Матеріали з рубрикою «Інтерв’ю»

24 лютого 2022-го об 11-й ранку кліматологиня Світлана Краковська вийшла в ефір на засіданні 55-ї сесії IPCC — Міжурядової групи експертів зі зміни клімату: «Ми під атакою Російської Федерації, на нас летять ракети, і я розумію, що це не зупинить, а, швидше, загострить проблему зміни клімату. Тому ми йдемо виконувати свою домашню роботу — нам треба вижити. А ви робіть свою. Бо коріння і цієї війни, й антропогенної зміни клімату спільне — це викопне паливо і наша хвороблива залежність від нього. Ми маємо позбутися цієї напасті».

— Чесно кажучи, якби не подруга-психологиня, яка налаштувала мене, не знаю, як упоралася б. Бо мене на це ніхто не уповноважував. Так, я представляю Україну в IPCC, яка є фактично частиною ООН (IPCC заснували в 1988 році Всесвітня метеорологічна організація та Програма ООН з довкілля для оцінки наукових даних про зміни клімату й формулювання стратегій реагування на ці зміни. — LB.ua). І це експертне, а не політичне середовище, але там є представники всіх країн. І мені важливо було висловитися.

Російсько-українська війна ще не є війною майбутнього. Скоріше, це війна перехідного періоду. Однак саме вона формує нові правила і ви-пробовує нові інструменти.

У книзі Володимира Горбуліна і Валентина Бадрака «Російська війна проти України. Як нарешті розірвати чотирьохсотрічне замкнене коло», яка нещодавно побачила світ, детально проаналізовано події 2022 — 2024 років, можливості, що їх відкрила Україні Велика війна, та небезпеки, які чатують на нас у найближчі місяці й роки. Саме про це «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поговорив з академіком, першим віце-президентом НАН України, головою наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень Володимиром Горбуліним.

Ми живемо в кількох реальностях одночасно. Одна на всіх — війна. Але за кожним із мільйонів вікон великого будинку під назвою «Україна» — власна реальність: різні життя, долі, обставини.

Ми всі втомилися. Хтось може впоратися краще. Хтось — гірше. Ми вже не ті, що були на початку війни. Про те, якими ми стали, якими будемо після війни, що нас роз’єднує, а що, навпаки, об’єднує, а також про психологічну допомогу й антидепресанти ZN.UA розмовляло з професоркою, завідувачкою кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров’я України імені П. Шупика Галиною ПИЛЯГІНОЮ.

Коли говоримо про міжнародну політику Туреччини та її ставлення до війни між росією й Україною, треба пам’ятати, що Стамбул завжди на перше місце ставить власні інтереси. І тому, з одного боку, Туреччина постачає нам «байрактари», будує корвети для українського флоту, надає гуманітарну підтримку, виступає перемовником у питанні повернення наших полонених, а з іншого — активно торгує з рф, купує в неї нафту та газ, зерно, вкрадене на тимчасово окупованих теренах України, реалізує проєкт єдиної атомної станції на території Туреччини. Про те, чому ця країна проводить таку політику, які її справжні наміри, потреби і прагнення, LB.ua поговорив з Надзвичайним і Повноважним послом України в Турецькій Республіці Василем Боднаром.

— Навесні цього року міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан сказав, що в Анкарі сподіваються «на мир в Україні у 2025 році». Президент Реджеп Ердоган своєю чергою заявляв, що Туреччина готова провести «мирні переговори» між росією й Україною. Зараз Туреччина пропонує якісь власні ініціативи в контексті можливих перемовин з росією?

І це встановлена, досліджена та зафіксована в документах дата

Кілька років тому я випадково потрапила на публічну лекцію Олександра Середи, яку він читав в одній із міських бібліотек Одеси. Йшлося про османський період Одещини, і лекція була напрочуд захопливою.

А до того мене познайомили з паном Середою у нашій «Книгарні-кав’ярні», яка більш ніж два десятиліття промоутує українську книжку і була осередком українськості у найтемніші часи. Тоді мені сказали: «Ось людина, одна із небагатьох у країні, яка читає і перекладає документи з османсько-турецької мови». Я тоді подивувалася і все. Бо навіть не розуміла, який титанічний труд ховається за цією простою фразою — «читає і перекладає з османсько-турецької мови». І що таких фахівців, як Середа, не те що одиниці, а, власне, він єдиний в Одесі.

Якщо виходити з історичного досвіду, то зазвичай війни виграють ті, хто має більшу економіку. У випадку російсько-української війни, врешті-решт, здобути перемогу може саме Україна, якщо її економіку підтримають такі гравці, як США, Канада, більшість ЄС, а також азійські демократії на кшталт Японії та Південної Кореї, вважає американський історик і письменник Тімоті Снайдер.

В ексклюзивному інтерв’ю для «Радіо Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) він поділився думками про те, що зазвичай ігнорують політики, коли ухвалюють рішення про підтримку України, чому ризики у випадку поразки росії перебільшені та як на успіх України можуть вплинути проблеми з мобілізацією.

Чи стане росія після путіна цивілізованою? Бо від Юлії Навальної чи Михайла Ходорковського наразі ми не чули декларацій про право націй на самовизначення — акцентує експерт вашингтонського аналітичного центру The Jamestown Foundation Януш БУГАЙСЬКИЙ про деколонізацію останньої імперії.

— Чи розпадеться російська федерація?

— Це майже неминуче. При цьому розпад не мусить настати раптово, він може відбуватися частинами. Не мусить призводити до повного колапсу — і неможливо точно передбачити, які суб’єкти з’являться в результаті розвалу федерації.

З Євгеном Головахою, людиною, яка не просто очолює Інститут соціології НАН України, а вважається найавторитетнішим соціологом країни, NV (https://nv.ua) зустрілося, щоб обговорити результати нового великого дослідження. Це моніторінг, що максимально широко заміряє стан і настрої українського сус-пільства, який Інститут робить щороку і найдовше в країні — три десятиліття поспіль, не перериваючись навіть на рік початку великої війни.

Для самого Головахи це справа життя. Цей моніторинг у перші роки української незалежності він розробляв зі своєю дружиною, соціологінею Наталією Паніною та за її ідеєю, про що попросив NV обов’язково згадати в преамбулі до інтерв’ю. Як і те, що вже де-кілька років, всю роботу над організацією дослідження передав молодшим колегам.

Минуло десять років відтоді, як про Олега Сенцова, режисера з Криму, дізналася вся Україна через його арешт російськими силовиками. Із них п’ять років він провів у російській в’язниці, допоки його не обміняли. Понад два роки — на фронті російсько-української війни, командуючи ротою штурмової піхоти.

Між цими періодами була кількарічна перерва для творчості та особистого життя.

Його ігровий фільм «Носоріг» про бандитські 1990-і йшов в українських кінотеатрах якраз перед російським вторгненням. Для багатьох українців це був останній фільм, який вони подивилися перед великою війною й запам’ятали по-особливому гостро. У цій стрічці можна побачити кримінальну суть пострадянського «русского міра».

У перші дні вторгнення в українських містах ще висіли афіші з анонсом «Носорога». Але всі кіносеанси вже скасували, кінотеатри в багатьох містах опинилися під обстрілами, а режисер стрічки пішов воювати.

11 липня у Сполучених Штатах завершився ювілейний саміт НАТО. Три дні конференц-центр Волтера Вашингтона у столиці США приймав представників 32 держав-членів НАТО, а також 35 країн-партнерів. Участь у зустрічі взяли і Президент України Володимир Зеленський та міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Які головні результати саміту, наскільки він виправдав наші очікування і чи мав успіх? Про все це, і не тільки, «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поговорив з Валерієм Чалим, дипломатом, послом України у Сполучених Штатах Америки у 2015 — 2019 роках.

Сполучені Штати постійно шукають можливості для того, щоби посилити оборонні спроможності ЗСУ, у тому числі в умовах збільшення інтенсивності атак росіян на Харківському напрямку. Це можна сказати і про рішення президента Байдена, яким він фактично змінив позицію США щодо застосування Україною американської зброї по об’єктах на території росії поблизу кордону. Водночас Україна може розраховувати на більшу підтримку в процесі інтеграції до НАТО, а також у посиленні її військового потенціалу в майбутньому, щоб міцно протистояти будь-якій потенційній агресії.

