Матеріали з рубрикою «Духовність»

Із 1 вересня Українська греко-католицька церква і Православна церква України відзначають усі нерухомі свята за новим церковним стилем. Перехід для обох конфесій означає, що дати нерухомих свят (які щороку припадають на одну й ту ж дату) змінилися, а саме — змістилися на 13 днів. Дати рухомих свят, тобто Великодня і залежних від нього, залишаються поки що незмінними.

Про зміни, пов’язані з переходом на новий календар, і про те, коли тепер в ПЦУ та в УГКЦ відзначатимуть рухомі й нерухомі свята «УП.Життя» поспілкувалася з керівником інформаційного відділу департаменту інформації Української греко-католицької церкви отцем Тарасом ЖЕПЛІНСЬКИМ і представником пресслужби Православної церкви України протоієреєм Михайлом ОМЕЛЯНОМ.

Другого вересневого дня у Балті відзначили знаменну подію — 30 років повернення місцевій римсько-католицькій общині костелу Святого Станіслава і 258 років з часу його заснування. Цей храм — найдавніша католицька святиня на півдні України.

Спершу трохи історії.

На початку XVIII століття, після того, як було окреслено кордон між Річчю Посполитою та Оттоманською Портою, на лівому березі річки Кодими князь Юзеф Любомирський заснував містечко Юзефград, а на правому березі постала турецько-татарська слобода Балта. В Юзефграді, успадкованому князем Станіславом Любомирським, із 1765-го розпочалося будівництво костелу на честь святого Станіслава, єпископа та мученика, для вірмен-католиків. Розміри храму були невеличкими: один неф (зала) з абсидою прямокутної форми (7,5 метра ширини та 16 метрів довжини). До парафії входили три села — Тимкове, Нестоїта та Сінне.

Цьогоріч Україна вдруге відзначатиме День Української Державності, встановлений указом президента від 24 серпня 2021-го. Ця пам’ятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки — у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.

День Державності відзначається того ж дня, коли українські християнські церкви вшановують пам’ять Київського князя Володимира Великого та День Хрещення Руси—України. Князь Володимир Великий — уособлення розбудови Русі. Прийняття ним у 988 році християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу. Спадком Русі є герб (тризуб), грошова одиниця (гривня) і Київ як політичний і культурний центр України.

Громади переходять у ПЦУ. «МП» чинить шалений спротив

Коли писався цей текст, в одному із соборів у Білій Церкві, рішенням влади переданого Православній церкві України, забарикадувався священник «МП» і вогнегасником відганяв вірян ПЦУ, які хотіли зайти в храм. Такого ще не було навіть у нашій багатій історії переходів з «МП» до ПЦУ. Напевно, це погано для репутації духовенства, але цілком добре для створення картини «гонінь». Клір «МП» хіба що не відстрілюється. Але давайте по порядку.

За кількістю переходів громад Моспатріархату до Православної церкви України Київщина, разом з Волинню та Хмельниччиною, — у трійці лідерів.

У Всіхсвятській церкві Києво-Печерської лаври 11 червня відбулося богослужіння з нагоди 325-річчя освячення храму, і вперше в Лаврі молилися за упокій гетьмана України Івана Мазепи.

«Історичний день. Вперше в історії Києво-Печерської лаври відправлено панахиду за її меценатом і ктитором — гетьманом Іваном Мазепою, якого за небажання коритися московії ще за життя було піддано анафемі російською імперською церквою», — написав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в Фейсбуці.

Із 1 вересня більшість церковних свят відзначатимуться на 13 днів раніше — за новоюліанським календарем

Архієрейський Собор Православної церкви України, що відбувся у Трапезному храмі Києво-Печерської лаври, ухвалив рішення остаточно перейти на новий церковний календар — новоюліанський, якого дотримується переважна більшість помісних православних церков, включно зі Вселенським патріархатом. Свята відзначатимуться по-новому з початку православного церковного року, тобто із 1 вересня 2023-го. Але це не забороняє окремим парафіям дотримуватися старого календаря — кожна церковна громада сама може визначати дати святкування.

Як повідомила пресслужба ПЦУ на своїй сторінці у Фейсбуці, рішенням Архієрейського Собору під головуванням блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія 24 травня було за-тверджено постанову про календарне питання, в якій визначено перехід на новоюліанське літочислення із 1 вересня цього року, зберігаючи за парафіями та монастирями, котрі цього бажають, право використовувати старий календар.

