Матеріали з рубрикою «Людина і час»

Переглядів: 573

У тіні минулого

Останні публікації в періодиці, зокрема інтерв’ю з колекціонерами Тарасом Максим’юком та Іваном Козиродом у журналі «Образ.М» та в газеті «Чорноморські новини», а також події, прямо чи опосередковано пов’язані з постаттю художника Михайла Жука, як-от створення відділу модерного українського мистецтва в Музеї сучасного мистецтва Одеси (МСМО) і систематизація каталогу творів М. Жука, спонукали мене до пошуку ширшої джерельної бази про цього митця.

Мій попередній епізодичний досвід роботи з архівом Одеської обласної організації Національної спілки художників України підказав рух саме у цьому напрямку. І справді, наша творча організація заслуговує на комплімент за те, що не обриває наступності й береже пам’ять про спілчан майже з моменту свого заснування (1937), а це вже класики вітчизняного мистецтва, і Михайло Іванович Жук — у когорті найзначніших.

Переглядів: 571

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: Перетворювати історичну пам’ять у національну

Дев’яносто років тому, восени 1932-го, більшовицький режим розпочав чергову злочинну «спецоперацію» проти нашого народу — масове вбивство українців голодом.

Як з’ясувалося, ініціатором штучного голоду 1921—1922 років був Володимир Ленін, а в 1932—1933 роках Сталін пішов «ленінським шляхом», перевершивши свого кривавого вчителя за показниками смертей. Цей голод був найбільшим з трьох, які вчинила радянська влада в Україні, й отримав окрему назву — Голодомор.

Наш співрозмовник — один із найавторитетніших дослідників Голодомору, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України Станіслав Кульчицький.

— Пане Станіславе, розкажіть, будь ласка, що привело вас у ці дні до Одеси?

— Я приїхав до Одеської національної наукової бібліотеки на важливу для нас усіх подію — презентацію четвертого випуску бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.». Я є науковим редактором цього випуску, як і попередніх трьох.

Переглядів: 394

«Я — пісня у стріли на вістрі!»

9 грудня у «Грецькій залі» Одеського українського академічного музично-драматичного театру зібралися шанувальники таланту Галини Могильницької — учасниці українського правозахисного руху, українського педагога, відомої публіцистки і поетеси, щоб згадати про неї, її справи, поговорити про слід у житті нашої країни та спадок, залишений нею для нас усіх.

Тут були присутні й люди, які знали її ще молодою, активною студенткою, і ті, хто мав щастя навчатися у неї, й ті, хто стояв з нею на барикадах боротьби за незалежність України, її друзі та близькі, її колеги — філологи й історики, поети, прозаїки, журналісти, митці...

Переглядів: 494

Жити, як думати

Він не залишив по собі філософської школи, але його учнями є всі ми, українці. Адже він був першою усвідомлено Вільною Людиною на цій землі.

3 грудня сповнилося 300 років від дня народження Григорія Сковороди

У масовому сприйнятті він залишається скоріше літературним персонажем, такою собі постаттю з оповідей про славне і давнє минуле, якого насправді, може, й не було Таким його зробили не так час, як викладачі, з їх радянською ще манерою трактування історичних персонажів. А попри те, мандрівний мислитель-аскет Сковорода є творцем самобутньої системи мислення й осмислення буття, причому без використання десятків малозрозумілих загалові термінів, через які не продертися звичайній людині. Читаючи Сковороду, ми раптом чуємо наших пращурів — так вони говорили, так писали, так думали, так звучала мова, що була українською триста років тому.

Переглядів: 802

Репресоване слово

У скарбницях рідкісних одеських бібліотечних фондів серед випадково вцілілих і дбайливо збережених до наших днів видань двадцятих років минулого століття мою увагу привернув часопис «Наше слово». Як зазначено на обкладинці, це «Літературний, громадсько-політичний та популярно-науковий ілюстрований додаток до газети «Більшовик Полтавщини».

Здавалося б, його офіційний партійно-ідеологічний статус не залишав місця для якоїсь особливої цікавинки чи просто нетипового повідомлення. Однак таке попереднє припущення виявилося доволі поверховим.

Переглядів: 776

Поет-футурист із Миронів

Упродовж жовтня-листопада у засобах масової інформації з’являлися матеріали з нагоди сумних роковин — 85-ліття масових розстрілів науковців, письменників, діячів культури в урочищі Сандармох (Карелія). Серед них був і нині призабутий український поет-футурист та прозаїк Гро Вакар.

Справжнє його ім’я — Григорій Васильович Вакарчук. Народився 1901 року (точна дата — не відома) у селі Мирони Балт-ського (нині — Подільського) району Одеської області. З юначих літ писав вірші. Із 1923-го, проживаючи в Одесі і навчаючись у сільськогосподарському інституті, друкувався в газеті «Червоний степ». Першою і єдиною книжкою Гро Вакара був антиколоніальний роман «Поїзди підуть на Париж», виданий 1932 року. На жаль, його поезії, оповідання і повість книжками не стали. У червні 1934-го з першим арештом, уже у Харкові, життя молодого письменника пішло у протилежному від Парижа і європейської цивілізації напрямку — у бік концтаборів.

Переглядів: 1227

Музика, сповнена Духом

(Штрихи  до  творчого  портрета Ольги  Муравської)

Це була велика мамина мрія — щоб донька грала на піаніно. Щоб піаніно стояло у квартирі і навколо нього збиралися домашні, сусіди, друзі — послухати музику, поспівати разом, поспілкуватися.

— Моя мама, дитина Другої світової війни, не мала можливості навчатися музиці, тому мріяла про музичну освіту для мене, — розповідає Ольга Муравська.

На жаль, а може, так мало бути, Ольгу не прийняли до школи Столярського, хоча й відзначили бездоганні голос і слух дівчинки.

Переглядів: 818

Елегантний лет Ніни Кур’яти

Дівчинка-сонечко, дівчинка-мушля, дівчинка — начерк жінки… Такою була для мене Ніна Кур’ята, яку я зустрів у вагоні поїзда, що йшов на Одесу. Їй було 12 рочків, і вони з бабусею підсіли у Котовську (так тоді називався Подільськ) у вагон. Познайомилися.

Виявилося, що Ніна пише вірші. Вони мені сподобалися. Видно було, що дівчинка талановита. Листувалися.

Переглядів: 785

Ліонська барва Тетяни Міхової

З відомою акварелісткою і педагогом, доценткою кафедри архітектурної графіки Одеської державної будівельної академії (ОДАБА) Тетяною Міховою ми познайомилися кілька років тому під час однієї з виставок, організованої в стінах Одеської національної наукової бібліотеки (тоді мене зацікавили її високотехнічні й емоційні акварелі), і від короткого спілкування з нею у моїй свідомості залишився образ відкритої, світлої і креативної людини.

Уже майже два роки Тетяна проживає із сім’єю у Франції. Наші цьогорічні контакти теж відбулися на професійному ґрунті, цього разу — мистецтвознавчому, пов’язаному з моїм вивченням творчої спадщини колишнього одесита, скульптора-коваля Михайла Задунайського, який жив і творив у Ліоні — місті, де так само волею долі нині опинилася і моя співрозмовниця.

Тетяна люб’язно погодилася дати інтерв’ю онлайн, яке розпочалося з короткого екскурсу в біографію моєї візаві.

Переглядів: 436

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: Нема сходу і заходу — є Україна

Знаний фізик-теоретик і релігійна людина навіть у добу найбільшого радянського «застою». Академік НАН, перший віцепрем’єр в українському уряді (1992—1993) і перший очільник Інституту національної пам’яті… Ветеран Другої світової і прихильник примирення між воїнами радянської армії та УПА. Зрештою, Ігор Юхновський — один із батьків-засновників української держави.

У ці нелегкі для всіх нас часи нам захотілося переосмислити недалеке минуле, теперішнє та майбутнє України разом з цією легендарною людиною.

Переглядів: 276

Ми переможемо фашизм! Як і 77 років тому

93-літня ветеранка війни і праці Устина Митрофанівна Крижанівська із села Ясенове Перше і в найстрашнішому сні не могла припустити, що росія нападе на Україну. Її до глибини душі вразила агресія путінського режиму проти мирного українського народу, яку вона порівнює лише з фашизмом.

У пам’ять бабусі навічно врізалися спогади про 1941 рік, коли Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, коли бомбардувала наші міста і села, окупувала Україну.

Переглядів: 338

Від війни до війни...

Як переживає нинішню війну старше покоління?

Серед нас живуть люди, дитяча пам’ять яких опалена спогадами і досвідом Другої світової, що прокотилася нашою землею 80 років тому. Сьогодні їм дуже непросто. Багато сусідів виїхали у безпечніші регіони. Харчі у магазинах є, хоч запасливі одесити масово скуповують продукти, а от потрібних ліків в аптеках бракує. Усі знають, де обладнані бомбосховища, але ніхто із стареньких, до кого ми навідувалися у рамках проєкту «Хранителі часу онлайн», не хоче там ночувати.

Зауважу, що з початком війни наш проєкт, спрямований на збереження історичної пам’яті, перетворився на «Гуманітарний штаб хранителів часу».

Переглядів: 389

Старість радісна в нащадках

Протягом довгих шістдесяти літ живуть пліч-о-пліч у любові, взаємоповазі й злагоді Михайло Федорович і Клавдія Степанівна Мовчанюки із Ясенового Другого. Свої долі вони поєднали далекого 28 травня 1961-го. Весь свій вік вірне подружжя дбало про добробут і сімейний затишок, задля чого натхненно трудилося, спільно долало негаразди, щиро тішилося успіхами. Торік поважні «молодята» стали вже на «діамантовий» рушник. Ювілей подружнього життя дідусь з бабусею, як годиться, відсвяткували в колі родини та друзів.

Майбутню дружину Михайло нагледів у Михайлівці Ананьївського району на вечорницях. Тоді парубки й дівчата знайомилися переважно «на вулиці» або в клубі, а одружувалися після тривалого спілкування і за згодою батьків.

Переглядів: 968

«Я в ту весну відкрию двері...»

20 січня «прийшов Іван Предтеча, забравши свята на плечі» та явивши білому світу далекого 1953 року допитливе дитя зі світлою поетичною душею, наречене батьками Любов’ю. Омили новонароджену хрещен-ською живильною водою і благословили на щасливе життя-буття. А отой день післясвяття — своєрідний перехід між новорічно-різдвяною урочистістю і буденними клопотами — уплів у характер журналістки і поетеси Любові Кузьменко (дівоче прізвище Килимник) з Балти безмежну працелюбність і не меншу святковість.

Біла рапсодія лине над містом,
З білих сніжинок збирає намисто.
Білою ковдрою землю накрила,
Ангелам білим розправила крила.
Білу дорогу із щастя зіткала,
Кожному серцю любов нагадала…

Переглядів: 1314

Перший командувач Українського флоту

Серед пам’ятних дат та ювілеїв, що відзначаються цьогоріч на державному рівні, — 150-ліття від дня народження першого в новітній історії командувача Українського флоту контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського.

Михайло Остроградський народився 21 грудня 1870 року на хуторі Пашенівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії в старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Тому іноді прізвище адмірала зустрічається і як Остроградський-Апостол. Серед представників цього роду знаходимо миргородського полкового суддю Матвія Івановича Остроградського та його сина Федора Матвійовича — миргородського полковника у 1752—1768 роках. Ще один яскравий представник цієї родини — всесвітньо відомий математик, який товаришував у Петербурзі з Тарасом Шевченком, — Михайло Васильович Остроградський (1801—1862). Тож дитинство Михайлика проходило в атмосфері зацікавленості й любові до української минувшини, як це тоді бувало і в інших старих українсько-козацьких родинах.

Переглядів: 2474

Літо після вирію

(Продовження. Початок у номері за 3 грудня)

Дружина перша, дружина друга

Зберігся і єдиний лист від Нюти Черанівської — до Інни Кравченко-Педи, сестри поета. Написаний уже в повоєнні роки, з Ленінграда в Україну. Очевидно, це відповідь на лист Інни Михайлівни, в якому вона розповіла колишній невістці про важкі втрати їхньої родини під час війни — загибель батьків, брата Юрія, а також про свій намір видати посмертну збірку Панька.

Переглядів: 2564

«Народе мій, до тебе я ще верну...»

Вихід книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», як і судове рішення про цензуру її тексту, викликали великий резонанс і нагадали суспільству, що рецидиви тоталітарного мислення і політична кон’юнктура здатні породити небезпечні прецеденти, які гальмують демократичний розвиток країни і створюють і в без того неспокійному соціумі додаткову напругу.

19 листопада 1989 року Києвом пройшла незвична траурна процесія. Тисячі й тисячі людей несли на руках три домовини, вкриті «червоною китайкою», – так колись ховали козаків. Україна проводжала в останню путь своїх синів, закатованих злочинною комуністичною системою. Один з них – Василь Стус, великий український поет, людина повна болю і гідності, який ніколи не гнувся перед каральною машиною. Людина кришталевого сумління, яка разом з іншими правозахисниками підривала комуністичний тоталітарний режим, серце якої палало любов’ю до України, до рідного народу: «Але голови гнути я не збирався, бодай щоб там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Переглядів: 666

Те, що не дозволяє зависнути над безоднею

Редактор газети Іван Мельник запропонував дати відповіді на три запитання: що означають, чим є для мене Україна, Слово, Любов. Властиво, викласти своє тлумачення цих понять.

Україна.

Слово.

Любов.

Три означення сутности Людини. Якщо перше з них замінити назвою будь-якої країни, і тоді воно буде звичайним словом. Бо й справді, що таке Україна для кожного з нас? Це Батьківщина — передовсім…

Україна — це біль. Постійний біль за кожну людську душу, втрачену у цій нелюдській війні, за кожну душу, котра нині з докором дивиться з небес: які ми недолугі у всьому та байдужі — нехай би до себе самих, але ж — до батьківської землі, до рідного краю, властиво — до Батьківщини.

Це — гіркий жаль за тим, що — з великими надіями, очікувано — могло бути, але не відбулось. І це — гнів, злість, ненависть (хоча руйнівної ненависти й без того подостатком на рідній землі) до зверхників її, котрі розпаношились на київських пагорбах, котрі бачать і знають, як живеться людям по тих європах, але вони й гадки не мають те саме зробити й на рідній землі, бо чужа вона для них, того й не плекають подібних думок.

Україна — це те, що живить душу своєю красою і самим фактом свого існування; можна прожити, як мовиться, лише на хлібі й воді (а без видовищ наших нинішніх — то й поготів), якби лиш знаття, що по якімсь часі вона вилюдніє до життєвого рівня хоч би сусідніх країн.

Переглядів: 2401

Високі зорі й колючі терни української демографії

До сторіччя першого у світі Демографічного інституту як наукової школи академіка М.В. Птухи (1884—1961)

     Демографія — цариця наук.

     М.В. ПТУХА.

Світло науки прекрасне множинністю знань, які мають унікальну властивість побільшуватися. Досі про академіка М.В. Птуху як про видатного вченого-економіста, демографа-статистика світового виміру ми знали з численних публікацій в енциклопедичних довідниках, наукових нарисах, фахових підручниках і посібниках, різноманітних наукових оглядах, звітах…

А от 2018 рік збагатив наші знання про цього вченого ґрунтовною монографією М.І. Шпиталь і Н.І. Коцур «Академік М.В. Птуха (1884—1961). Життєпис: вершини та обриви» (Житомир, Вид. О.О. Євенок, 2018, 436 с.). До речі, це єдина наразі демографічна праця, якою автори вшанували сторіччя Національної академії наук України (1918—2018) першого в світі Демографічного інституту (1919—2019) та 135-ліття від дня народження академіка Михайла Васильовича Птухи.

Переглядів: 2574

Революціонер і вчений Олександр Коваленко

Нинішні червень і липень позначені двома датами, пов’язаними з національно-визвольним рухом на Одещині. Це — 115-річчя пов-стання матросів Чорноморського флоту на панцернику «Потьомкін» і 145-ліття від дня народження одного з ватажків цього повстання — Олександра Коваленка, єдиного офіцера, який до кінця був разом з екіпажем, а після 1917-го повернувся в Україну і працював у морському департаменті УНР та Української держави.

27 липня 1875-го тоненький дитячий писк сповістив містечко Ромни Полтавської губернії про те, що в родині Коваленків на світ з’явилася нова людина — хлопчик, якому дали ім’я Сашко. Сусідки шептали його матері: «Бідна ви, бідна, ця дитина довго не житиме. Добре, що маєте ще трьох синів, як линочків». Але сталося так, що той слабенький Сашко на багато літ пережив своїх братів.

Переглядів: 2603

Великий українець Святослав Караванський

 Нещодавно побачила світ чергова книжка літературно-художніх нарисів про вчених літературознавчої та мовознавчої шкіл Одеси, письменників, випускників філологічного факультету ОНУ ім. І.І. Меч-никова «Береги нашої пам’яті» (Одеса, «Чорномор’я», 2020) авторства кандидатки філологічних наук, доцентки Любові Ісаєнко.

Світлої пам’яті відомий літературознавець, професор, також випускник ОНУ, Володимир Панченко, відгукуючись на роботу Любо-ві Миколаївни над цим виданням, написав: «Я дуже шаную працю Л.М. Ісаєнко. Адже вона слугує такій соціально значимій місії, як збереження пам’яті, пошанування гідних, увага й повага до окремо взятого життя тих, хто присвятив себе науці, слову, мистецтву. Ця книга наближуватиме до нас обличчя тих, хто був і є невід’ємною часткою Одеси».

Серед таких облич — Святослав Йосипович Караванський, нарис про якого з «Берегів нашої пам’яті» пропонуємо увазі читачів «ЧН».

    Ми на Україні хворі Україною,
    Ми на Україні в пошуках її.

            Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ.

Представлятиму Людину, якою пишається Одеса й має гордитися світ, бо це Людина, безмежно віддана рідному слову, своїй Батьківщині.

Переглядів: 894

Євген АКИМОВИЧ: «Життя — це вибір. Наш вибір»

«Філософія тотальності та громадянське суспільство», «Україн-ська культура в історичному вимірі», «Європейська культура в афоризмах та висловах», «Феномен українства» й іще добрий десяток видань цього поважного автора і — в чому не раз мали змогу переконатися — друга «Чорноморських новин» займають чільне місце в нашій редакційній бібліотеці. І головне — не стоять, припадаючи пилом, на книжковій полиці, а є підручним інструментом у роботі журналістів.

Мова — про Євгена Олександровича Акимовича. За фахом і способом мислення — філософа (кандидат наук, доцент), енциклопедиста, знавця кількох мов (латина, англійська, італій-ська, французька, німецька, польська), людину з активною життєвою позицією (у 1989 — 1993 роках — співголова Одеського крайового Руху, із 2002-го — голова Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція», учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності), правдолюба і працелюба.

Прикметною особливістю творчості нашого шанованого автора є звернення (бо ж — учений, ерудит і поліглот) до світової історичної мудрості, сконцентрованої в афоризмах, крилатих висловах, цитатах видатних особистостей. Утім, занотовуючи впродовж багатьох років до щоденника власні думки, враження, оцінки побаченого, почутого, прочитаного й пережитого, він і сам пише книгу таких повчальних згустків.

Ось деякі з них:

  • Хто може, той робить, а хто не може, мріє про майбутнє та скаржиться на фатальне невезіння.
  • Маємо країну великих можливостей — у нас все можливе.
  • Люди здебільшого ображаються саме тоді, коли хочуть образитися.
  • Розмова — це обмін думками, а не емоціями.
Переглядів: 808

Мудре слово Михайла Мацюка

Старше покоління одеських українців, які в кінці 1980-х — на початку 1990-х боролися за українську Одесу, добре пам’ятають цю видатну постать — науковця-філософа, громадського діяча, просвітянина і публіциста. Його творчі здобутки, результати наукових досліджень вражають не лише кількістю, а й глибиною аналізу, високим духом патріотизму і вболівання за долю нашої Батьківщини. На початку 90-х Михайло Миколайович був одним із засновників Одеського осередку Народного руху України, членом правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, членом обласної спілки освітян, першим заступником голови обласного відділення Всеукраїнського об’є-днання ветеранів, членом ради Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція», полковником Чорноморського козацького війська.

Познайомився я з паном Михайлом на початку тих же 1990-х, коли всі ми відчували велику ейфорію від здобуття Україною незалежності й мали великі сподівання, що наша нація нарешті підніметься з колін і посяде гідне місце у сім’ї європейських народів. Уперше побачив і почув Михайла Миколайовича 22 березня 1993 року в Будинку культури ім. Лесі Українки, де проходили звітно-виборчі збори осередку НРУ в Одеській області, на яких його було обрано одним із заступників тодішнього голови Віктора Дем’яновича Цимбалюка. (Крім Мацюка, заступниками тоді обрали Акимовича, Лепіха, Барбараша, Аксанюка, Прокопишина, Журавського, Гонту і Чумака. Про це є запис у моєму щоденнику).

Переглядів: 747

Ірина БЕКЕШКІНА: «Ми вибрали свій вектор»

«24 березня 2020-го Київ прощався з Іриною Бекешкіною. Сама вона говорила, що це найулюбленіше і найкомфортніше для неї місто. Навіть у Парижі каштани не так цвітуть… Прощався Київ з однією із найвпливовіших жінок в історії сучасної України. На жаль, через надзвичайну ситуацію із COVID-19 не всі змогли прийти і віддати шану Ірині Еріковні...

Це інтерв’ю було записане 14 листопада 2019 року у Вінниці. Але вийде воно лише через кілька днів після того, як пані Ірина відійшла у вічність. Чому?.. Тоді не ризикнула опублікувати. Думала, ще буде час...

Готувалася до цього інтерв’ю довго та ретельно. Але так сталося, що тоді для розмови після насиченого робочого дня у нас було лише 15 хвилин (інакше вони не встигали на потяг до Києва). Та й сама розмова вийшла у стилі «експрес»: і про політику, і про життя, і про особисте», — написала авторка у передмові до інтерв’ю, опублікованого на сайті Фонду «Демініціативи» імені Ілька Кучеріва (https://dif.org.ua).

Переглядів: 747

Поетеса епохи

До 90-річчя Ліни Василівни Костенко

Свого часу сайт «Українська правда» втілив спецпроєкт «Ядро нації», вмістивши оповіді про тих, ким пишається українська нація, кого заслужено пойменовано моральними авторитетами нашого народу. Серед них — Любомир Гузар, Богдан Гаврилишин, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський, Мустафа Джамілев, Йосип Зісельс, Клим Чюрюмов, Мирослав Скорик, Ярослав Грицак, Ніна Матвієнко і нинішня ювілярка Ліна Костенко. Про неї й мова.

Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.

Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.

Усе це — про Ліну Костенко.

Переглядів: 726

Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини

(Сьогочасне літературне прямування)

Текст із видання Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнописького. — Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000). с. 64—126.

Трактат складається з двох частин. Уперше його опубліковано анонімно під назвою «Сьогочасне літературне прямування»: першу частину — у журналі «Правда (Часть літературно-наукова). Річник ХI-ий». — Львів, 1878. — Том II. — С. 1—41; другу — у літературному додатку до того ж журналу: «Літературний збірник. В доповненє XIII річника часопису «Правда», уложений Володимиром Барвінським, докінчений Іваном Франком». — Львів, 1884. — С. 195—231. Інтервал у шість років між публікацією першої та другої частин був зумовлений тим, що через брак коштів журнал виходив з великими перервами. Видання здійснювалося накладом Товариства ім. Шевченка.

Найперше свідчення про авторство твору знаходимо у листі І. Франка 26.ХІІ.1878 р. до О. Рошкевич, де він переказує своїй нареченій зміст упорядкованого спільно з М. Павликом збірника «Молот» і не без бравади додає: «На кінці буде ще надрукована моя рецензія на другий том літературної «Правди» […], а іменно на статтю Левицького (автора «Хмар», «Джері», «Причепи») «Літературне прямування новіших літератур» — п. Левицького сокрушаю вельми і висказую рішуче деякі думки, щоб покінчити спори з нашими естетиками-правдянами» (Франко І. Зібр. тв. у 50 т. — К., 1986. — Т. 48. — С. 133).

Переглядів: 2626

Сліди на гранітних сходах

Під час однієї з наукових конференцій я побував у Вільнюському університеті, походив по вулиці Тараса Шевченка.

Тарас, козачок графа Павла Енгельгардта, перебував у Вільно протягом 1829—1831 років. В одному із своїх віршів він назвав Вільно «городом преславним», а ще написав: «Вільно… дороге моєму серцю…». Ці слова українською й литовською мовами викарбувані на меморіальній дошці на будівлі історичного факультету Вільнюського університету (на знімку).

За протекцією дружини Павла Енгельгардта — графині Софії — Тарас навчався у викладача малювання Віленського імператорського університету, основоположника литовської національної художньої школи, відомого портретиста професора Яна Рустема (Йонаса Рустемаса). Професор полюбив молодого кріпака, бо сам у дитинстві пізнав усі жахи турецької неволі. Десятирічного хлопчика Яна викупив відомий польський генерал і меценат Адам Чарторийський, що першим помітив його надзвичайні здібності до малювання…

Переглядів: 3727

Тарас ШЕВЧЕНКО. Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»

Воскреснем ли когда от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас не считал за немцев.

А. ГРИБОЕДОВ.

Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм. До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленная.

Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі — всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по якому. Натовкмачать якихсь індивідуалізмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!

Переглядів: 2781

Чесні принципи Макара

До 125-річчя від дня народження М.О. Посмітного (31.01.1895 — 3.04.1973)

Для людей мого покоління і старших він — символ трудового героїзму і приклад для керівників сільськогосподарського виробництва. Сподіваюся, що й сьогоднішніх.

Мені пощастило жити й працювати поряд з цією видатною людиною. У 1965-у, тоді студент Завадівського сільськогосподарського технікуму, в складі духового оркестру я був на святкуванні 70-річного ювілею Макара Онисимовича, у 1975-у, коли обіймав посаду голови сільської ради, — одним з організаторів відзначення його 80-ліття, а в 1995-у, вже очолюючи Березівську райдержадміністрацію, — сторіччя. Знав і знаю його синів, невісток, онуків, а тепер уже й правнука та правнучку.

Переглядів: 3128

Талановитий фізик і мужній підпільник

18 січня сповниться 130 років від дня народження відомого вченого, доцента фізико-математичного факультету нашого університету Володимира Всеволодовича Кондогурі, який, перебуваючи в роки Другої світової війни на підпільній роботі в Одесі, загинув у катівні сигуранци за 10 днів до звільнення рідного міста.

Народився майбутній фізик 18 cічня 1890-го в Одесі в родині поручика Всеволода Кондогурі, який невдовзі після появи на світ сина подав у відставку і змінив військову службу на друкаря. Мати працювала в жіночому народному училищі.

У 10 років Володимир почав навчатися в Одеському реальному училищі св. Павла, яке розташовувалося на місці правого крила будівлі сучасної Національної академії зв’язку та її гуртожитку на розі вулиці Новосельського і Лютеранського провулку (там були гімнастична зала, адміністрація і квартири педагогів та служителів кірхи). Навчальний корпус розміщувався в Інвалідному (нині — Топольського) провулку, а майстерні (профшуле) й інтернат — на вулиці Ковальській (Кузнечній).

Сторінка 1 з 41234»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua