Матеріали з рубрикою «Культура»

відлунало  в  Одесі  веселе  музичне  свято — джазовий  фестиваль

Від раннього вечора й до пізньої ночі — тільки музика, тільки джаз, джаз, джаз, усі три дні. Щоразу різний — з кожним виходом на сцену нових і нових музикантів, дуже різних, але однаково залюблених у це мистецтво, втаємничених у таємниці імпровізації, творення музики прямо на очах. Три дні, вірніше, три вечори поспіль на філармонійній сцені тривав третій Міжнародний джазовий фестиваль. Тривало свято, якому, здавалося, не буде кінця.

Його учасники з різних країн світу привезли джаз — як вони його розуміють, яким бачать його майбутнє, привезли до нас в Одесу, тому що знають: це — територія джазу, тому що багато чули про це місто, а ще тому, що мають за друга фаната джазової музики, видатного музиканта-імпровізатора Юрія Кузнецова — і на його запрошення також, і ще тому, що тут — море і теплий, погідний вересень...

30 вересня до Всеукраїнського дня бібліотек в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М.Горького відбудеться День відкритих дверей.

Сьогодні у Києві стартують спеціалізована виставка «Український музичний ярмарок-2013» та легендарний фестиваль «Червона рута-2013».

Цьогоріч «Український музичний ярмарок» представляє на широкий загал повний спектр музичних інструментів — від акустичних та народних до електричних, знайомить з останніми досягненнями у галузі музичної електроніки, програмного забезпечення, DJ-обладнання.

Минулої суботи відбулося відкриття концертного сезону Національного одеського філармонійного оркестру під орудою художнього керівника і головного диригента, народного артиста України Хобарта Ерла. Звучали твори австрійських та німецьких композиторів Л. ван Бетховена, Р. Штрауса, Р. Вагнера. Зазначимо, що у 2013-у сповнилося 200 років від дня народження геніального німецького композитора-реформатора Ріхарда Вагнера. 18 та 19 вересня друга частина концерту була повторена. У першій звучав Концерт для фортепіано з оркестром Р. Шумана. Цим виступам передував святковий концерт 1 та 2 вересня з нагоди Дня міста.

Одеса-Інтернешнл

Свій перший концерт після літньої перерви оркестр традиційно присвятив Дню міста. Це дебютний виступ Хобарта Ерла в званні народного артиста України на одеській сцені. Шанувальники творчості диригента і ввіреного йому оркестру щиро раді за присвоєння маестро цього високого звання, яке є свідченням значного внеску Хобарта Ерла у розвиток українського музикального виконавського мистецтва.

Увесь джаз, у який органічно входять не тільки вся, без винятку, музика і вокал, а й, виявляється, танець, постав увечері 18 вересня у Міському саду, де успішно стартував фестиваль Odessa JazzFest’ 2013. Сотні одеситів завдяки прихильності погоди, яка була милостивою і дозволила організаторам повністю виконати те, що запланували, змогли побачити й почути все багатство джазової музики.

Відкрили фестивальне дійство музиканти придністровського квінтету Liberty, які своїми тромбоном, тубою, валторною, трубою, кларнетом, банджо, губною гармошкою, маракасами і кастаньєтами (такий у них інструментальний арсенал) відразу створили джазовий настрій. А любителі потанцювати під джаз із студії «Крила» відразу змогли, як то кажуть, відірватися сповна.

Собор — цілком прийнятне місце для танців. У цьому сповна вдалося переконатися на урочистому відкритті Тижнів Німеччини в Одесі, які стартували 15 вересня в лютеранському соборі святого Павла (вул. Новосельського, 68/1).

У церемонії відкриття взяли участь почесний консул Федеративної Республіки Німеччини в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Олександр Кифак, голова одеського представництва Міністерства закордонних справ України Костянтин Ржепішевський, представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Одесі, національно-культурних товариств міста та області, місцевої влади.

Лише дві вистави привіз до Одеси Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського (м. Біла Церква). Й лише один день триватиме ця, без сумніву, найкоротша театральна гастроль.

Як мовиться, розвідка боєм. Бо й вистави будуть показані особливі. Це, передусім, «Дюймовочка та метелик» за п’єсою одеського драматурга Анни Яблонської (фантазія на тему казки Г.-Х. Андерсена) та «Хто кому Рабинович» — цю п’єсу відомий драматург та режисер Ігор Афанасьєв написав про місто Білу Церкву, де й була вона уперше поставлена самим автором.

У бібліотеці № 29, що в Лузанівці, започаткували традицію відзначення Дня варення. На честь фруктово-ягідної консервації працівники книгозбірні організували проведення фестивалю солодких закруток. Читачі, а також жителі району та його околиць упродовж місяця (починаючи з 10 вересня) зноситимуть до філіалу стародавні сімейні рецепти варення й джемів та вже готову консервацію. 28 вересня та 5 жовтня учасники фестивалю і гості бібліотеки куштуватимуть конкурсні експонати вприкуску до чаю й домашньої випічки та обиратимуть переможця.

Одеську бібліотеку № 29 одразу й не відшукати. Розташовується вона на першому поверсі старенької п’ятиповерхівки в глибині дворів Лузанівки. Ззовні схожа чимось на звичайну квартиру. Хоча металеві двері непримітного сірого кольору натякають на якесь технічне приміщення. Видають бібліотеку книги — сотні яскравих томиків на стареньких полицях помітні навіть знадвору. Переступивши поріг, завмираєш: дитячі малюнки, щедро порозвішувані на стінах невеличкої кімнатки, перетворюють бібліотеку на музей. Є тут іще одна мацюпусінька кімнатка з тапчаном, яку завідувачка жартома назвала «кімнатою для віп-гостей» — бажаючі можуть почитати тут лежачи.

Театральне життя Одеси пожвавішає: з вересня розпочався набір талантів у Школу актора. Ініціаторами виступили Фонд арт-інновацій та Одеський новий театр (розташовується в Палаці студентів на Маразліївській, 34а), які запустили новий креативний проект із майже космічною назвою — «Великий театральний колайдер».

Почувши вперше про «театральний колайдер», більшість моїх знайомих не одразу второпали, про що мова. Як зізналися, комічність назви трохи відлякує, хоча насправді нічого страшного тут нема. Говорячи суто технічними термінами, колайдер — це зіштовхувач (від англ. «collide» — зіткнути): система з двох прискорювачів заряджених частинок, в якій два пучки прискорюються назустріч один одному, і тому енергія взаємодії у системі центру більша, порівняно з експериментами з фіксованою мішенню. Якщо ж розмірковувати абстрактно, то «Великий театральний колайдер» — це театр, у якому роль двох прискорювачів заряджених частинок гратимуть звичайні люди. Одні з них будуть акторами, а інші — вчителями (режисерами, критиками, сценаристами). Успішність колайдера в цьому випадку залежатиме винятково від швидкості, з якою ці представники «шкільного» життя рухатимуться назустріч одне одному, будуть готовими до одночасного творчого пориву.

Для нас це вже звичне, а для гостей міста літня Одеса відкривається ніби музичним пуделком, і то щораз іншого, та ще й живого, звучання.

Он звучать оркестри на Думській та в Міськсаду, на Театральній, у Філармонії… А онде молодий бандурист на Приморському бульварі причаровує пасажирів круїзного лайнера, щойно ошвар­тованого до одного з причалів.

24 вересня о 19.00 на сцені Одеського українського академічного музично-драматичного театру імені В.Василька — комедія «Хто кому Рабинович» за п’єсою Ігоря Афанасьєва, який і поставив цю комедію, що має незмінний успіх як на рідній сцені, а це — Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського (знаходиться він у місті Біла Церква), так і на гастролях.

Ігор Афанасьєв — відомий режисер, драматург, сценарист, заслужений діяч мистецтв України. У 1993 — 2010 роках жив і працював у США. З 2012-го — режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Постановки за його п’єсами здійснені у театрах України, Росії, Білорусі, Польщі, Чехії, Ізраїлю, США.

