Матеріали з рубрикою «Імена»

Переглядів: 205

Микола Міхновський — безкомпромісний державник

Микола Міхновський — один із тих діячів, чиє подвижництво вплинуло на долю всієї української нації. 31 березня сповниться 150 років від дня його народження, хоча таких людей потрібно згадувати й вшановувати не лише в їхні ювілеї. Він — визнаний ідеолог українського націоналізму, який із самого початку своєї політичної біографії виступав за створення української самостійної держави. Він — автор програмного документа «Братства тарасівців» «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».

Микола Міхновський народився 1873 року в селі Турівка на Полтавщині. Сімейний побут родини був цілком селянським, народним, ґрунтувався на здорових моральних засадах. Його батько, Іван Міхновський, був священником, який вів службу українською мовою, і водночас — заможним господарем, власником 17 десятин землі. Справжній, щирий українець, він палко любив свій край. Не випадково всі діти виявилися причетними до укра-їнського руху.

Переглядів: 301

Стилістика творів Михайла Жука

(Роздуми навколо однієї колекції)

Спадщина М.І. Жука залишає великий простір для досліджень, і в пріоритеті — твори, що осіли в приватних колекціях, з огляду на їх меншу доступність, а відтак і наукове опрацювання. А ще цікавить їх міжколекційне переміщення, і в цьому сенсі хочу продовжити розмову про зібрання одеського мистецтвознавця І.І. Козирода. Сподіваюся також, що цей, місцями розлогий, екскурс дозволить краще диференціювати і глибше зрозуміти мистецький посил Михайла Жука й нагадати деякі важливі віхи його біографії.

Додаткова інформація з’явилася під час роботи над зведеним каталогом творів М.І. Жука завдяки контактам з Національним художнім музеєм України (НХМУ), де нині зберігаються 60 творів митця, з яких 15 відбірних було придбано в І.І. Козирода орієнтовно наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років тодішнім директором столичної скарбниці М.М. Романишиним1.

Переглядів: 326

Одні наснажені творити, інші — нищити і грабувати

На окупованій частині України мародери з російської армії викрадають автомобілі місцевих жителів, вантажівками вивозять майно з будинків і квартир. Сотні злочинів зафіксовано і проти вітчизняної культурної спадщини.

Так, із Новокаховської картинної галереї імені знаного художника, уродженця Любашівської громади Альбіна Гавдзинського (4.07.1923 — 12.05.2014) окупанти вивезли 299 полотен нашого земляка і багато робіт інших відомих українських митців. Щодо вкрадених творів Альбіна Ста-ніславовича, то це, зокрема, й ті, що возвеличують трудовий подвиг людей, які будували Каховську ГЕС.

Переглядів: 364

Палке серце лікаря, просвітянина і воїна

7 березня сповнилося 160 років від дня народження невтомного подвижника української справи, лікаря, військового і громадського діяча, публіциста, члена Центральної Ради Івана Митрофановича Луценка.

Народився він у селі Кейбалівка, що на березі річки Удай, Пирятинського повіту на Полтавщині. Батько, Митрофан Йосипович, був дрібним службовцем шляхетного походження, мати, Ганна Йосипівна, — донькою фельдшера.

Переглядів: 270

Поет мрійної мети

У неосяжному переліку імен творчих особистостей, яких у 30-х роках минулого століття фізично знищив кривавий сталінський режим і яких нині вже усталено називаємо представниками «Розстріляного відродження», не можна не згадати поета Олексу Федоровича Влизька. Трагічна доля відвела йому лишень двадцять шість років земного життя.

Народився він 17 лютого 1908-го у сім’ї священника (батько — українець, мати — росіянка) в Новгородській губернії тодішньої царської Росії. Незабаром родина перебралася в Україну, оселилася в селі Сингаївці, що на Черкащині. Свої дитячі роки Олекса провів в україномовному середовищі, де органічно сприйняв красу нашої мови й мальовничої природи, які стали визначальними натхненниками його поетичної творчості.

