Матеріали з рубрикою «Духовність»

Про мету літургійної реформи, її сенс, нюанси і значення цих змін для всієї Церкви — у прямій мові глави Української Греко-католицької церкви блаженнішого Святослава у програмі «Відкрита Церква» (початок — у номері за 16 лютого).

— Календарна реформа матиме два етапи. Зараз ми робимо перший крок і переживаємо перший етап. Чому? Бо обрахунок дня, на який припадатиме Пасха того чи того року, пов’язаний із рішеннями Першого Вселенського Собору в Нікеї. У 2025-у ми святкуватимемо його ювілей — 1700 років. Якщо прискіпливо аналізувати дві Пасхалії, які сьогодні має християнський світ: одна, за якою живуть візантійські церкви, як католицькі, так і православні, — стара, у нашому випадку — актуальна, має плюси та мінуси і потребує реформи; друга, за якою живе Римо-католицька церква, — григоріанська — теж недосконала. Готуючись до юві-лею Нікейського собору, ведеться праця в діалозі між Римом і Константинополем, Апостольською столицею і Вселенською патріархією над спільною оновленою Пасхалією, щоб християнам усього світу можна було святкувати Пасху в один день. Тому наші владики вирішили ще тих кілька років зачекати. Бо коли ми перейдемо на григоріанський календар для нерухомих свят, то, залишаючи актуальну Пасхалію, святкуватимемо Пасху разом з усіма церк-вами візантійської традиції.

— Найперше хочу подякувати всім братам і сестрам, вірним нашої Церкви, інтелектуалам, діячам культури, науки, суспільним лідерам за всі ті листи, які ви мені написали. За останні пів року я отримав їх дуже багато — так багато, що на кожен окремо відповісти не зміг. Сьогодні, користуючись нагодою, хочу відповісти, що ми вас чули і почули, ваші мудрі думки та поради для нас були дуже важливим орієнтиром. Для нас — це для нашого єпископату, Синоду єпископів нашої Церкви.

Я дякую за критику — було дуже багато тих, хто відверто критикував нас за нерішучість чи острах. Але, думаю, ви розумієте, наскільки делікатним було це питання і наскільки виважено ми повинні були підійти до цієї справи. Кажуть, перша заповідь лікаря — «Не нашкодь!». Отож і ми, роздумуючи над моментом та способом цього кроку, намагалися не нашкодити. Ми хотіли, щоб календар нас не розділяв, а об’єднував, давав нову перспективу для нашого церковного, літур-гійного, громадського, державного, суспільного життя.

У передостанній день січня у кафедральному соборі Різдва Христового Одеської єпархії Православної церкви України після соборної божественної літургії відбулися загальні збори єпархії, які очолив єпископ Одеський і Балтський Афанасій.

Ішлося про ставлення до змін у календарі свят на підставі попередніх опитувань, проведених у парафіях, повідомляється на Фесбук-сторінкці Одеської єпархії ПЦУ.

Слово священноархімандрита Києво-Печерської лаври, предстоятеля Української православної церкви Епіфанія з нагоди першого богослужіння в Успенському соборі

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос народився!

Немає справді достойних і повноцінних слів, якими зараз ми можемо висловити подяку Всевишньому Богу за Його велику милість до нас, виявлену в тому, що нині у цьому Домі Пресвятої Богородиці, у соборній церкві Печерської лаври ми урочисто Божественною літургією прославили Різдво нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа. Понад два десятиліття тому було відновлено з руїн цю святиню як дар українського народу до ювілею 2000-ліття Різдва Христового, а нині ми святкуємо ніби друге народження і цього соборного храму, і самої нашої Лаври Печерської. Бо з них відходить штучний дух нечестивого вчення «русского міра» і повертається дух істинного духовного служіння святому православ’ю і українському народу.

Не пам’ятаю такого радісного, як цьогоріч, Різдва в одеській парафїі Святого апостола Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви.

Може видатись, щонайменше, незрозумілим подібне твердження. Вже майже рік триває війна з жорстоким, ненажерним ворогом, котрий поклав собі за мету знищити нас як незалежну державу, як націю, як народ. Коли завершиться ця війна, не можуть передбачити навіть наші героїчні захисники, за яких щоразу моляться парафіяни. Але перемога наша прийде — обов’язково, й саме цією упевненістю, цією непохитною вірою якраз і перейняте цьогорічне Різдво, певен, в усіх українських релігійних громадах. І є надія, що й у громадах інших конфесій в Україні, вірні яких у ці різдвяні дні своїми молитвами дякують Господу за те, що допомагає нашим воїнам зупинити ворога та гнати його геть з нашої землі разом із його «рускім міром», у молитвах просять Спасителя за нашу перемогу.

24 грудня відбулася зустріч отця і глави Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава з митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Православної церкви України блаженнішим Епіфанієм у його резиденції — митрополичому домі, що на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Підсумовуючи прожитий рік, сторони обговорили сучасну ситуацію у міжконфесійних й державно-церковних взаємовідносинах в Україні, триваючу російську агресію проти нашої держави, перспективи розвитку країни в повоєнний час та низку інших актуальних питань.

Спілкуючись із журналістами, Володимир Зеленський зізнався, що, формуючи політику влади в «церковному» питанні, він консультується з людиною, прізвище якої, за його словами, відрізняється від його власного «лише на одну літеру», — релігієзнавцем Віктором Єленським. Пан Єленський не лише науковець, а й має політичний досвід, адже був народним депутатом України восьмого скликання.

В інтерв’ю https://news.obozrevatel.com він розповів, чим зумовлені обшуки СБУ в монастирях УПЦ московського патріархату, чому стихли заклики до єдності українського православ’я і чому Папа Римський так обережно висловлюється щодо злочинів росіян на окупованих територіях.

Древлеправославна церква України відновила свою історичну назву та юридично оформила вихід з підпорядкування Московській митрополії Російської (Руської) православної старообрядницької церкви.

Таким чином, зазначає Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), ця церква зробила нові важливі кроки на проголошеному навесні шляху до автокефалії. Вперше вона повідомила про наміри щодо автокефалії та рішення вийти з підпорядкування москві 3 квітня 2022 року у своєму відкритому зверненні.

Наприкінці попереднього тижня Одесу відвідав предстоятель Української греко-католицької церкви блаженнійший Святослав (Шевчук).

Надвечір’ям минулої суботи до кафедрального собору Святого Апостола Андрія Первозванного люди почали приходити заздалегідь. Свого духовного пастиря парафіяни зустрічали при вході з квітами, храмовими корогвами. Після дитячих віршованих вітань гостеві піднесли традиційний — за національним звичаєм — хліб-сіль на гарному вишитому рушнику. Гіркий цьогорічний український хліб…

Закінчення, початок в попередньому номері.

— Владико, але рішення латвійських парламентарів хоч нам і до душі, сумнівне з точки зору канонів, йому будуть дорікати недемократичністю…

— Знаєте, в Божому законі сказано: не вбивай, але разом з тим є благословення військової справи. І видиме протиріччя між цими двома речами пояснюється дуже просто. Завдання військового не вбивати, а захищати: якщо ти не йдеш з війною на свого сусіда, в тебе не будуть стріляти, якщо ти ідеш війною на свого сусіда, ти ідеш вбивати його, він має право від тебе захищатися.

Делегація Православної церкви України нещодавно повернулася з асамблеї Всесвітньої ради церков, яка відбувалася в Німеччині. Подія хоч дещо і загубилася в українському медійному просторі через те, що всі тішилися нашому контрнаступу, але насправді може вважатися історичною. Фактично вона стала презентацією Української автокефалії перед майже усією християнською спільнотою світу. На цьому заході схвалили резолюцію, якою було засуджено російську агресію.

Про асамблею, кулуари, власне резолюцію і загалом про ситуацію в українському православ’ї ми говоримо із чільним дипломатом ПЦУ архієпископом Євстратієм (Зорею).

Радісна й довгоочікувана подія сталася минулої суботи, 4 червня, у Балті: завдяки копіткій праці прихожан на чолі з настоятелем місцевої католицької парафії отцем Даніелем Кулаковським у рамках великого проєкту з реставрації історичної святині міста — костелу Святого Станіслава — у храмі вперше зазвучала урочиста музика нових кампанів.

Хтось сказав, що ікона — це молитва у фарбах, а дзвін — молитва у бронзі. Парафіяни з нетерпінням чекали дня, коли почують дивовижний голос їхнього рідного костелу. Ті, хто прийшов на свято, не могли намилуватися красою дзвіниці та трьома новими дзвонами.

Заява Священного Синоду Української православної церкви (Православної церкви України)

Дорогі брати і сестри, шановні співгромадяни!

Як і багато з вас, ми з сумом і розчаруванням довідалися про рішення та заяви, які від імені митрополії Московського патріархату в Україні були оприлюднені минулого тижня.

Релігійна громада села Визирка Одеського району вийшла із підпорядкування Української православної церкви (московський патріархат) і влилася в лоно Православної церкви України.

Митрополит Епіфаній видав указ, згідно з яким протоієрей Борис Нагорний є настоятелем ставропігійного приходу (релігійного товариства) Православної церкви України у с. Визирка.

Городок, Конотоп, Бровари… Схоже, там знайшли відповідь на питання, що робити з УПЦ (МП). Але чи не відкриє «рубання під корінь» внутрішній релігійний фронт?

Після того, як 3 травня міський голова Конотопа (Сумська область) заборонив своїм рішенням діяльність у місті «московського патріархату», через три доби флешмоб перейняли Бровари (Київщина), а в соцмережах почалося активне обговорення, що з УПЦ (МП) нарешті потрібно щось уже робити.

У черговому заклику, спонукуваному війною, що розпочалася широкомасштабним вторгненням російської армії в Україну, Папа Франциск наголосив на необхідності ви-креслити війну з історії, доки вона не викреслила з неї людину, повідомляє VaticanNews.

«Дорогі браття і сестри, вже минуло більше місяця від вторгнення в Україну, від початку цієї жорстокої та безумної війни, що, як і кожна війна, є поразкою для всіх нас. Потрібно відкинути війну, яка є місцем смерті, де батьки і матері хоронять своїх дітей, де люди вбивають братів, навіть не бачивши їх, де могутні приймають рішення, а вмирають убогі», — сказав Папа Франциск, промовляючи до вірних після проказування молитви «Ангел Господній» у неділю, 27 березня.

Останнім часом понад 50 громад перейшли до Православної церкви України, а близько 100 перебувають у процесі переходу, повідомив в ефірі національного телемарафону предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній.

«Упродовж останніх днів ми бачимо початок хвилі переходів громад з боку РПЦ до ПЦУ. І протягом практично кількох днів ми вже оформили більше 50 переходів. Зараз ми говоримо, що вже близько 100 громад визначилися, вони вже в процесі переходу. Тобто поступово українці, які досі перебували в духовній омані, починають прозрівати. Громада за громадою, по всій Україні, в кожній області, не тільки на Заході, а й у Центрі, на Сході та на Півдні», — підкреслив владика Епіфаній.

12 березня 2022 року Святогірський монастир пережив бомбардування російською авіацією.

Ця багатостраждальна святиня, розташована на мальовничому березі Сіверського Дінця неподалік від Слов’янська, займає в духовній історії Слобожанщини особливе місце. Саме Слобожанщини, бо Слов’янський район, штучно включений колись до складу Донецької области, історично належав до Ізюмського слобідського полку. Монахи оселилися над головною річкою нашого краю ще на світанку його освоєння українцями. До монастиря потяглися прощі. В дідусевій родині розповідали, що в прабабусі перші діти помирали. Аж після того, як прабабуся здійснила прощу до Святих Гір, у неї ще народилися двоє доньок і троє синів, серед них і мій дідусь.

До різдвяних свят усі готують гостинці, наряджають ялинки, прикрашають помешкання й місто яскравими гірляндами… Наша Лютеранська церква теж підготувала для одеситів гарний дарунок — грудневі музичні вечори.

У прикрашеному ялинкою храмі Святого Павла (Центральний лютеранський кафедральний собор України), що на вул. Новосельського, 68, відбувся прекрасний концерт органної музики. У програмі — величні твори Ф. Генделя, Й-С. Баха, А. Дворжака, Ж. Оффенбаха, Ф. Мендельсона та інших композиторів, які майстерно виконували органістка Вероніка Струк і скрипалька Наталія Литвинова. А своїми чудовими голосами радували присутніх заслужена артистка України Тетяна Спаська (мецо-сопрано), народний артист України Василь Навротський (бас) і Ганна Шафажинська (сопрано). Наших оперних співаків добре знають і цінують у всьому світі. Тетяна Спаська і Василь Навротський — солісти Одеського театру опери та балету й одночасно викладачі кафедри сольного співу Музичної академії ім. А.В. Нежданової. Вони – бажані гості багатьох театрів Європи та світу, з успіхом гастролювали, виконуючи складні партії, в Іспанії, Італії, Чехії, Німеччині, США, Франції та інших країнах.

Вселенський патріарх Варфоломій вважає, що у православ’ї нема розколу, і не збирається робити «ні кроку назад» щодо української теми, повідомляє «24 канал».

На запитання про те, як він оцінює курс «нової Церкви» в Україні через два роки після надання їй Томосу про автокефалію та чи не турбується за загальноправославну єдність, першоєрах відповів: «Усі, хто ставить під сумнів права та відповідальність Константинопольського патріархату, ставить під сумнів саму структуру православ’я».

Урочиста подія історичного значення відбулася минулої неділі, 22 листопада, в Одесі. Уперше після відновлення Української греко-католицької церкви тут освячено новоспоруджений — з повним циклом будівельних робіт — храм з трьома куполами (всі інші одеські парафії УГКЦ змушені вдовольнятися пристосованими під каплиці приміщеннями). Нова церква постала в канонічному українському стилі з карпатської смереки, висота її — 14 метрів.

Ближче до призначеного часу невеличкий затишний дворик по вул. Армійській, 10а, неподалік від проспекту Шевченка, почали заповнювати віряни з інших парафій УГКЦ, гості свята. Незабутня хвилина: перерізається традиційна стрічка, шматочки її забирають щасливці на пам’ять.

Першу Божественну літургію відправляє преосвященний владика Михаїл разом з кліром. Перед входом до храму дзвінкими від хвилювання голосами їх вітають діти — наймолодші парафіяни, котрі щонеділі разом з батьками приходять до Божого дому. Після благословення владики врочисто лине «Многая літа». Ця здравиця ще багато разів зринатиме того дня, нею віншуватимуть всіх, котрі бодай маленькою мірою причетні до цієї події, допомагали, чим і як могли: хто коштами своїми, хто порадою чи молитвою, а хто — можливістю посприяти у вирішенні важливого питання чи й проблеми, яких подостатком виникало, бо не так це легко в наш час, та й у всі часи, коли говорити про українську церкву, зокрема й тут, на південному терені…

До Дня хрещення Русі-України, який щорічно відзначаємо 28 липня, в Одеській національній науковій бібліотеці вже за традицією втілюється просвітницький проєкт «Духовними сходами», який має на меті висвітлення різних аспектів християнства як духовного явища, розкриття та популяризацію багатих бібліотечних фондів релігійної та релігієзнавчої літератури й найновіших досліджень науковців на цю тематику.

Цього року у межах проєкту ОННБ представляє електронну виставку «Українська ікона: традиції і сучасність», присвячену історії і традиціям іконопису в Україні та особливим рисам українського іконописного мистецтва.

За Євангелієм, у день, коли з небес на Ісусових апостолів зійшли вогненні язики Духу, вони заговорили різними мовами, щоб іти до народів і проповідувати вчення Христове. Сходження Святого Духу обіцяв Христос у день Свого Вознесіння. Обіцянка сповнилася через десять днів, на 50-й день після Воскресіння. Тому свято Трійці ще зветься П’ятидесятницею.

Українці називають ці дні також Зеленими святами, бо зеленими гілками і квітами на Трійцю прикрашають подвір’я, оселі і всі прибудови, а священики освячують зілля, які люди приносять до храмів.

Предстоятеля Православної церкви України, митрополита Київського і всієї України ЕПІФАНІЯ

У надзвичайних умовах ми зустрічаємо цього року Світле Христове Воскресіння. Згубна пошесть, яка швидко поширилася в цілому світі, змусила більшість країн запровадити різні обмеження, спрямовані за захист людей від ураження хворобою та зменшення ризику одночасного, вибухового зростання числа важко хворих.

У ці дні світ ніби зупинився у буденних справах, небезпека смертельної хвороби змушує змінювати те, що ще донедавна здавалося нам звичним, саме собою зрозумілим. Якщо для багатьох ця зупинка наповнюється лише очікуванням, що з плином часу обставини зміняться до кращого, що мудрість людства допоможе захиститися від цього нового захворювання, то ми як ті, хто вірує в Бога, як християни, маємо прислухатися до слів Божественного Одкровення, які сповіщає нам пророк Єремія: «Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6: 16).

Продовження. Початок у номері за 19-21 березня.

Текст із видання Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнописького. — Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000). с. 64—126.

(Сьогочасне літературне прямування)

Таким фокусом для своєї громади повинен бути реальний художник—писальник, таким осередком випнутого або увігнутого скла повинен бути і український художник—писальник для України. В його душі повинна одсвітитись і перетворитись українська жизнь, що кипить або що плісніє кругом його. Коли писальник хоч трошки чує себе українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати в своїй фантазії, в свойому серці ту громаду, що роїться кругом його, радіти її радістю, плакати її слізьми, а не перелазити в чужі городи і підставляти свою душу під картини чужої, неукраїнської жизні. Український писальник не повинен клопотатись, що йому буде мало роботи на Україні. Українська жизнь — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріял, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі. От перед ним розгортується широким—широким полотнищем народна, мужицька жизнь од Кавказу й Волги до самого лиману Дунаю, до Карпат і за Карпати, до далекого Гроднянського та Мінського полісся.

Нам скажуть, що народ дає убогий матеріал для літератури, що в ньому мало розвита індивідуальність, що поет не знайде в ньому багато усяких типів та характерів, що народна жизнь дуже стихійна, а селяни похожі один на другого, як одна комашка на другу. Нехай буде й так, але україн-ський народ все—таки дасть багато матеріялу для українських писальників. Од Кавказу за Карпати не може бути жизнь народу зовсім однакова. Кубанський козак, потомок запорожців, саратовський та астраханський селянин дуже одрізняється од венгерського. Карпатський гуцул, лемко та бойко дуже одрізняється од хлібороба киянина та полтавця, бо на Карпатах навіть не сіють, ні жнуть, а збирають в свої житниці — сир та масло, як давні патріярхи. Гроднянський, мінський, могилівський, волинський, сідлецький поліщук вже й костюмом мало похожий на свого земляка наддніпрянця, в своїх рудих або білих магерках, в своїх сірих свитках, в узеньких штанах та в личаках. Повісті Осипа Федьковича, в котрих описується жизнь українських селян на Буковині, на Карпатах, показують, що їх бит дуже не похожий на бит степових українців. Український народ, розкинутий на такому широкому просторі, може бути широким сюжетом українського писальника—реаліста.

Звернення митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Епіфанія до українського суспільства, проголошене 4 лютого, у річницю інтронізації блаженнійшого

Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри! Добрий вечір! Сьогодні він справді добрий! Я зворушений, що стільки людей відгукнулися і прийшли сюди, на нашу зустріч, щоб ми всі разом могли поговорити про нашу Церкву, про її майбутнє, про Україну. Про речі, до яких спонукає нас християнська любов і служіння ближнім.

Усі ми у цій залі — різні. Бо кожна людина створена Богом як унікальна особистість. Саме тому ми можемо відрізнятися у поглядах і переконаннях, у смаках, у своїх заці-кавленнях, у ставленні до політики та у багатьох інших речах. Бог наділив нас різними талантами, які ми застосовуємо у різних сферах. Але разом з тим всі ми як діти Божі — єдине ціле, ми брати і сестри між собою, ми — єдина людська родина. Також усіх нас, незалежно від місця народження чи того, живемо ми тут або за тисячі кілометрів звідси, єднає любов до України, небайдужість до її сьогодення і майбутнього.

Уже рік, відколи в Стамбулі Вселенський патріарх святково підписав та вручив Томос про автокефалію, Українська церква живе «за новим календарем».

Сказати, що шлях до цього був дуже тернистий, — нічого не сказати. Але оскільки це перша автокефалія, надана в ХХI столітті — практично в прямому ефірі, під наглядом відеокамер, у супроводі неймовірної інформаційної кампанії, її перебіг міг би бути просто раєм для істориків. Але не став: у цьому інформаційно прозорому суспільстві, як не дивно, багато важливих (якщо не ключових) моментів тієї історії були (і, можливо, залишаться) за щільно засмикнутими лаштунками. І цьому є дуже просте пояснення: лише лаштунки могли захистити від тиску та впливів сторін, заці-кавлених у «пшику», тобто провалі проєкту «українська автокефалія». З іншого боку, лаштунки дозволяли уникнути небажаних дискусій між сторонами, зацікавленими в успіху. Що є, то є. Як тут будуть викручуватись історики майбутнього — навіть не хочеться думати, можна тільки мовчки поспівчувати.

Церковні архипастирі вітають християн з Різдвом

У Різдвяному посланні «Urbi et Orbi» Папа Франциск звернув увагу на дітей, які нині страждають від воєн та конфліктів по всьому світу, і побажав, щоби маленьке Вифлеємське Дитятко стало світлом і надією для всього Американського континенту, світлом для Святої Землі, утішенням для сирійського народу, для Іраку, пронизаного соціальним напруженням, і для Ємену, випробовуваного серйозною гуманітарною кризою.

У своєму зверненні Папа згадав і нашу державу: «Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру».

«Нехай же Божий Син, що зійшов з неба на землю, буде захистом і підтримкою для тих, які задля цих та інших проявів несправедливості змушені емігрувати з надією на безпечне життя. Це несправедливість змушує їх долати пустелі та моря, що перетворилися у цвинтарі. Це несправедливість змушує їх переносити невимовні зловживання, всякі форми рабства й тортур у нелюдяних таборах утримання. Це несправедливість відкидає їх з тих місць, де вони могли б мати надію на гідне життя, спричинюючись до того, що вони натрапляють на мури байдужості.

Із Різдвяного послання блаженнішого Святослава, предстоятеля УГКЦ
Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість! (Лк. 2, 10)

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні ангели на небі співають і торжествують, усе творіння наповнене радістю, бо Спаситель і Господь днесь нам народився у Вифлеємі юдейському. Ця радість, яку особливо відчуваємо з нинішнім світлим святом, у віруючого християнина є частиною його буття, видимим знаком і плодом безнастанної Божої присутності. Радість із приходом Спасителя на землю розвіює всі страхи і непевності людського життя, бо «з нами Бог», раз і назавжди!

В євангельській розповіді світло Божої присутності спочатку викликає страх, тому що людина, природно, боїться невідомого, неочікуваного чи непевного: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2, 8-9). Але слово від ангела «не бійтеся» і благовість про радісне народження Спасителя усуває цей страх: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (2, 12). Пастухи охоче йдуть на місце, куди вказав їм ангел, там поклоняються новонародженому Спасителеві і відтак самі стають благовісниками радості.

Геннадій ЩИПКІВСЬКИЙ

* * *

До перевесла треба ще юрок,
Усі роки, мов стебла, в сніп зібрати,
Оперезати міцно сповиток,
Його занести на Різдво до хати.

І на покутті будуть спочивать
Під омофором давньої божниці.
Пооживають на світлинах лиця
Й мовчатимуть, бо час поклав печать. 

Коли були усі ще молоді,
Бабуся нас кутею частувала.
Увечері раділа коляді —
Ми першими її колядували.