Матеріали з рубрикою «Ракурс»

Переглядів: 1389

Полинове військо

Вкрай зайняті, скручені в тугі пружини щоденних клопотів, ми з вами нині більше дивимося не вгору, навіть не собі під ноги, а, швидше, в потилицю одне одному, намагаючись не відстати, а часто й випередити того, хто пішов далі, хто має більше…

Час від часу все ж таки варто пригальмовувати, відриватися від моніторів і телевізорів, відпочивати, розглядаючи обличчя людей, все, що порадує очі, а не змусить їх примружитися.

Переглядів: 1291

Балтійський фронт України і Європи

Закінчення. Початок у номері за  17 березня.

(Про деякі енергетичні аспекти українсько-російської конфронтації)

Позиція України

Позиція керівництва нашої держави щодо «Північного потоку-2» чітка і зрозуміла: Україна категорично проти цього проекту, оскільки, в разі його реалізації, по-перше, втратить майже 3 млрд дол. надходжень за транзит газу, по-друге, позбувшись транзитного потенціалу, перестане бути цікавою для Євросоюзу і, по-третє, збудувавши газопровід «Північний потік-2», Москва розв’яже собі руки для продовження й розширення агресії проти нашої країни.

Переглядів: 1162

Маніпулятивний мораторій

Чому українським лісам не допоможе заборона на експорт деревини

У 2015-у український парламент ухвалив закон, який набув чинності 2017-го, про запровадження 10-річного мораторію на експорт лісу-кругляку. Наслідки цієї заборони не забарилися: того ж року Україна не отримала третій транш макрофінансової допомоги від Європейського Союзу у розмірі 600 мільйонів євро, бо згаданий мораторій порушує Угоду про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС.

Офіційна причина мораторію — вимога національних виробників меблів і деревообробних асоціацій, які стверджували, що такий крок — єдиний спосіб зупинити незаконне вирубування лісів і допомогти вітчизняному ринку. Але, як зазначають експерти, заборона експорту деревини не дасть позитивних результатів і не зможе вирішити проблеми галузі та довкілля.

Переглядів: 644

Під своїми і чужими іменами

— Ти с Украіни?

— Так.

— А ти хохол ілі бандєровєц?

— Я — українець.

— А, значіт, ти бандєровєц...

(З розмови у Москві між українським
журналістом і місцевим мешканцем. Взято з інтернету).

Переглядів: 619

Бо то наша земля...

Це аксіома: привілей молодих — мрії. Бо перед ними широка й довга дорога, думка про те, як не змарнувати роки і збудувати затишне та щасливе життя.

А для людей похилого віку чи не єдиний прихисток для душі — спогади. Як ось ці два з моєї сивої давнини.

Переглядів: 1201

Час і колір Одеси, або Місто, якого ми ще не знаємо

Живучи у чудовому місті на березі Чорного моря, чи замислювалися ви хоч колись над тим, як протікає у ньому час, що зберігається у підвалинах історичної пам’яті Одеси і який колір найкраще відображає її сутність?

Скоріше, ні. Ми просто любимо наше місто — за пахощі весняних акацій, за мінливе й величне море, за такі рідні дворики з розвішаною в них білизною, за «Привоз», оперний, Потьомкінські сходи…

Переглядів: 1498

«Алло! Як живеш, мужня Авдіївко?»

Так уже за усталеною традицією вітає по телефону харків’янин Леонід свого друга Павла з Авдіївки. О, це давня приязнь!

Річ у тім, що у Харкові є науково-дослідний інститут, який спеціалізується на вдосконаленні технології коксохімічного виробництва. Там працюють справжні фахівці своєї справи. Не випадково вони затребувані в Україні, і не тільки тут. До науковця Леоніда частенько приїздили колись проконсультуватися коксохіміки з Росії. Сподівалися зустріти кремезного чолов’ягу, а той — невисокий, худенький, але стрункий навіть зараз, у свої сімдесят. Головне ж — голова! Його поради — завжди в «десятку». А що вже казати про авдіївський коксохімічний завод, куратором якого і є цей інститут. Відтак у режимі роботи співробітників харківського НДІ — постійні відрядження до Авдіївки. І раніше, до війни, і зараз, коли стріляють.