Переглядів: 289

Польський адмірал зі серцем українця

14 лютого сповнилося 150 років від дня народження активного діяча боротьби за незалежність України на початку ХХ століття, одного з творців українського військово-морського флоту контрадмірала В’ячеслава Клочковського. Він був поляком, але після Лютневої революції та постання Центральної Ради України без вагань, як і багато його співвітчизників, зайняв чітку проукраїнську позицію. Створення незалежної України стало одним із потужних кроків відновлення і незалежності Польщі.

Народився Вацлав 14 лютого 1873 року в Петербурзі у польській шляхетній родині Євгеніуша Клочковського та Ельжбети уродженої Станевич, мав молодшого брата Євгена. Батьки віддали сина на навчання в єзуїтський колегіум у містечку Хирові поблизу Тернополя. Значну увагу там приділяли вивченню математики, історії та географії. Заборонена у державних гімназіях польська мова викладалася як факультативний курс. Зрештою, нею послуговувалися повсякденно в богослужіннях та урочистостях. Українцям рідною мовою читали ре-лігію. Оскільки випускників колегіуму приймали до державних установ і вищих навчальних закладів лише після іспитів перед державною комісією, то більшість шляхтичів останні два роки навчалася в державних гімназіях, де й складала випускні іспити. Тому Вацлав Клочковський закінчував навчання у гімназії міста Вільно.

Переглядів: 504

Космічне суголосся душ

Сковородіана Дмитра Шупти

2022 року Україна вшановувала 300-літття Григорія Савича Сковороди. У Переяславському університеті Центр сковородинознавства провів ювілейну міжнародну наукову конференцію, на якій я представила доповідь, присвячену сковородіані Дмитра Шупти. З приємністю відзначу, що про творчий доробок відомого поета й дослідника-сковородинознавця йшлося і в доповідях Тетяни Гринь, наукової співробітниці Чорнуського літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди, та Петра Лойтри, композитора й педагога з Кропивницького.

Символічно, що Дмитро Шупта, який і раніше брав активну участь у конференціях Центру сковородинознавства, цього разу представив розвідку «Слово — зброя філософа-воїна», в якій осмислює духовну участь Сковороди у сьогоднішніх трагічних подіях, пов’язаних з вирішальним етапом тривалої й виснажливої боротьби українців проти своїх поневолювачів-московитів.

Переглядів: 343

Генерал Армії УНР з Аккермана

18 січня 1878 року в родині німецьких колоністів, яка після завоювання Російською імперією Бесарабії перебралася в Буджацький край з далекого Ельзасу, народився один із майбутніх засновників Армії УНР та Української Держави Олександр Шайбле.

Його батько, Яків Іванович, наприкінці ХІХ століття володів в Аккерманському повіті майже 50 десятинами землі. А ще родина мала власність у Херсонській губернії.

Переглядів: 738

Три тости в одному келиху

1 січня 1909 року народився Степан Бандера

Понавигадували небилиць — заболить горло, відповідаючи на все те. А хто зі шкури пнувся? Та все ті самі вороги, котрі століттями старалися знищити нас. Як націю, як волелюбний, щирий народ, який ні за що не розстанеться зі своєю ідентичністю. Так, ми і мазепинці, і петлюрівці, і, певна річ, бандерівці — були, є і будемо. «Україна — наша мати, батько наш — Бандера». Одвічна ненависть ворога врешті-решт погнала його на нашу землю. Тепер уже відповідаємо вогнем праведним — так на-дійніше, і є надія, що — назавжди заткнемо їм пельку. Під прапором нашої свободи, з тією любов’ю до матері-Батьківщини, якою палало і його серце…

Пишучи, або ж розмірковуючи, про Степана Бандеру, зазвичай приходять до голови якщо не стандартні, заяложені думки, то, назагал, урочисто-піднесені, патетичні визначення. Це правильно. Але недостатньо. Через усі ті брехні, в які повірили нестійкі душі частини громадян наших, замало знаємо про нього. Того й лізе до голови все якась загальщина, бачимо здебільшого плакат, гасло, політичного діяча, а не живу людину. Котра мислила категоріями майбутнього, але всім своїм єством жила в своєму часі, була його уособленням…

