Матеріали з рубрикою «Культура»

Завтра, 15 травня, о 16.00 Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О.В. Блещунова (вул. Польська, 19) запрошує на відкриття виставкового проєкту Юлії Данилевської «Бо вже той самий день, коли...».

Цей проєкт реалізується у рамках щорічної міжнародної акції до Дня Музеїв (18 травня), яка проводиться у понад 150 країнах світу. У 2026-у вона проходить під гаслом: «Музеї, що об’єднують розділений світ». Цей слоган підкреслює потужну роль цих закладів як мостів між культурними, соціальними та геополітичними розбіжностями. Як надійні громадські простори і місця навчання музеї сприяють мирному співіснуванню та взаємній повазі. Вони створюють середовище, де історії, предмети та люди зустрічаються, пропонуючи можливості для роздумів, обміну та спільного розуміння.

Найбільший дитячий кінофестиваль оголосив цьогорічну програму

12—21 червня відбудеться 13-й Чілдрен Кінофест — один із найбільших українських культурних проєктів для дітей і підлітків. Як і завжди, він буде повністю безплатним. Цього року подія стане особливою ще й тому, що свій 10-й ювілей відзначить Дитячий кіноконкурс — змагання юних режисерів та режисерок віком 7—14 років, яке проводиться у межах фестивалю.

Кінотеатральні покази про-йдуть у Києві, Дніпрі, Львові, Одесі, Чернігові, Полтаві, Хмельницькому, Житомирі, Вінниці, Запоріжжі, Тернополі та Луцьку. Відвідування потребує попередньої реєстрації — зробити це можна буде із 5 червня на сайті фестивалю (https://childrenkinofest.com/ua/schedule). Для реєстрації групи понад п’ять осіб варто звернутися до місцевого координатора. В Одесі фестиваль відбудеться в кінотеатрі «Сінема Сіті» (ТРЦ “FontanSky»). Регіональний координатор — Євген Дворський, тел. (097) 072-28-68.

3 травня Одеський палац дитячої та юнацької творчості «Біла акація» став центром великого мистецького свята. Тут відбувся обласний конкурс «Барви Одещини», який є частиною всеукраїнського фестивалю «Чисті роси».

Близько п’ятсот вихованців із семи закладів позашкільної освіти міста представили свої таланти у вокалі, хореографії, театрі, літературі, образотворчому та декоративному мистецтві.

19 травня сповниться 611 років від першої писемної згадки про Коцюбіїв – нинішню Одесу. З цієї нагоди 24 травня в місті планується «Коцюбіїв-фест».

Як зазначають ініціатори події — громадська організація «Одесі 600+», цей фестиваль — це маніфест про відмову від імперської міфології «заснування міста з нуля» у 1794 році на користь історичної правди: Одеса — це продовження Коцюбієва, міста, що століттями було частиною європейського цивілізаційного простору.

В Одесі стартував тур фентезі-трилогії Олени Кузьміної

У Музеї української книги Бібліотеки Грушевського відбулася презентація роману сучасної письменниці Олени Кузьміної «Змієві діти. Батьковбивця». Це пригодницьке фентезі, що поєднує політичні інтриги, гострий гумор і складні моральні вибори героїв.

Олена Кузьміна — авторка антиутопії «Проєкт «Лабіринт» та урбан-фентезі «Морок над містом». Вона – кураторка проєкту «Своя полиця», лекторка в Litosvita, Textoria та інших освітніх ініціативах, лауреатка конкурсу «Коронація слова» 2021 року в номінації «Вибір видавця», співведуча подкасту «Пішли писати» та менторка міжнародного письменницького кемпу «Write in Armenia». А ще – співзасновниця маркетингової агенції «Senses», власниця онлайн-школи Easy й акторка плейбек-театру психологічних імпровізацій «Під зонтом».

У романі «Змієві діти. Батьковбивця» йдеться про принцесу Маріт Фрейрську, змушену вийти заміж за султана Тінерії, щоб покласти край багатовіковій ворожнечі між державами. Її молодший брат Емріс, якого звинувачують у смерті короля, рятує сестру під час замаху і зустрічає магічного союзника з ворожої країни, що змінює його погляди на світ. Книжка торкається тем упереджень, відповідальності й морального вибору, а світ у ній побудований на протиставленні культур і вірувань, що впливають на дії персонажів.

Минулої суботи, 25 квітня, у приміщенні Грузинського культурно-освітнього центру «Іверія» в Одесі відбувся урочистий захід, присвячений Дню рідної мови. Подія також була присвячена пам’яті Бачо Бебії — грузинського воїна-добровольця, який віддав життя, захищаючи Україну від російської агресії.

День рідної мови у Грузії має особливе історичне й символічне значення. 14 квітня 1978 року масові студентські та громадські протести змусили радянську владу відмовитися від наміру позбавити грузинську мову статусу державної. Тоді багатотисячна демонстрація у Тбілісі стала актом гідності, спротиву й захисту національної ідентичності. Відтоді ця дата для картвельського народу є символом незламності і права бути собою.

У вівторок, 28 квітня, о 15.00 у відділі рідкісних видань та рукописів Одеської національної наукової бібліотеки відбудеться урочисте відкриття XV, ювілейного, Всеукраїнського конкурсу читацьких відгуків «Книголюб-2026».

Початок конкурсу приурочено пам’ятній даті в історії ОННБ — відкриттю читальних залів Одеської публічної бібліотеки, яке відбулося 27 квітня 1830 року. Підсумки нинішнього «Книголюба» будуть озвучені 30 вересня — у Всеукраїнський день бібліотек. Того ж дня відбудеться нагородження переможців з врученням премій від меценатів ОННБ, дипломів тощо.

Основою професійної музики Європи історично була церковна християнська музика у її різних конфесійних спрямуваннях, що відповідають національним традиціям і державним засадам. Й Україна тут не виняток. Вона є територіальною, культурною і духовною спадкоємницею Київської Русі, яка прийняла грецьке православ’я, і ця релігія утвердилася на наших теренах, ставши важливим елементом національної свідомості.

Щодо Одеси, то тут православна присутність сформувала у музиці цілу низку майстрів, які писали для церкви і через церковну творчість утвердилися у професійній діяльності. Це стосується, насамперед, Є. Маккавейського та С. Орфеєва. Перший зосередився саме на церковній музиці, тоді як другий, будучи випускником Одеської консерваторії у радянські часи, а згодом — професором і ректором цього навчального закладу (1951 — 1962), мусив зважати на тодішні реалії, й усе ж не поривав зв’язків із церковністю. Син священника, він як учасник Другої світової війни заслужив право на певну легалізацію своїх релігійних переконань і відіграв надзвичайно важливу роль у біографії багатьох митців нашого міста.

У березні представники Одеського національного морського університету відвідали одне із занять мовно-літературної вітальні «Дивослово», яке було присвячене дню народження легендарної поетеси Ліни Костенко. У читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки, що на вулиці Академіка Філатова, 1, панувала надзвичайно доброзичлива й творча атмосфера: учасники емоційно декламували безсмертні твори Ліни Василівни, відточуючи свої мовні навички через глибину українського поетичного слова.

У цій книгозбірні вже три роки поспіль щосереди збирається особлива спільнота. Тут не просто вивчають правила правопису — тут повертають собі національну ідентичність. Мовно-літературна вітальня «Дивослово» стала місцем, де українське слово звучить як маніфест незламності тих, хто все життя спілкувався російською, а сьогодні свідомо обрав шлях повернення до свого коріння.

У давнину вітряки стояли на високих пагорбах чи не біля кожного українського села і, ловлячи своїми широкими крилами вітер, приводили в рух важкі жорна, щоб перемолоти вирощене тяжкою працею зерно на житнє (для повсякденного вжитку) або пшеничне (до святкового столу) борошно.

Сьогодні вітряних млинів небагато залишилося. Кілька з них можна побачити у селі Пирогове під Києвом, де під відкритим небом зберігаються архітектурні пам’ятники з усіх куточків України. А от в робочому стані — лише один. У селі Будеї Подільського району. Його розмашисті крила височіють над мальовничими тутешніми краєвидами і за сильного вітру ще й сьогодні за десять годин можуть намолоти 10 пудів борошна.

Як у Балті вшанували Степана Олійника (1908 — 1982)

Раніше на Одещині у перші квітневі дні щороку проводили масштабний фестиваль «Степанова весна», який збирав сотні людей. Цьогоріч він мав би відбутися вже 45-й раз, але війна внесла свої корективи.

Та, попри це, головне збереглося — пам’ять. У Балті довели: навіть у складні часи культура і слово мають значення. Вони стають опорою, джерелом сили й віри. І поки звучать вірші Степана Олійника — живе і він сам.

2 квітня на подвір’ї Балтського ліцею №1 імені Олеся Гончара відбулося вшанування видатного українського поета-гумориста Степана Олійника. Тут, біля його погруддя, зіб-ралися учні, вчителі та жителі громади.

Директор історичного музею Петро Ткач наголосив: Балтська земля багата на людей, які прославляють Україну далеко за її межами. Серед них і Степан Олійник, який «усе життя присвятив боротьбі з людськими вадами через сатиру і гумор».

У Миколаєві створюють єдину цифрову мариністичну онлайн-колекцію з тематичних фото, творів графіки і живопису, стародруків та історичних документів, астрономічних і корабельних артефактів, які розпорошені по фондах восьми локальних інституцій. До зібрання також увійдуть спогади й усні історії миколаївців та їхні сімейні фотоархіви, що фіксують «живу пам’ять» про суднобудування, морський побут і відпочинок біля води в місті та регіоні.

Проєкт «Морська спадщина Миколаєва» покликаний об’єднати фрагменти морської ідентичності краю, особливо в умовах війни та недоступності моря для жителів Миколаївщини через тимчасову окупацію й безпекову ситуацію на південному узбережжі.

У Шевченківські дні відбувся XVІІІ відкритий обласний фестиваль-конкурс літературно-музичних композицій, моновистав та читців «Співець українського слова», який проводить Одеський обласний центр української культури за підтримки департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОВА.

Мала велику честь очолювати журі конкурсу, до якого також увійшли Валентина Вітос, директорка ООЦУК; Людмила Чернецька, заслужена артистка України; Ірина Сидорук, генеральна директорка Ukrainian Women Festival DIVA; Микола Діденко, завідувач науково-методичного відділу ООЦУК.

Мистецтво і війна зустрілися в його житті — й він творить із цього нові світи

24 лютого 2022 року — дата, яка назавжди закарбувалася в пам’яті кожного українця. Лише кілька цифр, але за ними — тисячі історій, переживань і випробувань. У них — тривога перших годин, біль втрат, гнів і водночас віра, що допомагає вистояти. Саме цього дня життя мільйонів людей розділилося на «до» і «після».

Ця межа — між мирним минулим і воєнною реальністю — стала основою персональної виставки художника й військовослужбовця Олександра Сімаченка «24.02.22. До і після», яка відкрилася 14 березня в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського.

Одеса зустріла 155-річчя від дня народження Лесі Українки низкою цікавих подій. Одна з них — вистава «Лісова пісня», показана 25 лютого в Акаде-мічному театрі юного глядача.

До репертуару Одеського ТЮГу ця вистава увійшла навесні 2019-го (прем’єра відбулася 4 травня) і відтоді прописалася в ньому як жива і тривожна розмова про речі, що не старіють, а не як пам’ятник шкільній класиці чи як урочисто винесений на сцену канон.

На освітній онлайн-платформі «Зрозуміло!» стартував безоплатний курс «Стратегія культурного розвитку Одеси». Він розроблений для всіх, хто хоче зрозуміти, скільки в знайомому образі міста, про яке знають навіть ті, хто ніколи тут не бував, є реальної історії, а скільки — усталених міфів і романтизованих сюжетів, що роками формували її сприйняття.

Одеса — місто зі складною історією та багатошаровою ідентичністю. Протягом десятиліть її образ формувався під впливом імперських міфів і культурних кліше. Тож новий курс пропонує фахову міждисциплінарну розмову про:

Якою  запам’ятається  Велика  Одеська  БібліоНіч-VІІІ

14 лютого, у Міжнародний день дарування книг та День закоханих, в ОННБ відбулася Велика Одеська БібліоНіч-VІІІ — щорічний просвітницько-розважальний захід, який впевнено посідає одне з чільних місць у календарі культурно-мистецьких подій нашого міста.

З теплом і ностальгією згадуємо дві БібліоНочі мирного часу, за ними — дві в карантинних масках, одну — напередодні російського вторгнення в 2022-у…

Й ось уже втретє відзначаємо БібліоНіч в умовах великої війни, тієї, якій за кілька днів буде повних чотири роки. Збагнувши, що українську армію не здолати, злочинна росія ще більше скаженіє — воює проти мирних людей, вбиває ракетами і шахедами, нищить житло, позбавляє світла, тепла, води і нічного сну. Нема в Україні людини, яка б не відчула цього на собі.

Але життя триває, і коли стріляють гармати — музи не мовчать, українці це довели.

24 лютого сповнилося чотири роки від початку повномасштабної війни. Напередодні цієї сумної дати у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії Бібліотеки Грушевського відбулася презентація нової документальної фотовиставки під назвою «Коли небо впало на землю: Південь України, 2022. Візуальний архів пам’яті».

Експозиція зібрана з приватних фотографій та письмових спогадів жителів південних областей України — Одещини, Миколаївщини та Херсонщини — про перші, найстрашніші, місяці після вторгнення росі-йських військ. Усі свідчення зібрані за підтримки проєкту «Документування України» Інституту гуманітарних наук (IWM) та згодом будуть передані на зберігання в Державний архів Одеської області.

26 лютого Україна відзначає День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У цей день у 2014 році у Сімферополі відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності України, організований Меджлісом кримськотатарського народу і низкою громадських організацій та активістів.

Що можна зробити сьогодні, допоки Крим не звільнено? Одна з відповідей — показувати світові, що нинішній стан справ не є природним для півострова, і більше розповідати про нього, про його історію, культуру та географію. Саме задля цього 20 березня у Варшаві відкриється виставка сучасного мистецтва «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим».

У мережі з’явилося короткометражне документальне відео з анімацією, присвячене історії єврейської громади Миколаєва й одному з найвидатніших фізиків XX століття Грегорі Брейту, чиє дитинство та юність пройшли в цьому місті.

Наприкінці XIX ст. єврейська громада Миколаєва була однією з трьох найчисельніших етнічних груп міста. Станом на 1897 рік вона складала майже 22% населення. Це була активна частина містян: від дрібних ремісників — шевців та кравців — до успішних торговців, лікарів і вчителів. Спільнота стрімко розвивалася, відкриваючи десятки молитовних будинків, шкіл-хедерів, благодійних і культурних установ.

У Палаці митрополитів у Софії Київській презентували виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація», центральною подією якого став показ картини «Взяття Христа під варту» («Поцілунок Іуди»), викраденої 18 років тому з Одеського музею західного і східного мистецтва.

У межах експозиції представлений врятований твір XVII століття, пов’язаний з ім’ям Мікеланджело Мерізі да Караваджо. У Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (ННДРЦУ) це полотно називають єдиним твором митця в нашій країні.

Влітку 2025-го в Одеському національному художньому музеї (ONFAM) відкрилася виставка «Плеяди: до 160-річчя Одеського художнього коледжу», яка ідеально втілює концепцію масштабного проєкту, що не просто висвітлює історію художньої освіти в Одесі, а на її прикладі розкриває складні періоди історії України.

Проєкт, який підготувала кураторська група у складі Миколи Лукіна, Валерії Наседкіної, Володимира Чигринця, Ольги Дзерик, Олександри Бондарчук та Аліни Одинець, охоплює період із 1865-го, коли була заснована рисувальна школа, до перших років незалежності України у 1990-х.

Культовість закладу безперечна, хоча нескінченні пертурбації її постійно випробовують. За цей час він неодноразово змінював назви та форми через політичні й освітні реформи імперського та (пост)радянського періодів.

Про основні моменти виставки та виклики з її непростого «побутування» з куратором ONFAM та викладачем Одеського художнього коледжу Миколою ЛУКІНИМ говорила критикиня Юлія МАНУКЯН. Повна версія розмови — на «УП. Культура» (https://life.pravda.com.ua) .

В Одесі презентували масштабний культурно-освітній проєкт ODESA ID, покликаний переосмислити та зміцнити українську ідентичність міста. Його головна мета — створити власну рамку самоусвідомлення Одеси як невід’ємної частини України.

«2026 рік ми присвячуємо темі української ідентичності. Одеса завжди була багатонаціональним і багатокультурним містом. Тут перепліталися різні традиції та культури. Але коріння Одеси — українське. Саме воно визначає її розвиток», — зазначив в.о. міського голови Ігор Коваль.

У Музеї української книги Бібліотеки Грушевського експонується виставка живопису Анни Носенко «Наш Південь». Це, по суті, художнє осмисленням Півдня України як простору сили, де кожен знаходить те, що його приваблює. Море, сонячні піски пляжів, глибоке блакитне небо, що стає ніжно-рожевим вранці чи золотим на заході сонця, смачні овочі й фрукти у сезон, колоритні базари, де можна це придбати, а іще почути новий анекдот із життя, посваритися жартома або й не на жарт…

Український Південь у творах мисткині постає багатовимірним і живим. Це — дунайські плавні й містечко Вилкове на воді, де мешкають рибалки, де човни — то не тільки засоби пересування, а й майже одухотворені істоти, що співіснують з людьми в житті та праці. Це лимани — великі й малі, солоні і прісні.

«Я, дружина Святослава Караванського, прошу його розстріляти, щоб припинити багаторічні страждання мого чоловіка та нескінченні конфлікти з адміністрацією».

І це не про зраду. Це про справжнє кохання, спільний біль та відмову від безкінечного приниження та переслідування радянською владою. Це про крайню форму любові, коли життя перетворене на інструмент тиску, а смерть — на єдиний спосіб повернути гідність. Це роздум про те, як насильство здатне зламати навіть найміцніші зв’язки, залишивши лише трагічну чесність…

6 січня відбувся музично-поетичний перформанс, присвячений дню народження Василя Стуса — «СТУСуємось в Одесі».

В українському публічному просторі Василь Стус досі часто залишається фігурою з підручника — важкою, трагічною, «бронзовою». Проєкт «СТУСуємось» запропонував інший формат: не оплакувати Стуса, а повернути його у сьогодення. Це перша в місті спроба говорити про поета-борця не як про шкільний канон, а як про радикально сучасний досвід свободи й відповідальності.

Одесо, дзвоники чуєш? Різдво вже поруч! І цьогоріч ми зустрічатимемо його так, як вміємо найкраще — разом!

25 грудня ГО «Вишиванковий фестиваль» запрошує одеситів та гостей міста на спільну коляду на узбережжі свободи — у місті, яке зберігає тепло, попри будь-яку погоду.

Того листопадового дня, попри вже відчутну осінню прохолоду, в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського панувала атмосфера тепла й затишку. Привітати одеську художницю Оксану Здоровецьку з відкриттям її персональної виставки «Воля в мені» зібралися колеги та шанувальники мистецтва.

Оксана Здоровецька — художниця з вагомим і впізнаваним творчим доробком, активна учасниця мистецького життя України. Як членкиня Національної спілки художників України та секретарка Одеської обласної організації НСХУ вона відіграє важливу роль у розвитку регіональної творчої спільноти. Її роботи вирізняються власним стилем і глибиною художнього висловлення й неодноразово представляли Україну на різноманітних виставках, артпроєктах і пленерах, демонструючи її індивідуальне бачення сучасного мистецтва.

У жовтні й листопаді відділ соціокультурної діяльності Бібліотеки Грушевського перетворився на справжній мистецький простір, наповнений барвами художніх робіт, теплом творчих ідей та багатством книжкових експозицій. Осінні місяці стали для відвідувачів часом натхнення, діалогу й занурення у світ українського декоративно-ужиткового мистецтва.

Так, 14 жовтня тут відкрилася перша персональна виставка художнього розпису тканини мисткині Ольги Дмитрієвої «Зустріч біля Сонця». Авторка — випускниця знаменитого художньо-графічного факультету Університету Ушинського, що дав Україні багато відомих митців. На виставці були представлені роботи з розпису тканини, передусім батик — декоративні панно, які відкривали світ настроїв, сонячної енергії та м’якого мерехтіння української символіки. Солярні мотиви, яскраві кольори й тонка робота з формою та фактурою демонстрували «динаміку трансформації» — поєднання академічної майстерності з індивідуальною естетикою одеської мистецької школи.

У День української писемності та мови в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М.С. Грушевського панувала особлива атмосфера — світла, урочиста, наповнена вдячністю і гордістю: книгозбірня відзначила своє 150-річчя — півтора століття служіння культурі, знанням і національній пам’яті.

Свято розпочалося виконанням Державного гімну України солістом Одеської опери Віталієм Смирновим. Емоційну атмосферу події створювала ведуча — народна артистка України Діана Мала. У своєму щирому зверненні вона відзначила, що нинішній ювілей бібліотеки офіційно визнано подією державного рівня згідно з постановою Верховної Ради №3536-IX, що підтверджує її важливу роль у культурному просторі країни.