Переглядів: 511

Ще раз про «корупційну гідру»

Понад чверть століття тому, на початку 1990-х, коли українці ще не мали ні своєї політичної еліти, ні консолідованого суспільства, ні нового покоління молодих патрі-отів, владу в нас захопила постколоніальна верхівка на чолі з учорашньою промосковською партноменклатурою. Користуючись відсутністю міцної державності, глибокою економічною кризою й небувалою гіперінфляцією, у країні все грабували, продавали, «прихватизовували», а серйозних конкурентів просто знищували. Так у середині 90-х сформувалася злочинна, глибоко корумпована кланово-олігархічна система, яка з мінімальними, суто косметичними змінами збереглася до наших часів. Ганна Гопко у своїй статті «Про корупційну гідру» наголошує: «Насіровіада наочно демонструє, якою розгалуженою є система, що намагається зберегти саму себе. Вона складається не лише з великих корупціонерів, а й з міцних нерозривних зв’язків між членами великої корумпованої мережі, де кожен залежить від іншого і здатний на все, щоб захистити себе та «своїх» («День», 6 березня 2017 року).

За часів діяльності попередньої влади за масштабами корупції ми здобули не дуже почесне місце світового лідера. Всього за період незалежності з України в офшори виведено капіталів на приголомшливу суму — 148 мільярдів доларів. Втім, іноді складалося враження, що хтось хотів відволікти увагу громадськості від корупції вищих державних осіб та олігархів. Ще у 2008-у було заявлено й потім неодноразово повторено у ЗМІ, що найвищі рівні корупції спостерігаються у таких сферах, як техогляд (57,5%), міліція (54,2%), охорона здоров’я (54%), суди (49%) і вища освіта (43,6%). Це правильно, але де ж подівся аналіз корупції у бізнесі та вищих ешелонах влади? Адже тепер добре відомо, що із 2004-го по 2013-й з України щорічно виводилося в середньому 11,676 мільярда народом зароблених доларів. До цього можна додати, що в 2010—2013 роках спостерігалися не тільки особливо брутальні корупційні операції у владних кабінетах, а й небачений за розмахом перерозподіл власності по всій країні.

Переглядів: 790

То що ж ти за сила така, любове?!

Запало в душу десь прочитане: якби вулиці могли говорити, вони захлинулися б від крику про бажання любові.
А й справді — сталося б, гіпотетично, таке, — що б ми почули?

Слухаймо.

«Ми бездиханні, черстві і безликі, коли мовчить любов»; «Сто доріг до Варшави, а до тебе — одна!»; «Чому без мільйонів — можна, а без одного — ні?»; «Я еще не успела испить свою осень, а уже снегопад...»; «Приди, приди, хоть для свиданья, хоть для прощанья, хоть из чужих объятий — приди!».

То що ж ти за сила така, любове, досі ніким не розгадана? Про це запитали в ефірі відому співачку колоритну Лайму Вайкуле й у відповідь почули несподіване.

Переглядів: 1022

Аґнєшка ГОЛЛАНД: Коли під новою маскою повертаються загрози 1930-х...

Минулої суботи Україна вшанувала пам’ять жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років. Попри те, що від цієї трагічної дати минуло багато часу, Україні лише зараз, ламаючи шалений опір Кремля, вдається правдиво і повною мірою розповісти про жахіття сталінського терору проти українців. Черговий шанс оживити історію на екранах і показати світові страшні події Голодомору випаде вже незабаром, завдяки кінопрокату фільму «Гарет Джонс». Стрічка — про валійського журналіста, який першим на Заході написав правду про штучний голод в Україні.

Режисерка кінокартини — світової слави польська кіно- і театральна режисерка та сценаристка Аґнєшка Голланд. Попри надзвичайно щільний графік зйомок вона знайшла час, аби у телефонній розмові з Нового Орлеану розповісти кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) деталі про фільм, про свою солідарність з Олегом Сенцовим, про виклики у сучасному світі та польсько-українські відносини.

Страшний український досвід і цинічна байдужість світу актуальні й сьогодні

— На початку року стало відомо, що ви знімете фільм «Гарет Джонс». Коли ви вперше почули про цю страшну подію в історії України, і які емоції тоді вона у вас викликала?

— Я довідалася про це ще в дитинстві. Тоді мені було десь 11 років. Я прочитала книжку про інший голодомор, який був передвісником українського Голодомору. Ця книжка мене дуже вразила, і я почала розпитувати батьків та близьких мені людей про це більше. Тоді я дізналася, що в Україні також сталося таке нещастя в 1930-х, що відбувалося розкуркулення селян.

Переглядів: 1054

На зламі двох епох

(Сповідь колишнього комуніста)

Цього місяця сповнилося 100 років «Великого Жовтня», результатом якого стало створення СРСР, що проіснував 74 роки і розвалився у 1991-у.