Переглядів: 479

Сотник Армії УНР Семен Якерсон

Вагомий внесок у боротьбу за незалежність України під час Визвольних змагань 1917—1921 років зробили представники Одещини. Недарма сьогодні імена славних одеситів носять підрозділи Збройних сил України: 59-та бригада імені генерал-хорунжого Якова Гандзюка, 110-та бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, майже готовий наказ про присвоєння імені генерал-хорунжого Всеволода Змієнка 122-й бригаді територіальної оборони ЗСУ. Всі ці генерали закінчили свого часу Одеське юнкерське піхотне училище. Окрім них, уже знаємо прізвища більше сотні випускників та викладачів цього училища, які століття тому зі зброєю в руках виборювали нашу державність.

У лавах Армії УНР були й випускники Сергіїв-ського (згодом — Одеського) артилерійського училища, а тепер — Одеської військової академії. Це училище було засноване за рік до початку Першої світової війни, тому терміни навчання скорочувалися й офіцери-артилеристи просто не встигали набратися досвіду, щоб вступити до військових академій. Але дух вільного козацтва, прагнення свободи змушували багатьох з них стати на захист рідної землі від московської навали. Серед таких молодих офіцерів був і 20-річний Семен Якерсон, який після отримання погонів прапорщика у листопаді 1917-го добровільно приєднався до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради.

Переглядів: 630

«Балтяни живуть у моєму серці»

18 вересня минуло 85 років від дня народження нашого земляка Володимира Куликівського — непересічного поета із когорти шістдесятників за часом творчості і за духом, поета, який після виходу у світ збірки вибраного «Відтворення» у 1992-у був прийнятий до Спілки письменників України посмертно.

Балто, Балто,
Мила до нестями,
Що тобі єлейна похвала,
Коли ти вишневими руками
Україну-матір обняла!

Так у поезії «Балта» у розквіті творчих сил писав Володимир Куликівський, живучи вже у Херсоні. Й ці слова стали крилатими.

Переглядів: 591

Скульптор—«факір»

(Закінчення. Початок у номері за 15-17 вересня)

Торшер «Три змії» було виставлено у 1935 році на XIII Салоні Тюїльрі, де автор отримав схвальні відгуки критиків й увагу Фердинанта-Антуана, віконта ла Круа-Лаваля — володаря розкішного замку XVI ст. в Ноай. На момент виставки цей дворянин уже був розпорядником цього експонату. Парою до торшера віконт замовив композицію «Мавпи і кокосові пальми». Відтоді для Задунайського він — постійний клієнт, що, зрештою, дасть мистецтву ще один шедевр — «Носоріг», який у 1957-у надійшов до Національного музею імені Ж. Помпіду. Цей твір, знову ж таки на замовлення віконта, майстер взявся повторити у 1953-у вже у сріблі в натуральну величину, але несподівана смерть колекціонера не дозволила втілити цей задум.

Переглядів: 403

Скульптор–«факір»

Є щось архаїчне, майже сакральне і таке, що викликає повагу й захоплення у професії коваля. Це інтригуюча гра з гарячим металом, спершу — непіддатливим, згодом, під влучними ударами молотка, — прудким і пластичним, робота з яким таїть різнопланові ризики для того, хто відважився його впокорити. Напрошується порівняння з факіром, який приборкує змію — один з провідних образів у творчій спадщині ліонського скульптора-коваля і нашого земляка Михайла Задунайського (Michel Zadounaisky, 1903—1983).

У сонмі імен, які презентують французьке декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст., зокрема таке цікаве явище, як стиль «Ар-Деко», особа цього митця для мене постала якось зненацька. Сім років тому про цю знакову для європейського мистецтва минулого століття постать уже була публікація в одеській регіональній пресі, але вона пройшла для мене непоміченою1.

Переглядів: 825

Українські милі адмірала Покровського

14 серпня сповнилося 160 років від дня народження адмірала УНР й Української Держави Андрія Георгійовича Покровського. Він належав до когорти видатних військово-морських діячів періоду Визвольних змагань, тож, зрозуміло, в радянські часи його ім’я, як і імена багато інших героїв, що виборювали українську незалежність, було приречене на забуття. Але відроджена Україна пам’ятає своїх славних синів, й нині їхні прізвища закарбовуються у назвах вулиць, кораблів, військових підрозділів, у підручниках з історії.

Народився Андрій Покровський 14 серпня 1862 року в Петербурзі у родині військового офіцера, де берегли пам’ять про славні козацькі походи як на суходолі, так і на морі, в яких брали участь і його діди-прадіди. Коли хлопчик підріс, батьки віддали його до 2-ї класичної гімназії столиці, а в 14-літньому віці він вступив у підготовчий клас Морського корпусу — вищого навчального закладу, який готував офіцерів флоту. Спочатку служив на Балтійському флоті, а з 1910-го — на Чорноморському, де командував броненосцем «Ростислав», обіймав посаду начальника штабу флоту. У квітні 1916 року за успішну організацію та проведення морських десантних операцій був удостоєний звання віцеадмірала. Про його звитягу під час Першої світової війни свідчить майже десяток бойових нагород.

Переглядів: 852

Сторожові вогні поезії

У літературній панорамі Одещини постать Валерія Демиденка почала потужно увиразнюватися вісім років тому, коли завершилися його багатолітні плавання на суднах торговельного флоту. Народжений у Запоріжжі, він виявив поетичні здібності вже на останніх курсах навчання в Одеському вищому інженерному мор-ському училищі (тепер — Одеська національна морська академія).

Російська мова у виші і колективах Чорноморського морського пароплавства була домінуючою. Такою ж була вона і в його ліриці, філософських творах, віршованих рефлексіях на побачене в портах та екзотичних місцинах на різних континентах. Зійшовши на чорноморський берег, Демиденко з осяжного різноманіття попереднього доробку уклав збірку «Прикосновение» (2013 рік).Через два роки, у 2015-у, з’явилася друга книжка — «Строчки для друзей».

Але в якому високотемпературному тиглі народжувалися-виплавлялися рядки і строфи пізнішої, але не запізненої другої збірки! Її відкриває розділ, де практично кожен вірш має прикінцеву дату — число, місяць, і рік — 2014-й.

Переглядів: 682

Жіночий голос шістдесятництва

Лекція-зустріч «Жіночі голоси шістдесятництва: Галина Могильницька» відбулася в Одеській науковій універсальній бібліотеці ім. Михайла Грушевського. Спогадами ділилася донька Галини Анатоліївни Ярослава Різникова. Модерувала — вже традиційно — кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк.

Говорячи про людину неординарну, щедро обдаровану талантами до поглиблення своїх знань та їх поширення, педагогічним, літературним, з активною життєвою позицією, що додавало їй клопотів і навіть небезпек, завжди хочеться дізнатися про джерела. Звідки воно все у неї? Певна річ, Господь усім дає таланти, але когось таки виділяє із загалу. А може, то від батьків-бабусь-дідів-прадідів передалося з генами чи виробилося внаслідок виховання, наполегливої праці над собою. Вочевидь, можна безпомильно говорити, що тут є і те, і те, й те.

Переглядів: 630

Перший українізатор Одеси

21 липня сповнилося 140 років від дня народження видатного історика, академіка Всеукраїнської академії наук (ВУАН) Михайла Єлисейовича Слабченка. Його життєвий шлях багато в чому схожий на долі сотень і тисяч представників української інтелігенції першої половини ХХ ст., які залишилися на теренах окупованої більшовицькою владою України.

Народився майбутній дослідник української минувшини 9 липня (за старим календарем) 1882 року на Нерубайських хуторах поблизу Одеси в селянській родині, про що свідчить запис у метричній книзі церкви Пресвятої Богородиці в Слобідці-Романівці. Батько майбутнього академіка, Єлисей Іванович, походив із запорожців, які «втекли під турка» після руйнації Нової Січі. Разом із дружиною, Катериною Максимівною, працювали в каменоломнях. Робота була тяжкою, а плата — мізерною. Михайло Слабченко згадував про свої дитячі роки так: «Родина була велика, злидні були ще більші».

