Матеріали з рубрикою «Духовність»
Дерево пізнається за плодами
Закінчення, початок в попередньому номері.
— Владико, але рішення латвійських парламентарів хоч нам і до душі, сумнівне з точки зору канонів, йому будуть дорікати недемократичністю…
— Знаєте, в Божому законі сказано: не вбивай, але разом з тим є благословення військової справи. І видиме протиріччя між цими двома речами пояснюється дуже просто. Завдання військового не вбивати, а захищати: якщо ти не йдеш з війною на свого сусіда, в тебе не будуть стріляти, якщо ти ідеш війною на свого сусіда, ти ідеш вбивати його, він має право від тебе захищатися.
Дерево пізнається за плодами
Делегація Православної церкви України нещодавно повернулася з асамблеї Всесвітньої ради церков, яка відбувалася в Німеччині. Подія хоч дещо і загубилася в українському медійному просторі через те, що всі тішилися нашому контрнаступу, але насправді може вважатися історичною. Фактично вона стала презентацією Української автокефалії перед майже усією християнською спільнотою світу. На цьому заході схвалили резолюцію, якою було засуджено російську агресію.
Про асамблею, кулуари, власне резолюцію і загалом про ситуацію в українському православ’ї ми говоримо із чільним дипломатом ПЦУ архієпископом Євстратієм (Зорею).
Благодатний передзвін над Балтою
Радісна й довгоочікувана подія сталася минулої суботи, 4 червня, у Балті: завдяки копіткій праці прихожан на чолі з настоятелем місцевої католицької парафії отцем Даніелем Кулаковським у рамках великого проєкту з реставрації історичної святині міста — костелу Святого Станіслава — у храмі вперше зазвучала урочиста музика нових кампанів.
Хтось сказав, що ікона — це молитва у фарбах, а дзвін — молитва у бронзі. Парафіяни з нетерпінням чекали дня, коли почують дивовижний голос їхнього рідного костелу. Ті, хто прийшов на свято, не могли намилуватися красою дзвіниці та трьома новими дзвонами.
Нарешті оговтатися від московського дурману
Заява Священного Синоду Української православної церкви (Православної церкви України)
Дорогі брати і сестри, шановні співгромадяни!
Як і багато з вас, ми з сумом і розчаруванням довідалися про рішення та заяви, які від імені митрополії Московського патріархату в Україні були оприлюднені минулого тижня.
Єдино правильний вибір
Релігійна громада села Визирка Одеського району вийшла із підпорядкування Української православної церкви (московський патріархат) і влилася в лоно Православної церкви України.
Митрополит Епіфаній видав указ, згідно з яким протоієрей Борис Нагорний є настоятелем ставропігійного приходу (релігійного товариства) Православної церкви України у с. Визирка.
Причащатися з однієї чаші?
Городок, Конотоп, Бровари… Схоже, там знайшли відповідь на питання, що робити з УПЦ (МП). Але чи не відкриє «рубання під корінь» внутрішній релігійний фронт?
Після того, як 3 травня міський голова Конотопа (Сумська область) заборонив своїм рішенням діяльність у місті «московського патріархату», через три доби флешмоб перейняли Бровари (Київщина), а в соцмережах почалося активне обговорення, що з УПЦ (МП) нарешті потрібно щось уже робити.
Війна руйнує майбутнє
У черговому заклику, спонукуваному війною, що розпочалася широкомасштабним вторгненням російської армії в Україну, Папа Франциск наголосив на необхідності ви-креслити війну з історії, доки вона не викреслила з неї людину, повідомляє VaticanNews.
«Дорогі браття і сестри, вже минуло більше місяця від вторгнення в Україну, від початку цієї жорстокої та безумної війни, що, як і кожна війна, є поразкою для всіх нас. Потрібно відкинути війну, яка є місцем смерті, де батьки і матері хоронять своїх дітей, де люди вбивають братів, навіть не бачивши їх, де могутні приймають рішення, а вмирають убогі», — сказав Папа Франциск, промовляючи до вірних після проказування молитви «Ангел Господній» у неділю, 27 березня.
