Матеріали з рубрикою «Духовність»

В Одеському обласному онкологічному диспансері відбувся благодійний концерт «Незабутня Квітка» для пацієнтів і медичного персоналу закладу, присвячений пам’яті американської співачки українського походження Квітки Цісик, яка пішла з життя 29 березня 1998 року від раку грудей.

Музично-реабілітаційна програма організована управлінням охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації разом з продюсером Алексом Гутмахером (США). Його ви бачите на знімку.

Минулого тижня відзначила свій ювілей Ліна Василівна Костенко. Молодь уже давно освідчується в коханні саме її віршами. Її роль в історії української літератури, а також української державності — особлива, визначальна. А для когось це просто сильна жінка, яка здатна тримати на своїх плечах небо…

У її домашній бібліотеці багато книжок із філософії, фізики, світового мистецтва. Вона завжди відкрита до світу, прагнучи пізнати його в усіх з’явах.

Ліна Василівна має особливий пієтет до європейської філософії, своєрідним осердям якої є Еммануїл Кант (не випадково її онука Ярослава-Франческа Барб’єрі обрала для себе світ філософії, водночас маючи зацікавлення в по-літології, історії мистецтва, психології, лінгвістиці…).

Ім’я Тараса Григоровича Шевченка — великого сина України, геніального поета, художника, гуманіста і патріота свого стражденного народу, своєї гнобленої нації — відоме своїм пристрасним і полум’яним словом гніву та болю.

Без сумніву, дослідники творчості Т.Г. Шевченка багато зробили, щоб зібрати та оприлюднити документальні свідчення про його життєву долю і творчість. Матеріали ці в достатній кількості є в бібліотеках та музеях.

(З нагоди 150-річчя Івана та 115-річчя Юрія Лип)

    Не вловити промінів душі людської в лукаві сіті слів,
    але нехай сі уривчасті думки про Івана Липу
    збудять охоту в інших душах прийти і пізнати Його.
                Юрій Липа. «Світильник неугасимий».

Іван Львович Липа вартий доброї пам’яті українців не лише тому, що був батьком автора «Всеукраїнської трилогії». Він усе життя лікував людей і писав мудрі книжки, ще й організовував українську автокефальну церкву та розробляв конституцію держави. І. Липа заслужив пошани від одеситів за 16 років (з 1902-го по 1918-й) відданої праці для збереження їхнього здоров’я і піднесення культури.

Про засновника Братерства тарасівців, члена Української партії соціалістів-самостійників та голову Ради Республіки писали колись його сучасники: Ілько Гаврилюк, Марія Грінченко, Богдан Данилович, Володимир Дорошенко, Іван Огієнко, Євген Чикаленко. Його літературну, культурну, громадську, політичну, державну діяльність тепер вивчають науковці В. Качкан, О. Кривуляк, А. Мисечко, І. Стамбол, О. Шестель, О. Шишко. Але першим дослідником творчості й біографії Івана Липи по його смерті був син Юрій.

15 лютого — Стрітення Господнє

У перекладі з церковнослов’янської «стрітення» означає «зустріч». Стрітення Господа Бога і Спаса Ісуса Христа — одне з дванадцяти найбільших православних свят. Відзначається воно на сороковий день після Різдва Христового в пам’ять зустрічі принесеного в храм немовляти Ісуса з праведним Симеоном і пророчицею Анною. Стрітення також символізує зустріч Нового і Старого Завітів, прихід нової епохи — нової ери.

Історія свята пов’язана зі старозавітними традиціями єврейського народу. Зокрема, з обрядом після народження в сім’ї дитини. У ті часи жінка після пологів не могла з’являтися в храмі сорок днів (а якщо наро-джувалася дівчинка — то і всі вісімдесят), оскільки вважалася нечистою. Як тільки термін закінчувався, мати мала принести в храм очисну жертву. До неї входили: жертва цілоспалення — однорічне ягня і жертва на відпущення гріхів — голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило «дві горлиці або двоє пташенят голубиних». Крім того, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим до храму — для обряду посвячення Богу.

