Матеріали з рубрикою «Імена»

Переглядів: 564

«Балтяни живуть у моєму серці»

18 вересня минуло 85 років від дня народження нашого земляка Володимира Куликівського — непересічного поета із когорти шістдесятників за часом творчості і за духом, поета, який після виходу у світ збірки вибраного «Відтворення» у 1992-у був прийнятий до Спілки письменників України посмертно.

Балто, Балто,
Мила до нестями,
Що тобі єлейна похвала,
Коли ти вишневими руками
Україну-матір обняла!

Так у поезії «Балта» у розквіті творчих сил писав Володимир Куликівський, живучи вже у Херсоні. Й ці слова стали крилатими.

Переглядів: 542

Скульптор—«факір»

(Закінчення. Початок у номері за 15-17 вересня)

Торшер «Три змії» було виставлено у 1935 році на XIII Салоні Тюїльрі, де автор отримав схвальні відгуки критиків й увагу Фердинанта-Антуана, віконта ла Круа-Лаваля — володаря розкішного замку XVI ст. в Ноай. На момент виставки цей дворянин уже був розпорядником цього експонату. Парою до торшера віконт замовив композицію «Мавпи і кокосові пальми». Відтоді для Задунайського він — постійний клієнт, що, зрештою, дасть мистецтву ще один шедевр — «Носоріг», який у 1957-у надійшов до Національного музею імені Ж. Помпіду. Цей твір, знову ж таки на замовлення віконта, майстер взявся повторити у 1953-у вже у сріблі в натуральну величину, але несподівана смерть колекціонера не дозволила втілити цей задум.

Переглядів: 348

Скульптор–«факір»

Є щось архаїчне, майже сакральне і таке, що викликає повагу й захоплення у професії коваля. Це інтригуюча гра з гарячим металом, спершу — непіддатливим, згодом, під влучними ударами молотка, — прудким і пластичним, робота з яким таїть різнопланові ризики для того, хто відважився його впокорити. Напрошується порівняння з факіром, який приборкує змію — один з провідних образів у творчій спадщині ліонського скульптора-коваля і нашого земляка Михайла Задунайського (Michel Zadounaisky, 1903—1983).

У сонмі імен, які презентують французьке декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст., зокрема таке цікаве явище, як стиль «Ар-Деко», особа цього митця для мене постала якось зненацька. Сім років тому про цю знакову для європейського мистецтва минулого століття постать уже була публікація в одеській регіональній пресі, але вона пройшла для мене непоміченою1.

Переглядів: 769

Українські милі адмірала Покровського

14 серпня сповнилося 160 років від дня народження адмірала УНР й Української Держави Андрія Георгійовича Покровського. Він належав до когорти видатних військово-морських діячів періоду Визвольних змагань, тож, зрозуміло, в радянські часи його ім’я, як і імена багато інших героїв, що виборювали українську незалежність, було приречене на забуття. Але відроджена Україна пам’ятає своїх славних синів, й нині їхні прізвища закарбовуються у назвах вулиць, кораблів, військових підрозділів, у підручниках з історії.

Народився Андрій Покровський 14 серпня 1862 року в Петербурзі у родині військового офіцера, де берегли пам’ять про славні козацькі походи як на суходолі, так і на морі, в яких брали участь і його діди-прадіди. Коли хлопчик підріс, батьки віддали його до 2-ї класичної гімназії столиці, а в 14-літньому віці він вступив у підготовчий клас Морського корпусу — вищого навчального закладу, який готував офіцерів флоту. Спочатку служив на Балтійському флоті, а з 1910-го — на Чорноморському, де командував броненосцем «Ростислав», обіймав посаду начальника штабу флоту. У квітні 1916 року за успішну організацію та проведення морських десантних операцій був удостоєний звання віцеадмірала. Про його звитягу під час Першої світової війни свідчить майже десяток бойових нагород.

Переглядів: 771

Сторожові вогні поезії

У літературній панорамі Одещини постать Валерія Демиденка почала потужно увиразнюватися вісім років тому, коли завершилися його багатолітні плавання на суднах торговельного флоту. Народжений у Запоріжжі, він виявив поетичні здібності вже на останніх курсах навчання в Одеському вищому інженерному мор-ському училищі (тепер — Одеська національна морська академія).

Російська мова у виші і колективах Чорноморського морського пароплавства була домінуючою. Такою ж була вона і в його ліриці, філософських творах, віршованих рефлексіях на побачене в портах та екзотичних місцинах на різних континентах. Зійшовши на чорноморський берег, Демиденко з осяжного різноманіття попереднього доробку уклав збірку «Прикосновение» (2013 рік).Через два роки, у 2015-у, з’явилася друга книжка — «Строчки для друзей».

Але в якому високотемпературному тиглі народжувалися-виплавлялися рядки і строфи пізнішої, але не запізненої другої збірки! Її відкриває розділ, де практично кожен вірш має прикінцеву дату — число, місяць, і рік — 2014-й.

Переглядів: 614

Жіночий голос шістдесятництва

Лекція-зустріч «Жіночі голоси шістдесятництва: Галина Могильницька» відбулася в Одеській науковій універсальній бібліотеці ім. Михайла Грушевського. Спогадами ділилася донька Галини Анатоліївни Ярослава Різникова. Модерувала — вже традиційно — кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк.

Говорячи про людину неординарну, щедро обдаровану талантами до поглиблення своїх знань та їх поширення, педагогічним, літературним, з активною життєвою позицією, що додавало їй клопотів і навіть небезпек, завжди хочеться дізнатися про джерела. Звідки воно все у неї? Певна річ, Господь усім дає таланти, але когось таки виділяє із загалу. А може, то від батьків-бабусь-дідів-прадідів передалося з генами чи виробилося внаслідок виховання, наполегливої праці над собою. Вочевидь, можна безпомильно говорити, що тут є і те, і те, й те.

Переглядів: 577

Перший українізатор Одеси

21 липня сповнилося 140 років від дня народження видатного історика, академіка Всеукраїнської академії наук (ВУАН) Михайла Єлисейовича Слабченка. Його життєвий шлях багато в чому схожий на долі сотень і тисяч представників української інтелігенції першої половини ХХ ст., які залишилися на теренах окупованої більшовицькою владою України.

Народився майбутній дослідник української минувшини 9 липня (за старим календарем) 1882 року на Нерубайських хуторах поблизу Одеси в селянській родині, про що свідчить запис у метричній книзі церкви Пресвятої Богородиці в Слобідці-Романівці. Батько майбутнього академіка, Єлисей Іванович, походив із запорожців, які «втекли під турка» після руйнації Нової Січі. Разом із дружиною, Катериною Максимівною, працювали в каменоломнях. Робота була тяжкою, а плата — мізерною. Михайло Слабченко згадував про свої дитячі роки так: «Родина була велика, злидні були ще більші».

Переглядів: 887

Морський міністр УНР

14 липня сповнилося 155 років від дня народження Володимира Олександровича Савченка-Більського, генерал-хорунжого по адміралтейству (контр-адмірала), організатора українських військових частин та морського міністра УНР, який, будучи в авангарді борців за державність України, понад чотири десятиліття свого життя присвятив розбудові вітчизняних армії та флоту.

Володимир Савченко-Більський народився 14 липня 1867 року в містечку Олишівка Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер селище міського типу цієї області). Батько, Олександр Савович, був знаним на всю губернію іконописцем, мав старовинне козацьке коріння, що брало свій початок від литовського шляхтича Сави Більського, котрий ще наприкінці XVI століття прийшов на Запорізьку Січ. Мати — також козацького походження — належала до роду Суліїв, з якого вийшло багато громадських діячів старої України. Один з них — Федір Сулій, який свого часу був головою українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря заснував Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові. Другий дядько Володимира, Митрофан Сулій, входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з клопотанням дарувати Україні культурно-освітню автономію.

Переглядів: 774

Дисидент. Борець. Українець

Раніше сказали б: ініціатива. Тепер кажуть: проєкт. Хоча, без сумніву, кожен подібний проєкт народжується в голові ініціативної особистості. Як-от і цей — «Одеські дисиденти» (певна річ, що не лише одеські). Й одним з таких мужніх людей є, безперечно, Олекса Різників.

Кремезний, козацької статури (як ми зазвичай числимо наше славне козацтво), завжди позитивний чоловік, з пишним чубом та бородою біблійного пророка… Не метушливий, доброзичливий — багатьом біля нього спокійно і затишно, без особливих амбіцій… А в тих часах, коли духовно єднався з борцями проти режиму — юнак, який ще лише намацував свій путівець у велике життя. Й саме той рішучий виступ супроти тоталітарної системи — написана удвох з Володимиром Барсуківським листівка, що виявила юнацьку сміливість та молодечу безкомпромісність, — правдоподібно, якраз і був пророцтвом майбутнього падіння тієї системи, пророцтвом, дарованим з небес, чи від народу свого — почерез гени. Властиво, це можна сказати про багатьох, коли не про всіх, кого називаємо дисидентами 1960—1970 років і котрі саме цим й увійшли в новітню історію України — поіменно й страдницькими життєписами своїми.

Добре знають Олексу Різниківа в Одесі, знають і поза нею. Десь він виступав зі своїми літературними чи мовознавчими працями, розповідями про свій життєвий шлях, десь отримував свої відзнаки — а їх у нього подостатком, десь презентував нову книжку…

Переглядів: 720

Творець перших радіокерованих пристроїв

Україна зараз переживає складні часи, які увійдуть до підручників історії як героїчна боротьба нашого народу проти московської навали. Здається, що нині не на часі писати про ювілеї учених чи письменників. Але якщо про це промовчимо ми, то наш ворог і надалі називатиме їх «великими русскими учеными/писателями» тільки тому, що вони працювали в період панування російської чи радянської імперій.

До таких особистостей належить і талановитий український фізик Микола Дмитрович Пильчиков із надзвичайним талантом першопрохідника, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення. Не дарма його образно називають українським Едісоном (Теслою).

Переглядів: 508

Будівничі українського війська

Наприкінці цього місяця (24 та 26 травня) сповниться 130 років від дня народження двох старшин Армії УНР — Дмитра Жупінаса та Юрія (Георгія) Бонч-Осмоловського. Обидва, тоді ще поручники, належать до будівничих українського війська на Одещині (кінець 1917-го — початок 1918-го).

Дмитро Васильович Жупінас народився 24 травня 1892 року в містечку Сміла Черкаського повіту Київської губернії (тепер — Черкащина), де це прізвище поширене і донині. Згідно із записом у посмертній статті, навчався у Білоцерківському сільськогосподарському училищі. За даними штабу Армії УНР, Першу світову закінчив поручником піхоти, служив у 12-у драгунському Стародубському полку. Мав поранення та нагороди за особисту хоробрість.

Переглядів: 417

Неповторно схожа на Україну

8 травня Галині Могильницькій — чудовій поетесі, принциповій, незламній борчині за українську справу, а надто за незалежну Українську церкву — сповнилося б 85 років.

Тепер можна з певністю сказати: саме завдяки її книжкам, де вона показала стражденний шлях Української церкви, де аргументовано розвінчала міфи Московського патріархату, врешті-решт стали можливими тектонічні зрушення в цій справі — отримання Томоса і формування сучасної, не залежної від РПЦ церкви. Звісно, не тільки завдяки її гостро публіцистичним книжкам. На щастя, не одна вона була трудівницею на цьому полі. Але її праця, надзвичайно ретельна, переконлива, й справді била як камінь із пращі правди (так називається одне з перших її авторських видань). Причому в той час, коли на отримання Томоса не було навіть примарної надії.

Переглядів: 291

Дивовижний світ Володимира Рутківського

18 квітня сповнилося 85 років від дня народження Володимира Григоровича Рутківського (1937 — 2021) — провідного українського дитячого письменника, лауреата премій ім. Миколи Трублаїнi (1992), ім. Лесі Українки (2002), «Звук павутинки» ім. Віктора Близнеця (2005), «Книга року «Бі-Бі-Сі» — за історичний роман «Сині Води» (2011), Національної премії України ім. Тараса Шевченка — за історичну трилогію для дітей «Джури» (2012). Його казкова повість «Гості на мітлі» внесена до міжнародного Почесного списку Г.Х. Андерсена, у якому — кращі книжки світу, адресовані дітям.

І хоча народився письменник на Черкащині, багато десятиліть він жив і творив саме в Одесі. Тут навчався, працював, тут здобув визнання одного з лідерів сучасної дитячої української літератури, ставши першим дитячим письменником, удостоєним Шевченківської премії. Незмінний голова журі Корнійчуковської премії, Володимир Григорович завжди був наставником і добрим порадником для молодих колег, керівником і натхненником Об’єднання дитячих письменників Одеси.

Переглядів: 339

Будівничий флотів України та Польщі

5 квітня сповнилося 140 років від дня народження одного з будівничих Військово-Морських сил Української Народної Республіки, а згодом і військового флоту Польщі адмірала Юрія Свірського. Майже півтора десятка літ його життя було пов’язане з Чорним морем, з Одесою.

Майбутній адмірал народився 5 квітня 1882 року в Каліші, центрі однойменної губернії Польського королівства, в католицькій дворянській родині литовського походження, вихідця зі Свіри (тепер Білорусь, Мінська область), з князівським корінням герба Лис. Його батько — Влодзімєж Свірський — був офіцером російської армії: служив в Осовецькому фортечному піхотному полку, а потім командував піхотним полком у фортеці Демблін. Мати — Целіна, уроджена Василовська — сестра відомої польської письменниці Марії Конопніцької. Вихований матір’ю в патріотичній атмосфері, Юрій чудово володів польською та анг-лійською мовами. Після закінчення двох класів реального училища у Варшаві вступив до кадетського корпусу в Москві, який закінчив у1899-у. Продовжив військову освіту в елітному Морському корпусі Петербурга, де з успіхом (друге місце серед випускників) у 1902-у отримав звання мічмана.

Переглядів: 392

«Він простелив свободу сучасній Україні»

17 лютого сповнилося 130 років від дня народження патріарха Української греко-католицької церкви, кардинала Йосифа Сліпого — великої людини, яка була не лише свідком подій майже цілого ХХ століття, а й співтворцем цих подій.

Життєвим кредо Йосипа Сліпого був вислів Сенеки «Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок»), що став центральним і в гербі патріарха й магістральним на його тернистій дорозі. І він жодного разу не зрадив цьому кредо.

Переглядів: 351

Світлий слід Майстра

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна КОСТЕНКО.

Лютий місяць годилося б одеситам назвати місяцем професора В’язовського, знаного вченого-літературознавця, письменника, автора і редактора знакового в Україні другої половини ХХ століття підручника «Теорія літератури», на якому виросли цілі покоління вчителів, письменників, журналістів… Він народився у цьому місяці, 2 числа далекого 1919 року, у цьому ж місяці, 25 числа 1996 року пішов у вічність. Між цими датами — сакральне 77, стільки років вділив йому Бог для справ великих і благодатних: найперше — відбутись Людиною, в часи смертельної небезпеки очистити планету від фашистської чуми, а вже з поверненням до миру і праці по-батьків-ськи дбати про свій народ, його освіту й культуру…

Переглядів: 337

«Предтеча з ніжними очима», або Ким був Дзюба для України?

У ніч проти дати 22.02.2022, яка точно увійде в історію вищих злетів українства, відійшов у засвіти Іван Дзюба — один з тих, хто і вірив у незалежну Україну, і збудував її.

Ким був Іван Дзюба? Дисидентом, шістдесятником, літературним критиком, громадським діячем. Він — один із засновників Народного руху України, редактор журналу «Сучасність» у 1990-х, другий міністр культури України (1992 — 1994), один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Академік, Герой України. А ще — інтелектуал, блискучий знавець історії та літератури, зокрема й російської. Його статті про Гоголя чи про Салтикова-Щедріна — то справжня розкіш і насолода для читача.

Переглядів: 470

Де ти, моя «Сон-трава»?

До 90-річчя від дня народження майстра декоративно-ужиткового живопису, народного художника України Ростислава Палецького

Якби життя у нас ішло природним шляхом, 10 січня 2022-го народному художникові України Ростиславу Палецькому сповнилося б 90 років. Скільки було б написано робіт, у скільки країн світу вони б розлетілися, скільки творчих висот було б узято майстром!

Та не так сталося, як хотілося б... Чиясь зловорожа рука звела зі світу світлу людину, народного майстра, який жив і творив свої дивовижі в селі Троїцькому Любашівського району на Одещині. Звели зі світу, не давши дожити навіть до Шевченкового віку — 47 років. Отак на 47-у році життя душа його звернула вбік від планети Земля та й подалася космічним бездоріжжям кудись у засвіти, залишивши в його хаті в калюжі крові нерухоме тіло митця з розбитою головою... Є якийсь містичний зв’язок між зловісними датами його життя й датами життя Тараса Шевченка: не дожив один рік до віку Шевченка, не дожив два дні до дати смерті Кобзаря...

Доля звела мене з Ростиславом Палецьким у далекому 1970-у. А передісторія зустрічі така. Після того, як у київському КДБ мене запевнили, що вишу мені не бачити, як своїх вух, я звернулася за порадою до Євгена Сверстюка. Він запропонував вихід: подати документи до Одеського державного університету імені Іллі Мечникова, адже там завдяки ректорові Олександрові Івановичу Юрженку здобувають освіту ті, кого виключили з інших ВНЗ. І додав, що з університету, звісно, виключать, але ж якийсь час можна буде вчитися. Так я з’явилася в Одесі, успішно склала вступні іспити, стала студенткою.

Переглядів: 533

У кожного свій шлях до Правди

Роздуми над книжкою

Жив донедавна на Одещині чудовий журналіст Борис Устименко. Та ось уже скоро 40 днів з часу відходу його у кращі світи.

Писав багато і мудро, шанували його всі редактори наших газет. 2006 року він зробив мені унікального дарунка — книжку під дивною назвою «Карнафей».

Переглядів: 813

Дорогами втрат і сподівань

Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави.
Як криця й камінь слів моїх.
Зі збірки «Перстень Полікрата» (Львів, 1939).

1 лютого сповнилося 125 років від дня народження українського письменника, публіциста, культуролога-енциклопедиста Євгена Маланюка — одного з найяскравіших представників вітчизняної літератури XX століття, поета української еміграції.

Творчий доробок Євгена Маланюка став широко відомим лише на початку 1990-х років — через три десятиліття після його смерті. Довгий час ім’я цього поета було під забороною радянської влади. Його творчість замовчували, фальсифікували. Змушений жити поза межами України, він усією своєю діяльністю прагнув сприяти відродженню української держави, утвердженню самобутньої української нації.

Переглядів: 972

Бібліотека пам’яті Богдана Комарова

Нещодавно сповнилося 140 літ від дня народження природознавця, бібліографа, лексикографа, організатора української освіти на Одещині в 1917—1918 роках Богдана Михайловича Комарова.

Народився він 18 січня (за новим літочисленням) 1882-го в Києві у великій родині відомого бібліофіла і бібліографа, фольклориста, лексикографа, перекладача, одного із засновників одеської «Просвіти» Михайла Федоровича Комарова. Загалом у Богдана було п’ятеро сестер і брат: Маргарита, Любов, Галина, Леоніда, Віра та Юрій. Невдовзі разом з батьками переїхав до Одеси. У 1900-у закінчив 4-у Одеську чоловічу гімназію (нині в цьому приміщенні розташовується Музей західного і східного мистецтва).

Переглядів: 1057

«Якби я не вірив у магічну здатність Слова...»

Особистість завжди сприймається нами крізь призму певних спогадів. Останні ж виникають під впливом багатьох ситуацій, уявлень. Не є винятком і постать поета Анатолія Качана, який недавно, 16 січня, відзначив своє 80-річчя.

Біографія і творчість Анатолія Леонтійовича тлумачаться як знакові явища української культури ХХI. Промовистим свідченням цього є статус лауреата літературно-мистецьких премій ім. М. Трублаїні, ім. Лесі Українки, «Звук павутинки» ім. В. Близнеця, «Київ» ім. Є. Плужника, «Джури» В. Рутківського («За створення високохудожнього образу українського Причорномор’я»), Корнійчуковської. Його експериментальна поезія відзначена премією ім. Б. Нечерди (2006) — «за самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямів в українській дитячій літературі».

Переглядів: 344

Полковник Армії УНР Володимир Кедровський

Серед когорти діячів, які боролися за нашу державність на Півдні України, чільне місце належить уродженцеві Херсона Володимирові Кедровському. Його життєвий шлях до вимушеної еміграції був тісно пов’язаний з найбільшим українським містом на березі Чорного моря — Одесою. Тут він навчався в університеті, брав участь у роботі місцевої «Просвіти», а після закінчення навчання підтримував добрі стосунки з багатьма одеситами. Тут познайомився з Іваном Франком, який перебував у нашому місті в 1909 році.

Володимир народився 13 серпня 1890-го у Херсоні, у родині землевласників Кедровських. З боку матері — нащадок запорозьких козаків Липських. Володіння Кедровських розташовувалися на берегах Інгулу (сучасна Миколаївська область), а материної сім’ї — неподалік, на річці Інгулець. На цих землях Кедровські вирощували в основному пшеницю. Дитячі роки хлопчика пройшли у маєтку діда по матері — Миколи Липського. Там він разом з двома молодшими братами закінчив чотирирічну школу. У своїй автобіографічній книжці «Обриси минулого» Володимир Іванович писав, що в родині переважно послуговувалися українською мовою. Дід дарував йому українські книжки.

Переглядів: 843

Страдницькими шляхами Катерини

Цьогоріч, як і завжди, до дня народження Тараса Шевченка, Одеський національний академічний театр опери та балету — єдиний з-поміж усіх одеських театрів, що згадав про цей день, — показав репертуарну виставу «Катерина» — оперу Миколи Аркаса за однойменною поемою Великого Кобзаря.

Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
Біле поле. Біла Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Леонід КИСЕЛЬОВ.

Переглядів: 1265

Життєдайний вибір Володимира Хавкіна

Одесит, який урятував світ від холери і чуми

15 березня cповнилося 160 років від дня народження Володимира Ароновича Хавкіна — видатного українського лікаря-бактеріолога, імунолога й епідеміолога, який створив вакцини проти холери та чуми. Нині, в розпал епідемії коронавірусу, особливо доречно і приємно згадати про нашого славетного земляка.

Народився Володимир 15 березня 1860 року в Одесі в сім’ї вчителя Казенного єврейського училища Арона Хавкіна і доньки вчителя того ж училища Розалії Ландсберг. У нього були дві старші сестри — Марія і Генрієтта та старший брат Соломон. Ще дві сестрички і маленький братик померли в ранньому віці. Мати померла у 40 років, за місяць до сьомого дня народження Володимира, що дуже вплинуло на все його подальше життя.

Переглядів: 2794

Слово про вчителя

До 100-річчя від дня народження професора Д.І. Поліщука (1920 — 2002)

Випускникам Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова добре відоме ім’я професора Дмитра Івановича Поліщука. Доктор фізико-математичних наук, завідувач кафедри загальної фізики, декан фізичного факультету, проректор з навчальної роботи, талановитий учений, учасник Другої світової війни, кавалер багатьох нагород.

Народився Дмитро Іванович 22 лютого 1920 року в селі Адамівка Любашівського району в родині сільського лікаря та простої селянки. Невдовзі сім’я переїхала до центру волості — Любашівки, де запрацювала амбулаторія й була робота для батька. У сім літ пішов до семирічної школи, яка відкрилася на території колишнього панського маєтку Любинських і в 1934-у отримала статус середньої. Час навчання у ній припав на тяжкі роки Голодомору, коли більшовицька влада планомірно винищувала українців. По Любашівському району було офіційно зареєстровано більше двох тисяч випадків опухання від голоду і 737 смертей від нього. Ця трагедія назавжди закарбувалася в пам’яті юнака.

Переглядів: 2648

Щастя й добробут самі не приходять

Моя розповідь — про молоду гарну жінку, матір трьох дітей, вправну господиню, спортсменку, дипломованого економіста Надію Сергіївну Васильченко (у дівоцтві — Зайцева), яка працює менеджером по роботі з пайовиками в аграрно-рибогосподарському кооперативі «Придунайська нива», а віднедавна — ще й директоркою новоствореного підприємства «Ізмаїл-Агролідер».

Зазвичай вважається, що аграрне виробництво — то царина чоловіків. Пані Надія вщент розвінчує цей стереотип, адже робота просто має бути зробленою, незважаючи на те, чоловік ти чи жінка, бо кожен, каже, однаково відповідає за свою сферу обов’язків. А ще власним прикладом вона переконує сільську молодь, що зробити кар’єру, стати справжнім організатором і господарником, лідером, керівником можна і вдома, у рідному селі, якщо маєш таке бажання-мету і багато вчишся й працюєш. Добре, звісно, якщо тебе підтримує родина. У неї така підтримка є. Щастя й добробут, стверджує, самі не приходять, для цього потрібно багато думати, а ще більше трудитися, цінуючи й наповнюючи світлом перемог, нехай і невеличких, кожен день свого єдиного й неповторного життя.

Переглядів: 3198

«Король яблук» й Одеса

Є дві загальновідомі історії, пов’язані з яблуком: про те, як ним спокусилися Єва з Адамом, і про те, як упавши до ніг Ньютона, воно наштовхнуло вченого на відкриття закону про земне тяжіння.

Наша історія також пов’язана з яблуком, а точніше — з його зернятком. Молодята на своєму весіллі посадили на згадку яблучне зернятко, а через три десятиліття їхній син виростив з цієї яблуні саджанці, які стали основою знаменитого сорту ранет Симиренка. Сталася ця історія в селі Млієві на Черкащині, а молодятами були син відомого українського цукрозаводчика Федора Симиренка Платон і донька голови Одеської міської думи, купця Івана Овчиннікова Тетяна.

Переглядів: 3178

Нам потрібна ця опора

Поезія Василя Симоненка — устами дітей

У січні святкуємо Василя. А тижнем раніше, на Різдво, згадуємо ще двох наших славних Василів трагічної — української — долі часів поневолення нації. Василь Стус народився 6 січня 1935-го, а Василь Симоненко — 8 січня 1938-го. Посередині, поміж них — свято Різдва, що наче опирається на два цих потужних крила, а поза ними — традиційне українське свято Маланки, Василя, Новий рік.

Важко сказати, чи згадають імена двох поетів у ці різдвяні дні давно вже не наші й чомусь іменовані центральними телеканали. Хоча сьогодні, як і п’ять чи десять років тому, чи й усі тридцять, нам потрібна ця опора — нам потрібні голоси і Стуса, й Симоненка… Нам конче невистачає і Левка Лук’яненка, і Євгена Сверстюка, й інших моральних авторитетів… Нам потрібні їхні думки, їхнє слово, якого боявся тоталітарний режим.

Й тому треба сказати, що велику справу роблять працівники соціокультурного відділу Одеської універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського та обласного центру виховання й організації дозвілля дітей і молоді «Патріот», запровадивши літературні читання — Івана Франка, Василя Стуса, Василя Симоненка. А попереду нас чекає зустріч з Лесею Українкою, мабуть, що й з іншими носіями духу нації. Всі вони, кожен у свій час, несли ідеї вільної і незалежної України, утверджували ці ідеї хто словом, а хто й ділом. Сьогодні дуже мало в Україні, фактично — маленька щипта, як сказав колись Василь Стус, поетів, рівних їм за силою голосу, за резонансним звучанням їхнього Слова. Хтось може сказати: це не завдання поезії, поети, мовляв, покликані оспівувати красу, людські почуття… Хоча і Франко, й Леся, і наші сучасники — Ліна Костенко, яку тривалий час колись ігнорувала підневільна Україна, й Дмитро Павличко, чиє 90-річчя недавно проігнорувала новітня держава, — всі вони у своїй творчості ідентифікували себе з долею своєї нації.

Переглядів: 4287

Із династії лікарів

Молода лікарка-онколог Національного інституту раку Наталія Чорна (на фото ліворуч), родом із Балти, виграла грант Фонду досліджень раку Лінн Сейдж і стала учасницею онкологічного міжнародного симпозіуму, який відбувся у США.

Наша землячка відзначена премією міжнародної медичної ініціативи міст-побратимів Чикаго. Свої наукові дослідження вона присвятила видам раку, які важко піддаються лікуванню.

На цьогорічне зібранні 700 лікарів з усього світу йшлося про боротьбу з раком молочної залози. Фахівці обмінювалися досвідом, розповідали про ефективні новітні методи боротьби з небезпечною недугою, які практикують у Сполучених Штатах.

Сторінка 1 з 3123»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua