Матеріали з рубрикою «Духовність»

13 грудня з ініціативи релігійної громади «Парафія Покрови Пресвятої Богородиці», що у с. Мирони Балтської ОТГ Подільського району відбулися загальні парафіяльні збори, основним питанням на яких було «про перехід громади від юрисдикції Української православної церкви Московського патріархату до Православної церкви України».

На зібранні громада висловила своє обурення священнику московського патріархату, який відмовлявся молитися за перемогу України, українське воїнство і в заупокійних молитвах поминати захисників, а також категорично виступав проти волонтерської допомоги фронту. На прохання мирян молитися українською мовою він відповідав відмовою.

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Грушевського відбулася презентація друкованих видань Одеського екзархату Української греко-католицької церкви — «Шематизм Одеського екзархату УГКЦ» та книги преосвященного владики Михаїла Бубнія «У Любові та Правді».

Модератором зустрічі був доктор Михайло Перун, директор видавництва «Артос», відповідальний за видання цих книг.

У заході взяли участь духовенство, монашество, катехити і вірні екзархату, члени братерсьої організації «Лицарі Колумба», а також запрошені одесити, зокрема Ярослава Різникова, заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації, і Василь Коваль, головний диригент Одеського національного академічного театру опери і балету.

Владика Михаїл Бубній, звертаючись до присутніх, наголосив: «Мені дуже приємно, що видання Одеського екзархату презентуються саме в бібліотеці, адже у монастирях вона вважається другою за значенням після каплиці. Бібліотека — хранителька мудрості й історії. Вона поєднує в собі різні види пам’яті: історичну, людську, пам’ять життя та діяльності людей. Щиро вдячний керівництву за цю можливість».

Перш ніж вдихнути життя в людину, Бог створив тварин. А потім привів їх до Адама, щоб той дав їм імена. Так у християнстві розпочалася багатолітня історія співіснування, зв’язку і безумовної любові, яка триває й досі.

Для чого Бог створив тварин? Які тварини згадуються, а які ні в Біблії та що вони символізують? Чи можуть наші коти або собаки грішити та чи можна за них молитися? Чи засуджує церква жорстоке ставлення до них? І найважливіше питання для всіх, хто має домашніх улюбленців: чи є у них душа й чи зустрінемося ми у вічності?

Українська мова — жива історія народу, що пройшла крізь віки, війни й заборони, зберігши свою мелодійність і силу. Про цю неперервну духовну тяглість українського слова розповіла Вікторія Пономаренко, ініціаторка мовно-літературного «Освіторіуму», організаторка літературно-краєзнавчих подорожей і майстер-класів. Її лекція у Музеї української книги Бібліотеки ім. М.С. Грушевського стала справжнім зануренням у глибини мовної та культурної пам’яті України.

Під час виступу лекторка нагадала, що зародження української мови сягає глибини віків. Ще за часів Київської Русі, в XI столітті, наші пращури спілкувалися й писали мовою, в якій уже були помітні риси українськості.

Особливе місце в лекції посіла розповідь про графіті Софії Київської — унікальні написи XI—XVIII століть, яких у соборі налічують понад сім із половиною тисяч. Вони містять молитви й імена, записи про купівлю землі й укладення миру, повсякденні людські історії, слова вибачення і навіть любовні зізнання. У цих текстах збереглися живі мовні форми, знайомі кожному українцеві: кличний відмінок (отче, Єрусалиме, друже, Боже, царю); закінчення -ове, -еве (синове, Павлові, Лазареві, Володимирові); дієслова минулого часу — покорив, чергування звуків та інші. Написи на стінах Святої Софії, яку почав будувати Володимир Великий, засвідчують, що українська граматика, фонетика й стилістика почали формуватися ще за княжої доби.

У минулі вихідні, 20–21 вересня, на Одещині з першосвятительським візитом побував предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

У межах візиту блаженнійший відвідав один з одеських медичних закладів, де лікуються українські військовослужбовці. Він поспілкувався із захисниками, благословив їх і висловив вдячність за мужність та жертовність у боротьбі за свободу України. «Ваша стійкість і відданість — це приклад для всього нашого українського народу. Ми молимося за ваше швидке одужання і перемогу України», — зазначив митрополит Епіфаній.

Споконвіку християни практикували поховання тіл померлих у землі. Але часи змінилися — через проблеми довкілля, брак територій для захоронення й інші обставини дедалі частіше вдаються до кремації. Церква відреагувала на цей виклик не відразу, але й не могла залишитися осторонь.

Переломний момент припав на початок 60-х років минулого століття.

У 1961-у Вселенський патріархат озвучив свою позицію: «Нема формального православного правила, яке заперечувало б кремацію, проте є великий масив традицій і почуттів, що свідчать на користь християнського похорону».

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 26—27 серпня Одещину відвідав митрополит Філадельфійський, владика Української греко-католицької церкви Борис Ґудзяк.

На запрошення Одеського екзарха владики Михайла Бубнія у перший день візиту високоповажний гість очолив богослужіння у кафедральному храмі Святого апостола Андрія Первозванного, а в наступний — у храмі Вознесіння Господнього. Владики зустрілися з родинами полеглих захисників, відвідали соціальні та благодійні осередки Одеського екзархату: храм Перенесення мощів святого Миколая Чудотворця, «Будинок Милосердя» сестер Воплоченого Слова, реабілітаційний центр «Преображення Господнього» та туристичну ферму «Світлиця «Ластівка», побували у районах міста, що зазнали руйнувань внас-лідок ворожих атак. А ще завітали до благодійного фонду «Добрий самарянин» при Одеській народній церкві, ознайомилися з діяльністю на користь потребуючих, зустрілися з курсантами Військово-морського ліцею і представниками бізнес-спільноти — членами Клубу Маразлі.

У вівторок у катедральному храмі Святого апостола Андрія Первозванного в Одесі Української греко-католицької церкви святу літургію відслужив митрополит Філадельфійський Борис Гудзяк.

Виголошуючи проповідь, владика порівняв Одесу із Капернаумом (де проповідував Христос, де Він уславився чудесами та зціленнями і звідки покликав до служіння апостола Петра), який, хоч і зазнав руйнації, сьогодні є свідченням величі Воскресіння. Паралель, за його словами, очевидна: Одеса, як і Капернаум, — це місто моря, місто човнів, місто моряків (рибалок). А саме рибалки, як ми знаємо, були першими Христовими апостолами. І на їхню долю випало багато важких випробувань, але вони не зламалися у вірі. Так само і нам належить не зневірюватися у нинішній час глобальних змін, коли світ постав перед чіткою лінією поділу між добром і злом.

Спілкуючись після літургії з громадою, владика поділився своїм баченням подальшого духовного розвитку нашого краю, враженнями від відвідин Харкова і Полтави, де він побував перед Одесою.

Завтра, 15 серпня — одне з дванадцятьох найбільших у році свят для християн — Успіння Пресвятої Богородиці.

Попри те, що воно приурочене сумній події — смерті Божої Матері, день вважається радісним, адже символізує перехід Пречистої Діви Ма-рії у Царство Небесне, у вічне життя.

Чи справді християнство є чоловічою релігією?

Існує стереотип, що в християнстві жінки не рівня чоловікам. Про них мало згадують у Святому Письмі, серед них нема апостолів, вони не можуть стати священниками. Але чи справді роль жінки в церкві зводиться до того, щоб бути помічницею і бажано мовчати?

Чи був Адам для Бога важливішим за Єву? Чому поруч з Ісусом було чимало яскравих, героїчних жінок, але про них так скупо згадано в Біблії? Чи змінюється роль жінки в сучасній церкві та чи можливе висвячення жінок на священників? Про це – розмова з доктором філософії з богослов’я, викладачем Київської православної богословської академії, священником ПЦУ Андрієм ДУДЧЕНКОМ. Особливо цікаво поговорити про це було саме у День матері.