У благодійному фонді «Добрий самарянин» розповіли про підсумки наймасштабнішого за роки незалежності України фестивалю Різдва, який пройшов в Одесі.

Усе відбулося, як і задумували: гостей було не менше, ніж торік, а волонтерів побільшало — з двохсот до шестиста. «У нас все вийшло, незважаючи на сніг і проблеми, зумовлені ним. Думаю, що одесити вперше по-справжньому відчули настрій Різдва. Практично в усіх районах міста проходили якісь святкові заходи — в приміщеннях і на вулицях. Перевагу віддали вулиці, аби більше людей змогло поринути в різдвяну атмосферу», — зауважив Денис Сердиченко, представник фонду «Добрий самарянин».

23 січня. Концерт камерної музики. Тріо престо: учасники міжнародних конкурсів Ю. Алексій (фортепіано), А. Ткаченко (скрипка), К. Сербіна (віолончель). Ведуча — А. Розен.

24 січня. Шедеври світової вокальної класики. Виконавці: студенти викладача кафедри сольного співу ОНМА ім. А.В. Нежданової, в. о. доцента А. Насулі. Концертмейстер — лауреат міжнародних конкурсів К. Єремєєва.

Щорік строкатіла Одеса,
Коли святі колядники
Повидиравшись із-під преса,
Стікалися під ялинки,
Чи уливалися в квартири
Строкатістю вишиванок,
Чи, закрутившись граєм-виром,
Вливались в пісню і танок…

Це так строкатило Одесу —
Різдво у душах, мов свіча!
А змій-горинич кадебістський
З досади голову втрачав.

Олекса Різників.
З поеми «Промінь з Одеси»

На зламі 1960—1970-х років, коли ще трішечки залишалося отієї перестро-єчної «свободи», у славному місті Одесі, під ту пору ще не надто зіпсутому русифікацією, заіснував такий собі співочий гурт молодих патріотів, пізніше названий у літературі колядниками.

Про цей хор трохи вже понаписувано. Хоча не може бути забагато подібної інформації — виростають нові покоління, котрі мають знати, що були часи, і то досить тривалі, коли українська мова, українська пісня зовсім не заохочувались, а за прихильність до українського слова, за прагнення знати свою культуру, правдиву історію свого народу людей переслідували й суворо карали. Саме від незнання, від непоінформованості молоді люди часом схиляються до ідеалізації совєтського минулого. Тож іще більше дивують і захоплюють своєю мужністю, стійкістю їхні ровесники тих уже далеких часів. Їх викликали на допити, робили обшуки вдома, арештовували, садили до в’язниць і лагерів. А вони, повернувшись загартованими та ще більш рішучими, продовжували свою святу справу.

Пристрій Desolenator перетворює брудну солону воду на чисту і питну, використовуючи сонячну енергію.

Від сонячного тепла морська вода нагрівається до 90 градусів за Цельсієм, після чого батарея, заряджена від сонячної панелі, кип’ятить її за допомогою звичайного електронагрівача. Далі йде знесолення шляхом випаровування і конденсації. У підсумку виходить питна вода, яка має хороший смак і позбавлена солей, бактерій, паразитів та вірусів.

Військово-морський капелан Української греко-католицької церкви Олександр Смеречинський на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі говорив про традиції святкування Різдва Христового в Україні і не тільки про них.

Отець Олександр зазначив, що, приходячи до будь-якого народу, церква не руйнує народні традиції, вона їх християнізує. Часто можна почути думку, що народні традиції у християнстві — це атавізми, і стосунки до релігії вони не мають. Це неправильно, тому що народні традиції стають цілком християнськими: так народ реалізує свою Віру.

Справжній різдвяний вертеп — з волхвами, Марією, Йосипом та новонародженим немовлям Ісусом — можна було побачити 2—8 січня на Дерибасівській, навпроти Міського саду. Були у хліві і справжні ослик, корівка, а також ягнята та вівці.

Завдяки організаторам проекту — БФ «Добрий самарянин» — кожен бажаючий міг стати учасником різдвяної історії, одягнувши костюм одного з її персонажів. Причому зробити це цілком безкоштовно.

Як уже повідомляли «ЧН», під такою назвою в Одесі триває святкова програма, організована благодійним фондом «Медичний центр «Надія, Добро і Добробут» та Одеською єпархією (УПЦ МП). Заходи проходитимуть у Концертно-виставковому залі, що на Французькому бульварі, 32 (вхід із Шампанського провулка), початок о 15.00.

11 січня. Валерій Кузнецов у перед’ювілейній програмі «Вибране, улюблене і тільки для вас...». «Осіннє золото». Улюблені українські пісні. У концерті беруть участь народний художній колектив України, молодіжний хор «Академія співу» (художній керівник Л. Долинська) та лауреат міжнародного конкурсу тріо бандуристів «Мальви».

25 грудня католицька церква святкує Різдво Христове

Не тільки католицький світ, але й більшість протестантських церков, а також деякі західні православні церкви, які користуються сучасним григоріанським календарем, відзначають Різдво Христове в ніч на 25 грудня. Решта православних віруючих, які живуть переважно на Сході, цю подію святкують за архаїчним юліанським календарем — 7 січня. З ними солідарні також протестанти, що мешкають на територіях, де домінує східне православ’я.

Різниця в датах, з одного боку, створює певну незручність, адже є перешкодою для святкування цієї події одночасно всіма вірними. Крім того, у тих, хто дотримується юліанського календаря, виникає додаткова спокуса, бо свято Нового року припадає саме на період різдвяного посту, який рекомендує утримуватися від веселощів і гучного застілля. Але, з іншого боку, більш толерантні і менш релігійні українці мають унікальну можливість святкувати Різдво Христове двічі — і з католиками, і з православними. До того ж, з наукової точки зору, астрономічна дата — поняття відносне. Насправді, Христос народився один раз, і це відбулося два тисячоліття тому.

2014-й — Рік Тараса Шевченка

        Тарас Шевченко —
        То є Україна,
        Яку ніякі сили
        Не скують…
        Його молитви
        Досягають Бога,
        А замовляння
        Зупиняють кров…
        «Кобзар» — то є
        На хрест
        Пряма дорога…
        І він один
        За нас її пройшов…
            Микола Побелян, «Стовпи залізні...»

«Кобзар» Тараса Шевченка — явище безумовно світового значення. Про це написано й переписано багато-багато. Але це явище має і свою дату наро-дження — 18 квітня 1840 року.

9 грудня до храму святого апостола Андрія Первозваного Української греко-католицької церкви в Одесі привезли пояс Пресвятої Богородиці.

Як повідомив настоятель храму о. Руслан Остафій, в Одесі біля пояса Богородиці молитимуться за мир в Україні, за зцілення недуг відвідувачів храму, а також за навернення до Христа жорстоких сердець людей, які тільки формально вважають себе християнами. «Існує безліч історій про те, як сила пояса Богородиці зцілювала від хвороб, особливо жіночих, нейтралізовувала бісівську силу і допомагала під час пологів, але це не є головною місією святині, — каже о. Руслан. — Набагато важливіше людям згадати про Бога, про заповіді любові і смирення, які проповідував історично реальний Христос. Саме його матері пояс ми всі зможемо побачити в Одесі».

Матвій був одним із найнаближеніших до Христа учнів і входив у число 12 апостолів. Зі Святого письма він також відомий як Левій. Матвій був братом апостола Якова Алфеєва, жив у Галілеї і до свого покликання в апостольський чин був збирачем податей — митарем.

У ті часи Іудея була однією з провінцій Римської імперії. Усі окуповані римлянами території мусили платити Риму податки. Їх збором займалися митарі, серед яких був і Матвій. Зрозуміло, що жителі Іудеї були не в захопленні від обов’язку платити податі ненависним язичникам, а прислужники римського режиму, митарі, викликали у них особливу ненависть. Ім’я «митар» стало узагальненим і позначало людину грішну, злу та жорстокосердну. Підтримувати будь-які стосунки з митарями, входити до їхніх будинків, разом з ними приймати їжу й спілкуватися в народі вважалося огидним, таким, що принижує гідність. Стати митарем, мабуть, можна було тільки заради грошей, і ця спокуса також викликала в оточуючих презирство й відразу. Одним з таких огидних людей і був Матвій.

