Матеріали з рубрикою «Точка зору»

Переглядів: 5067

І час не змигнеться, і вже пора...

На схилі життя люди часто линуть думками у далеке дитинство, до материнського дому, до батьківської хати. Так розпочинається шлях у вічність — внутрішнім шляхом.

Безгрішні зразу попадають у рай. А що відбувається з тими, чия совість не чиста? Про шлях через пекло й чистилище розповідає світова класика. Як ось «Божественна комедія» Данте Аліг’єрі. «На половині власного життя потрапив я у темний ліс, бо з правої дороги збився» — так у перекладі з італійської Богдана Івана Лончини (народився 2 січня 1917 року у Львові). Символом гріха людини й зіпсуття християнської спільноти є темний ліс. Освітлений горб (вишина) уособлює чеснотливе життя, освітлене Божою ласкою.

З недалекого минулого запам’яталися телевізійні зустрічі з відомими майстрами культури, які майже все життя провели за межами рідної України, зокрема у Москві. У телевізійних спогадах перед мільйонами глядачів оперна співачка Ірина Архипова, кіно- і театральні артисти Клара Лучко, Людмила Гурченко, Сергій Бондарчук, Микола Гриценко, Олексій Петренко з теплом і з внутрішніми переживаннями говорили про Україну, згадували своїх батьків, дитинство, переходили на українську, бо, як у нас кажуть, «і час не змигнеться, і вже пора» (або «час летить стрілою, і вже пора»). Щирі, щемні спогади людини завжди свідчать про чисту душу, як у поета — «у нас нема зерна неправди за собою».

Переглядів: 4156

За законами жанру

Любителі детективів знають: розслідування не може бути завершене, поки не встановлений мотив злочинця. Все начебто очевидне, запротокольоване, речові докази зібрані і розкладені по поличках... Але навіщо все це? Навіщо?

Мотиви відомі, наміри — ні

У політиці мотив важливий не менше, ніж у детективі. Без нього інформація розсипається, як скельця в калейдоскопі. Особливо, коли політичний калейдоскоп розбитий і перевернутий, як це сталося зі зміною влади в Україні. В рамках подібного сюжету хотілося б обійтися без трафаретів на зразок того, що народу осточортів олігархічний режим з тотальною корупцією. Що три чверті громадян, які проголосували у квітні 2019 року, вибрали президентом людину, котра пообіцяла швидко закінчити війну, знизити ціни на комуналку і посадити до в’язниці всіх, хто заважав процвітанню нашої країни.

Переглядів: 4194

Коли нації бракує націоналізму

Коли в середині XVII століття Швеція воювала з Польщею, вона хотіла мати козаків за союзників. Усе йшло ніби добре, але була одна точка незгоди. Це стосувалося «руських земель» самої Речі Посполитої. Богдан Хмельницький через писаря Виговського передавав шведському королю, що він хоче мати «всю Русь, де віра православна грецька була і де мова ще задержалась, тобто по Віслу».

Невже й справді там проживали українці?

Занурився в літературу і дещо таки знайшов: «…Поселення українців відомі з історичних документів не тільки на правому березі Вісли, але й на лівому. Зокрема, давні хроніки засвідчують, що коли 1283 року волинські князі переправлялися по льоду вище Сандомира «воювати землю лядську», то виявили, що місто в повному розумінні польське, а от поза його стінами ще в давнину поселилися русини. І саме їм належала в передмісті Сандомира церква св. Якова…». Ось ще: «У ХІV столітті литовсько-український князь Ягайло Ольгердович учинив кордон з поляками по Білу Воду, тобто по Віслу…». Про це йдеться в праці російського історика А.Лонгінова «Русский вопрос о Холмщине в историческом освещении» (1912 р.). До-речі, Іоакимівський літопис (990 р.) також зберіг цікаві свідчення. Ода, вдова польського князя Мечислава, загиблого в сутичці з русичами біля Вісли, просила папу Іоана 15-го про захист. Згадувала Ода і кордон з Руссю, який «тягнеться до Кракова».

Переглядів: 4229

Наші мовні перспективи

(Дискусія «мовностурбованих» з елементами філософії та політології)

Це не наукове дослідження. Це лише випадковий зріз, фіксація частинки дискусії в соцмережах. Тобто йдеться лише про невеличкий сегмент всеукраїнського інтернет-спілкування на мовну тему. З таким же успіхом можна знайти й зафіксувати зовсім інші точки зору. Але оскільки учасники наводять цікаві аргументи, то, гадаю, читачам «Чорноморки» варто ознайомитися з цією дискусією.

Дмитро: «На основі спостережень й аналізу можу сказати: тепер не Одеса йде в напрямку Львова, а Львів прямує в напрямку Одеси. І мова, звісно, не лише про Львів. Ота «Велика Україна», витягування якої з болота є начебто історичною місією Галичини, насправді вже давно й успішно тягне в дупу її саму. Ось такі тепер реалії… Ще з десять років у такому темпі, й ситуація з українською мовою там може скластися така, що ні про який «П’ємонт» уже й не згадуватимуть. Біля львівської ратуші масово сидітимуть одєска-харькавска-днєпровскіє «Васі с сємкамі» та висловлюватимуться щодо культурних питань приблизно так: «Сишь ти, я тє щяс в лоб дам… какая разніца на каком язикє гаваріть? Главнає, шоб чєлавєк хароший бил...». Й ось тоді вже буде запізно щось міняти».

Переглядів: 4268

Майдан як дійство злагоди між буттям і свідомістю

Буття вічне, бо закони оберігають скарби життя, з яких і Всесвіт творить свою красу

Й.-В. Ґете, «Заповіт».

Жоден з історичних суспільних укладів не змінювався сам по собі до часу визрівання у його лоні дрімаючих продуктивних можливостей.

На певній стадії, все ж, продуктивні сили вступають у суперечність з виробничими відносинами, або, висловлюючись більш виразно, існуюча форма власності гальмує подальший розвиток — прогрес. Як правило, настають кризові явища в економіці, загострюються відносини між роботодавцями і найманими працівниками. Такі кризи і перехідні періоди можуть бути тривалими чи не тривалими, що залежить також від того, як ставляться до ситуації прогресивні соціальні сили. Щоб думка була зрозумілою, скажемо так: усі найогидніші диктатори, раніше чи пізніше, змушені впроваджувати демократичні реформи. У країнах, багатих на ресурси, автократії панують довше, а в країнах, які живуть своїм трудом, вони відійшли у минуле. Для ресурсно не багатої України всяка автократія згубна. Тому-то для України характерні висока трудова та політична активність, мобільність майже всього населення. У зв’язку з цим важливо правильно розуміти рушійні сили політичної активності людей — їхні матеріальні (економічні) і духовні потреби, національні і моральні вимоги.

Переглядів: 4416

«Інтроєкція несвідомого»

За що проголосував народ — за матеріалізм чи за емпіріокритицизм?

Нині вже мало хто знає теоретичну роботу Владіміра Ульянова-Лєніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм», яка була написана у жовтні 1908-го під враженням від неуспіху революції 1905—1907 років.

Мета її написання — пояснити, як зовнішні подразники впливають на свідомість мас і що визначає рішення мас виходити чи ні на барикади — матеріалізм К. Маркса чи ідеалізм Е. Маха та Р. Авенаріуса. На розвиток дилеми — що первісне: буття чи свідомість — у вересні-жовтні 1959-го і в січні 1960-го в австрі-йському часописі «Die Zukunft» були надруковані статті Гюнтера Неннінга під виразними назвами «Маркс-спаситель і Маркс-убивця» та «Марсизм і образ людини». В сучасному демократичному суспільстві це запитання також можна поставити: «Коли людина йде голосувати, чим вона спонукається — холодильником чи телевізором?».

Переглядів: 4406

Сергій ПЛОХІЙ: Росія фактично ревізує наслідки розвалу СРСР

Сергій Плохій — один із найвідоміших українських істориків на Заході. Він — директор Гарвардського українського наукового інституту, автор книг з різних періодів історії України: «Брама Європи», «По червоному сліду», «Чорнобиль: історія трагедїі».

Цьогоріч у перекладі на українську вийшла книга Сергія Плохія «Ялта: ціна миру» про події Ялтинської конференції 1945-го. Англійською вона з’явилася ще 2010-го. Передмову до неї написав Збігнєв Бжезінський.

Із Сергієм Плохієм ми говорили про уроки Ялти, сфери впливу, «зраду», а також про користь історичних паралелей.

— У ці дні багато хто проводить історичні паралелі. Щодо повернення делегації Росії до ПАРЄ... Чи справедливо проводити паралелі з тим, що відбувалося перед Другою світовою війною?

— Такі паралелі дуже корисні. Кілька місяців тому в Україні вийшов переклад моєї книжки про Ялтинську конференцію. Я починаю передмову до українського читача з коментаря, який дав уже покійний Збігнєв Бжезінський. Він писав, що книга корисна не тільки з точки зору історії, але також з точки зору сучасності. Щоб це проілюструвати, він запропонував замінити слово Польща на слово Україна і читати її таким чином.

Переглядів: 4313

П’ята президентська симфонія — еволюційна

«Засватана дівка — всім до вподоби!». Так і з українською демократією. Такої величезної черги в український парламент за всю історію України ще не було: претенденти йдуть лавами — хто через партійні списки, а хто мажоритарно — прагнуть потрапити у Верховну Раду, а це явна ознака росту позитивних очікувань.

Щоправда, не всі з претендентів — чи вони з числа 30% прихильників Володимира Зеленського, чи із 14% тих, хто голосував за Юлію Тимошенко, чи із 12% прихильників Юрія Бойка і так далі — здатні подякувати «не злим тихим словом» п’ятому Президентові України Петру Олексійовичу Порошенку, тій людині, яка найбільше посприяла тому, щоб «дороги» на київський Олімп були широко відкриті молодим і щоб у Раді шанувався досвід старіших політиків, якщо вони того гідні.

Оскільки парламент нагадує собою симфонічний оркестр, а симфонічна музика охоплює майже всі інструментальні жанри — від великих до малих п’єс, а на першому місці тут — симфонія і складається вона з чотирьох контрастних частин, — то розглянемо ці частини демократичної симфонії Петра Порошенка, як вони були об’єднані ним за п’ять років у єдину за задумом державотворчу композицію.

Переглядів: 4247

Великі жести дрібних людей

Більшість з пострадянського покоління вже безпосередньо познайомилася з недоліками капіталістичної системи, а з розпові-дей батьків, з книжок знає про недоліки соціалістичного ладу. Перед революцією 1917 року урочисто лунали гасла «Свобода. Рівність. Братерство», майбутні власники землі, заводів і фабрик боролися за скорочення тривалості робочого дня, за право на страйк, співали пісню про «праведне діло», але отримали протилежне: заборону страйків; непосильні норми виробітку на полях колгоспів і в шахтах; розстріли і депортації; виникнення нових привілейованих класів за низького рівня життя більшості населення. Все «заграничне», себто «капіталістичне», вважалося тоді вершиною бажання трудівників соціалізму.

Закони розвитку постіндустріального світу відмінні від попередніх етапів індустріального розвитку, на перших етапах якого понад століття тому суттєва роль у соціальних процесах належала марксизму. В постіндустріальному суспільстві марксизм як суспільне вчення не придатний. Насамперед це стосується так званої провідної ролі пролетаріату і партії, яка діяла від його імені та волі. Натомість, людей оточують нові й нові техніка та технології, які щораз відокремлюються від людини й усамітнюються. Так само усамітнюються і технізовані корпорації, влади над якими людина не має. Люди мігрують між новими структурами в пошуках можливостей для самореалізації і збереження особистої свободи. Але й сучасні приватні структури — і це добре розуміють люди бізнесу, які оперують цифрами, — шукають певний «етос» (звичай, лад), що гуртував би працівників компаній, часто людей різного походження, на досягнення успіху всієї компанії, де вони — наймані працівники. Такий потенціал, як вважається, коріниться у світогляді: тільки тут можна знайти орієнтири, норми і цінності, без яких не обходилися попередні покоління і не обійдуться майбутні.

Переглядів: 4616

Ціна величі — у відповідальності

Мистецтво впродовж віків завжди існувало як субсидована опозиція своїм спонсорам і владі. В такій опозиційності докорів митцям не може бути

Але мистецтво як штука не повинне прагнути виставляти себе народним, претендуючи на вираження народної волі. Сама публіка повинна прагнути до художнього осмислення творчості. Це і є ота сама «одеська різниця» між бажаним і дійсним, між образом майстра і картиною на полотні, в скульптурі чи на сцені. Видимі одними глибокі смисли і бачені іншими зовнішні види й становлять ту «різницю», яку сучасні одесити почали втрачати, надмірно висиджуючи біля екранів своїх телевізорів. Найбільше задоволення при осмисленні образу виникає тоді, коли ви після сумлінного аналізу отримуєте неочікуваний результат: він, як правило, найближчий до істини.

Більшість знає вислів про те, що «політика — мистецтво можливого», але не всі пам’ятають, що іноді мистецтво політики полягає не так у тому, щоб досягти кращого результату, як у тому, щоб не допустити гіршого, небажаного результату. Художнє мистецтво демонструє не те, що людина повинна, а те, що вона хотіла б. Предмети мистецтва вищого ґатунку зберігаються в найкращих музеях світу, а предмети другого ґатунку продаються в салонах поряд з магазинами мебельних гарнітурів. Справжнє мистецтво в політиці не ходовий товар і не завжди збагненний.

Переглядів: 4241

Система олігархів проти команди реформаторів

Люди залишатимуться ляльками історії, допоки вони самі не усвідомлять своїх інтересів. Голосування на виборах Президента Україні не тільки засвідчило сумний досвід минулого, а й показало, як відбувається обман людей.

Переглядаючи виступи блогерів на YouTube, звернув увагу на одного з них, який, нібито, є палким прихильником команди реформаторів Петра Порошенка. В своїх виступах блогер часто цитує брехню з-за «поребрика», повторюючи чужі вислови три-чотири рази і забуваючи наголошувати, що сказане не відповідає дійсності. В результаті елементарного неуміння розкривати брехню цей «прихильник» успішно виконує роботу «п’ятої колони», бо в пам’яті людей, які слухають цього блогера, відлунює тричі повторена брехня. До того ж, блогер, людина з технічною освітою і не надто підготовлений у питаннях просвіти, повторює слова про необхідність «зламати систему» і дбати про «справедливість». Мовляв, у цих питаннях вина команди реформаторів.

Переглядів: 3445

Паспортизація «по-російськи»: як це вплине на перспективи повернення окупованого Донбасу

Видача російських паспортів мешканцям так званих «ЛНР» та «ДНР» — це, безумовно, дуже серйозний сигнал. Фактично, це новий етап російської агресії проти України.

Втім, це не алогічне і не неочікуване, а цілком прогнозоване рішення Росії, яке доповнює картину нової стадії конфлікту, підвалини для чого і закладалися протягом останніх півтора-двох років.

Після розірвання економічних та торговельних зв’язків між Україною та окупованим Донбасом жодних серйозних змін у конфігурації конфлікту не відбувалося.

Брак прогресу в перемовинах на найвищому рівні призводив до стагнації роботи Мінської тристоронньої контактної групи. Безрезультатні спроби знайти спільну формулу для запровадження міжнародного контингенту та певна стабілізація лінії розмежування і відсутність таких запеклих боїв, як у 2014 — на початку 2016 років, призвели до того, що де-факто і Москва, і Київ погодилися на певний час зі статус-кво і зосередилися на його підтримці. Кожен — у своєму напрямку.

Переглядів: 1141

Боротьба за Україну продовжується

21 квітня сталося те, що сталося: переважна більшість українців обрала на пост президента недосвідченого В. Зеленського, якому ще доведеться довго вчитися державотворчості. Ми, прихильники П. Порошенка, маємо визнати перемогу В. Зеленського та його прихильників і поздоровити їх. Хоча я особисто вважаю цей вибір хибним. Утім, дуже хотів би, щоб В. Зеленський своїми діями на посту Президента України довів, що я помиляюся.

У своєму виступі після оголошення перших даних екзит-полу П. Порошенко запевнив, що поздоровить В. Зеленського з перемогою, а також виявив шляхетну готовність надати йому будь-яку допомогу. Те, що Зеленський подякував Порошенку за це і сказав, що за потреби звертатиметься до нього за порадою, дає надію: трансформація влади в Україні відбудеться цивілізовано і без конфронтації.

Переглядів: 3762

Корінний інтерес народу як прихована причина протистояння

Демократія не може заходити так далеко, щоб у сім’ї голосували, хто — батько.
Віллі БРАНДТ.

8 квітня у прямому ефірі телеканалу ICTV відбулася дискусія, одним з питань якої було «нове протистояння в суспільстві». Чудові виступи Президента України Петра Порошенка, голови Верховної Ради Андрія Парубія, лауреатки премії імені Тараса Шевченка, письменниці Оксани Забужко, філософа Євгена Бистрицького, запитання і думки присутніх журналістів давали глядачам змогу поглянути на проблему з усіх боків.

У публічній дискусії не завжди можна говорити про все відкрито. Існують теми, говорити про які завчасно й недоречно. Існує також закрита проблематика, що теж нормально. Річ у тім, що на нинішньому етапі розвитку економіки найважливі-шим питанням для України є корінний національний інтерес. Це — питання власності на засоби виробництва. Від того, як воно буде вирішено, залежить майбутнє України.

Переглядів: 3944

Щоб не було гірше

На жаль, за результатами першого туру виборів президента кланово-олігархічна система управління Україною залишається. У першому турі я за Порошенка не голосував (про причини свого рішення писав у номері «Чорноморки» за 28 березня). Обирати достойніших було з кого. І від критики на його адресу не відмовляюся, бо вона базується на фактах. Пройшовши у другий тур, Порошенко отримав задовільний результат.

Але у другий тур потрапив і шоумен, який, вважаю, ні за знаннями, ні за досвідом політичної та державної діяльності, ні за авторитетом по-літичного діяча (як у країні, так і, тим більше, за її межами) для роботи на посаді президента великої держави, яка, до того ж, воює, у такий складний час, з масою складних проблем, не має підстав для обрання. Всі його можливості обмежуються територією одного відомого кварталу.

Переглядів: 2787

Наскоком не вийде, треба гуртуватися

Російськомовний блогер Юрій Романенко, якого Остап Дроздов колись вигнав з програми «Прямим текстом» за небажання говорити українською, потім виправдовувався: «В Украине полно людей, вся вина которых в том, что с ними мама говорила на русском языке. Он у них не русский — он у них родной. Как у меня, например. Я с удовольствием желал бы, чтобы у меня родной язык был французский, или латынь, или суахили, или тот же украинский. В первую очередь, может быть, украинский. Но у меня русский. И я прекрасно понимаю: как я не учу украинский, как его не использую (а я сильно спрогрессировал с того момента, когда начал говорить на нем), никогда не буду владеть им так, как владею русским…».

З цього приводу в соцмережах розгорілася дискусія (імен не називаю, лише суть сказаного), організатором якої мимоволі став україномовний одесит. Він категорично заявив:

«Розірвати зв’язок з «русским миром» можуть практично всі (крім людей похилого віку, але певні винятки трапляються навіть серед них), хто цього прагне!».

Переглядів: 2600

Роздуми про вибір 2019-го

Продовження. Початок у номері за 21 березня

Євроінтеграція

Після підписання у 2014-у Угоди про асоціацію з Євросоюзом суттєво посилилися позиції України на міжнародній арені. Значною мірою — завдяки зусиллям Президента П. Порошенка, професійного дипломата. Наш Президент добре знайомий з керівниками провідних країн світу, оскільки зустрічався з ними багато разів. Упродовж 2017—2018 років він здійснив близько 30 закордонних офіційних візитів.

Сьогодні ЄС є основним економічним партнером України. Частка нашого експорту до європейських держав становить понад 40%, і цей показник щорічно зростає. Завдяки рішенню ЄС про безвізовий режим для України із червня 2017-го уже 12 мільйонів громадян отримали біометричні паспорти, з якими можуть вільно мандрувати до 130 країн світу.

Переглядів: 2561

Роздуми про вибір 2019-го

Через десять днів в Україні відбудуться сьомі за 27 років незалежності президентські вибори. І щоразу — це не просто вибори чиновника найвищого рангу в країні, а вибори стратегічного курсу й долі України. Практично на всіх президентських виборах постає одне й те ж питання: бути Україні незалежною європейською державою чи повернутися в зону впливу відсталої комуно-ординської Росії та втратити власну ідентичність? Чому так?

На мій погляд, це можна пояснити низкою причин: По-перше, за 27 років існування незалежної України наразі не створено повноцінної і непохитної державної системи, в рамках якої ухвалені закони й Конституція неухильно виконувалися б кожним наступним президентом, а не змінювалися б «під себе». Іншими словами, у нас досі, по суті, відсутня спадкоємність державотворення. По-друге, незважаючи на дві революції — Помаранчеву і Революцію Гідності, у нас, на жаль, ще не сформувалася об’єднана полі-тична нація. По-третє, протягом усіх років незалежності Росія створювала, організовувала й «підгодовувала» п’яту промосковську колону, яка, оговтавшись після поразки в часи Революції Гідності, сьогодні переходить у відкритий реваншистський контрнаступ, спекулюючи на соці-ально-економічних проблемах, пов’язаних як з війною, так і з корупцією. По-четверте, путінська Росія розв’язала агресію проти України і робить усе можливе, щоб не випустити її із зони свого впливу, зокрема не допустити її вступу в ЄС і НАТО. По-п’яте, навіть у середовищі національно-патріотичних сил замість єдності, взаємодії і консолідації переважають вузькі корпоративні інтереси та особисті амбіції політичних лідерів, що рельєфно проявилося відразу після позачергових парламентських виборів у жовтні 2014-го: сили, які об’єднав Майдан, розійшлися у парламенті, поставивши свої інтереси над загальнонаціональними.

Переглядів: 2457

Нинішній курс України — це здійснення мрій багатьох поколінь українців

Європейській вибір України — мрія багатьох поколінь українців. Це гасло на початку 1990-х збирало під прапори націоналістичних організацій України всіх національно орієнтованих українців. Тоді їх було не так багато. Врешті націоналізм дев’яностих у цьому гаслі переважно і полягав. Тепер цей вибір зафіксований у нашій Конституції. Тобто те, що було мрією небагатьох, набрало у Верховній Раді конституційну більшість.

Ми рухалися до цього рішення довгих 28 років, але найшвидшим цей рух став в останні п’ять років. Це попри те, що перші три президенти України намагалися маневрувати в рамках багатовекторної зовнішньої політики, а четвертий просто кинув українську самостійність до ніг Москви, за що й отримав тривалий термін ув’язнення вироком українського суду. І лише нинішній Президент Петро Порошенко переломив цю ситуацію на прямо протилежну — на безкомпромісний шлях у Європу.

Переглядів: 2515

«Наші», які не наші, або Що хоче змурувати нам Мураєв?

Як багаторічні читачі й автори нашої «Чорноморки», останнім часом відстежуємо те, що публікується в ній про хід передвиборних перегонів і про деяких кандидатів у президенти. Як відомо, українське законодавство гарантує всім учасникам виборчого процесу однаковий доступ до ЗМІ. І це ж саме законодавство не позбавляє українських громадян права реагувати на агітаційні матеріали й висловлювати свої бачення та оцінки фігурантів цих матеріалів, звісно, без образ-ярликів і голослівних звинувачень.

Переглядів: 2386

НАТО: чорноморська відповідь

Як ми уже повідомляли (див. номер за 28 лютого) у вівторок Президент Петро Порошенко і спеціальний представник США по Україні Курт Волкер відвідали ракетний есмінець ВМС США Donald Cook, який увійшов у Чорне море для проведення спільних навчань з Україною та іншими союзниками і напередодні пришвартувався в Одесі. За останні п’ять років цей корабель фактично став американським символом підтримки східноєвропейських держав та «дражнилкою» для Росії.

Перший його візит відбувся в квітні 2014-го, саме в розпал анексії Криму та розгортання українсько-російської війни, з очевидною метою нагадати Росії, що вона далеко не володарка морів. В останні роки «Дональд Кук» встиг неодноразово побувати в Грузії, Болгарії, Румунії та країнах Балтії, постійно позначаючи військову присутність США біля російських берегів. Але нинішній контекст відвідин американськими військовими кораблями пів-нічної акваторії Чорного моря дуже відрізняється від 2014-го й демонструє значні зміни в балансі сил у чорноморському регіоні.

Переглядів: 2287

Йому призначено бути переможцем

Із виступу перед одеситами у Літературному музеї 22 лютого під час презентації нової книжки «Око»

Шановна одеська громадо!

В перший день Революції Гідності я почув виступ Петра Порошенка з балкону Українського дому в Києві, а потім декілька промов з трибуни на Хрещатику. Тоді Майдан Незалежності і всі прилеглі до нього вулиці Києва були запруджені людом із усієї України. Таких масових, мільйонних мітингів не знала ще наша столиця.

Переглядів: 2309

Компромісна наступальність

Випадок, коли боєць спецпідрозділу гамселив протестувальника зі словами «лєжать, бандера!», широко обговорювався у соцмережах. Хтось, засуджував, хтось, не розібравшись, захищав «беркутівців» зразка 2019-го, мовляв, нема чого захоплювати відділок поліції...

Але я зараз не про мотивацію працівників МВС. Може, вони виконували наказ, може, хотіли отримати якесь заохочення, підвищення по службі... Суть не в тому. Просто, як людина в тому конфлікті стороння й нейтральна, скажу: вислів «лєжать, бандера!» виразно засвідчує рівень українофобії поліцейського. Додати там більше нічого. Тож не лише його треба виганяти зі служби з вовчим білетом, а й того, хто приймав українофоба на службу. Бо завдання кадровика — насамперед відсіяти тих, хто ненавидить Україну.

Переглядів: 2341

Солідаризація суспільства, або Вистраждане й висловлене одеськими «порохоботами»

Зараз люди в соцмережах сперечаються більше, ніж будь-коли раніше. Тих, хто підтримує Порошенка, ідейні противники зазвичай називають «порохоботами». І стверджують, що останні працюють винятково заради грошей. Стверджують самовпевнено і бездоказово. Однак скидається на те, що згадані «порохоботи» критикують чинного Президента набагато більше, ніж підтримують. Оцей чималенький проукраїнський сегмент як в області, так і в столиці причорноморського краю, хоче збереження України. Те ж саме спостерігаємо на решті території держави.

Журналісти Іван Капсамун та Валентин Торба написали спільну статтю в газету «День». Назва її така: «Вороги» Президента Порошенка і один великий друг». Оскільки Іван родом з Буджаку, а Валентин — з Луганщини (тобто йдеться про Південний Захід і Схід), а свої зусилля об’єднали завдяки київській, центральноукраїнській, газеті, то можна вважати, що рівень об’єктивності статті досить високий. Хто ж є отим таємничим «великим другом»? Про це молоді хлопці пишуть так: «стосовно великого друга, то йдеться про виборців, які готові все вибачити і голосувати за нинішнього Президента заради геополітичного розвороту від Москви...». У цьому весь секрет добровільного «порохоботства». Не в заробітках тут справа, а в чіткій власній позиції. Вона, як правило, вистраждана, тому заслуговує на повагу.

Переглядів: 2339

На те вона й свобода, щоб діяти

Про пошук невикористаних резервів

У 2018 році ми вистояли. Часом здається, що зроблено практично все, що можна було зробити. Але антикремлівські санкції діють на Росію надто повільно, ворог не збирається покидати нашу землю, українська економіка піднімається дуже повільно, волонтери смертельно втомлені й у великій кількості «вигорають». Що в такій ситуації може служити джерелом оптимізму? Відповім: свобода, яку ми вибороли у лютому 2014-го! Саме завойована патріотами свобода є тим фактором, який відрізняє нас як від росіян, так і від білорусів. Бо вона дає можливість діяти на власний розсуд. У поляків і німців також є свобода, але й проблем у них на порядок менше. А ми досі воюємо з величезною державою, тому нашу свободу треба використати з максимальною ефективністю.

За кордоном...

Поки що невикористаних резервів у нас хоч греблю гати. Ми серйозно недопрацьовуємо за межами України. А треба зробити все, щоб не російська пропаганда формувала порядок денний Європи, а наші конструктивні дії. Для цього варто активніше залучати тих наших співгромадян, які виїхали на заробітки або жили в країнах ЄС ще до початку російсько-української війни.

Переглядів: 930

Процес пішов!

31 грудня вже минулого року почалося висунення кандидатів на пост Президента України. З цього дня країна опинилася в новій для себе політичній ситуації. Одна за одною дві виборчі кампанії, президентська і парламентська, пройдуть під час війни.

Єдності не було, довіри нема і не передбачається

У жовтні 2014 року, коли відбулися позачергові вибори до Верховної Ради, війна тільки починалася, і завдяки першим Мінським угодам у багатьох були ілюзії, що до «холодного миру» з Росією на якихось умовах вдасться повернутися. Тепер поді-бних ілюзій нема ні в кого. Якщо у воєнному плані щось і зміниться, то в гірший бік. Державу доведеться захищати всіма можливими способами, а дипломатичних зусиль глави держави (адже саме вони чотири роки були щитом України) вже недостатньо. Президенту, парламенту й уряду знадобляться всенародна підтримка і всенародна довіра. Особливо — в разі невдач і поразок.

Втім, історія із запровадженням воєнного стану показала, що в Україні з довірою і підтримкою не тільки до глави держави, а до влади в цілому, виникли великі проблеми. Це в мирний час відсутність довіри заважає країні розвиватися, а під час війни недовіра до влади загрожує існуванню самої держави. Наскільки кандидати в президенти і лідери політичних партій усвідомлюють таку загрозу? Здається, вкрай погано.

Переглядів: 2299

Не вір. Не бійся. Не проси

Перебираючи в пам’яті головні події 2018 року, згадав заповідь про три «не». Ми, звісно, не за тюремними правилами живемо, але, з іншого боку, ще як подивитися... Тотальна недовіра до влади, страх перед війною з Росією, постійні прохання про допомогу, звернені до друзів та союзників, обмежують нашу свободу і незалежність нашої країни надійніше за всякі ґрати.

Не вір

Перед початком судового засідання обов’язково запитують, чи довіряєте ви складу суду. Те ж питання, тільки в іншій формі, ставлять на виборах про довіру політикам. Більшістю голосів ми відповідаємо «так», хоча багато хто впевнений: наші обранці користуються владою для власного збагачення, а інтереси країни і наші потреби цим людям, як то кажуть, збоку. Красиві слова політики використовують для гасел й обманів.

Переглядів: 2093

Поки сонце зійде...

Чи допоможе Туреччина звільнити українських моряків? А закрити Босфор для Росії?

Президент України Петро Порошенко звернувся до президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана із закликом натиснути на Росію, аби та звільнила полонених українських моряків і повернула захоплені військові кораблі. Ердоган погодився бути посередником між Україною та Росією у цьому питанні і навіть уже говорив телефоном з Путіним, а на саміті в Аргентині обіцяв продовжити цю розмову.

Чи може Ердоган змусити Путіна поступитися? Чи є у нього такі аргументи, щоб Путін звільнив українців і кораблі?

Без сумніву, в Ердогана є важелі впливу на Путіна. Росія залежна від доброї волі Туреччини у питанні добудови транзитної гілки газогону «Турецький потік». У Туреччини та Росії зіткнулися інтереси у Сирії. Однак чи схоче Ердоган витрачати свої козирі для блага України? На жаль, наразі не видно нічого такого, що може отримати Ердоган взамін, окрім іміджевих здобутків впливового у світі політика. Та й Україні наразі нічим «сплатити» за послуги Туреччини.

Переглядів: 2091

Успіх залежить від якості

Тарас Прохасько у статті «Так, але...» (надрукована в «Репортері») заторкнув цікаву тему. Він пише: «Не хочеться у таке вірити, але знамениті гуцульські кептарі — цяцьковані кожушки-безрукавки, які упродовж століття були символом автентики, робили жидівські майстри. Основні школи, які задавали стилістику, трималися на спеціалістах-євреях у Ясині, Косові і Делятині. Звичайно, цехи працювали на місцевій сировині, вирощеній гуцулами, але виробництво продукту широкого попиту і символічного значення було віддане у інші руки...».

Далі автор з болісною самокритичністю зазначає: «Наші люди ніколи не вміли надавати значення докладній майстерності. Робили все необхідне, нічого не роблячи добре...».

Може, саме цією національною рисою пояснюється ослаблення різних галузей нашої економіки вже в часи незалежності? Українська продукція на момент її проголошення за якістю суттєво поступалася європейській. Тож українці зробили логічний висновок: «краще купувати їхнє...». Добре, що Тарас Прохасько копає глибоко і досліджує цю проблему на рівні менталітету: «най-гірше, що може бути, це інфантильні механізми захисту, якими керуємося. Оця мовна формула: «так, але…». Блискавичне віднаходження пом’якшуючих обставин зводить нанівець усі старання діагностики». Письменник вважає, що раціональніше думати в такому ключі: «Так, ми зробили погано, так, це моя вина, так, я не мав такого робити, так, я навчуся і зроблю ліпше…».

Переглядів: 2276

Володимир ВАСИЛЕНКО: Супроти Росії вистоїть лише Українська Україна

Цими днями у Фейсбуці жваво поширювали відео «Місія України — знищити московську імперію» з виступом професора Володимира Василенка (на знімку) на «круглому столі» національного форуму «Нова стратегія миру та безпеки».

Повний текст виступу професора оприлюднив на своїй сторінці у ФБ політолог Михайло Басараб із таким коментарем: «На відео, що ширилося у мережі, був неповний виступ. Володимир Василенко передав мені повний текст свого виступу. Закликаю і вас поширити цю змістовну промову про справжні загрози і завдання для України. Політикам, держслужбовцям, експертам, журналістам й активістам — читати обов’язково. Щоб фокусуватися на головному, а не відволікатися на всілякі дурниці».

Сторінка 5 з 12«123456789»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net