Визволення з омани
Останнім часом понад 50 громад перейшли до Православної церкви України, а близько 100 перебувають у процесі переходу, повідомив в ефірі національного телемарафону предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній.
«Упродовж останніх днів ми бачимо початок хвилі переходів громад з боку РПЦ до ПЦУ. І протягом практично кількох днів ми вже оформили більше 50 переходів. Зараз ми говоримо, що вже близько 100 громад визначилися, вони вже в процесі переходу. Тобто поступово українці, які досі перебували в духовній омані, починають прозрівати. Громада за громадою, по всій Україні, в кожній області, не тільки на Заході, а й у Центрі, на Сході та на Півдні», — підкреслив владика Епіфаній.
Розбомблені міфи
12 березня 2022 року Святогірський монастир пережив бомбардування російською авіацією.
Ця багатостраждальна святиня, розташована на мальовничому березі Сіверського Дінця неподалік від Слов’янська, займає в духовній історії Слобожанщини особливе місце. Саме Слобожанщини, бо Слов’янський район, штучно включений колись до складу Донецької области, історично належав до Ізюмського слобідського полку. Монахи оселилися над головною річкою нашого краю ще на світанку його освоєння українцями. До монастиря потяглися прощі. В дідусевій родині розповідали, що в прабабусі перші діти помирали. Аж після того, як прабабуся здійснила прощу до Святих Гір, у неї ще народилися двоє доньок і троє синів, серед них і мій дідусь.
Грудневі вечори в Одеській кірсі
До різдвяних свят усі готують гостинці, наряджають ялинки, прикрашають помешкання й місто яскравими гірляндами… Наша Лютеранська церква теж підготувала для одеситів гарний дарунок — грудневі музичні вечори.
У прикрашеному ялинкою храмі Святого Павла (Центральний лютеранський кафедральний собор України), що на вул. Новосельського, 68, відбувся прекрасний концерт органної музики. У програмі — величні твори Ф. Генделя, Й-С. Баха, А. Дворжака, Ж. Оффенбаха, Ф. Мендельсона та інших композиторів, які майстерно виконували органістка Вероніка Струк і скрипалька Наталія Литвинова. А своїми чудовими голосами радували присутніх заслужена артистка України Тетяна Спаська (мецо-сопрано), народний артист України Василь Навротський (бас) і Ганна Шафажинська (сопрано). Наших оперних співаків добре знають і цінують у всьому світі. Тетяна Спаська і Василь Навротський — солісти Одеського театру опери та балету й одночасно викладачі кафедри сольного співу Музичної академії ім. А.В. Нежданової. Вони – бажані гості багатьох театрів Європи та світу, з успіхом гастролювали, виконуючи складні партії, в Іспанії, Італії, Чехії, Німеччині, США, Франції та інших країнах.
У православ’ї розколу нема
Вселенський патріарх Варфоломій вважає, що у православ’ї нема розколу, і не збирається робити «ні кроку назад» щодо української теми, повідомляє «24 канал».
На запитання про те, як він оцінює курс «нової Церкви» в Україні через два роки після надання їй Томосу про автокефалію та чи не турбується за загальноправославну єдність, першоєрах відповів: «Усі, хто ставить під сумнів права та відповідальність Константинопольського патріархату, ставить під сумнів саму структуру православ’я».
Криниця для зцілення душ
Урочиста подія історичного значення відбулася минулої неділі, 22 листопада, в Одесі. Уперше після відновлення Української греко-католицької церкви тут освячено новоспоруджений — з повним циклом будівельних робіт — храм з трьома куполами (всі інші одеські парафії УГКЦ змушені вдовольнятися пристосованими під каплиці приміщеннями). Нова церква постала в канонічному українському стилі з карпатської смереки, висота її — 14 метрів.
Ближче до призначеного часу невеличкий затишний дворик по вул. Армійській, 10а, неподалік від проспекту Шевченка, почали заповнювати віряни з інших парафій УГКЦ, гості свята. Незабутня хвилина: перерізається традиційна стрічка, шматочки її забирають щасливці на пам’ять.
