Матеріали з рубрикою «Культура»

Того пам’ятного вечора твір Баха — Веберна запам’ятався поліфонічною вишуканістю, ускладненим переплетінням мелодії і, водночас, відчуттям просторовості, ясності, а в образно-емоційному сенсі — всезростаючим наближенням до Абсолюту.

Наступний номер, із яскраво вираженим національним змістом, побудований на народних українських мелодіях, захоплював романтичною піднесеністю та задушевністю. Бандура у вмілих руках Тетяни Гордійчук у задумі композитора домінувала над оркестром. Свого часу концерт був присвячений дружині автора, бандуристці Ользі Герасименко-Олійник і два роки тому виконувався у Львові на творчому вечорі на честь 80-річчя митця.

Кілька думок після перегляду вистави «Сімейні сцени» в Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. Василя Василька (п’єса Анни Яблонської, режисер-постановник — народний артист України Ігор Равицький, художній керівник театру).

Країна-переможець ніколи не перестане воювати. Правдивість цих слів Ернеста Гемінгвея, котрий добре знав, про що говорить, наочно підтверджує приклад нашої східної сусідки — правонаступниці величезної більшовицької імперії, діти якої продовжують гинути й калічитись. «Гарячих точок» вистачало завжди, на всі покоління. Ця тема захопила у свою орбіту і мистецтво. Проблема лише в тому, як, з якими критеріями підходити до її вирішення.

До національного свята Греції — Дня Відродження, яке відзначається 25 березня — в Одесі заплановано низку заходів.

22 березня, 14.00. Відкриття виставки кращих робіт, що надійшли на XVIII конкурс дитячих малюнків «Дух Еллади з нами», присвячений національному святу Відродження Греції. Нагородження переможців. Філія Грецького фонду культури (Красний провулок, 20).

До 199-річчя Тараса Шевченка в ОННБ ім. М. Горького відбулися традиційні Шевченківські читання. Вони мали ту особливість, що ключовими учасниками заходу були не скільки науковці, як представники переважно творчих професій: художники, скульптори, артисти. Вид їхньої діяльності в образній формі акумулював значний обсяг інформації про творчість та постать Тараса Шевченка. Серед слухачів — студенти Одеського аграрного університету, читачі бібліотеки.

Ведуча Тамара Кухарук представила учасників заходу. Це, зокрема, відомий скульптор, заслужений художник України Олексій Копйов, живописець, викладач ПНПУ ім. К. Д.Ушинського Світлана Крижевська, актор Одеської філармонії Лариса Хонич, краєзнавець і колекціонер Тарас Максим’юк, викладачі Одеського аграрного університету Олена Коваленко та Олена Ніколюк.

Володимир Кабаченко — знаний в Україні митець, учасник багатьох виставок різного рівня. У 2008 році він став переможцем муніципального конкурсу ім. К. Костанді: так був відзначений внесок художника у розвиток українського образотворчого мистецтва, оригінальність і самобутність його робіт, надзвичайна майстерність, що відображає український національний міфологізм.

Цими днями в Одеському художньому музеї експонується нова виставка Володимира Кабаченка «Степові caprichos», яку він присвятив 199-й річниці від дня народження Тараса Шевченка. Використаний у назві музичний термін «caprichos», який означає «каприз, примха» та застосовується до п’єс мінливого характеру і вільних за будовою, якнайкраще відповідає духу творів художника, написаних в останні роки, що й представлені на виставці. У них героїчне минуле України тісно переплітається з містично-поетичним сприйняттям світу, що живе в українських казках і легендах.

У музеї «Степова Україна» (вул. Ланжеронівська, 24а) сьогодні та завтра ще можна встигнути переглянути виставку «Рукоділля нашої сучасниці». Її учасниці — жінки, які живуть поруч з нами, працюють у різних сферах, опікуються сім’ями, але, на відміну від багатьох, знаходять час і для творчого самовираження.

Нинішня експозиція є продовженням проекту, в рамках якого вже проводилися виставки «Рукоділля. Мереживо», «Рукоділля. Вишивка». Скажімо, остання з них (вона проходила торік) була присвячена жінкам, які в тяжкі повоєнні часи саме з допомогою вишитих обрусів, фіранок, покривал і наволочок, серветок та рушників тощо прикрашали помешкання, вносячи радісні, барвисті нотки у важку буденність.

Як пройти до бібліотеки? Чи знає відповідь на це питання сучасний читач? Та й чи потрібно йому це знати? Адже тепер, в еру цифрових комунікацій, простір бібліотеки не обмежується стінами будівлі, де вона розташовується. Завдяки Інтернету сьогодні можна віртуально завітати чи не до всіх великих бібліотек світу. І до українських — також? Чи готові наші бібліотеки відповісти на виклик часу цифрових комунікацій? Чи модернізуються українські бібліотеки? Взагалі, які вони — сучасні бібліотеки?

Українська бібліотека третього тисячоліття

Наразі в Україні працює понад 37 тисяч бібліотек різних типів і форм власності. Та поки що не всі вони обладнанні за останнім словом техніки. Тоді як на Заході комп’ютеризовані бібліотеки — норма, в нас надання інтернет-послуг та послуг через Інтернет і досі — дивина. Сьогодні модернізація українських бібліотек проходить за програмою «Бібліоміст», підтриманою Міністерством культури України.

У Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. К. Д. Ушинського відбулися майстер-класи з оперного співу, які проводив знаменитий італійський виконавець, професор вокалу музичної академії «Ахілла Пері» в місті Реджо Емілія Мауро Тромбетта.

Музичну освіту з вокалу, композиції та диригентської майстерності він отримав у Туринській консерваторії. Його дебют як співака відбувся у 24-літньому віці, і впродовж 10 років Мауро виступав на кращих італійських та європейських сценах, зокрема у Гамбурзі, Загребі, Лугано, Відні, Ніцці, Болоньї, Римі, Турині. Як хормейстер він бере участь у запису концертів на радіо та телебаченні, а також у численних оперних постановках та фестивалях на батьківщині і за кордоном. Як диригент виступає в італійських театрах і видає зібрання релігійних творів композитора С. Мерканданте.

У вівторок у Львівській опері відбулася прем’єра мистецько-музичної події «Проект Івасюк», приуроченої до 64-ї річниці від дня народження Володимира Івасюка. Планується, що у травні цей проект буде представлений у столиці, після чого вирушить у тур містами України.

«4 березня видатному композитору і поету Володимирові Івасюку сповнилося б 64 роки. Українського генія ніколи не забували, він не покидав сердець українців. Подію «Проект Івасюк» ми присвятили цій великій людині, основоположнику української естрадної музики. Пісні Івасюка зазвучать у нових аранжуваннях, над якими попрацювали композитор Роман Мельник та музичний продюсер проекту, художній керівник капели «Трембіта» Микола Кулик», — цитує організатора прем’єри Андрія Сидора Galinfo.

Після тріумфального дебюту в Київському театрі оперети і гастролей у Черкасах, Полтаві та Дніпропетровську вистава «PoleArtShow: за 80 днів до кінця світу. За мотивами Жуля Верна» продовжує підкорювати простори України.

Унікальний проект, що об’єднує на одній сцені кращих представників у своїх жанрах (танцюристи, акробати, еквілібристи, повітряні гімнасти, pole-денсери, паркурщики), зможуть побачити й одесити. Неймовірні спецефекти, лазерне шоу і неповторна гра артистів у півторагодинній мандрівці всіма країнами світу. Прекрасне доповнення до всього цього — ексклюзивна музика, написана спеціально для вистави відомим українським композитором Дмитром Саратським.

5 березня о 12.00 у Золотій залі Літературного музею (вул. Ланжеронівська, 2) відбудеться святковий концерт «Пісні Тараса», приурочений до Шевченківських днів в Одесі.

У програмі — пісні на слова Тараса Шевченка і музику Миколи Лисенка.

6 березня о 16.00 відбудеться відкриття виставки малярства, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва, приуроченої до дня народження Тараса Шевченка.

Відкриття пройде у форматі конференції, на якій заплановані виступи відомих істориків та філологів, представників центральної бібліотеки нашого міста, культурологів, колекціонерів, кобзарів, одеських літераторів.

У Римі 20 березня відкриється музей Миколи Гоголя. Культурний центр розміститься в трикімнатній квартирі, де у 1838—1842 роках письменник написав «Мертві душі» і переробив «Тараса Бульбу».

Тут планують відтворити обстановку квартири такою, якою вона була у роки проживання в ній Миколи Васильовича. У передпокої — бібліотека на всю стіну, на вішалці як ефект присутності письменника — його плащ і тростина.

Учора, 13 лютого, в Одеському обласному центрі української культури відкрилася виставка студії «Батьки та діти» (керівник — Олександр Гаркавченко). Експозиція дає змогу пізнати творчість студійців, які закохані у глину, кераміку та декоративний станковий розпис у традиційному українському стилі.

Студія кераміки і декоративного розпису «Батьки та діти» працює в Одесі, а також у Крижанівці, Фонтанці, Вапнярці з 1988 року. Великий досвід мають студійці у проведенні майстер-класів ліплення з глини та розписів виробів з цього матеріалу, дарованого природою й освоєного людиною у сизу давнину. Окрім того вони опановують розписи декоративно-станкових композицій у традиційному північнопричорноморському стилі з глибокими мотивами у символіці та народними образами.

Творчий вечір Дмитра Павличка у Вільному університеті Українського клубу Одеси

Такого виступу давно не чули у цій залі. Зі сцени говорив поет — передусім. Говорив державний та громадський діяч. Говорив — український патріот, й саме це слово потрібно, мабуть, поставити попереду всіх інших. Без огляду на поважний вік та прожите важке, за власним його висловом, життя, попри сподівану, можливо, дипломатичність та очікуване спілкування з публікою на теми творчі, літературні, — говорив зовсім про інші речі, й слова ті падали, як добірне зерно в розвеснену землю. Був би надворі інший час, інша політична погода за вікном, то, можливо, була б іншою й та розмова. Сьогодні ж удавати, нібито нічого особливого не відбувається, в той час, коли не те що рідне слово, а й сама нація доведена до крайньої межі, — то злочин перед її майбутнім. Злочинно бути байдужим.

Поет говорив пристрасно, емоційно, схвильовано, говорив, сказати б, трибунно — це від слова Трибун. Властиво, таким знаємо його вже багато років, цитуємо його полум’яні рядки, співаємо його завше дочасні — до часу — пісні. У кожного, певна річ, своя манера говорити з багатьма водночас. І своя манера викладу. Важлива сутність. А вона — в позиції, у переконаності, у тому, що треба сказати, коли сказати можна дуже багато. Говорив запально, повним голосом виповненого почуттями серця. Шквальні оплески щирого захоплення та схвалення часто переривали ту його мову. Тому що прийшли люди небайдужі — незважаючи на оту непевність дорожньої хлюпавиці, попри тотальне танення снігів. Танення снігів… Сюди взагалі ходять люди небайдужі…

27 січня людство відзначало дві пам’ятні дати — радісну і сумну. Цього дня народився геніальний Моцарт, а також за рішенням Генеральної Асамблеї ОНН згадуються жертви Голокосту. Художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО), заслужений артист України Хобарт Ерл представив одеситам нову, досить неоднорідну програму, у якій традиційно звучали твори австрійських і російських композиторів.

Цьогоріч ми стали свідками виконання Симфонії № 60 Й. Гайдна, концертної арії «Vado, ma dove? Oh Dei!» для сопрано з оркестром В.-А. Моцарта та Симфонії № 11 Д. Шостаковича. У концерті також взяла участь молода співачка, вихованка одеської вокальної школи, солістка нашого оперного театру Надія Сичук, вже відома своїм виконанням творів Моцарта, зокрема участю у Моцартівських фестивалях та проекті «Від Моцарта до веризму» (Румунія, Італія).

Сповнилося 20 років, як Національний Одеський філармонійний оркестр (за прикладом Віденського фестиваль-Штраус-оркестру) вперше представив одеським слухачам різдвяно-новорічну програму, яка складалася винятково з творів Йоганна Штрауса (1825—1899).

Ювілейна програма наполовину повторювала пам’ятний концерт 1993 року: увертюра до оперети «Летуча миша», вальси «Вино, жінки і пісні», «Троянди півдня», «Французька полька» та інші. 13 і 17 січня концерти відбулися в обласній філармонії, 15 — у театрі опери та балету.

13 січня, на Щедрий вечір, інтелігенція Южного зібралася на відкриття виставки знаного одеського художника Миколи Овсійка. Вона стала центральною частиною святкової вечірньої програми, організованої освітянами й учнями НВО ім. В. Чорновола та одеським «десантом»: мистецтвознавцем і бардом Володимиром Островським, гітаристом Олексієм Покотиловим та етнографом Миколою Чумаченком.

НВО ім. В. Чорновола м. Южного (ЗОШ №4) заслужено вважається мистецьким майданчиком, який упродовж багатьох років розширює виставковий простір Одещини: твори першокласних скульпторів Міртали Пилипенко (США), ретроспектива Миколи Степанова, живопис і графіка Вадима Кучера-Куцана, Лариси Дем’янишиної, майстра народного мистецтва Зої Пасічної, автора цих рядків та інших одеських і южненських митців прикрашали інтер’єри привітної освітньої обителі. Окремі роботи подаровані закладу вдячними художниками.

Новий 2013 рік розпочався в Одеському театрі опери та балету Різдвяним фестивалем, що проводиться вже вдруге. Солідна старовинна будівля оперного театру , що «звикла» до академічного співу і танцю, наповнилася веселими дитячими голосами. Святий вечір для тих, хто вирішив провести його у театрі, а глядачів був повен зал, запам’ятався як кругосвітня подорож країнами, у яких відзначають Різдво.

Дитячі хори «Перлинки Одеси» та «Зернята» презентували різдвяні традиції різних народів, тож слухачі немов побували у Німеччині. Англії, Франції, Бразилії, Північній Америці, почули тамтешні колядки. Лунали й наші, українські різдвяні пісні. У другому відділенні вже дорослі солісти оперного тішили слух присутніх академічними творами духовного змісту.

Культурно-просвітний фестиваль «Різдвяні вечори-2013», які анонсувала «Чорноморка», урочисто відкрився 8 січня. Основний майданчик дійств, які триватимуть тут до 10 лютого, — концертно-виставковий зал Одеського обласного благодійного фонду «Медичний центр «Надія, добро і добробут», що на Французькому бульварі, 32.

Президент фонду, Герой України, голова обласної ради миру Володимир Філіпчук, відкриваючи фестиваль, привітав присутніх з Новим роком та Різдвом і побажав, щоб 2013-й став для всіх щасливим. Адже число 13 — це 12 апостолів на чолі з Ісусом Христом.

Не надто багато нових гарних традицій народилося в останні роки в нашому місті. І все ж вони є. Одна з них — новорічні вистави режисера-постановника — директора Концертно-виставкового комплексу Одеського порту, заслуженого діяча мистецтв України Ганни Чернобродської, яким завжди дають найвищу оцінку. І нова постановка «Синдбад і чарівний вогонь» — яскраве тому підтвердження.

Тема цього нового дитячого мюзиклу-казки, поставленого до Нового року на сцені Концертно-виставкового комплексу, — вічна і глобальна. Постійний автор текстів для новорічних вистав цього комплексу Михайло Крупник визначив її так: «Боротьбі Добра і Зла за життя кінця й краю нема. Й ось вкотре разом зійшлися дві сили — Морок і Світло!» І нехай не прозвучить пишномовно, але режисерсько-постановочний колектив, який з року в рік створює гарні і розумні дитячі вистави, несе світло добра одеській малечі.

Святкову програму «Чайковський-гала: різдвяний концерт» Національний одеський філармонійний оркестр під орудою Хобарта Ерла представив слухачам 25 грудня, у день католицького Різдва Христового. Це була чудова нагода насолодитися неперевершеними творами Петра Ілліча, подарувати городянам піднесений настрій, віддати шану традиції.

Коли потрапляєте у філармонію, вас не лише приємно дивує розкішна красуня-ялинка, встановлена в холі, але й ущент заповнений слухацький зал і така знайома, велична і щира музика великого композитора. Аншлаг на подібні концерти — це, швидше, правило. У програмі — попурі із балетів «Лебедине озеро» та «Лускунчик», а також «Італійське капричіо» та «Осіння пісня» із циклу «Пори року».

Цей вернісаж у Музеї західного та східного мистецтва хотіли назвати просто: виставка п’яти молодих. Та коли була змонтована експозиція і працівники музею побачили всі ці роботи, як мовиться, вкупі, хтось вигукнув: «Та які ж це молоді! Погляньте лишень: вони всі зрілі майстри».

І це правда, що й засвідчила виставка. Хоч самі художники кажуть про себе, що пройшли ще лишень половину свого творчого шляху. А коли ж тоді ставати майстрами, як не тепер! Виставку свою автори назвали «Вектор п’ятьох». І хоч вони певною мірою різні у своїй творчості, але вектор у них — один. Це, передусім, майстерність, орга­нічно поєднана з фаховістю та гармонією.

Якщо ви заповзятий городник і з закритими очима можете відрізнити насіння редиски від капусти, вам неодмінно треба було б уважно розглянути й заодно помилуватися роботами прапорщика запасу Інни Лукач із Котовська. Які тільки насінини не укладає ця миловидна жінка на своїх полотнах, яких конфігурацій, забарвлень, форм — не уявити навіть за найбагатшої фантазії! Ніколи б не подумала, що баклажан або капуста може давати «сходи» не тільки на грядці. Для Інни ж кожне зернятко, нехай найменше й непоказне, відразу стає образом, мікроскопічною деталлю її майбутньої картини.

Художниця-початківець, яка самостійно освоїла цю непросту техніку в мистецтві, використовує в роботі насіння практично всіх культур. Укладає в малюнок зернятка баклажанів, помідорів, люцерни, конюшини, кунжуту, гірчиці, льону. Не залишаються без її уваги також насіння базиліка, редиски, капусти, амаранту, дробленого гороху, кукурудзяної крупи, фенхеля і ще багатьох культур. Іноді Інна «потрошить» і пакетики з приправами. Там теж можна знайти багато цінного матеріалу для художньої уяви. Наприклад, насіння такої салатної рослини, іменованої в Грузії як цицмат, дуже добре вкладається і дає гарну кольорову гаму. А по дорозі додому Інна не минає жодного бур’янчика, квітки, в яких є дозріле насіння.

В обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського відбулася творча зустріч з майстринею української іграшки-мотанки Оленою Овчинниковою.

У наш час зростає інтерес до різних видів народної творчості, до предметів ручної праці. Дедалі більше людей цікавляться народним мистецтвом. Наукова бібліотека ім. М. Грушевського проводить серію зустрічей з умільцями. Остання була присвячена темі української народної іграшки.

У Музеї західного та східного мистецтва триває персональна виставка одеського живописця Костянтина Калиновського.

Кожна персональна виставка є святом для художника, попри всі труднощі й клопоти. Для Костянтина Калиновського це свято ще й тому особливе, що саме ця виставка є достатньо великою і, сказати б, підсумковою. Художник довго чекав цієї події, готувався творчо. Вже не ті сили, щоби їздити на природу, писати з натури. Та все ж митець продовжує працювати. Тож йому дуже важливо було показати людям свою творчість у різних її проявах.

«Гамлет» в Українському театрі: божевілля, роздуми і трохи Андруховича

Із темряви виникає Гораціо, друг Гамлета. Блідий і напівпрозорий, наче привид, він промовляє голосом, що йде немов із потойбіччя. У лице віє могильним холодом. Незрозуміло, чи це погане опалення в театрі, чи почала діяти велика сила мистецтва. Як би там не було, але вже перша хвилина дійства вводить у транс, з якого виходиш лише після завершення вистави.

Вражає, перш за все, те, як київський режисер Дмитро Богомазов зумів зробити «Гамлета» видовищним та достатньо легким для перегляду, зберігши при цьому всю глибину й трагічність шекспірівського тексту.

Їх душили байдужістю, їх душили холодом і скандалами. Але вони не зламалися! Дитяча державна театральна школа, випускники якої прославляють Південну Пальміру в усьому світі — єдина не лише в Одесі, а й в Україні, — продовжує жити! Нещодавно, 1 грудня, «Театралочка» — саме так з ніжністю називають цю школу учні та їхні батьки, педагоги — відзначила своє 16-річчя. Без професійної сцени, зате з великими планами на майбутнє.

Однієї проблеми позбулися (напівзруйнованої будівлі на Сабанєєвому мосту, 3), а іншу отримали взамін. З переїздом в 2011-у на Софіївську, 24, театрали залишилися без найголовнішого — професійної сцени. Знову принижуватися, а тим більше стояти з протягнутою долонею під стінами мерії та оббивати пороги спонсорам колектив «Театралочки» не став. Вирішили твердо: допоможемо собі самі!

Концерти за участю Національного одеського філармонійного оркестру (художній керівник і диригент Хобарт Ерл) — це завжди розширення музичного горизонту. Досить часто ми є свідками виконання творів маловідомих, переважно сучасних авторів або маловідомих творів відомих композиторів. Не став винятком і концерт за участю львів’ян — заслужених артистів України диригента Мирона Юсиповича та солістки Львівської філармонії Наталії Дитюк (сопрано), який відбувся у Великому залі Одеської філармонії.

Звучали Симфонія № 14 Дмитра Шостаковича (1906—1975) і Концерт для оркестру польського композитора Вітольда Лютославського (1913—1994). Інший заявлений львів’ян, нині студент Одеської консерваторії Ігор Назаров (бас), на жаль, в останній момент занедужав і змушений був відмовитися від виступу, хоча напередодні, під час прес-конференції, з великою відповідальністю ставився до своєї участі у виставі. Тож симфонія Шостаковича виконувалася із купюрами (лише сольні партії сопрано). Із одинадцяти частин вокально-симфонічного твору прозвучали шість: «Малагенья», «Самовбивця», «Насторожі», «Мадам, погляньте!», «Смерть поета» та «Завершення».

Оригінальною, чистою і світлою виставкою відзначили День Свободи одеські художники, назвавши її «Одеський нефігуратив». Той нефігуратив, котрий у задушливих 1970-х прорвав липке павутиння конформізму в образотворчому мистецтві рішучим наступом на мистецтво офіційне, дозволене, наступом на несвободу у творчості. В авангарді того прориву були молоді одеські художники. За час, що минув, ані дрібки не розтрачено з їхніх порохівниць.

За широкими вікнами виставкової зали по вул. Торговій, 2, — присмерк пізньої осені, тьмаві полиски моря. Та враз міняється все, щойно обступить тебе зусібіч це ясне світло і ця чистота, ця відкритість життю і ця сповідальність кольору, і цей соняшний темперамент переважної більшості творів. Як не дивно, але це лише друга така виставка, хоч Одеса, за визначенням самих митців, є центром абстрактного мистецтва. І виставка це підтверджує: чи не кожне ім’я викликає певні спогади, асоціації, а для справжніх поціновувачів — естетичну насолоду. Хоча прикро: більшість людей цього мистецтва не розуміє. Мабуть, це нормально. Хоч і нема тут їхньої вини. Естетичні уподобання не одного покоління совєтських людей виховувалися на творах соцреалізму — штучно створеного ідеологами творчого методу, який силував до конформізму та ламав творчі, а то й життєві долі митців. Тим людям дуже важко, а почасти й неможливо, перебудуватись, бо це неабияка праця душі. Відповідно, «ці роботи не просять грошей, але вони щось таки роблять з нами, вони несуть свободу, ні перед ким не прогинаючись» (з виступу на відкритті вернісажу). Принципи побудови пластичного образу тут кардинально відрізняються від історично-традиційних. Тому споглядання таких робіт потребує і певної теоретичної підготовки. Художники ці опираються на яскраві модерні тенденції ще минулого століття. А починали вони, гай-гай, ще у 1960—1970-х роках — незважаючи на цілковито негативне сприйняття цих ідей у суспільстві. Це засвідчує і книга відгуків однієї з виставок тих часів, «а ми ж тоді ще не виставляли справжню абстракцію» (свідчення художника Валерія Басанця). І слава Богу, що у ті роки не було зроблено репресивних кроків з боку владних структур. Це вже пізніше каральні органи взяли на свій облік всіх бунтарів, котрі не бажали творити так, як було наказано митцям у всіх жанрах.