Матеріали з рубрикою «Культура»

Коли все життя минає у творчості, котра приносить лише насолоду, а фактично — щастя творення, тоді творчий вік людини далеко не завжди співпадає з його фізичним віком.

Нещодавно народний художник України Альбін Гавдзін­ський відзначив 75-ліття своєї творчої діяльності. З цієї нагоди в Художньому музеї Одеси відкрилася його персональна виставка. Понад сто робіт різних років репрезентують творчість мистця, котрий давно став легендою одеського малярства. Це в основному твори з майстерні художника, адже кращі його роботи нині зберігаються в музеях багатьох міст — окрім Одеси, ще й у Києві, Москві, Cанкт-Петербурзі, Львові, Миколаєві, Севастополі, Херсоні… А також у багатьох приватних колекціях, зокрема в Австралії, у Великій Британії, Канаді, Росії, США, Японії…

На запрошення Одеського культурного центру Театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» показала у нашому місті свою чи не найкращу виставу «Швейк». Незважаючи на досить-таки захмарні ціни, вільних місць у залі практично не було.

Перед початком вистави народні артисти України Богдан БЕНЮК та Анатолій ХОСТІКОЄВ люб’язно погодилися відповісти на запитання кореспондента «ЧН».

Початок травня знаменний  не лише масовими гуляннями на природі, утвердженими радянською епохою. Є імена двох славних синів України, чиї здобутки та спадщину важко переоцінити. Це Іван та Юрій Липи, діяльність яких пов’язана з різними регіонами нашої країни.

На початок травня припадає день народження Юрія. Втім, де б не згадувалося ім’я сина, завжди нерозривно можна почути про батька. І навпаки. Батько, Іван Львович Липа, народившись у Керчі, пов’язав свою долю із Слобожанщиною — Харковом, Півднем України — Одещиною і власне її центром. Син, Юрій, народившись у Полтаві (що так і залишається дискусійним фактом), пройшов процес становлення як особистості в Одесі, долучився до багатьох починань у Кам’янці-Подільському, Варшаві та інших містах. Смерть зустрів на Львівщині, де і похований.

«Друге Відродження світового мистецтва» — саме так охрестили ЗМІ проект «Post-vs-Proto-Renaissance» одеської художниці Оксани Мась, представлений торік на престижному Венеціанському бієнале. Тоді-й-там, торік на всесвітньо знаному святі мистецтва у Венеції, щодня понад дві тисячі людей простоювали у черзі, аби побачити ці «ворота в рай, створені з гріхів». Тепер таку нагоду мають і одесити: грандіозну інсталяцію «Вівтар націй» — продовження проекту «Post-vs-Proto-Renaissance» — презентували на Грецькій площі.

Тепер і до кінця літа на місці непрацюючого фонтану — копія фрагмента Гентського вівтаря відомих фламандських художників ХV сторіччя братів ван Ейків, складена з 250 тисяч писанок, прикріплених на 5 панно заввишки 12 і завширшки 18 мерів. У розписі дере­в’яних яєць — основи мозаїчної композиції — взяли участь представники різних верств населення, різного віку та віросповідання — від ув’язнених до монахів, від дітей до пенсіонерів — усі охочі із 42 країн світу. На прохання мисткині всі вони зображували власні гріхи, сподівання та мрії. В Україні писанки для цього проекту розписували професійні писанкарі, малеча та діти-сироти. На думку Оксани Мась, кожен, хто розмалює таким чином хоча б одне яйце, очистить душу та переживе трансформацію свідомості, адже усвідомлення гріха — це початок каяття…

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», нещодавно Одеській музичній академії ім. А.В. Нежданової, знаної на весь світ своїми випускниками, присвоєно статус «Національна».