Про це та інше в інтерв’ю «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) у Вашингтоні розповів старший директор з питань Європи Ради нацбезпеки США Майкл КАРПЕНТЕР.

В умовах сучасних глобальних викликів пандемії стають дедалі поширенішим явищем. Розуміння загроз, їх наслідків і шляхів запобігання є надзвичайно важливим.

Не менш актуальним для України є питання специфічних ризиків, зумовлених воєнними діями, які й далі впливають на здоров’я населення. Війна створює унікальні умови для поширення інфекційних захворювань, ускладнює доступ до медичних послуг і збільшує навантаження на систему охорони здоров’я.

Тетяна Огаркова — літературознавиця, журналістка, відповідальна за міжнародні комунікації Українського кризового медіацентру, співкураторка цьогорічного Книжкового Арсеналу.

У розмові з Ольгою Айвазовською для проєкту «Сила вибору» вона розповіла про те, що змушує людей залишатися у знищених домівках, чим поїздки на прифронтові території можуть надихати, чому на деокупованих теренах є шалений запит на все українське та про інтерес світових інтелектуалів до України.

У свій ювілейний рік, в умовах війни, коли більшість фонду евакуйована, колектив Одеського музею західного і східного мистецтва (ОМЗСМ) заявив про себе кількома резонансними міжнародними партнерськими проєктами — виставками творів з власної колекції у Вільнюсі та Берліні.

У першому випадку йдеться про виставку з просторою назвою — «Кімната Шедевра. Євангелісти Франса Галса з колекції Одеського музею західного і східного мистецтва», у другому — «Прелюдія: від Одеси до Берліна», на якій представлені 12 творів західноєвропейського мистецтва XVI — XIX ст., що дають загальне уявлення про різні відділи нашого музею. Остання імпреза, за задумом організаторів, була приурочена до десятої річниці російської агресії проти України та другої річниці повномасштабної війни проти нашої держави.

Віра Агеєва — літературознавиця, літературна критикиня, популяризаторка української культури, професорка Києво-Могилянської академії (на знімку). Вона є авторкою популярних книжок «За лаштунками імперії» та «Марсіани на Хрещатику», в яких досліджує культурний спротив Російській імперії та боротьбу України за свою історію.

Про те, як в умовах війни зберегти українську ідентичність, зокрема на окупованих територіях, чому росія намагається привласнити українську історію, які два варіанти закінчення цієї війни існує, професорка розповідає у рамках проєкту «Сила вибору» Ольги Айвазовської.

Вадим Пристайко займався дипломатією майже 30 років. Він обіймав посади в Міністерстві закордонних справ, працював послом у Канаді, був главою місії України при НАТО. Після обрання Володимира Зеленського президентом став міністром закордонних справ, а згодом і віцепрем’єром з питань євроатлантичної інтеграції. Утім, протриматися довго в новому уряді йому не вдалося: уже в червні 2020-го президент відправив його послом у Велику Британію.

Після початку повномасштабної війни Пристайко мав найвищий рівень доступу до топових політиків Лондона. Він напряму контактував із прем’єром Борисом Джонсоном, а потім — з Ріші Сунаком. Його робота, зокрема, допомогла Україні отримати від Британії надзвичайно важливу підтримку в 2022 році.

Легендарний футболіст і тренер розповів про футбол та політику

Олександр Шовковський виграв шостий матч поспіль після призначення на посаду головного тренера київського «Динамо». Лідер цього рейтингу — Йожеф Сабо із 10 перемогами, які він здобув майже 20 років тому, в сезоні 2004/05. Це і стало приводом поспілкуватися з патріархом тренерського корпусу України, який 29 лютого відсвяткував своє 84-ліття.

— Йожефе Йожефовичу, як думаєте, Олександру вдасться побити ваш рекорд?

(Закінчення. Початок у номері за 11 січня)

ВВС: Опитування показують, що українське суспільство готове воювати до перемоги. Але що саме воно вкладає в це поняття?

О.А.: Поняття перемоги можна розкласти на декілька складових. Перша — це територія. І тут українці продовжують наполягати на тому, що перемога полягає у виході на кордони станом на 1991 рік.

Із самого початку війни російська пропаганда говорила про особливе ставлення володимира путіна до Одеси. Він, мовляв, це місто любить і не допустить військової наруги над ним. Та й сам кремлівський диктатор, очевидно, чекав від одеситів покори. Тому постійно підкреслював, що Одеса йому не байдужа. На свято, наприклад, клав квіти саме до знака Одеси, а коли мова заходила про пам’ятник цариці Катерині, переконував, що його в Одесі ніхто не посміє зачепити. Це, можливо, й стало останньою краплею у терпінні одеситів і вони проголосували за знесення монумента.

Одесити, як і всі українці, ніколи не вірили у порядність російських окупантів. А події другої половили липня переконали їх, що путін сьогодні особливо ненавидить наше місто, відверто хоче помститися за свої зруйновані мрії, не може змиритися з остаточною втратою Півдня України. Про це і розмірковують у діалозі Євген Акимович і Йосип Бурчо (діалог опублікований у номері «Прес-кур’єра» за 3 серпня 2023 року. — Прим «ЧН»).

Від самого початку повномасштабної агресії росії проти України авторитетна соціологічна компанія «Рейтинг» проводить опитування, щоб визначити стан українського суспільства, бачення майбутнього, ставлення до навколишньої реальності, української влади та перспектив війни.

Коли наприкінці 2022-го «ВВС.Україна» розмовляла з керівником «Рейтингу» Олексієм Антиповичем, то він зауважував, що майже за рік від початку великої війни українці відчували гордість за свою державу, а певна частина з них очікувала, що перемогою України стане підняття синьо-жовтого прапора над кремлем.

Гурт Kozak System ще із 2014 року допомагає Збройним силам України — і виступами, і зборами.

Після повномасштабного вторгнення лідер гурту Іван Леньо приєднався до підрозділу Патрульної поліції у Києві і продовжує служити досі. Водночас, за ці уже більш як півтора року «козаки» грали кожні три дні по концерту: у шпиталях, у бомбосховищах, на прифронтових територіях, за кордоном. До речі, цієї неділі, 10 грудня, гурт запрошує на приголомшливий за енергетикою концерт в Одеській філармонії.

Час наштовхує на думку, що світ якщо не котиться до свого кінця, то остаточно втратив милосердя. Напад на Ізраїль та його військова відповідь дали сплеск антисемітизму в Європі. Про глобальну нестабільність, яка співставна з найгіршими, найчорнішими періодами XX століття, кажуть і пишуть в усьому світі.

Хто переможе у глобальній війні, скільки вона триватиме і як виживати та перемагати в ній воюючій Україні? Про це «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) говорить із філософом, перекладачем і громадським діячем Олексієм Паничем.

Напередодні 90-х роковин Голодомору багато українців вбачає у нинішній війні продовження тієї ж політики москви проти українського народу. Як і 90 років тому, в діях кремля маємо ознаки геноциду, свідомої політики на винищення українців.

Щоб поговорити про ці історичні паралелі і про те, чому такі трагедії повторюються, ми запросили відому дослі-дницю Голодомору-геноциду, американську історикиню, лавреатку премії Пулітцера Енн Епплбаум. В інтерв’ю «Радіо Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) вона розповіла про причини, чому світ не захотів покарати СРСР за штучний голод, який організував Сталін, чому в росії Голодомор не увійшов у частину національної свідомості як злочин радянської влади та як події 1932-го — 1933-го пояснюють нинішню війну рф проти України.

Україна переживала багато хвиль захоплення та інтересу до своєї мови, культури, традицій. У 20-х — на початку 30-х років минулого століття — доба українізації, коли на арену вийшли молоді талановиті поети, драматурги, літературні критики, далі — блискуче покоління шістдесятників, початок 90-х — це відновлення української незалежності, яке принесло розуміння мови як ключового елементу української ідентичності.

Після початку Великої війни ми маємо рекордні, тектонічні зміни: більшість громадян України надає перевагу українській мові, а «мовні» права вважає одними з критичних факторів власної людської гідності та активно реагує на їх порушення.

«Це для України остання війна. Ми переможемо», — впевнена Ірма Вітовська, українська акторка, волонтерка, громадянська діячка. Вона зізнається: не очікувала, що комедія на двох акторів «Як виростити чоловіка в домашніх умовах» матиме такий шалений успіх у глядачів.

Саме про те, чому, як з’ясувалося, і в час війни українці потребують театру і кіно? Що саме має запит і чому? А ще — про культуру у час війни загалом, про українську мову і небажання деяких російськомовних українців розмовляти українською, про те, як вона відчуває свого глядача — у розмові з Ірмою Вітовською для «Радіо Свобода» (https://www.radiosvoboda.org).

На Економічному форумі, що відбувся цими днями у польському Карпачі, обговорювалися і питання підтримки України, яка бореться з російським агресором. У бліц-інтерв’ю для «Укр-інформу» (www.ukrinform.ua) начальник Генерального штабу Збройних сил Польщі Раймунд АНДЖЕЙЧАК розповів, яким чином його країна допомагає Україні протидіяти агресору, чому ця війна має глобальний характер і чому західна цивілізація повинна допомогти Україні перемогти.

— Пане генерале, як ви оцінюєте поступ української армії на фронті, зокрема на запорізькому напрямку?

— На жаль, росіяни вже сотні років застосовують ті ж самі стандарти, зокрема дуже брутальний підхід до військової справи. Я стежу за прогресом українських військ, перебуваю у тісному контакті з українським командуванням і союзниками, аби допомога, яку ми готуємо Україні, спрямовувалася на реальні потреби і щоб вона була вчасною. Це нелегке завдання. Росіяни окопалися там дуже сильно, а тому з тактичної точки зору завдання для українців дуже складне. Зате моральний дух українських військових викликає захоплення.

На програму «Укрінформ: вечірній стрім» (www.ukrinform.ua) завітали Ганна НОВОСАД, співзасновниця благодійного фонду «SavED», очільниця Міністерства освіти та науки у 2019—2020 роках, та Ольга АЙВАЗОВСЬКА, голова правління Громадянської мережі «Опора».

Розмовляли про проблему, яка так чи інакше стосується ледь не кожного українця, а саме — перебування їхніх родичів, друзів, знайомих, близьких за кордоном. Ділилися думками про те, як їх повернути додому, а відтак створити відповідні умови, правильно відновлювати зруйноване й інвестувати. Роботи — непочатий край…

Нещодавно у рамках програми Року української культури в Республіці Молдова Одесу відвідала генеральна директорка Національної бібліотеки країни-сусідки, президентка Асоціації бібліотекарів Молдови Єлена ПІНТІЛЕЙ (на знімку). Вона була почесною гостею Інтелект-форуму — 2023 та учасницею низки заходів ОдесаБібліоСаміту й XXIII Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині», серед яких — виїзне Свято української книги у смт Авангард.

Єлена Пінтілей люб’язно погодилася відповісти на запитання журналіста «Чорноморських новин».

«Росіян не існує», — каже публіцист, перекладач, філософ Вахтанг Кебуладзе. Росія змогла створити імперію, але не спромоглася стати політичною нацією: «Будь-яка людина, яка говорить: «я росіянин», водночас каже: «я імперець, я ксенофоб і ненавиджу людство».

Чому Заходу настільки важко зрозуміти природу російського світу смерті? У чому сутність поняття вибору? Чому росіяни обирають зло і чи можуть інакше? Чому перемога — це процес, а не результат? І як нам жити, щоб наближати цю перемогу?

«Росіян не існує», — каже публіцист, перекладач, філософ Вахтанг Кебуладзе. Росія змогла створити імперію, але не спромоглася стати політичною нацією: «Будь-яка людина, яка говорить: «я росіянин», водночас каже: «я імперець, я ксенофоб і ненавиджу людство».

Чому Заходу настільки важко зрозуміти природу російського світу смерті? У чому сутність поняття вибору? Чому росіяни обирають зло і чи можуть інакше? Чому перемога — це процес, а не результат? І як нам жити, щоб наближати цю перемогу? Про все це — у новій розмові проєкту «Сила вибору» Ольги Айвазовської та Вахтанга Кебуладзе.