Матеріали з рубрикою «Людина і час»

Переглядів: 102

Символ епохи і нескореної Луганщини

Останнім часом дедалі більше замислююся над тим, наскільки готові до реінтеграції нинішні Луганщина та Донеччина. З якими труднощами ми зіткнемося після деокупації цих територій? Адже населення там потужно оброблене імперською пропагандою. І в орків так багато «доказів» «ісконнорусскості» цих земель!

Парадокс, але свою брехню вони проштовхують набагато успішніше, ніж ми доносимо до світу правду. Споконвічне українське на сході завжди зберігалося з величезними труднощами. На щастя, до наших послуг є деякі цінні матеріали. Скажімо, книжка просвітянина зі Слов’янська Василя Горбачука «Тридцять років на Донбасі. Щоденникові записи». Лише одна його нотатка, зроблена навесні 1977 року, свідчить дуже багато: «Ось 23 березня викликали мене в справі Олекси Тихого. І треба ж такому статися — Ліда (дружина. — Прим. С.Л.) саме привезла від мами мої записи, які я зберігав замурованими в грубці чотири чи п’ять років. А тут несподіваний виклик в КГБ! Де це все подіти? Знищити? Але ж тоді пропаде дуже цінна інформація, зникне частинка моєї душі! А не знищиш — погубиш себе, родину і ще декого...». Так було на Донбасі. Хранителі рідної спадщини мали купу проблем і ходили по лезу ножа. На жаль, з часом перемагало російське.

А чи є матеріали щодо Луганщини? Чи була там Україна? Чи все українське туди проникало-завозилося лише в останні десятиліття «бєндєровцамі»?

Переглядів: 112

Знайдена серед квітів, або Нелегка робота — творити красу

Часто буває з нами так: ходимо, внурені у свої думки, замотеличені якимись нагальними турботами та клопотами… Й не помічаємо, не усвідомлюємо, що оточуюча дійсність — оте завше кипуче, мінливе та зі своїм темпом і ритмом, властиво, життя — попервах намагається йти поряд, потім починає обганяти, потроху залишаючи позад себе, а далі й не озирнеться…

І вже воно далеко попереду, і що йому тепер до того, що чи не щоднини ми дедалі частіше буркочемо та нарікаємо на нього. І ліньки нам, а то й нема коли роззирнутись довкола та розмислити, де ми і що ми, а може, й здивуватися, вчаруватись…

Чи не щодня, а бува, що й не раз за день, проходив цією вулицею — односторонній рух, швидкість, хтось обганяє тебе, сам когось випереджаєш… Аж раптом — зупинило щось погляд, вчарувало водномить. Щось таке небуденне, майже фантастичне, багатобарвне. Диво-дивнеє, наче райський куточок тут, на шумній вулиці середмістя: різне зело, найрозмаїтіші квіти, а поміж них — звичайнісінькі… гарбузи, тюки сіна, незвичне гілля та зрізи дерев, і все це прикрашене ягодами, кумедними мордасиками та ще бозна чим. Композиція краси незрівнянної! Й от сидить посеред усієї цієї краси така собі Настя — щирий усміх, симпатична чолка над сяючими очима, в руці — філіжанка з кавою: перепочинок на коротку хвильку. Та не така собі, а сама — як частка цієї розкішної композиції. Хвилинний перепочинок, поки нема нікого. Бо краса — це натхнення, праця з радістю обіруч, а вже потім — дарунок очам і душі.

Переглядів: 224

Учитель і учень. Остання зустріч

Два поети — Михайло Жук і Павло Тичина. Учитель і учень, художник і натурник, професор і академік. Саме учитель увічнив свого учня в образі чорного янгола з панно «Біле і чорне», саме в архіві вчителя зберігся рукопис юнацької поеми учня «Панахидні співи», що вважався безнадійно втраченим. А учень зберіг пошану до вчителя на довгі роки.