11 травня – День Матері

Майже 19550 українських дітей викрали рашисти.
Із повідомлень ЗМІ.

Яка то радість і насолода – спостерігати за малими дітками, коли вони вже відчувають себе частинкою довколишнього життя, утверджуються у світі.

Які вони поважні, як пишаються собою – своїми сукеночками і вишитими блузочками, своїми віночками та своїми спідничками. У дівчаток більш розвинені естетичні уподобання, відчуття краси, досконалості, у них уже є смак. Їм ближчі яскраві барви, найрізноманітніші прикраси, квіточки. Як вони у всьому наслідують своїх матусь; ще не прийшов той час, коли вони стануть самостійними, але самодостатність, внутрішня незалежність уже відчувається. Візьме мама на руки — ніжно туляться, вдячно обнімаючи за шию. Самі ж рідко просяться. Вони поважно, сміливо підходять до своїх однолітків і вже за якусь хвильку спілкуються, немовби давно знайомі та здружені. Нам би так, дорослим, бо таки не завжди ми єдині та здружені — саме тепер, коли в цьому така потреба! Про щось ці дітки поважно розмовляють між собою, а то всі гуртом роблять щось таке спільне, або ж разом розгойдуються на гойдалках — ану, хто вище, та лазять по різних хитромудрих конструкціях дитячого майданчика, захоплено підстрибують на батуті.

Чим небезпечні похоронні забобони

У великопісний і пасхальний періоди є чимало днів, у які згадуємо наших померлих рідних і близьких. Чи є їм користь від нашої молитви? Чи можна молитися не «за», а «до» своєї бабусі, якщо вважаєш її святою? Як поминати зниклих безвісти — як мертвих чи як живих? Чому існує маса забобонів, пов’язаних зі смертю, і чим небезпечні шнурки із труни покійного? Чому неможливо викорінити звичай застіль на могилах у поминальні дні та як до цього доклався наш споконвічний ворог?

Про це — розмова журналістки «Лівого берега» (https://lb.ua) із засновником і настоятелем храму-пантеону в пам’ять про загиблих героїв російсько-української війни у Лішні на Тернопільщині, священником Православної церкви України Андрієм ЛЮБУНЕМ.

В Одесі відбувся другий регіональний іфтар іфтар Півдня України — подія, що об’єднала представників різних релігійних і національних спільнот, військових, волонтерів та громадських діячів.

Під патронатом голови Одеської ОВА і Духовного управління мусульман України «Умма» цей вечір став не лише частиною духовної традиції, а й важливим символом взаємопідтримки та порозуміння.

Учасники заходу мали нагоду поспілкуватися, зміцнити партнерство і подякувати тим, хто працює задля спільного блага. Військові, активісти та волонтери отримали нагороди за свою відданість і внесок у розвиток суспільства.

«Вчорашній іфтар став символом єдності та взаємоповаги багатокультурної спільноти Одещини. Разом із представниками Меджлісу кримськотатарського народу, мусульманської спільноти України, нашими захисниками та дипломатами мусульманських країн ми об’єдналися за столом спільної молитви та підтримки. Особлива вдячність нашим воїнам, які боронять Україну і наближають день звільнення всіх тимчасово окупованих територій, зокрема Криму. У єдності — наша сила», — написав у своєму телеграм-каналі голова ОВА Олег Кіпер.

25 березня християни відзначатимуть одне з дванадесятих свят церковного календаря — Благовіщення Пресвятої Богородиці. Раніше, до реформи церковного календаря, цю подію вшановували на 13 днів пізніше, 7 квітня.

Благовіщення припадає на піст, однак завжди відзначається особливими урочистостями і вважається наступним за значущістю після Різдва Христового та Пасхи.

Чому люди вірять у забобони?

Другого лютого християни святкували Стрітення Господнє за новим церковним календарем. Неод-мінним атрибутом цього свята є освячені стрітенські свічки, яким приписують надзвичайну силу, вірячи, що вони захищають від грози й іншого лиха. Та чи справді свічка вбереже від стихії? Добрий священник точно скаже вам, що ні.

Чому ж люди в це вірять? Чому досі остерігаються, щоб на свято Введення Богородиці в дім не при-йшла першою жінка? Чому на похороні завішують дзеркала і кладуть гроші до кишені померлого? Звідки взагалі беруться забобони й чи можуть вони бути небезпечними?

7 вересня предстоятель Православної церкви України блаженнійший митрополит Епіфаній прибув на Одещину з першосвятительським візитом, щоб взяти участь у святкуванні 220-річчя закладання кафедрального собору Різдва Христового ПЦУ в Одесі — чи не найстарішого храму нашого міста.

Тoгo ж дня відбулася зустріч митрополита Епіфанія з головою Одеської обласної державної адміністрації Олегом Кіпером.

4 вересня з пастирським візитом в Одесі перебував митрополит Філадельфійський Української греко-католицької церкви, президент Українського католицького університету владика Борис Ґудзяк. Єпископ зустрівся з вірними, постраждалими від війни, представниками влади та бізнесу.

Зустрічали і супроводжували митрополита Філадельфійського екзарх Одеський Михаїл Бубній, а також військово-морський капелан о. Олександр Смеречинський.

У неділю, 21 липня, Одеса приймала високого гостя — державного секретаря Святого Престолу, кардинала П’єтро Пароліна.

Відвідини міста розпочалися із римо-католицького катедрального собору Внебовзяття Пречистої Діви Марії. Там відбулася зустріч з представниками католицької громади, на яку були також запрошені представники Православної церкви України — архієпископ Одеський і Балтський Афанасій та капелан Одеського клінічного санаторію «Аркадія» ДПСУ архімандрит Микита, греко-католицької громади та місцевого «Карітасу», який невтомно надає підтримку потребуючим.

Гостя з Ватикану зустріли традиційними хлі-бом-сіллю. Єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Одесько-Сім-феропольський, з-поміж іншого, розповів пап-ському посланцеві про життя українців після широкомасштабного вторгнення рашистів, про оборону міста та численні жертви від ракетних обстрілів і бомбардувань, подякував за матеріальну і молитовну допомогу, яку отримують громади від Святого Престолу та католиків усього світу.

У пам’ять про полеглих воїнів кардинал П’єтро Паролін запалив свічку, ввіряючи їхні душі милосердному Богові. Перед цим він разом з усією громадою підніс молитву за справедливий мир для України.

Зелені свята в Україні святкували ще задовго до прийняття християнства. Часи міняються, традиції хоча й трансформуються, та все ж втримують відчуття тяглості поколінь і зв’язку з предками.

Так і традиції на Зелені свята вмістили в себе і День Святої Трійці, і П’ятидесятницю, і День Святого Духа, і вшанування природи й усього живого.

В Україні представлені громади понад 90 різноманітних релігійних конфесій і течій.

За даними Державної служби з етнополітики й свободи совісті (колишня Служба з питань національності й релігії), на 1 січня цього року в Україні було 36195 релігійних громад, 552 монастирі та 201 духовний навчальний заклад. Найбільше релігійних громад і монастирів на Львівщині (3157 і 72 відповідно) До слова, на Одещині, яка у цій статистиці — у середині списку, діють 1325 релігійних громад і 25 монастирів.

Ми знаємо, яким важливим є кожен голос адвокації України у різних куточках світу. Ще один такий потужний голос на захист України й українців прозвучав у Римі під час 79-ї Генеральної асамблеї Єпископської конференції Італії, що відбулася 20–23 травня.

«Україна потребує підтримки демократичного світу», — закликав владика Михайло Бубній, екзарх Одеський та голова Патріаршої комісії у справах монашества, який за дорученням блаженнішого Святослава був делегатом від Української греко-католицької церкви.

Чи є шанс, що християни у світі у своїй екуменічній більшості зможуть дійти до порозуміння щодо спільної дати Великодня і чому так складно поєднати християн у спільному святкуванні Пасхи? Міркуваннями щодо цього з Релігійно-інформаційною службою України (https://risu.ua) поділився президент Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, член Міжнародної спільної комісії для богословського діалогу між Православними і Католицькою церквами о. Іван ДАЦЬКО. Початок — у номері за 2 травня.

Але щодо обчислення Пасхалії, то всі ці церкви дотримуються старого календаря. Тут і з’являється розбіжність у підрахунках. Тобто метод один, однак дату весняного рівнодення одні християни обчисляють згідно з Григоріанським календарем (21 березня), інші — згідно з Юліанським (3 квітня). Деколи свято Пасхи збігається. Але в більшості випадків існує різниця між одним і п’ятьма тижнями, як цього року.

Цього року більшість християн у світі вже відсвяткували Великдень 31 березня. Натомість християнський Схід переважно святкуватиме Пасху щойно 5 травня. Хоча Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календар — Новоюліанський чи Григоріанський, але лише щодо не-рухомих свят, як-от Різдво, Богоявлення, Благовіщення, Успіння тощо. Натомість дату Пасхи продовжують визначати за старим стилем, за Юліанським календарем.

Щоби роз’яснити ситуацію, чи є шанс, що християни у світі у своїй екуменічній більшості зможуть дійти до порозуміння щодо спільної дати Великодня і чому так складно поєднати християн у спільному святкуванні Пасхи, Релігійно-інформаційна служба України (https://risu.ua) звернулася до президента Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, члена Міжнародної спільної комісії для богословського діалогу між православними і католицькою церквами о. Івана ДАЦЬКА.

Вселенський патріарх Варфоломій закликав до спільної дати відзначення Великодня, повідомляє risu.ua з посиланням на Orthodoxtimes.

На важливості спільного святкування Воскресіння Христового християнами східної і західної традицій він наголосив після літургії в церкві Святого Феодора громади Вланга. У своїй промові патріарх звернувся з найщирішими побажаннями до всіх християн, які відзначали Пасху 31 березня.

Громада Свято-Успенського храму селища Захарівка перейшла до Православної церкви України. За те, щоб звільнитися від опіки московського патріархату і влитися у лоно української церкви, люди проголосували на зборах, що відбулися 14 березня.

Як повідомила пресслужба Одеської єпархії ПЦУ, на початку зібрання слово мав селищний голова Захарівки Олексій Осійчук, до присутніх звернувся також командир спецпідрозділу «Одещина» Української добровольчої армії, речник УДА «Південь» о. Сергій Братчук.

Якось — це було ще минулого року — почув від знайомих, що мовна ситуація в столиці Буковинського краю дещо погіршилася. Мовляв, це пов’язано з переїздом до Чернівців великої кількості біженців із Харкова, Запоріжжя, Херсонщини та інших регіонів. «Яким же є мовне співвідношення в місті?» — запитав я. Мені відповіли, що десь 50% на 50%.

Що ж, пам’ятаю й набагато гірші часи, коли українською у Чернівцях розмовляли заледве 25% населення. Як дізнався? А дуже просто: сидів на лавочці у різних куточках міста і рахував упродовж певного часу. Виходило більш-менш точно. Але це було ще на початку 1980-х, тож дивуватися не варто. Все одно української було набагато більше, ніж у Києві, а відтак навіть такі показники тішили. Побувавши ж у Чернівцях з десять років тому, оцінив співвідношення мов як 60% на 40%, але вже на користь української. Тобто тенденції були обнадійливими.

То що сталося тепер? Невже цей мовний відступ спровокувала війна? Найкращий спосіб прояснити ситуацію — це поїхати на землю Буковини, яка, до речі, подарувала Одесі нашого шанованого колегу, письменника і журналіста, небайдужого до українських справ Романа Кракалію.

Чернівці. Сонячний ранок. Пішки йду від залізничного вокзалу (на знімку) до центру міста. Звертаю увагу на вивіски. Домінує українська, але трапляються й меморіальні дошки двома мовами: українською та івритом або українською та румунською. В центрі помічаю великий будинок з великим румунським написом угорі: «PALATUL NATIONAL», що перекладається як Народний дім. Водночас вивіска на магазині «Продукти з Румунії» — лише українською. Якщо й поменшало якоїсь мови, то це російської. Щоправда, фіксую двомовний напис від руки: «Обережно! Стена падает». У Львові такого точно не було б, але якщо пригадати толерантність буковинців, то...

Чомусь не виходить з пам’яті сонячний березневий день 2022 року. Величезна черга людей, що бажають виїхати в Польщу. Переважно жінки, діти та чоловіки пенсійного віку. Трапляються й молоді чоловіки, які проводжають за кордон своїх дружин з дітьми, а потім відразу повертаються назад, щоб стати на захист Вітчизни.

Іноземні протестантські активісти (їхні промови перекладають на українську наші волонтери) закликають втомлених людей взятися за руки, щоб помолитися Богу. Реакція натовпу в’яла, ніхто за руки братися не хоче, зате добре чути роздратовані вигуки: «Досить локшину на вуха вішати, краще небо над Україною закрийте!». Цих харків’ян, дніпрян, запорожців, краматорців можна зрозуміти. Рівень релігійності там набагато нижчий, ніж у Львові, тому й не стримують себе, кажуть, що накипіло. Втім, не факт, що й західняки мовчали б, якби їхні міста знищували так, як Харків чи Маріуполь. Отже, релігійність у мирний час і під час війни — це абсолютно різні речі.

Нема сумнівів, що церковний календар дуже впливає на наше життя, тож питання, які виникають у суспільстві щодо свят та відповідних традицій, не можна залишити без відповідей. У«Вечірньому стрімі» з Василем Самохваловим їх намагалися дати Олександр ТРОФИМЛЮК, ректор Київської православної богословної академії, голова Календарної комісії ПЦУ (на знімку на 3-й стор.), і Лана САМОХВАЛОВА, оглядачка «Укрінформу», менеджерка проєкту «Україна православна».

— Із вересня нинішнього року Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календарний стиль, де для обчислення дат свят використовується новоюліанський календар. Через це багато звичних для українців святкових дат змінилися. Нагадайте коротко, як сталося, що були ці два календарі…

До нас повернулося наше справдешнє Різдво, важлива складова української дуже понищеної автентичної культури…

Серед дитячих споминів нема новорічних святкувань. Втаємничений Святвечір наприкінці грудня, далі – веселе Різдво, посівання, очікувані обдаровування – то були наші свята в дитинстві. Справжні українські свята. Їх чекали, до них готувалися; їх супроводжували врочистість та святошна атмосфера. Вже пізніше, за радянщини, знайшлися на горищі і дідух, і павук, і старі ялинкові прикраси. Святкували разом з усією Європою — і тоді, коли Буковина була складовою частиною Австро-Угорської імперії, й тоді, коли після її розпаду за Сен-Жерменським договором її передали Румунії.

28 – 29 жовтня у приміщенні Одеського кафедрального собору Німецької євангелічно-лютеранської церкви України (вул. Новосельського, 68) відбулися урочисті заходи, присвячені 220-річчю заснування громади Святого Павла у нашому місті.

У рамках святкувань пройшла всеукраїнська науково-практична конференція «Церква і віра як життєва позиція вільної людини», на якій було розглянуто широке коло питань, пов’язаних з особливостями історичного розвитку лютеранства й одеської німецької громади зокрема, обговорено культурні та релігійні аспекти протестантизму, проаналізовано філософські й теологічні питання, що стосуються глибинних смислів існування сучасної людини, а також теми германістики та мовознавства.