Матеріали з рубрикою «Духовність»

В Одесі відбувся другий регіональний іфтар іфтар Півдня України — подія, що об’єднала представників різних релігійних і національних спільнот, військових, волонтерів та громадських діячів.

Під патронатом голови Одеської ОВА і Духовного управління мусульман України «Умма» цей вечір став не лише частиною духовної традиції, а й важливим символом взаємопідтримки та порозуміння.

Учасники заходу мали нагоду поспілкуватися, зміцнити партнерство і подякувати тим, хто працює задля спільного блага. Військові, активісти та волонтери отримали нагороди за свою відданість і внесок у розвиток суспільства.

«Вчорашній іфтар став символом єдності та взаємоповаги багатокультурної спільноти Одещини. Разом із представниками Меджлісу кримськотатарського народу, мусульманської спільноти України, нашими захисниками та дипломатами мусульманських країн ми об’єдналися за столом спільної молитви та підтримки. Особлива вдячність нашим воїнам, які боронять Україну і наближають день звільнення всіх тимчасово окупованих територій, зокрема Криму. У єдності — наша сила», — написав у своєму телеграм-каналі голова ОВА Олег Кіпер.

25 березня християни відзначатимуть одне з дванадесятих свят церковного календаря — Благовіщення Пресвятої Богородиці. Раніше, до реформи церковного календаря, цю подію вшановували на 13 днів пізніше, 7 квітня.

Благовіщення припадає на піст, однак завжди відзначається особливими урочистостями і вважається наступним за значущістю після Різдва Христового та Пасхи.

Чому люди вірять у забобони?

Другого лютого християни святкували Стрітення Господнє за новим церковним календарем. Неод-мінним атрибутом цього свята є освячені стрітенські свічки, яким приписують надзвичайну силу, вірячи, що вони захищають від грози й іншого лиха. Та чи справді свічка вбереже від стихії? Добрий священник точно скаже вам, що ні.

Чому ж люди в це вірять? Чому досі остерігаються, щоб на свято Введення Богородиці в дім не при-йшла першою жінка? Чому на похороні завішують дзеркала і кладуть гроші до кишені померлого? Звідки взагалі беруться забобони й чи можуть вони бути небезпечними?

7 вересня предстоятель Православної церкви України блаженнійший митрополит Епіфаній прибув на Одещину з першосвятительським візитом, щоб взяти участь у святкуванні 220-річчя закладання кафедрального собору Різдва Христового ПЦУ в Одесі — чи не найстарішого храму нашого міста.

Тoгo ж дня відбулася зустріч митрополита Епіфанія з головою Одеської обласної державної адміністрації Олегом Кіпером.

4 вересня з пастирським візитом в Одесі перебував митрополит Філадельфійський Української греко-католицької церкви, президент Українського католицького університету владика Борис Ґудзяк. Єпископ зустрівся з вірними, постраждалими від війни, представниками влади та бізнесу.

Зустрічали і супроводжували митрополита Філадельфійського екзарх Одеський Михаїл Бубній, а також військово-морський капелан о. Олександр Смеречинський.

У неділю, 21 липня, Одеса приймала високого гостя — державного секретаря Святого Престолу, кардинала П’єтро Пароліна.

Відвідини міста розпочалися із римо-католицького катедрального собору Внебовзяття Пречистої Діви Марії. Там відбулася зустріч з представниками католицької громади, на яку були також запрошені представники Православної церкви України — архієпископ Одеський і Балтський Афанасій та капелан Одеського клінічного санаторію «Аркадія» ДПСУ архімандрит Микита, греко-католицької громади та місцевого «Карітасу», який невтомно надає підтримку потребуючим.

Гостя з Ватикану зустріли традиційними хлі-бом-сіллю. Єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Одесько-Сім-феропольський, з-поміж іншого, розповів пап-ському посланцеві про життя українців після широкомасштабного вторгнення рашистів, про оборону міста та численні жертви від ракетних обстрілів і бомбардувань, подякував за матеріальну і молитовну допомогу, яку отримують громади від Святого Престолу та католиків усього світу.

У пам’ять про полеглих воїнів кардинал П’єтро Паролін запалив свічку, ввіряючи їхні душі милосердному Богові. Перед цим він разом з усією громадою підніс молитву за справедливий мир для України.

Зелені свята в Україні святкували ще задовго до прийняття християнства. Часи міняються, традиції хоча й трансформуються, та все ж втримують відчуття тяглості поколінь і зв’язку з предками.

Так і традиції на Зелені свята вмістили в себе і День Святої Трійці, і П’ятидесятницю, і День Святого Духа, і вшанування природи й усього живого.

В Україні представлені громади понад 90 різноманітних релігійних конфесій і течій.

За даними Державної служби з етнополітики й свободи совісті (колишня Служба з питань національності й релігії), на 1 січня цього року в Україні було 36195 релігійних громад, 552 монастирі та 201 духовний навчальний заклад. Найбільше релігійних громад і монастирів на Львівщині (3157 і 72 відповідно) До слова, на Одещині, яка у цій статистиці — у середині списку, діють 1325 релігійних громад і 25 монастирів.

Ми знаємо, яким важливим є кожен голос адвокації України у різних куточках світу. Ще один такий потужний голос на захист України й українців прозвучав у Римі під час 79-ї Генеральної асамблеї Єпископської конференції Італії, що відбулася 20–23 травня.

«Україна потребує підтримки демократичного світу», — закликав владика Михайло Бубній, екзарх Одеський та голова Патріаршої комісії у справах монашества, який за дорученням блаженнішого Святослава був делегатом від Української греко-католицької церкви.

Чи є шанс, що християни у світі у своїй екуменічній більшості зможуть дійти до порозуміння щодо спільної дати Великодня і чому так складно поєднати християн у спільному святкуванні Пасхи? Міркуваннями щодо цього з Релігійно-інформаційною службою України (https://risu.ua) поділився президент Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, член Міжнародної спільної комісії для богословського діалогу між Православними і Католицькою церквами о. Іван ДАЦЬКО. Початок — у номері за 2 травня.

Але щодо обчислення Пасхалії, то всі ці церкви дотримуються старого календаря. Тут і з’являється розбіжність у підрахунках. Тобто метод один, однак дату весняного рівнодення одні християни обчисляють згідно з Григоріанським календарем (21 березня), інші — згідно з Юліанським (3 квітня). Деколи свято Пасхи збігається. Але в більшості випадків існує різниця між одним і п’ятьма тижнями, як цього року.

Цього року більшість християн у світі вже відсвяткували Великдень 31 березня. Натомість християнський Схід переважно святкуватиме Пасху щойно 5 травня. Хоча Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календар — Новоюліанський чи Григоріанський, але лише щодо не-рухомих свят, як-от Різдво, Богоявлення, Благовіщення, Успіння тощо. Натомість дату Пасхи продовжують визначати за старим стилем, за Юліанським календарем.

Щоби роз’яснити ситуацію, чи є шанс, що християни у світі у своїй екуменічній більшості зможуть дійти до порозуміння щодо спільної дати Великодня і чому так складно поєднати християн у спільному святкуванні Пасхи, Релігійно-інформаційна служба України (https://risu.ua) звернулася до президента Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, члена Міжнародної спільної комісії для богословського діалогу між православними і католицькою церквами о. Івана ДАЦЬКА.

Вселенський патріарх Варфоломій закликав до спільної дати відзначення Великодня, повідомляє risu.ua з посиланням на Orthodoxtimes.

На важливості спільного святкування Воскресіння Христового християнами східної і західної традицій він наголосив після літургії в церкві Святого Феодора громади Вланга. У своїй промові патріарх звернувся з найщирішими побажаннями до всіх християн, які відзначали Пасху 31 березня.

Громада Свято-Успенського храму селища Захарівка перейшла до Православної церкви України. За те, щоб звільнитися від опіки московського патріархату і влитися у лоно української церкви, люди проголосували на зборах, що відбулися 14 березня.

Як повідомила пресслужба Одеської єпархії ПЦУ, на початку зібрання слово мав селищний голова Захарівки Олексій Осійчук, до присутніх звернувся також командир спецпідрозділу «Одещина» Української добровольчої армії, речник УДА «Південь» о. Сергій Братчук.

Якось — це було ще минулого року — почув від знайомих, що мовна ситуація в столиці Буковинського краю дещо погіршилася. Мовляв, це пов’язано з переїздом до Чернівців великої кількості біженців із Харкова, Запоріжжя, Херсонщини та інших регіонів. «Яким же є мовне співвідношення в місті?» — запитав я. Мені відповіли, що десь 50% на 50%.

Що ж, пам’ятаю й набагато гірші часи, коли українською у Чернівцях розмовляли заледве 25% населення. Як дізнався? А дуже просто: сидів на лавочці у різних куточках міста і рахував упродовж певного часу. Виходило більш-менш точно. Але це було ще на початку 1980-х, тож дивуватися не варто. Все одно української було набагато більше, ніж у Києві, а відтак навіть такі показники тішили. Побувавши ж у Чернівцях з десять років тому, оцінив співвідношення мов як 60% на 40%, але вже на користь української. Тобто тенденції були обнадійливими.

То що сталося тепер? Невже цей мовний відступ спровокувала війна? Найкращий спосіб прояснити ситуацію — це поїхати на землю Буковини, яка, до речі, подарувала Одесі нашого шанованого колегу, письменника і журналіста, небайдужого до українських справ Романа Кракалію.

Чернівці. Сонячний ранок. Пішки йду від залізничного вокзалу (на знімку) до центру міста. Звертаю увагу на вивіски. Домінує українська, але трапляються й меморіальні дошки двома мовами: українською та івритом або українською та румунською. В центрі помічаю великий будинок з великим румунським написом угорі: «PALATUL NATIONAL», що перекладається як Народний дім. Водночас вивіска на магазині «Продукти з Румунії» — лише українською. Якщо й поменшало якоїсь мови, то це російської. Щоправда, фіксую двомовний напис від руки: «Обережно! Стена падает». У Львові такого точно не було б, але якщо пригадати толерантність буковинців, то...

Чомусь не виходить з пам’яті сонячний березневий день 2022 року. Величезна черга людей, що бажають виїхати в Польщу. Переважно жінки, діти та чоловіки пенсійного віку. Трапляються й молоді чоловіки, які проводжають за кордон своїх дружин з дітьми, а потім відразу повертаються назад, щоб стати на захист Вітчизни.

Іноземні протестантські активісти (їхні промови перекладають на українську наші волонтери) закликають втомлених людей взятися за руки, щоб помолитися Богу. Реакція натовпу в’яла, ніхто за руки братися не хоче, зате добре чути роздратовані вигуки: «Досить локшину на вуха вішати, краще небо над Україною закрийте!». Цих харків’ян, дніпрян, запорожців, краматорців можна зрозуміти. Рівень релігійності там набагато нижчий, ніж у Львові, тому й не стримують себе, кажуть, що накипіло. Втім, не факт, що й західняки мовчали б, якби їхні міста знищували так, як Харків чи Маріуполь. Отже, релігійність у мирний час і під час війни — це абсолютно різні речі.

Нема сумнівів, що церковний календар дуже впливає на наше життя, тож питання, які виникають у суспільстві щодо свят та відповідних традицій, не можна залишити без відповідей. У«Вечірньому стрімі» з Василем Самохваловим їх намагалися дати Олександр ТРОФИМЛЮК, ректор Київської православної богословної академії, голова Календарної комісії ПЦУ (на знімку на 3-й стор.), і Лана САМОХВАЛОВА, оглядачка «Укрінформу», менеджерка проєкту «Україна православна».

— Із вересня нинішнього року Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календарний стиль, де для обчислення дат свят використовується новоюліанський календар. Через це багато звичних для українців святкових дат змінилися. Нагадайте коротко, як сталося, що були ці два календарі…

До нас повернулося наше справдешнє Різдво, важлива складова української дуже понищеної автентичної культури…

Серед дитячих споминів нема новорічних святкувань. Втаємничений Святвечір наприкінці грудня, далі – веселе Різдво, посівання, очікувані обдаровування – то були наші свята в дитинстві. Справжні українські свята. Їх чекали, до них готувалися; їх супроводжували врочистість та святошна атмосфера. Вже пізніше, за радянщини, знайшлися на горищі і дідух, і павук, і старі ялинкові прикраси. Святкували разом з усією Європою — і тоді, коли Буковина була складовою частиною Австро-Угорської імперії, й тоді, коли після її розпаду за Сен-Жерменським договором її передали Румунії.

28 – 29 жовтня у приміщенні Одеського кафедрального собору Німецької євангелічно-лютеранської церкви України (вул. Новосельського, 68) відбулися урочисті заходи, присвячені 220-річчю заснування громади Святого Павла у нашому місті.

У рамках святкувань пройшла всеукраїнська науково-практична конференція «Церква і віра як життєва позиція вільної людини», на якій було розглянуто широке коло питань, пов’язаних з особливостями історичного розвитку лютеранства й одеської німецької громади зокрема, обговорено культурні та релігійні аспекти протестантизму, проаналізовано філософські й теологічні питання, що стосуються глибинних смислів існування сучасної людини, а також теми германістики та мовознавства.

Із 1 вересня Українська греко-католицька церква і Православна церква України відзначають усі нерухомі свята за новим церковним стилем. Перехід для обох конфесій означає, що дати нерухомих свят (які щороку припадають на одну й ту ж дату) змінилися, а саме — змістилися на 13 днів. Дати рухомих свят, тобто Великодня і залежних від нього, залишаються поки що незмінними.

Про зміни, пов’язані з переходом на новий календар, і про те, коли тепер в ПЦУ та в УГКЦ відзначатимуть рухомі й нерухомі свята «УП.Життя» поспілкувалася з керівником інформаційного відділу департаменту інформації Української греко-католицької церкви отцем Тарасом ЖЕПЛІНСЬКИМ і представником пресслужби Православної церкви України протоієреєм Михайлом ОМЕЛЯНОМ.

Другого вересневого дня у Балті відзначили знаменну подію — 30 років повернення місцевій римсько-католицькій общині костелу Святого Станіслава і 258 років з часу його заснування. Цей храм — найдавніша католицька святиня на півдні України.

Спершу трохи історії.

На початку XVIII століття, після того, як було окреслено кордон між Річчю Посполитою та Оттоманською Портою, на лівому березі річки Кодими князь Юзеф Любомирський заснував містечко Юзефград, а на правому березі постала турецько-татарська слобода Балта. В Юзефграді, успадкованому князем Станіславом Любомирським, із 1765-го розпочалося будівництво костелу на честь святого Станіслава, єпископа та мученика, для вірмен-католиків. Розміри храму були невеличкими: один неф (зала) з абсидою прямокутної форми (7,5 метра ширини та 16 метрів довжини). До парафії входили три села — Тимкове, Нестоїта та Сінне.

Цьогоріч Україна вдруге відзначатиме День Української Державності, встановлений указом президента від 24 серпня 2021-го. Ця пам’ятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки — у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.

День Державності відзначається того ж дня, коли українські християнські церкви вшановують пам’ять Київського князя Володимира Великого та День Хрещення Руси—України. Князь Володимир Великий — уособлення розбудови Русі. Прийняття ним у 988 році християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу. Спадком Русі є герб (тризуб), грошова одиниця (гривня) і Київ як політичний і культурний центр України.

Громади переходять у ПЦУ. «МП» чинить шалений спротив

Коли писався цей текст, в одному із соборів у Білій Церкві, рішенням влади переданого Православній церкві України, забарикадувався священник «МП» і вогнегасником відганяв вірян ПЦУ, які хотіли зайти в храм. Такого ще не було навіть у нашій багатій історії переходів з «МП» до ПЦУ. Напевно, це погано для репутації духовенства, але цілком добре для створення картини «гонінь». Клір «МП» хіба що не відстрілюється. Але давайте по порядку.

За кількістю переходів громад Моспатріархату до Православної церкви України Київщина, разом з Волинню та Хмельниччиною, — у трійці лідерів.

У Всіхсвятській церкві Києво-Печерської лаври 11 червня відбулося богослужіння з нагоди 325-річчя освячення храму, і вперше в Лаврі молилися за упокій гетьмана України Івана Мазепи.

«Історичний день. Вперше в історії Києво-Печерської лаври відправлено панахиду за її меценатом і ктитором — гетьманом Іваном Мазепою, якого за небажання коритися московії ще за життя було піддано анафемі російською імперською церквою», — написав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в Фейсбуці.

Із 1 вересня більшість церковних свят відзначатимуться на 13 днів раніше — за новоюліанським календарем

Архієрейський Собор Православної церкви України, що відбувся у Трапезному храмі Києво-Печерської лаври, ухвалив рішення остаточно перейти на новий церковний календар — новоюліанський, якого дотримується переважна більшість помісних православних церков, включно зі Вселенським патріархатом. Свята відзначатимуться по-новому з початку православного церковного року, тобто із 1 вересня 2023-го. Але це не забороняє окремим парафіям дотримуватися старого календаря — кожна церковна громада сама може визначати дати святкування.

Як повідомила пресслужба ПЦУ на своїй сторінці у Фейсбуці, рішенням Архієрейського Собору під головуванням блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія 24 травня було за-тверджено постанову про календарне питання, в якій визначено перехід на новоюліанське літочислення із 1 вересня цього року, зберігаючи за парафіями та монастирями, котрі цього бажають, право використовувати старий календар.

Про мету літургійної реформи, її сенс, нюанси і значення цих змін для всієї Церкви — у прямій мові глави Української Греко-католицької церкви блаженнішого Святослава у програмі «Відкрита Церква» (початок — у номері за 16 лютого).

— Календарна реформа матиме два етапи. Зараз ми робимо перший крок і переживаємо перший етап. Чому? Бо обрахунок дня, на який припадатиме Пасха того чи того року, пов’язаний із рішеннями Першого Вселенського Собору в Нікеї. У 2025-у ми святкуватимемо його ювілей — 1700 років. Якщо прискіпливо аналізувати дві Пасхалії, які сьогодні має християнський світ: одна, за якою живуть візантійські церкви, як католицькі, так і православні, — стара, у нашому випадку — актуальна, має плюси та мінуси і потребує реформи; друга, за якою живе Римо-католицька церква, — григоріанська — теж недосконала. Готуючись до юві-лею Нікейського собору, ведеться праця в діалозі між Римом і Константинополем, Апостольською столицею і Вселенською патріархією над спільною оновленою Пасхалією, щоб християнам усього світу можна було святкувати Пасху в один день. Тому наші владики вирішили ще тих кілька років зачекати. Бо коли ми перейдемо на григоріанський календар для нерухомих свят, то, залишаючи актуальну Пасхалію, святкуватимемо Пасху разом з усіма церк-вами візантійської традиції.

— Найперше хочу подякувати всім братам і сестрам, вірним нашої Церкви, інтелектуалам, діячам культури, науки, суспільним лідерам за всі ті листи, які ви мені написали. За останні пів року я отримав їх дуже багато — так багато, що на кожен окремо відповісти не зміг. Сьогодні, користуючись нагодою, хочу відповісти, що ми вас чули і почули, ваші мудрі думки та поради для нас були дуже важливим орієнтиром. Для нас — це для нашого єпископату, Синоду єпископів нашої Церкви.

Я дякую за критику — було дуже багато тих, хто відверто критикував нас за нерішучість чи острах. Але, думаю, ви розумієте, наскільки делікатним було це питання і наскільки виважено ми повинні були підійти до цієї справи. Кажуть, перша заповідь лікаря — «Не нашкодь!». Отож і ми, роздумуючи над моментом та способом цього кроку, намагалися не нашкодити. Ми хотіли, щоб календар нас не розділяв, а об’єднував, давав нову перспективу для нашого церковного, літур-гійного, громадського, державного, суспільного життя.

У передостанній день січня у кафедральному соборі Різдва Христового Одеської єпархії Православної церкви України після соборної божественної літургії відбулися загальні збори єпархії, які очолив єпископ Одеський і Балтський Афанасій.

Ішлося про ставлення до змін у календарі свят на підставі попередніх опитувань, проведених у парафіях, повідомляється на Фесбук-сторінкці Одеської єпархії ПЦУ.

Слово священноархімандрита Києво-Печерської лаври, предстоятеля Української православної церкви Епіфанія з нагоди першого богослужіння в Успенському соборі

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос народився!

Немає справді достойних і повноцінних слів, якими зараз ми можемо висловити подяку Всевишньому Богу за Його велику милість до нас, виявлену в тому, що нині у цьому Домі Пресвятої Богородиці, у соборній церкві Печерської лаври ми урочисто Божественною літургією прославили Різдво нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа. Понад два десятиліття тому було відновлено з руїн цю святиню як дар українського народу до ювілею 2000-ліття Різдва Христового, а нині ми святкуємо ніби друге народження і цього соборного храму, і самої нашої Лаври Печерської. Бо з них відходить штучний дух нечестивого вчення «русского міра» і повертається дух істинного духовного служіння святому православ’ю і українському народу.

Не пам’ятаю такого радісного, як цьогоріч, Різдва в одеській парафїі Святого апостола Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви.

Може видатись, щонайменше, незрозумілим подібне твердження. Вже майже рік триває війна з жорстоким, ненажерним ворогом, котрий поклав собі за мету знищити нас як незалежну державу, як націю, як народ. Коли завершиться ця війна, не можуть передбачити навіть наші героїчні захисники, за яких щоразу моляться парафіяни. Але перемога наша прийде — обов’язково, й саме цією упевненістю, цією непохитною вірою якраз і перейняте цьогорічне Різдво, певен, в усіх українських релігійних громадах. І є надія, що й у громадах інших конфесій в Україні, вірні яких у ці різдвяні дні своїми молитвами дякують Господу за те, що допомагає нашим воїнам зупинити ворога та гнати його геть з нашої землі разом із його «рускім міром», у молитвах просять Спасителя за нашу перемогу.

24 грудня відбулася зустріч отця і глави Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава з митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Православної церкви України блаженнішим Епіфанієм у його резиденції — митрополичому домі, що на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Підсумовуючи прожитий рік, сторони обговорили сучасну ситуацію у міжконфесійних й державно-церковних взаємовідносинах в Україні, триваючу російську агресію проти нашої держави, перспективи розвитку країни в повоєнний час та низку інших актуальних питань.