Кажуть, що у 1944 році саме завдяки Павлу Тичині, який тоді був міністром культури України, Михайла Жука оминула лиха доля багатьох викладачів, заарештованих за працю в навчальних закладах у часи окупації. Так чи ні, але саме з листів до Тичини відомо багато гірких деталей повоєнного побуту Жука.

Переглядів: 170

Повстанський характер

Ця розповідь свого часу, в 2011 році, публікувалася на шпальтах «ЧН», а потім увійшла до книжки Романа Кракалії «Невизнані герої» (Одеса, «Прес-кур’єр», 2012). Сьогодні, вшановуючи пам’ять про учасницю визвольних змагань українського народу середини минулого століття Юстину Михайлівну Джуран-Плотицю, яка відійшла у вічність 14 жовтня, редакція вирішила передрукувати цей образок. Це маленька лепта в увічнення подвигу тих, хто виборював і виборює нашу державність.

На саму Покрову, раненько, загрюкотіли у двері і брутально — з порогу: «Собирайсь!».

А нема що брати. Рідна хата згоріла разом з усім добром, коли пів села вигорало на шкрум після відступу німаків. Перебували біду у покинутій корчмі за селом…

Переглядів: 198

Надія ЛЄНЦ: «Головне — віра у cебе!»

Надію Лєнц добре знають далеко за межами Балтської громади. Адже вона багато років поспіль захищає права людей з інвалідністю на всіх рівнях. Попри отриману 30 років тому травму, через яку змушена пересуватися за допомогою колісного крісла, вона живе повноцінним життям, займається спортом, своїм прикладом спростовує стереотипи й допомагає іншим людям з обмеженими можливостями реалізовувати свій потенціал.

Хто ж вона — Надія Лєнц?

Понад двадцять років поспіль Надія Лєнц (свого часу — у №76 за 26 вересня 2013 року — «Чорноморські новини» розповідали про долю цієї незламної жінки. — Прим. ред.) очолює Балтську організацію осіб з інвалідністю. Ще донедавна брала участь і перемагала у всеукраїнських змаганнях з рекреаційних видів спорту, є багаторічним головою комітету зі спорту Одеського регіонального осередку ГО «ВО Союз осіб з інвалідністю України». Нещодавно стала очільницею цієї організації.

Переглядів: 163

І скеля, і проповідь любові

Помер Ігор Козловський (1954—2023). Це як особисте горе для дуже багатьох людей в Україні. І журналісти, для яких патріотизм — не пусте слово, і глибокі аналітики, і, звісно, священнослужителі різних релігій та конфесій, і колеги-науковці, і просто українці переживають його кончину щиро й важко.

Релігієзнавець зі світовим ім’ям, уродженець українського Донбасу, моральний авторитет, в’язень росії (він був у російському полоні 700 днів), член групи «1 грудня» помер у ніч на 6 вересня від серцевого нападу.

Переглядів: 134

Його прогнози збуваються

29 серпня минуло 140 років від дня народження Дмитра Донцова (1883 — 1973) — ідеолога українського інтегрального націоналізму, людини, ідеї та тексти якої досі надихають багатьох українців.

Ким був Дмитро Донцов? Як відбувалося його становлення як ідеолога? Про це у проєкті Радіо Свобода «Історична Свобода» говорили з істориком Олександром ЗАЙЦЕВИМ, автором досліджень «Український інтегральний націоналізм (1920 — 1930-ті роки)» та «Націоналіст у добі фашизму: Львівський період Дмитра Донцова, 1922 — 1939».

Переглядів: 216

«Рокові часи» Михайла Жука

Блажен, хто «рокові часи»
Не відчував на власній шкурі…
Микола ЗЕРОВ.

2 жовтня сповниться 140 років від дня народження Михайла Івановича Жука (1883 — 1964) — видатного художника, письменника, драматурга, казкаря, перекладача. Незважаючи на достатньо широке висвітлення цієї ще донедавна напівзабутої знакової постаті, дослідники продовжують виявляти маловідомі факти його біографії (див. «ЧН» за 15.06.2023).

