Матеріали з рубрикою «Людина і час»

Переглядів: 207

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: Нема сходу і заходу — є Україна

Знаний фізик-теоретик і релігійна людина навіть у добу найбільшого радянського «застою». Академік НАН, перший віцепрем’єр в українському уряді (1992—1993) і перший очільник Інституту національної пам’яті… Ветеран Другої світової і прихильник примирення між воїнами радянської армії та УПА. Зрештою, Ігор Юхновський — один із батьків-засновників української держави.

У ці нелегкі для всіх нас часи нам захотілося переосмислити недалеке минуле, теперішнє та майбутнє України разом з цією легендарною людиною.

Переглядів: 165

Ми переможемо фашизм! Як і 77 років тому

93-літня ветеранка війни і праці Устина Митрофанівна Крижанівська із села Ясенове Перше і в найстрашнішому сні не могла припустити, що росія нападе на Україну. Її до глибини душі вразила агресія путінського режиму проти мирного українського народу, яку вона порівнює лише з фашизмом.

У пам’ять бабусі навічно врізалися спогади про 1941 рік, коли Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, коли бомбардувала наші міста і села, окупувала Україну.

Переглядів: 216

Від війни до війни...

Як переживає нинішню війну старше покоління?

Серед нас живуть люди, дитяча пам’ять яких опалена спогадами і досвідом Другої світової, що прокотилася нашою землею 80 років тому. Сьогодні їм дуже непросто. Багато сусідів виїхали у безпечніші регіони. Харчі у магазинах є, хоч запасливі одесити масово скуповують продукти, а от потрібних ліків в аптеках бракує. Усі знають, де обладнані бомбосховища, але ніхто із стареньких, до кого ми навідувалися у рамках проєкту «Хранителі часу онлайн», не хоче там ночувати.

Зауважу, що з початком війни наш проєкт, спрямований на збереження історичної пам’яті, перетворився на «Гуманітарний штаб хранителів часу».

Переглядів: 262

Старість радісна в нащадках

Протягом довгих шістдесяти літ живуть пліч-о-пліч у любові, взаємоповазі й злагоді Михайло Федорович і Клавдія Степанівна Мовчанюки із Ясенового Другого. Свої долі вони поєднали далекого 28 травня 1961-го. Весь свій вік вірне подружжя дбало про добробут і сімейний затишок, задля чого натхненно трудилося, спільно долало негаразди, щиро тішилося успіхами. Торік поважні «молодята» стали вже на «діамантовий» рушник. Ювілей подружнього життя дідусь з бабусею, як годиться, відсвяткували в колі родини та друзів.

Майбутню дружину Михайло нагледів у Михайлівці Ананьївського району на вечорницях. Тоді парубки й дівчата знайомилися переважно «на вулиці» або в клубі, а одружувалися після тривалого спілкування і за згодою батьків.

Переглядів: 846

«Я в ту весну відкрию двері...»

20 січня «прийшов Іван Предтеча, забравши свята на плечі» та явивши білому світу далекого 1953 року допитливе дитя зі світлою поетичною душею, наречене батьками Любов’ю. Омили новонароджену хрещен-ською живильною водою і благословили на щасливе життя-буття. А отой день післясвяття — своєрідний перехід між новорічно-різдвяною урочистістю і буденними клопотами — уплів у характер журналістки і поетеси Любові Кузьменко (дівоче прізвище Килимник) з Балти безмежну працелюбність і не меншу святковість.

Біла рапсодія лине над містом,
З білих сніжинок збирає намисто.
Білою ковдрою землю накрила,
Ангелам білим розправила крила.
Білу дорогу із щастя зіткала,
Кожному серцю любов нагадала…

Переглядів: 1166

Перший командувач Українського флоту

Серед пам’ятних дат та ювілеїв, що відзначаються цьогоріч на державному рівні, — 150-ліття від дня народження першого в новітній історії командувача Українського флоту контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського.

Михайло Остроградський народився 21 грудня 1870 року на хуторі Пашенівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії в старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Тому іноді прізвище адмірала зустрічається і як Остроградський-Апостол. Серед представників цього роду знаходимо миргородського полкового суддю Матвія Івановича Остроградського та його сина Федора Матвійовича — миргородського полковника у 1752—1768 роках. Ще один яскравий представник цієї родини — всесвітньо відомий математик, який товаришував у Петербурзі з Тарасом Шевченком, — Михайло Васильович Остроградський (1801—1862). Тож дитинство Михайлика проходило в атмосфері зацікавленості й любові до української минувшини, як це тоді бувало і в інших старих українсько-козацьких родинах.

Переглядів: 2324

Літо після вирію

(Продовження. Початок у номері за 3 грудня)

Дружина перша, дружина друга

Зберігся і єдиний лист від Нюти Черанівської — до Інни Кравченко-Педи, сестри поета. Написаний уже в повоєнні роки, з Ленінграда в Україну. Очевидно, це відповідь на лист Інни Михайлівни, в якому вона розповіла колишній невістці про важкі втрати їхньої родини під час війни — загибель батьків, брата Юрія, а також про свій намір видати посмертну збірку Панька.

Переглядів: 2409

«Народе мій, до тебе я ще верну...»

Вихід книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», як і судове рішення про цензуру її тексту, викликали великий резонанс і нагадали суспільству, що рецидиви тоталітарного мислення і політична кон’юнктура здатні породити небезпечні прецеденти, які гальмують демократичний розвиток країни і створюють і в без того неспокійному соціумі додаткову напругу.

19 листопада 1989 року Києвом пройшла незвична траурна процесія. Тисячі й тисячі людей несли на руках три домовини, вкриті «червоною китайкою», – так колись ховали козаків. Україна проводжала в останню путь своїх синів, закатованих злочинною комуністичною системою. Один з них – Василь Стус, великий український поет, людина повна болю і гідності, який ніколи не гнувся перед каральною машиною. Людина кришталевого сумління, яка разом з іншими правозахисниками підривала комуністичний тоталітарний режим, серце якої палало любов’ю до України, до рідного народу: «Але голови гнути я не збирався, бодай щоб там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Переглядів: 555

Те, що не дозволяє зависнути над безоднею

Редактор газети Іван Мельник запропонував дати відповіді на три запитання: що означають, чим є для мене Україна, Слово, Любов. Властиво, викласти своє тлумачення цих понять.

Україна.

Слово.

Любов.

Три означення сутности Людини. Якщо перше з них замінити назвою будь-якої країни, і тоді воно буде звичайним словом. Бо й справді, що таке Україна для кожного з нас? Це Батьківщина — передовсім…

Україна — це біль. Постійний біль за кожну людську душу, втрачену у цій нелюдській війні, за кожну душу, котра нині з докором дивиться з небес: які ми недолугі у всьому та байдужі — нехай би до себе самих, але ж — до батьківської землі, до рідного краю, властиво — до Батьківщини.

Це — гіркий жаль за тим, що — з великими надіями, очікувано — могло бути, але не відбулось. І це — гнів, злість, ненависть (хоча руйнівної ненависти й без того подостатком на рідній землі) до зверхників її, котрі розпаношились на київських пагорбах, котрі бачать і знають, як живеться людям по тих європах, але вони й гадки не мають те саме зробити й на рідній землі, бо чужа вона для них, того й не плекають подібних думок.

Україна — це те, що живить душу своєю красою і самим фактом свого існування; можна прожити, як мовиться, лише на хлібі й воді (а без видовищ наших нинішніх — то й поготів), якби лиш знаття, що по якімсь часі вона вилюдніє до життєвого рівня хоч би сусідніх країн.

Переглядів: 2298

Високі зорі й колючі терни української демографії

До сторіччя першого у світі Демографічного інституту як наукової школи академіка М.В. Птухи (1884—1961)

     Демографія — цариця наук.

     М.В. ПТУХА.

Світло науки прекрасне множинністю знань, які мають унікальну властивість побільшуватися. Досі про академіка М.В. Птуху як про видатного вченого-економіста, демографа-статистика світового виміру ми знали з численних публікацій в енциклопедичних довідниках, наукових нарисах, фахових підручниках і посібниках, різноманітних наукових оглядах, звітах…

А от 2018 рік збагатив наші знання про цього вченого ґрунтовною монографією М.І. Шпиталь і Н.І. Коцур «Академік М.В. Птуха (1884—1961). Життєпис: вершини та обриви» (Житомир, Вид. О.О. Євенок, 2018, 436 с.). До речі, це єдина наразі демографічна праця, якою автори вшанували сторіччя Національної академії наук України (1918—2018) першого в світі Демографічного інституту (1919—2019) та 135-ліття від дня народження академіка Михайла Васильовича Птухи.

Переглядів: 2460

Революціонер і вчений Олександр Коваленко

Нинішні червень і липень позначені двома датами, пов’язаними з національно-визвольним рухом на Одещині. Це — 115-річчя пов-стання матросів Чорноморського флоту на панцернику «Потьомкін» і 145-ліття від дня народження одного з ватажків цього повстання — Олександра Коваленка, єдиного офіцера, який до кінця був разом з екіпажем, а після 1917-го повернувся в Україну і працював у морському департаменті УНР та Української держави.

27 липня 1875-го тоненький дитячий писк сповістив містечко Ромни Полтавської губернії про те, що в родині Коваленків на світ з’явилася нова людина — хлопчик, якому дали ім’я Сашко. Сусідки шептали його матері: «Бідна ви, бідна, ця дитина довго не житиме. Добре, що маєте ще трьох синів, як линочків». Але сталося так, що той слабенький Сашко на багато літ пережив своїх братів.

Переглядів: 2451

Великий українець Святослав Караванський

 Нещодавно побачила світ чергова книжка літературно-художніх нарисів про вчених літературознавчої та мовознавчої шкіл Одеси, письменників, випускників філологічного факультету ОНУ ім. І.І. Меч-никова «Береги нашої пам’яті» (Одеса, «Чорномор’я», 2020) авторства кандидатки філологічних наук, доцентки Любові Ісаєнко.

Світлої пам’яті відомий літературознавець, професор, також випускник ОНУ, Володимир Панченко, відгукуючись на роботу Любо-ві Миколаївни над цим виданням, написав: «Я дуже шаную працю Л.М. Ісаєнко. Адже вона слугує такій соціально значимій місії, як збереження пам’яті, пошанування гідних, увага й повага до окремо взятого життя тих, хто присвятив себе науці, слову, мистецтву. Ця книга наближуватиме до нас обличчя тих, хто був і є невід’ємною часткою Одеси».

Серед таких облич — Святослав Йосипович Караванський, нарис про якого з «Берегів нашої пам’яті» пропонуємо увазі читачів «ЧН».

    Ми на Україні хворі Україною,
    Ми на Україні в пошуках її.

            Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ.

Представлятиму Людину, якою пишається Одеса й має гордитися світ, бо це Людина, безмежно віддана рідному слову, своїй Батьківщині.

Переглядів: 770

Євген АКИМОВИЧ: «Життя — це вибір. Наш вибір»

«Філософія тотальності та громадянське суспільство», «Україн-ська культура в історичному вимірі», «Європейська культура в афоризмах та висловах», «Феномен українства» й іще добрий десяток видань цього поважного автора і — в чому не раз мали змогу переконатися — друга «Чорноморських новин» займають чільне місце в нашій редакційній бібліотеці. І головне — не стоять, припадаючи пилом, на книжковій полиці, а є підручним інструментом у роботі журналістів.

Мова — про Євгена Олександровича Акимовича. За фахом і способом мислення — філософа (кандидат наук, доцент), енциклопедиста, знавця кількох мов (латина, англійська, італій-ська, французька, німецька, польська), людину з активною життєвою позицією (у 1989 — 1993 роках — співголова Одеського крайового Руху, із 2002-го — голова Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція», учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності), правдолюба і працелюба.

Прикметною особливістю творчості нашого шанованого автора є звернення (бо ж — учений, ерудит і поліглот) до світової історичної мудрості, сконцентрованої в афоризмах, крилатих висловах, цитатах видатних особистостей. Утім, занотовуючи впродовж багатьох років до щоденника власні думки, враження, оцінки побаченого, почутого, прочитаного й пережитого, він і сам пише книгу таких повчальних згустків.

Ось деякі з них:

  • Хто може, той робить, а хто не може, мріє про майбутнє та скаржиться на фатальне невезіння.
  • Маємо країну великих можливостей — у нас все можливе.
  • Люди здебільшого ображаються саме тоді, коли хочуть образитися.
  • Розмова — це обмін думками, а не емоціями.
Переглядів: 671

Мудре слово Михайла Мацюка

Старше покоління одеських українців, які в кінці 1980-х — на початку 1990-х боролися за українську Одесу, добре пам’ятають цю видатну постать — науковця-філософа, громадського діяча, просвітянина і публіциста. Його творчі здобутки, результати наукових досліджень вражають не лише кількістю, а й глибиною аналізу, високим духом патріотизму і вболівання за долю нашої Батьківщини. На початку 90-х Михайло Миколайович був одним із засновників Одеського осередку Народного руху України, членом правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, членом обласної спілки освітян, першим заступником голови обласного відділення Всеукраїнського об’є-днання ветеранів, членом ради Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція», полковником Чорноморського козацького війська.

Познайомився я з паном Михайлом на початку тих же 1990-х, коли всі ми відчували велику ейфорію від здобуття Україною незалежності й мали великі сподівання, що наша нація нарешті підніметься з колін і посяде гідне місце у сім’ї європейських народів. Уперше побачив і почув Михайла Миколайовича 22 березня 1993 року в Будинку культури ім. Лесі Українки, де проходили звітно-виборчі збори осередку НРУ в Одеській області, на яких його було обрано одним із заступників тодішнього голови Віктора Дем’яновича Цимбалюка. (Крім Мацюка, заступниками тоді обрали Акимовича, Лепіха, Барбараша, Аксанюка, Прокопишина, Журавського, Гонту і Чумака. Про це є запис у моєму щоденнику).

Переглядів: 651

Ірина БЕКЕШКІНА: «Ми вибрали свій вектор»

«24 березня 2020-го Київ прощався з Іриною Бекешкіною. Сама вона говорила, що це найулюбленіше і найкомфортніше для неї місто. Навіть у Парижі каштани не так цвітуть… Прощався Київ з однією із найвпливовіших жінок в історії сучасної України. На жаль, через надзвичайну ситуацію із COVID-19 не всі змогли прийти і віддати шану Ірині Еріковні...

Це інтерв’ю було записане 14 листопада 2019 року у Вінниці. Але вийде воно лише через кілька днів після того, як пані Ірина відійшла у вічність. Чому?.. Тоді не ризикнула опублікувати. Думала, ще буде час...

Готувалася до цього інтерв’ю довго та ретельно. Але так сталося, що тоді для розмови після насиченого робочого дня у нас було лише 15 хвилин (інакше вони не встигали на потяг до Києва). Та й сама розмова вийшла у стилі «експрес»: і про політику, і про життя, і про особисте», — написала авторка у передмові до інтерв’ю, опублікованого на сайті Фонду «Демініціативи» імені Ілька Кучеріва (https://dif.org.ua).

Переглядів: 642

Поетеса епохи

До 90-річчя Ліни Василівни Костенко

Свого часу сайт «Українська правда» втілив спецпроєкт «Ядро нації», вмістивши оповіді про тих, ким пишається українська нація, кого заслужено пойменовано моральними авторитетами нашого народу. Серед них — Любомир Гузар, Богдан Гаврилишин, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський, Мустафа Джамілев, Йосип Зісельс, Клим Чюрюмов, Мирослав Скорик, Ярослав Грицак, Ніна Матвієнко і нинішня ювілярка Ліна Костенко. Про неї й мова.

Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.

Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.

Усе це — про Ліну Костенко.

Переглядів: 620

Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини

(Сьогочасне літературне прямування)

Текст із видання Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнописького. — Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000). с. 64—126.

Трактат складається з двох частин. Уперше його опубліковано анонімно під назвою «Сьогочасне літературне прямування»: першу частину — у журналі «Правда (Часть літературно-наукова). Річник ХI-ий». — Львів, 1878. — Том II. — С. 1—41; другу — у літературному додатку до того ж журналу: «Літературний збірник. В доповненє XIII річника часопису «Правда», уложений Володимиром Барвінським, докінчений Іваном Франком». — Львів, 1884. — С. 195—231. Інтервал у шість років між публікацією першої та другої частин був зумовлений тим, що через брак коштів журнал виходив з великими перервами. Видання здійснювалося накладом Товариства ім. Шевченка.

Найперше свідчення про авторство твору знаходимо у листі І. Франка 26.ХІІ.1878 р. до О. Рошкевич, де він переказує своїй нареченій зміст упорядкованого спільно з М. Павликом збірника «Молот» і не без бравади додає: «На кінці буде ще надрукована моя рецензія на другий том літературної «Правди» […], а іменно на статтю Левицького (автора «Хмар», «Джері», «Причепи») «Літературне прямування новіших літератур» — п. Левицького сокрушаю вельми і висказую рішуче деякі думки, щоб покінчити спори з нашими естетиками-правдянами» (Франко І. Зібр. тв. у 50 т. — К., 1986. — Т. 48. — С. 133).

Переглядів: 2533

Сліди на гранітних сходах

Під час однієї з наукових конференцій я побував у Вільнюському університеті, походив по вулиці Тараса Шевченка.

Тарас, козачок графа Павла Енгельгардта, перебував у Вільно протягом 1829—1831 років. В одному із своїх віршів він назвав Вільно «городом преславним», а ще написав: «Вільно… дороге моєму серцю…». Ці слова українською й литовською мовами викарбувані на меморіальній дошці на будівлі історичного факультету Вільнюського університету (на знімку).

За протекцією дружини Павла Енгельгардта — графині Софії — Тарас навчався у викладача малювання Віленського імператорського університету, основоположника литовської національної художньої школи, відомого портретиста професора Яна Рустема (Йонаса Рустемаса). Професор полюбив молодого кріпака, бо сам у дитинстві пізнав усі жахи турецької неволі. Десятирічного хлопчика Яна викупив відомий польський генерал і меценат Адам Чарторийський, що першим помітив його надзвичайні здібності до малювання…

Переглядів: 3325

Тарас ШЕВЧЕНКО. Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»

Воскреснем ли когда от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас не считал за немцев.

А. ГРИБОЕДОВ.

Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм. До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленная.

Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі — всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по якому. Натовкмачать якихсь індивідуалізмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!

Переглядів: 2680

Чесні принципи Макара

До 125-річчя від дня народження М.О. Посмітного (31.01.1895 — 3.04.1973)

Для людей мого покоління і старших він — символ трудового героїзму і приклад для керівників сільськогосподарського виробництва. Сподіваюся, що й сьогоднішніх.

Мені пощастило жити й працювати поряд з цією видатною людиною. У 1965-у, тоді студент Завадівського сільськогосподарського технікуму, в складі духового оркестру я був на святкуванні 70-річного ювілею Макара Онисимовича, у 1975-у, коли обіймав посаду голови сільської ради, — одним з організаторів відзначення його 80-ліття, а в 1995-у, вже очолюючи Березівську райдержадміністрацію, — сторіччя. Знав і знаю його синів, невісток, онуків, а тепер уже й правнука та правнучку.

Переглядів: 3023

Талановитий фізик і мужній підпільник

18 січня сповниться 130 років від дня народження відомого вченого, доцента фізико-математичного факультету нашого університету Володимира Всеволодовича Кондогурі, який, перебуваючи в роки Другої світової війни на підпільній роботі в Одесі, загинув у катівні сигуранци за 10 днів до звільнення рідного міста.

Народився майбутній фізик 18 cічня 1890-го в Одесі в родині поручика Всеволода Кондогурі, який невдовзі після появи на світ сина подав у відставку і змінив військову службу на друкаря. Мати працювала в жіночому народному училищі.

У 10 років Володимир почав навчатися в Одеському реальному училищі св. Павла, яке розташовувалося на місці правого крила будівлі сучасної Національної академії зв’язку та її гуртожитку на розі вулиці Новосельського і Лютеранського провулку (там були гімнастична зала, адміністрація і квартири педагогів та служителів кірхи). Навчальний корпус розміщувався в Інвалідному (нині — Топольського) провулку, а майстерні (профшуле) й інтернат — на вулиці Ковальській (Кузнечній).

Переглядів: 2849

Згадаймо професора Бориса Александрова

Рік минулий не обійшовся без втрат для української науки. Не стало видатного вченого, директора Інституту морської біології НАН України, професора Бориса Георгійовича Александрова. Він трагічно загинув під час нищівної пожежі 4 грудня на Троїцькій, 25 (тоді вогонь забрав життя 16 людей, ще 32 постраждали). Кілька тижнів тіло не могли відшукати — Александров вважався зниклим безвісти. Впізнали і поховали науковця лише за кілька днів до Нового року. Прощання з професором і його колегою, старшим науковим співробітником Галиною Іванович, відбулося у корпусі біологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Борис Георгійович Александров (17.04.1958 — 04.12.2019) — учений у галузі біології та екології моря, доктор біологічних наук (із 2003-го), професор (із 2008-го), член-кореспондент НАН України (із 2015-го); заслужений діяч науки і техніки України (2008); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2013).

Переглядів: 3002

Сила на те, щоб множити добро

Відкриваючи турнір, голова Федерації самбо Одещини, депутат Одеської обласної ради Олександр Васильович Адзеленко, який, до речі, також колись був учнем Пасічника, розповів про досягнення Миколи Антоновича у спорті та тренерській роботі, про його батькі-вську турботу і водночас вимогливість до вихованців. На чемпіонській стрічці одеського богатиря — понад півтори сотні нагород за перемоги у змаганнях різного рівня, він має звання «Кращий тренер України», «Почесний динамівець», «Відмінник фізкультури і спорту СРСР», є лавреатом конкурсів МВС України, «Люди дела» газети «Вечерняя Одесса» та інших.

Микола Пасічник — чинний чемпіон України з боротьби самбо серед майстрів спорту-ветеранів, а нещодавно йому присвоєно звання «Майстер спорту України міжнародного класу-ветеран».

Переглядів: 3041

Діти читають Стуса...

З поетичних читань в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського, присвячених Василеві Стусу

Мабуть, декого подивують перших два слова цього заголовку. Справді, сьогодні не часто побачиш підлітка з книжкою в руках. Щось вони, правда, вичитують у тих своїх гаджетах (хоч найчастіше слухають у навушниках), але не факт, щоби то була художня література. Хіба що, можливо, зі шкільної програми щось. Ну а вже щоби Стуса!.. Незламного мученика, поета доволі непростого, у якого кожен рядок або й слово кожне пульсує глибокою думкою, — то вже хіба що з якогось приводу. Не випадково, мабуть, творчість Василя Стуса вивчається аж в 11-у класі.

Недавно таким приводом стали Стусівські читання в бібліотеці ім. Михайла Грушевського. Діти читали поезії Василя Стуса. Переважно учні середніх і старших класів. Декламували по-різному. Хтось частково або й цілковито (від хвилювання, мабуть) забув текст і доходив до завершення вже на підказках. Хтось зазирав у свій гаджет, що цілком природно, бо техніка в даному випадку має бути підмогою, а не тією забавкою, що жере час. Хто — скоромовкою, бо так пам’ять краще служить, а хто — занадто тихо, ніби соромлячись…

Переглядів: 3056

Роман Шухевич: поїздки на південь

Поблизу села Корсунці, що в Красносільській об’є-днаній територіальній громаді, на прибережній території Куяльницького лиману не так давно проходив етнографічний фестиваль «Чумацький шлях», де минувшина і сьогодення тісно сплелися воєдино.

На вході до фестивального містечка на великому стенді були вміщені короткі описи про історію нашого краю і знаменитих українців, чия доля пов’язана з цілющою перлиною Півдня України. Серед них і головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич.

Про видатних особистостей та сиву минувшину південних земель розповідав учасникам етнозаходу кандидат історичних наук, викладач Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Володимир Полторак.

Мене особисто зацікавили факти, пов’язані з надзвичайно ризикованими поїздками до нашого краю цього відомого борця за незалежність України на лікування. Тому довелося звернутися до інформаційних джерел, щоб мати про нього правдиві відомості, у даному разі і як про людину з її звичайними потребами.

Переглядів: 2933

Андрій Шевченко — у десятці найкращих

Головний тренер збірної України Андрій Шевченко увійшов до десятки найкращих наставників національних команд 2019 року за версією Міжнародної федерації футбольної історії і статистики (IFFHS).

Як повідомляє пресслужба Української асоціації футболу, Андрій Шевченко посів восьме місце у списку найкращих наставників футбольних збірних. А очолив цей список головний тренер збірної Португалії Фернанду Сантуш — переможець прем’єрної Ліги націй УЄФА. Нагадаємо, цьогоріч підопічні Андрія Шевченка двічі зустрічалися з командою Фернанду Сантуша (0:0, 2:1) і випередили її у відборі «Євро-2020».

У голосуванні IFFHS взяли участь представники 90 країн. Андрій Шевченко набрав 48 балів. Це стало новим рекордом для України. До того, у 2005 році, Олег Блохін здобув 28 балів.

До 25 найкращих тренерів збірних увійшов також Олександр Петраков — наставник українських чемпіонів світу у віковій категорії U-20.

Переглядів: 4187

Пів століття в Одесі — пів століття з Одесою

Рідна Одесо, вічна Одесо,
Ніжна Одесо моя.
Кращого міста нема в піднебессі,
Кращого міста нема…

…Коли звучать ці слова, музику до яких написав композитор, народний артист України Микола Свидюк, то навряд чи хтось із слухачів засумнівається в тому, що їх автор — корінний одесит, безмежно залюблений у своє місто.

Насправді ж Іван Дузь, перу якого належать слова пісні «Рідна Одеса», — виходець із Поділля.

Народився Іван Михайлович Дузь 18 листопада 1919 року у місті Волочиську Хмельницької області. Підліткову пору його життя захмарив голод. «Це були трагічні події, і вони й досі в моїй душі, — згадував І. Дузь напередодні свого сімдесятип’ятиліття. — Ми вижили, наша сім’я. А нас було небагато-немало: батько та мати, та семеро дітей. І якби не лобода — ота трава, бур’ян, яким ми харчувалися, якби не оті затірки з устюків, то хто зна, де б я був сьогодні» [1].

Переглядів: 4490

Лицарі Другого зимового походу

До цьогорічного Дня Незалежності Президент України присвоїв 28-й окремій механізованій бригаді, що базується в смт Чорноморське, неподалік Одеси, ім’я Лицарів Зимового походу.

25 жовтня сповниться 98 років початку Другого зимового походу загонів Армії Української Народної Республіки, який мав за мету об’єднання селянського протестного руху та підняття загального антибільшовицького повстання задля відновлення української державності. Він став останньою спробою збройних сил УНР відновити незалежність України.

Після мирного договору, укладеного 18 березня 1921 року в Ризі між РСФРР та Польщею, українська армія не мала права перебувати на польських теренах. Це змушувало керівництво УНР переходити до повстанських методів боротьби за державність. З цією метою при Головній команді військ УНР був створений Повстансько-партизанський штаб на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником, діяльність якого проходила у тісній взаємодії з польським Генеральним штабом. Початок повстання планувався на 1 травня, але затримка польської сторони з видачею повстанцям зброї змусила кілька разів відкладати виступ. Попри підтримку ідеї боротьби, Річ Посполита вкрай незадовільно поставилася до забезпечення учасників походу зброєю та амуніцією.

Переглядів: 4674

Велика родина патріотів-захисників

Михайло Іванович Левицький — уродженець села Луги Чечельницького району, що на Вінниччині. Строкову службу проходив у Туркестанському військовому окрузі, брав участь у бойових діях в Афганістані. Після вишколу в українському Севастополі на мічмана/прапорщика продовжив службу в Одеському військовому окрузі. Зі здобуттям Україною незалежності склав присягу на вірність українському народові.

У 1997-у демобілізувався і переселився із сім’єю у Любашівський район Одеської області. Спершу родина мешкала у с. Нова Українка, в старій мазанці, згодом перебралася у с. Велика Василівка. Небайдужого до місцевих проблем Михайла обрали депутатом сільради. Близько семи років працював майстром лісу у Троїцькому лісництві, захищаючи «зелені легені» Любашівщини від пожеж та «чорних» лісорубів. Очолив Троїцький осередок Спілки ветеранів Афганістану і за всебічної підтримки місцевої влади та меценатів відкрив у центрі села пам’ятник побратимам-«афганцям».

У жовтні 2017-го Михайло Іванович підписав трирічний контракт з Військово-Морськими силами України. Зараз старший прапорщик проходить службу у 32-у реактивному артилерійському полку морської піхоти ВМС ЗСУ на посаді старшини батареї.

Переглядів: 4236

60 років прозрінню

1 жовтня сповнилося рівно 60 років з моменту однієї з ключових подій, що кардинально змінила життя мого тата. Саме цього дня у 1959-у його було заарештовано за антирадянську пропаганду…

Це зараз він — відомий поет-шістдесятник Олекса Сергійович Різників (псевдонім — Олекса Різниченко), член Національної спілки письменників України, автор двох десятків книг поезії та прози («Озон», «Терновий вогонь», «Наодинці з Богом», «Одноримки. Словник омонімів», «Складівниця української мови. 9620 складів нашої мови», «Іллейко, з Бога турейко», «Бран», «Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?» (5 перевидань), «Маюнелла» (написана 1969-го, відновлена 20 лютого 2014-го), «Словогрона Духу. Новий кореневий словник», «УкраМарс» та інші), лауреат літературних премій ім. Павла Тичини, Костянтина Паустовського, Тараса Мельничука, Степана Олійника, Бориса Грінченка, Ярослава Дорошенка, Тодося Осьмачки, Леоніда Череватенка, Юрія Горліса-Горського, Євгена Маланюка. Тоді ж він був молодесеньким морячком-радіометристом, що служив в Одесі, на 16-й станції Великого Фонтану, де в той час розташовувався береговий пост сигналізації та спостереження за входом до порту.

Він відчував, що за ним стежать «органи», і дуже добре знав, чому. На початку липня 1958 року тато і його товариш Володя Барсукі-вський (нині — філолог, член НСЖУ) склали листівку, видрукували до півсотні її примірників на машинці харчокомбінату, де працював Барсуківський, а також на машинці їхнього знайомого С. Швеця і до жовтневих свят розповсюдили в Кіровограді й Одесі. Їх «Обращение к народу» містило цілком зрілі гасла: «Довольно раскалывать мир на два так называемых лагеря! Долой атеистическую пропаганду! Дайте свободу народу! Долой фашистскую диктатуру партии! Мы стоим за признание церкви и религии государством». Листівку підписали: «Союз борьбы за освобождение народа (СОБОЗОН)».

Під час проведення обшуків у С. Швеця і в татових батьків у Первомайську, у В. Барсуківського в Одесі, у тата в кубрику було вилучено течку з віршами й оповіданнями.

Сторінка 1 з 41234»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua