Матеріали з рубрикою «Ракурс»

Переглядів: 1479

Синдром росомахи

Продовження. Початок у номері за 14 червня.

Тому Петро Олексійович і вирішив — усе чужими руками. Через запрошення чужинців вирішувалося іще одна, дуже важлива проблема. Близьке оточення мало а) відчути крижану небезпеку і б) абсолютну залежність від сюзерена. Це був дуже вдалий хід Президента із мінімізації впливу своєї команди.

Скоро стало очевидним, що запрошення реформаторів нікому і нічим не загрожує. Бутафорія. Їм немов пропонували переплисти океан із зв’язаними руками. Тож хтось, як Шеремета, Мусій чи Абромавічюс, хряснули дверима одразу. Інші, як Квіташвілі, проявили обачну гнучкість і згодом пішли тихо-мирно. Пощезла із обрію й президентська улюблениця пані Яресько, наслідки фінансової політики якої, стверджують аналітики, вилазитимуть нам боком десятки років.

Переглядів: 780

Синдром росомахи

Від оленячої туші лишилося мало що. Росомаха зжерла огузок й грудину, обгризла хребет, продовженням якого стирчали вигнуті турецьким ятаганом шийні хребці, і тепер, важко звівшись на передні лапи, сіпалася у безсилій люті й хрипко рикала, вишкіряючи ікла, від яких обачно тримаються віддаль навіть ведмеді.

Мій приятель, тайгова людина за природою і єгер за посадою, дивився на мене із поблажливістю. Я підняв руки. Я програв. Я повівся на заклад твердо переконаний, що не може тайговий звір, який вважається одним із найбільш обачних і обережних, який і в лютім голоді кілька діб вичікує, перш як навіть наблизитися до поживи, начисто втратить інстинкт самозбереження і жертиме, скільки бачить. До знерухомлення.

Переглядів: 2316

Лісабонські парадокси

Минулої неділі у столиці Португалії Лісабоні завершився конкурс «Євробачення-2018». Одеситів ця велика подія інтригувала ще й тим, що вперше з 2003 року, відколи наша держава бере участь у цьому пісенному змаганні, честь України захищав наш земляк — 21-річний MЕLOVIN. Тож спочатку про нього.

MELOVIN (Костянтин Бочаров, народився 11 квітня 1997-го в Одесі) — український співак, переможець шостого сезону вокального шоу «X-Фактор», фіналіст національного відбору на «Євробачення-2017». На нинішньому, вже 63-у конкурсі, який проходив у Португалії, наш земляк виступив з піснею «Under The Ladder».

Переглядів: 671

Наріжні камені «Придунайської Швейцарії»

Продовження. Початок у номерах за 14 та 21 квітня.

(Спроба всеукраїнського дискурсу про місце Буджаку в Україні)

Торік луганчанин Валентин Торба написав до всеукраїнської газети «День» статтю з трішки провокаційною назвою: «Як зробити з Ізмаїла фортецю українського духу?». Вже тоді задумався: а чи це реально? Адже, згідно з даними переписів, відсоток українців у цьому придунайському місті ніколи не перевищував 38%. Навіть про Одесу з її 62% українців не скажеш, що вона є «фортецею українства», а що ж тоді говорити про найбільше місто Південної Бесарабії, яке опинилося у складі України лише в 1940 році? Хоча... Чому б і не помріяти про хороший результат, плануючи тривалу державницьку працю на придунайських теренах? Але «фортецею» українського духу Ізмаїл може стати скоріше в переносному значенні. Тобто отримати надійне щеплення проти маячних ідей «русского мира».

А поки що Буджак (ще одна історична назва Південної Бесарабії) багато в чому нагадує Донбас 2013 року. Щеплення попереду. Є два варіанти. Перший — Росія провокує тут сепаратистські виступи, а український народ рятує (як зараз на Донбасі) свою країну від подальшого розчленування. Другий варіант — просвітництво та масові контакти молоді й інтелігенції Буджака з рештою України.

Переглядів: 1357

Похмурий дух Куликового поля

За останнє сторіччя це місце бачило сотні смертей — і нині воно продовжує притягувати до себе біль і страждання. Минуло чотири роки від дня трагедії на Куликовому полі, але згорілий Будинок профспілок і дотепер багато одеситів обходять стороною — він навіває жах.

Символічно, що трагічні події 2 травня 2014-го розгорнулися саме тут, на Куликовому полі, — навпроти братської могили загиблих у січні 1918-го й на місці упокоєння ув’язнених старої одеської тюрми, в тому числі й терористів з «Народної волі» — Ковальського, Лизогуба, Халтуріна.

На зорі існування Одеси Куликове поле було величезним пустирем. Зарості бур’яну простягалися до території сучасного «Привозу», який був тоді придатком Старого базару. Це місце називали Куликовськими полями. Назва пов’язана аж ніяк не з Куликовською битвою, як це підносили в радянській історіографії, а з ім’ям таврійського поміщика Миколи Овсянико-Куликовського, власника великого маєтку на окраїні Одеси.

Переглядів: 2045

Те, що відходить у минуле

Перше травня — свято, що дісталося нам у спадок від радянського минулого, відзначається і в низці країн світу. Там воно іменується Днем міжнародної солідарності трудящих, Днем праці, Днем весни... В СРСР його часто називали Першотравнем.

Ще задовго до липня 1889 року, коли конгрес Другого Інтернаціоналу ухвалив відзначати 1 травня як день солідарності робітників, у пам’ять про чиказькі події травня 1886-го, в одеситів цей день був святом весни і днем народних гулянь. Ось як описував «Одесский вест-ник» від 5 травня 1834-го святкування 1 травня в місті: «В Одесу, із самого заснування її, коли вона була ще тільки невеликим містечком, перейшов із Росії звичай святкувати щорічно 1-е травня як день, призначений для зустрічі весни, хоча весна починається у нас майже на два місяці раніше. Коли все містечко, з раннього ранку, від малого до великого, поспішало на берег провести перший день травня. У нинішньому році святкування 1-го травня було на дачі, що належала колись герцогу де Рі-шельє. Мальовничий сад і великий парк, куди вільно можуть в’їжджати екіпажі, має всі зручності для цього гуляння».

Переглядів: 1444

Полинове військо

Вкрай зайняті, скручені в тугі пружини щоденних клопотів, ми з вами нині більше дивимося не вгору, навіть не собі під ноги, а, швидше, в потилицю одне одному, намагаючись не відстати, а часто й випередити того, хто пішов далі, хто має більше…

Час від часу все ж таки варто пригальмовувати, відриватися від моніторів і телевізорів, відпочивати, розглядаючи обличчя людей, все, що порадує очі, а не змусить їх примружитися.

Переглядів: 1360

Балтійський фронт України і Європи

Закінчення. Початок у номері за  17 березня.

(Про деякі енергетичні аспекти українсько-російської конфронтації)

Позиція України

Позиція керівництва нашої держави щодо «Північного потоку-2» чітка і зрозуміла: Україна категорично проти цього проекту, оскільки, в разі його реалізації, по-перше, втратить майже 3 млрд дол. надходжень за транзит газу, по-друге, позбувшись транзитного потенціалу, перестане бути цікавою для Євросоюзу і, по-третє, збудувавши газопровід «Північний потік-2», Москва розв’яже собі руки для продовження й розширення агресії проти нашої країни.

Переглядів: 1232

Маніпулятивний мораторій

Чому українським лісам не допоможе заборона на експорт деревини

У 2015-у український парламент ухвалив закон, який набув чинності 2017-го, про запровадження 10-річного мораторію на експорт лісу-кругляку. Наслідки цієї заборони не забарилися: того ж року Україна не отримала третій транш макрофінансової допомоги від Європейського Союзу у розмірі 600 мільйонів євро, бо згаданий мораторій порушує Угоду про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС.

Офіційна причина мораторію — вимога національних виробників меблів і деревообробних асоціацій, які стверджували, що такий крок — єдиний спосіб зупинити незаконне вирубування лісів і допомогти вітчизняному ринку. Але, як зазначають експерти, заборона експорту деревини не дасть позитивних результатів і не зможе вирішити проблеми галузі та довкілля.

Переглядів: 718

Під своїми і чужими іменами

— Ти с Украіни?

— Так.

— А ти хохол ілі бандєровєц?

— Я — українець.

— А, значіт, ти бандєровєц...

(З розмови у Москві між українським
журналістом і місцевим мешканцем. Взято з інтернету).

Переглядів: 685

Бо то наша земля...

Це аксіома: привілей молодих — мрії. Бо перед ними широка й довга дорога, думка про те, як не змарнувати роки і збудувати затишне та щасливе життя.

А для людей похилого віку чи не єдиний прихисток для душі — спогади. Як ось ці два з моєї сивої давнини.

Переглядів: 1270

Час і колір Одеси, або Місто, якого ми ще не знаємо

Живучи у чудовому місті на березі Чорного моря, чи замислювалися ви хоч колись над тим, як протікає у ньому час, що зберігається у підвалинах історичної пам’яті Одеси і який колір найкраще відображає її сутність?

Скоріше, ні. Ми просто любимо наше місто — за пахощі весняних акацій, за мінливе й величне море, за такі рідні дворики з розвішаною в них білизною, за «Привоз», оперний, Потьомкінські сходи…

Переглядів: 1556

«Алло! Як живеш, мужня Авдіївко?»

Так уже за усталеною традицією вітає по телефону харків’янин Леонід свого друга Павла з Авдіївки. О, це давня приязнь!

Річ у тім, що у Харкові є науково-дослідний інститут, який спеціалізується на вдосконаленні технології коксохімічного виробництва. Там працюють справжні фахівці своєї справи. Не випадково вони затребувані в Україні, і не тільки тут. До науковця Леоніда частенько приїздили колись проконсультуватися коксохіміки з Росії. Сподівалися зустріти кремезного чолов’ягу, а той — невисокий, худенький, але стрункий навіть зараз, у свої сімдесят. Головне ж — голова! Його поради — завжди в «десятку». А що вже казати про авдіївський коксохімічний завод, куратором якого і є цей інститут. Відтак у режимі роботи співробітників харківського НДІ — постійні відрядження до Авдіївки. І раніше, до війни, і зараз, коли стріляють.

Переглядів: 573

Ще раз про «корупційну гідру»

Понад чверть століття тому, на початку 1990-х, коли українці ще не мали ні своєї політичної еліти, ні консолідованого суспільства, ні нового покоління молодих патрі-отів, владу в нас захопила постколоніальна верхівка на чолі з учорашньою промосковською партноменклатурою. Користуючись відсутністю міцної державності, глибокою економічною кризою й небувалою гіперінфляцією, у країні все грабували, продавали, «прихватизовували», а серйозних конкурентів просто знищували. Так у середині 90-х сформувалася злочинна, глибоко корумпована кланово-олігархічна система, яка з мінімальними, суто косметичними змінами збереглася до наших часів. Ганна Гопко у своїй статті «Про корупційну гідру» наголошує: «Насіровіада наочно демонструє, якою розгалуженою є система, що намагається зберегти саму себе. Вона складається не лише з великих корупціонерів, а й з міцних нерозривних зв’язків між членами великої корумпованої мережі, де кожен залежить від іншого і здатний на все, щоб захистити себе та «своїх» («День», 6 березня 2017 року).

За часів діяльності попередньої влади за масштабами корупції ми здобули не дуже почесне місце світового лідера. Всього за період незалежності з України в офшори виведено капіталів на приголомшливу суму — 148 мільярдів доларів. Втім, іноді складалося враження, що хтось хотів відволікти увагу громадськості від корупції вищих державних осіб та олігархів. Ще у 2008-у було заявлено й потім неодноразово повторено у ЗМІ, що найвищі рівні корупції спостерігаються у таких сферах, як техогляд (57,5%), міліція (54,2%), охорона здоров’я (54%), суди (49%) і вища освіта (43,6%). Це правильно, але де ж подівся аналіз корупції у бізнесі та вищих ешелонах влади? Адже тепер добре відомо, що із 2004-го по 2013-й з України щорічно виводилося в середньому 11,676 мільярда народом зароблених доларів. До цього можна додати, що в 2010—2013 роках спостерігалися не тільки особливо брутальні корупційні операції у владних кабінетах, а й небачений за розмахом перерозподіл власності по всій країні.

Переглядів: 859

То що ж ти за сила така, любове?!

Запало в душу десь прочитане: якби вулиці могли говорити, вони захлинулися б від крику про бажання любові.
А й справді — сталося б, гіпотетично, таке, — що б ми почули?

Слухаймо.

«Ми бездиханні, черстві і безликі, коли мовчить любов»; «Сто доріг до Варшави, а до тебе — одна!»; «Чому без мільйонів — можна, а без одного — ні?»; «Я еще не успела испить свою осень, а уже снегопад...»; «Приди, приди, хоть для свиданья, хоть для прощанья, хоть из чужих объятий — приди!».

То що ж ти за сила така, любове, досі ніким не розгадана? Про це запитали в ефірі відому співачку колоритну Лайму Вайкуле й у відповідь почули несподіване.

Переглядів: 1087

Аґнєшка ГОЛЛАНД: Коли під новою маскою повертаються загрози 1930-х...

Минулої суботи Україна вшанувала пам’ять жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років. Попри те, що від цієї трагічної дати минуло багато часу, Україні лише зараз, ламаючи шалений опір Кремля, вдається правдиво і повною мірою розповісти про жахіття сталінського терору проти українців. Черговий шанс оживити історію на екранах і показати світові страшні події Голодомору випаде вже незабаром, завдяки кінопрокату фільму «Гарет Джонс». Стрічка — про валійського журналіста, який першим на Заході написав правду про штучний голод в Україні.

Режисерка кінокартини — світової слави польська кіно- і театральна режисерка та сценаристка Аґнєшка Голланд. Попри надзвичайно щільний графік зйомок вона знайшла час, аби у телефонній розмові з Нового Орлеану розповісти кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) деталі про фільм, про свою солідарність з Олегом Сенцовим, про виклики у сучасному світі та польсько-українські відносини.

Страшний український досвід і цинічна байдужість світу актуальні й сьогодні

— На початку року стало відомо, що ви знімете фільм «Гарет Джонс». Коли ви вперше почули про цю страшну подію в історії України, і які емоції тоді вона у вас викликала?

— Я довідалася про це ще в дитинстві. Тоді мені було десь 11 років. Я прочитала книжку про інший голодомор, який був передвісником українського Голодомору. Ця книжка мене дуже вразила, і я почала розпитувати батьків та близьких мені людей про це більше. Тоді я дізналася, що в Україні також сталося таке нещастя в 1930-х, що відбувалося розкуркулення селян.

Переглядів: 1121

На зламі двох епох

(Сповідь колишнього комуніста)

Цього місяця сповнилося 100 років «Великого Жовтня», результатом якого стало створення СРСР, що проіснував 74 роки і розвалився у 1991-у.

І Ленін вже не «такой молодой», і «юный Октябрь» уже давно позаду. Впродовж ХХ століття населення колишньої Російської імперії і колишнього СРСР пережило дві драматичні трансформації і зміни державного та соці-ального устрою, а також суспільно-економічної формації. Це був важкий і страшний експеримент — жахлива громадянська війна, десятки мільйонів невинних жертв внаслідок голодоморів, сталінського терору і репресій щоб загнати людей в «общество развитого социализма». З нечуваною в історії людства жорстокістю шляхом штучного голодомору московська комуно-ординська влада планомірно й послідовно нищила українців. Їх сотнями тисяч морили у в’язницях і таборах, масово депортували на північ Росії і до Сибіру, де вони швидко вимирали, виснажені тяжкою рабською працею. У 30-х роках минулого століття було знищено цвіт української нації — «Розстріляне Відродження» — тисячі представників української творчої та наукової інтелігенції.

Переглядів: 557

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номерах за 26, 28 жовтня та 2 листопада.

5. Помилка? 

Чи добре прорахований злочин?
Народ, голодный и голоштанный,
к Советам пойдет…

В. Маяковский.

Переглядів: 922

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номерах за 26 та 28 жовтня.

Про «колеблющихся», до речі, є ще одна «гуманна» згадка в спадщині «самого человечного человека». В листі до ЦК з приводу виконання декрету «Об изъятии церковних ценностей» читаємо: «Чем большее число реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся нам потому (малось на увазі, мабуть, «под этим предлогом» — Г.М.) расстрелять, тем лучше...». На слово «реакционного» зважати не треба, бо вся буржуазія вважалася реакційною за визначенням, та й хіба могли бути «нереакционными» попи, якщо вони марксизму й матеріалізму не визнавали?! Але лист — це вже березень 22-го, а ми говоримо про першу половину 18-го, коли ще терор офіційно не проголошено. Були вже, виявляється (і то за свідченнями самого Леніна), тоді й «заложники», й концентраційні табори, які, як не дивно, вигадав не Гітлер, і навіть не Сталін, а все той же «самий чєловєчний чєловєк».

Виникає дуже «крамольне» питання: а чи не для того, щоб якось «узаконити» цю криваву бійню, що затопила країну, був потрібен «замах» на «вождя пролетаріату»? Бо ж не геть дурні були ті есери, щоб доручити таку відповідальну справу майже сліпій Каплан! А зрячий з такої відстані не те що в голову, а в око б поцілив... Але, як би там було, а той постріл для більшовиків виявився на диво «влучним».

Переглядів: 905

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номері за 26 жовтня.

Але знову ж постає питання: а де ж ви були, коли ваших вождів «несправедливо» засуджували? Чому жоден із членів «керівної й спрямовуючої» партії не кинувся на захист свого померлого чи усуненого від керівництва керманича? Що ж то за партія така безголоса, яка тільки те й робила, що одностайно схвалювала та беззастережно впроваджувала в життя кожне слово, проголошене з Кремля? Хто і коли позбавив її права не тільки голосу, а й права мислити самостійно?

Відповідей на ці питання від «вірних ленінців» не варт сподіватися. Відповідає на них той же X з’їзд, найгострішим і найісторичнішим питанням якого був все-таки не НЕП, як ми з вами вчили, а дискусія про єдність партії.

На питання, чи була партія (вже тоді, в 21-у році!) «виразником інтересів народу», відповідає нам делегат Мілонов — лідер комуністів м. Самари. «Ленин, — каже він, — ставит вопрос так: крестьянство настроено мелкобуржуазно — оно не с нами. Рабочий класс находитея под мелкобуржуазным влиянием... На кого же тогда опираетея Коммунистическая партия? Нельзя же опираться на одно только совет-ское и партийное чиновничество! (Стенографічний звіт X з’їзду, стор. 83.). Висновок самарського лідера однозначний: «Партия перестала быть рабочей партией».

Переглядів: 985

Червоний апокаліпсис 1917 року

Большинство наших крестьян не умеют ни читать, ни писать, — наша пропаганда воспринималась очень легко.

В.И. Ленин. ПСС, т.44, стр.41.

 

Наближається ювілей вікопомної події: 100 років від дня злочинної більшовицької афери, що більше семи десятиліть фігурувала в історії під назвою «Великої Жовтневої соціалістичної революції».

Згадка про цю подію не належить до «найприємніших», але й забувати про неї не маємо права, тим паче, що ті, хто, не спромігшись довести нас кривавим шляхом до «светлого будущего», настійно кличуть нас в «тёмное прошлое», обіцяючи відновити обіцяні «самым человечным человеком» принципи ленінського народовладдя, демо-кратії та гуманізму.

Переглядів: 545

Із полону чужих символів

Пропаганда тоталітарної імперії, відображена в топоні-мах, монументах і пам’ятних знаках, повинна була в перші ж роки незалежності поступитися місцем символам національної історії та культури. Саме так відбувалася декомунізація в усіх країнах Центральної та Східної Європи. Й у нас очищення від радянських символів повернуло б країні її правдивий образ, надало б її «топографічному обличчю» свого, національному характеру.

Варто нагадати, що практика масових перейменувань українських населених пунктів у радянський час мала за мету не тільки стерти історичну пам’ять й утвердити культ правлячої партії та її вождів, а й уніфікувати топонімію міст і сіл на всіх територіях російської колоніалізму.

Зараз, коли питання топонімі-ки стало гострою для Одеси проблемою, хочеться нагадати принципи, за якими спочатку називали вулиці міста. Попервах в Одесі не було назв вулиць та відповідних покажчиків. Приватні, казенні будівлі та споруди ідентифікувалися за номерами кварталів та місць. Спочатку це не викликало особливих труднощів з пошуком конкретного будинку. Однак із розостанням міста адреси ставало шукати дедалі важче. Тому офіційна нумерація стихійно доповнювалася народними назвами. Для зручності орієнтування вибиралися предметні об’єкти: храми, установи, ринки, елементи рельєфу, підприємства, етнічні райони. Такі топоніми забезпечували функцію пошуку і пізніше були офіційно закріплені. Так, на Садовій давно нема великих садів Кобле та Ферстера, але їх давнє існування залишилося в назві. А на Дігтярній нема дігтярних рядів, на Ковальській — кузень...

 

Переглядів: 887

Де ти бродиш, наша доле?

(Про мільйони зайвих людей, громаду і «шию номер два»)

Стара, як Старий Завіт, істина: життя людині дають батьки, а свою долю кожен вибирає собі сам. І тут уже як кому поталанить: бути на коні чи під його копитами.

Люди ж — такі різні.

Одні живуть замкнено, у тісному колі власної родини та ще хіба з кількома найближчими, містечковими новинами, а вже на  кухні відводять душу: клянуть і нинішню владу, і колишню, бо за роки незалежності розграбували Україну, завели у глухий кут, де для людей праці ні роботи, ні справедливості — тільки боротьба за виживання. Погомонять отак на кухні, посперечаються між собою — на тому й закінчується їхня участь у суспільному житті країни.

Інша категорія населення — активна, виходить з мирними протестами під стіни високих посадовців, щоб їх почули, щоб у країні нарешті почалися реальні реформи і боротьба з корупцією. Тиснуть на владу, щоб діяла, а не імітувала діяльність.

Переглядів: 1136

Смійтеся, люди, на здоров’я!

А й справді: чи давно ви сміялися, щиро, доброзичливо, мало не до сліз? Переконана: сонмище співвітчизників скаже з обуренням:

— Сміятися, коли країна стоїть перед прірвою? Коли пересічні трудяги задихаються під гнітом непідйомних податків, а наша так звана еліта не знає, по яких ще офшорах розтикати награбоване? А ще ж — війна!

Пам’ятаємо: Велика Вітчизняна тривала довгих чотири роки, а нинішня проти російського агресора, незрозуміла гібридна, йде вже четвертий рік. За цей час втрачено наші території. Шпиталі переповнені пока-ліченими бійцями, а на могилах тисяч полеглих сьогодні одцвітають останні польові квіти.

Переглядів: 690

Перемонтаж,* або Фільм про те, як не треба фільмувати українську історію

6.

Стрічку «Окупація» показали вже майже під завісу фестивалю, за два дні до завершення. Ущерть виповнена зала кінотеатру «Родина» (або «Родіна» — кому що ближче). На екрані — перегляд фільму про повстанців Холодного Яру…

Стоп! Стоп-стоп! Це що: Україна 1971 року? В час розгулу кадебістської інквізиції, нагінки на будь-яке, навіть манюсіньке, навіть з дулею в кишені, вільнодумство, молодий режисер знімає відверто антирадянське кіно? Український буржуазний націоналізм?..  Та він і трьох дублів не встиг би відзняти… Як там колись казав відомий московський реформатор сцени? Правильно: не вірю… Лютують роздратовані кадебісти: режисера-постановника зробити агентом всіх розвідок і роз-стріляти, фільм негайно перемонтувати… Знято ці кадри з елементами комедії, яка тут, звісно ж, ні до чого. А ось і молода випускниця московського кіноінституту нагодилась, отож їй доручають відповідальну роботу…

Так починається в цій стрічці ще один фільм — тепер вже про те, як монтажерка перероблятиме картину. Ми бачимо то окремі чорно-білі кадри крамольної стрічки про повстанців, а то — вже у кольорі — процес перемонтажу цієї ж картини. Фільм у фільмі, отже. Як наче матрьошка. А кіна — нема… Тобто нема того патріотичного заряду, якого очікуєш, отого моменту істини…

Переглядів: 1188

Нема обліку — нема економії, або Що гальмувало європейські реформи у ЖКГ

Україна, хоч і з великими труднощами, все ж просувається до європейських стандартів ЖКГ. Ось і черговий крок зроблено: президент підписав закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», і 2 серпня він набрав чинності.

Особливості
нашого шляху

Неодноразово наголошувалося: без цього документа пакет законопроектів у сфері ЖКГ перетворився б на звичайні папірці, які не мають жодної сили. Чому? Тому що завдяки цьому закону ми тепер знатимемо, скільки саме ресурсів споживає наш будинок. Чому це важливо? Тому що будь-яка економія починається з обліку. Нема обліку — нема контролю — нема економії. Адже приходячи на ринок, скажімо за морквою, ми вимагаємо зважити цей товар.

Переглядів: 1241

Своє, домашнє...

— У Мирків картоплі не бери, — шепнула на вухо однокласниця Ліда, з якою зустрілися на містечковому базарі. 

Вона змовницьки шарпонула мене за рукав і силою потягла подалі від мішка з великою білою картоплею, яку я вже зібралася набирати в торбину.

— Невже дорого?

— А ти запитай, чого вона сама її не їсть, а на базар, бачиш, винесла...

Картопля, яка любить теплий вологий пісок, у нас, на півночі Миколаївщини, де скільки не копни — чорнозем, не родить. Буряки з кукурудзою, соняшник — що називається, до двору, а ось картопля, хоча люди її садять і щось збирають, — марна праця: родить дрібна, прошпилена дротяником, продегустована колорадським жуком, ще й підгниває до Різдва.

Переглядів: 1184

Свято із присмаком гіркоти

Спочатку приказка, а потім казка.

Ранок. Липень добігав свого кінця. У переповненому автобусі вже стояла спека.

До водія протиснулася інтелігентного вигляду жіночка і чемно попросила:

— Будь ласка, скажете, де мені вийти на Варненській, дев’ять.

Чи то спека допікала водія, чи прохання україн-ською мовою розгнівало його, бо не сказав, а гаркнув:

— Я не понимаю вашего языка! Спросите по-человечески!

Переглядів: 1227

Щоб «безвіз» не став «без нас»

Мій син, студент-медик, цими днями повернувся з тижневої подорожі до Парижа, тож наша родина, вважаю, успішно скористалася довгоочікуваним «безвізом».

Мали гарний привід спорядити дитину в дорогу: день народження доньки, його сестрички, яка за річним контрактом працює у Франції, а на момент виходу цієї публікації вже повернеться додому.

У черзі за паспортом нового зразка не товпився, адже мав закордонний паспорт-книжечку, але з чипом. Такі видавали донедавна, ще до пластикового варіанту. Вони також годяться.

Щоб не мати можливих ускладнень (вперше виїздив за кордон), добросовісно прислухався до всіх рекомендацій щодо безвізу, які надають численні інтернет-ресурси: завчасно придбав квитки в обидва кінці, забронював готель, зібрав докупи необхідні довідки (про всяк випадок), зокрема про те, що без боргів закінчив курс навчання, що підпрацьовує і має відпустку на час подорожі… Родина зібрала необхідну суму грошей, рекомендовану на час перебування у країні, яка приймала.  Звісно, мав із собою запрошення до Франції, надане фірмою, де працює за контрактом дочка.

Виконав усе, що рекомендувалося. Щоправда, ніхто ніяких дові-док у нього не запитував. Митний контроль пройшов швидко, без жодних проблем, а сама поїздка пройшла блискуче, залишивши неймовірну кількість вражень від перебування у Парижі.

Візит до Франції планувався ще півроку тому. Допомогти отримати візу нав’язливо пропонували якісь люди, які невідомо звідки взялися. За 300 євро бралися заповнити «правильну» анкету, надати «потрібні» довідки (навіть виписки з банку, де буцімто лежать синові гроші), натякали, що лише їхні послуги дають шанс отримати візу. Втім, не стовідсотковий. А ще за 200 євро могли значно пришвидшити отримання закордонного паспорта нового зразка.

Виходить, наживалися на довірливих і необізнаних людях, які хотіли виїхати за кордон. Безвізовий режим перекрив канали такого нелегального заробітку і відчинив двері перед нормальними громадянами нашої держави, яким більше не треба брехати.  Хто б, даруйте, повірив, що всі наші студенти мають валютні рахунки у банках?

Переглядів: 970

Прогулянка парком...

Не минуло й місяця, коли за участі Президента України й поважної турецької делегації в Одесі феєрично і з піднесенням відкрили Стамбульский парк, а він уже став  улюбленим місцем відпочинку і городян, і туристів, заангажованих сюди екскурсоводами, які одразу включили його до переліку найцікавіших об’єктів міста.

У парку нема написів: «По газонах не ходити!». Навпаки: можна не лише ходити, а й сиді-ти, ба навіть лежати. Тож люди із задоволенням користуються цією можливістю: і малеча, і молодь охоче валяються на травичці. Біда лишень, що такі сміливці ризикують несподівано вмоститися на собачі екскременти: одразу після відкриття дехто почав вигулювати тут собак. Після того, як на новенькому травнику запримітили собачі «міни», охорона парку почала ретельніше контролювати відвідувачів із собаками.

Але не лише чотириногі друзі створюють проблеми. Туристи, які обов’язково хочуть повернутися в це місце, так закидали монетами фонтан у гроті Діани, що він зламався: дрібні гроші затягнуло у насос, і водограй довелося ремонтувати.

У перший же тиждень після відкриття парку вивели з ладу й один з автоматичних пристроїв для поливання газонів. Комусь, бачте, полив заважав відпочивати на травичці…

За порядком на території парку наглядає муніципальний патруль. Працюють також чотири камери відеоспостереження. Але, мабуть, цього замало, щоб відстежувати всіх порушників.

Сторінка 8 з 14«456789101112»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net