«Блаженна людина, що витерпить спокусу, бо, зазнавши випробувань, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його», - сказав апостол Яків у своєму посланні.

Випробування — невід’ємна частина нашого життя. Істинна віра завжди проходить перевірку. Адже одна справа заявляти про свої переконання, коли тобі ніщо не загрожує, й зовсім інша — коли за свої висловлювання можна серйозно постраждати, а тим більше — позбутися життя.

За традицією східної церкви, свято Успіння Пресвятої Богородиці, або Перша Пречиста, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

За переказами, Божа Мати часто молилася на Єлеонській горі — місці вознесіння сина. Одного разу вона побачила архангела Гаврила, який повідомив, що через три дні закінчиться її земне життя. Христос чекає на неї у своєму царстві небесному, де вона буде з ним довічно. На підтвердження своїх слів він вручив Богоматері гілку райського фінікового дерева — символ нетління та благодаті.

Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,чесному чернецтву та всім вірним Української православної церкви Київського патріархату

Дорогі браття і сестри!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Сьогодні весь православний світ святкує Воскресіння Христове — велику перемогу життя над смертю, добра над злом, правди над неправдою. Сьогодні радість воскресіння Христового святкує весь видимий і невидимий світ. Христос Воскрес! — співають ангели на небі. Воістину Воскрес! — відповідають люди на землі.

Яка різниця між воскресінням Ісуса Христа і воскресінням людей? Адже воскресали люди і до Христа. Наприклад, пророк Ілля воскресив померлого сина Сарептської вдови (3 Цар. 17: 23), пророк Єлисей теж воскресив дитину сонамитянки (4 Цар. 4: 36). Воскрешав і Ісус Христос багатьох померлих. Нарешті, Він воскресив померлого Лазаря, який чотири дні знаходився у гробі і вже смердів. Різниця ж та, що люди, які воскресали до Христа, знову помирали. А це означає, що смерть в їхньому тілі залишалась непереможеною. А Христос після того, як воскрес, уже не помирає. Смерть уже не володіє над Ним. Воскре-сіння Христове означає остаточну перемогу над смертю в людській природі. В Ісусі Христі померло тіло тлінне, а воскресло тіло нетлінне. У померлих же і воскреслих до Христа помирало тіло тлінне і воскресало теж тлінне.

На Міжнародному конгресі шевченкознавців, присвяченому 200-літньому ювілею Великого Кобзаря, який щойно відбувся у Києві, презентувалося, серед інших, цікаве видання «Тарас Шевченко у приватному житті: збірник статей» (Київ: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2014. — 280 с. з іл.).

Як ідеться в анотації, пропонована книжка містить статті «Шевченківської енциклопедії», що висвітлюють особистісні аспекти життя Тараса Григоровича. Автори прагнуть з’ясувати індивідуальні риси психіки Шевченка, ті важливі людські якості, що виявляються у ставленні до дітей та жінок (чи любив поет дітей, якого типу жінки його приваблювали, чи був щасливим він у коханні). Увагу читача мають привернути статті про зовнішність та стан здоров’я Шевченка в різні періоди його життя й, особливо, перші в шевченкознавстві спеціальні розвідки про його побут і побутові уподобання, зокрема про те, в яких помешканнях доводилося жити, який одяг носив, яка їжа йому смакувала, як ставився до матеріальних цінностей і грошей тощо.

патріарха Київського і всієї Руси-України
Філарета
преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву та всім вірним Української православної церкви Київського патріархату

Дорогі браття і сестри!

Христос народився! Славімо Його!

Кожного року ми святкуємо Різдво Христове — найвеличніше свято всього християнства, бо Син Божий, будучи Творцем світу, принизив Себе і став людиною. Що це означає? Це означає, що величний, незбагненний і неописанний Бог не тільки наблизився до людини, а, смиривши Себе до безмежності, з’єднався з людською природою.

Для чого Син Божий втілився і став людиною, у всьому подібною до нас, крім гріха? Треба серйозно задуматися над тим, заради чого Бог став людиною. Може, заради того, щоб дати людям моральний закон? Ні! Бог дав цей закон через Мойсея. Крім того, закон Божий написаний в серці кожної людини: совість є закон Божий. Може, Він прийшов, щоб зціляти хворих, воскрешати мертвих, творити добрі діла, захищати бідних і скривджених? Ні! І до Нього пророки творили чуда і навіть воскрешали мертвих. Для чого ж тоді Бог зійшов на землю?

Щоб побудувати рай на землі? Ні! Він, будучи Владикою неба і землі, перед славою Якого тремтить усе творіння, народився не в царських палатах, а в печері, куди вифлеємські пастухи заганяли своїх овець. Він навіть не мав житла на землі. «Лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити», — сказав про Себе Христос Спаситель (Мф. 8: 20). На землі неможливо побудувати рай, бо там, де панують гріх і смерть, не може бути ніякого раю.

Тож для чого прийшов Син Божий на землю? І чому народ на Різдвяні свята співає: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!»? Син Божий зійшов на землю і став людиною, щоб знищити гріх і смерть у людській природі. Він прийшов, щоб примирити людину з Богом. Гріх перших людей суттєво змінив людську природу. І цю зміну ми відчуваємо не тільки в собі, але й в усьому людстві: тіло підкорило собі дух, хоча повинно підпорядковуватися духу. Матеріальні цінності стали вищими за духовні.

Високопреподобним і преподобним пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Одесько-Балтської єпархії Української православної церкви Київського патріархату

Христос Народився! Славімо Його!
Радій, небо, земле, веселися —
Син Божий народився.

Справді, сьогодні небо веселиться від ангельського співу «Слава в вишніх Богу і на землі мир, між людьми благовоління!». Небо відкривається для землі, з небес сьогодні сходить благодать Божа. Вістку, яку приніс ангел Господній на землю, заставляє кожного із нас задуматися, Хто прийшов у світ і для чого. Першими почули вістку про народження Сина Божого бідні пастухи, які тієї ночі не спали. Вони поспішали до бідного вертепу, щоб вклонитися народженому Спасителеві. Лише згодом зірка показала місце, де народилося Богонемовля, і мудреці прийшли до народженої дитини поклонитися Цареві, який візьме на себе гріхи світу.

Народження та відродження храму Різдва Христового в Одесі

Коли в росі купається зірниця,
змиває порох болю і тривог,
коли земля усмішкою іскриться,
ми відчуваємо,
що з нами Бог.

Кожна релігія, як і наука, як і мистецтво, виховує людину, зрощує у ній доброту й любов. І не дивно, адже Бог — це Любов.

Саме тому, певно, ще в сиву давнину наші пращури при богадільнях, сирітських та пологових будинках, лікарнях, навіть при в’язницях і навчальних закладах будували храми.

Започатковано курси з вивчення та удосконалення володіння українською мовою

Гуманітарна політика, що здійснюється в Україні протягом останніх років, викликає у громадян глибоку стурбованість. Вона дедалі більше нагадує окупаційні дії чужих українській державності сил.

Прийнятий Верховною Радою закон «Про засади державної мовної політики» суперечить Конституції України та Європейській хартії регіональних мов і мов меншин, провокує розкол українського суспільства, відтворює старі, ще царські й радянські, механізми русифікації України. Демагогічні гасла щодо захисту прав людини і прав національних меншин є лише прикриттям для насаджування Україні моделі «русского міра». На досягнення цієї мети спрямоване також послідовне намагання поруйнувати історичну пам’ять українців, нав’язуючи їй радянські або ж неоімперські стереотипи. З огляду на це, державна мова є об’єднувальним чинником, а її нівелювання — це шлях у нікуди, це реальна загроза повернення до імперії.

«Як козаки Хаджибей на Одесу перетворили» — лекція доцента Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, кандидата історичних наук Володимира Полторака в Одеському вільному університеті.

«Ми повернули правду історії» — читаємо на величезних біл-бордах в Одесі та поза нею. Ці написи російською мовою розраховані на людей, котрі усе ще перебувають під впливом ідеологічних міфів минулого, в якому не було — і не може бути за визначенням — місця для незалежної Української держави. Тієї невеликої частини суспільства, котра ще й досі не сприймає цієї держави та підпомагає тим внутрішнім і зовнішнім чинникам, що тягнуть нас у вчорашній день, де українці вже остаточно розчиняться як етнос і стануть розчином для будування нової імперії. Це, безперечно, політика — саме та, яку справедливо називають брудною. Не діло політиків говорити про історію, це — справа фахівців, науковців (хоча й серед них нерідко трапляються особини, підвладні політичній кон’юнктурі).

У понеділок, 30 вересня, під час консисторії кардиналів, яка відбулася у Ватикані під проводом Папи Франциска, було затверд­жено дату канонізації римських архієреїв  Івана Павла ІІ (очолював святий престол 27 років, з 1978-го по 2005-й) та Івана ХХІІІ (знаного у католицькому світі як «добрий папа», він стояв на чолі церкви у 1958—1963 роках).

Урочиста канонізація, тобто проголошення святими католицької церкви, блаженних пап Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ відбудеться 27 квітня 2014 року, у неділю Божого милосердя. Прикметно, що саме свято Божого милосердя в католицькій церкві запровадив саме Іван Павло II, і саме в цей день він буде зарахований до лику святих.

19 серпня — Господнє Преображення, яке святкують православні, греко-католики та протестанти.

Преображення Господнє — одне з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановлене на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням. Християни, які живуть за юліанським календарем, святкують його 19 серпня. Святі отці називали це свято другим Богоявленням. Подію преображення описують одразу три євангелісти — Матей, Марко та Лука.

В Українській греко-католицькій церкві очікують понад 20 тисяч прочан на посвяченні патріаршого собору Воскресіння Христового та святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України, що відбудеться 17—18 серпня у Києві.

Перші паломники прибули в Україну ще вчора, 16 серпня. Це — вірні з Канади, Бразилії, США, Аргентини, Австралії, країн Західної Європи, Великобританії, Казахстану, Білорусі та Росії, повідомляє департамент інформації УГКЦ.

Ось і добігає літо до свого кінця. До порогу вже підходить осінь, а за нею… Не дарма ж народна приказка радить: «Прийшов Спас — бери рукавиці про запас». А й справді, вже наступного тижня святкуватимемо першого Медового Спаса (14 серпня).

За переказами, саме в цей день князь Володимир прийняв хрещення, тому у стародавньому Києві 14 серпня освячували воду в Дніпрі і називали «Спасом на воді».

Християнська церква 14 серпня вшановує сім святих мучеників — братів Маккавеїв (Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма й Маркелла), їхню матір Соломонію (чи Соломію) та їх учителя Єлеазара, які постраждали за відмову прийняти язичництво і прийняли мученицьку смерть. Саме тому свято дістало ще одну назву — Маковія. Народ каже: де капала їхня кров, сходила велика полум’яна квітка, що одразу зацвітала, то і був мак.

Український клуб Одеси продовжує акцію «Сто книжок для сільської бібліотеки», до якої приєднався у травні минулого року — одним з перших в Україні відгукнувшись на шляхетну ініціативу. За цей час прийнято від одеситів та передано бібліотекам області понад 20 тисяч книжок. Це, назагал, фонд середньої сільської бібліотеки. А коли взяти під увагу, що в наш ну дуже освічений час бібліотеки майже не поповнюють свої фонди, бо й книги як такі виходять мінімальними накладами, то стає очевидним, що така ініціатива не могла не з’явитися.

Український клуб Одеси приймає книжки без обмежень — мовних, жанрових, вікових. Добра книга, можна сказати й так, не має терміну давності. Найголовніше: щоби книжка не пропагувала людиноненависницьку ідеологію — нацистську чи комуністичну, була пізнавальною, несла гуманістичну ідею, мала виховне значення і, певна річ, щоби її можна було взяти до рук ще багато разів.