І Ленін вже не «такой молодой», і «юный Октябрь» уже давно позаду. Впродовж ХХ століття населення колишньої Російської імперії і колишнього СРСР пережило дві драматичні трансформації і зміни державного та соці-ального устрою, а також суспільно-економічної формації. Це був важкий і страшний експеримент — жахлива громадянська війна, десятки мільйонів невинних жертв внаслідок голодоморів, сталінського терору і репресій щоб загнати людей в «общество развитого социализма». З нечуваною в історії людства жорстокістю шляхом штучного голодомору московська комуно-ординська влада планомірно й послідовно нищила українців. Їх сотнями тисяч морили у в’язницях і таборах, масово депортували на північ Росії і до Сибіру, де вони швидко вимирали, виснажені тяжкою рабською працею. У 30-х роках минулого століття було знищено цвіт української нації — «Розстріляне Відродження» — тисячі представників української творчої та наукової інтелігенції.

Переглядів: 490

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номерах за 26, 28 жовтня та 2 листопада.

5. Помилка? 

Чи добре прорахований злочин?
Народ, голодный и голоштанный,
к Советам пойдет…

В. Маяковский.

Переглядів: 857

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номерах за 26 та 28 жовтня.

Про «колеблющихся», до речі, є ще одна «гуманна» згадка в спадщині «самого человечного человека». В листі до ЦК з приводу виконання декрету «Об изъятии церковних ценностей» читаємо: «Чем большее число реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся нам потому (малось на увазі, мабуть, «под этим предлогом» — Г.М.) расстрелять, тем лучше...». На слово «реакционного» зважати не треба, бо вся буржуазія вважалася реакційною за визначенням, та й хіба могли бути «нереакционными» попи, якщо вони марксизму й матеріалізму не визнавали?! Але лист — це вже березень 22-го, а ми говоримо про першу половину 18-го, коли ще терор офіційно не проголошено. Були вже, виявляється (і то за свідченнями самого Леніна), тоді й «заложники», й концентраційні табори, які, як не дивно, вигадав не Гітлер, і навіть не Сталін, а все той же «самий чєловєчний чєловєк».

Виникає дуже «крамольне» питання: а чи не для того, щоб якось «узаконити» цю криваву бійню, що затопила країну, був потрібен «замах» на «вождя пролетаріату»? Бо ж не геть дурні були ті есери, щоб доручити таку відповідальну справу майже сліпій Каплан! А зрячий з такої відстані не те що в голову, а в око б поцілив... Але, як би там було, а той постріл для більшовиків виявився на диво «влучним».

Переглядів: 840

Червоний апокаліпсис 1917 року

Продовження. Початок у номері за 26 жовтня.

Але знову ж постає питання: а де ж ви були, коли ваших вождів «несправедливо» засуджували? Чому жоден із членів «керівної й спрямовуючої» партії не кинувся на захист свого померлого чи усуненого від керівництва керманича? Що ж то за партія така безголоса, яка тільки те й робила, що одностайно схвалювала та беззастережно впроваджувала в життя кожне слово, проголошене з Кремля? Хто і коли позбавив її права не тільки голосу, а й права мислити самостійно?

Відповідей на ці питання від «вірних ленінців» не варт сподіватися. Відповідає на них той же X з’їзд, найгострішим і найісторичнішим питанням якого був все-таки не НЕП, як ми з вами вчили, а дискусія про єдність партії.

На питання, чи була партія (вже тоді, в 21-у році!) «виразником інтересів народу», відповідає нам делегат Мілонов — лідер комуністів м. Самари. «Ленин, — каже він, — ставит вопрос так: крестьянство настроено мелкобуржуазно — оно не с нами. Рабочий класс находитея под мелкобуржуазным влиянием... На кого же тогда опираетея Коммунистическая партия? Нельзя же опираться на одно только совет-ское и партийное чиновничество! (Стенографічний звіт X з’їзду, стор. 83.). Висновок самарського лідера однозначний: «Партия перестала быть рабочей партией».

Переглядів: 921

Червоний апокаліпсис 1917 року

Большинство наших крестьян не умеют ни читать, ни писать, — наша пропаганда воспринималась очень легко.

В.И. Ленин. ПСС, т.44, стр.41.

 

Наближається ювілей вікопомної події: 100 років від дня злочинної більшовицької афери, що більше семи десятиліть фігурувала в історії під назвою «Великої Жовтневої соціалістичної революції».

Згадка про цю подію не належить до «найприємніших», але й забувати про неї не маємо права, тим паче, що ті, хто, не спромігшись довести нас кривавим шляхом до «светлого будущего», настійно кличуть нас в «тёмное прошлое», обіцяючи відновити обіцяні «самым человечным человеком» принципи ленінського народовладдя, демо-кратії та гуманізму.

Переглядів: 483

Із полону чужих символів

Пропаганда тоталітарної імперії, відображена в топоні-мах, монументах і пам’ятних знаках, повинна була в перші ж роки незалежності поступитися місцем символам національної історії та культури. Саме так відбувалася декомунізація в усіх країнах Центральної та Східної Європи. Й у нас очищення від радянських символів повернуло б країні її правдивий образ, надало б її «топографічному обличчю» свого, національному характеру.

Варто нагадати, що практика масових перейменувань українських населених пунктів у радянський час мала за мету не тільки стерти історичну пам’ять й утвердити культ правлячої партії та її вождів, а й уніфікувати топонімію міст і сіл на всіх територіях російської колоніалізму.

Зараз, коли питання топонімі-ки стало гострою для Одеси проблемою, хочеться нагадати принципи, за якими спочатку називали вулиці міста. Попервах в Одесі не було назв вулиць та відповідних покажчиків. Приватні, казенні будівлі та споруди ідентифікувалися за номерами кварталів та місць. Спочатку це не викликало особливих труднощів з пошуком конкретного будинку. Однак із розостанням міста адреси ставало шукати дедалі важче. Тому офіційна нумерація стихійно доповнювалася народними назвами. Для зручності орієнтування вибиралися предметні об’єкти: храми, установи, ринки, елементи рельєфу, підприємства, етнічні райони. Такі топоніми забезпечували функцію пошуку і пізніше були офіційно закріплені. Так, на Садовій давно нема великих садів Кобле та Ферстера, але їх давнє існування залишилося в назві. А на Дігтярній нема дігтярних рядів, на Ковальській — кузень...

 

Переглядів: 831

Де ти бродиш, наша доле?

(Про мільйони зайвих людей, громаду і «шию номер два»)

Стара, як Старий Завіт, істина: життя людині дають батьки, а свою долю кожен вибирає собі сам. І тут уже як кому поталанить: бути на коні чи під його копитами.

Люди ж — такі різні.

Одні живуть замкнено, у тісному колі власної родини та ще хіба з кількома найближчими, містечковими новинами, а вже на  кухні відводять душу: клянуть і нинішню владу, і колишню, бо за роки незалежності розграбували Україну, завели у глухий кут, де для людей праці ні роботи, ні справедливості — тільки боротьба за виживання. Погомонять отак на кухні, посперечаються між собою — на тому й закінчується їхня участь у суспільному житті країни.

Інша категорія населення — активна, виходить з мирними протестами під стіни високих посадовців, щоб їх почули, щоб у країні нарешті почалися реальні реформи і боротьба з корупцією. Тиснуть на владу, щоб діяла, а не імітувала діяльність.

Переглядів: 1037

Смійтеся, люди, на здоров’я!

А й справді: чи давно ви сміялися, щиро, доброзичливо, мало не до сліз? Переконана: сонмище співвітчизників скаже з обуренням:

— Сміятися, коли країна стоїть перед прірвою? Коли пересічні трудяги задихаються під гнітом непідйомних податків, а наша так звана еліта не знає, по яких ще офшорах розтикати награбоване? А ще ж — війна!

Пам’ятаємо: Велика Вітчизняна тривала довгих чотири роки, а нинішня проти російського агресора, незрозуміла гібридна, йде вже четвертий рік. За цей час втрачено наші території. Шпиталі переповнені пока-ліченими бійцями, а на могилах тисяч полеглих сьогодні одцвітають останні польові квіти.

Переглядів: 633

Перемонтаж,* або Фільм про те, як не треба фільмувати українську історію

6.