Наприкінці травня з цієї приємної нагоди відбулися урочистості. Приймаючи вітання, ректор академії, доктор мистецтво­знавства, професор, заслужений діяч мистецтв України Олександр Сокол розповів про ту підтримку, яку надали колективу на шляху до нового статусу низка народних депутатів і державних діячів, що виступили з відповідним клопотанням перед урядом.

Соціологічна група «Рейтинг» представляє спеціальний проект «Народний ТОП», який складатиметься із серії досліджень визначення кращих з кращих. Особливість методики полягає у тому, що респонденти не отримують жодних списків чи підказок, люди висловлюють свою думку, відповідаючи на відкриті питання, називають тих, кого вони знають і шанують.

Згідно з результатами дослідження «Видатні українці всіх часів», проведеного у травні, абсолютна більшість опитаних назвали серед найвидатніших Тараса Шевченка (58,7%), Лесю Українку (22,5%) та Богдана Хмельницького (20,1%). До першої десятки також увійшли Іван Франко (12,7%), Віталій Кличко (10,8%), Михайло Грушевський (7,7%), Григорій Сковорода (5,7%), Іван Мазепа (5,6%), Степан Бандера(4,3%) та Ярослав Мудрий (3,8%).

Подвійний концерт Національного одеського філармонійного оркестру під орудою Хобарта Ерла відбувся 16 і 17 травня в обласній філармонії. У ньому взяли участь представники відомої династії Гілельсів-Коганів, сімейний дует матері і сина — піаністки Ніни Коган та скрипаля Данила Мілкіса (Москва, РФ).

Відкрився концерт фрагментом музики до драми «Розамунда» Ф. Шуберта з пружною танцювальною першою частиною і ніжно-мрійливою другою. Її змінив мінорний Подвійний концерт для фортепіано, скрипки та струнного оркестру

Уже п’ятнадцять років поспіль в Одеській музичній академії ім. А. В. Нежданової, якій нещодавно підвищено статус з «державної» до «національної», відбуваються міжнародні науково-творчі конференції «Трансформація музичної освіти: культура і сучасність». Ось і цього разу вчені-музикознавці з вищих навчальних закладів України, Росії, Польщі, Хорватії обговорювали тут питання, пов’язані зі збереженням і розвитком музичної культури та освіти.

До учасників поважного зібрання звернувся проректор з навчальної роботи Одеської національної музичної академії, доктор музикознавства Олександра Самойленко:

— Сьогодні, коли ми говоримо про трансформацію музичної освіти, ми маємо на увазі збереження кращих традицій у вивченні музики. Пишемо «трансформація» — маємо на увазі «традиція», говоримо «зміни», а маємо на увазі «пам’ять». І це правильно, тому що пам’ять — одна з головних якостей людини. Для української культури, для української музичної освіти сьогодні, як ніколи, важливо зберегти свої традиції. Освіта — це набуття певної кваліфікації (від англійського слова кваліті — якість), тож якість освіти повинна бути гідною.

Громадська ініціатива «100 книжок для сільської бібліотеки» продовжується. Одним з перших міст, які долучилися до цієї шляхетної справи, була Одеса, а точніше — Український клуб Одеси, який приєднався до цієї загальнонаціональної акції  23 квітня, у Міжнародний день книги.

Відтоді чи не щодня одні приносять сюди, на вулицю Катерининську, 77, книжки зі своїх домашніх бібліотек, інші — телефонують з метою поповнити громадські бібліотеки з цього рухливого фонду.

Громада може все — якщо захоче, якщо знайдеться небайдужа людина — ініціатор, промотор, ентузіаст, називайте, як хочете, — хто першим кине гасло й першим почне втілювати його в життя. Ось так і стала київська письменниця Міла Іванцова ініціатором нині вже всеукраїнського руху, який отримав назву «100 книжок для сільської бібліотеки».

У світі Йосип Райхельгауз знаний як московський режисер, та при нагоді він завжди наголошує на своєму одеському корінні. І тому коли ЗАТ «Пласке» запропонувало митцеві видати книгу спогадів про рідне місто, назва збірці була підібрана ним характерна — «Одеська книжка». Нещодавно видання презентували у Золотій залі Одеського літературного музею.

Ще хлопчиком майбутній режисер познайомився з Василем Васильком та Володимиром Бортком. Першому, художньому керівникові Українського театру, як і другому, художньому керівникові Російського театру, Райхельгауз зобов’язаний вибором професії. Про те, що він зростав у «золотий період» одеських театрів, і йдеться у його новій книзі.

...Добігав кінця 1790-й рік. Річ Посполита нагадувала закупорений казан, що кипить. Трішки більше пари — і його рознесе на друзки. Польське дворянство це відчувало й шукало порятунку. Аби попередити загибель країни, тверезі голови однієї групи запровадили низку соціальних змін, що надавали куці громадянські права міщанам, ремісникам, селянам. Інша група чинила спротив, бо це принижувало гідність шляхти, обмежувало дворянські привілеї.

Прогресисти й консерватори дискутували поміж собою вже кілька років. Й ось сталося те, чого так боялися Петербург і Берлін: 3 травня 1791 року Сейм прийняв нову демократичну Конституцію, згідно з якою всі питання надалі вирішувалися більшістю голосів. Відтепер міщани могли обирати до Сейму своїх посланців, мати власну землю, займати високі офіцерські, чиновницькі та духовні посади. Король Польщі пристав до прогресистів, хоча їхня боротьба з конфедератами тривала й надалі.

Уже кілька років поспіль у ці травневі дні у виставковій залі Національної спілки художників України відкривається вернісаж з нагоди прекрасного свята — Дня Матері.

Митці приносять свої кращі роботи, а саме відкриття виставки відбувається нетрадиційно й цікаво. Це, як правило, зібрання людей, близьких за життєвою позицією, за способом мислення, що сповідують гуманістичні ідеали українського національного відродження. Відбувається щось на зразок невеличкої конференції, але без трибуни та нудних доповідей. А запрошує гостей незмінний куратор та промоутер цього дійства Сергій Савченко, заслужений художник України, член правління обласної організації НСХУ. Своїми цікавими повідомленнями такі виставки відкривали майстри красного письменства, науковці, музиканти, краєзнавці, педагоги — люди, котрі досягли певних успіхів у своїй сфері та котрим є що сказати.

28 червня уже вдруге свої обійми розкриє найтриваліший музичний фестиваль Європи — Summer Sound Griboffka International Music Fest’12.

Імпреза (і це відбудеться вперше в Україні) триватиме понад два місяці! Більше того, самому фестивалеві передуватиме Euro Football Music Fest, який відбудеться одночасно з Чемпіонатом Європи з футболу. А увінчає грибівське літо тематичний (організатори обіцяють — грандіозний) тиждень наприкінці серпня.

Ці слова з Євангелія від св. Матвія, винесені у заголовок, — один із близько чотирьох тисяч афоризмів, вміщених у новій книзі Євгена Акимовича «Європейська культура в афоризмах і висловах» (Одеса: Прес-кур’єр, 2012. — 488 с.)

Невтомний дослідник історії української культури Євген Акимович, давній друг нашої газети, нещодавно порадував книголюбів новою своєю працею — «Європейська культура в афоризмах та висловах». Видання подібного ґатунку завжди привертають особливу увагу читачів і неодмінно займають місця на їхніх книжкових полицях.

Образні і влучні вислови ще називають «крилатими». Це означення приписують легендарному давньогрецькому поету Гомеру. Під такою назвою — «Крилаті слова» — відомі книжки німецького вченого Г. Бюхмана (1864), російських дослідників Марії і Миколи Ашукіних, твір яких був не раз доповнений і перевиданий (1955. 1960, 1966, 1988). Читачам, певно, відомі й такі книжки «1000 крилатих виразів українською мовою (1964), «Крилаті слова в українській мові» (1975), «У світі крилатих слів» (1976).

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 24 — 26 травня в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького пройде ХІІІ Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині».

Програма заходу насичена подіями, які, запевняють організатори, порадують справжніх книгоманів, поціновувачів високоінтелектуальної продукції. Насамперед, слід виокремити передачу в дарунок бібліотеці рідкісних книг релігійного змісту — «Тріодіона» та «Евангеліона», виданих у Львові в XVII ст.; презентацію видавничого проекту «Арт-економі» (виготовлення книг цифровим офсетним друком від 5 примірників); проведення «круглого столу» «Українське книговидавництво-2012» за участі провідних спеціалістів галузі.

Журнал «Сучасність» відроджується

Журнал «Сучасність» — один з найстаріших та найавторитетніших українських «товстих» періодичних видань. Часопис почав виходити 1961 року спочатку в Німеччині, потім — у Сполучених Штатах, а від січня 1992-го — в Україні.

Біля витоків «Сучасності» стояли такі відомі літератори, громадські діячі, як І. Кошелівець, В. Бургард, В. Барка, В. Кубійович, І. Лисяк-Рудницький, У. Самчук, Ю. Шевельов, Б. Рубчак, Б. Бойчук, В. Вовк та багато інших славетних українців.

Уже від перших своїх чисел журнал став популярним не лише в діаспорі, а й — підпільно — в Україні.

Можливо, це тільки збіг, але тепло в Одесу прийшло одночасно з XVIII міжнародним фестивалем «Два дні і дві ночі нової музики», який 21 — 23 квітня перетворив сцену одеської філармонії у світовий культурний центр.

Весна — це завжди відновлення, й тому фестиваль «2Д2Н», який є одним з передових напрямків у розвитку і пошуку нових шляхів у світовій музичній культурі, надзвичайно їй співзвучний. Цьогоріч, утім, як і в усі попередні роки, у програмі фестивалю було багато екзотики, починаючи з традиційного вже виступу монгольської співачки Самдандамби Бадамхорол, яка вразила так званим «горловим співом», коли звук голосу набуває цілком незвичної сили і тембру. До речі, на нинішньому фестивалі цю ж техніку продемонстрував і співак Андреас Фішер з німецького ансамблю Neue Vocalsolisten, виконуючи твір для баса американського композитора Елліота Шарпа «Порох і попіл», написаний у 2011 році. Традиційним для фестивалю стало і виконання цим ансамблем п’єси «Безхатько» американського композитора Тоні Конрада. Баритон Гільєрмо Андзорена розлігся на простеленому на сцені спальному мішку і, лежачи, відповідав на репліки перехожого — тенора Мартіна Надь.

Людське тіло, а не тільки голос, як музичний інструмент представила у своєму музичному перформансі на фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики» Елізабет Шимана.

Впродовж багатьох років вона працює з голосом, тілом та електронікою, займається розробкою інтерфейсів і технологіями використання магнітних полів, а також співпрацює з австрійським «Кунстрадіо» та московським «Термен-центром». Її твори виконувалися в багатьох європейських країнах…

Того теплого вечора 29 квітня у ресторані-клубі «Бернардацці» було гамірливіше і святковіше, ніж завжди. Тут зібралися провідні одеські джазові виконавці, педагоги, критики і просто шанувальники цього музично-естрадного мистецтва, щоб на одній хвилі з колегами, однодумцями із 195 країн світу, що входять у ЮНЕСКО, вперше відзначити Міжнародний день джазу.

Відкриваючи вечір, ведуча Олена Шевченко зачитала привітальний лист генерального директора ЮНЕСКО: «Джаз упродовж усієї своєї історії завжди був фактором позитивних соціальних перетворень, він залишається ним і сьогодні. Ось чому ЮНЕСКО проголосила Міжнародний день джазу. Ця музика … говорить мовою свободи, яка має істотне значення для всіх культур. ЮНЕСКО керується такими ж цілями у своїх зусиллях з наведення мостів діалогу і порозуміння між усіма культурами і суспільствами...».

«Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки...»

Так починається повість «Кайдашева сім’я» українського письменника-класика І. Нечуя-Левицького. Погодьтеся, якщо поміняти назву міста і річки, то перед очима постане краєвид, дуже знайомий ананьївцям... Це відчуття схожості не покидало глядачів під час всієї вистави, прем’єра якої відбулася наприкінці квітня в районному будинку культури.

Як уже повідомляли «ЧН», 24 — 26 травня Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького спільно з Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів проводить загальнодержавну культурно-просвітницьку акцію — ХІІІ Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».

Символічно, що нинішній книжковий форум проводиться у День слов’янської писемності і культури, який встановлено указом Президента від 17 вересня 2004 року на вшанування пам’яті рівноапостольних Кирила та Мефодія. Натхнення та оптимізму на успішний розвиток подій у царині культури, зокрема у книговидавничій та бібліотечній справі, додає проголошення главою  держави 2012-го Роком культури та відродження музеїв.

Так зветься народний хор, створений дев’ятнадцять років тому в Суворовському районі міста Одеси. Ініціаторами заснування цього колективу стали здебільшого ветерани війни та праці. За всі його досягнення слід дякувати професійній майстерності художнього керівника Олександра Устиновича Мосійчука.

Упродовж майже двох десятиліть виступами хору насолоджувалися тисячі людей: школярі, студенти, інваліди та літні люди з інтернатних закладів, просто мешканці міста-героя. Поважні хористи звикли називати один одного побратимами: «Хто в боях дні і ночі зазирав смерті в очі на кривавих дорогах війни». На жаль, таких стає дедалі менше. На зміну їм приходить молодша генерація — закохані у пісню «діти війни».

Названі переможці премії імені Ростислава Палецького за 2012 рік

Визнаний майстер декоративного розпису Ростислав Палецький всією душею любив Україну. У його роботах яскраво постають герої національних визвольних змагань, колоритні персонажі творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Івана Котляревського… Та й просто коли на його малюнках розквітали лише одні дивовижні квіти чи походжали казкові птиці, відчувалося, що і в них грають струни української душі.

Палецький щиро і справедливо вірив, що люди в Україні напрочуд талановиті (це його стараннями у селі Троїцьке Любашівського району було відкрито школу декоративного розпису), намагався передати свою любов до народної творчості, національних традицій і звичаїв іншим. І глибоко символічно, що зоряним шансом для визнання нових талантів стала саме премія імені Ростислава Палецького, ініційована Одеським обласним центром української культури за підтримки управління культури і туризму облдержадміністрації та громадської організації «Інтелектуальний форум».

Представляти Юрія Андруховича якось незручно. Адже про нього вже стільки написано і сказано, що й годі. Його поетичні та прозаїчні твори, переклади і публіцистика постійно обговорюються, критикуються, цитуються. Про письменника говорять, говорять, говорять…

Останні два тижні він перебував у турі містами України, де презентував нову книгу «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики» — 111 історій про 111 міст, у яких йому довелося пережити приємні й не дуже, але завжди унікальні інтимні — в широкому значенні цього слова — моменти.

Одеський національний театр опери та балету порадував глядачів новою подією — гала-концертом «Феєрія балету», створеним молодими хореографами та артистами театру. Цей концерт поєднав у собі номери класичного та сучасного репертуару, фрагменти класичних балетів у постановці великих майстрів минулого, роботи іменитих сучасних хореографів і постановки молодих танцівників театру.

«Феєрія» у перекладі з французької — чарівна країна, й одесити отримали непересічну можливість проникнути у чарівну країну цього виду мистецтва, побачити його багатогранність, відчути розмаїтий і неповторний світ танцю, завісу до якого відкрили для нас одеські артисти.

Молоді солісти Одеського національного театру опери та балету Терада Мідорі та Окава Коя стали лауреатами ХІІ відкритого конкурсу артистів балету імені Катерини Максимової «Арабеск-2012», що проходив у російському місті Перм у квітні, повідомляє прес-служба театру.

Окава Коя отримав першу премію серед чоловіків, Терада Мідорі стала лауреатом премії імені Галини Уланової за духовність танцю, а також розділила другу жіночу премію з танцівницею Христиною Андреєвою з Казані. Окрім того, їх дует отримав спеціальну премію Катерини Максимової та Валентина Васильєва.

Одеський театр опери та балету наважився поставити одну з найскладніших з-поміж найпопулярніших опер — «Дон Жуан» В.-А. Моцарта. 28 квітня, 4 і 16 травня, а також 3 червня у рамках Міжнародного фестивалю мистецтв відбудуться прем’єрні покази.

Постановкою спектаклю займався один з найзатребуваніших у світі оперних режисерів, народний артист Росії Юрій Александров спільно з художником, заслуженим артистом Росії В’ячеславом Окунє­вим. Музичний керівник постановки — головний диригент театру Александру Самоїле.

«Людина не може без коріння. Лише тоді їй спокійно і впевнено живеться на землі, коли вона знає, що наслідує створене до неї, що зв’язки ці не обірвуться тому, що саме вона ланка в ланцюгу людства».

Р. М. Палецький.

26 квітня в рамках Народної академії творчості об 11.00 відбулося відкриття виставки робіт майстрів народної творчості Одещини — лауреатів та стипендіатів премії імені Ростислава Палецького та урочисте нагородження переможців. Захід приурочений до 80-річчя від дня народження нашого талановитого земляка, чиє життя обірвалося у розквіті літ за досі не з’ясованих обставин.

Творчий прояв художника нечасто має такі чітко окреслені часові межі і є таким індивідуально виразним, як це можна бачити в долі Ростислава Михайловича Палецького. Рівно десять років активної повно­цінної творчої праці відпустило йому життя, десять років, які сконцентрували в собі і винесену з батьківського дому любов до рідної землі та її історії, і пристрасть до малювання, що зайнялась з того часу, як він пам’ятав себе, і силу та ніжність українського слова, яким він володів образно й досконало.

Журнал «Сучасність» відроджується

Журнал «Сучасність» — один з найстаріших та найавторитетніших українських «товстих» періодичних видань. Часопис почав виходити 1961 року спочатку в Німеччині, потім — у Сполучених Штатах, а від січня 1992-го — в Україні.

Біля витоків «Сучасності» стояли такі відомі літератори, громадські діячі, як І. Кошелівець, В. Бургард, В. Барка, В. Кубійович, І. Лисяк-Рудницький, У. Самчук, Ю. Шевельов, Б. Рубчак, Б. Бойчук, В. Вовк та багато інших славетних українців.

Щойно надруковане дослідження краєзнавця Олександра Павленка «Пращури українців і сучасність» (видавництво «ІНВАЦ») з’явилося в книжковій крамниці на Троїцькій, 77. Як зазначено в анотації, новітні часи суверенної України «покликали до неординарних підходів у висвітленні вітчизняної історії, до з’ясування проблем походження українців і нового бачення цього явища та вияву впливу інших циві­лізацій і народів на становище української нації». Дослідження є новітнім за глибиною погляду і має зацікавити молодь та всіх залюблених в історію Батьківщини.

У самому початку автор своєрідно досліджує походження українського слова «козак», яке в шкільному підручнику трактується як тюркське, хоча світова наука довела, що мовою санскриту — прамовою білої раси і сакральної для індусів — це означає: лицар, захисник, де є навіть ім’я Іван — «улюбленець богів», і Тарас, яке лелеги з Гіпербореї занесли в сучасну Грецію з тим же значенням.