Матеріали з рубрикою «Духовність»

Послання патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА
преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву та всім вірним Української православної церкви Київського патріархату

Дорогі браття і сестри!

Христос народився! Славімо Його!

Цього року ми святкуємо Різдво Христове у складних, а багато хто й у тяжких умовах життя. Чому світ став таким жорстоким? Чому невелика частина суспільства багатіє, а більшість страждає? Чому так багато неправди, жорстокості й соціальної несправедливості?

Відповідь може бути тільки одна: людство відкинуло Бога — як центр історичного процесу — і на Його місце поставило людину з її правами. Європейська цивілізація, в основі якої лежить християнство, керована вічними духовними цінностями, створила неперевершені матеріальні цінності. Але сьогодні християнський світ став не таким, яким він був раніше. У наш час християни поділяються на практикуючих і непрактикуючих. Практикуючі християни не тільки вірять у Бога, але й моляться Йому, відвідуючи храми Божі, і живуть за Його заповідями. Непрактикуючі християни — це ті, що прийняли таїнство хрещення, але живуть без Бога, за законами гріховного світу. Таких у європейській цивілізації, в тому числі і в Україні, — переважна більшість. Правдивих християн мало. Тому рівень моралі в суспільстві пішов на спад, християнські шлюби майже зруйновані. Навіть у церковному середовищі мораль знецінюється. Не лише миряни, але й священнослужителі забувають про своє високе християнське покликання. Ось чому нам так важко живеться на землі.

Для всіх християн різдвяний час — пора величного свята, до якого вони особливо готуються, яке намагаються зустріти і відзначити спільними молитвами у своїх храмах.

Та до одного із храмів Одеси у такі дні приходять не лише його парафіяни, а й віруючі інших парафій і навіть інших конфесій. І не лише тому, що городянам здавна відома надзвичайно зцілююча сила молитви у ньому. А й тому, що цими днями тут свято подвійне, — ще й храмове.

Понад двісті років тому, на зорі заснування Одеси, одною з перших постала ця пристань віри над Пересипом — церква Різдва Христового, що на вулиці Пастера, 5а, біля нинішньої інфекційної лікарні.

Нещодавно до Одеси завітав український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні, директор Українського католицького університету у Львові Миро­слав Маринович — людина, яка всім своїм життям доводить, що таке патріотизм.
Його «зустрічі» з КДБ почалися ще в університетські роки. А «прорив» на сцену Київської філармонії на вечорі пам’яті Тараса Шевченка в 1977-у, коли він разом з Миколою Матусевичем, здолавши опір організаторів, закликали присутніх у залі проспівати «Заповіт», коштував йому свободи. Звинувачений у «проведенні антирадянської агітації і пропаганди» Мирослав Маринович не один рік змушений був провести у пермському таборі й у засланні, та навіть там продовжував відстоювати права українця усіма доступними засобами.

Святий отче, Миколаю, охорони нашу церкву і віру, наше місто і кожну родину, святими твоїми молитвами!
Між Чорним і Середземним морем лежить великий край, що зветься тепер Малою Азією, а в давнину звався Лікією. В тому краю, ще й до сьогодні, лежить у руїнах стародавнє місто Патера. Це була батьківщина прославленого Святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського — чудотворця, ревнителя і поборника святого православ’я.

Услід за блаженнішим Любомиром (Гузаром), донедавна главою Української греко-католицької церкви, минулого тижня на Одещину завітав нинішній патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук). Під час свого душпастирського візиту до Одесько-Кримського екзархату, а тривав він п’ять днів, блаженніший провів низку офіційних і неофіційних зустрічей та виступив на місцевому телебаченні. Зокрема, глава українських греко-католиків зустрічався з євангелізаторами і катехизаторами, священиками і ченцями Одеського та Миколаївського протопресвітерств, прихожанами Свято-Андріївської і Свято-Михайлівської парафій УГКЦ в Одесі, лідерами християнських конфесій міста, співробітниками благодійного фонду «Карітас Одеса УГКЦ». Особливу увагу патріарх Святослав завжди приділяє молоді, тому один із днів він присвятив спілкуванню з молодими одеситами. Оскільки свого повноцінного храму в одеських греко-католиків досі нема, зустріч молоді з патріархом проходила в стінах лютеранської кірхи. Не обділив увагою глава УГКЦ і представників ЗМІ.

«Одеса — це такий особливий центр зустрічей дуже багатьох культур, людей різних національностей, різних віросповідань», — розпочав патріарх Святослав свою прес-конференцію, яка пройшла в Українському клубі Одеси.

У неділю, 11 листопада, в останній день пастирського візиту до нас на Південь блаженнішого Святослава (Шевчука), глави і отця Української греко-католицької церкви, у каплиці Апостола Андрія Первозванного (що на вул. Гімназичній) відбулася урочиста літургія.
Маленький цей храм не міг умістити всіх бажаючих побачити, послухати нового главу церкви. Сюди прийшли вірні не лише з Одеси, а й з інших парафій Одесько-Кримського екзархату УГКЦ, а поміж них і мешканці навколишніх вулиць, котрих часто можна бачити у цьому храмі, хоч далеко не всі вони розмовляють українською мовою. Але церква наша українська приймає всіх, бо вона сповнена благодаті, сповнена миру та любові, бо ж сказано: Бог є любов.

Під такою назвою 27 листопада відбувся сольний концерт заслуженої артистки України, професора Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової Олени Стаховської.
На деякий час переповнена камерна зала Одеської обласної філармонії перетворилася в царство української пісні, романсу, музики. Ведуча концерту — заслужений працівник культури України Ганна Розен — висвітлила внутрішні джерела творчості талановитої співачки, яку давно називають «одеським соловейком».

Другий побут Євгена Чикаленка в Одесі

У попередньому матеріалі (див. «ЧН» за 18 червня) я зупинився на тому, що 1875 року юний гімназист Євген Чикаленко перервав стале проживання в Одесі і поїхав разом з дядьком влаштовуватися до Єлисаветграда в тамтешньому Вищому земському реальному училищі. Було йому тоді неповних чотирнадцять років… Продовжу цю тему.
Восени 1894 року зовсім дорослий Є. Чикаленко знову опинився в Одесі й винайняв житло для по­стійного проживання з родиною. Маючи вже вік Спасителя, він, однак, приїхав сюди з тією ж метою: по науку. Уже — не для себе, «едукованого» в Єлисаветі й Харкові, а для своєї малечі.