Матеріали з рубрикою «Позиція»

«Тюрма — ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції», — з політичної заяви Юрія Луценка

Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше — для політика, який по суті своїй є суспільною людиною, для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.

Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років в політиці — дуже сильне.

Відкрите звернення представників політичних партій і громадських організацій Одеської області та м. Одеси до Президента України В. Ф. Януковича

Пане Президенте!

Ми, представники політичних партій та громадських організацій Одещини, звертаємося до Вас, як до Гаранта Конституції, з вимогою відновити проголошені в ній свободи і права громадян України в Одесі та області, які нехтуються місцевими правоохоронними органами з мовчазної згоди представників органів державної влади та місцевого самоврядування. Вважаємо, що благополуччя будь-якої країни ґрунтується на непорушних демократичних цінностях, серед яких головні — права і свободи громадян, гарантія безпеки і справедливого суду, свобода слова. Верховенство цих цінностей забезпечує розвиток як громадянина і суспільства, так і держави та її окремих регіонів.

Сьогодні в Одесі найбільший суспільний резонанс викликає ситуація, яка склалася навколо найстарішого й, на жаль, майже єдиного працюючого промислового підприємства Одеси — заводу «Стальканат». Саме постійні спроби рейдерства щодо цього підприємства, яке є одночасно й історією, і гордістю міста Одеси, примушують трудовий колектив витримувати осаду впродовж дев’яти місяців. Можна стверджувати, що саме правоохоронні органи — обласне УБОЗ, прокуратура — стали засобом та інструментом рейдерства, способом примусу і тиску на акціонерів підприємства, а зважаючи на їх приналежність до політичної партії «Фронт змін», й механізмом неконкурентної політичної боротьби «без правил» з будь-яким проявом опозиційності.

З нагоди 63-ї річниці прийняття Генасамблеєю ООН Конвенції про запобігання злочину Геноциду та покарання за нього

У 1932 — 1933 роках був голод в СРСР. Двадцять років по тому Рафаель Лемкін, польсько-американсько-єврейський юрист, один з авторів конвенції, запропонував такі зауваження до двадцятої річниці голоду в статті, яку він назвав «Радянський геноцид в Україні»: «Те, про що я хочу говорити, є, мабуть, класичний приклад радянського геноциду… знищення української нації... Третій напрямок радянського плану був направлений на фермерів, велику масу незалежних селян, які є носіями традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя використана проти цього прошарку є, мабуть, найстрашніша з усіх — голод. Між 1932 і 1933 роками померли від голоду 5000000 українців…»
Для того, щоб краще зрозуміти масштабність цього геноциду, зауважте, що згідно з радянським переписом 1926 року було 31 мільйон українців в СРСР. Перепис 1937-го, як тільки недавно з’ясувалося, показує лише 26 мільйонів. Таким чином, 5000000 зниження за 11 років. Інші групи населення в СРСР зросли на 17% за той же період. Якби українцям дозволили рости, то їх мало би бути 36 мільйонів у 1937 році. Розбіжність є 10 мільйонів, яка включає ненароджених дітей постраждалих. Отже, 7 — 10 мільйонів — достатньо виважена цифра. Росіян за цей період збільшилося на 23%. Щоб краще зрозуміти гидоту цього радянського злочину, зауважте, що в число жертв включено близько 3 мільйонів дітей.