15 вересня розпочинаються Дні німецької культури в Одесі, що вже стали традиційними.

Старт святу о 13.00 дасть Фестиваль німецької культури, під час якого можна буде не лише послухати німецьку музику та подивитись народні танці, але й самому навчитися танцювати — організатори обіцяють присутнім майстер-клас з народних німецьких танців. Щовечора о 18.00 у кірсі святого Павла (Новосельського 68/1) проходитимуть концерти органної, хорової чи вокальної музики.

У двадцяті роки минулого століття Одеса була вагнерівським центром, розповідають наші музикознавці. Тут ставилися його опери, звучала його музика, відбувалися вагнерівські концерти, і це не дивно: народний комісар просвіти Анатолій Луначарський був прихильником великого німецького композитора. Усе змінилося водночас, коли до влади у Німеччині прийшов ще один прихильник Вагнера — Адольф Гітлер, і музика митця опинилася під забороною в СРСР.

Сьогодні, на ознаменування 200-ліття Ріхарда Вагнера, його музика повертається в Україну. І якщо в Одеському театрі опери та балету відбувся концерт «Всесвіт Вагнера», то «Донбас-опера» зважилася на сміливіший крок і поставила оперу «Летючий Голландець». Постановка (вона стала можливою за активної підтримки компанії Рината Ахметова «Систем Капітал Менеджмент» (СКМ) та посольства Німеччини в Україні) здійснена за оригінальною партитурою автора німецькою мовою. Бюджет вистави склав 3,5 мільйона гривень. Після семи прем’єрних показів у Донецьку «Летючий Голландець» вирушив у гастрольний тур Україною, і першим містом, у якому він кинув якір, була Одеса.

2013-й — рік століття від дня наро­дження великого німецького композитора Ріхарда Вагнера — ознаменувався в Україні відродженням його величної музики, яка була під забороною ще з 1930-х.

Але поставити повністю оперу Ріхарда Вагнера на українській сцені наважилися лише в Донецьку. За підтримки компанії СКМ та посольства Німеччини в Україні «Донбас-опера»  втілила в життя один із найвеличніших і найромантичніших творів композитора.

У Великому концертому залі філармонії нещодавно завершився XII міжнародний фестиваль-конкурс дитячої та юнацької творчості «Сузір’я моря — сонце, молодість, краса».

Одеська спека і повна відсутність кондиціювання у залі створили не найкомфортніші умови для заключного концерту. Але юні таланти все це витримали, а вдячні глядачі, що обливалися потом, бурхливими оплес­ками створювали прохолодний вітер, який обдував учасників фестивалю.

Таку назву має проект, який за підтримки Євросоюзу втілює група молодих одеських художників, котрі виграли грант у рамках програми «Новий подих культури: спадщина, наповнена життям мистецтва». Відтак, на вулицях Одеси постануть арт-об’єкти, покликані популяризувати сучасне мистецтво та, зокрема, експозицію муніципального музею приватних колекцій ім. О. В. Блещунова.

15 серпня на схилі біля автовокзалу була встановлена півтораметрова ваза, прототип якої — середньовічна китайська ваза з експозиції музею Блещунова. Творцем «репліки» з середньовічного твору мистецтва стала молода одеська художниця Анастасія Кириліна. Вона виконала її з картону, пінопласту і фанери. Сама ж і розфарбувала її, по-своєму передавши кольорову палітру оригіналу, не копіюючи зображення. Встановити арт-об’єкт їй допомогли Сергій Вуколєв та куратор проекту Ольга Лапник.

День перший. Початок дев’ятої. Луцьк. Відремонтований вокзал і трійко усміхнених одеситок. На дверях маршрутки плакат «Бандерштату». Чисто, модно зодягнені лучани, відчуття святковості.

Традиційно йдемо до пам’ятника бравому солдату Швейку; смакуємо сніданок в «Театральному» кафе, спускаємося до Будинку скульптора. До болю знайомий краєвид, ноги самі несуть до цього готичного будиночка. Чисте повітря, сонце, хмаринки, річечка, лавочка — рай та відчуття спокою. Поспішаємо на зустріч з гарним лучанином Ігорем, який ще два роки тому вразив своєю життєвою позицією на «Бандер­штаті». Махнули до фортеці Любарта через улюблену вуличку Драгоманова. Як я люблю ці горобини і могутній Лесин ясен!

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 23—26 серпня в Одесі відбудеться найбільше на Півдні України патріотичне свято — Вишиванковий фестиваль. Проходитиме він на Приморському бульварі та Потьомкінських сходах.

Нагадаємо, це дійство, присвячене Дню Державного прапора та Дню Незалежності, бере свій початок у 2009 році. Тоді 79 одеситів у вишиванках, взявшись за руки, утворили перший вишиванковий ланцюг на Потьомкінських сходах. Відтоді ця самобутня одеська ініціатива набуває популярності і розголосу — до неї охоче долучається дедалі більше люду, як наших краян, так і гостей, що приїздять на вишиванкове дійство. Торік у ланцюгу, який простягнувся від Дюка й аж до моря, тримаючись за руки, стояли 852 особи. Є всі підстави сподіватися, що цьогорічний День Незалежності збере ще велелюдніший гурт. Ініціатори дійства запрошують усіх приєднатися до патріотичної акції.

Улітку в Польщі традиційно проходять українські фестивалі — як на українських етнічних землях, так і в місцях проживання повоєнних виселенців. Два з них відбулися в липні.

На початку липня зібрав людей з усього світу черговий міжнародний фестиваль «Європейські зустрічі національних меншин «Під кичерою». Його ініціатор та організатор — найвідоміший поза межами України лемківський ансамбль пісні і танцю «Кичера» з Лігниці, що в Нижній Сілезії, де українці проживають на вигнанні в розпорошенні після сумнозвісної операції «Вісла» в 1947 році.

В одеській галереї «Артком» (вул. Торгова, 2) експонується персональна виставка Валентина Тишецького (Вінниця).

Валентин Антонович Тишецький народився у м. Крижополі на Вінниччині. 1978 року закінчив Московське державне художнє училище па­м’яті 1905 року (педагоги О.В. Конягін, Е.Г. Ліпкінд, М.М. Булгакова, Б.Я. Малінковський). В основі навчання закладу — художньо-педагогічна система відомих ро­сійських викладачів, художників-практиків: Василя Бакшеєва, Олександра Герасимова, Олексія Грицая, Миколи Кримова та інших реалістів. Вони розвивали традиції російського настроєвого імпре­сіонізму, який культивувало свого часу Московське училище живопису, архітектури, скульптури, зокрема такі майстри як К.О. Коровін, В.Д. Полєнов, В.О. Сєров.

Мозаїчне панно, мозаїчна підлога, оздоблена мозаїкою колона... Ці поняття лише недавно увійшли в наш побут. Хоча варт уточнити: не в наш, а в побут скоробагатьків, олігархів тощо. Якраз вони і створюють попит на такі роботи.

В Одесі у цьому жанрі мистецтва успішно працюють художники, об’єднані в майстерні мозаїки «ArtMosaik». Цими днями роботи майстрів представлені в Художньому салоні Одеської організації Національної спілки художників України.

Зняте геніальне кіно про генія, тим паче — генія кінематографу, — завдання складне. Чи вдалося його виконати українці Світлані Фетисовій — сценаристу та режисеру картини «Параджанов», найочікуванішої української прем’єри фестивалю? Про геніїв краще од усіх розповідають їх власні твори — і цей фільм не став винятком з цього правила. Однак, як виявилося, ця стрічка — начебто і не про Сергія Параджанова…

Робота над картиною велася довгих шість років. До створення байопику про легенду українського кінематографу залучили  як продюсера — відомого режисера та сценариста Романа Балаяна, як співрежисера та виконавця головної ролі — французького актора вірменського походження Сержа Аведікяна. Перший знав його особисто, другий настільки вдало перевтілився у нього, що під час перегляду перепитуєш себе: «Чи це, бува, не комп’ютерними спецефектами оживили самого Параджанова?» Та все ж фільм про нього вони не зняли: більшість героїв та подій, показаних у картині, вигадані.

Одесу вже всімнадцяте накриє «Зелена хвиля». Міжнародний книжковий ярмарок, який традиційно проводиться в самому серці, на Дерібасівській і в Міському саду, відкриє почесний громадянин міста письменник-сатирик Михайло Жванецький.

На кілька днів головна вулиця Одеси перетвориться на книжковий світ: з 1 по 4 серпня працюватиме XVII міжнародний книжковий ярмарок «Зелена хвиля». Щороку його відвідує близько 10 тисяч книгоманів. До нашого міста з’їдуться більше сотні видавництв, книготорговельних організацій, завітають письменники з Білорусі, Польщі, Вірменії і Грузії. Свою продукцію представлять відомі поліграфічні центри України та Росії. Один з акцентів нинішньої «Зеленої хвилі» — дитяча література і саморозвиток малечі, адже 2013-й оголошений роком дитячої творчості. Виставку, вже за доброю традицією, відкриє Михайло Жванецький. Сатирик роздаватиме свої автографи на спеціальній сесії з 17.30 до 18.00 (у конференц-залі виставки на Дерібасівській).

Вже четвертий рік поспіль Одеський міжнародний кінофестиваль збирає глядачів та всіх, хто для них старається, — акторів, режисерів, сценаристів, продюсерів, кінокритиків — з різних куточків світу. Кажучи жартома, але пам’ятаючи, що у кожному жарті є частка правди: фільми-відкриття фестивалю характеризують етапи його становлення та розвитку. Судіть самі за назвами — «Серцеїд» (2010), «Артист» (2011), «Реальність» (2012), «Надія не згасне» (2013). Анекдотично символічно, еге ж?

Ні слова
про Ейзенштейна

Спочатку фестиваль був у всіх на вустах, але тепер надія, що за допомогою фестивального пітчингу справді розвиватиметься український кінематограф, як обіцяють організатори, хіба що жевріє. Так само, як не згасає надія роззяв побачити справді іменитих зірок на червоній доріжці під час помпезних церемоній кінофестивалю. Цього року його відкривали разом з Олександром Роднянським, Тимуром Бекмамбетовим, Гошею Куценком, Валерієм Тодоровським, Роджером Корманом, Іржі Менцелем, Кірою Муратовою, Йосом Стелінгом та Еміром Кустуріцею. Останньому вручили нагороду «За внесок у кіномистецтво», що справедливо, і це він прокоментував зі сцени Оперного театру так: «…радий нарешті відвідати місто, про яке писав Бабель». Отакої! І це — з вуст кінорежисера! Ні слова про Потьомкінські сходи Ейзенштейна, де пізніше відомий кінодебошир дав концерт зі своїм не менш відомим гуртом «No smoking orchestra»…

Одеський театр опери та балету завершує нинішній сезон казковою прем’єрою: цими днями глядачі побачать музичну казку у двох діях під назвою «Смарагдове місто».

Постановка створювалася за мотивами відомої книги Олександра Волкова «Чарівник Смарагдового міста», хоча автор лібрето одеситка Тамара Каганович обіцяє глядачам відхилення від сюжету і чимало цікавих сюрпризів:

— Нашим спектаклем охоплено 200 років музичної історії, тут зустрічаються композитори XVIII, XIX і XX століть. Вони, мабуть, дуже здивувалися б, якби дізналися, що зуст­рінуться в одному творі в Одесі, в оперному театрі.

Колись Ніцше казав «бог помер», натякаючи на моральну кризу людства, а тепер усі автори кажуть «глядач помер», маючи на увазі, в принципі, те саме. Мовляв, публіка не потребує більше «високого мистецтва». Однак фестиваль старого кіно та нової музики — «Німі ночі», що з аншлагами пройшов на причалі морвокзалу в Одесі, доводить протилежне: існує не тільки глядач, а й слухач елітарного, справжнього мистецтва…

До певної міри «Німі ночі» можна назвати фестивалем відродження. У прямому сенсі — відродження забутого кіно: за три фестивальні дні пройшли покази п’яти відреставрованих німих фільмів. «Німі ночі» — це також фестиваль відкриттів. У переносному сенсі, бо кожна з показаних стрічок супроводжувалася грою вже відомих музикантів, та для декого з них така форма роботи — озвучування фільму — була новизною. Скажімо, такого досвіду у рамках цього фестивалю набуло білоруське інструментальне авангардне тріо «Port Mone», озвучивши картину Миколи Шпиковського 1930 року «Хліб», ідеологічну та естетичну «пару» Довженкової «Землі».

В Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. В. Василька відбулася прем’єра «Про любов… без слів», жанр якої у театрі визначили так: музично-пластична вистава (режисер-постановник, хореограф, автор драматургічного матеріалу — спільно з О. Плетньовим — балетмейстер з Москви Тетяна Борисова).

На сцені — звичайний танцювальний майданчик з великою мушлею для оркестру. Такі повсюдно можна було колись побачити у менших чи більших містах, містечках та селищах «от Москвы до самых до окраин», здебільшого у парках культури та відпочинку. Одразу ж за ними у темних алеях усамітнювались парочки, куди музика долинала вже крізь гущавину й темінь парку. Ті поцілунки під запахущими липами чи в запаморочливім бузковім тумані, ті проводжання-прощання-кружляння тихими вуличками до самого ранку… Крізь життя не одного покоління проходить цей танцмайданчик. І ті солодкі спомини, адже вистава охоплює досить тривалий період 1920—1980 років, й це навіть більше, аніж короткий курс ВКП(б). Майже все, що тоді відбувалося, молодшому поколінню цілковито незнайоме. А в старшого воно тихо живе у серці десь на самім споді, як спогад про молодість, яка, на жаль, ніколи вже не вернеться.

2013-й для музикантів усього світу проходить під знаком Сергія Рахманінова: минає 140 років від дня народження і 70 років від дня смерті видатного композитора сучасності.

Великий музикант і громадянин усього світу, Сергій Рахманінов писав і виконував музику, яка стала символом змін у буремному ХХ столітті. Працюючи на його початку віце-президентом Імператорського Російського товариства, він сприяв становленню Одеської музичної академії, 100-річчя якої відзначатиметься у вересні.

З повагою до великої особистості і з нагоди сторічного ювілею академії студенти та аспіранти кафедри спеціального фортепіано класу заслуженого діяча мистецтв України, професора Тетяни Шевченко підготували чудовий концерт, присвячений Сергію Рахманінову.

Завершивши 19 червня прем’єрною виставою «Про кохання… без слів» (режисер і хорео­граф Тетяна Борисова) 88-й сезон на стаціонарі, колектив Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька через день-другий перепочинку вирушить у гастрольну подорож областю.

Для васильківців стало вже доброю традицією виїздити з виставами в райони Одещини: впродовж десятиліття проводиться всеукраїнська культурно-мистецька акція «Майстри мистецтв — трудівникам села» й Одеський український театр є її активним учасником.

21 червня в Одесі стартує Міжнародний фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі» — неординарна та неповторна подія для України

Цього року глядачі матимуть нагоду насолодитися п’ятьма німими стрічками 1920-х років: ре-прем’єрами реставрованих версій українських фільмів «Укразія» (реж. Петро Чардинін, 1925) та «Хліб» (реж. Микола Шпиковський, 1930), шедевром світового кінемато­графу, німецькою експресіоністичною драмою «Остання людина» (реж. Фридріх-Вільгельм Мурнау, 1924), флаппер-комедією Кінга Відора «Патсі» (США, 1928) та камерною драмою чеського режисера Густава Махати «Крейцерова соната» (1927).