Матеріали з рубрикою «З редакційної пошти»

Переглядів: 861

Мати за честь

Ніколи не думав-не гадав, що зі мною трапиться така транспортна, а ширше — моральна, історія.

Було це 18 червня, у суботу. Ввечері повертався я із садівничого кооперативу «Світанок» в Одесу. О 19.45 вийшов на автотрасу, якою тутешні мешканці й дачники дістаються до зупинки «Марсельська», що на житломасиві Котовського (це ж треба — і досі не позбулися в назві імені цієї оді-озної особи!). За 15—20 хвилин завиднілася маршрутка. Звісно, зрадів, та, як виявилося, марно:  пробігла повз мене на високій швидкості. Щоправда, водій жестом показав, що позаду йде інша, а сам помчав геть порожній.

Переглядів: 724

Не програймо на інформаційному фронті

Ми відстаємо від росії в інформаційному просторі. До того ж, як на мене, у нашому інформаційному просторі постійно лунають підказки росіянам, як ми будемо діяти, якщо ті підуть тим чи іншим напрямком.

Добре, що наші військові, особливо старші за званням, відповідають на запитання журналістів обережно, а от деякі молоді хочуть показати свої знання тактики і простодушно розповідають про все докладно. Ворог же слухає і бере до уваги.

Переглядів: 669

Футбол і коханівські кавуни

У «Чорноморських новинах» за 24—26 березня прочитав інформацію про видатного футболіста і тренера, заслуженого майстра спорту Йожефа Сабо «Моя мрія — вигнати окупантів» і зрадів: це ж жива легенда!

Мій одноліток й мій улюблений гравець київського «Динамо», за яке вболіваю з 1956 року, у свої 82 мріє: «Коли я вийду з лікарні, обов’язково буду допомагати людям, яким це потрібно, інакше не можу. Можливо, я теж візьму автомат у руки»…

Переглядів: 262

Сльози тривоги

Телевізор не вимикається зранку до пізньої ночі, на кухні працює радіоприймач — і з усіх каналів-точок бідою дихає війна, каліцтво, смерть, зрада «братів»-московитів.

Упир путін, сховавшись у протиядерний бункер, чимось схожий на «Вервольф» Гітлера, боячись долі терориста Усами бен Ладена, намагається захопити матір міст українських — Київ. Раз за разом рашисти посилають терористичні групи знищити нашого президента, щоб на його місце посадити свого холопа, зрадника українського народу, промосковського Янука, не питаючи згоди-дозволу корінного народу України й осілих її патріотів. Примітивне мислення новоявленого фюрера, чи то пак, мавпи з гранатою. А дзуськи! У відповідь українці — і російськомовні теж! — ціною своєї крові й життя б’ють ворога з усієї наявної зброї. А ще — палять їхні танки, БМП, збивають літаки, гвинтокрили й ракети, топлять їхні кораблі та знищують іншу ворожу техніку. Як нашою зброєю, так і тою, якою допомогли Сполучені Штати Америки, Великобританія, Канада, Польща, балтійські та інші дружні нам держави. Отак разом з їх перехваленою технікою гинуть «наші воріженьки, як роса на сонці»! Кожен збитий ворожий літак, кожен спалений танк, БМП, «Град», а тим більше — колона окупанта — то наш впевнений поступ до перемоги. Й усі напружено чекаємо, коли рашистів виженуть з нашої землі.

Переглядів: 278

Прогнози дніпровської Касандри

У багатьох закордонних ЗМІ (Японія, Австралія, США, Велика Британія, Франція, Польща...), на сайтах друзів і ворогів України свого часу я опублікував сон-прогноз. Що було у тому сні?

Президент путін відмовився від охорони й заховався у жіночому туалеті, щоб ухвалити… важливе рішення. Сидячи на унітазі, ухвалив... закінчити війну в Україні. Розумів, що за цим рішенням буде його відставка. За столиками сиділи журналісти з усього світу. Чекали сенсації.

Переглядів: 318

Зброя потрібна не завтра, а вже!

Наближення кінця війни залежить від безперебійного постачання армії. Щоб не було із цим зупинок, треба, аби всі гроші, які виділені на оборону і які передають нашим захисникам прості люди й інші країни, зразу надходили на рахунок Генерального штабу, а звідти — на оплату необхідної зброї.

Постачальникам можуть допомагати і перевірені волонтери, які завжди працювали швидше, ніж наша влада. Влада нехай своєчасно видає зарплату нашим воїнам, а відповідні органи контролюють, щоб ніхто не крав грошей.

Переглядів: 333

Війна — це кошмарний сон

18 березня був Усесвітній день сну

Війну в Україні путін готував багато років. Він — уособлення «психіатрії» Росії: манія величі і манія переслідування. 66,6% росіян підтримують путіна та війну в Україні.

666 — число диявола. Путін — диявольський лідер «партії війни». Хотів за три дні підкорити Україну. Танкісти рф везли із собою навіть парадну форму. Але реалії виявилися іншими. Путін почав війну, бо багато років не стикався з реальним світом. Розвідка та найближче оточення годували його фейками, дезінформацією про слабкість України, про силу модернізованої армії рф. Настала розплата.

Переглядів: 315

Ми здатні на більше

У нас надто багато обговорюють, скільки ми отримаємо грошей на розбудову, про можливе їх розкрадання та інші речі, які не ведуть до прискорення закінчення війни. А українське прислів’я каже: «Не кажи «гоп», поки не перескочиш». Спочатку закінчимо переможно війну, а потім уже розбудовуватимемо країну-фортецю. Ідей багато.

Я дуже вболіваю за Херсонську область, де я народилася. Там козаки заснували багато сіл. Але як могли допустити, що потомків козаків під час загрози з Криму залишили беззбройними? Моя рідна Гола Пристань та Херсон показали, що вони здатні на більше, як і вся Україна, за вмілого керівництва, якщо влада дослухається до громади. як у Європі та США.

Переглядів: 306

Ще один неприємний наслідок війни

Можливо, комусь описане нижче здасться дрібним, несуттєвим у вік суцільної електронізації всього, що тільки можна.

Але ж…

Фактично припиналося розповсюдження друкованих періодичних видань.

Переглядів: 318

Весняний день у Львові

Вчора, вирвавшись до центру, звернув увагу на величезну кількість людей у міських парках. Ходять невеликими групами — зразу видно, що приїжджі. А синичка весело виспівує свою весняну пісню: фі-фі-фю, фі-фі-фю... Тому й люди веселі, усміхнені.

Весна — вона завжди весна! Хоча нинішня для Львова — особлива, тривожна: багато біженців. Досить часто чути російську мову.

Переглядів: 518

Одеські коломийки від бабці Люсі

1.

Ой, кацапи-кацапури,
Звідки ви взялися?
А тепер рятуйте шкури,
Бо ми розійшлися!
 
Лупим танки й бетеери,
Робим з вас груз «200».
Повбивали до холери —
Змісимо всіх в тісто!

Переглядів: 368

Депутатські відчіпні

Я — самотня, тяжко хвора й немолода людина, йде 83-й рік. Не счерствіла душею і не закрилася від життя: цікавлюся новинами, відстежую, чим живе світ і наша держава в ньому. Читаю, зокрема, газету «Чорноморські новини», з якою знайома із 1947-го (коли вона була ще «Чорноморською комуною»), із семи літ — передплачували батьки.

Та роки й недуги беруть своє — вже важко самотужки перейти кімнату, не те що взятися за ремонт. А моя хата давно його потребує: тече дах, прогнили вікна, віджила своє навіть драбина, щоб хтось забрався по ній до димоходу і прочистив від сажі, бо ж палю дровами.

Переглядів: 840

Не використаний потенціал

Шановний редакторе! Вас турбує пенсіонер-шахтар, якому вже майже 87 років. Нас свого часу познайомила журналістка Оксана Поліщук. Тоді Янукович хотів задушити «Чорноморські новини» і редакція звернулася за підтримкою до передплатників. Я з нині покійною дружиною вирішили допомогти улюбленому виданню через пані Оксану.

«Чорноморку» передплачую майже 30 років, бо вона найоб’єктивніша з усіх обласних газет, які коли-небудь читав. Зокрема, щиро вдячний за те, що іноді публікуєте дописи найбільшої патріотки України Юлії Тимошенко, що розповіли, було, про життя і статки польських пенсіонерів, аби українці могли порівняти своє життя з життям людей в інших країнах, що багато уваги приділяєте нашій історії, спадщині, культурі, вміщуєте цікаві, пізнавальні матеріали.

Переглядів: 782

Тече вода каламутна...

Ще раз пишу про життєве питання — про воду, яку п’ють мешканці нашого села. Бо, як відомо, без якісної води нема здорового життя.

У Широкому ще за радянських часів пробурили дві свердловини. З однієї, що в нижній частині села, постачали воду до школи, яка розташовувалася в історичному будинку панів Шаповаленків, а після його зруйнування (бо в 1968-у збудували школу в Калинівці) — до приміщень так званої ферми ВРХ, що стоїть на березі лиману, тобто поза законом! Друга свердловина, споруджена у верхній частині села, по двох гілках водогону живила селянські двори. Але в 1991-у прийшов новий господар КСП і перекрив подачу води у водопровід. Сказав, що ви, люди, не знаєтеся на бізнесі, що нема чого платити за електро-енергію, і наказав возити воду бочкою. Так було багато років.

Переглядів: 846

Навіщо нас позбавили національності?

Бог заселив Землю людьми різних національностей. Дав їм місце під сонцем і люди розмовляють різними мовами. Кожна нація відрізняється одна від одної. Хоча нас всіх об’єднує слово «людина», але ми не розуміємо одне одного.

На півночі острова Сахалін і в районі річки Амур проживає невелика за чисельністю народність нівхи (стара назва — гіляки). Цим людям кожному на рік потрібно 400 кілограмів червоної риби. Вони ловлять цю рибу, а людина іншої національності це зробити не може — великий штраф, — тільки може купити в магазині. У нівхів природна потреба у цій рибі, без неї вони не виживуть. Це щось як для нас, українців, борщ: де б ми не жили — не обійдемося без борщу.

Переглядів: 660

Питання лише часу

1959 рік. Після закінчення морського училища їду за місцем призначення в Находку. З Одеси до Находки добирався 12 діб: потяги — це паровози. Щоб спуститися до станції Слюдянка, треба пройти 26 тунелів. У 1967-у з Москви до Владивостока на дорогу йшло дев’ять діб, а в 1972-у — сім. Над Байкалом у тому ж 1959-у їхав понад 12 годин. Якщо заглянути в книжку «Железные дороги СССР. 1969 г.», то матимемо уяву, як проходить колія з Москви до Владивостока. У Приморському та Хабаровському краях вона пролягає по самому кордону з Китаєм, а в кількох місцях з китайського боку у вагонах можна з рогатки повибивати вікна; трохи далі колія тягнеться в Амурській та Читинській областях, це вже в межах озера Байкал.

Із 1959-го по 1972 рік я працював на суднах, які ходили в Японському, Охотському морях і в Тихому океані. На кожному судні були книжки — лоція Японського моря, частина І і частина ІІ. Частина І — це південна ділянка Японського моря, а частина ІІ — північна. У першій назви бухт, виступів, гір, річок і поселень були вперемішку російські й китайські. У 1969-у частину І лоції Японського моря із суден забрали. До 1972-го я її так і не отримав. У 1969-у їхав у відпустку в Україну і до нас у вагон підсів лейтенант. Розповідав (а він після шпиталю також їхав у відпустку, поранення отримав на острові Даманському, на Амурі), що бійці з патрулювання кордону поверталися сивими — весь час були під прицілом китайських прикордонників. Коли китайці захопили Даманський, то острів спалили радянські «гради», залишилося одне каміння.

Переглядів: 2677

«Чорноморка» — наша газета!

Таке гасло сьогодні повторюють тисячі одеситів і жителів області, для яких «Чорноморські новини» стали невід’ємною частиною життя, другом сім’ї.

За сторічну (якщо бути точним, то 103-річну) історію газета виховала не одне покоління патріотів України. Наша думка полягає в тому, що якби «Чорноморку» читали наші можновладці, депутати всіх рівнів, урядовці, то, можливо, совісті у них було б більше, а життя наше — кращим.

Переглядів: 2415

І передплатити ніде, і принести нікому...

Були різні часи, але такого безладу і такої зневаги до людей, як сьогодні, за свої 80 прожитих літ я ще не бачила.

Хто заперечить, що пошта, як і клуб та школа, завжди були осередком життя на селі, а поштарки — цю досить тяжку професію практично стовідсотково взяли на себе жінки — людьми авторитетними й бажаними в кожному домі?!

Переглядів: 2142

Нороль-Король

Під час Другої світової війни наше село Чорна було на узбіччі стратегічних шляхів Німеччини. Тож не дивно, що у ньому правили бал сателіти-румуни. Колгоспи вони перетворювали на «культурні» господарства, але на норму ганяли ті ж самі бригадири, яким було за 60 років. Ні Сталін, ні Велика земля на чолі з Кремлем не дбали про покинутих у неволі людей.

«Культурні» окупанти принесли у село свою завойовницьку «культуру»: нагайка (або гарапник), кулак і сліпак (ґнотик у блюдечку з олією). Лише пісня, наша, українська, вперемішку з молдавською і російською, іноді приглушено звучала по темних хатах.

Переглядів: 2142

Хто зігнутий — розігніться!

Події, що відбуваються при владі ЗЕ, нагадали мені деякі моменти мого дитинства і юності.

1941-й. Мені п’ять років. Вулицею іде колона німців: хто на велосипеді, хто на коні, на бричках, ну і на машинах. Закачані рукави, веселі, грають на губних гармошках. Кричать: «млеко, курки, яйки!» Сусідка винесла глечик молока, крунку хліба і почала пригощати. Німці пили, сміялися…

Переглядів: 2707

«Не смійте забувати вчителів»

Кілька днів тому, 1 жовтня, ми відзначили Міжнародний день літніх людей. Хто і що б там не говорив, а я вважаю, що це велике свято. Треба ще заслужити у Господа Бога, щоб прожити довгий вік. А 4 жовтня був День працівників освіти —свято, яке, переконана, повинні пошановувати всі, бо всі ми вийшли із школи, училища, вишу.

З огляду на ці дві дати, хочу згадати про Софію Григорівну Сирнікову, яка народилася 30 вересня 1918 року. Це була (світла пам’ять їй) унікальна Людина: ніжна, добра, щира, толерантна, чесна, з великим чуйним серцем і чистою душею. У моєму рідному селі Демидовому, що в Березів-ському районі, її пам’ятають як прекрасного педагога, найкращу вчительку і директорку школи.

Переглядів: 2434

Гумор — то наша сила

Багато що міняється і в нашій державі, й у світі, але незмінною залишається одна з головних рис українців — гумор, який допомагає пройти крізь усі випробування.

Я катаю дітей на саморобному пасажирському велосипеді у парках і на майданах Одеси, ну і, звісно, спілкуюся з ними. Часом такого начуєшся!..

Переглядів: 2448

Я — російськомовний, але мене не треба захищати!

Десь у другій половині липня (час біжить швидко, дата загубилася в повсякденних клопотах) до редакції «ЧН» зателефонував читач із Рені, аби поділитися власним досвідом боротьби за державність української мови.

Літній чоловік схвильовано, але з відчутною ноткою радості в голосі повідомив: «Я навіть не сподівався, але мою відповідь на відвертий випад проти української мови опублікували у нашій «районці». Приємно, що в «Ренийском вестнике» надали мені слово, а відтак мої земляки змогли прочитати й альтернативну думку щодо мовного питання в Україні — нашій державі. А я твердо стою на тому, що в Україні державною мовою має бути саме українська».

Переглядів: 2348

Чому бояться Гриценка?

На маю думку, українську делегацію у Тристоронній контактній групі міг би очолювати грамотний професіонал військової справи Анатолій Степанович Гриценко, котрий не допустив би таких промахів, які допустили попередники на цьому посту.

Як можна було згодитися не посилати наші дрони для розвідки та розповсюдження листівок на окуповані території? Це ж не бойові дрони, і ми маємо право спілкуватися з громадянами нашої країни. А зоставити наших захисників без розвідки — це просто зрада нашої армії і країни, як і не відповідати на постріли ворогів.

Переглядів: 2395

Згасаюча пам’ять — то згасаюча совість

Регулярно передплачую і читаю рідномовну пресу, перечитую книжки про минулу війну українських класиків, вкотре переглядаю на різних каналах фільм Леоніда Бикова «У бій ідуть тільки старики» і стає сумно-сумно, бо майже у кожній газеті, від районної до центральної — некрологи, некрологи, некрологи. Ніби нічого дивного в цьому нема, бо нічого вічного, крім Бога, не існує. Та коли на шпальтах стрічаєш, що у небуття йдуть твої побратими, друзі, однокашники, твої учні, стає важко на душі й починаєш згадувати своє прожите-пережите, яке ніякими урядами справедливо не оцінене…

Ще сумніше слухати брехню людей із сумнівним минулим, які під час Другої світової відсиджувалися десь у теплих краях, про їхню любов до переможців (читай: вибери мене…) у жорстокій війні, їхнє прославляння кривавих стягів Сталіна і Жукова, і замовчування того, як ті вожді покинули нас в окупації на поталу ворогові…

Переглядів: 3022

...Бо підростають правнуки з нашими генами!

Війна в Іспанії 1937 року, куди СРСР посилав «добровільно» військовиків різних професій вдосконалювати свою кваліфікацію на смертях іншого народу, як нині Росія вдосконалюється на вбивстві «братів» на Донбасі, наклала відбиток і на моду 1940-х.

У 1941-у при хрещенні хрещена мати подарувала мені матроський костюмчик (бо ж Одещина, море!) та «іспанку» — чорну військову пілотку з червоними китицями.

Біля хати ж ходив у гребінному — домотканому одязі з конопель — прядива. Прядиво — від українського прясти. Коноплі росли у кожному дворі, високі й усіяні насінням. Про наркотики в селі ніхто не знав. Насіння використовували для святкових коржів — смаколиків. Товкли його у глиняній макітрі і в оте розбавлене молочко вмочували коржа. Саме ж конопляне стебло вимочували у спеціальних копанках: прикладене важким камінням, воно мокло до весни. Потім коноплі тіпали, звільняючи волокна від стебла, розчісували і пряли. На верстаті мати ткала біле вибійчане полотно, з якого шили білі літні костюми, вишивали рушники, гаптували сорочки національним та місцевим орнаментом. Я маю вишиванку 1958 року.

Переглядів: 3000

Дочки шиють — мати поре...

Сівши обідати, включив радіо і зрадів, що голос був без акценту і не пропагандиста-спасителя моєї душі.

Радіо коментувало брифінг Монахової — наглядачки за калі-чною українською мовою. Якщо мовний омбудсмен (по-нашому — представник чиїхось інтересів) Монахова така освічена українка, то чому виступає на брифінгу (з англійської — інструктаж, по-нашому — напучування), а не на зібранні певних людей для пояснення-тлумачення певної теми. Як на мене, її посада — ще один гвіздок у серце української мови. Штраф за суржик — зайвий політичний піар мовним сепаратистам. Для того щоб штрафувати, необхідно досконально знати діалекти України. Є така наука!

Я вважаю (а не «рахую»), що насамперед потрібно боротися за чистоту мови вищих посадовців, які тільки починають освоювати самокати та велосипеди. І тоді питання мови розсмокчеться, як у Кашпіровського. «Папєрєдніков» не допускати навіть до районної влади. Поки не опанують мову держави, в якій живуть. Бо за стільки років можна було вивчити й мову дельфінів!..

Переглядів: 3200

«Тату, ти приїхав!..»

У наш час, час не зрозумілих простому люду реформ, стресів від війни та продажу матері-годувальниці землі, недовго розгубитися і впасти у розпач. Послухаєш передвиборні обіцянки про великі пенсії й зарплати і замислишся: чому ми такі довірливі, чому наші обранці мають нас за ніщо?

Я звертався до всіх урядів України десь із 1997 року, але отримував одну й ту ж відповідь, ніби писали під копірку: такі закони спираються на постанову Кабміну № Х+Х1+Х2… А Салій (П.К.), так той, не читаючи змісту пропозиції, а не скарги, взагалі перефутболював районному прокуророві. Після чергового такого перепасування я змушений був звернутися до пана Зінченка (на жаль, покійного), щоб той, написав йому, підвищив Салія… бо він ще за часів ЦК керував загальним відділом і відфутболював заяви та пропозиції до прокуратури. Нам, мовляв, ніколи возитися з різною шушваллю, а ти, прокуроре, їх там приструни з усією… Невдовзі той Салій випірнув у Черновецького… Ніякої уваги і поваги!..

Переглядів: 4310

Не до сміху

Глум, глузування, насмішка, а то й збиткування чи знущання чатують на всяку людину, яка пішла в політику, не маючи для цього належних задатків, або й на тих полі-тиків, які не дбають про своє реноме публічної особи.

Не враховуючи численних випадків обструкції у Верховній Раді раніше, в сучасній Україні ще не було такого, щоб стільки депутатів й представників  інших гілок влади потрапляли під шквал насмішок у засобах масової інформації. І цей факт змушує до роздумів: «Кому вигідна така ситуація?».

Переглядів: 4214

Земля — це не заводи й фабрики

Земля у нас тяжке діло: кров’ю пахне…
Михайло СТЕЛЬМАХ, «Кров людська — не водиця».

Наша найкраща у світі земля формувалася мільйони років. По ній пройшлися оледеніння, потопи, градобої, посухи, цунамі, але вона вперто накопичувала для нас родючий шар, щоб ми могли класти в нього насіння і хліб вирощувати.

Фабрики і заводи порівняно недавно створили власними руками гомо сапієнс. Так оте гомо, шукаючи кращого життя, ніж в імперії, а потім — у комуністичному раю, який чомусь час від часу влаштовував голодомори та війни, вирішило знищити той рай для диктаторів, злодіїв та хабарників і проголосити незалежність. Радіючи й потираючи руки, що воно таке незалежне, втратило пильність.

Сторінка 1 з 712345»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua