Матеріали з рубрикою «Мистецство»

Одеська художниця Тетяна Маслова, викладачка на художньо-графічному факультеті у Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського, виставила частину своїх творів у Книгарні-кав’ярні, що на вул. Катерининській, 77.

Часом трапляються в нашому житті несподівані збіги радісних обставин, витісняючи все інше та відгортаючи завісу людської долі. Цілковито фантастичним, емоційно наснаженим стало відкриття цієї невеличкої виставки, перетворившись на зворушливу зустріч, на вияв щирості та глибини почуттів.

Усміхаються зі стін великої читальні Одеської національної наукової бібліотеки квіткові натюрморти народної художниці України Галини Кравченко, академіка, кавалера ордена Княгині Ольги двох ступенів. А поміж ними — твори 19-річної Вікторії Кравченко, також випускниці — з відзнакою — художнього коледжу ім. М.Б. Грекова, нині студентки Київської державної академії декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, учасниці ХІІ Всесвітньої виставки акварелі в місті Фабріано (Італія), Всеукраїнської програми «Золотий фонд нації. Україна. Європа. Світ». Роботи молодої художниці — в музейних та приватних колекціях в Україні та поза нею.

Мати і донька.

Якщо душі наших найдорожчих десь поряд з нами невидимо — а ми здебільш віримо в це — і якщо пильно стежать вони, як ми тут, у житті своєму, без них і з ними водночас, і якщо ми з ними водно — як і за життя їх тілесного, — то душа Галини Кравченко просвітлено упокоєна. Її діти, її квіточки, котрих несподівано полишила в непорадну годину, пишно квітнуть у її саду, бережуть пам’ять про неї не лише в серцях своїх, а й у всьому тому, до чого покликала їх доля.

Якось так несподівано в Одесу повернулася із небуття, із забуття-непам’яті її невизнана свого часу донька і цілком можлива у майбутньому гордість Анна Яблонська…

У неокрайому безмірі мистецького центру Віри Холодної, який своїми розмірами (а того вечора — ще й нечисленністю, властиво, публіки, що мала би все-таки заповнити цей простір) нагадував ангар без літака, могло б навіть видатися, що от зараз ці такі прихильні до нас гості, зобачивши цю дрібку людей, розчаруються та з тієї гіркоти полетять назад у свою Прагу.

6 жовтня в Одеській обласній філармонії ім. Давида Ойстраха відбувся авторський концерт Володимира Зубицького «За Україну помолюсь», присвячений 70-річчю композитора, баяніста і диригента, вихованця Київської національної музичної академії, учня М. Скорика (клас композиції) та В. Бесфамільного (баян).

У концерті, під орудою Дмитра Радика (1-е відділення) програму втілювали Національний одеський філармонійний оркестр (головний диригент і художній керівник, народний артист України Хобарт Ерл) і Народна академічна хорова капела імені Павла Чубинського (художній керівник Дмитро Радик, Київ).

«Довбуш» крокує Україною, і не тільки. Одночасно відбувається широкий прокат фільму в Німеччині.

Історичну стрічку Олеся Саніна вже побачили жителі Львова і Києва, Чернівців та Івано-Франківська. Нині прем’єра — в Одесі.

До другої річниці від дня смерті Олексадра Ройтбурда (1959—2021) на могилі митця встановлено надгробний пам’ятник за моделлю скульптора і живописця Валерія Басанця та за безпосередньої участі скульптора Миколи Худолія.

Ця подія викликала у мене бажання розлогіше розповісти про творчість і художні принципи Валерія Лукича Басанця.

У виставковій залі Одеської обласної організації Національної спілки художників України, що за адресою: вул. Грецька, 20, відкрилася виставка малярської творчості одеської мисткині Ольги Погрібної.

Візуальний план виставки сформований полотнами двох жанрів олійного живопису — краєвиду і портрета, створеними в період нинішньої війни росії проти України…

Минулої п’ятниці наш Український академічний муздрамтеатр ім. Василя Василька завершив свій театральний сезон виставою «Карпатський вестерн». Режисер — Максим Голенко (що вже перебрався до славетного Львівського театру ім. Марії Заньковецької), художник — Юлія Заулична, музичне оформлення — Вадим Бассараб, пластичне рішення — Павло Івлюшкін, заслужений діяч мистецтв України.

Про що вистава? Невже про ковбоїв, бандюків, роковану жінку, чисту й невинну головну героїню… тут можна продовжити. А от і ні. Тобто майже ні, тобто все це у виставі є, бо таки ж вестерн. Є дівчина Марічка (ну хіба може карпатська дівчина зватись якось інакше?) і є двоє рідних братів, гонорових легінів з топірцями, обидва прагнуть взяти собі за дружину саме її, найгарнішу, не поступаючись один одному ні на йоту. Молодший, Янчо, таки любить її по-справжньому, старший, Василь, лише говорить, що любить. Все це досвідчений глядач бачить одразу. Наш глядач залюбки дивиться такі речі. Тому-то глядна зала щоразу виповнена. До того ж — вестерн!

Та й дав же Господь нам сусідів — щоб ми, боронячись од них та побиваючи їх, вилюднювали і ставали на ноги по тривалих часах поневолення, подібно до того, як одужує хвора людина після тяжкої недуги, як виліковується після важкого поранення воїн-герой та поривається знов у те саме пекло, де смерть засіває, а життя усе-таки знаходить заціліле колосся й відроджує до нового життя і колосся те, і ту ниву…

Про це думалось у залі Одеської філармонії, та навіть раніше — під час пресконференції чотирьох неймовірно обдарованих талантами любови — до Вітчизни своєї, до людей, до обраного в житті шляху, до невтолимої спраги шукати можливості, щоби завше бути корисними саме там і в тому часі, де доконечна в цьому потреба — мисткинь, винятково творчих та глибоко патріотичних.

Обласні художні виставки з нагоди днів матері та пам’яті і примирення міцно утвердилися в презентаційному репертуарі Одеської обласної організації НСХУ — цієї на сьогодні найбільш монолітної та громадсько-активної творчої спільної України. Незважаючи на той скорботний факт, що нинішня імпреза (відкрилася 5 травня у виставковій залі НСХУ, що на вул. Торговій, 2) відбувається на похмурому тлі війни і тривоги, у залі панувало відчуття піднесення й доброзичливості.

Цей проєкт є своєрідним творчим каталізатором, адже збільшується вага тематично вмотивованих творів, а відтак зменшується відсоток формальних учасників. Безсумнівно, кожен автор прагнув поділитися своїми напрацюваннями і докласти зусиль до створення у глядача святкової, емоційно насиченої атмосфери. Нам так бракує нині відрадного! У цей карколомний час не тільки творчий процес, а й подібні імпрези, як, власне, й сталося під час відкриття цієї виставки, періодично переривають сирени повітряної тривоги. Можливо, тому важко уникнути певного пафосу. Навіть за зовнішнім спокоєм і вдаваним благополуччям струни нашої душі гранично натягнуті.

Присутніх привітали голова правління облорганізації НСХУ, народний художник України Анатолій Горбенко, куратор виставки, заслужений художник України Сергій Савченко та почесні гості — представниця Уповноваженого із захисту державної мови Ярослава Вітко-Присяжнюк і доцентка ОНУ ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк.

І знову про весняний розмай нагадала нам творчість одеських митців — викладачів кафедри рисунка, живопису та архітектурної графіки Архітектурно-художнього інституту Одеської академії будівництва та архітектури.

Чудова експозиція, яка об’єднує різні стилі та напрямки живопису, відкрита для перегляду у виставковій залі «Будинку з янголом» (Дитячому реабілітаційному центрі імені Бориса Литвака).

Творчість живописця Геннадія Кіма (смт Саврань) давно приваблює мою увагу своєю позитивною енергетикою та «ретроспективною» технікою письма. Нещодавно вдалося не тільки безпосередньо споглядати його камерні, медитативні й не позбавлені декоративності пейзажі, а й поспілкуватися з ним особисто. 27 квітня виставка творів цього самобутнього митця відкрилася в двох невеличких залах Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова. Представлено 35 полотен.

«Пуантилістичні» пейзажі Геннадія Кіма споглядальні, а відтак ліричні, ніби варіації на одну тему — торжества світла, сонцепоклоніння, яке для самого автора має, швидше, християнські смисли у дусі пантеїзму. У ширшому сенсі це своєрідна метафора, поетична ідея присутності Бога.

Якщо порівнювати з музикою, то за формою представлені полотна близькі до короткого ноктюрну, а в експози-ційному ряду — до дивертисменту. В них не тільки зникає сюжетність, але й нівелюється сама предметність, яка зводиться до плями, силуету, що розчиняється у потоці світла. Предмет — як натяк, ніби спогад. Отримуючи безпосередні імпульси від натури, не пориваючи з предметним світом, твір художника таким чином набуває символічного звучання. До речі, порівняння з музикою не випадкове, адже поді-бну асоціативність викликають й окремі назви полотен, як, наприклад, копія дипломної роботи «Мелодія південного моря» (оригінал не зберігся). Свого часу ця картина експонувалася на міжнародній студентській виставці.