Переглядів: 955

Морський міністр УНР

14 липня сповнилося 155 років від дня народження Володимира Олександровича Савченка-Більського, генерал-хорунжого по адміралтейству (контр-адмірала), організатора українських військових частин та морського міністра УНР, який, будучи в авангарді борців за державність України, понад чотири десятиліття свого життя присвятив розбудові вітчизняних армії та флоту.

Володимир Савченко-Більський народився 14 липня 1867 року в містечку Олишівка Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер селище міського типу цієї області). Батько, Олександр Савович, був знаним на всю губернію іконописцем, мав старовинне козацьке коріння, що брало свій початок від литовського шляхтича Сави Більського, котрий ще наприкінці XVI століття прийшов на Запорізьку Січ. Мати — також козацького походження — належала до роду Суліїв, з якого вийшло багато громадських діячів старої України. Один з них — Федір Сулій, який свого часу був головою українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря заснував Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові. Другий дядько Володимира, Митрофан Сулій, входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з клопотанням дарувати Україні культурно-освітню автономію.

Переглядів: 853

Дисидент. Борець. Українець

Раніше сказали б: ініціатива. Тепер кажуть: проєкт. Хоча, без сумніву, кожен подібний проєкт народжується в голові ініціативної особистості. Як-от і цей — «Одеські дисиденти» (певна річ, що не лише одеські). Й одним з таких мужніх людей є, безперечно, Олекса Різників.

Кремезний, козацької статури (як ми зазвичай числимо наше славне козацтво), завжди позитивний чоловік, з пишним чубом та бородою біблійного пророка… Не метушливий, доброзичливий — багатьом біля нього спокійно і затишно, без особливих амбіцій… А в тих часах, коли духовно єднався з борцями проти режиму — юнак, який ще лише намацував свій путівець у велике життя. Й саме той рішучий виступ супроти тоталітарної системи — написана удвох з Володимиром Барсуківським листівка, що виявила юнацьку сміливість та молодечу безкомпромісність, — правдоподібно, якраз і був пророцтвом майбутнього падіння тієї системи, пророцтвом, дарованим з небес, чи від народу свого — почерез гени. Властиво, це можна сказати про багатьох, коли не про всіх, кого називаємо дисидентами 1960—1970 років і котрі саме цим й увійшли в новітню історію України — поіменно й страдницькими життєписами своїми.

Добре знають Олексу Різниківа в Одесі, знають і поза нею. Десь він виступав зі своїми літературними чи мовознавчими працями, розповідями про свій життєвий шлях, десь отримував свої відзнаки — а їх у нього подостатком, десь презентував нову книжку…

Переглядів: 778

Творець перших радіокерованих пристроїв

Україна зараз переживає складні часи, які увійдуть до підручників історії як героїчна боротьба нашого народу проти московської навали. Здається, що нині не на часі писати про ювілеї учених чи письменників. Але якщо про це промовчимо ми, то наш ворог і надалі називатиме їх «великими русскими учеными/писателями» тільки тому, що вони працювали в період панування російської чи радянської імперій.

До таких особистостей належить і талановитий український фізик Микола Дмитрович Пильчиков із надзвичайним талантом першопрохідника, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення. Не дарма його образно називають українським Едісоном (Теслою).

Переглядів: 577

Будівничі українського війська

Наприкінці цього місяця (24 та 26 травня) сповниться 130 років від дня народження двох старшин Армії УНР — Дмитра Жупінаса та Юрія (Георгія) Бонч-Осмоловського. Обидва, тоді ще поручники, належать до будівничих українського війська на Одещині (кінець 1917-го — початок 1918-го).

Дмитро Васильович Жупінас народився 24 травня 1892 року в містечку Сміла Черкаського повіту Київської губернії (тепер — Черкащина), де це прізвище поширене і донині. Згідно із записом у посмертній статті, навчався у Білоцерківському сільськогосподарському училищі. За даними штабу Армії УНР, Першу світову закінчив поручником піхоти, служив у 12-у драгунському Стародубському полку. Мав поранення та нагороди за особисту хоробрість.

Переглядів: 478

Неповторно схожа на Україну

8 травня Галині Могильницькій — чудовій поетесі, принциповій, незламній борчині за українську справу, а надто за незалежну Українську церкву — сповнилося б 85 років.

Тепер можна з певністю сказати: саме завдяки її книжкам, де вона показала стражденний шлях Української церкви, де аргументовано розвінчала міфи Московського патріархату, врешті-решт стали можливими тектонічні зрушення в цій справі — отримання Томоса і формування сучасної, не залежної від РПЦ церкви. Звісно, не тільки завдяки її гостро публіцистичним книжкам. На щастя, не одна вона була трудівницею на цьому полі. Але її праця, надзвичайно ретельна, переконлива, й справді била як камінь із пращі правди (так називається одне з перших її авторських видань). Причому в той час, коли на отримання Томоса не було навіть примарної надії.

Переглядів: 359

Дивовижний світ Володимира Рутківського

18 квітня сповнилося 85 років від дня народження Володимира Григоровича Рутківського (1937 — 2021) — провідного українського дитячого письменника, лауреата премій ім. Миколи Трублаїнi (1992), ім. Лесі Українки (2002), «Звук павутинки» ім. Віктора Близнеця (2005), «Книга року «Бі-Бі-Сі» — за історичний роман «Сині Води» (2011), Національної премії України ім. Тараса Шевченка — за історичну трилогію для дітей «Джури» (2012). Його казкова повість «Гості на мітлі» внесена до міжнародного Почесного списку Г.Х. Андерсена, у якому — кращі книжки світу, адресовані дітям.

І хоча народився письменник на Черкащині, багато десятиліть він жив і творив саме в Одесі. Тут навчався, працював, тут здобув визнання одного з лідерів сучасної дитячої української літератури, ставши першим дитячим письменником, удостоєним Шевченківської премії. Незмінний голова журі Корнійчуковської премії, Володимир Григорович завжди був наставником і добрим порадником для молодих колег, керівником і натхненником Об’єднання дитячих письменників Одеси.

Переглядів: 400

Будівничий флотів України та Польщі

5 квітня сповнилося 140 років від дня народження одного з будівничих Військово-Морських сил Української Народної Республіки, а згодом і військового флоту Польщі адмірала Юрія Свірського. Майже півтора десятка літ його життя було пов’язане з Чорним морем, з Одесою.

Майбутній адмірал народився 5 квітня 1882 року в Каліші, центрі однойменної губернії Польського королівства, в католицькій дворянській родині литовського походження, вихідця зі Свіри (тепер Білорусь, Мінська область), з князівським корінням герба Лис. Його батько — Влодзімєж Свірський — був офіцером російської армії: служив в Осовецькому фортечному піхотному полку, а потім командував піхотним полком у фортеці Демблін. Мати — Целіна, уроджена Василовська — сестра відомої польської письменниці Марії Конопніцької. Вихований матір’ю в патріотичній атмосфері, Юрій чудово володів польською та анг-лійською мовами. Після закінчення двох класів реального училища у Варшаві вступив до кадетського корпусу в Москві, який закінчив у1899-у. Продовжив військову освіту в елітному Морському корпусі Петербурга, де з успіхом (друге місце серед випускників) у 1902-у отримав звання мічмана.

Переглядів: 447

«Він простелив свободу сучасній Україні»

17 лютого сповнилося 130 років від дня народження патріарха Української греко-католицької церкви, кардинала Йосифа Сліпого — великої людини, яка була не лише свідком подій майже цілого ХХ століття, а й співтворцем цих подій.

Життєвим кредо Йосипа Сліпого був вислів Сенеки «Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок»), що став центральним і в гербі патріарха й магістральним на його тернистій дорозі. І він жодного разу не зрадив цьому кредо.

Переглядів: 414

Світлий слід Майстра

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна КОСТЕНКО.

Лютий місяць годилося б одеситам назвати місяцем професора В’язовського, знаного вченого-літературознавця, письменника, автора і редактора знакового в Україні другої половини ХХ століття підручника «Теорія літератури», на якому виросли цілі покоління вчителів, письменників, журналістів… Він народився у цьому місяці, 2 числа далекого 1919 року, у цьому ж місяці, 25 числа 1996 року пішов у вічність. Між цими датами — сакральне 77, стільки років вділив йому Бог для справ великих і благодатних: найперше — відбутись Людиною, в часи смертельної небезпеки очистити планету від фашистської чуми, а вже з поверненням до миру і праці по-батьків-ськи дбати про свій народ, його освіту й культуру…

Переглядів: 386

«Предтеча з ніжними очима», або Ким був Дзюба для України?

У ніч проти дати 22.02.2022, яка точно увійде в історію вищих злетів українства, відійшов у засвіти Іван Дзюба — один з тих, хто і вірив у незалежну Україну, і збудував її.

Ким був Іван Дзюба? Дисидентом, шістдесятником, літературним критиком, громадським діячем. Він — один із засновників Народного руху України, редактор журналу «Сучасність» у 1990-х, другий міністр культури України (1992 — 1994), один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Академік, Герой України. А ще — інтелектуал, блискучий знавець історії та літератури, зокрема й російської. Його статті про Гоголя чи про Салтикова-Щедріна — то справжня розкіш і насолода для читача.

Переглядів: 558

Де ти, моя «Сон-трава»?

До 90-річчя від дня народження майстра декоративно-ужиткового живопису, народного художника України Ростислава Палецького

Якби життя у нас ішло природним шляхом, 10 січня 2022-го народному художникові України Ростиславу Палецькому сповнилося б 90 років. Скільки було б написано робіт, у скільки країн світу вони б розлетілися, скільки творчих висот було б узято майстром!

Та не так сталося, як хотілося б... Чиясь зловорожа рука звела зі світу світлу людину, народного майстра, який жив і творив свої дивовижі в селі Троїцькому Любашівського району на Одещині. Звели зі світу, не давши дожити навіть до Шевченкового віку — 47 років. Отак на 47-у році життя душа його звернула вбік від планети Земля та й подалася космічним бездоріжжям кудись у засвіти, залишивши в його хаті в калюжі крові нерухоме тіло митця з розбитою головою... Є якийсь містичний зв’язок між зловісними датами його життя й датами життя Тараса Шевченка: не дожив один рік до віку Шевченка, не дожив два дні до дати смерті Кобзаря...

Доля звела мене з Ростиславом Палецьким у далекому 1970-у. А передісторія зустрічі така. Після того, як у київському КДБ мене запевнили, що вишу мені не бачити, як своїх вух, я звернулася за порадою до Євгена Сверстюка. Він запропонував вихід: подати документи до Одеського державного університету імені Іллі Мечникова, адже там завдяки ректорові Олександрові Івановичу Юрженку здобувають освіту ті, кого виключили з інших ВНЗ. І додав, що з університету, звісно, виключать, але ж якийсь час можна буде вчитися. Так я з’явилася в Одесі, успішно склала вступні іспити, стала студенткою.

Переглядів: 613

У кожного свій шлях до Правди

Роздуми над книжкою

Жив донедавна на Одещині чудовий журналіст Борис Устименко. Та ось уже скоро 40 днів з часу відходу його у кращі світи.

Писав багато і мудро, шанували його всі редактори наших газет. 2006 року він зробив мені унікального дарунка — книжку під дивною назвою «Карнафей».

Переглядів: 879

Дорогами втрат і сподівань

Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави.
Як криця й камінь слів моїх.
Зі збірки «Перстень Полікрата» (Львів, 1939).

1 лютого сповнилося 125 років від дня народження українського письменника, публіциста, культуролога-енциклопедиста Євгена Маланюка — одного з найяскравіших представників вітчизняної літератури XX століття, поета української еміграції.

Творчий доробок Євгена Маланюка став широко відомим лише на початку 1990-х років — через три десятиліття після його смерті. Довгий час ім’я цього поета було під забороною радянської влади. Його творчість замовчували, фальсифікували. Змушений жити поза межами України, він усією своєю діяльністю прагнув сприяти відродженню української держави, утвердженню самобутньої української нації.

Сторінка 1 з 41234»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua