладаються на волю Божу, а самі вперто не хочуть змінити в собі те, що і призводить до тих бід? Небесна педагогіка часом буває невблаганною.

Найкоротші дні року політики відводять для зустрічей і візитів. У надії надолужити згаяне, доробити недороблене, зміцнити дружбу, яка на вигляд міцна, а насправді тріщить по всіх швах. Так сталося у грудні.

Далекий візит з історичною підкладкою

З подачі Бориса Джонсона протистояння України російському рейху почали порівнювати з протистоянням Великобританії німецькому рейху в 1940 році. Сили були нерівними, і без допомоги Рузвельта країна Черчилля не могла довго чинити опір. Прем’єр Сполученого Королівства вирушив тоді до Вашингтона, щоб обіцяну американську допомогу перетворити на фактичну. І свого домігся. Переказувати сюжет англо-американських відносин під час Другої світової війни нема потреби. Але в деяких деталях він збігається із сюжетом сучасних американо-українських відносин. А візит Зеленського за океан це підтверджує.

Порівняння сучасної росії з Ордою, заснованою Чингізханом, образливе для середньовічної держави монголів. Московське князівство виникло і впродовж половини тисячоліття (від Івана Калити до Бориса Годунова включно) розвивалося як улус — мала складова великої азійської деспотії. Розвивалося, поступово втрачаючи привабливі риси Орди — відносну віротерпимість і здатність частину влади віддавати правителям завойованих околиць.

Короткий курс «Звільнення від ярма»

Утім, віротерпимість і здатність ділитися владою були непритаманними для ханів Московського князівства. Москва із XIV століття зростала завдяки примусовому приєднанню сусідніх улусів та піднесенню власної церкви, врешті-решт ізольованої від візантійського православ’я. З розширенням території збільшувалися й апетити. Й оформилися в ідею звільнення від «монголо-татарського ярма». Місце ординського хана в ієрархії зайняв самодержець, наділений необмеженою владою. А місце митрополита, підпорядкованого Константинопольському патріарху, узурпував, як сказали б тепер, самопальний патріарх.

У 1772 році великий математик, фізик й астроном Жозеф Луї Лагранж визначив положення точок, у районі яких тіла порівняно невеликої маси потрапляють у гравітаційну «мишоловку». Тяжіння гігантів, великих планет або зірок, робить їх невидимими і не дозволяє вибратися з пастки.

Коли нас помічають по-справжньому

Феномен мишоловки відо-мий і в історії людства. Народи, що потрапили в пастки імперій, стають на століття «невидимими» для сусідів, а їхню багатовікову культуру привласнюють і знищують. Україна впродовж століть потрапляла із пастки в пастку. А коли при розпаді імперій ненадовго звільнялася, її як незалежну державу ніхто помічати не хотів. Не хотів доти, поки наша країна не ставала ареною війни. Так було в двадцяті роки минулого століття, коли Українську Народну Республіку буквально розірвали на частини. Так сталося і під час розпаду СРСР, коли наш народ опинився на перехресті дикого капіталізму і «русского міра».

Після кожного успіху Збройних сил України у війні проти росії хор закордонних політиків, військових і журналістів заводить знайому пісню: успіх треба використати для проведення з ворогом переговорів. Як «вікно можливостей».

Але виникає питання: можливостей для кого, для чого і в чиїх інтересах?

До «приєднання» чотирьох українських областей до росії більшість українських і західних коментаторів ставиться недостатньо серйозно і схильна називати те, що відбувається, цирком або клоунадою. Зізнаюся, ці події, починаючи з проведення «референдумів» на окупованих рф територіях, хотілося висміяти і забути. А замість огляду помістити на газетній шпальті наказ генерального директора АТ «Укрпошта» Ігоря Смілянського про визнання території московського кремля власністю тієї ж «Укрпошти». Але йде війна, а під час війни — не до жартів.

Ворога небезпечно недооцінювати

Вважати ворога ідіотом зручно тому, що в ідіота не може бути реальної мети. Частина наших політиків і військових переконана, що, віддаючи наказ про масштабне вторгнення російських військ в Україну, путін не мав це за реальну мету, а йшов на повідку емоцій, фактично підсвідомої ненависті до колективного Заходу і «бандерівців», яких Захід використовує, щоб принизити або знищити росію.

Війна між демократією та нігілізмом

(Закінчення. Початок у номері за 15-17 вересня)

Тирани опираються добрим порадам

Творіння передує критиці й переживає її. Дія краща за глузування. Як сказав Перікл: «Ми покладаємося не на управління чи хитрість, а на власні серця та руки». Контраст між лукавими чорними костюмами російських ідеологів та пропагандистів і щирими оливковими тонами українських лідерів і солдатів нагадує про одну з найголовніших вимог демократії: люди мають відкрито стверджувати цінності, незважаючи на ризик, пов’язаний з цим. Стародавні філософи розуміли, що чесноти були такими ж важливими, як і матеріальні чинники, для піднесення та падіння режимів. Греки знали, що демократія може поступитися олігархії, римляни знали, що республіки можуть стати імперіями, і всі вони знали, що такі трансформації були як моральними, так і інституційними. Ці знання лежать в основі західних літературних і філософських традицій. Як визнав Аристотель, істина була одночасно необхідною для демократії та вразливою для пропаганди. Будь-яке відродження демократії, включно з американським 1776 року з його самоочевидними істинами, залежало від етичних тверджень: не про те, що демократія мала існувати, а про те, що вона мала існувати як вираження бунтарського етичного зобов’язання проти всюдисущих сил тяжіння олігархії та імперії.

Війна між демократією та нігілізмом

Росія, застаріла тиранія, прагне знищити Україну, зухвалу демократію. Перемога України підтвердить принцип самоврядування, дозволить продовжити інтеграцію Європи та дасть можливість людям доброї волі повернутися з новими силами до інших глобальних викликів. Перемога росії, навпаки, продовжить політику геноциду в Україні, підпорядкує європейців і зробить будь-яке бачення геополітичного Європейського Союзу застарілим. Якщо росія продовжить свою незаконну блокаду Чорного моря, вона може виморити голодом африканців й азіатів, що залежать від українського зерна, а це спровокує тривалу міжнародну кризу, яка практично зробить неможливою боротьбу із загальними загрозами, такими, як зміна клімату. Перемога росії зміцнить фашистів та інших тиранів, а також нігілістів, які бачать у політиці не що інше, як видовище, створене олігархами, щоб відволікти простих громадян від руйнування світу. Іншими словами, ця війна спрямована на встановлення принципів для ХХІ століття. Йдеться про політику масової смерті та про сенс життя в політиці. А також про можливість демократичного майбутнього.

Дискусії про демократію часто починаються із стародавніх міст-держав Греції. Згідно з афінською легендою про походження, божества Посейдон і Афіна підносили дари громадянам, щоб отримати статус покровителя. Посейдон, бог моря, вдарив об землю своїм тризубом, змусивши землю затремтіти і виплеснути солону воду. Він пропонував афінянам силу моря і силу у війні, але вони зблідли від смаку розсолу. Тоді Афіна посадила насіння оливи, яке проросло в оливкове дерево, що пропонувало тінь для роздумів, оливки для їжі та олію для її приготування. Дар Афіни вважався вищим, і місто взяло її ім’я та заступництво.

За Вікіпедією, чернь — це простолюд, низи, люди з непривілейованих класів, у поетичній мові — народ, позбавлений високих інтересів.

Поділ людей на чернь і нечернь — це лише соціальний поділ чи під ним є й біологічне підґрунтя? За моїми спостереженнями, різниця є.

Сила кремля взагалі не в ідеології, а в її відсутності, сказав Леонід Волков, соратник Олексія Навального. До початку масштабної війни росії проти України з цим висловлюванням можна було погодитися. Рашизм, на відміну від нацизму, фашизму або комунізму, не має стрункої системи з внутрішньою логікою, а є набором понять, характерних для організованої злочинної групи (ОЗГ).

Двоголовому орлу зайвий мозок не потрібен

Поняття, залежно від сьогочасної потреби, можна переставляти, замінювати одне на інше або виводити з обігу. Головне — можливість безконечно і безкарно вбивати та грабувати. Але масштаб убивств і грабежів усе ж таки має значення. Поки це рекет на ринках, досить жертву елементарно кошмарити. Коли справа доходить до пограбування міста або власної держави, пахану доводиться на частину вкраденого утримувати армію силовиків. А хочеш грабувати за кордоном — війна.

Так званий «кухар Путіна» російський олігарх Євгеній Прігожін проїхався зонами суворого режиму і завербував ув’язнених злочинців (включаючи ґвалтівників і вбивць) на війну в Україну. Бонус — звільнення, якщо, звісно, на фронті не вб’ють. На думку олігарха, втрати серед «героїв» злочинного світу в перших боях складуть близько 15 відсотків. А коли наблизяться до 60 відсотків, вербування тих, хто з піною біля рота готовий ринути на українських «нацистів», у зонах відновлять.

Як неліквід зробити прибутковим

Із чуток, кількість росіян, охочих заткнути амбразуру власним тілом, настільки велика, що утворилася черга. А досвідчені зеки, до речі, народ розважливий. Добре розуміють, що їх вважають навіть не гарматним м’ясом, на кшталт «добровольців» з «Л/ДНР», а неліквідом, від якого позбавляються за першої можливості у всіх сферах життя. У тому числі в російській військовій економіці. Більшість завербованих дорогою на фронт збираються обдурити командирів і втекти. Але не до кінця розуміють свою роль. Вони вже вбиті. Як увесь ро-сійський народ. Своїм власним режимом.

Відомий економіст, професор Чиказького університету Костянтин Сонін цими днями вніс свою лепту в альтернативну історію. В інтерв’ю «Радіо Свобода» він сказав, що путін — це Гітлер, зупинений у 1938 році. Московські вчені, які втікають від азійської деспотії за океан, за будь-яку ціну намагаються внести логіку в сучасну історію. Але щоразу лобами впираються у «Мюнхен» 1938-го або в Договір про ненапад між Німеччиною та СРСР 1939-го.

Якщо без ілюзій…

Ганебні договори, звісно ж, вплинули на хід подій у ХХ столітті, але не вирішальним чином. А путін нагадує Гітлера не більше, ніж інші психопати на чолі держав. Навіть менше. Оскільки німецький фюрер вирішував реальні завдання, а не намагався повернути Німеччину у часи кайзера. Політика умиротворення Гітлера з боку європейських демократів у 1938 році була б успішною, якби Чемберлен і Даладьє хоча б зважилися погрожувати війною.

«Найбіліший народ білої раси» — ці слова належать одному з провідних ідеологів сучасного російського націоналізму*. Стосується він так званого російського народу — московитів. Саме московитів Петро Хомяков вважає тим рафінованим народом, який став стартовим майданчиком при виникненні білої раси і подальшому її розповсюдженні планетою. Саме московити, з його точки зору, зберегли етнічну і расову чистоту в бурхливому морі сучасного світу з інтенсивним перемішуванням різних етносів і рас.

Нашою метою є показати, що так звана етнічна чистота в найменшій мірі стосується саме московитів і не може бути фундаментом російського націоналізму. В умовах сучасної ро-сійської імперії взагалі відсутній етнічний і культурний фундамент для нього. Є лише ідеальний фундамент для російського імперіалізму.

Війська агресора і наші війська впродовж трьох останніх діб істотно не просуваються на жодному із головних напрямків. Але це стосується тільки наземних операцій. Ракетні обстріли українських міст у цей же період стали ще інтенсивнішими й руйнівнішими. Збройні сили України відповідають знищенням складів боєприпасів і командних пунктів ворога на окупованих територіях. Якщо на воєнні дії дивитися з космосу і покладатися на оцінки експертів, то у  цих діях у середині липня виникла пауза.

Кадри безпеки і правопорядку

Є різні думки, чим зумовлена пауза у наземних операціях, кому вона вигідна, а також коли закінчиться. Зрозуміло, однак, що йдеться тепер не про зміну «фаз війни», а про процеси, які зачіпають воюючі держави загалом. У росії, наприклад, проведена під шумок мобілізація економіки, добре відома з періоду «холодної війни», коли закон дозволяв макаронній фабриці за командою з москви протягом доби переходити до виробництва артилерійського пороху.

Якщо таке питання поставити перед будь-якою аудиторією в сучасній демократичній країні, то відповідь буде однаковою: «Нікому не потрібна! Всі проблеми можна вирішити мирним шляхом». До речі, аналогічне положення давно вже закладене у багатьох міждержавних документах, у тому числі у Статуті ООН. Й уже понад 70 років після Другої світової на Землі справжніх війн не було. І раптом ми з великим подивом спостерігаємо, що країна-сусідка починає проти нас повномасштабну війну. Не менше дивує й те, що більшість її населення підтримує імперські амбіції путіна, які вже й так призвели рф до хронічного занепаду.

У чому ж причини цієї загарбницької війни росії у ХХІ ст.? Потрібно подивитися на історію.

У лідерів західних країн тонке розуміння гумору. На саміті Великої сімки 26 червня прем’єр Великобританії Борис Джонсон запропонував колегам зняти піджаки, роздягнутися до пояса і сісти на коней, як у 2009 році зробив володимир путін. Щоб виглядати крутішими. Пропозицію відкинули. У замок Ельмау не встигли доставити коней. Притиснути противника союзники вирішили, зміцнюючи єдність. На словах. Справи залишили до саміту НАТО в Мадриді, куди «Сімка» в повному складі переїхала 28 числа з Баварії.

Кінець «відчинених дверей» і нова реальність

У Мадриді справді все завертілося, закрутилося й набуло форми Стратегічної концепції нової реальності безпеки. У концепції десятирічної давності російська федерація ще іменувалася партнером. Тепер колишнього партнера вважають «найсерйознішою і прямою загрозою нашій безпеці», як висловився генсек НАТО пан Столтенберг. Китай у «новій реальності» посів друге місце. Пекін просто ігнорує і нехтує системою західних цінностей, а москва демонстративно відмовляється від діалогу. Ідеологія «відчинених дверей» у подібних умовах марна і навіть небезпечна.

Марк Порцій Катон (Старший) свої промови в Сенаті на будь-яку тему завершував формулою «Карфаген повинен бути зруйнований». У Римі були налякані неодноразовим відродженням з попелу варварської держави. І постановили зорати місце, де вона знаходилася, та посипати сіллю, щоб там нічого не росло.

Навала варварів

Формулу Катона політики і полководці протягом двох тисячоліть неодноразово згадували з різних приводів, але минулого тижня вона спливла несподівано. У Баку на 77-у році життя помер фактичний автор Біловезьких угод, державний секретар росії Геннадій Бурбуліс, а в Петербурзі закидали яйцями скульптуру імператора Октавіана Августа з обличчям путіна. Якби у 1991-у землю відразу зорали і посипали сіллю, про Бурбуліса і путіна сьогодні ніхто б не згадав. Але доводиться. Варварська держава постала з попелу, і веде руйнівну війну в центрі Європи.

Україна має риси держави XXI століття, які ще лише зріють на Заході. Україну не помічали через радянський та російський колоніальний наратив. Навесні 2022 року, під час запеклої відсічі агресії Росії, світ прийняв, поза всяким сумнівом, те, що Україна — суб’єкт, а не об’єкт історії, вважає відомий історик Тімоті Снайдер.

Цю тезу він обґрунтував у лекції «Постколоніальна Україна: значення опору», організованій Єльським центром британського мистецтва. Снайдер, професор Єльського університету, автор досліджень історії Східної і Центральної Європи, виклав слухачам коротку версію історії земель та формування українців, пояснивши, чому саме колоніальний погляд на Україну впродовж довгого часу визначав її історію. І те, що зараз українське питання обговорюється з позиції самої України, є величезною заслугою найперше українського війська та громадянського суспільства.

«— Да зачем сразу после собрания проводить еще и синод, и собор? Да что за формулировки вы предлагаете?!

— Сядьте».

Якщо вірити очевидцям, саме у такій тональності відбувся діалог митрополита Онуфрія та проросійського олігарха Вадима Новинського, який був зело незадоволений проведеним собором, оголошеним порядком денним та результатом.

І вашим, і нашим

Суперечливі, дуже суперечливі почуття та оцінки викликав «три в одному» захід УПЦ Московського патріархату, який відбувся в п’ятницю у Феофанії, в Пантелеймонівському соборі. Спочатку він оголошувався як зібрання мирян та духовенства, а потім, несподівано для спостерігачів, завершився і синодом, і собором, що мало б значно підвищити вагу його рішень.

Чого у ці дні бракує українцям? Якби попросили відповісти мене — та ще й коротко, одним словом — то сказав би так: бракує раціоналізму. Козацької затятості у нас вистачає, ненависті до ворога також, а ось надмірна емоційність часто підводить.

Це залишає певне «вікно можливостей» для путінського ідеологічного впливу. У кремля і грошей тьма-тьмуща, і досвіду імперського на кілька країн вистачить. Будь-які наші слабкі місця він ефективно використає. Ще в 2014 році дехто з українців прогнозував швидкий розпад рф під впливом санкцій. Мовляв, як мінімум, Чечня із Дагестаном відділяться. Ну ще й Китай забере собі Далекий Схід, а Японія — Курили. Або ж, принаймні, буряти виокремляться і зроблять свій Байкал незалежною від росії туристичною Меккою. Проте, Китай поводиться спокійно, Японія — теж. А буряти й «кадировці» стали символом максимальної імперської жорстокості. Такими собі «москалями в квадраті».

Кажуть мені друзі з України, що за час війни значно покращав стан користування українською мовою, і то не тільки у столиці, але й у Запоріжжі, Дніпрі, Харкові. Незаперечне те, що на фронтових лініях українського захисту є також і російськомовні патріоти, але на загал поволі люди в Україні зрозуміли важливість користування українською мовою.

Рівночасно Президент України, актор за професією, який до 2019 року майже ніколи не розмовляв українською мовою, сьогодні не тільки розмовляє плинно, але й став героєм молодої української держави, захоплюючи і переконуючи своїми виступами та своєю одчайдушною поведінкою цілий світ. Спадають на думку також молоді українки, представниця уряду Ольга Стефанішина і представниці парламенту Кіра Рудик та Леся Василенко, які вражають своєю молодістю, виглядом, поставою і вмілістю представити українську справу перед світом на диво надзвичайною англійською мовою. Не менш знаменитими є ті бабці, які переховують у себе п’ять «коктейлів Молотова» для захисту свого села чи сусідства.