Матеріали з рубрикою «Ракурс»

Компроміс між «Батьківщиною» й «УДАРом» покращить шанси опозиції в окремих округах, але не допоможе сформувати більшість у майбутній Раді. Зняття «УДАРом» та «Батьківщиною» по 26 кандидатів-мажоритарників на користь одне одного викликало різні оцінки – від захоплення самим фактом того, що нарешті політики зробили хоч щось адекватне, до обурення тим, що узгоджено кандидатів лише в 52 округах і критики способу, в який опозиційні партії приймали своє рішення. Так чим вважати підсумки переговорів між «УДАРом» і «Батьківщиною» – успіхом чи поразкою?

Південні та східні області

«УДАР» зняв 5 своїх кандидатів у Харківській і по одному – в Одеській та Херсонській областях, що, втім, навряд чи завадить «регіоналам» у всіх цих округах здобути перемогу.

«Батьківщина» зняла на південному сході 14 кандидатів – по 4 на Донеччині й Харківщині, 3 – на Дніпропетровщині, 2 – на Одещині та 1 – на Херсонщині. У більшості випадків це так само не вплине на перемогу «регіоналів».

Спільно з міською владою Одеський морський торговельний порт розробляє проект наземного метро (моноколії) від морвокзалу до Приморського бульвару. Таку новину повідомив нещодавно начальник порту Юрій Васьков. Він підкреслив, що це допоможе організувати транспортування туристів до центру міста. Коли розробку проекту буде завершено, його представлять міністру інфраструктури Борису Колесникову.

Шкода, що начальник не уточнив, за які кошти планують реалізувати проект — порту, держави чи інвесторів? Отже, важко наразі зрозуміти, що це — проект чи чийсь прожект? І чи не стане тимчасове доправлення туристів від причалів до Катерининської площі шатл-басами (спеціальними автобусами) постійним?

Час від часу засоби масової інформації сповнюються повідомленнями з українських «гарячих точок», де відбувається нова протестна кампанія. Хороше медіа-висвітлення, регулярні репортажі та відгуки експертів створюють враження, що проблема, котра викликала ці події, має першочергове значення для громадськості. Поширеним є уявлення про протест як про прямий вияв суспільного невдоволення: мовляв, він є настільки масовішим, тривалішим та повсюднішим, наскільки сильніше його причина зачіпає інтереси та почуття спільноти.

Останні кілька місяців на порядку денному — «мовний закон» Колесніченка-Ківалова. За даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства, за 6 місяців 2012 року, з березня по серпень включно, кількість протестів проти закону «Про засади державної мовної політики» досягла 340. Цей показник перевершив і всі акції ветеранів та чорнобильців з приводу соціальних виплат у 2011-у, і виступи проти Податкового кодексу за 2010-й — 2011-й — найбільш масові і резонансні події минулих років. Протести з приводу житлового, трудового, земельного законодавства годі й порівнювати — ці теми тихо губляться у вирі ідеологічної боротьби. Ситуація суперечить результатам соціологічних опитувань, котрі постійно свідчать про наміри пересічних українців протестувати у випадку порушення передусім їх соціально-економічних інтересів, а не ідеологічних переконань. Наприклад, за даними опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2012-го, понад 40% людей готові протестувати через затримки зарплат та пенсій, підвищення цін, 37% — з приводу збільшення комунальних тарифів, 28% — через загрозу вільного продажу сільськогосподарських земель і лише 20% — у випадку надання російській мові статусу другої державної.

Цього року народу повернули мажоритарку. Це нововведення ви­кликало хвилю бажаючих спробувати щастя і самостійно потрапити в парламент. Когось жене на вибори жага влади, когось жорстка бізнес-необхідність, для когось після закриття казино це унікальна можливість викинути накопичений адреналін.

І якщо «партійці» усіх мастей давно засвоїли деякі найважливіші правила гри в нашій політичній реальності, то серед мажоритарних претендентів можна зустріти наївних Дон-Кіхотів і самовпевнених червоних директорів, які вважають себе настільки унікальними і бажаними, що думають домогтися народної любові не надто за неї за­плативши. На жаль.

Не будуйте ілюзій, що вибори можна виграти на одній харизмі, умінні гостро й актуально вкладати великий зміст у палкі промови і жаркі суперечки. Не покладайтеся на привабливий для пенсіонерів «чесний погляд» і спортивну фігуру, якою захоплюються домогосподарки. Навіть натренована за голлівудськими посібниками посмішка — це ще недостатньо для перемоги в битві за голоси електорату.

«Всі невеликі гроші, які потрапляли мені до рук, я відкладав на придбання нових книг», — щиро розповідає в автобіографії Бенджамін Франклін. І так та щирість припадає до душі, що аж до сліз. Можливо, нічого сокровенного нам і не одкрив автор, проте сьогодні такі вчинки викликають особливі почуття. Бо в час, коли практично будь-яку літературу можна прочитати безкоштовно, ми, здобувши колись титул «читаючої нації», зараз і не згадаємо, коли востаннє брали до рук книжку...

Юнак або дівчина, котрі відтоді, як навчилися читати, не розстаються з книгою, — то для інших «ботани». Як швидко сплинув час і змінилися пріоритети! Виявилося, читати вже не модно! Ну, максимум, для вишівських іспитів можна проштудіювати в Інтернеті щось у скороченому варіанті. Або скачати на мобільник електронну книгу і проялозити її за півроку… одну…

До народного депутатства нинішні кандидати готові пройти крізь терни, перепони і розчарування. І все це, що б ви там не думали, заради кожного з нас, для покращення нашого майбутнього і щастя діточок! Партії готові забрати заводи в олігархів та зменшити пенсійний вік, а ще — побудувати нову економіку. Мажоритарники ж обіцяють захистити кожного та повернути Одесі втрачену славу.

Піар, реклама, агітація, обливання брудом — у боротьбі, як кажуть, всі методи згодяться. Ллються, мов ріки, обіцянки, вручаються дарунки, відкриваються нові дитячі майданчики...

Цього разу активну ставку кандидати зробили ще й на Інтернет: спам, платні коментарі, атаки на сайти, фальшиві сторінки претендентів на мандати... «Чорні» технології настільки тісно вплелися у виборчу боротьбу, що стало складно відрізнити, де правда, а де брехня.

Падіння рейтингів та надлам південного сходу

Широко розповсюдженою є думка, буцімто Партія регіонів порушила питання мови напередодні старту виборчої кампанії задля підняття рейтингу. Також висловлюються міркування про спробу «регіоналів» у такий спосіб відволікти електорат від думок щодо економічного становища країни.

Певно, українська мова для більшості «регіоналів» асоціюється з чимось чужорідним та «опозиційним», а отже, ворожим чи, принаймні, із чимось другорядним, таким, що не потребує спеціального законодавчого захисту й позитивної державної підтримки.

Втім, наслідки «язикової» авантюри від ПР виявилися прямо протилежними до початкових очікувань. На діаграмі показані результати опитувань щодо електоральних уподобань українців за травень (лівий стовпчик) та липень (правий стовпчик) від Центру Разумкова.

Для зручності і наближення показників до виборчих, відсоток тих, хто обрав пункт «важко відповісти», розподілено пропорційно поміж тими партіями, що долають 5% бар’єр, а таких наразі шість: ВО «Батьківщина», Партія регіонів, «УДАР», комуністи, ВО «Свобода» і — на межі проходження — новітній політпроект «Україна — вперед!».

Через місяць після ратифікації протоколу про приєднання Росія набуває повноправного членства у Світовій організації торгівлі. Формально це дає Україні нові важелі впливу на торговельні відносини з Росією, зокрема і в конфліктних ситуаціях, але експерти висловлюють сумніви, що Київ захоче і зможе ними скористатися, йдеться у статті, опублікованій на сайті «BBC Україна» (http://www.bbc.co.uk/ukrainian/).

Після того як 10 липня цього року Державна дума Російської Федерації ратифікувала протокол про вступ Росії до СОТ, цей документ також підписав і російський президент Володимир Путін. 10 серпня після 18 років переговорів Росія стала 154-м членом Світової організації торгівлі.

Кожна людина так само і будь-яка газета — мають власну філософію, світогляд. «Чорноморські новини» — один з найважливіших елементів громадянського суспільства на півдні України. Громадянське суспільство, як відомо, є діяльністю вільних громадян, об’єднаних в організації та структури, що не залежать від держапарату. Саме громадянське суспільство адекватно відзеркалює інтереси та прагнення громадян, тим самим опонуючи недемократичній владі. У демократичних країнах влада є органічним продовженням суспільства, натомість в Україні влада існує окремо від народу та суспільства. Шалене соціальне розшарування не віщує нічого доброго вкрай егоїстичній та недалекоглядній владі.