Про мету літургійної реформи, її сенс, нюанси і значення цих змін для всієї Церкви — у прямій мові глави Української Греко-католицької церкви блаженнішого Святослава у програмі «Відкрита Церква» (початок — у номері за 16 лютого).

— Календарна реформа матиме два етапи. Зараз ми робимо перший крок і переживаємо перший етап. Чому? Бо обрахунок дня, на який припадатиме Пасха того чи того року, пов’язаний із рішеннями Першого Вселенського Собору в Нікеї. У 2025-у ми святкуватимемо його ювілей — 1700 років. Якщо прискіпливо аналізувати дві Пасхалії, які сьогодні має християнський світ: одна, за якою живуть візантійські церкви, як католицькі, так і православні, — стара, у нашому випадку — актуальна, має плюси та мінуси і потребує реформи; друга, за якою живе Римо-католицька церква, — григоріанська — теж недосконала. Готуючись до юві-лею Нікейського собору, ведеться праця в діалозі між Римом і Константинополем, Апостольською столицею і Вселенською патріархією над спільною оновленою Пасхалією, щоб християнам усього світу можна було святкувати Пасху в один день. Тому наші владики вирішили ще тих кілька років зачекати. Бо коли ми перейдемо на григоріанський календар для нерухомих свят, то, залишаючи актуальну Пасхалію, святкуватимемо Пасху разом з усіма церк-вами візантійської традиції.

— Найперше хочу подякувати всім братам і сестрам, вірним нашої Церкви, інтелектуалам, діячам культури, науки, суспільним лідерам за всі ті листи, які ви мені написали. За останні пів року я отримав їх дуже багато — так багато, що на кожен окремо відповісти не зміг. Сьогодні, користуючись нагодою, хочу відповісти, що ми вас чули і почули, ваші мудрі думки та поради для нас були дуже важливим орієнтиром. Для нас — це для нашого єпископату, Синоду єпископів нашої Церкви.

Я дякую за критику — було дуже багато тих, хто відверто критикував нас за нерішучість чи острах. Але, думаю, ви розумієте, наскільки делікатним було це питання і наскільки виважено ми повинні були підійти до цієї справи. Кажуть, перша заповідь лікаря — «Не нашкодь!». Отож і ми, роздумуючи над моментом та способом цього кроку, намагалися не нашкодити. Ми хотіли, щоб календар нас не розділяв, а об’єднував, давав нову перспективу для нашого церковного, літур-гійного, громадського, державного, суспільного життя.

У передостанній день січня у кафедральному соборі Різдва Христового Одеської єпархії Православної церкви України після соборної божественної літургії відбулися загальні збори єпархії, які очолив єпископ Одеський і Балтський Афанасій.

Ішлося про ставлення до змін у календарі свят на підставі попередніх опитувань, проведених у парафіях, повідомляється на Фесбук-сторінкці Одеської єпархії ПЦУ.

Слово священноархімандрита Києво-Печерської лаври, предстоятеля Української православної церкви Епіфанія з нагоди першого богослужіння в Успенському соборі

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос народився!

Немає справді достойних і повноцінних слів, якими зараз ми можемо висловити подяку Всевишньому Богу за Його велику милість до нас, виявлену в тому, що нині у цьому Домі Пресвятої Богородиці, у соборній церкві Печерської лаври ми урочисто Божественною літургією прославили Різдво нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа. Понад два десятиліття тому було відновлено з руїн цю святиню як дар українського народу до ювілею 2000-ліття Різдва Христового, а нині ми святкуємо ніби друге народження і цього соборного храму, і самої нашої Лаври Печерської. Бо з них відходить штучний дух нечестивого вчення «русского міра» і повертається дух істинного духовного служіння святому православ’ю і українському народу.

Не пам’ятаю такого радісного, як цьогоріч, Різдва в одеській парафїі Святого апостола Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви.

Може видатись, щонайменше, незрозумілим подібне твердження. Вже майже рік триває війна з жорстоким, ненажерним ворогом, котрий поклав собі за мету знищити нас як незалежну державу, як націю, як народ. Коли завершиться ця війна, не можуть передбачити навіть наші героїчні захисники, за яких щоразу моляться парафіяни. Але перемога наша прийде — обов’язково, й саме цією упевненістю, цією непохитною вірою якраз і перейняте цьогорічне Різдво, певен, в усіх українських релігійних громадах. І є надія, що й у громадах інших конфесій в Україні, вірні яких у ці різдвяні дні своїми молитвами дякують Господу за те, що допомагає нашим воїнам зупинити ворога та гнати його геть з нашої землі разом із його «рускім міром», у молитвах просять Спасителя за нашу перемогу.

24 грудня відбулася зустріч отця і глави Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава з митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Православної церкви України блаженнішим Епіфанієм у його резиденції — митрополичому домі, що на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Підсумовуючи прожитий рік, сторони обговорили сучасну ситуацію у міжконфесійних й державно-церковних взаємовідносинах в Україні, триваючу російську агресію проти нашої держави, перспективи розвитку країни в повоєнний час та низку інших актуальних питань.

Спілкуючись із журналістами, Володимир Зеленський зізнався, що, формуючи політику влади в «церковному» питанні, він консультується з людиною, прізвище якої, за його словами, відрізняється від його власного «лише на одну літеру», — релігієзнавцем Віктором Єленським. Пан Єленський не лише науковець, а й має політичний досвід, адже був народним депутатом України восьмого скликання.

В інтерв’ю https://news.obozrevatel.com він розповів, чим зумовлені обшуки СБУ в монастирях УПЦ московського патріархату, чому стихли заклики до єдності українського православ’я і чому Папа Римський так обережно висловлюється щодо злочинів росіян на окупованих територіях.

Древлеправославна церква України відновила свою історичну назву та юридично оформила вихід з підпорядкування Московській митрополії Російської (Руської) православної старообрядницької церкви.

Таким чином, зазначає Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), ця церква зробила нові важливі кроки на проголошеному навесні шляху до автокефалії. Вперше вона повідомила про наміри щодо автокефалії та рішення вийти з підпорядкування москві 3 квітня 2022 року у своєму відкритому зверненні.

Наприкінці попереднього тижня Одесу відвідав предстоятель Української греко-католицької церкви блаженнійший Святослав (Шевчук).

Надвечір’ям минулої суботи до кафедрального собору Святого Апостола Андрія Первозванного люди почали приходити заздалегідь. Свого духовного пастиря парафіяни зустрічали при вході з квітами, храмовими корогвами. Після дитячих віршованих вітань гостеві піднесли традиційний — за національним звичаєм — хліб-сіль на гарному вишитому рушнику. Гіркий цьогорічний український хліб…

Закінчення, початок в попередньому номері.

— Владико, але рішення латвійських парламентарів хоч нам і до душі, сумнівне з точки зору канонів, йому будуть дорікати недемократичністю…

— Знаєте, в Божому законі сказано: не вбивай, але разом з тим є благословення військової справи. І видиме протиріччя між цими двома речами пояснюється дуже просто. Завдання військового не вбивати, а захищати: якщо ти не йдеш з війною на свого сусіда, в тебе не будуть стріляти, якщо ти ідеш війною на свого сусіда, ти ідеш вбивати його, він має право від тебе захищатися.

Делегація Православної церкви України нещодавно повернулася з асамблеї Всесвітньої ради церков, яка відбувалася в Німеччині. Подія хоч дещо і загубилася в українському медійному просторі через те, що всі тішилися нашому контрнаступу, але насправді може вважатися історичною. Фактично вона стала презентацією Української автокефалії перед майже усією християнською спільнотою світу. На цьому заході схвалили резолюцію, якою було засуджено російську агресію.

Про асамблею, кулуари, власне резолюцію і загалом про ситуацію в українському православ’ї ми говоримо із чільним дипломатом ПЦУ архієпископом Євстратієм (Зорею).

Радісна й довгоочікувана подія сталася минулої суботи, 4 червня, у Балті: завдяки копіткій праці прихожан на чолі з настоятелем місцевої католицької парафії отцем Даніелем Кулаковським у рамках великого проєкту з реставрації історичної святині міста — костелу Святого Станіслава — у храмі вперше зазвучала урочиста музика нових кампанів.

Хтось сказав, що ікона — це молитва у фарбах, а дзвін — молитва у бронзі. Парафіяни з нетерпінням чекали дня, коли почують дивовижний голос їхнього рідного костелу. Ті, хто прийшов на свято, не могли намилуватися красою дзвіниці та трьома новими дзвонами.

Заява Священного Синоду Української православної церкви (Православної церкви України)

Дорогі брати і сестри, шановні співгромадяни!

Як і багато з вас, ми з сумом і розчаруванням довідалися про рішення та заяви, які від імені митрополії Московського патріархату в Україні були оприлюднені минулого тижня.

Релігійна громада села Визирка Одеського району вийшла із підпорядкування Української православної церкви (московський патріархат) і влилася в лоно Православної церкви України.

Митрополит Епіфаній видав указ, згідно з яким протоієрей Борис Нагорний є настоятелем ставропігійного приходу (релігійного товариства) Православної церкви України у с. Визирка.

Городок, Конотоп, Бровари… Схоже, там знайшли відповідь на питання, що робити з УПЦ (МП). Але чи не відкриє «рубання під корінь» внутрішній релігійний фронт?

Після того, як 3 травня міський голова Конотопа (Сумська область) заборонив своїм рішенням діяльність у місті «московського патріархату», через три доби флешмоб перейняли Бровари (Київщина), а в соцмережах почалося активне обговорення, що з УПЦ (МП) нарешті потрібно щось уже робити.

У черговому заклику, спонукуваному війною, що розпочалася широкомасштабним вторгненням російської армії в Україну, Папа Франциск наголосив на необхідності ви-креслити війну з історії, доки вона не викреслила з неї людину, повідомляє VaticanNews.

«Дорогі браття і сестри, вже минуло більше місяця від вторгнення в Україну, від початку цієї жорстокої та безумної війни, що, як і кожна війна, є поразкою для всіх нас. Потрібно відкинути війну, яка є місцем смерті, де батьки і матері хоронять своїх дітей, де люди вбивають братів, навіть не бачивши їх, де могутні приймають рішення, а вмирають убогі», — сказав Папа Франциск, промовляючи до вірних після проказування молитви «Ангел Господній» у неділю, 27 березня.

Останнім часом понад 50 громад перейшли до Православної церкви України, а близько 100 перебувають у процесі переходу, повідомив в ефірі національного телемарафону предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній.

«Упродовж останніх днів ми бачимо початок хвилі переходів громад з боку РПЦ до ПЦУ. І протягом практично кількох днів ми вже оформили більше 50 переходів. Зараз ми говоримо, що вже близько 100 громад визначилися, вони вже в процесі переходу. Тобто поступово українці, які досі перебували в духовній омані, починають прозрівати. Громада за громадою, по всій Україні, в кожній області, не тільки на Заході, а й у Центрі, на Сході та на Півдні», — підкреслив владика Епіфаній.

12 березня 2022 року Святогірський монастир пережив бомбардування російською авіацією.

Ця багатостраждальна святиня, розташована на мальовничому березі Сіверського Дінця неподалік від Слов’янська, займає в духовній історії Слобожанщини особливе місце. Саме Слобожанщини, бо Слов’янський район, штучно включений колись до складу Донецької области, історично належав до Ізюмського слобідського полку. Монахи оселилися над головною річкою нашого краю ще на світанку його освоєння українцями. До монастиря потяглися прощі. В дідусевій родині розповідали, що в прабабусі перші діти помирали. Аж після того, як прабабуся здійснила прощу до Святих Гір, у неї ще народилися двоє доньок і троє синів, серед них і мій дідусь.

До різдвяних свят усі готують гостинці, наряджають ялинки, прикрашають помешкання й місто яскравими гірляндами… Наша Лютеранська церква теж підготувала для одеситів гарний дарунок — грудневі музичні вечори.

У прикрашеному ялинкою храмі Святого Павла (Центральний лютеранський кафедральний собор України), що на вул. Новосельського, 68, відбувся прекрасний концерт органної музики. У програмі — величні твори Ф. Генделя, Й-С. Баха, А. Дворжака, Ж. Оффенбаха, Ф. Мендельсона та інших композиторів, які майстерно виконували органістка Вероніка Струк і скрипалька Наталія Литвинова. А своїми чудовими голосами радували присутніх заслужена артистка України Тетяна Спаська (мецо-сопрано), народний артист України Василь Навротський (бас) і Ганна Шафажинська (сопрано). Наших оперних співаків добре знають і цінують у всьому світі. Тетяна Спаська і Василь Навротський — солісти Одеського театру опери та балету й одночасно викладачі кафедри сольного співу Музичної академії ім. А.В. Нежданової. Вони – бажані гості багатьох театрів Європи та світу, з успіхом гастролювали, виконуючи складні партії, в Іспанії, Італії, Чехії, Німеччині, США, Франції та інших країнах.

Вселенський патріарх Варфоломій вважає, що у православ’ї нема розколу, і не збирається робити «ні кроку назад» щодо української теми, повідомляє «24 канал».

На запитання про те, як він оцінює курс «нової Церкви» в Україні через два роки після надання їй Томосу про автокефалію та чи не турбується за загальноправославну єдність, першоєрах відповів: «Усі, хто ставить під сумнів права та відповідальність Константинопольського патріархату, ставить під сумнів саму структуру православ’я».

Урочиста подія історичного значення відбулася минулої неділі, 22 листопада, в Одесі. Уперше після відновлення Української греко-католицької церкви тут освячено новоспоруджений — з повним циклом будівельних робіт — храм з трьома куполами (всі інші одеські парафії УГКЦ змушені вдовольнятися пристосованими під каплиці приміщеннями). Нова церква постала в канонічному українському стилі з карпатської смереки, висота її — 14 метрів.

Ближче до призначеного часу невеличкий затишний дворик по вул. Армійській, 10а, неподалік від проспекту Шевченка, почали заповнювати віряни з інших парафій УГКЦ, гості свята. Незабутня хвилина: перерізається традиційна стрічка, шматочки її забирають щасливці на пам’ять.

Першу Божественну літургію відправляє преосвященний владика Михаїл разом з кліром. Перед входом до храму дзвінкими від хвилювання голосами їх вітають діти — наймолодші парафіяни, котрі щонеділі разом з батьками приходять до Божого дому. Після благословення владики врочисто лине «Многая літа». Ця здравиця ще багато разів зринатиме того дня, нею віншуватимуть всіх, котрі бодай маленькою мірою причетні до цієї події, допомагали, чим і як могли: хто коштами своїми, хто порадою чи молитвою, а хто — можливістю посприяти у вирішенні важливого питання чи й проблеми, яких подостатком виникало, бо не так це легко в наш час, та й у всі часи, коли говорити про українську церкву, зокрема й тут, на південному терені…

До Дня хрещення Русі-України, який щорічно відзначаємо 28 липня, в Одеській національній науковій бібліотеці вже за традицією втілюється просвітницький проєкт «Духовними сходами», який має на меті висвітлення різних аспектів християнства як духовного явища, розкриття та популяризацію багатих бібліотечних фондів релігійної та релігієзнавчої літератури й найновіших досліджень науковців на цю тематику.

Цього року у межах проєкту ОННБ представляє електронну виставку «Українська ікона: традиції і сучасність», присвячену історії і традиціям іконопису в Україні та особливим рисам українського іконописного мистецтва.

За Євангелієм, у день, коли з небес на Ісусових апостолів зійшли вогненні язики Духу, вони заговорили різними мовами, щоб іти до народів і проповідувати вчення Христове. Сходження Святого Духу обіцяв Христос у день Свого Вознесіння. Обіцянка сповнилася через десять днів, на 50-й день після Воскресіння. Тому свято Трійці ще зветься П’ятидесятницею.

Українці називають ці дні також Зеленими святами, бо зеленими гілками і квітами на Трійцю прикрашають подвір’я, оселі і всі прибудови, а священики освячують зілля, які люди приносять до храмів.

Предстоятеля Православної церкви України, митрополита Київського і всієї України ЕПІФАНІЯ

У надзвичайних умовах ми зустрічаємо цього року Світле Христове Воскресіння. Згубна пошесть, яка швидко поширилася в цілому світі, змусила більшість країн запровадити різні обмеження, спрямовані за захист людей від ураження хворобою та зменшення ризику одночасного, вибухового зростання числа важко хворих.

У ці дні світ ніби зупинився у буденних справах, небезпека смертельної хвороби змушує змінювати те, що ще донедавна здавалося нам звичним, саме собою зрозумілим. Якщо для багатьох ця зупинка наповнюється лише очікуванням, що з плином часу обставини зміняться до кращого, що мудрість людства допоможе захиститися від цього нового захворювання, то ми як ті, хто вірує в Бога, як християни, маємо прислухатися до слів Божественного Одкровення, які сповіщає нам пророк Єремія: «Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6: 16).