Стрічку «Окупація» показали вже майже під завісу фестивалю, за два дні до завершення. Ущерть виповнена зала кінотеатру «Родина» (або «Родіна» — кому що ближче). На екрані — перегляд фільму про повстанців Холодного Яру…

Стоп! Стоп-стоп! Це що: Україна 1971 року? В час розгулу кадебістської інквізиції, нагінки на будь-яке, навіть манюсіньке, навіть з дулею в кишені, вільнодумство, молодий режисер знімає відверто антирадянське кіно? Український буржуазний націоналізм?..  Та він і трьох дублів не встиг би відзняти… Як там колись казав відомий московський реформатор сцени? Правильно: не вірю… Лютують роздратовані кадебісти: режисера-постановника зробити агентом всіх розвідок і роз-стріляти, фільм негайно перемонтувати… Знято ці кадри з елементами комедії, яка тут, звісно ж, ні до чого. А ось і молода випускниця московського кіноінституту нагодилась, отож їй доручають відповідальну роботу…

Так починається в цій стрічці ще один фільм — тепер вже про те, як монтажерка перероблятиме картину. Ми бачимо то окремі чорно-білі кадри крамольної стрічки про повстанців, а то — вже у кольорі — процес перемонтажу цієї ж картини. Фільм у фільмі, отже. Як наче матрьошка. А кіна — нема… Тобто нема того патріотичного заряду, якого очікуєш, отого моменту істини…

Переглядів: 1133

Нема обліку — нема економії, або Що гальмувало європейські реформи у ЖКГ

Україна, хоч і з великими труднощами, все ж просувається до європейських стандартів ЖКГ. Ось і черговий крок зроблено: президент підписав закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», і 2 серпня він набрав чинності.

Особливості
нашого шляху

Неодноразово наголошувалося: без цього документа пакет законопроектів у сфері ЖКГ перетворився б на звичайні папірці, які не мають жодної сили. Чому? Тому що завдяки цьому закону ми тепер знатимемо, скільки саме ресурсів споживає наш будинок. Чому це важливо? Тому що будь-яка економія починається з обліку. Нема обліку — нема контролю — нема економії. Адже приходячи на ринок, скажімо за морквою, ми вимагаємо зважити цей товар.

Переглядів: 1181

Своє, домашнє...

— У Мирків картоплі не бери, — шепнула на вухо однокласниця Ліда, з якою зустрілися на містечковому базарі. 

Вона змовницьки шарпонула мене за рукав і силою потягла подалі від мішка з великою білою картоплею, яку я вже зібралася набирати в торбину.

— Невже дорого?

— А ти запитай, чого вона сама її не їсть, а на базар, бачиш, винесла...

Картопля, яка любить теплий вологий пісок, у нас, на півночі Миколаївщини, де скільки не копни — чорнозем, не родить. Буряки з кукурудзою, соняшник — що називається, до двору, а ось картопля, хоча люди її садять і щось збирають, — марна праця: родить дрібна, прошпилена дротяником, продегустована колорадським жуком, ще й підгниває до Різдва.

Переглядів: 1118

Свято із присмаком гіркоти

Спочатку приказка, а потім казка.

Ранок. Липень добігав свого кінця. У переповненому автобусі вже стояла спека.

До водія протиснулася інтелігентного вигляду жіночка і чемно попросила:

— Будь ласка, скажете, де мені вийти на Варненській, дев’ять.

Чи то спека допікала водія, чи прохання україн-ською мовою розгнівало його, бо не сказав, а гаркнув:

— Я не понимаю вашего языка! Спросите по-человечески!

Переглядів: 1163

Щоб «безвіз» не став «без нас»

Мій син, студент-медик, цими днями повернувся з тижневої подорожі до Парижа, тож наша родина, вважаю, успішно скористалася довгоочікуваним «безвізом».

Мали гарний привід спорядити дитину в дорогу: день народження доньки, його сестрички, яка за річним контрактом працює у Франції, а на момент виходу цієї публікації вже повернеться додому.

У черзі за паспортом нового зразка не товпився, адже мав закордонний паспорт-книжечку, але з чипом. Такі видавали донедавна, ще до пластикового варіанту. Вони також годяться.

Щоб не мати можливих ускладнень (вперше виїздив за кордон), добросовісно прислухався до всіх рекомендацій щодо безвізу, які надають численні інтернет-ресурси: завчасно придбав квитки в обидва кінці, забронював готель, зібрав докупи необхідні довідки (про всяк випадок), зокрема про те, що без боргів закінчив курс навчання, що підпрацьовує і має відпустку на час подорожі… Родина зібрала необхідну суму грошей, рекомендовану на час перебування у країні, яка приймала.  Звісно, мав із собою запрошення до Франції, надане фірмою, де працює за контрактом дочка.

Виконав усе, що рекомендувалося. Щоправда, ніхто ніяких дові-док у нього не запитував. Митний контроль пройшов швидко, без жодних проблем, а сама поїздка пройшла блискуче, залишивши неймовірну кількість вражень від перебування у Парижі.

Візит до Франції планувався ще півроку тому. Допомогти отримати візу нав’язливо пропонували якісь люди, які невідомо звідки взялися. За 300 євро бралися заповнити «правильну» анкету, надати «потрібні» довідки (навіть виписки з банку, де буцімто лежать синові гроші), натякали, що лише їхні послуги дають шанс отримати візу. Втім, не стовідсотковий. А ще за 200 євро могли значно пришвидшити отримання закордонного паспорта нового зразка.

Виходить, наживалися на довірливих і необізнаних людях, які хотіли виїхати за кордон. Безвізовий режим перекрив канали такого нелегального заробітку і відчинив двері перед нормальними громадянами нашої держави, яким більше не треба брехати.  Хто б, даруйте, повірив, що всі наші студенти мають валютні рахунки у банках?

Переглядів: 909

Прогулянка парком...

Не минуло й місяця, коли за участі Президента України й поважної турецької делегації в Одесі феєрично і з піднесенням відкрили Стамбульский парк, а він уже став  улюбленим місцем відпочинку і городян, і туристів, заангажованих сюди екскурсоводами, які одразу включили його до переліку найцікавіших об’єктів міста.

У парку нема написів: «По газонах не ходити!». Навпаки: можна не лише ходити, а й сиді-ти, ба навіть лежати. Тож люди із задоволенням користуються цією можливістю: і малеча, і молодь охоче валяються на травичці. Біда лишень, що такі сміливці ризикують несподівано вмоститися на собачі екскременти: одразу після відкриття дехто почав вигулювати тут собак. Після того, як на новенькому травнику запримітили собачі «міни», охорона парку почала ретельніше контролювати відвідувачів із собаками.

Але не лише чотириногі друзі створюють проблеми. Туристи, які обов’язково хочуть повернутися в це місце, так закидали монетами фонтан у гроті Діани, що він зламався: дрібні гроші затягнуло у насос, і водограй довелося ремонтувати.

У перший же тиждень після відкриття парку вивели з ладу й один з автоматичних пристроїв для поливання газонів. Комусь, бачте, полив заважав відпочивати на травичці…

За порядком на території парку наглядає муніципальний патруль. Працюють також чотири камери відеоспостереження. Але, мабуть, цього замало, щоб відстежувати всіх порушників.

Переглядів: 972

Традиція української освіти

Закінчення. Початок у номерах за 3 та 10 червня.

Засновник і власник «Фейсбуку» американець Марк Цукерберг заявив, що Україна для нього — друга Батьківщина. Він сказав, що його рід по материнській лінії походить з Умані і що сам він кілька разів інкогніто разом з хасидами відвідав це місто. Цукерберг також висловив обурення нападом Росії на Україну: «Не можу спокійно дивитися на те, що Росія витворяє в Криму й на Донбасі».

Нашу державу у війні з імперською Росією підтримують майже всі цивілізовані народи, особливо англосакси (США, Канада, Велика Британія, Австралія). Англосакси — народи цінностей, вони здатні шанувати українців за мужність та прагнення до свободи. Нагадаю слова Джо Байдена: «Коли ми побачили, що українці готові вмирати за свободу, ми почали вас підтримувати». Традиція боротьби за свободу, що бере початок від Київської держави та Козаччини, надихає українських героїв.

Російська правозахисниця Валерія Новодворська ще 2014 року застерегла: «Даремно Путін зв’язався з українцями. Він пробудив у них волелюбний дух ОУН і УПА. Й тепер їх не зупинити».

Переглядів: 981

Традиція української освіти

Продовження. Початок у номері за 3 червня.

У Києво-Могилянській академії навчалися славетні гетьмани Іван Виговськаий, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович. Тут училися Григорій Сковорода, Теофан Прокопович, Михайло Ломоносов. Коли 1687 року в Москві була заснована Слов’яно-греко-латинська академія, то з Києва привезли всіх професорів, викладачів і студентів з Києво-Могилянської академії. Взагалі впродовж XVIII століття в Московській академії викладали лише українці. Крім того, як писав відомий релігійний діяч та історик культури Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у 1919—1920 роках був міністром освіти та віро-сповідань в уряді Української Народної Респуб-ліки, в ті часи «на всіх вищих посадах митрополитами, архієпископами, ігуменами сиділи по всій Росії самі українці». За словами того ж І. Огієнка, «українці в Москві за XVI—XVII століття завше були сіячами ліберальних думок, за що їм доводилось багато перетерпіти, а то й накласти життям».

Освіта козацької доби стала надбанням широких верств населення. Кожне село мало церкву, школу та шпиталь, практично всі володіли грамотою. Про те, що знання латинської мови було поширене серед українців, свідчить такий факт. Коли католицький чернець з французької амбасади розмовляв з шістьма козаками, що втекли з турецької неволі, він був здивований рівнем їхньої освіти та добрим знанням латини.

Архідиякон Павло Алепський із Сирії, який відвідував Україну в 1654 і 1657 роках, зауважив: «Навіть селяни в Україні вміли читати і писати…, а сільські священики вважали своїм обов’язком навчати сиріт, не дозволяючи їм тинятися вулицями як бродягам… У козацькому краю в кожнім місті та кожному селі побудовані доми для бідних і сиріт. Хто туди заходить, дає їм милостиню, не так, як у молдовському або волоському краю, де вони юрбою ходять по церквах і не дають людям молитися. Тут є скрізь лазні для мешканців, скрізь на дзвіницях і вежах я бачив гарні годинники, на площах водограї».

 

Переглядів: 925

Традиція української освіти

Ще давньогрецький філософ Арістотель казав: «Doctrinae est fructis dulces radices amarae — Освіта це солодкий плід гіркого коріння». Освіта відіграє важливу роль у розвитку суспільства. Вона ніби концентрує в собі багато серйозних соціальних чинників. Арістотель вказував на необхідність сумлінної праці для досягнення бажаного результату сучасного життя.

У Стародавньому Римі вважали, що справжнє пізнання має причинно-наслідковий характер: «Vere scire est per causas scire — Справжнє знання є знанням причин». Середньовічний англійський філософ Роджер Бекон (1214—1294) зазначав: «Допоки триває невігластво, людина не знаходить засобів проти зла». Уже в ранньому Середньовіччі приходить усвідомлення відповідальності за власну долю, за достовірність людини. Августин Блаженний (354—430) казав: «Незнання — не виправдання. Ті, хто не знає, потраплять до пекла». Німецький філософ Георг Гегель (1770—1831) підкреслив визначальний вплив освіти на формування особистості: «Der Mensch ist, was er als Mensch sein soll, erst durch Bildung — Людина, якою вона має бути як людина, може стати перш за все шляхом освіти».

Важливою українською традицією завше була велика повага до освіти. Початком української освіти можна вважати часи Київської Русі. Великий Київський князь Володимир (роки правління 980—1015) остаточно впровадив християнство в Україні-Русі 988 року. Це хрещення мало велике культурно-світоглядне значення, оскільки включало Русь у європейське культурне поле. Саме Володимир Великий, якого після хрещення Русі стали йменувати святим, заснував у Києві першу школу, в якій вчили читати, писати, викладали грецьку мову. Писемними були не лише князі, дружинники та духовенство, а й багато простих громадян. Отже, освіта на Русі з самого початку мала демократичний характер.

Освічені вихованці школи Володимира Великого склали підмурівок, на якому Ярослав Мудрий (1019—1054) зробив новий крок до розвитку освіти на Русі. «Батько адже його Володимир землю його зорав й розпушив … цей же засіяв книжками серця віруючих людей», — писав літописець. Ярослав Мудрий застосував певний «шкільний примус» для бояр, змушуючи їх віддавати своїх дітей до шкіл. За часів князя Ярослава у новозбудованій Софії Київській (1037) створюється школа, яка продовжує кращі традиції Володимирової. Але це вже вищий навчальний заклад, який з’явився, до речі, на століття раніше від перших вишів у Західній Європі. Тут вчився майбутній митрополит Іларіон, діти самого Яро-слава. За деякими відомостями, в різні часи в школі навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник данського престолу Герман, норвезький конунг (військовий вождь) Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці.

Переглядів: 932

Во славу Матері, во ім’я пам’яті

Щорічно традиційна художня виставка, присвячена Дню Матері, відкрилася у виставковій залі Одеської організації Національної спілки художників України, що на вул. Торговій, 2.

З кожним роком усе далі відсуваються від нас аж надто за-кріплені у масовій свідомості совкові свята. Дякувать Богові, потихенько відходить у минуле маркетингово-ідеологічне божевілля напередодні 23 лютого. Хіба що окремі індивіди вперто залишають для себе привід хильнути добряче в цей день. Та ще… дами, вибачайте на слові, не можуть обійтися без березневих презентів, як ото весняних кицьок не мож втримати від… ну, ви розумієте. Погані справи, коли подарунку дівчина чи мадам чекає лише в цей день. Та й чому маємо святкувати во славу якихось давно забутих закордонних шльондр? А наші північні сусіди, котрі все ще не можуть відмовитися від «женского дня» (ви чуєте, як звучить?!), й без того «пошановують» матір сотні разів на день — добірним матірним словом.

Переглядів: 995

Черга за кращим життям

Усі вони сподіваються отримати шенгенську візу, щоб потім поїхати до різних країн Європи. Велика частина претендентів на омріяну наклейку в паспорті має намір влаштуватися на роботу в одній з країн ЄС. Ось кілька історій людей, почутих у черзі під візовим центром у Києві.

Не використавши історичного шансу стати членом європейської спільноти, як це зробили країни колишнього соцтабору та республіки Балтії, Україна перетворилася у найбідні-шу державу Європи. Це головна причина черги. Поки оптимісти-романтики чекають на вкотре обіцяний безвізовий режим, реалісти наполегливо стоять у вервечці.

Крім традиційно багатих країн старої Європи, з найближчих сусідів найпривабливішою для роботи є Польща, далі, зі значно меншою кількістю виданих віз, — Чехія, Угорщина, Литва.

Нещодавно Генеральний консул Польщі в Одесі Даріуш Шевчик оприлюднив такі цифри: «Польща має найбільше консульських представництв в Україні з усіх країн Європейського Союзу. Їх шість. Це консульства у Львові, Луцьку, Вінниці, Харкові, Одесі, а також візовий від-діл посольства у Києві. Торік наші консульські представництва прийняли 1317023 візові анкети і видали громадянам України 1267359 віз. Це на 30 з лишком відсотків більше порівняно з попереднім роком. Нема іншої краї-ни Євросоюзу, яка видала б українцям таку велику кількість віз».

Чому українці їдуть до Польщі? Відповідь — на поверхні: незначний мовний бар’єр, схожа ментальність, близько додому.

Мій друг Гай, який мешкає у Берліні, розповідав, що в його будинку прибирає полька і припускає, що в домі тієї польки, ймовірно, прибирає українка. Це як закон сполучених посудин, але замість рідини тут люди та їхні долі.

Та повернімося до нашої черги. Молоді і літні, чоловіки й жінки. Українці — нація доволі забобонна (знаю по собі: поки задумане не здійсниться, хто ж тобі розповість про свої плани та надії?). Наше завдання — віднайти людей, готових переповісти свій досвід. Цього дня несподівано був спростований міф, що жінки балакучіші за чоловіків, — усе виявилося навпаки.

Переглядів: 1017

«Денег нет, но вы держитесь...»

До третьої річниці анексії Криму

З кожним днем усе більше кримчан замислюється над тим, що їм дало приєднання Криму до Росії. Третій рік санкцій вніс свої корективи в державний бюджет РФ, який і так тріщав по всіх швах. Схоже, відома фраза прем’єр-міністра Дмитра Медведєва під час перебування на пів-острові влітку 2016 року «Денег нет, но вы держитесь…» незабаром стане офіційним лозунгом Криму.

Нещодавно Міністерство фінансів Росії оголосило, що планує скоротити фінансування соціально-економічного розвитку Криму більш ніж у двічі. Ну а на що сподівалися кримчани?

До речі, коли у лютому 2014 року Росія анексувала Крим, то обіцяла жителям півострова райське життя: високі зарплати та пенсії, розвиток регіону і перетворення його на чудовий курорт. Але, як і слід було сподіватися, рай не вдався: кримчани отримують удвічі менше, ніж москвичі і петербуржці, а ціни тут набагато вищі від російських. Про це свідчать й офіційні дані Росстату, згідно з якими, картопля в Криму на 32% дорожча ніж у Москві, банани — на 23%, кисломолочні продукти — на 12%, а ліки — аж на 30–50%.

Справді, під час нещодавньої телефонної розмови знайома з Криму підтвердила, що одночасно з окупацією півострова стрімко почали рости ціни, які швидко досягли і навіть перевершили середньоросійський рівень. Крім того, замість україн-ських товарів туди прийшли неякісні й дорожчі російські.

Найбільше дісталося кримським студентам. У розмові з’ясувалося: якщо у 2015 році вони отримували 4,5 тисячі рублів, то із січня 2016-го стипендію урізали до загальноросійського рівня, тому зараз вона складає лише 1,3 тисячі рублів.

Сторінка 6 з 12«2345678910»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua