Матеріали з рубрикою «Культура»

Завершився п’ятий Міжнародний конкурс піаністів пам’яті Еміля Гілельса

Конкурс проходив при повних залах: одеська публіка тепло вітала учасників змагання — піаністів, що прибули з 13 країн світу. Зважаючи на високий рівень підготовки учасників, члени журі назвали його «конкурсом лауреатів конкурсів».

27 жовтня у залі Одеської філармонії відбулося вручення нагород переможцям. Першу премію та золоті медалі отримали одразу троє учасників — Хідака Шіно з Японії, Лев Терсков та Анна Цибульова з Росії.

Сказати, що Одеса — одне з улюблених міст Григорія Гусейнова, значить — образити цю даму. Отож, це таки улюблене місто українського письменника та редактора з Кривого Рогу. «Кур’єр Кривбасу» — так називається створений ним уже далекого 1994 року журнал (література, культурологія, політика, народознавство). Наші читачі, безсумнівно, знають про цей часопис — бодай з публікацій у газеті. Та нагадати не зайве. І можна лише подивуватися,  беручи до рук нову книжку Григорія Гусейнова або ж свіже число журналу «Кур’єр Кривбасу», подивуватися й захоплено подумати: та коли ж він усе це встигає? А таки ж встигає!

Зовсім недавно Григорій Гусейнов знову побував в Одесі. Цього разу — не в пошуках слідів перебування тут славетних українців (або ж відомих діячів, чиє життя і творчість пов’язані з Україною) для нової книги-дослідження. У книгарні-кав’ярні по вул. Катерининській, 77, просякнутій пахощами доброї кави та книжковим духом (українських книжок, завважимо), а точніше — у конференц-залі на третьому поверсі Українського клубу Одеси, у прихильному колі одеських колег, друзів, допитливої молоді, письменник і редактор презентував свіже число журналу «Кур’єр Кривбасу».

Галерея НТ-Арт (Лідерсовський бульвар, 5) презентує виставку нових творів відомого одеського нонконформіста Віктора Павлова — «останнього із могікан андеграунда», як нині визначають його унікальність на тлі постмодерного мистецтва початку ХХІ століття.

У Віктора Павлова є своє коло шанувальників серед одеситів. Його люблять, а кого любиш, то, певною мірою, привласнюєш, вважаєш частинкою себе, відповідно і розумієш предмет любові по своєму. Було цікаво спостерігати, як під час відкриття виставки мистецтвознавці, колекціонери й особи, не надто наближені до мистецтва, у змагальному режимі характеризували персону і творчість художника, який сторониться об’єднань та спілок і справді є неповторним, феноменальним явищем на горизонті сучасного мистецтва Одеси й України.

Творчість Віктора Павлова через індивідуальний досвід своєрідно акумулює естетику і філософію архаїки, античності і Ренесансу, християнську міфологію і Фройдівське вчення психоаналізу. Він не сприймає час лінійно, всі епохи у нього переплітаються із сучасністю. У минуле митець вживається, осягаючи тип мислення і цінності попередніх епох. Він сприйняв ренесансну концепцію художника-універсала, який не знає обмежень у своєму прагненні пізнання світу: філософія, література, історія, психоаналіз, дарвінізм, музика — це далеко не повний перелік сфер інтересів цієї людини неспокійного, допитливого розуму. Але провідним залишається мистецтво. Давню суперечку митців Павлов вирішив на користь живопису.

Приємним сюрпризом для меломанів стало відкриття малої сцени Одеської опери «Бельетаж», що відбулося у рамках фестивалю, приуроченого до 125-ї річниці відкриття театру у будівлі, спроектованій архітекторами Фердинандом Фельнером і Германом Гельмером.

Головний диригент оперного Олександр Самоїле розповів, що у багатьох театрах світу існують так звані малі сцени, і в Одеській опері вона також існувала в первинному варіанті — з часом її перебудували під кабінети. Необхідність малої сцени у театрі очевидна. Насамперед, це гарна можливість для молодих артистів, які мають де показати себе ще до того, як у них з’явиться шанс вийти на велику сцену. До того ж, зазначив Олександр Самоїле, у світі існує величезний пласт прекрасної класичної музики, яка не призначена для великих залів і потребує камерного виконання, і мала сцена театру — найкраще місце для таких проектів.

В Одеському обласному центрі української культури (вул. Польська, 20) відкрилася виставка чотирьох одеських художників. Усі вони ще молоді, ще в пошуках свого стилю, своїх тем, на шляху до розриття своєї творчої особистості.

Дмитро Станіславчук — ще студент Одеського національного педуніверситету ім. К.Д. Ушинського. А творчістю Ірини Малярчук зацікавився музей сучасного мистецтва м. Маріуполя, є її роботи і в приватних колекціх. Ірина Гончаренко — реставратор, дає друге життя пам’яткам історії та архітектури, учасник 4-го міжнародного «Карнавалу боді-арту» в Одесі. Андрій Яневич багато подорожує, відтворюючи свої враження на полотні. Усі четверо — неодноразові учасники різних вернісажів.

З-поміж усіх прадавніх досягнень людського генія і витворів роботящих рук дивом дивним залишається донині народне вбрання. Знаменита українська вишита сорочка, жіноча й чоловіча, кожна неповторна через безліч узорів і технік вишивання, має магнетичну силу краси. Це обереги долі, це закодований запис Всесвіту! З отих глибин історії і проростає ідея нашого фестивалю «Народний костюм: минуле і сучасність».

Засновник фестивалю-конкурсу — Одеський обласний центр україн­ської культури за підтримки управління культури та туризму облдержадміністрації та «Інтелектуального форуму». Цього року він відзначив невеличкий ювілей — проводився вже вп’яте.

Така назва — з алюзією на відому біблейську фразу — до розповіді про міжнародний джазовий фестиваль «Odessa JazzFest» вибрана умисно, а не заради красного слівця. Нею хочеться одразу натякнути: упродовж трьох фестивальних днів звучала така музика, що повірити у те, немов вона створена людьми, які походять від мавп, неможливо, чи, точніше, що усе живе та суще, включаючи витвори мистецтва, — не походить від Бога… Але про все — докладно і по черзі.

Спочатку було слово,
а потім — музика

Перший з трьох фестивальних днів розпочався спомином про Тетяну Боєву, примадонну одеської джазовой сцени, яка не так давно пішла від нас у той, віриться, кращий із світів, і тепер належить вічності. У пам’ять про талановиту співачку прозвучали «хвилина мовчання» та музично-літературна композиція у виконанні відомого одеського джазового піаніста, президента фестивалю Юрія Кузнецова і поетеси Олександри Велич. Музиканти знають, що помилки тут ніякої нема: саме «прозвучала» хвилина мовчання, бо тиша — звук без звуку, і це чи не найважливіший звук, бо без нього неможлива музика, а на письмі його можна передати хіба що трикрапкою…

27—28 вересня Національний Одеський філармонійний оркестр виступив з програмою музики ХІХ — ХХ ст. Звучали твори М. Мусоргського і С. Прокоф’єва. Перший концерт для скрипки з оркестром Сергія Прокоф’єва запам’ятався виконанням заслуженого діяча мистецтв РФ Валерія Ворони.

Валерій Ворона — це, без перебільшення, подвижник музики. Усе його свідоме життя, починаючи від школи й училища у Херсоні, до «Гнесінки» та Московської консерваторії, Московського молодіжного камерного оркестру, діяльності у громадських організаціях, просякнуте служінням високому мистецтву. Людина, яка мала щастя розпочинати своє становлення як музикант в «епоху титанів» — Ростроповича, Гілельса, Когана, Ойстраха, Ріхтера, вражає своєю самовідданістю музиці, інтелектуалізмом, широтою та глибиною осягнення сучасних проблем музичної культури.

Яка вона, Україна? Хто її населяє і як живеться її народові? Як почувається в ній її ж державна мова? Ці та схожі запитання покликали в дорогу учнів Київської міжнародної школи — дітей дипломатів та бізнесменів з різних країн світу. Цими днями вони завітали у гості до Українського клубу Одеси…

Якою мовою розмовляють одесити? Чи діє в Одесі нещодавно прийнятий «мовний закон»? Чим загрожує прийняття такого закону Україні? Такі запитання ставили юні гості з Києва. До Південної Пальміри вони приїхали на чолі з учителями, керовані бажанням якомога більше дізнатися про нашу країну. В Українському клубі Одеси школярі, які не знають ані української, ані російської, цікавилися переважно сьогоденням жителів нашого краю. «Минуле» вони побачили раніше навіч, відвідавши Аккерманську фортецю та неповторне місто Вилкове.

В Одеському національному театрі опери та балету відбудеться фестиваль, приурочений 125-й річниці його відкриття у будівлі, спроектованій віденськими архітекторами Фердинандом Фельнером і Германом Гельмером.

Як відомо, перший оперний театр в Одесі розпочав діяти у 1809 році, але у 1873-у будівля згоріла. На тому ж місці у 1887-у постав театр, який і сьогодні вважається одним з найгарніших у світі. Задум віденських колег втілили, дещо доповнивши, одеські зодчі Юрій Дмитренко, Фелікс Гонсіоровський та Олександр Бернардацці.

Черговий концертний сезон Національний одеський філармонійний оркестр розпочав, як свідчать офіційні заяви, у ювілейний — 75-й — рік своєї діяльності. Під керівництвом заслуженого артиста України, художнього керівника і диригента Хобарта Ерла були виконані популярні твори, що давно не звучали у стінах Одеської філармонії — «Серенада для струнного оркестру», Симфонія № 6 («Патетична») Петра Чайковського (1840—1893) та Adagietto із Симфонії № 5 молодшого сучасника російського романтика, австрійського композитора і диригента Густава Малера (1860—1911).

Представники ЗМІ, запрошені на прес-конференцію, були свідками інтенсивної підготовки оркестру до відповідального виступу. Кожна фраза шліфувалася багаторазово, що дало привід одній журналістці (яка, вочевидь, мало посвячена у таємниці «музичної кухні» Хобарта Ерла), чи то здивовано, чи то з докором диригенту, зауважити: «А ви суворий!..».

Після репетиції, спізнившись (ситуація небувала), диригент помітно нервував. Можливо, підготовка до відзначення ювілейної дати в умовах передвиборної кампанії стала справою… самого оркестру. Що­правда, за якихось п’ять хвилин перед нами був звичний Хобі (як ласкаво його називає оточення) — комунікабельний, відкритий, доброзичливий.

Під такою назвою 23 вересня в рамках благодійної культурно-просвітницької акції «Золота осінь миру-2012» відбувся концерт, який організували активісти Одеської обласної Ради миру.

Автор програми і ведуча заслужений працівник культури України Анна Розен провела присутніх у чарівний світ українськорї пісні й музики, розповіла про сторінки життя і творчості славетних українських композиторів і виконавців Дмитра Бортнянського, Степана Гулака-Артемовського, Анатолія Кос-Анатольського, Миколи Лисенка та багатьох інших.

З 21 по 23 вересня в Одесі вдруге пройшов Міжнародний джазовий фестиваль Odessa JazzFest, що зібрав як всесвітньо відомих легенд джазу, так і молодих музикантів із 11 країн світу. З більшістю учасників фестивалю одеська публіка зустрілася вперше.

Так, на нинішньому Odessa JazzFest вперше виступив із своїм квінтетом, який належить до зірок першої величини у світі джазу, легендарний польський саксофоніст Збіґнев Намисловський. Також уперше на одеській сцені виступили і номінанти на премію Grammy — німецьке тріо Klazz Brothers, котре представило свій спільний проект із грецькою співачкою і піаністкою Марією Маркезіні.

Що таке масова бібліотека? Це бібліотека для всіх і кожного, в якій можна знайти книжку на будь-який смак і потребу. Народившись ще у 1957 році на проспекті, який нині носить ім’я Юрія Гагаріна, книгозбірня, про яку наша мова, достойно увійшла до системи культосвітніх закладів Одеси і, сподіваємося, ще довго житиме на радість наступних поколінь. Принаймні, цього їй зичимо ми, читачі.

У рік заснування бібліотеки Рита Ісаївна Кафель закінчила Харківський інститут культури, і так склалося, що саме вона, молодий спеціаліст, підібрала книгу першому читачеві щойно відкритого закладу. Людей, які полюбили бібліотечну справу, Рита Ісаївна зуміла об’єднати в дружний колектив професіоналів і керувала ним, аж поки не вийшла на заслужений відпочинок. Вона була віддана не тільки бібліотеці та рідному, єдиному для неї трудовому колективу, а й взагалі — Приморському району Одеси, адже саме в той період співробітники книгозбірні багато працювали з літературою краєзнавчого напрямку і створили картотеку «Культурний та економічний профіль району».

Російський театр, індійська культура і двадцятиліття дипломатичних взаємин Делі з Києвом. Таким ось поєднанням порадували одеситів асоціація «Індія — Україна», місцева індійська діаспора за підтримки посольства Індії в Україні.

Якщо святкувати, то так, щоб знали всі! Країна слонів, східних солодощів, країна гостинності — Індія — подбала, аби на відзначенні 20-ї річниці дипломатичних взаємин з нашою державою зміг побувати кожен охочий. Двері Російського театру цього дня були відчинені для всіх. Сюди приходили цілими родинами. Тут чинно сиділи пані у віці в домотканих шалях, заколених фібулами на римський зразок і в хустках, пов’язаних як у циганок. Юні дівчата в барвистих шальвар-камизах або звичайних джинсах та кофтах. Поважні літні чоловіки з красивими, довгими і білими, як у Діда Мороза, бородами...

Нудьгувати одеситам більше не доведеться: у місті покладено початок масовим арт-мобам. Перший з них пройшов біля фонтана поруч з Оперним й об’єднав понад тисячу учасників різного віку і професій. Започаткував добру традицію творчий колектив Одеської кіностудії «Арт-Середа».

«Вогонь, вода і мідні труби!» — перший одеський арт-моб (вуличний перформенс) — відбувся в самому серці міста, біля Оперного театру. Він розпочався о 19.40, коли вже спадали сутінки. Сотні хлопців і дівчат у футболках кольорів одеського прапора, взявшись за руки, повели хоровод довкола фонтана. В цей же час безстрашні фаєрщики малювали химерні вогняні візерунки під супровід відомої єврейської мелодії «сім-сорок» у виконанні оркестру Одеської консерваторії.

«Не треба, люди, боятися!» — прем’єра музично-поетичної вистави, присвяченої російському поетові, драматургу, барду і правозахиснику Олександрові Галичу, стала справжнім відкриттям для тих, хто завітав цими днями до театру Перуцького в Одесі.

Ім’я Олександра Галича і досі залишається у тіні. Його сучасникам Володимиру Висоцькому, Булату Окуджаві, Юрію Візбору в цьому сенсі пощастило більше — їхні пісні добре знайомі публіці.

Його називали декабристом свого часу. Будучи досить благополучним поетом і сценаристом, як він писав про себе, «благополучним радянським холуєм», Олександр Галич зрозумів, що більше так не може, і почав писати та виконувати «незручні» пісні. Він порушував болючі питання, звертаючись не до влади — до людей, своїх сучасників. Його пісні та вірші будили совість у тій країні, де всі голосували одностайно, ходили строєм і вірили в КПРС.

Уже вдруге, з 21 по 23 вересня, в Одесі пройде міжнародний джазовий фестиваль «Odessa JazzFest». У програмі — імена музикантів з одинадцяти країн.

Сім учасників виступлять в Україні вперше. Серед них — легендарний польський джазмен Збігнев Намисловський зі своїм квінтетом, номінанти на премію Grammy — німецьке тріо «Klazz Brothers!», джазові зірки одразу трьох країн — Австрії, Болгарії та Франції — проект «Brein’s Cafй», а також а-капела квартет з Південної Африки «Soweto Entsha» (у новому складі: Георг Брайншмід, Антоні Дончев, Маріо Форте).

На Одеській кіностудії у кінотеатрі U-Cinema відбувся «щасливий», тринадцятий, фестиваль польського кіно.

Глядачів, що прийшли на відкриття, вітали директор музею кіно з польського міста Лодзь Мечислав Кузьмицький, який з року в рік займається добором фільмів для цього фестивалю, режисер Дорота Кендзежавська, представники муніципалітету Лодзі Бартоломей Войдак та Даріуш Гурчинський, продюсер Влодзімеж Нідерхауз, відомий польський актор Лех Диблік та інші шановні гості.

— На щастя, нам є з чого вибирати, — зазначив Мечислав Кузьмицький, — польське кіно в останні роки розвивається досить динамічно. Спільним знаменником для підбору фільмів одеського фестивалю стала історія, її вплив на сучасність.

Так називається виставка робіт великого грузинського художника Ніко Піросмані, присвячена 150-літньому ювілею з дня його народження, що відкрилася 3 вересня у Міській художній галереї на території Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря (вул. Успенська, 46).

Зорганізувало виставку генеральне консульство Грузії в Одесі, приурочивши її відкриття до Дня міста. Генеральний консул Республіки Грузія в Одесі Теймураз Нішніанідзе, відкриваючи виставку, висловив упевненість, що вона послужить подальшому зміцненню культурних зв’язків між Україною та його батьківщиною. Він також оголосив про проведення конкурсу живопису і графіки, присвяченого 150-літньому ювілею Ніко Піросмані, до участі в якому запросив як студентів художніх навчальних закладів Одеси, так і художників-професіоналів. На переможців чекають грошові премії. Ознайомитися з умовами конкурсу можна на сайті Одеської міської ради.

Драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки виходила у світ багатьма мовами. А нещодавно «народилася» ще й бенгальською! Допомогла Мрідула Гош — індійська громадська діячка, яка багато років живе і працює в Україні.

Бенгалі — офіційна мова Бангладеш, а також штату Індії — Західна Бенгалія. Цією мовою розмовляють понад 215 мільйонів осіб!

Стрічка Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» претендуватиме на премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у номінації «Фільм іноземною мовою», повідомив на своїй сторінці у соціальній мережі режисер Максим Буйницький.

До фінального відбору потрапили два фільми: «Будинок з башточкою» режисера Єви Нейман, виробництва «1+1 продакшн», і «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» режисера Михайла Іллєнка, виробництва продюсерського центру «Інсайт-медіа» за підтримки Державного агентства України з питань кіно. В результаті саме фільм про українського індіанця Додоку отримав право представити Україну в Лос-Анджелесі.

Проект представляє живопис митців, чиє становлення припало на славнозвісну «епоху змін». У підвалинах творчості кожного експонованого художника, окрім таланту, закладене планомірне й зосереджене навчання.

Вони отримали прекрасну мистецьку освіту — школу майстерності, десятиліттями плекану в Україні, зокрема в Академії мистецтв. Заснована майже сто років тому, вона називалася спочатку Українською академією мистецтв, потім Київським державним художнім інститутом, де більшість з експонованих авторів і навчалися. Навчання полягало у ретельному студіюванні натури засобами рисунка і живопису та послідовному ускладненні вправ задля уміння виконати сюжетно-тематичну композицію. Така традиційна методика забезпечила й традиційно високий професіоналізм київської школи мистецької майстерності. Проте, професіоналізм — це лише основа творчості, мова, якою необхідно володіти, щоб висловити власні думки і відкриття. І навіть якщо хтось із представлених митців закінчував не КДХІ, а інший художній ВНЗ, роки життя у Києві та взаємодії з творчим полем київської школи зробили їх виразними фігурами та творцями її життя.

Де б ми не їздили, де б не мандрували, в душі завжди залишається нестримний потяг до Батьківщини. Завжди зберігається часточка її невичерпної краси. В душі лине пісня рідного краю, зігріває серце впродовж усієї подорожі. Бо ми діти рідної землі.

Отак і одне молоде подружжя, мандруючи з малою донечкою різними цікавими містами, країнами, були у захопленні від побаченого. Та на запитання до дівчинки, чи сподобалось їй, мала дитина відповіла: «Це все добре, але краєвиди Карпат — це чудово і неймовірно». Вустами дівчинки промовляла любов до рідної країни, всмоктана з молоком матері ще від народження.

Тими мандрівниками була родина Кравченків — Галини та Анатолія, заслужених художників України, членів Одеської обласної організації НСХУ, та їхньої доньки, тепер уже дорослої, також члена НСХУ Ольги Чернишевої.

Щойно завершився перший заочний відбірковий тур V всеукраїнського фестивалю російської поезії «Пушкін в Одесі». Та головна фестивальна «битва» попереду: переможця обиратимуть 13 — 16 вересня. До фіналу потрапили поети з Харкова, Вінниці, Донецька, Одеси і навіть Ганновера та Нью-Йорка.

На турнір поетів винесений рядок Пушкіна «Вождю Украйны не мешает...» з поеми «Полтава». Переможці першого етапу зустрінуться у поетичному поєдинку на сцені Одеського академічного російського драматичного театру, де змагатимуться за звання «Король» (королева) поетів російськомовної України-2012». Фіналіст також отримає путівку на острів Балі — запрошення на літературний фестиваль «Ubud Writers & Readers Festival», який входить до п’ятірки найсерйозніших літфестивалів світу. Ще один стимул перемогти — путівка до Великобританії та запрошення на тамтешній супертурнір поетів російського зарубіжжя «Поверх бар’єрів», які також дістануться головному переможцю. А на додачу до цього головний приз, бронзова статуетка «Пушкін в Одесі» — робота одеського скульптора Клима Степанова.

Вишиванкове свято на честь Дня Незалежності України проходитиме вже вчетверте. Цього року організатори сподіваються на активність українців, а відтак на те, що вдасться утворити рекордно довгий живий ланцюг людей у вишиванках. Загалом фестиваль, який проходитиме на Приморському бульварі, обіцяє бути яскравим не тільки завдяки барвам на вишиванках, а й розмаїттям запланованих заходів (а їх у рамках фестивалю — аж два десятки).

21 серпня на вулицях міста уже стартував перший захід в рамках фестивалю — «Патруль Незалежності», під час якого волонтери прикрашали авто одеситів синьо-жовтими стрічками (їх планується роздати 40 тисяч). Такі ж стрічки пропонуватимуть на Приморському бульварі в дні фестивалю у рамках акції «Наша стрічка».

Понад 150 умільців з різних куточків України представлятимуть свої роботи, даватимуть майстер-класи на ярмарку народних майстрів. Кожен гість «Вишиванкового фестивалю» тут зможе безкоштовно навчитися зробити власну ляльку-мотанку, зіткати полотно на старовинному ткацькому верстаті, довідатися таємниці гончарського ковальського, склодувного та інших ремесел. А ще тут можна буде запустити власноруч змайстрованого повітряного змія, самотужки виготовити собі чи у дарунок оберіг, прикрасу, листівку тощо.

Невпинно плине час, і вже минув місяць відтоді, як ми святкували 95-ліття «Чорноморки». Шляхетна атмосфера Золотої зали Літературного музею відповідала настрою свята, і підтримувати це відчуття краси й гідності нам допомагала музика. Викладачі та студенти Одеської національної музичної академії ім. А. В. Нежданової підготували для присутніх вишуканий концерт.

Почався він з духовної музики. Світлій пам’яті редакторів, журналістів, усіх працівників «Чорноморських новин», які творили газету від самого початку до сьогодення, і яких уже нема з-поміж нас лунала «Аве Марія» Качіні у виконанні доцента кафедри сольного співу, кандидата мистецтвознавства, лауреата міжнародних конкурсів Антоніни Кулієвої. Супроводжувала спів грою на фортепіано лауреат міжнародних конкурсів Олена Удрас. Після світової класики у виконанні співачки лунала й українська музика. На радість присутнім прозвучала пісня Наталки з опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».

Молодий музикант Алесь Мікус приїхав з Білорусі. Упродовж цього року він уже вдруге в Одесі — на запрошення міського осередку «Свободи». Ця пісня, каже, написана одразу після повернення додому. Відкрив для себе, що справжні речі робляться під впливом особистих стосунків. Є там такі рядки:

Не можемо без тебе, Україно,
І без тебе не можем, Литва.

Він цілковито погоджується з тим, що разом — так, але не в азійському просторі, бо в тому просторі, безперечно, загубимось, згинемо, й сліду не зостанеться.

Щойно на засіданні молодіжного ідеологічного клубу йшлося про перспективи Балтсько-Чорноморської вісі, якби така була створена реально. Ідея не нова, про це ще Юрій Липа писав. Алесь також взяв активну участь у розмові. Говорив про свою Білорусь, про її роль у цій вельми (слівце і з білоруської, і з української мови) природній, а не штучній, як євразійство, перспективній ідеї. Всі довколишні сусіди мають вихід до моря, й лише Білорусь є країною суходільною, тому вона — як міст у цій майбутній вісі. Міст між морями. Красиво.

22 серпня о 15.00 в Одеському обласному центрі української культури (вул. Польська, 20) відбудеться відкриття виставки «Барви рідної землі», приуроченої до Дня Незалежності України.

З глибини історії народ України йшов стежками боротьби за волю. Десятками років, століттями, тисячоліттями за неї молилися, її прагнули, за неї боролись, вмирали і перемагали. Маючи глибочезну, з карколомними, драматичними поворотами долю, знаючи вершини злету національного духу до свободи, освіти і культури, але знаючи і моторошний шлях неслави, забуття, існування наче поза історією, тільки на початку третього тисячоліття від Різдва Христового ми, українці, відзначаємо 21-й день народження нашої держави.

21— 22 вересня Одеський обласний центр української культури проводитиме п’ятий обласний фестиваль-конкурс «Народний костюм: минуле і сучасність». Анкети-заявки на участь у цьому фестивалі приймаються до 31 серпня.

Для майстрів та колекціонерів Одещини проводиться конкурс костюмів за номінаціями: «Національний колорит у сучасному одязі» — пошив сучасного вбрання з елементами національної символіки; «З бабусиної скрині» — подання традиційного народного костюма, що зберігся до наших днів (із зібрань приватних колекцій, експонати центрів національних культур, краєзнавчих музеїв тощо); «Етнічний костюм» — пошив костюмів різних національностей; показ традиційного народного вбрання і сучасних колекцій одягу — дефіле.