Матеріали з рубрикою «Ракурс»

Україна захистить себе, упевнений філософ, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма, який входить до Списку глобальних інтелектуалів світу. Із травня 2023 року він став амбасадором напряму «Гуманітарне розмінування» проєкту United24. Про шляхи завершення російсько-української війни, а також про те, на чиєму боці зараз керівництво Грузії, із Фукуямою поговорила Грузинська служба «Радіо Свобода» (https://www.radiotavisupleba.ge).

— Як ви оцінюєте теперішній етап російсько-української війни?

— Я думаю, що фундамент російської поразки вже був закладений українцями та їхньою абсолютно героїчною здатністю захищати себе.

Наші доблесні ЗСУ завжди мусили зважати на географічний фактор. А як зважають на нього люди тилу? З цього приводу маю деякі міркування.

Оскільки надмірно перезавантажувати воюючу частину суспільства було б несправедливо і нераціонально, вагомий шмат роботи зі зміцнення обороноздатності нації варто довірити громадським структурам. Й ось тут географічний фактор неодмінно доведеться враховувати. Повірте — це неабияк додасть ефективності! Адже нерідко буває, що юнак з Прикарпаття загинув на Чернігівщині, волинянин — на Донбасі, а одесит — на Харківщині. З точки зору військового ця обставина мало впливає на загальний хід війни. Інакше в тилу — врахування географічного фактора дозволить ефективніше розвивати горизонтальні зв’язки, об’єднувати суспільство.

Щоб не потонути у формулюваннях, домовимося, що дипломатією є загальновизнаний регламент переговорів і статус представників держави. Він зафіксований у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Станом на сьогодні документ про рати-фікацію Конвенції схвалили понад 190 країн.

Риторика, приватна думка та інші фокуси

У жодній із статей Конвенції не сказано про те, що дипломати, які представляють країну — від міністра закордонних справ до рядового співробітника посольства, мають право публічно висловлювати точку зору, відмінну від офіційної. Але, на жаль, таке трапляється. І кожен подібний випадок провокує міжнародний скандал. Останній спричинений висловлюваннями посла Китайської Народної Республіки у Франції Лу Шайє.

Після візиту в москву наприкінці минулого місяця голови КНР Сі Цзіньпіна більшість коментаторів вирішила, що результати цієї поїздки були пустими і практично не позначаться на глобальному розкладі сил. Тобто Китай підтримає росію в українському «конфлікті» морально, але не зброєю і фінансами у відчутному масштабі. Такий висновок виявився поспішним. Нічого не було відомо про результати бесіди двох диктаторів тет-а-тет, яка 21 березня тривала чотири з половиною години. Тепер багато що прояснилося.

Китайський курс на війну

У міжнародних відносинах китайці рідко виступають у ролі прохачів. Економічним і політичним впливом вони вміло торгують. Причому, завжди з великою вигодою для себе. У даному випадку вигода полягала саме в моральній підтримці росії в майбутній війні зі Сполученими Штатами Америки за Тайвань. По суті відразу після московського візиту підготовка до такої війни почалася в КНР за двома напрямками. За силовий варіант вирішення питання голова Сі висловлювався з моменту свого переобрання, але тільки зараз зробив це публічно чотири рази. У тому числі на сесії Всекитайських зборів народних представників і перед керівництвом Народно-визвольної армії Китаю.

(Закінчення. Початок у номері за 30 березня).

Але Греція, крім того, що хотіла застовпити за собою бренд Македонії і всю античну велич, також переживала за територіальні претензії до неї. Тобто ці слов’яни, які над нею нависали і претендували на бренд Македонії, реально певний час висували ідею «Великої Македонії», яка мала б вихід до Егейського моря. Тому греки боялися, що використання назви Македонія потягне за собою певні територіальні претензії.

Перейменувати Російську Федерацію у Московію чи в Московську федерацію... Після того, як відповідна петиція набрала необхідну кількість голосів, Президент України доручив уряду розглянути це питання. Може, й не ухвалити рішення, але принаймні вивчити і дати свої пропозиції.

Таке не вперше стається, що деякі країни змінюють назву. Але так, щоб одна країна перейменовувала для внутрішнього вжитку іншу, пригадати складно.

Ще з античності відомий вислів, що історія є вчителькою життя. Нині більш популярною є думка, що військову справу маємо вивчати, щоби давати відсіч ворогу, а історію — щоби знати, хто є наш ворог.

Сьогодні історія і її трактування стає ще одним полем бою. Пригадаймо хоча б виступи кремлівських пропагандистів на чолі з путіним, їхні недолугі спекуляції на історичну тематику, очевидні для нас фейки та відверті маніпуляції. І ми впевнені, що жодна тверезо мисляча людина не може в це повірити. Але ж автори цієї очевидної брехні мають досвід — і не лише власний — як переконати інших і... їм це вдається. І не лише своїх затуманених громадян та світ, але й багатьох в Україні. Навіть тих, хто зі зброєю в руках воює з московським агресором.

Тема війни поки що домінує в політичних оглядах. Іноді вона витісняє все, що заслуговує на увагу. У більшості випадків війна затінює значущі події, в гіршому — спотворює їх до непізнаваності або й примітиву. Так зараз відбувається з віковою українською культурою. Політики хочуть її вбудувати в ситуацію, адаптувати в поточний момент.

Як це було в Америці

Бажання підпорядкувати культуру політиці — вічний сюжет. Охопити його навряд чи здатна монографія, не те що огляд чи коментар. Але іноді подивитися на культурну подію в політичному контексті необхідно. Це стосується премії «Оскар» 2023 року. Американська академія кіномистецтва присудила перший приз за «Кращий повнометражний документальний фільм» стрічці «Навальний» канадця Даніеля Роера. Я не беруся судити про художні достоїнства фільму або про те, наскільки адекватно в ньому представлена історія «хорошего русского». Завдавати ударів людині, яка сидить у в’язниці, соромно, незалежно від того, як ця людина ставиться до України.

Далеко не всі війни закінчуються ясною й однозначною перемогою чи поразкою. Навпаки, після Другої світової війни багато воєн закінчувалися дуже невизначеними результатами, які дозволяли висловлювати десятки інтерпретацій на тему, хто переміг, а хто — програв.

Поширені приклади — це заморожені чи напівзаморожені воєнні конфлікти без договорів про мир чи навіть перемир’я, коли лінія фронту перетворюється у квазістабільну лінію, яка може існувати у такому стані десятиріччями.

«Неважливо, якого кольору кішка — важливо, щоб вона ловила мишей». Це китайське прислів’я стало символом економічних реформ, які провів у Китаї фактичний засновник сучасної держави Ден Сяопін. Колишній генеральний секретар ЦК Компартії Китаю саме цією нехитрою думкою доводив можливість існування ринкової економіки у соціалістичній країні. Підхід Ден Сяопіна — повний контроль над політичним життям та інформацією, але ринкові механізми в економіці — вважається вдалою альтернативою підходам Михайла Горбачова. Колишній генеральний секретар ЦК КПРС, як відомо, погоджувався із можливістю «гласності» та суспільної дискусії, але так і не наважився на ринкові реформи.

Не лише політичні експерти, а й звичайні люди вважають Ден Сяопіна жорстким прагматиком, а Горбачова — романтиком-невдахою. Але насправді жорстким прагматиком був Михайло Сергійович. Він чудово розумів, що ринкова економіка не залишає простору для безроздільної влади. А ось «гласність» у суспільстві, де нема власності, творить необхідну ілюзію свободи. Ринок рано чи пізно створює вільних людей, свобода слова без власності зберігає залежність людей від держави і дає хіба що можливість випустити пару.

Критична маса має прикру здатність вибухати у найнесподівані-ший момент. І ніякі аутотренінги та медитації не допоможуть підготуватися — однаково рвоне зненацька.

Навколовійськове тижня

Історія із закупівлями продуктів для ЗСУ за завищеними цінами (ті самі «яйця Резні-кова» по 17 гривень штука) перейшла в стадію «очікування смерті гірше за саму смерть». Протягом останніх днів поінформовані про все на світі інсайдерські джерела переконували посполитих, що новим міністром оборони стане керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов, а чинного шефа МО Олексія Резнікова відправлять керувати Міністерством стратегічних галузей промисловості замість Павла Рябікіна чи в Мін’юст на місце Дениса Малюськи. Про продуктовий скандал згадували делікатно, хоча сам Олексій Юрійович стимулював процес, плутаючись, як рахують курячі яйця — поштучно чи кілограмами.

Сповна відтворити хід думки частини обивателів (на захід від Карпат і за океаном), зрозуміло, не вдасться. Але пам’ятайте: нам співчувають. Нашим перемогам радіють. Як чудово воюють за нас українці!

Друзі на нашому боці. Але із застереженнями

Як швидко вчаться стріляти з наших гаубиць! Як ефективно використовують наші системи залпового вогню! Не за місяці, а за тижні освоюють управління нашими «Леопардами», «Абрамсами» і «Челленджерами»! І ще платять за навчання. Ми б дали їм винищувачі F-16 сьогодні і багато іншої зброї, але страшно. Раптом переможуть, і росія, не дай Боже, розвалиться. Або капітулює, а «ядерна валізка» потрапить не в ті руки. А путін застрелиться на Красній площі. І доведеться годувати мільярдними кредитами нових єльциних, абрамовичів і чубайсів.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію указом Президента України від 1 грудня 2022-го, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті у двомісячний термін забезпечила проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (Російською православною церквою).

Для виконання цього завдання було створено експертну групу, до складу якої увійшли п’ятеро професорів, докторів наук та один кандидат наук — фахівці у галузі релігії, історії церкви, свободи совісті, державно-конфесійних відносин, богослов’я, котрі мають фахові наукові публікації з історії, соціології, філософії, релігії взагалі та у сфері дослідження східного православ’я зокрема.

У понеділок, 6 лютого, Верховна Рада схвалила законопроєкт №8228-1 щодо державної підсумкової атестації та вступної компанії 2023 року.

Цим законом депутати скасували цьогорічну Державну підсумкову атестацію та затвердили нові правила вступу до навчальних закладів. Зокрема, як і торік, вступ проводитимуть за результатами національного мультипредметного тесту. Новація, яку запропонувало профільне міністерство і підтримали народні обранці, — вилучення з обов’язкових предметів тесту з історії України.

У результаті російського вторгнення в Україну демократичні держави значно збільшили свої зусилля у боротьбі з міжнародними кримінальними мережами корумпованих політиків, які обкрадають свої країни та ховають гроші переважно на Заході.

Але й клептократи стали винахідливішими, тим більше, що деякі країни «не ставлять зайвих запитань», кажуть експерти.

(Закінчення. Початок у номері за 26 січня).

Янукович перекинув цю дошку, наївно вважаючи, що перемога на виборах є тим мандатом від більшості, який дозволяє ігнорувати меншість. Дарма, що та меншість становила приблизно половину населення і не раз уже демонструвала здатність компенсувати свою меншинність пасіонарністю та політичною мобілізованістю. Як сказав під час Євромайдану один із Януковичевих прихильників (закликаючи вжити силу супроти протестувальників): «Теперь президенту просто нужно выполнить свой долг, помня, что Запад Украины живет по призыву, а Восток — по приказу». Попри характерну для цього середовища есенціалізацію «Сходу» і «Заходу», суть проблеми тут схоплено досить точно: «Захід» (не конче географічний, радше «психологічний» — майже за Хвильовим) діє за покликом, за покликанням; «Схід» (знову ж таки не конче географічний, радше ціннісний, гомо-совєтікусний) діє за наказом, за розпорядженням начальства.

В останні дні лютого й перші тижні березня 2022 року українці здивували не лише цілий світ, а й самих себе, зупинивши в боях під Києвом «другу найкращу» (як вважалося) армію світу, а згодом і змусивши її ганебно відступити.

Те, що українці чинитимуть спротив, було відомо задовго до вторгнення. Усі соціологічні опитування з року в рік показували, що більшість населення готова взятися за зброю або ж долучитися до інших форм опору в разі зовнішньої агресії.

(Продовження. Початок у номері за 5-7 січня)

Ерзянський національний конгрес зібрався у вигнанні в естонському місті Отепя 30 вересня 2022 року для розгляду питання про посилення репресій у російській федерації. Делегати після обговорення ухвалили важливі резолюції щодо нових цілей і завдань національного руху, серед яких — боротьба за незалежність Ерзі та відокремлення ерзянської території від рф.

Ерзя — один з найчисленніших фіно-угорських народів рф, що проживає на Поволжі. У всеросійських переписах ерзян часто записують під екзонімом «мордва», об’єднуючи їх в одну національну групу з мокшанами. Така уніфікація ускладнює розрахунок ерзян. Загальна їх чисельність — близько 500 тисяч. Ерзянська мова — угро-фінська мова фіно-волзької групи, одна з трьох державних мов Республіки Мордовія, поряд з мокшанською та російською. Ерзяни сповідують християнство (православ’я і лютеранство), а також традиційну національну релігію — інешкипазію.

У першому огляді 2023 року хочу звернути увагу не на тему гарячу (певна річ, це війна), а на тему холодну — на відсутність світла в квартирах співгромадян. І підійти до питання не глобально, як-от винен агресор й особисто путін, а конкретно. З точки зору простих людей. Нам не гірше від інших відомо, що українська енергосистема зруйнована бомбардуваннями. І якби не героїчна — без лапок — робота працівників ДТЕК і комунальних служб, блекаут надовго накрив би не одну область нашої країни.

Дефіцит як спосіб життя

Отже, слава героям, але не про них зараз мова. А мова про те, що електроенергія як під час війни, так і під час миру є товаром, який можна продати і купити. Знову ж купити і продати або за законами ринку (з урахуванням попиту і пропозиції), або, як за радянської і частково вже української влади, — за розподілом планових і регулюючих органів. Роботи гігантів у Києві — «Укренерго», НКРЕ, Кабінету Міністрів і парламенту — я, як обіцяв, не торкатимуся. А в рамках цього огляду згадаю про одне поняття, з моєї точки зору, недостатньо висвітлене економістами.

Калмики (ойрати) — монгольський народ, що оселився в Поволжі на початку XVII ст. За віросповіданням вони переважно буддисти. За переписом 2010 року в російській федерації їх налічується майже двісті тисяч. Ще чотириста тисяч проживають за межами рф. Республіка Калмикія розташована в найвіддаленішій частині південно-східної Європи. За назвою вона є автономною республікою у складі рф. Остання незалежна держава калмиків була ліквідована указом катерини II 19 жовтня 1771-го.

2—9 липня 1920 року відбувся I Всекалмицький з’їзд Рад трудового калмицького народу, який проголосив утворення державності у формі автономної області у складі ррфср. У ньому взяли участь делегати від усіх калмицьких улусів Астраханської і Ставропольської губерній, калмиків, що проживають на Дону і Тереку, в Киргизстані, на Уралі і в Оренбурзькій області.

До 74-ї річниці Загальної декларації прав людини

10 грудня 1948-го Генеральна асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Відтоді щороку відзначаємо Міжнародний день прав людини, вшановуємо мужніх українців, які в часи окупаційного тоталітарного комуністичного режиму боролися за людські й національні права рідного народу. Ризикуючи свободою, здоров’ям і життям. Пам’ятаємо життєвий подвиг Левка Лук’яненка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола і сотень, тисяч їхніх побратимів.

Декларація стала першим в історії людства міжнародно-правовим документом, який проголошує основні права і свободи кожної особи — незалежно від місця народження і проживання, громадянства, статі, раси, національності, віросповідання, мови, освіти, соціально-го статусу, віку, здоров’я тощо. Вона є і назавжди залишиться золотим ядром усієї системи людських прав.

Промова виголошена в рамках «круглого столу» «Національна єдність під час і після війни», організованого Інститутом лідерства та управління Українського католицького університету за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

Існує така публіцистична теза, що українці не можуть об’єднатися. Насправді історія незалежної України показує принаймні три великі події, коли українці продемонстрували здатність до об’єднання. Вперше — це створення Народного руху України і сам шлях до незалежності, другий момент — це Помаранчева революція і втретє українці об’єдналися під час Революції Гідності. А приклади зміни у поглядах та переоцінки тих цінностей, які побутували в політичному і соціальному полі українців, знаходимо ще далі в історії. У цьому контексті фантастичним зразком трансформації ідеології є Третій надзвичайний великий збір ОУН у 1943 році, який засвідчує переоцінку ідеологічної платформи ОУН, та створення Української головної визвольної ради у 1944-у, що демонструє принаймні спробу відкритості до представників інших по-літичних поглядів. Це історичні приклади об’єднання українців і переоцінки цінностей.

(Закінчення. Початок у номері за 17-19 листопада)

— Отже, з одного боку, йдеться про те, щоби дистанціюватися від росіян. З іншого — виникає потреба зануритися в російський контекст, вишукувати тріщини, підбирати попутників тощо. Хіба то не взаємовиключні процеси?

— Я розумію: поки йде війна, ми не можемо бути байдужими повністю. Ми на все реагуємо із сильними емоціями. Але загалом це нормально, що під час війни держава використовує пропагандистські інструменти. Її ціль — розколювати ворога, впливати на нього. І це треба сприймати як питання тактики. А стратегія — дистан-ціюватися.

Остаточний результат виборів до Конгресу США, що відбулися 8 листопада, досі невідомий. Але деякі підсумки підбити вже можна. Це насамперед те, що очікуваного розгрому демократів не сталося.

Як пройшли американські вибори і чого чекати Україні — у матеріалі «РБК-Україна» (https://www.rbc.ua).

В Україні палають бурхливі суперечки про колективну й індивідуальну відповідальність росіян, про те, чи варто у росії вишукувати «правильних» або «корисних» русскіх, про те, чи нам, українцям, треба обмежувати себе в ненависті. Бо є така теза, що коли дозволити собі забагато ненависті, то після війни, після перемоги, вона почне пожирати нас самих.

Відповіді Романа Кечура, психіатра, президента Української конфедерації психоаналітичних психотерапій, завідувача кафедри психології і психотерапії Українського католицького університету, на ці питания — складні. Пан Роман зізнається, що пропонує «складні рецепти», і попереджає, що для перемоги над ворогом нам доведеться вдаватися до рішень, які на тактичному рівні можуть виглядати взаємовиключними. Зі стратегічними ж рішеннями розбіжностей нема — мур, рів, вогонь.

Хто ми є з погляду нашої багатотисячолітньої історії — нащадки рабів чи вільних людей? Тисячі років тому останніх на Землі було не так багато. Вибори — це певний тест на нашу ментальність, на наш генотип. Наскільки ми близькі або далекі від більшості братніх нам народів Європи?

Тут ми проаналізуємо лише президентські вибори в незалежній Україні. Я вважаю, що реальну доказову базу мають лише твердження, які спираються на неспростовний і доказовий фундамент математики. Вибори в Україні дають цілком міцну основу для математичного моделювання деяких аспектів нашої ментальності.

Одеса претендує на включення історичного центру міста в Список всесвітньої спадщини. Це викликало хвилю невдоволень: починаючи з того, що через прискорену процедуру не відбулися громадські обговорення (автори заявки аргументують це надзвичайною ситуацією в країні), і закінчуючи версією, що все це зроблено з єдиною метою — зберегти пам’ятник Катерині II.

Одеситка і співкураторка платформи культури пам’я-ті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво», докторка філософських наук Оксана Довгополова проаналізувала 265 сторінок номінаційного досьє, яке оцінюватиме комітет ЮНЕСКО, і пояснює, чому, незважаючи на проблеми, це важливий шанс для Одеси й України.

Це з’явилося не вчора, не 24 лютого, не 2014 року. Жорстокість російського насильства проти України, цей імперський культ садизму і приниження, були тут давно, століттями. Росія діяла у Східній Європі як нахабна рабовласниця, яка вважає свободу головною аномалією. Яка випалює землю, перетворюючи життя на смерть, свободу на рабство, енергію на байдужість. Стираючи, знищуючи, пожираючи будь-які свідчення, що проти неї повставали.

І навпаки: впертий, безстрашний спротив України проти цієї агресії має глибоке коріння. Він жив тут століттями, час від часу проявляючись у повстаннях та спротиві. Це коріння зарите в українському чорноземі аж до серця цієї землі. Воно зарите в пам’яті тих, хто загинув, але не зламався. Цей спротив живе у їхньому диханні, яке досі можна відчути у повстанських піснях.

Шістдесят років тому, 16 жовтня 1962-го, холодна війна могла перерости в гарячу. Ядерну. Політичну і військову кризу того далекого жовтня називають Кубинською або Карибською. Вона дала тодішнім лідерам і всім нам кілька уроків. Засвоївши ці уроки, людство навчилося сяк-так долати гострі кризи. І вижило.

На піку холодної війни

Шістдесят років здавалося, що та наука засвоєна добре. До фатальної межі — самогубства земної цивілізації — ми ніколи не наблизимося. А виявилося — ні. Нинішня глобальна криза за багатьма показниками гостріша  за карибську, а уроки минулого геть забуті. Насамперед це стосується причин кризи. Операція «Анадир», приховане транспортування морем на Кубу радянських ракет, військовослужбовців і термоядерних боєголовок, була розроблена за особистої участі першого секретаря ЦК КПРС голови Ради міністрів СРСР Микити Сергійовича Хрущова.

Як живуть територіальні громади Одещини в умовах воєнного часу?

Щоб на власні очі побачити, як вони справляються з новими викликами, група журналістів вирушила у Лиманську сільську ОТГ.