Матеріали з рубрикою «Резонанс»

Розвідка США оприлюднила засекречений меморандум, який свідчить, що «президент РФ Володимир Путін особисто санкціонував декілька вбивств своїх політичних опонентів», повідомляє «Радіо «Свобода» з посиланням на американське інформагентство Bloomberg.

ЗМІ зазначає, що отримати секретний звіт їхній журналіст намагався багато років, але йому постійно відмовляли. Зрештою він скористався законом, підписаним колишнім президентом Бараком Обамою, про те, що «громадськість може вимагати оприлюднення певного секретного документа, про існування якого вона знає».

Я — ваш давній читач. Утім, пишу, здається, вперше. Хочу адресувати декілька слів Леонідові Заславському з приводу публікації «Новини постфактум та інші забави» («ЧН», №37).

Завжди гострі, хоч інколи й суперечливі тези, висловлені в попередніх статтях, цього разу втратили логіку об’єктивного аналізу і стали майже пропагандистськими вкидами напередодні виборів.

Мене зацікавила і дещо здивувала публікація авторства Валентини Мерещук «Сорок мільйонів уже не буде. Або це будуть не українці» у «Чорноморських новинах» за 1 лютого, в якій викладений погляд на нинішню і завтрашню демографічну ситуацію в Україні директорки Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, професорки Елли Лібанової.

Хочу висловити свою точку зору з цього приводу, спираючись на власний життєвий досвід.

Про прадавню і незвичайну криницю в Каїрах (про неї «ЧН» писали 27 липня), про народні традиції, легенди, пов’язані з нею, а також про бажання місцевої громади, образно кажучи, вдихнути в неї нове життя нещодавно повідала активна й небайдужа жителька цього села Неля Чорнобиль.

Порушена жінкою проблема нині стосується практично кожного населеного пункту Лиманського району, а, мабуть, і всієї області. Бо теперішній стан криниць — то наш біль і тривога наша.

З великим інтересом прочитав з друзями статтю Інни Якименко «Замість розважання — велике прибирання» («Чорноморка» від 28 вересня). Привернув нашу увагу й надихнув уже початок матеріалу: «Відбувся черговий етап природоохоронної акції «Я прибрав — твоя черга». Подібні заходи вже пройшли у Києві, Кривому Розі, Дніпрі та інших містах...». Саме ця обставина, тобто широка географія екологічних ініціатив, додає оптимізму. Адже лише разом, потужними всеукраїнськими зусиллями, можна змінити ситуацію на краще.

У жовтні 2017 року автора цих рядків запросили на конференцію у середню школу №20 міста Слов’янська. Йшлося про наші ріки в народознавчому контексті. Тоді, в процесі спілкування, народилася цікава ідея: а що як поєднати зусилля народо-знавців із зусиллями екологів та педагогів? У нас бо ж є дуже багато народних пісень, де згадується та чи інша українська річка. Де про них можна дізнатися? Звичайно ж, у школі. З плином часу засвоєна в шкільні роки інформація мотивуватиме молодь. Але щоб рятувати ріки, потрібні ще й знання. Певна річ, тут не обійтися без фахівців-екологів. Треба якнайширше залучати дітей, але неодмінно з участю старших.

Як завдяки «Чорноморці» патріотичний Львів легко налаштовується на одеську хвилю

Стаття Ольги Валовської «Продовжуйте творчо будити Південь!» була надрукована у «Дні» й стосувалася насамперед цієї газети. Вінничанка дякувала журналістам за організацію минулорічної фотовиставки в Ізмаїлі та за інші корисні акції. А також згадала цікаві публікації про Одещину та інші регіони українського Півдня: «Молодці, що пишете про Херсон, про Буджак. Не відводьте вашого пильного творчого ока від таких міст, як Білгород -Дністровський, Каховка, Очаків та інших...».

Після окупації Криму й частини Донбасу роль Одещини як південного плацдарму (і водночас території великих політичних ризиків) суттєво зросла. Тому патріотично налаштовані українці залюбки отримуватимуть інформацію з будь-якої об’єктивної газети Півдня. Чи не найкраще для цього надаються «Чорноморські новини».

З роками виробилася звичка читати, а не просто переглядати заголовки в газетах. Хоча, зауважу, в «Чорноморських новинах» заголовки, як правило, стріляють у ціль.

Ще з часів введення посад голів обласних державних адміністрацій, чи, як їх ще називають, губернаторів стежу за їхніми виступами у «ЧН». Жоден з них не сказав чесно: «Не тратьте, куме, сили — спускайтеся на дно!».

Ось і зараз уважно перечитав статтю «За принципом рівного доступу» (номер за 13 грудня), де журналістка дещо у рожевих, мрійних кольорах змалювала ситуацію з медициною на Одещині, особливо в свідомо знищених владою сільських районах області. Якби авторка за приклад назвала наш Ананьївський район, що то наші райрада, РДА плюс мерія «...пропонують 100 тисяч гривень підйомних і 50% оплати за комунальні послуги, включаючи зв’язок, для лікарів, які прийдуть у сільські та районну лікарні, готові нові світлі й облаштовані квартири»,  то сказав би: «Нарешті!».

У номері за 10 серпня «Чорноморські новини» опублікували звернення авторитетних учених «Замість предметів — загальні поняття» щодо наміру Міносвіти подальшого звуження викладання фізики у школі.

Цілком підтримую колег. Значення  фізики полягає не тільки в тому, що школярі знайомляться з основаними законами природи, а й у тому — і це не менш важливо, ніж попередній аргумент, — що фізика (як і математика, як й іноземні мови) сприяє розвитку мислення. Дослідження з допомогою магніто-резонансної томографії це підтверджують дуже переконливо.

То що, замість уроків фізики з фізичними приладами залишимо школярів наодинці із смартфонами? До речі, ті самартфони винайдені саме фізиками.

Микола КОВАЛЕНКО,
доктор фізико-математичних наук, професор,
заслужений діяч науки
і техніки України.
м. Одеса.

Всім серцем любіть Україну свою —
І вічні ми будемо з нею!
Володимир Сосюра, «Любіть Україну».

Поштовхом до написання цієї статті стало запитання випадкового перехожого, молодика десь під 30 років. Він спостерігав, як я годую бездомних котиків, і несподівано запитав: то що, в Радянському Союзі жилося краще, ніж тепер? Я автоматично сказала, що по приїзді в Одесу на навчання в 1959-у не могла наїстися білих булочок, яких вдома на Полтавщині (тепер Черкащина) й не бачила: мій тато не повернувся з війни. А щоб він та частина затюканих українців так не думали, то нагадала, що в СРСР знищували в гулагах і підвалах НКВС письменників, художників, учених, свідомих українців — усіх тих, хто міг донести людям правду про сутність кремлівської влади. Любов до України тоді вважалася найтяжчим злочином. А для простих людей напридумували міфів, красиво їх оформивши, на зразок: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».

За даними опитування, за Радянським Союзом усе ще шкодують 35% населення України (статистика з телепередачі каналу «Zik»). Ці відсотки насторожують, бо «п’ята колона» активно працює, а в інформаційному плані ми їй програємо.

Дати відповідь на питання «Як врятувати Куяльник?» вирішили з допомогою журналістів. 28 травня представників мас-медіа запросили в прес-тур на лиман. Ініціаторами поїздки виступила громадська ініціатива «SOS: Куяльник!». Її учасники — п’ять одеських організацій: «Чорноморське гайдамацьке з’єднання», яке вже багато років виступає на захист водойми, «Агрікола», «Громада Фонтанки», «Тельмира» та громадська рада при обласному державному управлінні охорони природи.

Перенесення багатогодинних нарад навколо куяльницької проблеми із задушливих приміщень обласної ради та аудиторій екологічного університету на свіже повітря себе виправдало: понад два­дцять медійників висловили бажання «рятувати» лиман. Мета поїздки, за словами організаторів, проста: показати журналістам реальну картину життя Куяльника, познайомити з його історією, щирими і відкритими місцевими мешканцями і «шкідниками» — «нахалкар’єрниками» та відпочивальниками, що люблять смітити. Надмета — переконати медійників, а заодно й суспільство, що єдина реальна можливість врятувати лиман від пересихання — наповнити його морською водою з допомогою вже існуючої, проте до кінця не закінченої труби (її ще називають «каналізація Зуєва»).

Цими днями в Одеському державному екологічному університеті відбувся «круглий стіл» «Куяльницький лиман: проблеми і шляхи вирішення». Вчені, політики та представники громадськості міркували над гідроекологічними проблемами лиману, думали, як ліпше наповнювати його водою — з моря чи підземних річок.

Нагадаємо нашим читачам, що наприкінці березня в Одеському державному екологічному університеті вже проходила нарада щодо проблем Куяльника (див. «ЧН» за 30 березня). На прохання держпосадовців вчені мали представити на суд громадськості обґрунтування доцільності створення національного природного парку «Куяльницький», а також окреслити можливі шляхи порятунку водо­йми. Доповіді, що прозвучали, ви­кликали чимало питань і призвели до суперечок серед учасників наради, але якоїсь одної концепції порятунку тоді так і не вдалося віднайти. Нинішній «круглий стіл» — це продовження дискусії. Цього разу обґрунтовували доцільність наповнення лиману з річки Великий Куяльник та водами Чорного моря (зробити це попросили представники Одеської обласної ради).

За програмою зустрічі заслуховувалися три проекти, розроблені вченими ОДЕУ. Один з них розглядав можливість наповнення Куяльника морською водою, другий — прісною, а третій шукав альтернативні варіанти, в тому числі — дощовою та водою з підземних джерел. «Висновки цього «круглого столу» більш продуктивні, ніж попереднього разу. Нарешті вчені вийшли на конструктивний діалог, — поділився враженнями від зустрічі ректор ОДЕУ Сергій Степаненко. — Вони всі погоджуються, що треба діяти в трьох напрямках. По-перше, ми маємо зберегти доступ прісної води до Великого Куяльника. По-друге, всі погоджуються, що від наповнення Куяльника морською водою шкоди не буде, залишилося визначити, в якій кількості це робити. І по-третє, кожен з нас усвідомлює, що Куяльник потребує додаткового живлення (наповнення додатковими водами), яке не обов’язково має бути безперервним».

Минулися часи, коли все для всіх було порівну. Пригадаймо: впродовж багатьох десятиліть, скажімо, електроенергія коштувала чотири копійки за кіловат і ні копійкою більше. Нині ж до споживача підхід диференційований, тобто індивідуальний. Звідси маємо досить цікаві явища.

Перед закінченням опалювального сезону в «Чорноморку» звернувся мешканець вулиці Героїв Сталінграда Володимир Іванович Соцький. Показав три «герцівські» квитанції — за грудень минулого року, січень і лютий — нинішнього. У графі, що повідомляла про вартість подачі тепла на квадратний метр житла, значилися такі цифри: грудень — 4,81 грн, січень — 8,20 грн, лютий — 6,31 грн.

У селі Кірове Комінтернівського району продовжується війна за чорноземи. В «Чорноморських новинах» за 2 березня ми вже повідомляли про те, як успішне господарство намагається відбитися від рейдерів і, як показує час, поки що безуспішно — «наїзди» лише посилюються.

Нагадаємо, працівники ТОВ «Хлібодарське», яке ефективно працює в селах Кірове та Нова Дофінівка з 2004 року, відчувають тиск з боку районної влади, а також змушені боротися з розповсюдженням серед пайовиків відвертої неправди. Справа в тому, що на землі, які орендує товариство, претендують фірми «Агро Південь-1» та «Агро Південь-2». Причому, бідкаються селяни, новоспечені аграрії не нехтують навіть такими засобами впливу як наклепи і шантаж. Директор «Хлібодарського» Ірина Малиш розповідала, що їй пропонували гроші, залякували і навіть потай стежили. Відчула, каже, на собі й адміністративний тиск. Зараз у селі активно розповсюджуються чутки, що прокуратура відкрила на Ірину Костянтинівну кілька кримінальних справ. «У таких умовах працювати непросто, та ми продовжуємо обробляти землі і готуватися до збирання врожаю», — зазначила вона.

До розпаду СРСР люди, які не мали дітей, платили спеціальний податок на бездітність. Причому цей закон розповсюджувався не лише на сімейні пари, а й на чоловіків віком від 20 до 50 років і заміжніх жінок від 20 до 45. Вони повинні бути віддавати 6 відсотків зарплати державі. Вагомим виправданням бездітності було тільки безпліддя або неможливість народити за медичними показниками.

Хто усвідомлено не мав дітей — ніколи цим не хизувався. Таке не модно в країні, де пропагувалися такі цінності, як родина, діти, радянське безмежне щастя. На це спрямовувалися всі інструменти. Ну, хоча б, кінематограф: людині належало мати дитину наперекір всьому («Москва сльозам не вірить», «Вперше заміжня»). Народити маля означало самоствердитися та самореалізуватися. Хизуватися або гордитися добровільною відмовою від народження дітей — не прийнято. Тоді радянські люди не знали, що через небагато років з’являться ті, хто не лише вважатиме себе героями, а й активно пропагуватиме бездітний спосіб життя.

Як повідомляли «ЧН» в попередньому номері газети, нещодавно обдурені інвестори, які вклали власні та кредитні кошти в будівництво житла, але й досі не дочекалися новосіль, оголосили про початок довгострокової акції «Стоп, афера в будівництві!». Вони пообіцяли зробити все, аби чиновники звернули увагу на їхню проблему, навіть збиралися провести 5 лютого масовий мітинг під стінами облдержадміністрації. Зважаючи на те, що власників не збудованих квартир на Одещині більше 10 тисяч, акція справді могла стати велелюдною. Влада підготувалася: цього дня на площі перед ОДА з самого ранку чергували наряди правоохоронців. Однак мітингувальники там так і не з’явилися. Натомість близько сотні людей мирно стояли під одним з одеських бізнес-центрів, де проходила прес-конференція за участю представників міської та обласної влади і вповноважених від інвесторів.

Ініціативна група інвесторів ви­рішила відмовитися від мітингу, оскільки влада оперативно пішла їм назустріч. Так, уже за кілька днів після прес-конференції обманутих власників квартир у недобудовах, яка відбулася 31 січня, в одеських ЗМІ почали з’являтися заяви на цю тему заступника голови ОДА Валерія Матковського. А на початку нинішнього тижня, 4 лютого, за його участю відбулося засідання регіональної ради з питань створення та забезпечення функціонування об’єд­нання співвласників багато­квартирних будинків, де обговорювалися проблеми створення ОСББ, у тому числі в новобудовах, питання тарифоутворення, процедури державного регулювання за­значеного процесу, експлуатації новобудов тощо. Торкнулися на за­сіданні і проблем власників квартир у «заморожених» висотках. Наступного дня відбувся «круглий стіл», присвячений саме недобудовам, де влада шукала шляхи вирішення проблеми разом з представниками громадської організації «Захист прав інвесторів новобудов і власників житла «Права справа».

Підприємці одеських ринків втомилися безрезультатно стукати у владні кабінети і пішли на відчайдушні заходи. 1 жовтня вони розбили наметове містечко на площі перед Одеською облдержадміністрацією (про вимоги підприємців «ЧН» писали у номері за 4 жовтня). З цього дня минув майже місяць, і вони вирішили провести мітинг на захист своїх прав — останній доступний спосіб привернути увагу влади і суспільства до проблем, що назріли за останні два роки.

Сьогодні лише в Одесі на ринках працює близько 70 тисяч осіб, і ніхто з них не має гарантій на збереження свого робочого місця або своїх інвестицій у бізнес. Підприємці розуміють, що підвищення цін неминуче руйнує торгівлю, однак ціни продовжують рости разом з податками і торговими ринковими зборами та поборами. Регулювання діяльності ринків у приватному порядку неприпустиме, однак сьогодні на них усе ви­рішують новоявлені «хазяєва».

У мітингу взяли участь підприємці, представники громадських організацій, деякі політики. Вони пригадували обіцяні податкові канікули та розповідали про проблеми, які є характерними для всіх ринків міста. «Ми своєю працею і старанням створили собі робочі місця, ми навчилися виживати в цих складних умовах, забезпечувати свої сім’ї, не розраховуючи на підтримку держави. За наші кошти пройшла реконструкція комунальних ринків країни. Комунальні ринки були власністю територіальних громад і приносили мільярдні доходи в бюджет, а підприємці працювали в правовому полі. Але величезний рівень корупції, а також системне знищення державної і комунальної власності призвели до того, що створені нами робочі місця і ринки були вкрадені. При цьому використовувалися різні корупційні і тіньові схеми приватизації та оренди нашої з вами власності. Комунальні ринки були виведені з власності громад і передані для збагачення новим «власникам», які живуть сьогодні за кордоном. Бюджет втратив мільярди гривень доходу. А це призвело до втрати нашого добробуту і згортання со­ціальних програм», — йдеться в зверненні підприємців.

У статті від 17 березня «Скільки можна доїти селян, або Арчепитівська ініціатива» ми розповідали про молочний бунт, що стався у Люба­шівському районі. Люди там виступили з протестом проти низьких закупівельних цін на молоко. Подія набула резонансу на всю країну, а до вирішення проблеми залучилися й високі чиновники Одеської облдержадміністрації, які зустрічалися з селянами, обіцяли підтримку. Стаття завершувалася запитанням: «Чи підтримає обласна та столична влада ініціативу селян про виведення з тіні процесу заготівлі молока і встановлення справедливих закупівельних цін? Чи знову спрацює давній неписаний закон про карність будь-якої ініціативи?»

Запитання залишається відкритим. Після виїзду до селян заступника голови ОДА Анатолія Новаковського та його розмови з директором Первомайського молочноконсервного комбінату селянам платили по 2,50 — 2,80 грн за зданий літр. Щодня здійснювався лабораторний контроль за жирністю та щільністю зданої продукції. Гроші вперше стали видаватися по відомості, а не в конвертах. Так тривало рівно десять днів. Тепер усе повертається на круги своя, як і обіцяв колись селянам заготівельник. Платять по 2 гривні, аналізи беруть добу через три. Ніяких дотацій, ніякої державної підтримки. Щоправда, обласна влада таки до­тримується своєї обіцянки допомогти зі створенням кооперативів. Підключені навіть наукові світила Одеського державного аграрного університету до розробки зразкового бізнес-проекту обслуговуючого кооперативу. Активістів, які в селах піднімали людей на протест, запрошують нині до Одеси на всілякі «круглі столи щодо розвитку кооперативного руху», і селяни, треба сказати, зацікавилися цим питанням й уже майже повірили у світле майбутнє. Та чи стане воно таким — залежатиме від багатьох чинників. Якщо влада надалі зможе стати на бік простих селян, то це буде одне. А якщо все знову віддадуть на відкуп заводам-монополістам — зовсім інше.

У «Чорноморських новинах» від 21 січня з цікавістю прочитав статтю «Ринок землі: фермери чи латифундисти?». На це животрепетне питання намагалася відповісти генеральний директор

Центру аграрних реформ Любов Молдаван. Тема складна, серйозна. Тож, у міру своїх знань та досвіду, спробую і я торкнутися деяких її аспектів.

Насамперед слід чітко розмежувати такі філософські поняття, як причини і наслідки. Нинішнє становище сільського господарства є причиною наших бід чи наслідком значно глибших процесів, що відбуваються в суспільстві?