Першу Божественну літургію відправляє преосвященний владика Михаїл разом з кліром. Перед входом до храму дзвінкими від хвилювання голосами їх вітають діти — наймолодші парафіяни, котрі щонеділі разом з батьками приходять до Божого дому. Після благословення владики врочисто лине «Многая літа». Ця здравиця ще багато разів зринатиме того дня, нею віншуватимуть всіх, котрі бодай маленькою мірою причетні до цієї події, допомагали, чим і як могли: хто коштами своїми, хто порадою чи молитвою, а хто — можливістю посприяти у вирішенні важливого питання чи й проблеми, яких подостатком виникало, бо не так це легко в наш час, та й у всі часи, коли говорити про українську церкву, зокрема й тут, на південному терені…
Ікона — це молитва у барвах
До Дня хрещення Русі-України, який щорічно відзначаємо 28 липня, в Одеській національній науковій бібліотеці вже за традицією втілюється просвітницький проєкт «Духовними сходами», який має на меті висвітлення різних аспектів християнства як духовного явища, розкриття та популяризацію багатих бібліотечних фондів релігійної та релігієзнавчої літератури й найновіших досліджень науковців на цю тематику.
Цього року у межах проєкту ОННБ представляє електронну виставку «Українська ікона: традиції і сучасність», присвячену історії і традиціям іконопису в Україні та особливим рисам українського іконописного мистецтва.
Трійця, Зелені свята
За Євангелієм, у день, коли з небес на Ісусових апостолів зійшли вогненні язики Духу, вони заговорили різними мовами, щоб іти до народів і проповідувати вчення Христове. Сходження Святого Духу обіцяв Христос у день Свого Вознесіння. Обіцянка сповнилася через десять днів, на 50-й день після Воскресіння. Тому свято Трійці ще зветься П’ятидесятницею.
Українці називають ці дні також Зеленими святами, бо зеленими гілками і квітами на Трійцю прикрашають подвір’я, оселі і всі прибудови, а священики освячують зілля, які люди приносять до храмів.
Із Великодніх послань
Предстоятеля Православної церкви України, митрополита Київського і всієї України ЕПІФАНІЯ
У надзвичайних умовах ми зустрічаємо цього року Світле Христове Воскресіння. Згубна пошесть, яка швидко поширилася в цілому світі, змусила більшість країн запровадити різні обмеження, спрямовані за захист людей від ураження хворобою та зменшення ризику одночасного, вибухового зростання числа важко хворих.
У ці дні світ ніби зупинився у буденних справах, небезпека смертельної хвороби змушує змінювати те, що ще донедавна здавалося нам звичним, саме собою зрозумілим. Якщо для багатьох ця зупинка наповнюється лише очікуванням, що з плином часу обставини зміняться до кращого, що мудрість людства допоможе захиститися від цього нового захворювання, то ми як ті, хто вірує в Бога, як християни, маємо прислухатися до слів Божественного Одкровення, які сповіщає нам пророк Єремія: «Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6: 16).
Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини
Продовження. Початок у номері за 19-21 березня.
Текст із видання Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнописького. — Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000). с. 64—126.
(Сьогочасне літературне прямування)
Таким фокусом для своєї громади повинен бути реальний художник—писальник, таким осередком випнутого або увігнутого скла повинен бути і український художник—писальник для України. В його душі повинна одсвітитись і перетворитись українська жизнь, що кипить або що плісніє кругом його. Коли писальник хоч трошки чує себе українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати в своїй фантазії, в свойому серці ту громаду, що роїться кругом його, радіти її радістю, плакати її слізьми, а не перелазити в чужі городи і підставляти свою душу під картини чужої, неукраїнської жизні. Український писальник не повинен клопотатись, що йому буде мало роботи на Україні. Українська жизнь — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріял, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі. От перед ним розгортується широким—широким полотнищем народна, мужицька жизнь од Кавказу й Волги до самого лиману Дунаю, до Карпат і за Карпати, до далекого Гроднянського та Мінського полісся.
Нам скажуть, що народ дає убогий матеріал для літератури, що в ньому мало розвита індивідуальність, що поет не знайде в ньому багато усяких типів та характерів, що народна жизнь дуже стихійна, а селяни похожі один на другого, як одна комашка на другу. Нехай буде й так, але україн-ський народ все—таки дасть багато матеріялу для українських писальників. Од Кавказу за Карпати не може бути жизнь народу зовсім однакова. Кубанський козак, потомок запорожців, саратовський та астраханський селянин дуже одрізняється од венгерського. Карпатський гуцул, лемко та бойко дуже одрізняється од хлібороба киянина та полтавця, бо на Карпатах навіть не сіють, ні жнуть, а збирають в свої житниці — сир та масло, як давні патріярхи. Гроднянський, мінський, могилівський, волинський, сідлецький поліщук вже й костюмом мало похожий на свого земляка наддніпрянця, в своїх рудих або білих магерках, в своїх сірих свитках, в узеньких штанах та в личаках. Повісті Осипа Федьковича, в котрих описується жизнь українських селян на Буковині, на Карпатах, показують, що їх бит дуже не похожий на бит степових українців. Український народ, розкинутий на такому широкому просторі, може бути широким сюжетом українського писальника—реаліста.
Єднає Бог і Україна
Звернення митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Епіфанія до українського суспільства, проголошене 4 лютого, у річницю інтронізації блаженнійшого
Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри! Добрий вечір! Сьогодні він справді добрий! Я зворушений, що стільки людей відгукнулися і прийшли сюди, на нашу зустріч, щоб ми всі разом могли поговорити про нашу Церкву, про її майбутнє, про Україну. Про речі, до яких спонукає нас християнська любов і служіння ближнім.
Усі ми у цій залі — різні. Бо кожна людина створена Богом як унікальна особистість. Саме тому ми можемо відрізнятися у поглядах і переконаннях, у смаках, у своїх заці-кавленнях, у ставленні до політики та у багатьох інших речах. Бог наділив нас різними талантами, які ми застосовуємо у різних сферах. Але разом з тим всі ми як діти Божі — єдине ціле, ми брати і сестри між собою, ми — єдина людська родина. Також усіх нас, незалежно від місця народження чи того, живемо ми тут або за тисячі кілометрів звідси, єднає любов до України, небайдужість до її сьогодення і майбутнього.
Хроніки Томосу: від «пшику» до перемоги
Уже рік, відколи в Стамбулі Вселенський патріарх святково підписав та вручив Томос про автокефалію, Українська церква живе «за новим календарем».
Сказати, що шлях до цього був дуже тернистий, — нічого не сказати. Але оскільки це перша автокефалія, надана в ХХI столітті — практично в прямому ефірі, під наглядом відеокамер, у супроводі неймовірної інформаційної кампанії, її перебіг міг би бути просто раєм для істориків. Але не став: у цьому інформаційно прозорому суспільстві, як не дивно, багато важливих (якщо не ключових) моментів тієї історії були (і, можливо, залишаться) за щільно засмикнутими лаштунками. І цьому є дуже просте пояснення: лише лаштунки могли захистити від тиску та впливів сторін, заці-кавлених у «пшику», тобто провалі проєкту «українська автокефалія». З іншого боку, лаштунки дозволяли уникнути небажаних дискусій між сторонами, зацікавленими в успіху. Що є, то є. Як тут будуть викручуватись історики майбутнього — навіть не хочеться думати, можна тільки мовчки поспівчувати.
Нехай Відкупитель світу буде світлом для України
Церковні архипастирі вітають християн з Різдвом
У Різдвяному посланні «Urbi et Orbi» Папа Франциск звернув увагу на дітей, які нині страждають від воєн та конфліктів по всьому світу, і побажав, щоби маленьке Вифлеємське Дитятко стало світлом і надією для всього Американського континенту, світлом для Святої Землі, утішенням для сирійського народу, для Іраку, пронизаного соціальним напруженням, і для Ємену, випробовуваного серйозною гуманітарною кризою.
У своєму зверненні Папа згадав і нашу державу: «Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру».
«Нехай же Божий Син, що зійшов з неба на землю, буде захистом і підтримкою для тих, які задля цих та інших проявів несправедливості змушені емігрувати з надією на безпечне життя. Це несправедливість змушує їх долати пустелі та моря, що перетворилися у цвинтарі. Це несправедливість змушує їх переносити невимовні зловживання, всякі форми рабства й тортур у нелюдяних таборах утримання. Це несправедливість відкидає їх з тих місць, де вони могли б мати надію на гідне життя, спричинюючись до того, що вони натрапляють на мури байдужості.
«Хто боїться, той недосконалий у любові»
Із Різдвяного послання блаженнішого Святослава, предстоятеля УГКЦ
Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість! (Лк. 2, 10)
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі в Христі!
Сьогодні ангели на небі співають і торжествують, усе творіння наповнене радістю, бо Спаситель і Господь днесь нам народився у Вифлеємі юдейському. Ця радість, яку особливо відчуваємо з нинішнім світлим святом, у віруючого християнина є частиною його буття, видимим знаком і плодом безнастанної Божої присутності. Радість із приходом Спасителя на землю розвіює всі страхи і непевності людського життя, бо «з нами Бог», раз і назавжди!
В євангельській розповіді світло Божої присутності спочатку викликає страх, тому що людина, природно, боїться невідомого, неочікуваного чи непевного: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2, 8-9). Але слово від ангела «не бійтеся» і благовість про радісне народження Спасителя усуває цей страх: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (2, 12). Пастухи охоче йдуть на місце, куди вказав їм ангел, там поклоняються новонародженому Спасителеві і відтак самі стають благовісниками радості.
Вірши на Різдвяний вечір
Геннадій ЩИПКІВСЬКИЙ
* * *
До перевесла треба ще юрок,
Усі роки, мов стебла, в сніп зібрати,
Оперезати міцно сповиток,
Його занести на Різдво до хати.
І на покутті будуть спочивать
Під омофором давньої божниці.
Пооживають на світлинах лиця
Й мовчатимуть, бо час поклав печать.
Коли були усі ще молоді,
Бабуся нас кутею частувала.
Увечері раділа коляді —
Ми першими її колядували.
Чудотворець і захисник нужденних
Сьогодні православна церква вшановує Святителя і Чудотворця Миколая
Чи не в кожній оселі православного поруч з іконами Ісуса Христа і Богородиці є й образ Святого Миколая. Його шанують як чудотворця, покровителя подорожуючих і мореплавців, захисника нужденних й звертаються до нього в молитвах про допомогу.
Утім, не зайве нагадати, що легендарний Миколай — це реальна історична постать, яка набула святості завдяки своїй безмежній вірі, любові й милосердю.
Свято відновленого храму
Десять років тому на Пересипу було закладено перший камінь під майбутню і вже нині діючу церкву святого Миколи Чудотворця Православної церкви України. Нещодавно парафіяни урочистим богослужінням відзначили цю подію.
Є на Пересипу такий куток – мікрорайон «Більшовик», за назвою заводу, якого вже нема: через те, певно, що ще не дійшла сюди декомуні-зація. Назва ця, як бачимо, вкоренилася доволі глибоко. Але коріння те вже всохло. Нинішнє життя, попри всі труднощі та негаразди, все ж не позбавлене духовности. Хоч телебачення цілеспрямовано, як день, так ніч, працює над тим, щоби перетворити нас на людей бездуховних, зробити з нас просто населення, і, як показує час, таки домоглось у цьому певних успіхів. Є надія, що нетривких. А надія, відомо ж бо, тримається до останку.
На козацькому, робітничому Пересипу здавен будували церкви. Зазвичай присвячували їх Миколі Чудотворцю. Що й не дивно: морське місто, а святий Миколай пошанований у народі як захисник мореплавців, цілитель від хворощів різних. Тут молились за щасливе повернення з морських доріг, за збереження здоров’я та зцілення болящих. Засвічували у їхніх душах світло духовности і культурні події світського характеру. Тут ще позаминулого століття можна було побачити вистави видатних акторів, котрих пізніше називатимуть корифеями українського театру.
Життя людей тою чи тою мірою не було позбавлене духовности. Комуністична влада зруйнувала церкви, забравши у людей не лише віру, а й надію. Але надія, на щастя, не вмерла, не згубилася віра. Саме тут, на «Більшовику», люди зініціювали спорудження храму Божого. Рівно десять років тому й було закладено наріжний камінь церкви св. Миколая Чудотворця.
Нещодавно з цієї нагоди тут відбулося храмове свято. Як і кожної неділі, урочисте богослужіння провів настоятель храму о. Михайло. Поряд з вірянами стояли козаки та старшина міжнародної громадської організації «Чорноморський округ «Козацтво Запорозьке» на чолі з нині почесним отаманом та головою ради старійшин генерал-отаманом Українського козацтва Миколою Свинцицьким. Вони тут у великому пошануванні. Десять років тому, у вересні 2009-го, саме вони спричинили до появи цього храму.
Преображення Господнє. Великий Спас
19 серпня православні християни відзначають велике двунадесяте (тобто одне з дванадцяти найзначущіших і найшановніших) свято — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Згідно з євангельським переказом, Ісус Христос відкрив своїм учням, що Він має йти до Єрусалима, зазнати багато страждань від первосвященників і книжників, бути розіп’ятим і воскреснути на третій день. Через кілька днів після цього зізнання Ісус привів трьох апостолів — Петра, Якова і брата його Івана — на гору Фавор і преобразився перед ними. «Просяяло лице Його як сонце, одяг же Його став білим як світло», йдеться в Євангелії від Матвія. Також явилися преображенному Христу два старозавітних пророки — Мойсей та Ілля — і розмовляли з Ним. А із світлої хмари, що осяяла учнів, пролунав голос Бога-Отця: «Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте». Апостоли, які почули це, злякалися і впали ниць.
Сильніший той, хто милосердніший
Вознесіння Господнє належить до дванадцяти найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов’язане із Воскресінням Господа Ісуса Христа. Святкується воно на сороковий день після Великодня.
Подія ця описана у Євангелії: на сороковий день після Свого воскресіння у Галілеї на горі, що зветься Оливною, давши учням останні настанови, Господь вознісся перед їхніми очами на небеса. Після цього з’явилися учням ангели, які сказали: «Чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!». І тому церква, згадуючи Воскресіння Христове і Вознесіння Його, також перебуває в очікуванні другого пришестя Ісуса Христа, але пришестя вже не такого, яким було перше — пришестя через приниження, через прийняття Господом образа раба, коли Він, будучи Величним Творцем, став людиною, в усім подібною до нас, крім гріха. Друге пришестя буде вже у славі Його, коли Господь прийде як Бог, як Творець, як Суддя всесвіту.
Коли дзвони не змовкають...
Нинішній помічник митрополита Української помісної церкви та священик храму Теплої Софії Іван Сидор відомий українцям як дзвонар Майдану. Він, тоді аспірант Київської православної богословської академії (на той час Київського патріархату), в грудні 2013-го бив у дзвони, скликаючи людей перед загрозою розгону Майдану.
Так склалося, що номер саме його мобільного телефону стояв на сайті Михайлівського монастиря, і саме за тим телефоном дзвонили кияни, коли намагалися приїхати, прийти, привезти щось чи когось забрати з Михайлівського чи в Михайлів-ський монастир. Про най-трагічніші дні Майдану — дні розстрілу Небесної Сотні — ми говоримо сьогодні з їх учасником та очевидцем.
— Отче Іване, якими ви запам’ятали криваві дні Майдану?
— Ми десь розуміли, що влада піде на вбивства — в січні вже були вбиті Жизневський і Нігоян, — але до людських смертей неможливо підготуватися. У ніч з 19 на 20 лютого почали привозити розстріляних воїнів. Ми зі студентами складали їхні тіла біля гуртожитку (мається на увазі семінарії). Хотіли чимось накрити. Побігли в гуртожиток — взяли простирадла та покривала…
Загальновійськовий молебень
У четвер в Одеському Свято-Троїцькому гарнізонному храмі, що у сквері Космонавтів, відбувся загальновійськовий молебень за Україну та її народ, за його щастя та волю, за захоплених росіянами у полон українських моряків і за всіх полонених й ув’язнених в російських тюрмах, за тих, хто потребує допомоги і молитовної підтримки.
Серед присутніх у храмі — представники керівного та особового складу оперативного командування «Південь», Військово-Морських сил та повітряного командування «Південь», Південного територіального управління Військової служби правопорядку, Одеської військової академії, а також курсанти військово-морських навчальних закладів.
Подібний молебень, підкреслюють у прес-службі ОК «Південь», проводиться у Свято-Троїцькому храмі не вперше. Традиційно, раз на місяць, його організовує настоятель храму, капелан Одеського гарнізону отець Василь Вірозуб. «Ми показуємо всім, що ми єдині! Що ми захищаємо рідну землю і Бог нам у цьому допомагає!» — наголошує отець Василь.
На Богоявлення у Пужайковому
Парафіяни храму святого великомученика Димитрія Солунського, що у селі Пужайковому Балтського району, першими на Одещині перейшли з Московського патріархату в лоно Православної церкви України.
Таке рішення громада прийняла 7 січня, в день Різдва Христового. А вже 19 січня, на Богоявлення, святкову божественну літургію в цьому храмі відправив секретар Одесько-Балтської єпархії Православної церкви України протоієрей Теодор Оробець.
Таїнство, що дарує оновлення
19 січня — Хрещення Господнє, Богоявлення
Грецькою мовою слово «хрещення» звучить як «баптисма» й означає «повне занурення». В часи першої церкви обряд хрещення відбувався винятково у свідомому віці, адже пов’язаний він з особистим вибором людини.
У книзі «Діяння святих апостолів», у 8-у розділі, описаний випадок хрещення ефіопського вельможі-скопця: «...І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: Ось вода. Що мені заважає хреститись? А Пилип відказав: Якщо віруєш із повного серця свого, то можна. А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий! І звелів, щоб повіз спинився. І обидва Пилип та скопець увійшли у воду, і охрестив він його».
Хрещення немовлят почалося пізніше — в часи переслідування християн: батьки-християни боялися, що можуть не дожити до свідомого віку дитини, яка, не охрестившись, усе життя нестиме на собі первородний Адамів гріх. Масово ж дітей почали хрестити у V столітті. Від немовлят, звичайно, неможливо очікувати обі-цянки віри і щирого покаяння, що, за логікою, має передувати обряду хрещення, але сучасна православна церква стверджує, що дітей хрестять у силу віри батьків і хрещених, на яких покладено святий обов’язок навчити охрещених дітей основам віри і допомогти їм відродитися для нового життя.
Як після темряви нічної знову сходить сонце...
6 січня — напередодні Різдва Христового за Юліанським календарем і в день Богоявлення (Водохреща) за Григоріанським — Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив предстоятелеві помісної Православної церкви України митрополитові Епіфанію томос про автокефалію.
Історична подія відбулася після літургії у патріаршому храмі Святого Георгія на Фанарі. Службу Божу спільно відслужили патріарх Варфоломій разом із митрополитом Епіфанієм. Богослужіння проходило грецькою та частково українською мовами. Серед присутніх — священнослужителі обох церков, Президент України Петро Порошенко та екс-глава держави Віктор Ющенко, голова Верховної Ради Андрій Парубій, представники уряду, віруючі з України, які спеціально прибули на Фанар, аби стати безпосередніми учасниками цієї епохальної миті.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206