Матеріали з рубрикою «Пам’ять»

Переглядів: 178

За ним зачинилися двері Епохи, залишилася Україна

26 березня відійшов у вічність Ігор Юхновський. Останній із батьків-засновників сучасної Української держави

Він був старійшиною українського парламентаризму. Одним з тих, кого називали совістю нації. Член Ініціативної групи «Першого грудня», Герой України.

Останній з носіїв досвіду державотворення. Він пішов у своїй м’якій інтелігентній манері, зачинивши за собою двері блискучої, захопливої, драматичної доби відновлення української Незалежності.

Переглядів: 256

«Залізних імператор строф»

2 лютого 1897 року народився видатний український поет Євген Маланюк. Відійшов у засвіти 18 лютого 1968-го у США.

Хоч не кругла дата — 127 років, але хто сказав, що визначні діячі минулого надаються до згадки лише в дні їхніх ювілеїв?

Переглядів: 245

Пам’ять

Одеська регіональна організація Національної спілки журналістів України висловлює щире співчуття членкині НСЖУ, заступниці редактора громадсько-політичної газети «Чорноморські новини» О.І. Сірій з приводу важкої втрати — смерті батька

Івана Михайловича.

Вічна пам’ять і Царство Небесне працелюбній і добропорядній людині.

Переглядів: 237

Пам’ять

Колектив «Чорноморських новин» глибоко сумує разом з колегою — заступницею редактора газети Ольгою Сірою у зв’язку з непоправною втратою — смертю батька

Івана Михайловича СІРОГО.

Відійшла в інші світи порядна, мудра і мужня людина. Нелегким, але чесним і правдивим був земний шлях Іван Михайловича. Маленьким хлопчиком разом з великою родиною змушений був покинути рідне село на Холмщині й шукати притулку в чужих краях. Зрештою, одружившись, осів на Соколі, хуторці, що у Золочівському (донедавна — Буському) районі на Львівщині. Багато й тяжко працював, щоб поставити на ноги дітей, допомагав, чим міг, а передусім як електрик, бо був фахівцем у цій справі, односельцям, справно доглядав обійстя-господарку і навіть уже прикутим до ліжка намагався бути потрібним сім’ї, людям — плів із лози пречудові кошики, що розходилися по родичах і сусідах, а кілька з них через доньку потрапили аж до Одеси…

Переглядів: 203

До національних первнів

Уже дещо віддалене в часі повідомлення-нагадування з глибин інтернету про те, що у Львові на 99-у році життя відійшов у засвіти Омелян Коваль, один з колишніх очільників ОУН, в’язень нацистського концтабору Аушвіц, багаторічний активний діяч українського національного руху у Бельгії. Сталося це п’ять років тому, 19 січня 2019-го.

Й одразу ж пам’ять явила невисоку постать ще не надто поважного віку, з кругловидим обличчям і негустим, акуратно зачесаним назад уже сивим волоссям, незворушним та щирим, а проте уважним поглядом. І був це якраз Омелян Коваль. Сидів у редакційному кабінеті, а навпроти — літератор В.В., так само гість «Чорноморки», котрий лише кілька років тому, якраз перед проголошенням Незалежности, увільнився з військ стратегічної авіації (зрозуміло, якої країни), тож уже не в строях військовика, але в теплій льотній куртці, а на столі поряд нього виднів характерний мілітарний кашкет.

Переглядів: 315

Пам’ятаймо...

На 75-у році життя відійшов у засвіти один із засновників Народного руху України на Одещині, член ради крайової організації НРУ

Микола Тимофійович ТАРНАВСЬКИЙ.

Перебуваючи у Народному русі, пройшов шлях від рядового партійця до заступника голови і керівника управи Одеської крайової організації. Обирався делегатом багатьох з’їздів НРУ, двічі балотувався до Одеської міської ради від Руху. Поєднував партійну діяльність з викладацькою роботою у вищих навчальних закладах Одеси.

Переглядів: 264

Навічно у строю Небесного війська

У Балтській громаді сім’ям загиблих воїнів-земляків вручили іменні відзнаки, а на центральній площі міста відкрили Алею пам’я-ті зі світлинами полеглих героїв. Цю подію приурочили до Дня Збройних сил України.

Почесні відзнаки «Герой громади» родинам полеглих за незалежність нашої держави у боротьбі із жорстоким російським агресором вручали Балтський міський голова Сергій Мазур, чиїм розпорядженням і запроваджена ця пам’ятна нагорода, і голова Подільської районної військової адміністрації Михайло Лазаренко.

Переглядів: 266

Пісня у стріли на вістрі

Усе її життя — невтомна праця в ім’я України. І на освітянській ниві, і на полях суспільно-політичних баталій, і на передовій оборони Української церкви, і в обстоюванні громадянських прав та свобод нашого народу — скрізь голос Галини Могильницької був твердим і чутним, а позиція — аргументованою, послідовною й непохитною. Такими ж глибокими і ґрунтовними були її численні виступи у пресі, зокрема й у нашій «Чорноморці».

Своїм словом, своїм чином, своїм, без перебільшення, місіонерством Галина Анатоліївна пробудила зі сну тисячі й тисячі наших співвітчизників, які, наснажені її прикладом, боронять нашу державу на освітянському, духовному і безпосередньо на воєнному фронтах.

Переглядів: 280

«Життя — це хліб, а його не було»

Історико-краєзнавча експедиція Одеського обласного центру української культури під керівництвом директорки Наталі Гончарової у 2007-у побувала у найбільш постраждалих від Голодомору північних районах нашого краю. Тоді було зібрано великий матеріал для створення документального фільму про жахливу трагедію, яку пережив наш народ у 1932 — 1933 роках (на його основі й підготовлена ця публікація).

Членам експедиції довелося подолати чимало сотень кілометрів, щоб зустрітися із старожилами і зафіксувати їхні спогади на відеокамеру, закарбувати назавжди для нащадків ті страшні події, коли не залишилося жодного села, яким би не «пройшлася» невблаганна голодна смерть. Після її кривавих жнив з’явилося безліч братських могил, а у серцях тих, хто дивом залишився жити, ще й досі ятряться рани від нелюдських страждань, від втрат рідних і близьких, від гірких спогадів про пережите...

У селі Будеї Кодимського району пустих хат було більше, ніж заселених. Люди ходили, мов примари. Їсти нічого не було, бо запопадливі активісти «випотрошили» усі закутки і «вимели» все до зернини. «Працювала» бригада на чолі з головою сільради, який штурмував у 1917 році Зимовий палац, з міліціонером та двома комсомольцями. Вони вимагали у селян добровільно віддати мішки із зерном. Коли ті відмовлялися, комсомольці металевими ломами ламали груби та печі, проколювати долівку у хаті та все подвір’я.

Переглядів: 339

Незламна пані Юля

14 жовтня на 96-у році життя відійшла у вічність наша славна землячка — учасниця визвольних змагань середини ХХ століття, зв’язкова Української повстанської армії, за що була заслана до Сибіру, —

Юстина Михайлівна ДЖУРИН-ПЛОТИЦЯ.

Пані Юля, як ми всі називали її в Одесі, була взірцем того глибинного, одвічного, питомого патріотизму, яким наскрізь, до найменшої клітинки тіла, просякнуті найкращі сини й доньки України. Що в сиву давнину, що за Козаччини, що в часи Української революції 1917 — 1921 років та жертовно-героїчної боротьби УПА, що нині у захисті нашої державності від того ж агресора зі сходу. Для неї більше важили не слова, а вчинки, дії. Чого б це не стосувалося. Чи якихось політичних питань, чи утвердження рідної мови, чи підтримки «Чорноморських новин» у період їх цькування проросійськими сатрапами, а чи суто особистих, людських стосунків. Пані Юля ніколи не кривила душею. За жодних обставин. І всіх учила так робити. Ось уривок з її інтерв’ю журналістові Романові Кракалії, опублікованого в одному з грудневих чисел газети за 2017 рік:

«…Так, тоді, в молодості, ми малювали собі цілком іншу державу, хоча не думали про те, якою вона буде. Нам розходилось на тому, щоб Україна була державою і щоби була вона самостійною. Так, вже є держава Україна, визнана в світі, це найголовніше. То будуйте, боріться з корупцією, із нахабним зросійщенням, яке продовжується. Мусить зростати, міцніти громадянське суспільство, а інакше не можна. Не треба ототожнювати державу з тими, котрі на наших таки плечах дісталися влади, з олігархами, не треба розчаровуватись, опускати рук. Не терплю отих нарікань. То люди байдужі, вони швидко втомлюються, а ті, знай, роблять своє. Ми швидко збайдужіли, стали лінивими… А багато взагалі сплять… Активнішими треба бути. Громадські організації — ви їх бачите? Чую лише про «Правий сектор», «Свободу». А де, скажіть, «Просвіта»? Занапастили, знищили, і всі мовчать. Певна, що ті самі люди, і такі, як вони, якраз найбільше нарікають на всі негаразди в державі.

Переглядів: 328

Мудра і мужня сучасниця

Невиголошене прощальне слово

Не стало Юстини Плотиці…
Відійшла у вічність остання з-поміж одеситів — героїчних повстанців.

Була зв’язковою УПА. Ходила відкрито, обминаючи ворогів, хоч і страшно було, але тримали віра, мужність, а ще — повстанський характер. Розносила записки та повідомлення повстанцям, знала багато, й це було навіть більш небезпечно, аніж битися зі зброєю в руках. Вони всі там були герої.

Переглядів: 282

Герой із Перельотів

Історія офіцера, який двічі повертався на війну

— Як ти дивишся на те, що я хочу повернутись?..

— Ти хочеш повернутися куди? Продовжити військову службу? Я нормально прийму і підтримаю будь-яке твоє рішення.

Цю розмову молодшого лейтенанта десантно-штурмових військ Олександра Павліна з дружиною Оксаною записав нідерландський кореспондент у госпіталі, де українському офіцерові мали ампутувати поранену ногу і виготовити протез.

Своє рішення він пояснив просто: «Якщо я не піду захищати країну на цю війну, то мій син піде на цю війну і він повинен буде її завершувати, зробити те, що я не завершив…».

Мати: «Він цінував кожну хвилину свого життя»

22 лютого 2022-го Олександр виїхав за кордон, аби вирушити в черговий рейс, як робив це вже майже 20 років поспіль. Та все змінила війна. Попри укладений контракт, йому вдалося перервати плавання і через кілька місяців повернутися в Україну з твердим рішенням стати на захист Батьківщини. Жодного дня не служивши в армії, він був готовий до цього. Про це розповіла його матір Тетяна Павлін.

Переглядів: 408

Вітрила долі Олега Олійникова

П’ять років тому, 2 вересня 2018-го, перестало битися серце відомого українського поета-мариніста, пісняра, прозаїка і краєзнавця Олега Олійникова.

Його родовід бере початок від чорноморських козаків, які після завоювання турецького поселення Хаджибей не подалися на Кубань, а залишилися розбудовувати морський порт і місто Одесу. Мати Олега Семеновича походила зі славного роду рибалок і моряків з Великого Фонтану. Її дядько, Микола Альбиківський, був відомим театральним діячем, актором і драматургом. Та й сама вона теж залишила акторський слід у кіно: коли ще навчалася в 2-й Маріїнській гімназії, знялася у кількох фільмах із знаменитою Вірою Холодною.

Переглядів: 381

Герої не вмирають!

До Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
           
Василь СИМОНЕНКО.

Щороку 29 серпня вшановуємо пам’ять захисників України, які полягли у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Цей день встановлено указом президента №621 від 23 серпня 2019-го для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за Батьківщину. Дату було обрано як нагадування про Іловайську трагедію 29 серпня 2014-го, коли під час виходу сил АТО з оточення російське керівництво порушило домовленості й ворожі сили впритул розстрілювало з важкого озброєння колони українських захисників. Тоді полягло 366 українських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні.

24 лютого 2022 року війна із російським агресором вийшла на новий виток — зі Сходу поширилася на всю територію України. Буча, Ірпінь, Маріуполь, Херсон… Назви цих міст назавжди увійдуть в історію як свідчення нелюдських звірств російської армії. Ворог щодня руйнує наші міста та вбиває цивільних. Найкращі сини і доньки України захищають Вітчизну ціною своїх життів.

Переглядів: 261

Пам’ять про Калі траш

Щорічно 2 серпня відзначається Міжнародний день Голокосту ромів — Калі траш, що у перекладі з ромської означає «чорний жах». Дуже символічно, що конференція, приурочена до цієї трагічної дати, проходила у приміщенні Одеського музею Голокосту (Мала Арнаутська, 111) за присутності членів ромських громадських організацій та регіональної Асоціації євреїв — колишніх в’язнів гетто та нацистських концтаборів.

Голова цієї асоціації Роман Шварцман, який звернувся до учасників конференції по відеозв’язку, нагадав, що саме у ніч із 2 на 3 серпня 1944 року у концтаборі Аушвіц-Біркенау нацисти убили у газових камерах майже три тисячі осіб ромської національності. Це був останній «захід» зі знищення цілого ромського народу відповідно до нацистської расової теорії. «Ми всі вірили, що таке не може повторитися в сучасному світі, але нині російський фашизм нищить українців лише за те, що вони бажають залишатися українцями і відстоювати незалежність України. Але народ України вистоїть і переможе», — сказав він.

Переглядів: 273

Знав усе і про всіх в Одесі

На 87-у році життя відійшов у вічність Почесний громадянин Одеси, відомий журналіст, культуролог і літературознавець Євген ГОЛУБОВСЬКИЙ.

«Для нашого міста це справді важка втрата. Про таких кажуть: він любив Одесу в собі, а не себе в Одесі. Майже до останніх днів Євген Мойсейович був соціально активним та займався улюбленою справою — писав. Здавалося, він знав усе і про всіх в Одесі та вміло поєднував історію із сучасністю.

Переглядів: 381

Шлях болю, надій і віри Василя Овсієнка

На 75-у році життя обірвалася земна дорога визначного борця за волю і кращу долю України Василя Овсієнка. До останніх своїх днів він був у вирі суспільного життя, невтомним літописцем дисидентського руху шістдесятих — вісімдесятих років минулого століття, до якого й сам належав, твердим і послідовним поборником незалежності Української держави і її європейського шляху.

Народився Василь Овсієнко в селі Ставки Радомишльського району на Житомирщині у багатодітній селянській сім’ї (був у ній десятим, наймолодшим). Один із спогадів з дитинства — як мати побила його малого рушником за те, що у дворі виводив пісню, в якій були такі слова: «Серп і молот — смерть і голод». Звісно, селяни тоді остерігалися говорити про політику.

Переглядів: 513

«Аякс» повернувся. Навіки

Одеса провела в останню путь командира бойової машини, солдата 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу Тимофія БОЙКА.

Єдиний син нашої колеги-журналістки Людмили Володимирівни Бойко загинув ще 16 вересня 2022 року, але донедавна вважався зниклим безвісти. «Його не могли знайти ні серед загиблих, ні серед полонених. Зник безслідно, як сказала од-на волонтерка. А ми вірили. Шукали. Не давали волі відчаю. Йшли місяці, вже понад півроку минуло...» — написала у прощальному слові університетська подруга осиротілої матері Героя Валентина Бондаренко.

Втрата Тимофія — це незгасимий довіку біль тих, хто його знав і любив. Уже й не кажучи про матір, для якої він був єдиною опорою і надією. Це втрата для української культури, бо ж працював реквізитором на Одеській кіностудії, зокрема брав участь у зйомках стрічок «Фортеця Хаджибей» та «Край ріки». Це втрата для України, бо ворог забрав життя її вірного сина у розквіті його сил…

Переглядів: 551

Люксембург: Голодомор — це геноцид

Палата депутатів Люксембургу ухвалила резолюцію, якою визнала Голодомор 1932 — 1933 років геноцидом українців.

«Я вітаю історичне голосування Палати депутатів Люксембургу за визнання сталінського Голодомору 1932 — 1933 років геноцидом проти українців. Цей крок вшановує мільйони жертв та відновлює історичну справедливість. Міжнародне визнання геноциду Голодомору продовжує зростати», — написав у своєму Твіттері міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Переглядів: 653

«Все, що мав у житті...»

На 94-у році життя відійшов у вічність старійшина одеської журналістики, учасник партизанського руху в роки Другої світової війни

Борис Іванович ДУБРОВ.

Народився він 9 травня 1930-го у Березівці на Одещині. Під час фашистської окупації долучився до підпільної організації, яка діяла на тих теренах під керівництвом В.Ф. Дяченка. У 1949-у закінчив Одеський торговельний технікум, опісля чого працював інспектором облторгу в Тернополі. Із 1951-го — завідувач відділу культури і шкіл тернопільського обласної газети «Вільне життя».

Після служби в армії повернувся на рідну Одещину і з лютого 1954-го влився у колектив обласної газети «Чорноморська комуна» (нині — «Чорноморські новини»), пройшовши шлях від кореспондента до заступника редактора. Уже будучи на заслуженому відпочинку, регулярно дописував до газети. У своїх статтях робив акценти на актуальних суспільно-політичних, просвітницьких і краєзнавчих темах.

Б.І. Дубров — один з ініціаторів створення Одеської обласної журналістської організації. Член НСЖУ із 1957 року. Нагороджений Золотою медаллю української журналістики і Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом».

Борис Іванович є автором понад двадцяти публіцистичних, художньо-документальних та гумористично-сатиричних книжок. Широкий відгук у пресі та з-поміж читачів мали «Чорноморська квітка» (1965), «Повість про хоробрих» (1967), «Солдатська слава» (1970, 1973, 1975, 1987), «Призьба Посмітного» (1995), «Улюбленець моря» (2002), «На поклик Вітчизни» (2004), «З кожної епохи — сміху потрохи» (2005), «Все, що мав у житті…» (2007).

Переглядів: 685

Творив красу і сіяв добро

10 травня десять років тому відійшов у вічність Микола Васильо-вич Громлюк. Людина, яка прийшла у цей світ, аби зробити його кращим, красивішим, а нас усіх — щасливішими.

Дорога, що веде з головної траси «Одеса — Березівка» на колишнє Кірове, має незвичайний покажчик — з емблемою троянди. Та й саме село, яке прославив на всю Україну своєю «Трояндововою республікою» Микола Васильович, нині носить гарну назву — Трояндове. Уже десять років нема серед живих знаного трудівника-квітникаря, а започаткована ним справа продовжується у його учнях і примножує славу цьому селу. Торік, скажімо, Трояндове Доброславської територільної громади посіло перше місце у загальнонаціональному конкурсі «Неймовірні села України 2022».

Переглядів: 731

З високої полиці знань

До  80-річчя  професора  Г.Д.  Клочека

Доктор філологічних наук, професор Григорій Дмитрович Клочек, випускник Одеського державного (нині — національного) університету імені І.І. Мечникова, належить до покоління шістдесятників, які зрушили зі стану застиглості соціальне й творче середовище, скалічене радянською системою цінностей.

За своє наукове життя Григорій Клочек зумів досягти висоти творчого розкрилля: кандидат, доцент кафедри історії української літератури, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри Кіровоградського, нині — Центрального українського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, ректор цього ж вишу. Виховав не одне покоління видатних учнів, які є продовжувачами кращих традицій педагогічної справи.

Переглядів: 469

«Не встануть мертві із могил...»

«Не  встануть  мертві із  могил...»
Національна свідомість пролягає
не через танці і співи, не через патетику
й мітинги, навіть не через форуми,
конгреси і референдуми. Вона пролягає
через усвідомлення національних
трагедій. Їх у нас було багато.
Ліна КОСТЕНКО.

Ні, це не про нинішню війну. Хоча і про неї також. Бо вбивали нас усіма варварськими, нелюдськими методами ті недолюдки, що з Богданової необачности записалися, було, в наші нібито «брати». Вбивали нас усі-ма засобами винародовлення — забороняли мову, нищили та присвоювали культуру, мордували у таборах просторів своїх несходимих. А скільки знедолених зламались духовно й морально — невинних жертв, що пережили розкуркулення, руйнування храмів, заслання, небачені знущання… А ще — диявольську методу — голод, мабуть-таки, найстрашнішу з усіх покар. Голод, який називаємо Голодомором.

…Була весна… Вся природа пробуджувалася до нового життя. А в наших селах щокожної хвилини помирали 17 українців, щогодини — понад тисяча, щокожного дня — 25 тисяч… Був 1933-й… Саме тоді, навесні, українці вмирали мільйонами… Гинули совість і цвіт української нації, винищувалася основа етносу — селяни. За те, що вони — українські селяни. І, як наслідок, у душах наступних поколінь зроджувалися страх, байдужість, конформізм, апатія і ще немало тих набутих саме тоді прикмет, яких позбуваємося в горнилі нинішньої війни. Чи позбудемося до решти?

Переглядів: 691

«Життя людини — своєрідний рейс...»

Пам’яті незабутнього Олекси Шеренгового (18.ІІІ.1943 — 17.ІХ.2008)

Олекса запам’ятовувався одразу. Важко було знайти серед одеського письменництва більш харизматичну за нього особистість. Він мимоволі ставав центром уваги. Й оточували його завжди такі ж яскраві особистості.

На момент мого знайомства з ним то були Борис Нечерда, Станіслав Стриженюк, Тарас Федюк та інші.

Переглядів: 673

Лист до Івана Дзюби

Минули роковини упокоєння Івана Дзюби.

Згадую, який величезний розголос мала його знаменита, унікальна стаття про русифікацію! Те, що вона була базована на деяких статтях Леніна і на Конституції, те, що вона офіційно надіслана до ЦК, до Петра Шелеста, не давало змоги партії арештувати Дзюбу. Навіть їм довелося видавати книжку якогось Стенчука, поширювати по всій Україні з метою спростування висновків Івана Дзюби.

Ми навіть думали, що це Петро Шелест зробив навмисне, оскільки сам був, думали ми, пролетарським чи партійним націоналістом...

Переглядів: 618

«Щасливий, якщо допоміг комусь вирівнятися...»

Минув рік, як відійшов у засвіти український патріот, знаний книголюб Мирослав Мосюк (11.03.1949 — 25.02.2022).

Свого часу за антирадянські погляди і поширення самвидаву він поплатився науковою кар’єрою.

Переглядів: 505

Незгладні зустрічі з Борисом Нечердою

Суб’єктивні нотатки з нагоди сумної дати

11 лютого 1998 року відійшов у засвіти видатний український поет-шістдесятник Борис Нечерда. Минуло чверть століття, і за цей час відбулося багато різних подій, у тому числі в літературному житті країни. Змінилися і погляди та підходи до творчості письменників. На жаль, доробок тих, кого вже нема з нами, забувається або сприймається інакше. Тож спробую нагадати читачам про талановитого поета, твори якого і після його відходу публікувалися й згадувалися досить рідко.

Борис Андрійович Нечерда народився 11 липня 1939 року в с. Ярешки Андрушівського (нині — Бердичівського) району на Житомирщині. Його дитинство і юність (до 1958-го) пройшли в Олександрії Кіровоградської області, де він закінчив з відзнакою школу і деякий час працював на підприємствах. Подальша доля поета пов’язана з Одесою: навчався на кораблебудівному факультеті Інституту інженерів морського флоту, працював у місцевих газетах, на теле- та кіностудії.

Переглядів: 685

Лицарі в обороні жінки

Нещодавно вся Україна дізналася про мученицьку загибель харківського поета Володимира Вакуленка, тіло якого ідентифікували в колективній ямі м. Ізюма. Так розправилися загарбники з нескореним поетом. Я знала його саме таким — принциповим і чесним.

Познайомилися ми з ним ще в 2009 році на Харківщині, де саме він вручав мені літературну премію імені Михайла Чабанівського. Інколи по телефону ми обмінювалися новинами, а в 2016-у він звернувся до мене з проханням написати відгук на нову книжку «Музи Планети».

Переглядів: 720

«І дзвонить пам’ять в наші душі...»

До 90-х роковин Голодомору 1932 — 1933 років в Одеській національній науковій бібліотеці під егідою Міністерства культури та інформаційної політики і в співпраці з Інститутом історії України НАНУ, Одеським історико-краєзнавчим музеєм, Державним архівом Одеської області відбулася всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Голодомор-геноцид як чинник руйнації традиційної культури українців».

Понад три десятиліття українські вчені досліджують страшні події Голодомору-геноциду 1932 — 1933 років. Увага суспільства до цих трагічних сторінок нашої історії не згасає, а нині, в умовах повномасштабного російського вторгнення, набуває особливого значення. Численні конференції та публікації свідчать про актуальність теми. Триває виявлення нових складників джерельної бази і введення в науковий обіг ра-ніше невідомих архівних документів, вивчаються музейні колекції, оприлюднюються мате-ріали періодичної преси того і подальших періодів та свідчення очевидців. Значним є внесок бібліотек, архівів, музеїв, ос-вітніх, наукових та громадських інституцій.

Переглядів: 791

Пам’ять

На 85-у році життя пішов у засвіти один із достойників Балтщини — талановитий педагог, публіцист, літератор Борис Климович СТУПАК.

Багато хто в Балті (і не тільки) знав Бориса Климовича як досвідченого педагога, громадського активіста, поціновувала літератури, ерудовану людину. Однак мало кому відомо про його складну долю. Тож про деякі факти з біографії.

Сторінка 1 з 812345»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net