Численні атаки влади на «Чорноморські новини» неспростовно свідчать про принципову позицію видання. Єдина україномовна газета в Одесі продовжує чітко захищати патріотичні та демократичні традиції нашого народу.

Коли два роки тому окремі українські інтелектуали називали нинішній владний режим «окупаційним», це виглядало як певне публіцистичне перебільшення. Однак нині сумнівів не зосталося: Україну справді окуповано представниками зажерливого, агресивного і безжального угруповання, яке загартувалося на теренах Донбасу в легендарних битвах 1990-х. Надії на те, що владний статус зробить з цих людей «націоналістів», не справдилися. Нинішні владці справді зубами (й не лише зубами) захищатимуть свої активи від будь-яких зазіхань. Але до всього іншого, що лежить в основі національної ідентичності — до української мови, історії, культури — вони лишилися, в кращому разі, байдужими, а частіше — різко ворожими.

По-інакшому, напевно, й бути не могло з огляду на своєрідний духовний досвід очільників нинішнього режиму, який формувався радянськими «зонами» й «афганами» (зведеними у символ доблесті), специфічними проповідями специфічних панотців (сповнених ненависті до всього українського) і кривавими «разборкамі», де діяв закон: або ти, або тебе. Ментально ці люди залишилися типовими «совками», але вже без решток радянського аскетизму й поваги до фаховості. Для них поступитися у будь-якій ситуації (байдуже, пропустити на вулиці своїм «лексусом» чи «майбахом» скромне чуже авто, яке їде по головній, чи почати переговори з опонентом щоб справді домовитися про компроміс, а не просто обманути) означає визнати себе «лохом».

Коли заходить мова про інвестиції, підприємці справедливо зауважують, що у нас в країні мало робиться, аби створити сприятливі умови для їх залучення. Влада щодень дбає про збір мит, податкових платежів та штрафів, а це більше схоже не на подолання безробіття, а на боротьбу з роботодавцями. А якщо врахувати ще й корупцію, недосконалу судову систему та адміністративні бар’єри, то картина виходить геть безрадісною...

У цьому можна було ще раз переконатися, відвідавши презентацію результатів дослідження Міжнародної фінансової корпорації (IFC), яка є членом групи Світового банку і найбільшим глобальним інститутом розвитку, що сприяє сталому економічному зростанню країн. Презентація, яка називалася «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес», викликала інтерес передусім у працівників засобів масової інформації, а ось чиновники цей захід проігнорували, хоч і запрошувалися на нього. Можливо, справи у них виявилися важливішими, а може, їм просто не хотілося чути про негативне у тій сфері, якою вони покликані опікуватися.

В Україні вибори до Верховної Ради передбачено на жовтень. Дивним є, що зареєстровано майже 200 партій. Якщо всі партії твердять, що вони люблять Україну та служать Україні, то, як зауважив один трохи злобний політолог, на політичному обрії України є щонайменше 200 способів, як можна любити Україну.

Тому постає питання: чи існують в Україні політичні партії у властивому значенні того слова? Який елемент відповідальний за те, що певну групу політичних діячів можна називати партією?

У різних країнах світу відбуваються вибори до керівних органів держави. На підставі досвіду різних політично розвинутих країн, те, що ідентифікує якусь політичну партію, — це певна ідеологія, певне точно окреслене розуміння основних напрямків діяння в будь-яких обставинах.

Нещодавно, 7 червня, незалежно одна від одної, сталися дві події (міжнародна і внутрішньодержавна), які об’єднує однаково різка негативна оцінка правової системи України. Цього дня у Брюсселі єврокомісар з питань розширення та європейської політики Штефан Фюле заявив, що Україна «провалила верховенство права». Одночасно в Києві були презентовані результати загальнонаціонального опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова, які засвідчили переважно негативне ставлення українських громадян до правоохоронних органів і судів України.

Кожна з цих оцінок є по-своєму важливою і «сигнальною» для вітчизняної влади. Але якщо перша оцінка щодо правової системи України з боку міжнародних інституцій стала вже традиційною (періодично змінюються хіба що суб’єкти оцінки та її формулювання) та навіть звичною для влади, то друга останнім часом у формі результатів соцопитування давалася не часто. Тому на ній слід зупинитися окремо, адже це своєрідне вираження «голосу народу». І те, що говорить сьогодні народ про свою владу (нехай лише про її частину), має серйозно занепокоїти політичне керівництво держави. Бо цей голос — недобрий і тривожний. Він говорить про великі проблеми в діяльності влади та необхідність їх нагального розв’язання. Нехтувати думкою народу не розумно і не раціонально, не кажучи вже — не по-державницьки.

У своїх аргументах про запровадження українсько-російської двомовності представники проросійських організацій часто посилаються на європейську традицію, на європейських досвід. Насправді, він свідчить про переваги одномовних держав. Адже наявність кількох державних мов — неефективний інструмент у вирішенні мовних і національних проблем. Країни з двома або більше офіційними чи державними мовами у Європі — не правило, а виняток. Природа запровадження більше, ніж однієї, державної (офіційної) мови пов’язана з колоніальним минулим або межовим статусом держави, коли вона включає до свого складу частини територій сусідніх одномовних держав.

Бельгія на межі розпаду

Сьогодні в Бельгії понад 11 мільйонів жителів, з яких близько 58% — фламандці і 40% — валлони. За Конституцією, Бельгія є конфедеративною державою, яка поділяється на три адміністративні регіони (Фламандський, Валлонський, регіон Брюссель) та три мовні (лінгвістичні) співтовариства — фламандське, французьке, німецькомовне. Німецькомовна частина бельгійців малочисельна — 70 тисяч і проживає лише на території валлонської провінції Льєж. Особливий конституційний статус німецької меншини визначений зобов’язаннями, взятими на себе бельгійською короною при отриманні «Східних кантонів». Насправді, Бельгія — скоріше не тримовна, а країна з двома великими одномовними частинами — фламандською і валлонською. Для забезпечення мовно-національних прав створено спеціальні органи — ради співтовариств, які поширюють свою компетенцію на відповідних територіях у питаннях культури, освіти, навчання в закладах освіти, які створюються або дотуються публічними органами, адміністративних питаннях. З питань власної компетенції ради співтовариств видають декрети, які мають силу закону.

Минулої неділі в Одесі вшановано пам’ять жертв політичних репресій в Україні

Скромний меморіал на Другому християнському цвинтарі... Чорний шліфований мармур, вінки та корзини з квітами і скромні букетики...Дві шеренги військових ліцеїстів зі свічками, почесна варта...

Гарні та правильні слова чиновника, заупокійний спів батюшки, виступ колишнього політв’язня...

А з голови не йде здебілізований енкаведист, котрий маніакально, методично, неначе в тирі, власноруч розстрілює сотні славетних українських письменників, художників, артистів в урочищі Сандормох... На його кашкеті була така сама червона зірка з серпом і молотом, як на пілотках у деяких приведених сюди дітей...

Примара сталінізму вештається Україною, а її упритул на бачать ті, хто у незалежній державі мусить реагувати на це бодай за службовим обов’язком. Не хочуть бачити.

Щоб дізнатися якою є та чи інша держава, не треба заглядати в її Конституцію. Набагато більше про справжню суть держави може розповісти її бюджет.

ККД слуги народу:
працює за одного, а їсть за кількох

В українській Конституції записано, що Україна — це соціальна держава: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Якою ж мірою українська держава є соціальною? Щоб докопатися до істини, можна використовувати різні методи: опитування, анкетування, експертні оцінки. Але найоб’єктивнішою буде картина, намальована таким пензлем, як аналіз державного бюджету в частині видатків.

Треба сказати, що на відміну від законів про Держбюджет-2011 та попередні роки, у законі про Держбюджет-2012 багато видатків не деталізовано. Це стало способом їх приховування від суспільства. За такого підходу неможливо встановити, скільки саме коштів спрямовано на надання медичних послуг народним депутатам, а скільки — іншим громадянам країни. Тому поки що нема сенсу ретельно аналізувати закон про Держбюджет-2012 — залишимо це історикам. Тенденції і так очевидні.

Як стверджують педагоги, у віці до п’яти років особистість дитини набуває тих основних рис, які потім практично не піддаються перевихованню. А якщо у молодих батьків робота,  домашнє господарство, та ще й відпочити, звісно, хочеться?.. Чи вистачить часу на виховання малечі? У великій пригоді тут стають бабусі з дідусями (якщо вони поряд), наймані вихователі та психологи (якщо на то є гроші) і, звичайно ж, громадські дитячі садки. Та чи є такі зараз у наших селах?

На відміну від десятків інших поселень Любашівського району, у Бобрику Першому садок діє. За словами завідувачки цього закладу Олени Шендерук, зараз тут 28 дітей, хоча збудований він з розрахунку на 25. Та нехай і в певній тісноті, але нічим не скривджені ці дітки. І теплом, і затишком забезпечені. Харчування, виховання, навчання — на належному рівні. Й не тільки тому, що райвідділ освіти та санстанція все це перевіряють, а й тому, що в селі — як на долоні: громада садок утримує, вона ж і контролер найсуворіший. Треба зазначити, що не лише податками з бюджету сільради живе дошкільний заклад. Чимало допомагають у його господарській діяльності місцеві фермери. Особливо вдячна завідувачка садка Олегові Білецькому, Миколі Бодяну та іншим. До речі, у багатьох з місцевих доброчинців власні діти вже набагато старші, аби відвідувати дошкільний заклад, але фермери вважають, що їхня підтримка дитсадка є хоч маленькою, але важливою справою для відродження села.

Найбільшою проблемою для Олени Михайлівни нині є черга до закладу. А це 17 душ! І їх він уже не вмістить. Сільський голова Павло Шмаленюк покладає надії на ремонт колишнього колгоспного дитсадка у Бобрику Другому. Приміщення там ще досить пристойне, але, на жаль, з розвалом господарства «осиротіло», і якщо його терміново не відремонтувати, то розвалиться вслід за іншими покинутими колгоспними будівлями. Наразі зроблено кошторис витрат на ремонт, досягнуто домовленості з одним із благодійних фондів Одеси про виділення коштів на цю справу. Зрозуміло, що потім, після ремонту (якщо він таки буде зроблений), знадобляться солідні гроші на утримання нового закладу. Але вихід є.

Майже місяць знадобився чиновникам Державної агенції з питань кінематографії України, щоби прийняти рішення: видавати чи ні прокатне свідоцтво провокаційному фільму «Матч» (режисер А. Малюков, відомий також скандальною стрічкою «Мы из будущего»). Після важких «роздумів» наші неукраїнські урядовці все-таки дозволили демонстрацію антиукраїнського фільму в кінотеатрах незалежної держави.

Йдеться про фільм, в основу якого покладено т.зв. «матч смерті» між київськими динамівцями та німецькою командою, після якого українських футболістів було страчено — за те, що перемогли.

Міф цей давно розвіяний у дослідженнях українських істориків, але російським кінематографістам, а вірніше — політтехнологам від кіно, він знадобився, либонь, для того лишень, щоби вкотре дискредитувати Україну, та й нагода ж яка — «Євро-2012» (а виробники фільму від самого початку не приховували, що готували його саме до цієї події). Тож як не скористатися можливістю в черговий раз навішати совкам, а паралельно й гостям футбольного чемпіонату, побільше локшини про «український колабораціонізм» у Другій світовій війні чи показати «українських поліцаїв» у Бабиному Яру та їхнє знущання над євреями.

Коли проімперські демагоги в Одесі домоглися відновлення в місті пам’ятника Катерині ІІ, називаючи її засновницею міста, то вони, самозрозуміло, не тільки виявили цілковите незнання (а скоріше, свідоме ігнорування) реальних фактів історії, а й ґвалтовно ствердили той наратив історичної пам’яті, який не веде до об’єднання одеситів з рештою України, а навпаки — програмово викликає роз’єднання і штучно створює конфлікт ідеологій.

Щодо історичних фактів, то досить прочитати тексти двох нібито «основоположних» указів (від 17 травня 1794 року), які стосувалися порту Хаджибей (сьогоднішньої Одеси). У них вказано всього-на-всього, що Хаджибей є не тільки військовим, а й торговельним портом. І все. Про жоден акт заснування міста нема й не може бути мови. Адже ж і логіка такого заснування була б насправді дивовижна — начебто спершу очолене Жозепом де Рібасом імперське військо (із контингентом запорозьких козаків, які відіграли ключову роль у здобутті міста) штурмом підкорило Хаджибей, а щойно згодом, мовляв, «велінням великої імператриці» це місто взагалі було засноване… Гадаю, коментарі тут повністю зайві.

У мого племінника молода дружна родина, де підростають дві донечки, вже старшокласниці. Відколи дівчатка себе пам’ятають, в акуратному з квітами дворику завжди жила кішка. Звичайна, сіренька, але така розумна, така рідна. Звісно, котячий вік недовгий. Тож настав день, коли знесилену тваринку під кущем півоній знайшли мертвою. Скільки було сліз, недитячого горя!

Смуток тривав доти, доки хтось не подарував сестричкам чудове руде кошенятко. Зростало воно, ніби у Бога за пазухою, заціловане й випещене юними господинями. Улюбленим місцем молодого котика було широке сонячне підвіконня. За прозорою фіранкою він виглядав, наче коштовність на вітрині.

Міхаель Мозер — професор Інституту славістики Віденського університету, декан філософського факультету Українського вільного університету (Мюнхен).

Нещодавно авторитетний славіст, один з авторів книги «Україна. Процеси націотворення», побував в Українському домі Одеси на презентації згаданого видання. Упорядником книги є віденський історик Андреас Каппелєр, відомий своїми синтезами історії Росії й України. Міхаель Мозер також люб’язно погодився виступити з імпровізованою доповіддю перед слухачами Українського вільного університету про історію української мови. Цей виступ відбувся в Єврейському культурному центрі «Бейт Гранд» (вул. Ніженська, 77). А ще гість зустрівся зі студентами та викладачами ОНУ ім. І. І. Мечникова.

Головні тези виступу Міхаеля Мозера пов’язані з витоками та розвитком української мови. Враховуючи певну упередженість та забобони щодо української мови в Одесі, професор розглянув їх з позицій австрійського славіста, прагнучи бути гранично об’єктивним і науково переконливим.

Після оголошення ЦВК Росії остаточних підсумків виборів на вулиці Москви вийшли тисячі людей. Мітингували в російській столиці і ті, хто «за», і ті, хто «проти». Останнім довелося несолодко. З ними в кращих традиціях зачисток розправився московський ОМОН. Сотні людей затримані, лідерам мітингу загрожує по 15 діб арешту.

Висловити свою незгоду з третім пришестям Путіна, незважаючи на робочий понеділок, на Пушкінську площу вийшли близько 20 тисяч людей (за даними поліції, мітингувальників було 14 тисяч). Мітинг «За чесні вибори» погоджували з владою, і, здавалося, ніщо не віщувало арештів. Компактність Пушки, як називають цю площу самі москвичі, явно не вміщала всіх охочих. Пройти тут було практично неможливо. Зі сцени до присутніх зверталися відомі російські опозиціонери Борис Нємцов, Михайло Касьянов, Володимир Рижков, Олексій Навальний, Ілля Яшин, Сергій Удальцов. На мітинг приїхав навіть Михайло Прохоров, який посів третє місце на цих виборах, і пообіцяв створити партію для всіх «незгодних».

У натовпі виднілися вже традиційні білі стрічки, прапори, антипутінські плакати: «Вова — вали!», «Путін — іди в монастир», «4.03.2012 — це не вибори, це престолонаслідування», «12 років сліз». Час від часу учасники акції скандували: «Росія без Путіна!», «Злодія — на нари!», «Путін — злодій!», «Росія — так, Путін — ні!». Людям, що прийшли на мітинг, роздавали білі стрічки, а також значки з написом: «Ще 12 років? Ні!».

Але найцікавіше почалася вже після мітингу, коли люди не поспішали залишати площу. Після кількох попереджень і прохань розійтися, омонівці взялися до справи і стали жваво закидати в автозаки опозиціонерів. Тих, кому місць у спецмашинах не вистачило, гнали до найближчої станції метро «Маяковська». Впродовж 20 хвилин площа була «розчищена», а сотні людей затримані. До речі, кількома годинами раніше на Луб’янці так само швидко «скрутили» й інших опозиціонерів на чолі з Едуардом Лимоновим. Вони спробували провести там несанкціонований мітинг.

А в цей час перемогу Путіна біля самих стін Кремля, на Манежній площі, підтримувала прокремлівська молодь з регіонів. Для них зі сцени виступали різнокаліберні естрадні зірки. Тут було помічено й український дует Потапа і Насті Каменських.

Загалом поліція затримала за несанкціоновані акції в Москві близько 250 осіб. Серед них опинилися відомі російські опозиціонери: Ілля Яшин, Олексій Навальний та Сергій Удальцов.

Про подробиці тих подій у Москві і плани російської опозиції в інтерв’ю власному кореспондентові УНІАН Романові Цимбалюку розповів Ілля ЯШИН.

Так трохи незвично називається магазин, розташований на розі Іподромного провулку та вулиці Краснова. У ньому одесити не тільки можуть вигідно придбати найрізноманітніші товари за дивовижно «кумедними» цінами, а й допомогти у такий спосіб своїм співгромадянам, які, так розпорядилася доля, опинилися у місцях позбавлення волі. А справа в тому, що в цьому магазині представлена продукція, яку виготовляють у Чорноморській виправній колонії для жінок №74, Південній виправній колонії № 51 та Одеській виправній колонії № 14.

У прес-конференції, на якій йшлося про виробничий потенціал виправних закладів Одеси (а відбулася вона у Чорноморській виправній колонії для жінок №74), взяли участь заступник начальника управління з виконання судових покарань в Одеській області Сергій Форніка, директор підприємства Чорноморської виправної колонії №74. Тетяна Шукляр, директор підприємства Південної виправної колонії № 51 Тагир Ахметов і директор підприємства Одеської виправної колонії №14 Сергій Коренчук. Вони розповіли як про справді великий потенціал підприємств пенітенціарної системи в Одесі, так і велике коло проблем, із якими випадає їм стикатися.

Україна може перетворитися в країну сиріт, карних злочинців, повій, дітей-алкоголіків — таку сумну перспективу бачить громадська організація «Захисти сьогодні матір і дитину України», що діє при «Південноукраїнському екологічному союзі». Чим викликана така тривога?

Річ у тім, як нагадує у своєму листі до редакції «ЧН» президент Одеської обласної організації «Південноукраїнський екологічний союз» Валерій Осипов, що з 1 грудня минулого року Кабінет Міністрів мав намір почати широкомасштабний експеримент на всій території України — вислід законопроекту № 9516 від 29 листопада 2011-го про внесення змін до закону «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щодо надання їм різних видів со­ціальних виплат з урахуванням рівня доходів. Втім, з втіленням цього принизливого експерименту загальмували, вочевидь, боячись небажаного народного спротиву перед виборами до Верховної Ради, які наближаються. Що такі наміри влади ганебні — то, зазначають автори звернення, незаперечний факт. Судіть самі: мати-одиначка може бути позбавлена соціальної допомоги держави, якщо в її квартирі виявлять кондиціонер, новий велосипед, посудомийну машину чи стане відомо про дороговартісний ремонт. Про такі дані мають розповісти інспекторові управління праці і соціального захисту — знаєте хто? Сусіди. Додавши ще й те, чи проживає з такою матір’ю-одиначкою співмешканець, чи не тримає вона квартирантів. І листоноша повинен поповнити інформацію, чи не надходили цій жінці перекази з-за кордону. Ось такий контроль! Виявлять щось з переліченого державні службовці чи «секретні агенти по сходовій клітці» — й матері відмовлять у соціальній допомозі на дитину.

Чи настане на нашому віку час, коли, нарешті, матимемо задоволення від життя у всіх його повноті? Навряд. Бо облаштоване воно так, ніби ми спеціально народилися для поневірянь.

Учора вранці спілкувалася з сусідкою, у котрої є «фазенда» за містом. Нині те добро повинне мати кадастровий номер. Але отримати його — це щось, як мовиться, з галузі фантастики.

Із середини 1960-х тривалість життя в Україні прогресивно зменшувалася, тоді як у Європі — зростала. У шістдесяті українці жили в середньому стільки ж, скільки англійці — 71 рік і трошки менше за шведів, які тоді доживали до 73. А вже в 2005-у середня тривалість життя в Україні зменшилася до 68 років, тоді як у Великобританії зросла до 78, а у Швеції — до 81.

Середня й очікувана тривалість життя в Україні знижувалася як у радянські часи, так і в роки незалежності. Основною причиною цьому стала відсутність державної політики щодо збереження громадського здоров’я, поширеність тютюнокуріння та вживання алкоголю. Свідченням цього є надсмертність серед чоловіків у віці 30 — 44, тобто серед молодих здорових людей. Вона у чотири рази вища, ніж у країнах ЄС.

Цих двох стареньких пенсіонерок часто можна побачити біля бювета «Рибка» на вулиці І. Рабіна, поблизу площі Незалежності. Приходять сюди з порожніми пластиковими балонами по воду. Але, як правило, не квапляться їх наповнювати, вмощуються на вільній лавочці і переповідають одна одній останні новини. Здається, оте спілкування більше вабить їх сюди, ніж артезіанська, як афішують, екологічно чиста, вода з свВласне, тут вони й познайомилися осінньої пори кілька років тому, коли в місті розпочалася рішуча кампанія набрати якомога більше електорату на свій бік на місцевих виборах. Пам’ятаєте, як у спішному порядку кандидати в мерію і на посаду мера облаштовували у мікрорайонах дитячі майданчики з гучним їх відкриттям, як асфальтували внут­ріквартальні доріжки, як замінювали у під’їздах вхідні двері, як вишукували зустрічі з виборцями у місцях найбільшого їх скупчення?..

Саме тоді один з бажаючих зайняти крісло мера — Олексій Костусєв, об’їжджаючи місто, й пригальмував біля згаданого бювету на імпровізовану зустріч-мітинг. Чого тоді тільки не обіцяв сонцеликий пан Олексій, як соловейком витьохкував! Бабусі, а їх тоді найбільше зібралося, від того аж мліли. Казав, що буцімто і до відкриття бюветів доклав неабияких сил, щоби пили люди кришталево чисту глибокодонну водицю. Багато чого й іншого набалакав щодо по­ліпшення їхнього життя. А тоді запитав руба: чи будуть на виборах за нього голосувати?

Поєднавши дні Соборності та Свободи в одному святі, влада зробила те, що біологи звуть віддаленою гібридизацією. Отаке от свято бульдога з носорогом у підсумку й вийшло. Такими вийшли й трансльовані Першим національним телеканалом урочистості. Такою вийшла й урочиста промова президента. Цього разу вона була недовга, й виголосив її Віктор Янукович динамічніше, ніж зазвичай робить публічні виступи. От тільки про що він казав? Президент жонглював звичними словесними й понятійними конструкціями, не сказавши абсолютно нічого нового, нічого спеціально для цього дня.

І от торжества відбулися, а Перший національний їх показав. Аж двічі — вдень і ввечері, й обидва рази з титром «Прямий ефір». Мабуть, глядачі мусили повірити: й президент, і публіка в залі (а камера час від часу вихоплювала то Леоніда Кучму, то Миколу Азарова) спеціально для них повторили церемонію. Ну, от як у театрах бувають денні та вечірні вистави (щоправда, зазвичай не одні й ті самі й із різними акторами).

Редактор соціальних мереж. Така посада з’явилася в USA Today, New York Times, Times та багатьох інших виданнях. Минулорічне дослідження, здійснене Університетом Джорджа Вашингтона, показало, що більшість редакторів і журналістів використовує соціальні мережі та блоги як основні джерела інформації для статей і заміток.  Здається, соціальні мережі справді змінили світ...

Більшість молоді та людей середнього віку мають персональні сторінки на таких сайтах, як Facebook, Twitter, Вконтакте, Livejournal та інших. Кількість користувачів постійно зростає. Наприклад, із 15,3 мільйона українських користувачів інтернету майже 1,5 мільйона зареєстровані на Facebook, повідомляє Internet World Stats. І це не дивно, адже соціальні мережі дали людям можливість не лише пасивно споживати новини, а й обговорювати їх або навіть створювати власні. Багато хто спочатку проглядає новини та посилання своїх друзів у соціальній мережі, а вже потім мандрує до інтернет-видань. Це зумовлено тим, що людина більше довіряє друзям, знайомим, адже їх інтереси та погляди на світ переважно збігаються з власними.

Останніми роками Україну просто-таки потрясали екологічні біди. І найгірше те, що вони спричинені не якимись природними катаклізмами, а стали наслідком діяльності людини. Скажімо, при розробці Калуш-Голинського родовища калійних солей свого часу було прийнято неправильні рішення щодо розташування й експлуатації відвалів, акумулюючих ємностей, ліквідації шахтних порожнин тощо. Згодом ці прорахунки призвели до численних провалин земної поверхні, руйнування будинків і комунікацій, засоленості водоносних горизонтів. Як результат: два роки тому Верховна Рада змушена була оголосити місто Калуш і два села Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Від Карпат до Чорного моря далеко, але одесити ще не забули наслідків прориву дамби Стебниківського комбінату калійних добрив, через що у Дністер потрапили мільйон 300 тисяч тонн токсичних відходів. Однак хіба лише одеситів це стосується? У зоні потенційного забруднення проживає понад 10 мільйонів людей, а це 22 відсотки населення України.