Можна багато і довго говорити про значення Михайла Жука для української культури — як одного із перших українських художників-модерністів, одного з фундаторів Академії мистецтва, автора першого вінка сонетів українською мовою та ще багато про що. Серед створених ним картин — панно «Біле і чорне», найбільше в історії українського мистецтва. Натурником був його учень, молодий поет Павло Тичина.

Біле і чорне, світло і тінь, успіх і роки забуття — все це про історію життя самого Михайла Івановича.

Білим і чорним хотів би я бути:
В нічку щоб ясно світить,
В день же стояти, мов велетень скрути, —
В кожному серці болить [1].

Це рядки з поетичної збірки «Співи землі», що вийшла у 1912 році.

Переглядів: 212

Поет із чорноморської Твердині

Добре запам’яталося, як украй здивувала відсутність у першому шкільному довіднику з народознавства етнокультурного, світоглядноцентричного поняття море. Чому натоді — у середині останнього десятиріччя минулого століття — троє авторів посібника припустилися скандального огріху? Невже вони не могли знайти переконливу підказку у фольклорних і пісенних джерелах? І як можна забути про море як образ історії, національно-світоглядну складову в універсумі творчості Тараса Шевченка?!

За таких обставин осінила ідея створення першої, пілотної антології української морської поезії — від родоначальника поетичної мариністики в новій літературній епосі Шевченка і до фінішу календарного міленіуму. Моя філологічна освіта, професійна озброєність літератора підказала логістику розвитку традиції знаковими постатями ХІХ століття Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Павла Грабовського, Степана Руданського, Лесі Українки, Христі Алчевської. Далі треба було дослідити вітчизняне і діаспорне писемне «мореплавство» буремного ХХ віку.

Переглядів: 255

Пасіонарна місія Тараса Максим’юка

30 липня відомий колекціонер-україніст Причорномор’я, краєзнавець і публіцист Тарас Максим’юк відзначив славний ювілей — 80 літ від дня народження

Упродовж останніх 63 років життя Тараса Івановича незмінно протікає в Одесі, історію і культуру якої він глибоко знає й популяризує, особливо її український сегмент. Україноцентричність — базова основа його переконань, світогляду і принципів дії та поведінки в професійних зацікавленнях. Водночас він відкритий іншим етнокультурам, якими наповнений причорноморський край. Можливо, тому є бажаним гостем не тільки українського, а й болгарського чи єврейського культурних центрів, з інтересом відвідує заходи польського, грецького та інших товариств. Бути в гущі культурних подій і діяти — один з визначальних принципів цієї екстравертивної людини.

Що визначило цей пасіонарний національний психотип?

Народився Тарас Максим’юк у 1943 році на території Польщі, в древньому місті Холм, заснованому ще українськими князями. У лютому 1945-го його родину було примусово переселено на південь України. Пуповину з малою батьківщиною розірвали. Піщаний Брід (раніше німецька колонія Шпеєр) — Вознесенськ — Миколаїв — такою є географія його дитинства і юності. Саме тут, на півдні України, через війну катастрофічно бракувало робочих рук. Більшу частину переселенців, передусім у селах, складали українці. Арешт батька і заслання в Комі АРСР у 1946-у — ще один факт свавілля влади, який потребував осмислення. Вихованням малого Тараса займалися, здебільшого, дідусь і бабуся.

Переглядів: 307

Закарбована пам’ять

Із книги Василя Овсієнка «Життя як покута» (2019):

«Поки я козакував на новітній Січі Запорозькій, мої ровесники поставали докторами наук, членами Спілки письменників, лауреатами премій. Порозбирали найкращих дівчат і понаживали славних діток і внучат. Не за титули, а за оце останнє я їм заздрю: вони забезпечили вічність свого роду. Людське щастя ж полягає саме в цьому. А моє життя пішло на забезпечення — от не люблю високих слів — вічности народу, яка, втім, досі під сумнівом. Бо вийдеш на вулицю — а там не український народ, а «русскоязичноє насєлєніє». Це прикро казати, але воно чуже мені. Це результат масового відхилення від норми. Я хочу, щоб українці повернулися до нормального стану, до української культури в найширшому розумінні цього терміну. Якби не ця проблема, я би робив інші справи. Я зовсім не хотів «боротися», але в мене просто не було вибору: в СССР жити українцем уже не було як. І зараз тяжко жити українцем. Треба постійно виборювати це право, і не лише для себе, а й для «своїх по роду». Стус казав: «Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас». Я хоч поки що цілу голову ношу на плечах у цій борні, яка ще триває, і навіть маю можливість утверджувати свою правду в суспільстві. А найкращі з нас полягли…

Переглядів: 801

Державницький спадок Павла Скоропадського

15 травня cповнилося 150 років від дня народження Павла Скоропадського — одного із лідерів Визвольних змагань 1917—1921 років

Сьогодні, як і 105 років тому, в короткий період правління гетьмана Української Держави Павла Скоропадського, наша нація знову постала перед загрозою втрати своєї державності, свободи та ідентичності через навалу московитської ординської імперії, сутність якої не змінюється упродовж останніх щонайменше трьох століть.

Поневолення України царем Петром І почалося після Полтавської битви за часів пращура П. Скоропадського — гетьмана Івана Скоропадського (1708 — 1722), який безуспішно намагався відстояти права і вольності українського козацтва.

Переглядів: 548

Шляхетна місія Івана Малюти

16 квітня відомий публіцист, поет, краєзнавець, член Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України Іван Малюта відзначив славний ювілей — 80-ліття від дня народження. Він є лауреатом літературно-мистецьких премій ім. В.Юхимовича, Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край», ім. Тодося Осьмачки, удостоєний медалі Івана Мазепи (за книгу «На потреби душі») та відзнаки НСЖУ «Золоте перо».

Напередодні ювілею у видавництві «Сталь» вийшла збірка публіцистичних творів Івана Малюти «Табуйовані імена». Основним тлом, на якому розгортаються події есеїв, є період від 70-х років ХХ століття, коли Україна переживала глухі, застійні роки, коли будь-який вільний вияв творчої особистості був приречений або на мовчання (Л. Костенко), або на позбавлення свободи чи й життя (Г. Тютюнник, І. Світличний, В. Стус), до унезалежнення нашої Держави.

Переглядів: 558

Сторожова вежа Павличка

Відійшов у засвіти Дмитро Васильович Павличко (28.ІХ.1929 — 29.І.2023)

Незламний Українець.
Класик національної літератури.
Ветеран з ветеранів на фронті самовідданої, безкомпромісної війни з усіма проявами і людиноненависницькими формами «русского міра», особливо в пору мракобісся путінщини.
Політик і дипломат найвищого рівня.
Герой України.

Першу збірочку віршів «Любов і ненависть» син простого лісоруба з прикарпатського села Стопчатів видав у 1953-у. За два роки потому вийшла його «Моя земля». Обидві книги засвідчили небуденну обдарованість випускника Львівського університету імені Івана Франка, хоч до друку видавці схвалили тільки вірші, пропущені цензурою.

Переглядів: 717

У тіні минулого

Останні публікації в періодиці, зокрема інтерв’ю з колекціонерами Тарасом Максим’юком та Іваном Козиродом у журналі «Образ.М» та в газеті «Чорноморські новини», а також події, прямо чи опосередковано пов’язані з постаттю художника Михайла Жука, як-от створення відділу модерного українського мистецтва в Музеї сучасного мистецтва Одеси (МСМО) і систематизація каталогу творів М. Жука, спонукали мене до пошуку ширшої джерельної бази про цього митця.

Мій попередній епізодичний досвід роботи з архівом Одеської обласної організації Національної спілки художників України підказав рух саме у цьому напрямку. І справді, наша творча організація заслуговує на комплімент за те, що не обриває наступності й береже пам’ять про спілчан майже з моменту свого заснування (1937), а це вже класики вітчизняного мистецтва, і Михайло Іванович Жук — у когорті найзначніших.

Переглядів: 822

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: Перетворювати історичну пам’ять у національну

Дев’яносто років тому, восени 1932-го, більшовицький режим розпочав чергову злочинну «спецоперацію» проти нашого народу — масове вбивство українців голодом.

Як з’ясувалося, ініціатором штучного голоду 1921—1922 років був Володимир Ленін, а в 1932—1933 роках Сталін пішов «ленінським шляхом», перевершивши свого кривавого вчителя за показниками смертей. Цей голод був найбільшим з трьох, які вчинила радянська влада в Україні, й отримав окрему назву — Голодомор.

Наш співрозмовник — один із найавторитетніших дослідників Голодомору, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України Станіслав Кульчицький.

— Пане Станіславе, розкажіть, будь ласка, що привело вас у ці дні до Одеси?

— Я приїхав до Одеської національної наукової бібліотеки на важливу для нас усіх подію — презентацію четвертого випуску бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.». Я є науковим редактором цього випуску, як і попередніх трьох.

Переглядів: 549

«Я — пісня у стріли на вістрі!»

9 грудня у «Грецькій залі» Одеського українського академічного музично-драматичного театру зібралися шанувальники таланту Галини Могильницької — учасниці українського правозахисного руху, українського педагога, відомої публіцистки і поетеси, щоб згадати про неї, її справи, поговорити про слід у житті нашої країни та спадок, залишений нею для нас усіх.

Тут були присутні й люди, які знали її ще молодою, активною студенткою, і ті, хто мав щастя навчатися у неї, й ті, хто стояв з нею на барикадах боротьби за незалежність України, її друзі та близькі, її колеги — філологи й історики, поети, прозаїки, журналісти, митці...

Переглядів: 636

Жити, як думати

Він не залишив по собі філософської школи, але його учнями є всі ми, українці. Адже він був першою усвідомлено Вільною Людиною на цій землі.

3 грудня сповнилося 300 років від дня народження Григорія Сковороди

У масовому сприйнятті він залишається скоріше літературним персонажем, такою собі постаттю з оповідей про славне і давнє минуле, якого насправді, може, й не було Таким його зробили не так час, як викладачі, з їх радянською ще манерою трактування історичних персонажів. А попри те, мандрівний мислитель-аскет Сковорода є творцем самобутньої системи мислення й осмислення буття, причому без використання десятків малозрозумілих загалові термінів, через які не продертися звичайній людині. Читаючи Сковороду, ми раптом чуємо наших пращурів — так вони говорили, так писали, так думали, так звучала мова, що була українською триста років тому.

Переглядів: 987

Репресоване слово

У скарбницях рідкісних одеських бібліотечних фондів серед випадково вцілілих і дбайливо збережених до наших днів видань двадцятих років минулого століття мою увагу привернув часопис «Наше слово». Як зазначено на обкладинці, це «Літературний, громадсько-політичний та популярно-науковий ілюстрований додаток до газети «Більшовик Полтавщини».

Здавалося б, його офіційний партійно-ідеологічний статус не залишав місця для якоїсь особливої цікавинки чи просто нетипового повідомлення. Однак таке попереднє припущення виявилося доволі поверховим.

Переглядів: 907

Поет-футурист із Миронів

Упродовж жовтня-листопада у засобах масової інформації з’являлися матеріали з нагоди сумних роковин — 85-ліття масових розстрілів науковців, письменників, діячів культури в урочищі Сандармох (Карелія). Серед них був і нині призабутий український поет-футурист та прозаїк Гро Вакар.

Справжнє його ім’я — Григорій Васильович Вакарчук. Народився 1901 року (точна дата — не відома) у селі Мирони Балт-ського (нині — Подільського) району Одеської області. З юначих літ писав вірші. Із 1923-го, проживаючи в Одесі і навчаючись у сільськогосподарському інституті, друкувався в газеті «Червоний степ». Першою і єдиною книжкою Гро Вакара був антиколоніальний роман «Поїзди підуть на Париж», виданий 1932 року. На жаль, його поезії, оповідання і повість книжками не стали. У червні 1934-го з першим арештом, уже у Харкові, життя молодого письменника пішло у протилежному від Парижа і європейської цивілізації напрямку — у бік концтаборів.

Переглядів: 1379

Музика, сповнена Духом

(Штрихи  до  творчого  портрета Ольги  Муравської)

Це була велика мамина мрія — щоб донька грала на піаніно. Щоб піаніно стояло у квартирі і навколо нього збиралися домашні, сусіди, друзі — послухати музику, поспівати разом, поспілкуватися.

— Моя мама, дитина Другої світової війни, не мала можливості навчатися музиці, тому мріяла про музичну освіту для мене, — розповідає Ольга Муравська.

На жаль, а може, так мало бути, Ольгу не прийняли до школи Столярського, хоча й відзначили бездоганні голос і слух дівчинки.

Переглядів: 945

Елегантний лет Ніни Кур’яти

Дівчинка-сонечко, дівчинка-мушля, дівчинка — начерк жінки… Такою була для мене Ніна Кур’ята, яку я зустрів у вагоні поїзда, що йшов на Одесу. Їй було 12 рочків, і вони з бабусею підсіли у Котовську (так тоді називався Подільськ) у вагон. Познайомилися.

Виявилося, що Ніна пише вірші. Вони мені сподобалися. Видно було, що дівчинка талановита. Листувалися.

Переглядів: 946

Ліонська барва Тетяни Міхової

З відомою акварелісткою і педагогом, доценткою кафедри архітектурної графіки Одеської державної будівельної академії (ОДАБА) Тетяною Міховою ми познайомилися кілька років тому під час однієї з виставок, організованої в стінах Одеської національної наукової бібліотеки (тоді мене зацікавили її високотехнічні й емоційні акварелі), і від короткого спілкування з нею у моїй свідомості залишився образ відкритої, світлої і креативної людини.

Уже майже два роки Тетяна проживає із сім’єю у Франції. Наші цьогорічні контакти теж відбулися на професійному ґрунті, цього разу — мистецтвознавчому, пов’язаному з моїм вивченням творчої спадщини колишнього одесита, скульптора-коваля Михайла Задунайського, який жив і творив у Ліоні — місті, де так само волею долі нині опинилася і моя співрозмовниця.

Тетяна люб’язно погодилася дати інтерв’ю онлайн, яке розпочалося з короткого екскурсу в біографію моєї візаві.

Переглядів: 563

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: Нема сходу і заходу — є Україна

Знаний фізик-теоретик і релігійна людина навіть у добу найбільшого радянського «застою». Академік НАН, перший віцепрем’єр в українському уряді (1992—1993) і перший очільник Інституту національної пам’яті… Ветеран Другої світової і прихильник примирення між воїнами радянської армії та УПА. Зрештою, Ігор Юхновський — один із батьків-засновників української держави.

У ці нелегкі для всіх нас часи нам захотілося переосмислити недалеке минуле, теперішнє та майбутнє України разом з цією легендарною людиною.

Переглядів: 410

Ми переможемо фашизм! Як і 77 років тому

93-літня ветеранка війни і праці Устина Митрофанівна Крижанівська із села Ясенове Перше і в найстрашнішому сні не могла припустити, що росія нападе на Україну. Її до глибини душі вразила агресія путінського режиму проти мирного українського народу, яку вона порівнює лише з фашизмом.

У пам’ять бабусі навічно врізалися спогади про 1941 рік, коли Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, коли бомбардувала наші міста і села, окупувала Україну.

Переглядів: 467

Від війни до війни...

Як переживає нинішню війну старше покоління?

Серед нас живуть люди, дитяча пам’ять яких опалена спогадами і досвідом Другої світової, що прокотилася нашою землею 80 років тому. Сьогодні їм дуже непросто. Багато сусідів виїхали у безпечніші регіони. Харчі у магазинах є, хоч запасливі одесити масово скуповують продукти, а от потрібних ліків в аптеках бракує. Усі знають, де обладнані бомбосховища, але ніхто із стареньких, до кого ми навідувалися у рамках проєкту «Хранителі часу онлайн», не хоче там ночувати.

Зауважу, що з початком війни наш проєкт, спрямований на збереження історичної пам’яті, перетворився на «Гуманітарний штаб хранителів часу».

Переглядів: 535

Старість радісна в нащадках

Протягом довгих шістдесяти літ живуть пліч-о-пліч у любові, взаємоповазі й злагоді Михайло Федорович і Клавдія Степанівна Мовчанюки із Ясенового Другого. Свої долі вони поєднали далекого 28 травня 1961-го. Весь свій вік вірне подружжя дбало про добробут і сімейний затишок, задля чого натхненно трудилося, спільно долало негаразди, щиро тішилося успіхами. Торік поважні «молодята» стали вже на «діамантовий» рушник. Ювілей подружнього життя дідусь з бабусею, як годиться, відсвяткували в колі родини та друзів.

Майбутню дружину Михайло нагледів у Михайлівці Ананьївського району на вечорницях. Тоді парубки й дівчата знайомилися переважно «на вулиці» або в клубі, а одружувалися після тривалого спілкування і за згодою батьків.

Переглядів: 1119

«Я в ту весну відкрию двері...»

20 січня «прийшов Іван Предтеча, забравши свята на плечі» та явивши білому світу далекого 1953 року допитливе дитя зі світлою поетичною душею, наречене батьками Любов’ю. Омили новонароджену хрещен-ською живильною водою і благословили на щасливе життя-буття. А отой день післясвяття — своєрідний перехід між новорічно-різдвяною урочистістю і буденними клопотами — уплів у характер журналістки і поетеси Любові Кузьменко (дівоче прізвище Килимник) з Балти безмежну працелюбність і не меншу святковість.

Біла рапсодія лине над містом,
З білих сніжинок збирає намисто.
Білою ковдрою землю накрила,
Ангелам білим розправила крила.
Білу дорогу із щастя зіткала,
Кожному серцю любов нагадала…

Переглядів: 1436

Перший командувач Українського флоту

Серед пам’ятних дат та ювілеїв, що відзначаються цьогоріч на державному рівні, — 150-ліття від дня народження першого в новітній історії командувача Українського флоту контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського.

Михайло Остроградський народився 21 грудня 1870 року на хуторі Пашенівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії в старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Тому іноді прізвище адмірала зустрічається і як Остроградський-Апостол. Серед представників цього роду знаходимо миргородського полкового суддю Матвія Івановича Остроградського та його сина Федора Матвійовича — миргородського полковника у 1752—1768 роках. Ще один яскравий представник цієї родини — всесвітньо відомий математик, який товаришував у Петербурзі з Тарасом Шевченком, — Михайло Васильович Остроградський (1801—1862). Тож дитинство Михайлика проходило в атмосфері зацікавленості й любові до української минувшини, як це тоді бувало і в інших старих українсько-козацьких родинах.

Переглядів: 2590

Літо після вирію

(Продовження. Початок у номері за 3 грудня)

Дружина перша, дружина друга

Зберігся і єдиний лист від Нюти Черанівської — до Інни Кравченко-Педи, сестри поета. Написаний уже в повоєнні роки, з Ленінграда в Україну. Очевидно, це відповідь на лист Інни Михайлівни, в якому вона розповіла колишній невістці про важкі втрати їхньої родини під час війни — загибель батьків, брата Юрія, а також про свій намір видати посмертну збірку Панька.

Сторінка 1 з 512345»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorka@i.ua