Матеріали з рубрикою «Культура»

2 березня у виставковій залі Одеської обласної організації Національної спілки художників України по вул. Торговій, 2 відкрилася традиційна Шевченківська виставка образотворчого мистецтва.

Факти відомі, та все ж згадаймо: Шевченко ніколи не був чужим Одесі, хоч ні разу не бував тут. А проте, був завжди близький одеситам. Одразу ж по його кончині одеська газета вмістила траурне повідомлення. Тоді ж таки композитор Василь Пащенко написав полонез на смерть поета — то був найпопулярніший під ту пору музичний жанр. Про цю музику газета писала, що вона створена на ясній мелодії, неважка для виконання та видана витончено, з віньєткою, яка вдало відтворює портрет Шевченка.

Календар культурно-мистецьких подій нашого міста годі уявити без Великої одеської бібліоночі. Цей непересічний просвітницько-розважальний захід цьогоріч успішно відбувся вже вп’яте.

Одесити і гості південної столиці звикли, що 14 лютого, у день святого Валентина, в Одеській національній науковій бібліотеці вони стають свідками й учасниками феєричного дійства, а відтак з нетерпінням чекають на Бібліоніч і залюбки сюди приходять. Бібліоніч вже має власну історію й традиції. З теплом і ностальгією згадуємо дві з них мирного часу, за ними — дві в карантинних масках, й ось нове випробування — в умовах війни.

У приміщенні Всеукраїнського центру болгарської культури відбулося урочисте відкриття міжнародної виставки «Свято весни».

За підтримки Спілки мариністів Одеси більше двадцяти художників представили на вернісаж свої роботи: від ліричного і водночас войовничого образу козака Мамая авторства молодих майстринь Анастасії Грудки, Ганни Даниленко і Світлани Коновал-Чечко до етнічних мотивів Олени Веселовської («Коло підтримки»), символізму у зображенні чотирьох стихій — Землі, Повітря, Вогню та Води — в картинах Тетяни Тоарки («Птахи прилетіли») та яскравої абстракції Стелли Мунтян («Щасливий день»).

Екскурс у життя і творчість Володимира Сосюри

У Міжнародний день рідної мови (21 лютого) ми передусім згадуємо тих, хто створював нинішній образ української мови: Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка та інших наших велетів. У цей день ми говоримо і про поета, чиї головні рядки були присвячені любові. Любові до своєї країни, культури та мови.

Простора зала Одеського літературного музею заповнена юними відвідувачами. Їхні очі звернені до гіда, що проводить для них екскурсію життям і творчістю Володимира Сосюри — одного з найцікавіших українських поетів XX століття. Двозначний герой, людина, у якій намагалися уживатися національний дух та ідеї комунізму, він подарував українській літературі понад 40 збірників своїх творів.

Завтра, 24 лютого, о 13.00  в Універсальній читальній залі Централізованої міської бібліотечної системи для дітей (вул. Катерининська, 67) відбудеться презентація виставки грецького художника Ставроса Тзортзоса «Краса — змагання до досконалості», приуроченої до 152-річчя від дня народження видатної української поетеси Лесі Українки.

30 картин, створених грецьким митцем, уперше були представлені  широкому загалу в 2021 році у Грецько-український палаті і є подарунком генерального секретаря цієї палати Герасимоса-Ніколаоса Бугаса для ЦМБС для дітей.

Саме такий дивосвіт відкриває кожна із робіт близько 30 учасників виставки, влаштованої у Балтському історичному музеї.

Можливо, ця виставка так не вразила б, якби не знала, що кожен експонат має особливого автора — людину з інвалідністю. І це змушує більш осмислено вдивлятися у кожну картину, виріб чи вишите полотно. Через кожен стіжок чи мазок пензля точиться незрима розповідь про долю майстра чи художника, мовби гортаються сторінки власноруч написаного есе. Вони мовлять іноді тихо, а іноді — дуже голосно, бо їм треба відкрити кожному із глядачів свою душу, свою пісню, своє життя, і лише так, як вони вміють. У цей світ можна вдивлятися безкінечно й дивуватися, наскільки він багатогранний, теплий, щирий, гостинний і просто людяний.

20 січня, до Дня Соборності України, у виставковій залі обласної організації НСХУ Одеський художній фаховий коледж ім. М.Б. Грекова презентував виставку дипломних робіт своїх випускників.

У складі учасників виставки гідно представляло рідний мистецький заклад і відділення, нині, за новим стандартом, — освітня професійна програма, «Художнє оформлення», подавши невелику збірку — 10 дипломних проєктів останніх років. Ретроспективний ряд охоплює три стислі в часі періоди. Перший, до пандемії, коли студент для виконання дипломної роботи мав більше реального й ефективно використаного робочого часу в майстернях коледжу, частіше отримував консультації у стінах закладу від свого керівника та викладачів циклової комісії. Другий — дистанційне навчання під час пандемії короновірусу з усіма обмеженнями та перепонами щодо повноцінної роботи та взаємодії з керівником. І третій період — воєнного стану — найскладніший, коли багато студентів покинули не тільки Одесу, а й виїхали за межі України, продовжуючи навчання в коледжі онлайн. Частина учнів залишилася у місті та продовжувала навчання в майстернях в умовах частого вимикання світла, Інтернету, ховаючись під час повітряних тривог у тимчасовому бомбосховищі, облаштованому на території навчального закладу. Наші дипломники поєднували виконання випускних робіт з волонтерською діяльністю, допомагаючи бійцям територіальної оборони Одеси, відповідно до замовлень та нагальних потреб ЗСУ. Саме на роботах цих випускників і хочу зупинитися.

Армія і мистецтво — надважливі. Як 100 років тому, так і тепер

Понад сотню літ у багатьох країнах тріумфально лунає український «Щедрик» з музикою подільського композитора Миколи Леонтовича, чиє 145-річчя вшановували 13 грудня. Хоча не всі прислухаються і знають, що знаменита Carol of the Bells — це та ж українська пісня з англійським текстом.

У рік повномасштабної російсько-української війни 4 грудня у Карнегі-холі в Нью-Йорку на концерті «Ноти з України: 100-річне святкування «Колядки дзвонів» «Щедрик» зібрав 2800 глядачів і ще майже 5 тисяч слухачів онлайн під час прямої трансляції. Перший же успіх у США на цій же сцені «Щедрик» здобув у 1922-у. Тоді його виконували хористи УНР, яких відрядили промотувати незалежну державу Україну. Симона Петлюру — ініціатора того міжнародного концертного туру — нідерландська преса перед тим у схвальних відгуках називала залюбленим у мистецтво головнокомандувачем.

У бібліотеці-філії №21 ЦБС для дітей м. Одеси відбулося чергове засідання літхабу «Імпульс», присвячене пам’яті лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Володимира Рутківського.

Нинішній рік Центральна бібліотечна система для дітей м. Одеси присвятила знаменитому українському казкареві, авторові повістей, якими зачитуються і малеча, й дорослі.

Одеса — літературне місто ЮНЕСКО — славиться своєю багатою школою красного письменства. Тут жили і творили понад 300 майстрів слова, доробки яких збагатили світову комору літератури.

Секція дитячої літератури обласної організації НСПУ разом із Централізованою бібліотечною системою для дітей м. Одеси організували конкурс зі створення персонажів із книжок наших письменників, щоб познайомити читачів з прозовою та поетичною спадщиною земляків.

Журі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!», заснованого Організацією українських націоналістів і Жіночим товариством імені Ольги Басараб та Олени Теліги, визначило переможців 2022 року.

Як підкреслив голова журі, доктор філологічних наук, професор, літературознавець, історик літератури, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів, цьогорічний конкурс відбувався за екстремальних обставин — російсько-української війни, коли Україна в мотивованому спротиві московському окупантові виборює право повноцінного суб’єкта свого буття. Тому в поданих на конкурс роботах «сконцентровано квінтесенцію волі нації, людського життя на межі, в напружених випробуваннях і стражданнях, означено віру в історичну справедливість».

Наш сучасник Григорій Сковорода віднині перебуватиме в Одеській національній науковій бібліотеці, втілений у скульптуру з різних порід дерева відомим скульптором, заслуженим художником України Олександром Князиком.

Є в ОННБ невеличка зала, яку тут називають професорською. Затишна, зручна. У ній найкраще працюється тим, для кого ця праця є однією з основ життєвого щастя, запорукою успіху, є покликом душі і, безперечно, є внеском у суспільне благо.

Нова версія «Катерини», яка вже отримала гучний резонанс у вітчизняній пресі, цьогоріч ставилася в Одеській опері на завершення 212-го і на відкриття 213-го театральних сезонів. Вистава створена за мотивами творчості Тараса Шевченка. Автор музики і лібрето — композитор і художник Олександр Родін.

Щоб оцінити масштаб події, нагадаю, що прем’єрний показ загальновідомої однойменної опери на музику Миколи Аркаса (1891) відбувся в Одесі ще в 1989-у. Симптоматично, що новостворена опера, прем’єра якої планувалася на 26 березня цього року, знайшла своє друге народження в драматичний момент нашої історії — повномасштабної агресії росії проти України. Музи не мовчать — війні протиставлене мистецтво.

У рекордно короткі строки Одеський оперний підготував для глядачів чудовий сюрприз — прем’єру балету «Білосніжка».

У театрі панувала по-казковому святкова атмосфера, адже вперше за час війни відбулася прем’єра для дітей! Одна з найулюбленіших казок братів Грімм ожила на сцені під музику польського композитора Богдана Павловського. Старовинний сюжет яскраво й вишукано постав у хореографії Гаррі Севояна та Яніни Кисельової. Під орудою заслуженого артиста України Ігоря Чернецького музичну казку втілювали на сцені артисти та оркестр театру, а також вихованці зразкового ансамблю класичного танцю «Фуете» школи мистецтв №14 та центру балету «Фуете гранд».

Ренійська громада — чудовий куточок Бессарабії, де гармонійно співіснують і збагачують одна одну культури й традиції представників різних національностей Придунав’я. Наш край — це край багатого фольклору, цікавих легенд, прекрасної кухні та чудового вина. Це запальні молдовські, гагаузькі танці, веселий гопак і, звичайно ж, блискуче болгарське хоро.

Задля збереження культури Придунав’я у Ренійській громаді, як і в регіоні загалом, проводяться різноманітні фестивалі, ярмарки. Й один з таких — благодійний ярмарок «Єдність у різноманітті» — 5 листопада відбувся у міському парку Перемоги, на майданчику біля фонтану.

З початком війни до Ренійської громади переїхало багато наших співвітчизників, які були змушені покинути рідні домівки. Тут вони знайшли тимчасовий прихисток. Тому однією з цілей ярмарку стала інтеграція вимушено переміщених осіб у життя громади та їх знайомство з колоритом нашого краю, традиціями та культурою національностей, які проживають на території Ренійщини.

Міська влада подбала про підготовку парку до свята. Гуртом — і місцеві, й гості — прибирали опале листя та сміття, облаштовували територію, встановлювали сучасні лавки для відпочинку та оригінальні гойдалки, виготовлені працівниками Ренійської ЖКС.

«Наше управління житлово-комунального господарства давно заготовило оригінальні конструкції для гойдалок. А ось самих гойдалок не було. Й ось вони дочекалися свого часу. І ця акція з благоустрою — це ще одна можливість показати, що навіть під час війни можна і треба продовжувати впорядкування довколишнього простору, дарувати маленькі радості дітям. Такі дрібниці дуже цінні», — прокоментував міський голова Рені Ігор Плєхов.

У вересні у Болграді мав відбутися мій улюблений, уже третій, міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО». Та через широкомасштабне вторгненням росії його проведення опинилося під питанням. І все ж вихід знайдено: фестиваль пройде за кордоном.

Отже, 13-18 листопада наше «ОКО» у рамках CamerimageFestival прийматиме середньовічне польське місто Торунь.

Минулого тижня у Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулися відкриття виставки «Привоз — жива легенда Одеси» та презентація книжки «Феномен одеського Привозу».

Автор експозиції й упорядник видання — фотохудожник, журналіст, голова правління громадської організації «Одеська фотографічна асоціація», заслужений діяч мистецтв України Сергій Гуменюк.

Зустріч з Одесою залишає в пам’яті та серці відчуття зустрічі з легендою. Наше місто вже давно стало справжнім культурним центром і недарма його називають перлиною біля моря. Неповторний колорит Одеси багато в чому визначається не тільки її вдалим географічним розташуванням, зокрема теплим морем, а й оригінальним гумором та особливим музичним талантом, притаманними її мешканцям.

Багатство і різноманіття форм музичного життя нашого міста, його багаторівневість не можуть не вражати. Опера, балет, оперета, Український музично-драматичний театр, філармонія, хорова богослужбово-співоча традиція різних конфесій і, нарешті, Одеська консерваторія, що стала осередком формування високопрофесійних музичних кадрів (у тому числі й композиторських) — усе це разом і визначає неповторний колорит культури міста, в якому музика і музична творчість у її різноманітних проявах виконували функцію не тільки культурної освіти, а й інтерна-ціонального єднання несхожих між собою народів, що його населяли.

В Одеській національній науковій бібліотеці підсумували марафон яскравих подій, приурочених до професійного свята

Традиційно наприкінці вересня, у переддень Всеукраїнського дня бібліотек, у найстарішій публічній книгозбірні України велелюдно, атмосфера піднесена й урочиста. Із 25 вересня по 1 жовтня в читальному залі ОННБ (вул. Акад. Філатова, 1) з нагоди професійного свята відбувався цикл заходів «Бібліотека — твоя точка опори». Цьогоріч бібліотекарі вирішили розширити його рамки та варіативність. Марафон тривав упродовж семи днів (порівняно з чотириденним торік). Тиждень промайнув швидко. Відвідувачі стали учасниками низки яскравих, непересічних подій, на яких ніхто не нудьгував. Планку піднято, висоту взято! «Ростемо ж ми, гей!» — як сказав би Павло Тичина. Отже, стисло, як усе відбувалося.

Марафон стартував 25 вересня з презентації довідкового видання «Одеська національна наукова бібліотека», присвяченого найстарішій публічній книгозбірні нашої країни. Того ж дня всі охочі здійснили захоплюючу віртуальну мандрівку — ЗD-тур по ОННБ.

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. Василя Василька показав дещо оновлену виставу «Серце навпіл», створену за новелами Марії Матіос. Авторка, відома українська письменниця, внесла деякі незначні корективи, й інсценізація заграла яскравішими барвами.

Вистава-одкровення… Так назвали автори свій твір. Філософське поняття, яке надає широкий спектр почуттів, а передовсім — цілковиту взаємну відкритість акторів і глядачів…

Минулої суботи Одеський національний академічний театр опери та балету презентував світову прем’єру — оперу композитора Олександра Родіна «Катерина». Постановники: головний диригент театру В’ячеслав Чернухо-Воліч, режисерка Оксана Тараненко, хормейстер Валерій Регрут, художник Ігор Анісенко, хореограф Олексій Скляренко, автор і художник візуальної концепції декорації Дмитро Ципердюк, художник з освітлення Максим Дєдов.

Прем’ру відвідав міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Війна — це вірус, і вона проступає просто на тілах людей дивними плямами. У місті — епідемія під назвою ШКХ — шкіра кольо-ру хакі... Ми звикаємо до контексту війни, так, що перестаємо її помічати. Ми дихаємо війною, мов повітрям. Ми заражаємо одне одного... Намагаючись витіснити війну зі своєї свідомості, ми дедалі більше заражаємося війною і живемо з нею всередині...

Ніби фантазія — але правда. Ніби містика — але про нас.

У залі соціокультурної діяльності Одеської універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулися читки п’єси «Крізь шкіру», написаної Наталкою Блок у 2017 році, за мотивами війни на Донбасі — про нас, сьогоднішніх.

Із 27 серпня по 19 вересня триває знаменитий Musikfest Berlin 2022, у рамках якого у вівторок, 6 вересня, вперше свою концертну програму представив Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО).

Як зазначалося у пресрелізі-анонсі імпрези (на жаль, внесені корективи у роботу видавництва дещо сповільнили можливості преси Одещини своєчасно інформувати про перебіг подій як в Україні, так і в світі, а відтак ми не можемо сьогодні оперативно повідомити про те, як саме пройшов виступ нашого колективу. — Прим. «ЧН»), Musikfest Berlin радий вітати концерт запрошеного Національного одеського філармонійного оркестру під керівництвом головного диригента Хобарта Ерла разом із солісткою-піаністкою Тамарою Стефанович.

«Присвячується Україні» — під таким гаслом в Одеському будинку-музеї ім. М.К. Реріха експонується виставка картин художника із Чернігова Володимира Наталушка «Квіти життя».

Барвисті, яскраві натюрморти, лаконічні пейзажі відривають свідомість від сьогодення і переносять у світ гармонії та спокою.

І свято, і жах, печаль, і горе… Слова зі вступного слова до традиційного відкриття художньої виставки в залі Одеської організації НСХУ.

І щастя творчости, і радість побачити багатьох колег, здивуватись і привітати з гарною роботою, сказати якісь суто фахові слова, обнятись, розцілуватись, поговорити, відчути спільну синергію… Побачити цю многоту експозиції.

26 серпня відбулося пошанування лауреатів другого муніципального конкурсу імені І.Я. Франка, заснованого торік виконкомом Одеської міської ради з нагоди 165-ліття письменника.

Як зазначила у вступному слові директорка Центральної міської бібліотеки імені Івана Франка Наталія Кликова, нагородження переможців та учасників конкурсу приурочене до дня народження видатного українського письменника і мислителя, на чию творчість орієнтуються покоління українців. До нинішнього конкурсу долучилося 35 учасників з різних куточків України: Черкас, Дніпра, Києва, Житомира, Луцька, Ужгорода, Харкова та інших, ну і, звісно ж, з Одеси. Заступниця директора департаменту культури і туризму Одеської міськради Людмила Крижалко привітала переможців і вручила дипломи та грамоти. З вітальним словом звернулася до них і заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, лауреатка муніципальної премії ім. Івана Франка 2021 року Ярослава Різникова.

Попри страшну війну, котра щодень нагадує про себе то виттям сирен, то вибухами, а то і тим, і тим вкупі; посеред спекотного літа — без моря, котре через ворожі загрози під забороною; посеред новин, що крають душу, та емоційних сплесків, які часом нагадують розбурхане море, — посеред усього цього, що впало на наші голови, зненацька перед очима — широчінь вікна у прекрасний світ, у радість, в задивування: яскрава, щедра художня виставка талановитого подружжя — Лариси Субангулової та Вадима Рудого.

Кожна виставка — свято. А ця — особлива: після початку війни чи не перша.

«Чорноморські новини» неодноразово повідомляли про традиційну участь одеських митців у міжнародних пленерах, зокрема в «краю лісів та озер», у гостинних поляків — ґміні Бартошице Вармінсько-Мазурського воєводства. Цьогорічний, уже 40-й, пленер, який відбувся у першій половині липня, є свідченням непохитної волі його організаторів утілювати у життя проєкти, що розширюють життєвий простір і зближують людей різних країн. Це своєрідний виклик руйнівним силам, адже Польща під час російсько-української війни рішуче виступає проти «імперії зла», взявши на себе велику політичну відпо-відальність, й несе відчутний економічний тягар у цьому протистоянні.

Єдиний представник від України на цьогорічному пленері в Ґалінах, що поблизу Бартошице, мисткиня з Південного, член правління Одеської обласної організації НСХУ Лариса ДЕМ’ЯНИШИНА поділилася своїми враженнями.

З глибини століть дійшла до нас мудрість «Vita brеvis, ars lоnga» («Життя коротке, мистецтво — вічне»). Сьогодні у своїх статтях-роздумах її актуальність підтверджують глядачі Одеського оперного театру — журналістка та науковиця, з різних боків осмислюючи цю непорушну істину.

Найгуманніший вічний двигун

Важко уявити, що в Одесі — південному форпості України, куди чи не щодня прилітають вогненні привіти від здичавілих «любителей Южной Пальмиры», — працює Оперний театр. Але він працює! Між повітряними тривогами, регулярними бахами над морем, у місті та в області (ППО, приліт чи дрон відрізняють за звуком уже навіть одеські коти), часом із запахом гару і пластівцями сажі від пожеж посеред Європи у XXI столітті театр продовжує тримати свій мистецький фронт.

Іноді здається, що цей найважчий театральний сезон вимагає від людей мистецтва надзусиль. Особливі правила безпеки глядачів, нові умови підготовки до вистав, подолання особистого психологічного стресу — все це заради продовження української театральної спадщини й написання нової історії театру незалежної України часів війни.

Особисто мені здається, що Одеський оперний одним з перших театрів продовжив спілкування зі своїм глядачем із самого початку війни. Так, продовжив майже миттєво за допомогою соцмереж, і жодного дня не покинув, не мовчав, підтримував! Це дуже важлива річ, яка потребує мужності, людяності душі та високої соціальної відповідальності.