Матеріали з рубрикою «Література, поезія»

Є у мене вірш про те, як Микола Вінгран читав свої вірші. Його читання — це щось неперевершене! Аплодисменти лунали по 2—3—5 хвилин. Його не відпускали! Якщо слухали українці...

Із 1953 року ми були в одній літстудії Первомайська. Вже тоді Микола дивував Василя Годованого, керівника студії, своїм талантом і плодовитістю — за тиждень заповнював цілого зошита віршами. А як читав!

Парасолька

Скільки людей може вмістити одна парасолька? Дівоча. Японського виробництва.

…Середина літа… А тут — то дощ, то спека. Морські погоди. Хлюпнуло несподівано — мовби хвиля морська накрила. А тендітна японська парасолька не хоче відкриватись. Не любить їхня техніка поспіху. Ледь устигли під якийсь мур. Вузенький дашок нахилений кудись убік. Ніби й затишно. І парасолька враз — як наче парашутний вихлоп.

Із рукопису нової книги віршів «Скарабей»

* * *

і день перекочується із дня
і кров наливається на коня
й молитва що крутиться мов кошеня
що ловить свого хвоста
минуле минає схиливши чоло
майбутнє минуло воно вже було
і сонях сухий — як згоріле село
і осінь така а не та

Найкраще вдома, в рідній стороні,
Де серце залишається навіки.
Не хочеться нам жить на чужині,
Де все чуже: сади, стежки і ріки.

У сьогоднішній поетичній добірці радо вітаємо наших шанованих авторів і давніх друзів «Чорноморки» — Ірину Тому і Дмитра Шупту, а також дебютантку на шпальтах «ЧН», цьогорічну лауреатку муніципального літературного конкурсу ім. Івана Франка (І премія в номінації «Поезія») Вікторію Сердюк.

Ось як пані Вікторія розповідає про себе.

Народилася 1984 року в Новоазовську Донецької області. Вищу освіту здобула в Бердянському педагогічному університеті, на факультеті української та англійської філології. Через ворожу окупацію разом з родиною змушена була покинути все і переїхати до Одеси.

* * *

І каже Усесвіт: прекрасна моя доню,
Ти маєш право на все у оцьому світі,
Ти викохана із його всемогутнього лона,
Покликана світлом світити.

Новела

Стояли обіч поваленого дерева, лишень зрідка перемовлялися стиха… Струнка тополя лежала рівно, сливе так само, як стояла ще донедавна у цій закутині старого двору. Густою кроною на гаражних дахах — як би на подушках спочиваючи. Жінки стояли обіч, дивились чи й не дивились. Говорили про недавню непогідь, дивувалися, зітхали.

Три дні шаленіла буря. Летіло майже поземно то колюче снігове круп’я, а то стрімко падало з неба важке дощів’я. Такого ніхто ще тут не бачив.

Найтяжчий хрест

Найтяжчий хрест дарує Бог лиш витривалим,
І матері ідуть з дітьми щодня в підвали.
Чоловіки несуть хрести у лютім герці,
І лиш сліди, і лиш сліди лишають берці.

До 100-річчя від дня народження співочої легенди української нації

Дмитро Михайлович Гнатюк —
То символ українства.
З його піснями по життю
Я йду іще з дитинства.

Ти будеш вічно жити, Україно!

Ти будеш вічно жити, Україно!
Не раз ти підіймалась із колін.
Народ твій буде завжди жити вільно,
Тримайся ж для наступних поколінь!

Боюся голосу свого.
А раптом схиблю звуком?
Уста стискаю і змовкаю.
Боюся бути.
А голос мій давно в мені вже є.
 
Лиш тільки зріє досвід мій —
Зелений колос,
Й на батьківській святій землі
Тихенький голос
Вбирається у силу…

«Моя любов до України — це любов людини, яка пройшла довгий життєвий шлях, широко дивиться на світ, бачить свій народ, його багатющу героїчну історію і неминучість майбуття після перемоги у цій страшній війні». Такими словами супроводив автор свою нову книжку «Безмір рідної землі» (Одеса, «Астропринт», 2023) до читача, зазначивши в тій же анотації, що «поштовхом для написання творів стало 24 лютого 2022 року, коли божевільна московія вирішила взагалі знищити Україну як державу».

Пропонуємо вашій увазі кілька віршів із новодруку знаного педагога-філолога (35 років викладав мову та літературу в Одеському педагогічному училищі й 13 років очолював обласне методичне об’єднання) Василя Крохмаля, які є реакцією його поетичної душі на нинішній оскаженілий і все ж таки благословенний світ.

Тарас ФЕДЮК

БАЛАДА І

і тоді коли тоді коли
від всього мого обличчя тільки
зморшок жменя лишиться та й ті —
майже все що матиму в житті

У ці дні говоримо про Лесю Українку: 13 (25) лютого 1870 — 19 липня (1 серпня) 1913. Згадуємо її поезії, драматичні поеми, вчаровуємось фольклорною наповненістю її творів.

Обдарована тонким слухом і прекрасною музичною пам’яттю, Леся з дитинства залюбки слухала народні казки, легенди, перекази — спочатку від няні та від ровесників. Відтак і сама почала записувати фольклор, збирала народні пісні, легенди, перекази, балади, вірування. Клемент Квітка, чоловік Лесі Українки, записав від неї понад півтори тисячі мелодій. Коли до них приїздив славетний композитор Микола Лисенко, друг сім’ї, Лесина мати, славна письменниця та фольклористка Олена Пчілка, влаштовувала записи селянського гурту. Пізніше багато записаних Лесею пісень в обробці Миколи Леонтовича стали всесвітньо відомими шедеврами.

Тарас Федюк — із тих, кого можна слухати і слухати. Як і читати-перечитувати. Його слово, виважене, дові-рливе, відразу полонить, і ти, мовби заворожений, або залишаєшся у тому полоні, або, намагаючись виборсатися з нього, ще тугіше стягуєш пута. І байдуже, що в чомусь сумніваєшся, що хочеш вставити і свої п’ять копійок, із солодкою млістю в грудях пливеш у фарватері авторових роздумів, почувань, образів і навіть геть не звичних для тебе форм. У цьому, вочевидь, і сила та призначення поета — полонити спраглих віршованого слова і дарувати їм нові й нові взірці справжньої поезії.

Що, власне, і робив лауреат Шевченківської премії Тарас Федюк, презентуючи в Одеській національній науковій бібліотеці, у рамках організованої нею щорічної Всеукраїнської виставки-форуму, дві останні книжки — «Кенотаф» (Київ, «Зелений пес», 2022) і ще із запахом поліграфічної фарби «Виднокрай» (Київ, «Гамазин», 2024). Говорив про те, як народжувалися ці книжки (а загалом їх у нього вже понад два десятки, й ось-ось вийде ще одна — прозова, мемуарна), читав наперед відібрані й позначені закладками, мабуть, улюбленіші, вірші (з деякими можете познайомитися нижче), відповідав на запитання, ну і, звісно, підписував щойно придбані шанувальниками примірники.

Нещодавно у видавництві «Фенікс» (Одеса) вийшла у світ поетична збірка Павла Козленка «На сивій бороді відображення часу».

Ім’я цього автора добре відоме не тільки землякам-одеситам та балтянам. Але з такої гарної нагоди коротко нагадаю про нього.

18 квітня така хвилююча зустріч нової книги з її читачами відбулася в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М. Грушевського. Роман Кракалія — член національних спілок письменників і журналістів України, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. Степана Олійника, ім. Івана Франка та Літературно-наукового конкурсу ім. Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету — презентував свою нову повість «Дніпрова октава», яка нещодавно вийшла у видавництві «Торговий дім «Преса».

У творчому доробку публіциста і письменника — «Причали Анатолія Ротаря» (1986), «Блукаючі острови» (2012), «Неви-знані герої» (2012), «Вернись на Золотий Берег» (2016), «Три барви Дунаю, або Чужий серед чужих, не свій серед своїх» (2017), «Автостанція» (2020) та інші книжки. Друкувався у журналах «Україна», «Сучасність», «Дзвін», «Горизонт», «Жовтень», «Літературна Одеса», «Море», у колективних збірниках та періодичній пресі.

Василь СИМОНЕНКО

Можливо, знову загримлять гармати…

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

До Одеської національної наукової бібліотеки завітав знаний поет, шевченківський лауреат Тарас Федюк. Це відбулося 14 лютого під час «Великої одеської бібліоночі», присвяченої Міжнародному дню дарування книг та Дню всіх закоханих.

Перед початком зустрічі «Поезія — це завжди неповторність…» наш гість люб’язно погодився трохи розповісти про себе та свою творчість. Як для повноцінного інтерв’ю часу було обмаль, та все ж вдалося чимало дізнатися.

Минає другий рік від початку повномасштабного вторгнення ординців в Україну. Наш земляк — письменник Сергій Мартинюк зустрів його в Ірпені, де живе й тепер, і першого ж дня, 24 лютого 2022-го, добровольцем приєднався до Сил територіальної оборони. Зі зброєю у руках став на захист Ірпеня, Київщини, Батьківщини. Двічі був контужений. Внесок балтянина в оборону Ірпеня заслужено відзначений медалями.

Але ж пан Сергій не тільки воїн, а й літератор. Тож уже в перші місяці відгукнувся на напад рашистів поезіями, які склали основу виданої того ж року збірки «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ». В одному з них він пише:

Народилася поетка на Вінниччині. Закінчила філологічний факультет ОНУ ім. І.І. Мечникова. Живе й працює в Одесі. У 2011 році вийшла друком збірка її віршів «У кожного своє «Я», у 2016-у — «У безодні смарагдові очі», у 2023-у — «З кишені між ребер». Публікувалася в газетах, журналах, альманахах, колективних збірниках.

Марина ЗАБУРАННА

Про щастя

Я хочу прасувати ці маленькі сорочки,
Які пахнуть сином і вечором у селі:
Спокійним, змореним, в очікуванні ночі.
Хочу ще один день побути на цій землі.
 
Творець вирішив, щоб я народилась людиною.
І поруч зі мною прекрасні: добрі чи злі.
І кожен — з довершених ліній
справжнісіньке диво!
Хочу ще один день побути на цій землі

Струшують дощ, лякаючи бджіл, гречки.
Істинна цінність життя — у самому житті.
Цвіркуни в очереті лаштують собі колиски…
Хочу ще один день побути на цій землі.

Пам’яті Василя Стуса

Сорок сім. Всього лише. А доля
Вийшла вже на фінішну пряму.
Заслання жорстоке і неволя
Вкоротили віку і йому,
 
Стусу Василеві, як Тарасу
Темно-безпросвітної доби.
Та не буде те підвладне часу,
Що для Неньки кожен з них зробив.

* * *

Накинувся завоювати
Москаль, а запевняв: «брати».
І намагався загнуздати
В свої московські хомути.
 
Як шкірила бандота ікла
І каркав хижо верховод —
Голодна шатія набігла,
Щоб поневолити народ.

Про нову книжку Таїсії Саприкіної

Вийшла п’ята книжка нашої шановної поетеси із Чорноморська Таїсії Саприкіної. Назва її — «На вістрі болю» — суголосна нинішнім кривавим, смертоносним подіям, розпочатим обезумілими ординцями сусідньої недоімперії.

Цьому болю співзвучне, чи краще — співзглядне, якщо можна так сказати, й оформлення обкладинки — якась маска ненависті і болю, який своїм вістрям пронизує і душу, і розум, і буття наше нинішнє. А цей біль підкреслений, вияскравлений тим, що книжка російськомовної поетеси написана українською мовою!

* * *

Від бабки Сашки чув не раз,
Казала: — Як ми тяжко жили!..
Прийшов у тридцять сьомім Спас –
Не було що, тож не святили.
 
Закрили церкву в Бучаї,
«Мітла» підмела геть комори.
Робили не чужі — свої,
У вікна зирили знадвору.

* * *

Таких сусідів краще би не мати —
У їхніх жилах чорна кров тече.
За звичай мають хижо зазирати,
Щоб згодом і привласнити чуже.

(Спогад-реквієм)

Літературна планида обдарувала дружньою прихильністю і професійною солідарністю (називаю за алфавітним ранжиром) Володимира Базилевського, Григорія Гусейнова, Івана Іова, Дмитра Кременя, Бориса Нечерди, Петра Осадчука, Дмитра Павличка, Миколи Петренка, Михайла Слабошпицького, Михайла Стрельбицького, Василя Фащенка, Тараса Федюка.

Змушений звузити ширше коло письменницького побратимства до апостольської дюжини. За півтора року повномасштабної російсько-української війни, у віковій самотності я найчастіше черпав саме в їх книгах духовну енергію, душеспасенну силу — в множинних автографах і збережених листах.

(1953 — 2019)

Атлантида під вербою

Українське
Над нами восходить
Сонце наших тривог і надій.
Українська
Мадонна народить
Нам Месію в журбі молодій.
І схилюся, дитя, над тобою…
Все віддам тобі — небо й ріку,
І сумний материк під вербою.
І коня — козаку!

* * *

У військовому шпиталі
Рози білі та червоні.
Їхні пахощі духмяні,
І зелені в них долоні.
У військовому шпиталі
Люди білі та зелені.

Добрий день, дорога редакціє! Пропоную вашій увазі несподівану добірку.

Перший вірш – про семінар молодих літераторів України, який щойно переступив грань свого 60-річного ювілею. Зберігся реєстр учасників цього представницького місячного форуму. Багатьох семінаристів уже нема серед живих. Іменем одного з учасників семінару Василя Стуса названа вулиця нашого міста. Треба сподіватися, що будуть і вулиці Бориса Нечерди, Миколи Вінграновського, Григорія В’язовського… Адже то була історична подія.