Матеріали з рубрикою «Література, поезія»

Переглядів: 5207

У болях і радощах буття

Уже перші збірки оповідань Василя Полтавчука — «Заповітне поле» (1984), «Чи залишиться таємницею?» (1991), «Руса коса до пояса» (1997) — означили його як самобутнього письменника, якому близьке сільське життя з його глибокою моральністю, людяними взаєминами, коли негідні вчинки не приховаєш від громади й осуду, а добро проростає доброю ж пам’яттю. Такий потяг не випадковий, адже дитинство та юність Василя Григоровича минули у селі Полянецькому Савранського району. Певна річ, це вплинуло на формування його особистості, як потім і роки навчання на філологічному факультеті Одеського університету ім. І.І.Мечникова, де він і зараз плідно працює на ниві літературознавства.

Нова книжка письменника «Іванові зяті», яка недавно вийшла друком в одеському видавництві «Астропринт», продовжує обраний тематичний напрямок, але на значно вищому рівні. Перед нами постає зрілий майстер художнього слова. І, безумовно, правий лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Василь Фащенко, який колись, згадуючи ім’я Максима Рильського, написав: «І хоча В. Полтавчук не поет, а прозаїк, мені здається, що належить він до мудрої школи нашого Майстра, до школи тих митців, що дослухалися голосів життя людського, не кодуючи, не зашифровуючи символами природних емоцій людини і її борінь у сфері духу. Особистостей, створених непоспішливим словом новеліста, інколи перейнятого елегійним смутком, чуєш і бачиш — у болях і радощах буття».

Переглядів: 8592

Ольга Кобилянська. Жебрачка

Сонячне тепле передполудне в червні.

Вікно моєї артистично урядженої кімнати стояло широко відчинене, а я сидів перед ним при столі до писання.

Один з найкращих, найдикіших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном. Великанська, на піраміду подобаюча, густо залісена гора взносилась під небозвід. Біля неї темний вузький яр різнородно формованих, залісених гір і скель. До того безпреривний шум соснових лісів, пригадуючий море, і повно сонця.

Переглядів: 6385

Роман Кракалія. Пам’ятаю ту весну...

(Уривок)

Бо тієї весни бабця зчаста посилала мене рвати по шанцях лободу з кропивою. Як лиш усміхнене сонечко жартома повитягувало за чубчики все, що лиш визирнуло з вогкої землі на світ Божий, та зазеленіли узбіччя доріг на нашому передмісті Клокічка, отоді й починалися наші діточі «жнива». Попідтинню та по шанцях, де лиш можна було, я збирав у торбинку ту зеленину. Не мала ніякого смаку — трава, та й годі. Але вдома — вдома то були правдиві легуміни. Бабця варила з тої трави ріденьку кашку, чимось присмачувала, і ми з меншою сестричкою щодень смакували тим їдлом. Було направду смачно. «Але не рви стару, лиш молоденьку, — наказувала бабця, — вона не так жалить і ліпше смакує». Та яка там стара! Не встигала вирости, як її з’їдали сотні й тисячі голодних ротів по всіх околицях… Угледівши здаля зелені хащики, ми бігли туди наввипередки, а кропива ж висока, густа, жалюща! Заки дістанешся до молодих пагонів, руки суціль у пухирях, ще й печуть вогнем. Часто по тих шанцях здибав таких самих, як я, «жниварів», по короткім часі ми всі здружилися й навіть придумали собі гейби забаву: змагалися, хто більше нарве, бо ж діти, звісно. Опісля скидали весь наш добуток на одну купу та ділили його на всіх: розкладали на однакові букетики — за числом душ у наших родинах. Справедливість у тому нашому діточому товаристві була найвищим мірилом людських чеснот. «Чемпіон», що мав найбільший «ужинок» — це фіксувалося на самім початку, отримував ще один букетик — ніби заохочувальну премію… Так «прополювали» ми не раз цілу нашу вулицю Бережанську та доходили аж до церкви.

Переглядів: 7234

Тарас Шевченко — мариніст

Дмитро Романович Шупта народився 1938 року в с. Курінька Чорнуського району на Полтавщині.
З відзнакою закінчив Кримський державний медичний інститут. Працював хірургом. Учасник руху опору в Україні 1960—1990-х років. В’язень сумління.
Автор понад 40 книжок лірики, сатири й гумору, віршів для дітей і музичних видань.
Заслужений працівник культури України.

З глибокої давнини до нас дійшли неймовірні легенди й перекази про наших пращурів-мореплавців, володарів Чорного моря, які виходили і в Середземне море і в Атлантичний океан. Тут варто згадати і походи князя Аскольда, коли його вої морем досягали Візантії і прибивали щита «на вратах Цареграда», й походи Сагайдачного на Кафу і на Синоп. На широких морських просторах наші славні запорожці почувалися господарями. Будучи не тільки вояками, але й відкривачами нових обріїв, вони зробили значний внесок до скарбниці світових знань.

Naviqare necesse est! Треба пливти!

Переглядів: 4840

Зустріч у лаврі

«Поїхав я тойді в Київ… і думав уже в Києві ожениться та й жить на світі, як добрі люде живуть…» — писав у роки солдатчини Тарас Шевченко своєму доброму другові Йосипові Бодянському. Ці його мрії розбилися об катастрофу 1847 року, коли почалися арешти кирило-мефодіївців… Чи могло бути інакше? Чи можливі у принципі для художника справжнє кохання, «справжня» родина? Над цими питаннями замислився одеський письменник Микола Суховецький, працюючи в ці дні над романом «Відважні скоморохи».

М. Суховецький навчався на філологічному факультеті Одеського університету, вчителював, працював редактором художньої літератури в Одеському міжобласному видавництві «Маяк», в одеських газетах. Він є автором книжок оповідань і повістей «Три кілометри від станції» (1977), «Хоро» (з життя болгар півдня Одещини, 1981), «З коханих рук» (1985), «Кімната для ігор» (1989), «Мистецтво копати картоплю» (2009), роману «Розигри» (2004); збірки віршів «Зустрічі нашої світло» (2001); дитячої книжки «Вірші для Христинки» (2005).

(Уривки з роману «Відважні скоморохи»)

* * *

Останнього дня квітня 1846 року Тарас Шевченко малював у Києво-Печерській лаврі для Київської археографічної комісії. Кілька годин поспіль працював олівцем, зробивши півдесятка замальовок, щоби потім вибрати кілька кращих сюжетів для відтворення у кольо­рах.

Переглядів: 7044

Сузір’я іллічівських авторів

Один у другого питаєм,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
Тарас ШЕВЧЕНКО.

Геніально просто окреслив наш Пророк оті вічні питання, які змушують нас мислити, дошукуючись правди й сенсу життя. Та є люди, які не тільки замислюються над цими словами, а й намагаються дати відповідь на них. Це — письменники, ті, хто глибше, гостріше відчуває дійсність, хто словом стверджує любов до рідної землі, до людей. До таких належать і члени нашого літературного товариства «Сузір’я».

Нещодавно ми презентували вже другий літературний альманах «Сузір’я». Всього — вісім авторів. Ми всі дуже різні за віком, за фахом, за інтересами, але об’єднує нас любов до України й до рідного слова. Як сказав В. Сухомлинський, «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова».

Переглядів: 1979

«Образ Одеси в слов’янських літературах»

Перша міжнародна наукова конференція з такою назвою відбулася недавно в нашому місті. Її організаторами виступили Міністерство освіти й науки України, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, його філологічний факультет та кафедра української літератури, філологічний факультет та кафедра філологічних досліджень Захід-Схід університету м. Білосток (Польща) та Одеський літературний музей, де, власне, й проходив цей форум.

Якщо заглибитися у підтекст цієї, без сумніву, непересічної події, то можна сказати, що нею жила вся Одеса, адже господарі подбали про те, щоб численні гості з усієї України та зарубіжжя побачили красу нашого міста, його визначні місця, відвідали музеї, картинні галереї, оперний театр тощо і склали щонайкраще враження про Одесу та одеситів.

Переглядів: 6947

Антон Михайлевський

Півонія в чаші землі

На дальніх просторах, на дальніх,
Де вишнями червень воскрес,
Велика, як тисяча Даній,
Лежить вона ширша небес.

Хто дав їй це ім’я жіноче?
Заплів у волосся гаї?
Купається місяць щоночі
У хрещених водах її.

Переглядів: 1656

Перекладач Андрій Євса

Євса Андрій Іванович народився 1 січня 1927 року в с. Іваниця Ічнянського району Чернігівської області. Закінчив Одеський державний педагогічний інститут іноземних мов.
Викладав англійську мову в школах, середніх спеціальних навчальних за­кладах, довгий час працював перекладачем, у тому числі в ряді країн за кордоном. Учасник війни, нагороджений орденом та медалями.
Переклав твори багатьох англомовних авторів, серед них: Річард Бах, Рей Бредбері, П. В. Вудгауз, Джон Гарднер, Джон Гендс, Джон Д. Карр, Еллері Квін, Агата Крісті, Стефан Лікок, Вільям Сароян, Ерік Сігел, Елвін Тоффлер та інші. (Кілька його перекладів пропонуємо сьогодні вашій увазі.)

Переглядів: 1343

Ми в Україні хворі Україною...

Цей рядок з вірша геніального українського поета Миколи Вінграновського прийшов мені на думку при читанні збірки поезій Дмитра Мартинюка «...І від олжі застережи».

Дмитро Мартинюк досі був добре відомий як правдивий, принциповий публіцист, досвідчений журналіст... Людина непростої долі. «Народився 1946 року на Івано-Франківщині. Зростав на Одещині, куди мусив переїхати разом з сім’єю внаслідок радянських репресій у Західній Україні». Це з автобіографічної довідки до збірки. А далі — семирічка, праця різноробочим в радгоспі, сільгосптехнікум, служба в армії, вища журналістська освіта в Києві. І журналістика... Нині видає цікавий літературно-художній, культурно-просвітницький та історико-публіцистичний журнал «Зоря вечорова». Має кілька книг публіцистики на болючі українські теми.

Переглядів: 1797

Подвиг Буші — в кожній душі

З незабутніми враженнями та бентежними почуттями повернувся з другого міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Русалка Дністрова», організованого Національною спілкою письменників України й профінансованого місцевими адміністраціями, що проходив на благодатній Вінниччині і в Придністров’ї.

У цьому яскравому святі були задіяні придністровські райони Вінницької області, а також Кам’янка та Рибниця ПМР. Загалом, цей фестиваль цілком вписується у єврорегіональну програму «Дністер», яка втягує у свою орбіту і шість районів Молдови. Всі ці регіони заявили про спільний намір розвивати свої території в європейському напрямку.

Переглядів: 1115

«...Як зів’януть крила — не полетить»

«Лють» — це роман, головним героєм якого є Нестор Махно. Перший же розділ починається з того, що Махно «долонями тис на скроні, бо шершнем гуділа лють, намірюючись звідти вихлюпнутися і одним покрутом помститися так, щоб здригнулася земля» . І в останньому, 23-у розділі Нестор у важких роздумах картає себе за те , «що нині, як загнаний вовчисько, сидиш отут на лаві і клацаєш зубами од люті…». Отже, люттю просякнутий увесь твір Г.Щипківського — і то люттю не лише ватажка вільного українського селянського війська: лютують червоні та білі вороги Махна, лютують його побратими, лютує південноукраїнський степ, лютує сам час нещадної війни 1917—1921 років, бо зійшлися у двобої прагнення одних до волі на власній землі, бажання других знову захомутати «бунтівних холопів», захланність третіх — очманілих від революційної тарабарщини — захопити «на дурняк» за допомогою надзвичайок, розвьорсток і комнезамів не ними вирощений хліб і до хліба.

Махновцям не було іншого вибору, ніж оцей: «Будемо його (біляка. — М.Л.) молотити, допоки не почервоніє, червоних гамселити доти, поки не побіліють»… То була люта доба, то була нелегка наша історія, її треба було пережити, й Україна трагічно пережила її, а Несторові Махну, талановитому селянському синові, хворобливому й аж ніяк не атлетичному, випало звалити на свої плечі тягар народної боротьби й заповнити свою душу цією спопеляючою люттю (великим болем виривається з його серця: «Я вже по груди в крові!») … А наш сучасник, знаний український прозаїк-патріот Геннадій Щипківський відчув, що не може пройти повз добу Махна й постать народного батька, не давши їм життя на просторі белетристичного твору.

Переглядів: 1577

Техногенна катастрофа в мозку і француженка з... бородою

 В Одесі побував один з найкреативніших мандрівників України Максим Кідрук — уже визнаний і досить популярний 29-річний письменник із Рівненщини. Цього разу — з презентацією своєї нової книги — першим українським технотрилером «Бот».

За визначенням, «технотрилер» — це жанр художньої літератури, що досліджує взаємодію людини з реально існуючими технологіями, а насамперед — фатальні помилки у цій взаємодії, що призводять до техногенних катастроф. Тобто «Бот» — це розповідь про катастрофи майбутнього, ті, які з’являться з невідомого й з якими людство не знатиме, як боротися. Письменник розповів, що батьком «технотрилеру» є Майкл Крайтон, автор «Парку Юрського періоду», і що після нього цю нішу так ніхто і не зайняв. Але не надовго, адже є Макс. «Я вважаю, що моє технічне минуле з двома успішно покинутими аспірантурами і мої подорожі дають мені право створювати книги такого жанру та в майбутньому зайняти цю нішу», — запевнив одеситів Кідрук.

 

Переглядів: 1448

«Таким поглядом можна і вбити...»

Таким поглядом можна і вбити…
Діставай свою табельну зброю!
Ну не вмію, як люди, любити!
Та й навчуся, мабуть, не з тобою…

Переглядів: 1243

«я правкраїнський явір»

Із циклу «У криниці серця»

1
Всевишній вітру посила тобі
що не повалить з ніг
а саме до снаги
він напина вітрило
щоб ти міг
пручатися стосило
вертатись на своя круги
нічого не бува запізно
як і зарано теж

Переглядів: 899

Вакансія, або «До столу трудящих»

Оповідання

По майже годинному очікуванні під редакторськими дверима непомітно й не знати куди вивітрилися всі хвилювання, пощезли страхи — пішли, певне, за водою отої річечки поза цим давнім будинком, яка часом забирає все, що погано лежить на її берегах.

Переглядів: 1003

«Вектор Катаржиного»

Так назвав свою вступну статтю до збірника поезії і прози «И награда, и отрада», яка щойно вийшла друком, відомий поет і перекладач Анатолій Глущак. До книжки увійшли твори вихідців і жителів села Червонознам’янка (Катаржине). Серед авторів — відомий письменник Іван Мавроді, поетеса Олена Гассій, а також Михайло Сизов, Наталя Штефків, Людмила Швацька, Галина Груздевич та Оксана Петрусенко-Мьоллер.

Ідея видання збірника з’явилася після того, як до мене прийшов Георгій Гассій і приніс фотографії для фотоальбому «Катаржине-2». У бесіді з ним з’ясувалося, що його племінниця Олена Гассій (1959—2002) писала вірші, але майже не друкувалася. Коли ж я прочитав її рукопис (а Олена по мамі й бабусі мала родове коріння в Катаржиному), у мене не залишилося сумнівів, що вірші треба видати.

Переглядів: 1079

Франсуа Брюн: «Поезія у Франції — явище елітарне»

Як зауважив Євген Євтушенко: «поет в Росії — більше, ніж поет». Відкривши дебютну збірку поезій Франсуа Брюна, що «тут-і-зараз» — в Одесі — працює над черговим твором, розумієш: поет у Франції також більше, ніж поет. Аби в читача не залишилося сумнівів щодо цього, на першу ж сторінку винесений натяк-епіграф, цитата письменника Іке Хідекеля: «Для встановлення порядку нема страшнішої бомби, ніж вірш». І ні з другої, ні з будь-якої іншої сторінки «бомби» на голови читачів не падають. Вони розриваються у серці: тук-тук-тук… Пришвидшене биття серця — ознака того, що поезія діє. Як саме вона «діє» і на кого, митець пояснив «Чорноморці» за чашкою кави…

— Історія світової літератури свідчить, що поетами стають у «ніжному» віці — ще в юнацтві. Ваша перша збірка поезій «Споглядання бідняка» була видана, коли ви вже пізнали смак життя — стали успішним бізнесменом. Що спонукало вас звернути на дорогу письменства?

— Насправді я теж починав «поетувати» юнаком. Однак тоді не був упевнений, що мої твори варті уваги широкого загалу. Та коли в тебе народжуються діти, ти розумієш, що повинен зробити для них щось по-справжньому вагоме. Принаймні, так було зі мною. Я згуртував свої твори в одну збірку поезій і надіслав їх до кількох французьких видавництв. Я зробив це «навмання», «навпомацки», бо не мав на той момент контактів жодного видавця й абсолютно не розумів, як саме поети себе «популяризують». І от, за тиждень, я мав відповідь — контракт з паризьким видавництвом. Це надихнуло мене зайнятися літературою всерйоз.

Переглядів: 4829

Один із легенди моря

До 75-річчя від дня народження письменника Олега Олійникова

Світовий океан носить у своїй суворій і ніжній водночас, космічній душі мільйони (а може, й мільярди!) легенд про свої скарби-таємниці. Серед них легенди про чудеса з кораблями, морськими тваринами та рослинами, про безнадійних мрійників-мандрівників і, звичайно ж, про моряків з отією ж самою морською душею, котру дарує океан і море... Всіх легенд не може обійняти людина. От хіба які крихти з тих привабних таїн розповість бувалий мореман-мореходець. На якусь мить сяйне йому чудо-диво! Та й зникне. Наче й не було. А душа усе пам’ятає.

Про деякі з отаких осяянь міг би вам, панове, розповісти письменник Олег Семенович Олійників. Адже народився він саме 14 січня 1938 року прямо на березі моря. Місцеві рибалки гучно вітали Семена Олійникова з таким прибутком. Хутенько зав’язали пуповину міцною ниткою з рибальської сітки. Живи, козаче! Це вам не диво? Близько двох тисяч літ тому саме 14 січня Ісусові Христу зробили обрізання. А тут, на березі Чорного моря, народився хлопчик з варязьким іменем Олег. І це вже була легенда моря. Точніше, її початок...

Батько хлопця був з чорноморських козаків, що не пішли на Тамань чи Кубань, а перебудовували Хаджибейський (Одеський) морський порт. Материне ко­ріння — рибалки, моряки. Та ще й подвижник українського театрального мистецтва М. К. Альбиковський...

Переглядів: 1030

Alarm

Новела

— От знову, чуєте? Чуєте, як вони вищать огидно?! Я вже не можу, не можу… Це божевілля якесь!..

    Пані Наталя затуляє вуха та щільно, по-дитячому заплющує очі. Я знаю: десь посеред міських кварталів не вгавають міліційні сирени, вони то затихають, то чутнішають, — певне, авто кривуляє поміж високих баштових забудов мешкального масиву.

За хвилю пані Наталя забирає долоні від вух. Очей не відкриває, і так стоїть, руки вгору, немовби віддаючи  себе на милість переможців, зі щільно стуленими повіками.

Переглядів: 995

Оглядаючись в минуле

На сторінках історії людської
є Золота Орда в Русі святій.
Немає України Золотої,
усупереч історії своїй.
Ну от немає. Викрали «вар’яти»,
присвоївши наш древній родовід,
як Яків первородство свого брата.
І де тепер ту спадщину шукати,
коли затерто історичний слід?

Переглядів: 6464

На Чернечій горі

Галина Могильницька — поет за своєю природою і вродою. Чи поеми пише, чи просто поезії, чи жорстко картає недолюдків — відкритих чи прихованих недругів України і всього українського.

Пригадую видану в Броварах книгу віршів «З непам’яті прикликана судьбою». У повній силі розвинувся, розцвів талант Галини. Були в мене й деякі застереження до окремих творів. Але її поезії, як морські хвилі, набігали нові й нові — мінливі, різнобарвні, різнохарактерні… Там пастельні тони (тепло відгорілих почуттів), там мудрість жіноча («Очі в очі — і мимо»), майже геніальна медитація у вірші «На Божих скрижалях»… Галина Могильницька — лауреат премії імені Василя Стуса. Рідко хто з поетів має таку нагороду.

Переглядів: 985

«Бо совість спочиває на тонкості гілля людського смутку...»

Поет Станіслав Конак — витончений і проникливий лірик з імпресіоністичним баченням світу людини і картин Всесвіту. Те бачення і світле, і водночас трагічно-болісне. Це засвідчують і психіко-філософські проблеми в розвитку людства, і безодні протиріч сучасного життя. Читачі, знайомі з Першою книгою поезій «Дух України», могли спостерегти згадані особливості художнього мислення автора.

Важливо, що поет однаковою мірою поринає і в суспільні проблеми, і в суто інтимні, найпотаємніші порухи духовного життя, особливості української ментальності. Вони розцвітають, поглиблюються в творах Другої книги поезій з тією ж назвою — «Дух України». Вияскравлюється усе це драматичною поемою (сатиричною казкою) «Червоний Журавель». Більшість творів раніше ніде не публікувалася. Вражає нерідко гострота спостережень.
На жаль, питання видання Другої книги дуже проблематичне.

Переглядів: 1164

«Я ще міг би рвонутись у гуркіт і дим...»

Віталій Костянтинович Березінський народився 8 листопада 1937 року в с. Іванів (Янів) Калинівського району Вінницької області. Закінчив філологічний факультет Одеського університету. І далі проживав в Одесі. Працював редактором на кіностудії, відповідальним секретарем обласної організації Спілки письменників. Потім — викладач української та зарубіжної культури в Одеській національній академії харчових технологій.

Автор багатьох збірок поезій, як-от: «Повінь», «Кольори граніту», «Автострада», «Запас висоти», «Рождение солнца» (в перекладі на російську мову), «Солоний камінь»...
У кращі світи поет відійшов 24 серпня 2011-го.

Переглядів: 1236

Незавершеність минулого

Про поему Дмитра Шупти «Колимські дівчатка»

Цьогоріч побачила світ поема Дмитра Шупти «Колимські дівчатка», задум якої виник 1995-го. Всі ці роки, зізнається автор, не давала йому спокою прочитана в газетній статті коротка інформація. Наша історія знає не одну трагедію, але прочитане виходило за рамки уяви, а шок від нього — навіть попри тривалий час — не минав. Тому перше, що звертає на себе увагу — це експресивна манера викладу, напружена нота, яка не спадає впродовж всього розгортання твору.

1949 року поблизу одного з колимських концтаборів за наказом Москви було потоплено в болоті близько трьох тисяч українських дівчаток віком тринадцяти-чотирнадцяти років — «чтобы некому было рожать бандеровцев». Цей злочинний акт, який цілком можна розглядати як прояв геноциду, був виконаний карателями з холодною педантичністю. Зображення цього вражаючого фрагменту національної трагедії розгортається автором в кількох площинах, коли художнє поєднується з публіцистичним, а безжально реалістичне включає метафоричну фантастичну символіку. Імперія-монстр постає гігантським червоним спрутом, який у свої хапалища загріб усе живе і неживе й тримає під своїм недремним контролем:

Переглядів: 977

Про що не знав малий Влодко

Новела

Портфель стояв на втоптаній доріжці — сливе на межі між двома городами: з одного боку вже повитикалися гострі кукурудзяні стрілки, з другого допіру з’явились округлі, ще зморшкуваті бараболяні листочки. Пташки весело раювали в кущах райдерева та перевертом ширяли понад землею. Цією стежиною хлопці вертали зі школи — властиво, ті, котрі мешкали «за капличкою». Були всі однокласники, а верховодив ними Юлік. О, той вже Юлік! Відмінник, якого вчителі «тягнули на медаль», бо таки ж не може випуск, навіть такий маленький, залишитися без медалі. Вся школа про те знала. Знав і Юлік, тому дозволяв собі багато що. Не раз, бувало, каже вчителька: «Заслуговуєш на тверду четвірку… або на п’ять з мінусом. То що ж тобі ставити?» На те Юлік, з міною роблено винуватою, скрушно зітхне: «Ставте — що ми з вами заслужили». «Але як же відмінникові ставити четвірку, хоч і тверду?» «Ет, скільки там тої школи!.. Скільки тих випускників… Ніхто ображатись не буде»…

Переглядів: 1590

«Поезії видіння осяйне»

Це назва однієї з натхненних поетичних збірок відомого українського літературознавця і поета Івана Максимовича Лисенка. Автор досліджень творчості О. Олеся («Поет з душею вогняною», 1999), М. Йогансена («Речник української культури», 2003), О. Коржа («Поет зболеного серця», 2009), М. Вороного («Лицар честі і краси», 2011), а також публікацій про І. Алчевського, Є. Маланюка, Т. Осьмачку, О. Лана, В. Мисика та інших знаних письменників; про кількох несправедливо забутих і репресованих поетів — така особистість цього автора вималювалась переді мною в останні кілька років...

Виявилося, що Іван Максимович не просто відомий літератор і до­слідник, а саме та людина, яка створила унікальну книгу — енциклопедичне видання «Словник співаків України». У 2011 році її видали. А пролежав рукопис ледь не 20 літ у «Музичній Україні». Там були відомості і про мою давню учительку — у минулому дуже відому співачку, що була на сцені партнеркою Фігнера, Собінова, Шаляпіна, Козловського та інших знаменитих співаків. Мовиться про Марію Гаврилівну Ковалевську-Ростовську. Диво! І мене, і свого часу Івана Максимовича ця харизматична особистість навернула до потужного сяйва мистецтва. Але зараз не про це. То інша розповідь...

Переглядів: 1169

Нові обрії «Сучасності»

Згадуючи про те, як у перші роки нашої Незалежності ми буквально тонули у невтримному водоспаді незнаної доти інформації, що почала відкриватися нам, як захоплювалися читанням, буквально відкриваючи для себе українську літературу у її найповнішому обсязі, незнане україн­ське мистецтво, нашу вкрадену, спотворену окупантами історію, мимоволі звертаєшся думкою до журналу «Сучасність». Доти ми знали про нього лише з радіоголосів, а хто був ще сміливіший — з нелегального самвидаву. Й раптом — ось він, доступний і фантастично цікавий, передплачуй, читай, багатій духовно, ідейно, ставай громадянином нової України — свідомим, активним її творцем. Журнал почав тоді виходити у Києві.

Збережені в особистій бібліотеці ті майже двадцятирічної давнини числа ще й сьогодні читаються з такою самою цікавістю, викликають майже такі самі думки, як і тоді. Але тоді ніхто й гадки не мав, що прийдуть лихі часи, коли редакції доведеться згорнути свою роботу через матеріальну скруту, коли українство почнуть заганяти у сучасну резервацію, коли зникнуть з продажу навіть і ті одиничні українські журнали та газети, які ще не втонули у морі україноненависництва… Оце твердять нам деякі мудрагелі: історія, мовляв, йде по колу, по спіралі… Та ні, це лише українська історія ходить по колу, бо так її водять, бо ми дозволяємо це, понад те — самим собі дозволяємо, щоби з нами отак поводились. А потім жаліємось одне одному на долю нещасливу, байдужо відпускаючи з власних рук своє щастя жити у вільній країні. В Україні українській…

Але у нашому нинішньому житті трапляються і приємні події — наче провісники близьких перемін. З другого півріччя нинішнього 2012-го журнал «Сучасність» виходить знову. Нещодавно читачі отримали спарене 7— 8 його число. Триває передплата. Отож про журнал, і не лише про нього, розповідає сьогодні головний редактор «Сучасності» Тарас ФЕДЮК, відомий український поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, наш земляк з Одещини.

Переглядів: 2620

Дмитро ШУПТА: «Без мови ми живем останню мить...»

Етюд  до  портрета

Дмитро Шупта народився у Курінці, що на Полтавщині. Колись чимале козацьке сотенне містечко, сьогодні — занурене у тишу село. Звивиста ріка Удай, яри, розлогі лани, урочища і високе небо — це той космос вічності, який у чистій душі не може не озватись поезією, але служити їй усе життя може далеко не кожний. Дмитро Романович народженому ще у дитячій душі почуттю служить все життя. Він — поет не за професією, не за приналежністю до Спілки письменників, а тому, що ним народився.

Постать поета завжди приваблює, така людина не може бути звичайною, мусить мати якусь таїну. Спостерігаючи за Дмитром Шуптою, я зрозумів його скепсис з приводу цього упередження. Він — людина, яка не тільки нерозривною духовною пуповиною пов’язана з рідною землею, але яка твердо стоїть на ній і нікому не дозволить посунути себе з неї. Народжений у 1938-у, він знає війну, голод, колгоспні трудодні, арешти і висилки батька, врешті-решт, будні Лук’я-нівського сізо не оминули і його. Та головне полягає у тому, що Шупта — той, хто постійно здійснював і здійснює себе: лікар-хірург, хірург опікового центру, мануаліст, травник.

Переглядів: 935

Торкнутися високих істин

Музика Баха, Моцарта, Гайдна завжди пробуджує у серці світлу радість. Побувавши кілька разів у Будинку-музеї ім. М. К. Реріха (вул. Велика Арнаутська, 47), ми з подругою мали щастя сповна відчути ту світлу радість.

Тільки-но увійшовши до експозиційної зали, звертаєш увагу на виставку малюнків школярів, об’єднаних спільною темою під назвою «Світло на воді». Вражає неординарний дитячий погляд на довкілля, велике розмаїття кольорів. У поєднанні з класичною музикою вони нікого не залишають байдужими.

Сторінка 5 з 6«123456»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net