Матеріали з рубрикою «Тема дня»

Політичний тиждень в Україні ропочався з резонансного злочину, а продовжився гучними розбірками у судах і прокуратурах. Деталі розбірок при цьому виявилися такими ж дивними, як обставини злочинів.

Слідство триває...

У понеділок ввечері біля за-лізничного переїзду в Київській області невідомі з автоматичної зброї обстріляли автомобіль. В результаті була вбита Аміна Окуєва, а її чоловік Адам Осмаєв отримав поранення в ногу. Біографія Окуєвої (в дівоцтві Анастасії Нікіфорової, дочки покійного директора Одеського музею західного і східного мистецтва) може бути основою для сюжетів кількох авантюрних романів. Її заслуг перед державою як громадської активістки і польового хірурга в АТО, достатньо, щоб клопотати про присвоєння звання «Герой України» посмертно.

Війна ведеться не лише на Донбасі — її російські спецслужби «розмазують» постійними диверсіями по всій країні. Як діяти суспільству?

Вечір понеділка багатьом врізався у пам’ять трагічною новиною про вбивство Аміни Окуєвої. Авто, в якому вона була разом зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим, розстріляли з автомата, що поліція кваліфікувала як замовне вбивство.

У більшості українців, мабуть, одразу промайнула згадка про події минулого тижня — вибух біля офісу телеканалу «Еспресо», що кваліфікувався як замах на нардепа Ігоря Мосійчука (до речі, Аміна була його радником на громадських засадах. — Прим. «ЧН»), в результаті чого загинули двоє людей. До того на початку вересня у центрі Києва, на Бесарабці, було підірвано авто чеченця і грузинського громадянина Тимура Махаурі, який загинув, і постраждали ще двоє людей — Наталія Целовальникова з донькою, які перебували в автомобілі.

У всіх трьох випадках українські правоохоронці організаторами диверсій називають російські спецслужби. Таку ескалацію напруженості у нашій країні з боку ФСБ ми спостерігаємо мало не щомісяця, а тепер і щотижня — відбуваються нові й нові підриви, замахи, вбивства... У такий спосіб війну, яка територіально ведеться на Донбасі, «розмазують» по всій Україні, підігріваючи градус напруги в українському суспіль-стві. Війна, яка є скрізь, якій кінця не видно і до якої всі звикли як до щоденного зла — це наче хронічний запальний процес: він послаблює імунітет, здатність організму чинити спротив.

Спроба організувати новий Майдан під стінами українського парламенту повністю вкладається у формулу Гегеля, що історія повторюється двічі. Перший раз як трагедія, другий — як фарс.

Три гасла на прапорі, один в умі

Організатори акції 17 жовтня або «Великої політичної реформи» своїми діями зробили для дискредитації Революції гідності більше, ніж відверті контрреволюціонери. Вони окарикатурили саму суть демократії. Звели народне обурення діями нинішньої влади до декорацій і примітивних вимог. До методів, які не можуть закінчитися нічим, крім ганьби.

Найприкріше, що карикатуру на «третій Майдан» малювали зовсім відкрито у нас на очах. А в підготовці акції брали участь найрізноманітніші і навіть вороже налаштовані один до одного політики. Озираючись назад, чітко бачиш, що каталізатором збурень, поштовхом для хвилі подальших дій стала провокація з позбавленням українського громадянства Міхеіла Саакашвілі. Ті, хто напоумили Петра Порошенка підписати цей божевільний указ, найімовірніше, передбачали його наслідки. І не помилилися.

Верховна Рада «благословила» освітню реформу — після затяжних дискусій (загалом обговорення тривало понад три роки) у вівторок 255 народних депутатів підтримали Закон «Про освіту». Жодного голосу «за» не дали фракція «Опозиційного блоку» та група «Відродження».

Перший заступник голови Комітету ВР з питань науки й освіти Олександр Співаковський, презентуючи законопроект, наголосив, що цей документ є фундаментом для розвитку освітнього простору України.

Закон, зокрема, встановлює, що право на безоплатну освіту забезпечується для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

Учора, 1 вересня, набула повної міжнародно-правової чинності Угода про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, включаючи створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі.

Як відомо, Угода про асоціацію була підписана у два етапи: політична частина — 21 березня 2014 ро-ку, економічна — 27 червня. Тоді ж, у вересні 2014-го Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували угоду. Для повного набуття чинності її повинні були ратифі-кувати ще й усі 28 країн-членів ЄС. Через референдум у Нідерландах процес ратифікації Угоди затягнувся на три роки і був завершений лише нинішнього літа.

Скандальний процес позбавлення недоторканності шести слуг народу став чи не центральною темою для преси тижня, що минає. Однак початок показової боротьби з корупцією у Верховній Раді відвернув увагу від інших важливих тем. Включаючи головну — відсіч російській агресії.

Обговорювати рано. Погоджувати пізно

На 10 липня було призначене засідання Ради національної безпеки й оборони України. З єдиним пунктом порядку денного — обговорення законопроекту «Про особливості державної політики щодо відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Луганської та Донецької областей України».

До вказаної дати з текстом законопроекту могла ознайомитися обмежена кількість осіб з вищого керівництва країни. Зате чуток ходило безліч. Включаючи ту, що «історичний» документ внесуть до Верховної Ради від імені Президента України як пріоритетний і схвалять до кінця нинішнього тижня. Тобто перед канікулами.

У вівторок, 30 травня, Сенат Нідерландів (верхня палата парламенту) проголосував за ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Після підписання ратифікаційних грамот королем цієї країни документ буде надіслано у Брюссель й угода, нарешті, набуде чинності у повному обсязі.

Десятирічна епопея з укладанням і ратифікацією Угоди (над її текстом, тобто умовами, почали працювати ще в 2007-у, а впродовж 2014—2016 років її затвердили всі — Верховна Рада України, Європарламент, національні парламенти держав-членів ЄС, крім Нідерландів) вийшла на фінішну пряму.

Рішення, ухвалене Одеською міською радою на сесії у середу щодо повернення низці вулиць колишніх, радянських назв, спричинило справжній скандал, відлуння якого розлетілося далеко поза кордонами України.

Ось як про те, що сталося, повідомила «Німецька хвиля» у статті «Опір декомунізації: реванш чи «розігрів» Одеси до 9 травня?»:

«Місцева влада деяких населених пунктів в Україні намагається повернути комуністичні назви вулицям та проспектам, які були змінені в ході декомунізації. Експерти застерігають від спроб реваншу екс-«регіоналів». Не минуло й року, як в Україні закінчилася декомунізація, а органи місцевого самоврядування деяких населених пунктів уже намагаються скасувати її результати. Яскравий приклад — Одеса, де міська рада на черговій сесії 26 квітня проголосувала за повернення вулицям, провулкам та проспектам старих комуністичних назв, які були змінені в ході декомунізації. В Одесу повернулися вулиці 25-ї Чапаєвської дивізії, вулиця і провулок Бабушкіна, вулиці Гайдара, Бєлінського, Бадаєва, Терешкової, проспект Маршала Жукова. Своє рішення Одеська міськрада підкріпила онлайн-опитуванням на своєму сайті щодо перейменування вулиць. У ньому взяли участь близько 5 тисяч одеситів. 75 відсотків опитаних висловилися за збереження назв вулиць, які вони носили до травня 2016 року».

У понеділок, 3 квітня, рада директорів Міжнародного валютного фонду ухвалила рішення переказати Україні четвертий транш за програмою розширеного фінансування (EFF) у розмірі одного мільярда доларів.

Земля і заводи

Одночасно на сайті МВФ опублікований текст документа «Україна: Меморандум про еконо-мічну і фінансову політику». А також лист, що уточнює параметри економічного розвитку країни після запровадження торгової блокади ОРДЛО, підписаний президентом, прем’єр-міністром, міністром фінансів та головою Нацбанку нашої держави.

На тому ж сайті опубліковані матеріали місії МВФ з оцінками кредитно-грошової політики, рівня корупції в Україні, а також з рекомендаціями проведення реформ у різних галузях. Ці рекомендації були відомі ще до офіційного опублікування. Додалися хіба що порогові дати і деякі деталі. Але саме ці деталі та дати дають привід для роздумів.

Найжорсткіші терміни з усіх напрямків установлені для земельної реформи. І цьому є пояснення. Граничний термін прийняття закону про обіг земель уже був узгоджений з МВФ. Але Верховна Рада до кінця вересня 2016 року цей закон не прийняла. Більше того, парламент продовжив мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. А в пресі донині тривають спекуляції на тему про те, що готується масштабна «зрада», в результаті якої народна земля опиниться в руках олігархів.

Якщо небіжчика не ховати, а просто замкнути в одній з кімнат, в квартирі не можна буде жити. Запах не дозволить. Так і сталося після укладення угоди «Мінськ-2» в лютому 2015 року. З тією різницею, що двері в Україну з окупованої частини Донбасу залишили широко відчиненими.

Як Путін готував похорон «Мінська»

Угоди з 13 пунктів «Мінська-2» були мертві з першої хвилини підписання. Оживити їх, виконати в майбутньому хоча б один пункт в повному обсязі не могла і не хотіла жодна зі сторін. А Росія навіть не визнавала себе стороною конфлікту. У чому ж полягав інтерес, заради чого Тристороння контактна група працювала тоді ніч безперервно, а лідери чотирьох держав вели важкі переговори?

Що було на думці у президента Франції і канцлера ФРН — одному Богові відомо. Але за підсумками подій двох наступних років можна з упевненістю сказати, чого домагався президент Росії Володимир Путін і чого хотів президент України Петро Порошенко.

Обидва збиралися виграти час для прийняття важливих рішень, а мертвий документ потрібен був для того, щоб морочити голову всім на світі, а насамперед — один одному. Тепер очевидно, що Путін використовував дворічний таймаут краще. Поки «мінський» труп розкладався, поки сморід гібридної війни отруював життя в Україні, кремлівські стратеги встигли розробити кілька сценаріїв і вибрати той, що швидше міг нагнути непокірних сусідів.

Після того, як терористи взяли під «зовнішнє управління» більше сорока підприємств української юрисдикції,  що працюють в ОРДЛО, в засобах масової інформації з’явилося безліч версій того, що відбувається всередині і нав-коло «народних республік».

Бізнес вигоди не упустить

Більшість версій зосереджена на зв’язку умовної націона-лізації з транспортною блокадою, яку другий місяць здійснюють українські активісти і ветерани АТО.

Але зв’язок цей не очевидний. До зміни юрисдикції під-приємств «ДНР/ЛНР» готувалися більше року, приймали для цього безліч рішень і проводили ці рішення через свої «законодавчі органи». Експропріацією або «віджимом» зміну юрисдикції підприємств важко назвати тому, що, судячи з усього, процес був (щоправда, непуб-лічно) погоджений з власниками. Які в результаті запровадження «зовнішнього управління», щонайменше, не втратять своєї частини прибутку.

Йдеться, передусім, про власника №1 — Ріната Ахметова, під чиїм управлінням перебували не лише шахти, заводи та фабрики на окупованих територіях, а й  надсучасний стадіон «Донбас-Арена», «Укртелеком» та низка інших активів. З кожним роком війни на окупованих територіях працювати ставало дедалі важче, підприємства ставали збитковими, а від проблемних підприємств будь-яка корпорація прагне позбутися. Особливо під час кризи, коли проблем дедалі більшає.

Певна річ, під час прийняття рішень менеджерами в СКМ або «Метінвесті» свічку ніхто не тримав, але через відсутність гучних протестів з їхнього боку можна зробити висновок про те, що «націоналі-зація» піде олігархові на користь. Або принесе Ахметову вигоду. По-перше, не доведеться платити податки в український бюджет, а по-друге, від Курченка, якому відійдуть працюючі підприємства, можливо, вдасться отримати відступні.

Генерал-майор, який пройшов Іловайськ і Савур-Могилу, розповідає, яку тактику застосовують українські війська в Авдіівці і що відбуватиметься далі на сході країни

Генерал-майор Ігор Гордійчук (позивний «Сумрак») у серпні 2014 року малими силами два тижні утримував славнозвісну Савур-Могилу в умовах повного оточення та під масованим артилерійським вогнем. Тоді він отримав дуже важкі поранення. Ніхто не думав, що виживе. Навіть бойовики не добили, покинули помирати у полі. Та він вижив, повернувся до служби — начальником київського Військового ліцею імені Івана Богуна. Окрім АТО, за його плечима — служба в Афганістані та Коледж сухопутних військ збройних сил США.

На тлі загострення в Авдіївці журналіст видання «Новое время» розпитала Ігоря Гордійчука, зокрема про те, що саме і чому відбувається нині на сході, чи контролюють ситуацію воїни і командування та як взагалі слід вирішити конфлікт з точки зору військового.

— На ваш погляд, чому нині обстрілюють Авдіївку? Чому активізувався агресор? Що нам робити?

— Це їхня агонія. Дай Боже, щоб остання передсмертна агонія.

З нашого боку має бути комплексний підхід. Важливий політико-дипломатичний, економічний, правовий та інформаційний тиск. Є Мінські домовленості. Сподіваюся, будуть посилені санкції. Треба тримати оборону. Адже, звісно, є військова складова — те, що ми, військові, повинні робити. Від цього нікуди не подінешся. Потрібно триматися, триматися і ще раз триматися.

— Можемо триматися?

— Звісно. Адже вже час усім зрозуміти, що наша армія зараз зовсім інша. Те, що було в 2014-у, коли їм у Криму легко все вдалося, зовсім не те, що ми маємо сьогодні. Навіть якщо вони на метр-два просунуться, наша реакція буде цілком адекватною й однозначно буде на нашу користь. Просто має бути співвідношення ціни та якості. Щоб ми не зазнавали втрат. Ми, на відміну від імперії зла, втрачаємо найкращих наших синів.

Пригадалася армійська мудрість, що війна — дурниця, а головне — маневри. Якби на війні з Росією людей не вбивали, снарядами не руйнували житло і заводи, а терористи в підвалах «народних республік» не катували заручників, стара армійська мудрість була б доречною. Але зараз — ні.

Вихід із глухої оборони

Наприкінці листопада — початку грудня прояснилися дві обставини. Перша — що глухою обороною в зоні АТО можна тільки погіршити і так нелегке воєнне становище. Друга — що на дипломатичному фронті така ж оборона різко послаблює позиції України і треба терміново шукати вихід.

Західні ЗМІ про багатства українських посадовців

Фантастичні результати електронного декларування статків українських чиновників та політиків не залишилися поза увагою за кордоном. ЗМІ провідних країн Європи та США розповідали своїм аудиторіям про казкові багатства нашої політичної еліти, найчастіше приправляючи це фактажем, який змальовує бідність в Україні.

Популярними ілюстраціями були світлини президента Порошенка та прем’єра Гройсмана, а також зображення штабелів доларів, коштовних годинників та прикрас.

В Україні чимало уваги приділялося «жартам» міністрів і депутатів та їхнім несподі-ваним активам на кшталт мощів святих, які задекларував Андрій Лозовий. А от західні ЗМІ це не зацікавило. Головна тема публікацій — незліченні багатства політиків. Хоча є і винятки — американське «Радіо свобода» написало про храм у власності депутата Матвієнка, а в Нідерландах звернули увагу на антикваріат Мосійчука часів нацизму.

«Європейська правда» (http://www.eurointegration.com.ua) підготувала огляд того, як висвітлювалася тема е-декларування в різних країнах.

Мабуть, найбільшу увагу до електронного декларування продемонстрували британські медіа. Це показово, адже Британія — особливо важлива для українських владних мільйонерів: туди нерідко спрямовуються капітали з України, там часто вчаться діти наших багатіїв, у тому числі Президента Петра Порошенка.

«Україна приголомшена величезними грошовими резервами політичної еліти, про які дізнається громадськість» — так називається стаття в британському виданні The Guardian. «Однією з ключових вимог Майдану 2014 року було припинення нестримної корупції, що охопила країну. Коли протестувальники дісталися резиденції Януковича, вони знайшли там позолочені ключки для гольфу, дитячий зоопарк і точну копію іспанського галеона, пришвартованого на штучному озері, — проводить аналогії видання. — Нинішній Президент Петро Порошенко є мільярдером та олігархом, але він обіцяв нову, більш прозору політику. Критики кажуть, що зусилля з проведення реформ у глухому куті та що всупереч вражаючій риториці уряд робить дуже мало для трансформації фундаментальної природи українського бізнесу та політики».

Газета зазначає, що інформація з електронних декларацій викликала обурення в небагатому українському суспільстві. «Ключовим індикатором того, чи служить декларування боротьбі з корупцією, стане те, що зробить влада країни для розслідування інформації з декларацій», — підсумовує The Guardian.

Британська BBC заголовком своєї статті підкреслює «готівковий» аспект електронного декларування: «Величезні купи го-тівки українських посадовців продемонстровані суспільству під натиском реформ». Стаття починається з інформації про прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, який задекларував $1,8 млн готівки та солідний перелік активів. «Він був державним службовцем в Україні впродовж останніх 14 років», — підкреслює BBC.

Поки українці спостерігають за «загадковими» проблемами з роботою системи електронного декларування та з гіркотою намагаються висміювати (бо ж здогадувалися, як «злиденно» живуть наші посадовці від найвищого до найнижчого рівнів) уже оприлюднені відомості про маєтки і квартири, машини і яхти, годинники і сумочки, сукні і шуби, антикварні колекції та мільйонні готівкові заощадження наших чиновників, світ, схоже, ввійшов у ступор: звідки у державі, яка живе за рахунок міжнародних позичок, населення якої опустилося до рівня найбідніших країн планети, могла постати така каста супер багатих людей?

І реакція не забарилася. Щоправда, вона знову вдарить по нас з вами, по тих, хто не має ні маєтків, ні статків і дітям-онукам яких доведеться ті світові позички віддавати впродовж наступних десятиліть, якщо й не століть.

Гнівного листа Петру Порошенку цього тижня надіслали посли країн «Великої сімки», застерігши президента від небезпечних законодавчих ініціатив, які можуть підірвати всі попередні зусилля країни у боротьбі з корупцією, зокрема щодо послаблення системи електронного декларування.

Ще один «дзвіночок» надійшов із Брюсселя. На засіданні послів Євросоюзу, що відбулося у четвер, Франція та Бельгія висловили сумнів у правдивості боротьби з корупцією в Україні, а відтак, мовляв, Київ несповна виконав критерії для за-провадження безвізового режиму з ЄС. І цей процес вкотре можуть призупинити.

Як повідомляє «Українська правда», посилаючись на директора Інституту євроатлантичного співробітництва Олександра Сушка, Франція та Бельгія порушували питання про «несправжність» антикорупційної політики Києва та спроби дати задній хід реформам. За словами експерта, щодо Грузії (яка також очікує рішення про «безвіз» для своїх громадян) таких зауважень не було.

Тим часом найбагатші українці бідкаються: зубожіють на очах. Учора журнал «Новое время» опублікував список ТОП-100 найзаможніших наших співвітчизників. Перша десятка цього рейтингу, укладеного журналістами «НВ» спільно з інвестиційною компанією Dragon Capital, виглядає так.

5 жовтня українське питання обговорювали на трьох рівнях одночасно. У Мінську засідала Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі. У Москві заступник держсекретаря США з питань Європи та Євразії Вікторія Нуланд зустрічалася з помічниками президента Росії Юрієм Ушаковим і Владиславом Сурковим. А сам держсекретар США Джон Керрі спілкувався по телефону з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим.

Нулі на всіх рівнях

Про зміст бесіди Лаврова і Керрі невідомо нічого конкретного. Українського питання держ-секретар США торкнувся, скоріш за все, щоб знайти привід для розмови, вийти з тупикової ситуації після демонстративної відмови американської сторони від контактів з Росією щодо Сирії. Російський же міністр закордонних справ тепер по руках і ногах зв’язаний так званим «ультиматумом Путіна», викладеним у законопроекті про збройний плутоній.

Згідно з ультиматумом, зодягнутим у форму закону, Сергій Лавров змушений обговорювати спірні питання — одночасно Сирію, Україну, санкції, контрсанкції, військові і цивільні проблеми, що виникли через «недружню» політику США стосовно Росії. Будь-яка з проблем у такому контексті розв’язки не має. Ситуація в Україні — не виняток.

Помічники президента Путіна теж працюють в політичному мейнстримі. Але, спілкуючись з Вікторією Нуланд щодо подій в Україні, вони здатні вирішувати здійснимі завдання. На зразок відведення військ та озброєнь від лінії поділу сторін у трьох зонах АТО на Донбасі. І не обумовлювати при цьому, що Росія не є стороною конфлікту. Переговори Нуланд з Сурковим та Ушаковим могли б дати позитивні результати. Але вони ведуться за спиною України, як правило, не відповідають очікуванням нашої країни або потребують значного коригування.

В Україні вкотре наближається календарний дедлайн для вирішення питання продовження чи скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Тради-ційне для цього періоду пожвавлення політичної дискусії нинішнього року багаторазово посилене планованим на найближчий час внесенням законопроекту про обіг сільгоспземель, що робить теоретично можливим запуск ринку землі в Україні.

На жаль, при визначенні найкращої моделі реалізації земельної реформи народні депутати орієнтуються на власного виборця, а не на учасників земельних відносин — власників паїв, великих аграрних формувань, невеликих агровиробників (умовно — фермерів) і державу в особі органів місцевого самоврядування. Зараз вихідні позиції цих стейкхолдерів (зацікавлених сторін) не рівні, а земельна галузь працює за часто неформальними правилами, які складно назвати цивілізованими.

У результаті 15-річної дії мораторію основна форма земельних відносин в Україні — це орендні договори з пайовиками, яких укладено 4,7 млн на загальну площу 16,6 млн га, тобто більш як на половину всіх земель приватної форми власності. Також діють близько 56 тис. договорів оренди державних сільгосп-земель на загальну площу близько 2,5 млн га, що становить чверть усього державного земельного банку. Ринок оренди характеризується локальними монополіями, бо навіть якщо на території умовних сільради/району землю обробляють кілька орендарів, то їхні цінові пропозиції, як правило, ідентичні. Конкуренція має циклічний формат і шпилясто посилюється в момент переукладання договорів, але більшу частину часу ринок оренди — це ринок покупця, а не продавця.

Ситуація ускладнилася після прийняття у квітні 2015 року закону, яким було дозволено передавати землі особистих селянських господарств в оренду агрохолдингам, встановлений мінімальний строк оренди в сім років і скасовані еколого-економічні обґрунтування сівозмін. Похідна від цих новацій — лендлордизація й перенасичення сівозміни олійними культурами, питома вага яких у структурі посівів у деяких областях доходить до 40%. У масштабах країни посіви соняшника вже майже зрівнялися з площами під пшеницею і складають 6 млн га, що на 900 тис. га більше, ніж роком раніше.

Нинішній політичний тиждень був, можна сказати, перенасичений подіями. Але під жодною з них не можна підвести риску, назвати кінцевий або проміжний результат. В оцінках доведеться обмежитися думками і припущеннями.

Полум’яні промови на Іст-Рівер

Найбільшою подією в зовнішній політиці України був, очевидно, чотириденний візит президента нашої країни до Сполучених Штатів Америки на 71-у сесію Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Три великих виступи Петра Порошенка — на секторальному засіданні з проблем міграції, в Раді безпеки ООН (в якості керівника держави-голови) та на пленарному засіданні Генеральної асамблеї — були добре підготовленими і добре аргументованими.

Але вони не потрясли світ. З тим, що один із постійних членів Ради безпеки, країна-засновник, вдруге за останні роки грубо порушила Статут Організації Об’єднаних Націй, чудово обі-знані політики у великих, малих і в крихітних країнах світу. І що? Фактично окуповані території Грузії та анексований український Крим залишаються під владою загарбників. А частина українського Донбасу перетворилася в анклав, де за підтримки російських кураторів орудують банди терористів.

Парад у День Незалежності України пройшов успішно. Основне завдання — показати світові, що у нашої країни є армія, оснащена грізною зброєю, — виконане. Президент України у своєму виступі на параді не залишив і тіні сумніву: країна буде чинити опір російській агресії, а головний наш гарант не Будапештський меморандум, а Збройні Сили України.

Бої на дипломатичному фронті

У парадній промові Петро Порошенко з-поміж іншого згадав про подію, яка мала б відбутися відразу після параду. Це щорічна нарада послів і керівників дипломатичних місій України, яку проводить Міністерство закордонних справ. «Бійцям дипломатичного фронту» належить донести до громадськості та лідерів зарубіжних держав «сигнал, що Україна здатна сама себе захищати, але потребує подальшої підтримки».

Останнім часом такий сигнал постійно глушить російська пропаганда, а розсіяні по світу агенти впливу Кремля розповідають про те, що українська армія не протримається і тижня після масштабного вторгнення ро-сійських військ в Україну. І пропонують західним лідерам «ви-гідну» угоду — відновлення повноцінної співпраці з Росією у всьому світі з усіх питань за відмову від підтримки нашої країни в боротьбі з агресором.

Закінчення. Початок у номері за 14 липня.

Засідання ради «Росія—НАТО»

13 липня у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулося засідання ради «Росія—НАТО» — структури, створеної у травні 2002 року для обміну думками та розвитку співпраці між РФ і державами-членами Альянсу. Робота в рамках цього формату перервалася з ініціативи НАТО у зв’язку із загостренням ситуації в Україні у 2014-у. Перше після майже дворічної перерви засідання ради пройшло в кінці нинішнього квітня.

Проводячи засідання цієї ради відразу після саміту Північноатлантичного альянсу у Варшаві, Захід прагне реалізувати «подвійну стратегію» щодо РФ: з одного боку — демонстрація військової сили з метою стримування агресивних рефлексів Кремля, з іншого — готовність до діалогу задля мінімізації переходу відносин між Альянсом та Росією у відкриту конфронтацію. Головна проблема, яка зараз стоїть перед НАТО, — дотримання балансу між стримуванням та діалогом.

8—9 липня у Варшаві проходив 27-й саміт НАТО за участю 18 глав держав, 21 глави урядів, 41 міністра закордонних справ і 39 міністрів оборони із 28 країн-членів Альянсу, а також 26 країн-партнерів. Було зареєстровано понад 2,1 тисячі учасників із 65 національних делегацій та міжнародних організацій.

Саміт НАТО у Варшаві набув особливої актуальності в умовах загострення проблем у Європейському Союзі в результаті майбутнього виходу з нього Великої Британії, а також на тлі агресії РФ проти України і спроб Кремля провести ревізію сталого світопорядку в Європі та інших частинах планети. До цього слід додати крайнє загострення нестабільності й екстремізму в Північній Африці та на Близькому Сході, а також виникнення внаслідок цього міграційної кризи у Європі.

У четвер, 2 червня, Верховна Рада ухвалила закон №3524 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». За необхідних 300 голосів новації у суддівську систему підтримали аж 335 народних депутатів. Нечуваний результат як для нинішнього складу ВР. Для заохочення парламентарів у будинок під куполом прийшли і президент Петро Порошенко, і прем’єр-міністр Володимир Гройсман, і навіть екс-прем’єр Арсеній Яценюк.

За фракціями голоси поділилися так: «Блок Петра Порошенка»: за — 138, проти — 0, утрималися — 2, відсутні — 2; «Народний фронт»: за — 80, відсутній — 1; «Опозиційний блок»: за — 38, проти — 1, не голосували — 2, відсутні — 3; поза-фракційні: за — 25, проти — 5, утри-малися — 3, не голосували — 1, відсутні — 7; «Самопоміч»: за — 0, проти — 0, утрималися — 20, відсутні — 6; «Відродження»: за — 22, проти — 0, не голосували — 1; Радикальна партія Олега Ляшка: за — 1, проти — 1, утрималися — 14, не голосували — 5; «Воля народу»: за — 18, відсутні — 1; ВО «Батьківщина»: за — 13, проти — 0, утрималися — 1, відсутні — 5.

Сьогоднішня дітвора повинна бути основою нашої надії на справді краще майбутнє

Нещодавно були опубліковані мої роздуми «Відповідальність перед Богом». Підставою для такої теми слугували слова із вступу до Конституції України «усвідомлюючи відповідальність перед Богом…». Ці слова стосуються всіх громадян нашої держави, незважаючи на будь-які відмінності.

Цього разу хочу поміркувати над дещо іншою за своєю суттю відповідальністю — перед дітьми. Діти — важливі члени нашого суспільства, замислитися про відповідальність перед якими спонукає нас подвійна річ. По-перше, діти не залишаються дітьми на дуже довгий час, бо процес формування майбутнього громадянина триває приблизно до два-дцяти п’яти років. А, по-друге, від їх виховання залежить майбутнє нашого суспільства — держави.

Останні зведення з полів поразок

Політичний тиждень, що минає, не приніс Україні несподіванок. На вашингтонському, на нідерландському, і на панамському напрямках просунутися не вдалося. На мінському і на японському фронтах — затишшя. На внутрішньому фронті — без змін.

Референдум —
не наша проблема

6 квітня на референдумі дві третини нідерландських виборців ви-словилися проти ратифікації Угоди про асоціацію Євросоюз—Україна. З практичної точки зору цей результат для нашої країни мало що значить. 28 країн Євросоюзу (в тому числі Нідерланди) угоду вже ратифікували. Економічна частина угоди — поглиблена і розширена зона вільної торгівлі між Україною та ЄС — діє з 1 січня 2016 року. Політична частина — поглиблення взаємодії в питаннях правової інтеграції та безпеки — теж буде реалізована.

Політична криза останніх місяців завдає нашій країні величезної шкоди. Здатність українського правлячого класу відповідати на загрози та ви-клики сучасності — під великим сумнівом, а якусь логіку в прийнятті важливих для держави рішень взагалі важко помітити. Але в період загальної розгубленості трапляються невеличкі дива.

Час «без війни»

На тижні, що минає, трапилося два дива в політиці. Першим стало рішення Комітету Верховної Ради у закордонних справах рекомендувати парламенту розірвати дипломатичні відносини з Росією. А друге диво — сформований Кабінетом Міністрів, прийнятий Радою національної безпеки й оборони та введений у дію указом президента «список Савченко—Сенцова» — перелік осіб, що підлягають санкціям за незаконні дії супроти українських громадян (викрадення з території України, необґрунтоване за-тримання, утримання під вартою і протиправне засудження російськими судами).

На вітринах торговельних точок час від часу з’являється табличка «Потрібен реалі-затор». Зрозуміло, що зі зміною продавця за прилавком в магазині не зміниться асортимент товарів і ціни залишаться такими ж. Ми можемо розраховувати на те, що замість колишнього нас обслуговуватиме нова людина. І тільки. Але про що це я? А про те, що за прилавок нашої держави, схоже, стане новий прем’єр-міністр.

Сорок євро в європейській країні

Про те, що новому очільникові українського уряду доведеться реалізувати колишню політику, вже не соромляться говорити вголос. Реальний прем’єр-міністр України, точніше прем’єр-міністри, залишаться на місці. Це — виконавчий директор Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард і президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама. Від першої повністю залежить фінансова підтримка нашої країни, від другого — політична і військова підтримка з боку наймогутнішої держави на глобусі.

Одещина поступово оговтується від сильного снігопаду, який розпочався у ніч на 17 січня і вщух тільки під вечір 18-го. За два дні випало вдвічі більше опадів, аніж 29 грудня 2014 року, коли обласний центр був  практично паралізований. Нічого, згуртувавшись, ми пережили й такі подвоєні сезонні незручності.

Цьогорічна негода супроводжувалася ще й прикрощами від розгулу грипу та гострих рес-піраторних вірусних інфекцій, які  встигли за-брати 18 життів: 12 чоловіків і шістьох жінок. П’ятнадцятеро з них — одесити.

Тиждень почався зі скандалу в присутності та за участю вищого політичного керівництва країни. Назвати політикою те, що 14 грудня відбулося на засіданні Національної ради реформ України з першого погляду складно, але наша політика така, як є. Іншої не буде.

За рамкою
картини

Свара міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та голови Одеської обласної державної адміністрації Міхеіла Саакашвілі за формою і по суті була схожа на сутичку водіїв після ДТП. Коли головним аргументом кожного є питання: «Ти хто такий?».

Відео інциденту опубліковане в мережі, мільйони громадян можуть ознайомитися з показовою виставою, однак картинка скоріше приховує, ніж прояснює природу конфлікту. Який не зводиться до з’ясування, хто у кого скільки вкрав або хто «на якій схемі сидить», а зачіпає одну з проблем управління — розподіл повноважень влади. Не тих, що закріплені в Конституції України, а реальних.

Те, що зараз відбувається на сході країни, є перемир’ям тільки з боку України. З боку Росії тимчасове припинення активних воєнних дій — ретельно спланована і добре організована провокація. Причому провокація політична. Якщо дозволити подіям розвиватися так, як задумали «брати», нас чекає невтішне майбутнє. Україна повернеться під контроль Росії у рамках одного з кількох розроблених в Кремлі сценаріїв.

Голоси ворогів

Справжні сценарії вороги тримають, певна річ, у секреті. Але заготовки час від часу з’являються в пресі, як розробки вільних аналі-тиків під грифом державних і напівдержавних видань. У мережі, наприклад, зараз широко обговорюється недавнє інтерв’ю одного з конструкторів «русского міра», співробітника українського відділу Російського інституту стратегічних досліджень Андрія Важдри.

Однією з головних подій тижня, що минає, стало святкування Дня захисника України. Указами Президента 2014 і 2015 років свято отримало офіційний статус, а Верховна Рада ухвалила рішення оголосити цей день вихідним. Однак день Покрови Пресвятої Богородиці і дату створення Української повстанської армії вважали Днем захисту Батьківщини задовго до всяких указів.

Дати, свята
та захисники

У 1999 році 14 жовтня оголосили Днем козацтва. Але одночасно президент Кучма відновив святкування 23 лютого. Як її не називай, ця дата залишалася днем радянської армії. Українське і радянське у свідомості людей було перемішано в таких химерних поєднаннях і набувало таких форм, що ніхто не здивувався.