Матеріали без рубрики

Усі знають, що Одеська наукова бібліотека є найстарішою в Україні, але й при цьому цифра «195» — вражає! Мала можливість висловити слова шани й любові та привітати чудовий колектив ОННБ, натхненний Іриною Бірюковою, під час святкування цього ювілею 25 вересня.

Промайнуло стільки буремних історичних подій, змінилися політичні обрії, сформувалися зовсім інші підходи до діяльності книгозбірень. Але Одеська наукова бібліотека, не перериваючи традицій, вистояла і не просто зберегла свої скарби, а наростила книжковий фонд, розвинула нові технології книгозберігання, допомагаючи в науковому й творчому пошуку тисячам читачів.

Україна належить до країн, де є ризик інфікування сказом. Пропонуємо дізнатися більше про цю небезпечну хворобу через добірку цікавих фактів.

Поширений майже на всіх континентах. Сказ трапляється у 150 країнах та територіях на всіх континентах, крім Антарктиди. Особливо високий рівень поширеності фіксується в Африці та Азії.

Майже 100% випадків раку шийки матки можна запобігти

Гінекологічні онкозахворювання — найпоширеніші види раку в жінок. Щороку в понад мільйона жінок діагностують рак шийки матки, яєчників, тіла матки чи інші види гінекологічних онкозахворювань. При цьому майже 100% випадків раку шийки матки можна запобігти завдяки вакцинації, регулярним профілактичним обстеженням та здоровому способу життя. То як же уберегти себе?

Торік в Україні майже 21,5% всіх онкохвороб припадало на рак жіночих статевих органів. 10,4% усіх захворювань на злоякісні новоутворення становить рак тіла матки. Найчастіше його діагностують у жінок, які не проходять регулярно медичні огляди. У 9,1% пацієнток рак тіла матки було виявлено у занедбаному стані (III стадія), а в 5% — на IV стадії. Лікування в таких випадках складніше і займає більше часу.

В Одеській національній науковій бібліотеці відбулася презентація перевидання праці Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство». Захід пройшов за підтримки Першого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті та Odesa Business Club.

Презентована книжка — перше за сто років перевидання праці видатного мецената та громадського діяча Євгена Чикаленка, однієї з ключових постатей в українському національному русі початку ХХ століття. Він був не лише громадсько-культурним діячем, натхненником і засновником перших українських громадських та політичних організацій, преси, видавцем, публіцистом, популяризатором української друкованої продукції, автором мемуарів та благодійником, але й успішним аграрієм.

У столиці і багатьох містах України на початку вересня традиційно запровадили карантин через розповсюдження цієї дуже алергенної рослини: амброзію зриватимуть та спалюватимуть, а при сильному засміченні — скошуватимуть або вириватимуть із корінням. Експерти зауважують, що найоптимальніше все ж таки виривати з коренем, бо інакше вона знову проросте після дощів і через місяць зацвіте. Дієвою може бути й обробка спеціальними хімічними засобами.

Амброзія належить до карантинних бур’янів. Ця однорічна рослина може виростати до двох (а іноді й до чотирьох) метрів заввишки. Розмножується насінням, яке здатне зберігатися у ґрунті від 5 до 40 років. При цьому одна рослина спроможна за сезон випускати до мільярда пилкових зерен, «начинених» алергеном.

І це встановлена, досліджена та зафіксована в документах дата

(Закінчення. Початок у номері за 5 вересня)

— Якщо ми говоримо про Одесу та Одещину, що варто знати іншим про наш регіон?

— Доросійський період нашого міста справді є білою плямою. І це не провина сучасних істориків. Так сталося через політику, яку провадила загальна імперська історична школа. Замовчування, перекручування, не рекомендоване дослідження османсько-турецьких джерел. Не рекомендоване вивчення османсько-турецької мови, через яку можна було дослідити османські документи.

2 вересня в медіацентрі Любашівської публічної бібліотеки імені В.Є. Панченка відбувся літературний захід-реквієм, присвячений пам’яті видатного українського літературознавця, критика, письменника, культурного і громадського діяча, уродженця Любашівщини Володимира Євгеновича Панченка (2.09.1954 — 14.10.2019).

Головною подією дня стала презентація книги однокурсниці В.Є. Панченка, кандидатки філологічних наук, доцентки Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Любові Ісаєнко «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом.

«День Незалежності України: цінність держави, згуртованість та волонтерство під час війни» — результати опитування під такою назвою, проведеного з 8 по 15 серпня Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова, дослідники оприлюднили напередодні головного свята нашої держави.

Як свідчать результати опитування, абсолютна більшість українців (88%) пишаються своїм громадянством. Уже третій рік поспіль така гордість  перебуває на майже однаково високому рівні (2022-й — 90,5%, 2023-й — 88,5%, 2024-й — 88%), що є найвищими показниками за роки соціологічного моніторингу. Такий рівень гордості присутній серед представників усіх вікових груп.

Чи відновлюються нервові клітини, чи повинен мозок бути великим і чи правда, що діти зараз розумніші, ніж раніше?

За різними відомостями, у головному мозку людини міститься від 85 до 95 млрд нейронів, які, у свою чергу, мають трильйони з’єднань, або синапсів (зон контакту між нейронами та іншими збудниками). Найвища швидкість передачі інформації між нейронами становить близько 400 км/год.

Фонд імені Іллі Грабара спільно з платформою «Меморіал» оголошують про проведення 29 серпня, у День пам’яті захисників України, національної акції «Стіл пам’яті».

У ресторанах і закладах, які приєднаються до ініціативи, один столик залишатиметься заброньованим на весь день. Це — стіл у пам’ять про людей, які віддали життя за Україну на фронті.

Соціологічна група «Рейтинг» (https://ratinggroup.ua), оприлюднила результати опитування, проведеного 5—12 липня в рамках проєкту «Дослідження ключових проблем та врахування експертних думок у розробці стратегії реінтеграції».

Оцінка ситуації

Понад 80% опитаних вважають, що економічна ситуація в країні за останній рік погіршилася, 10% — що не змінилася, лише 2% бачать покращення.

Щоб не страждати від деменції, обмежте у своєму раціоні кількість ковбаси, магазинної шинки та сосисок і, навпаки, додайте горіхів та бобових.

До таких висновків дійшли експерти, провівши масштабне дослідження, результати якого нещодавно представлені на міжнародній конференції Асоціації Альцгеймера.

20 серпня минає 80 років від дня загибелі від рук більшовицьких катів Юрія Липи, письменника, лікаря, одного з ідеологів українського націоналізму, автора української геополітичної концепції.

Тривалий час між дослідниками біографії Юрія Липи точилася дискусія стосовно місця його народження. Зрештою, одеська історикиня Світлана Кучеренко на підставі архівних документів встановила, що Юрій (Георгій) Липа народився в селі Старі Санжари на Полтавщині в родині священника Андрія Андрійовича Геращенка та Єлизавети Іванівни (в дівоцтві — Булдовської). Влітку 1909 року, після смерті рідної матері, хлопчика всиновив хрещений батько — лікар Іван Львович Липа. Після цього йому змінили прізвище, ім’я та по батькові.

Сучасники називали акторку геніальною, діамантом у золотій оправі та порівнювали з французькою зіркою Сарою Бернар

Винятково колоритна мова, вроджена благородність, почуття міри — так про приму українського театру Марію Заньковецьку, чий 170-й день народження вшановували 4 серпня, писав у спогадах актор і режисер Іван Мар’яненко. Велику публіцистичну розвідку створив про неї у 1907 році Симон Петлюра. А Михайло Грушевський назвав царицею української сцени, зазначивши: «Її високе мистецьке обдарування, її беззавітне служіння українському мистецтву вписало її ім’я навіки не лише в історію українського театру, але й в історію українського національного життя».

Чисельні фото Марії Заньковецької, яка незабутньо зіграла понад 30 ролей, передають її харизму. Талановита імпровізаторка долала багато перепон на шляху до слави і визнання. Виступала у Києві, Чернігові, Харкові, Одесі, Миколаєві, Полтаві, інших містах. Вистави з участю акторки в часи Російської імперії, коли загалом забороняли українську мову і культуру, приходив дивився цар. Однак Марія з українських Заньків принципово відмовлялася ставати зіркою імператорського театру, не звабилася на наполегливі вмовляння перейти на російську сцену з утриманням на рік — 24 тисячі рублів.

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, у 2023 році в нашій державі на туберкульоз захворіли 835 дітей та підлітків, що значно перевищує показники 2022-го. В Одесі та області ця недуга зачепила 51 дитину та 20 підлітків. Станом на початок червня 2024-го діагностовано туберкульоз 24 дітям і підліткам. Тенденція останніх років вказує на збільшення дитячої захворюваності.

Серед основних причин такого явища експерти/ки називають не лише воєнні дії, а й збільшення виявлення випадків захворювання завдяки інноваці-йним методам діагностики.

Кожна третя людина у світі протягом життя захворіє на інсульт або деменцію. А якщо говорити про всю родину, то мало хто не матиме власного досвіду лікування й догляду за пацієнтами з неврологічним захворюванням.

Деменція — це те, що в народі називають слабоумством. Якщо спрощувати, це щось на кшталт іржі або дірок у нашому мозку, які порушують когніцію (такі функції, як пам’ять, мислення чи увага). У найгірших випадках людина може стати повністю безпорадною, навіть не впізнаватиме своїх рідних. Такий стан талановито зображено в кількох фільмах, як-от «Усе ще Еліс» чи «Батько».

Українці хочуть повернути кордони 1991 року, але чиїми руками?

Атака росії на клініку «Охматдит» та інші об’єкти цивільної й медичної інфраструктури Києва, Дніпра, Кривого Рогу обпалила душі мільйонів людей в усьо-му світі, які співчувають трагедії України. Здавалося б, кадри страждання наших дітей та відео запуску ракет, яке того ж дня зі сміхом знімали росіяни, що сиділи в човні десь на Каспії, перекреслюють можливість будь-якого діалогу з агресором. Із ким говорити? З нелюдами? Та щойно новий гострий біль від наслідків ракетних ударів трохи вщух, тема переговорів про мир/перемир’я/заморожування війни повернулася в інформаційний простір. І це — ще одна форма тортур, яких зазнає українське суспільство: думати про можливі варіанти миру з ворогом, який хоче, щоб тебе не було. Публічно заявляє про це й так само відкрито вбиває, пише «Дзеркало тижня» (zn.ua).

21 липня — особлива для українців дата, бо цього дня, тільки в різні роки, народилися дві знакові для нас постаті — Олена Теліга (1906) й Олег Ольжич (1907). Про Олега Ольжича автор цих рядків розповідав на сторінках «Чорноморських новин» 20 червня — до 80-ї річниці його трагічної загибелі. Нижче йтиметься про талановиту поетку та активну діячку Організації українських націоналістів Олену Телігу. Втім, неодноразово поставатиме й ім’я Ольжича, бо їх об’єднувала не лише дата народження, хоча й у різні роки, але про це згодом…

Олена Теліга народилася 21 липня 1906 року в родині українських інтелігентів неподалік від Москви. Її батько, інженер-гідротехнік Іван Шовгенів (Шолґєнов), був родом із села Ка-м’янка Куп’янського повіту Харківської губернії і до переїзду мав прізвище Шовгеня. Мати — Уляна Нальянч-Квачковська — родом із Старокостянтинова на Поділлі зі священницької сім’ї, була чуйною і доброю жінкою. Мовою спілкування Шовгенівих на той час була російська, але колискові мати співала українською мовою.

140 років тому, в червні 1884-го з’явився на світ справжній герой Першої світової війни й чільний учасник Української революції Митрофан Очеретько. У біографічній літературі фігурують кілька дат його народження, 4, 11 та 23 червня. Сподіватимемося, що дослідники віднайдуть документи про достеменну дату народження Митрофана Михайловича.

Майбутній військовик народився на хуторі Кошелиха, що неподалік села Матяшівка, Лубенського повіту Полтавської губернії в багатодітній родині нащадка запорожців Михайла Очеретька. Батько мав міцне господарство, родючу землю, сподівався, що й син працюватиме на землі, а відтак відправив його до Лубенської нижчої сільськогосподарської школи 1-го розряду (сьогодні це Лубенський лісотехнічний фаховий коледж), оплачуючи понад сотню карбованців за рік навчання. Керував цією школою від часу заснування Георгій Крат, який перетворив її на зразкове господарство, привчав учнів любити рідну землю, шанувати народні традиції, культуру та історію свого народу. Разом з вихованцями зростав і його син Павло Крат, майбутній український громадсько-політичний діяч та селекціонер.

Прогноз погоди каже, що найближчим часом на нас чекає суха погода і спека. Та й пора зараз така — саме в тіні й у воді сидіти днями.

Під кондиціонерами через брак електроенергії ми навряд чи прохолодимося, тож, крім базових правил, слід проінспектувати свою поведінку. Адже те, що ми їмо, п’ємо, які ліки приймаємо, впливає на те, як тіло реагує на спеку надворі, пише LB.ua, переказуючи основні тези із статті Washington Post.

Дані Інституту національної пам’яті свідчать, що за кордоном може бути близько 250 тисяч поховань українських історичних і культурних діячів. Олег Слабоспицький, голова правління благодійного фонду «Героїка», що опікується, зокрема, могилами видатних земляків за межами України, зазначає: лише військових-учасників визвольних змагань налічують близько 100 тисяч. Про такі поховання дбають активні українці за кордоном, посольства, проте чимало могил зникають через несплату оренди за місце на цвинтарі.

Цвинтар Святого Андрія в американському містечку Савт-Бавнд-Брук називають найбільшим і найвідомішим українським за океаном. Ідея створити його з’явилася в емігрантів на початку 1950-х. Тамтешній український пантеон налічує майже 10 тисяч могил. Там поховані президенти УНР в екзилі Андрій і Микола Лівицькі, Степан Витвицький, військові діячі УНР, воїни УПА, політики, науковці, митці, письменники, як-от Євген Маланюк і Тодось Осьмачка. (Саме на цьому цвинтарі свій останній спочинок знайшло подружжя наших земляків — правозахисниці Ніни Строкатої-Караванської та дисидента, правозахисника, письменника, мовознавця Святослава Караванського. —  Прим. «ЧН».)

30 червня відзначатимемо 117-річчя від дня народження командувача Української повстанської армії (УПА) Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Що ж до Одеси, то з нею пов’язана «кругліша» дата: 75-ліття останнього відвідування легендарним воїном нашого міста для лікування в санаторії «Лермонтовський».

Ім’я Романа Шухевича вперше з’явилося в донесеннях чекістів після того, як Червона армія розпочала наступ на землі Західної України, в березні 1944-го. Відтоді він став об’єктом полювання радянських спецслужб. І чим запекліше повстанці чинили опір владі СРСР, тим активніше більшовицькі нишпорки розшукували командувача УПА.

80 років тому, 10 червня  1944-го, в нацистському концтаборі Заксенхаузен загинув від катувань видатний археолог, талановитий поет й один з провідників Організації українських націоналістів (ОУН) Олег Ольжич.

Народився він 21 липня 1907-го у Житомирі в родині поета Олександра Івановича Кандиби (Олександра Олеся) — випускника Харківського ветеринарного інституту, який поєднував обтяжливу службу в різних установах із плідною літературною діяльністю. Мати — Віра Антоні-вна Свадковська — закінчила Бестужівські курси у Санкт-Петербурзі й працювала вчителькою іноземних мов. Рід Кандиб походив від корсунського полковника Федора Кандиби, який, щоправда, наприкінці XIX століття  збіднів і поступово занепав.

Російсько-українська війна дуже вплинула на психічне здоров’я наших співвітчизників: тих, хто воює, хто пережив обстріли, хто виїхав за кордон, хто потрапив в окупацію, хто залишився вдома, але мусить адаптуватися до відключень електроенергії та загрози ракетних атак.

Війна становить серйозний виклик для нашої нервової системи. Через російську військову агресію ми постійно перебуваємо в стані страху, переживаємо потенційно травматичні події та приймаємо важливі рішення для виживання. Все це може суттєво впливати на  психологічне самопочуття.

У березні вшановувалося 85-річчя проголошення незалежної Карпатської України і героїчної боротьби вояків «Карпатської Січі» з угорськими загарбниками. Серед січовиків було й кілька особистостей, життєвий шлях яких пов’язаний з Одещиною. Один із них — полковник, інженер Микола Литвицький (Літвицький). На жаль, інформації про нього обмаль. Навіть на сайті його рідного села Жерденівка Гайсинського району Вінницької області про героя-земляка нема й згадки.

Народився він 13 травня (за новим календарем) 1888 року в родині спадкового почесного громадянина Олекси Литвицького і Вікторії (в дівоцтві — Лісецької). Родина займалася сільським господарством і за статками належала до середняків. Статус спадкового почесного громадянина надавав переваги у звільненні від тілесних покарань та військової служби. На той час село Жерденівка, що розташовувалося на обох берегах річечки Дубина, вважалося великим — мало понад дві тисячі мешканців. Там була початкова школа, після закінчення якої Микола продовжив навчання у Вінниці, а згодом — у Подільській духовній семінарії (м. Кам’янець-Подільський). Після закінчення семінарії у 1908-у деякий час служив дяком у селі Бондурівці Ольгопільського повіту.

Наприкінці березня Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова провели загальнонаціональне опитування щодо соціально-політичних орієнтацій та проблем мобілізації в Україні. Ось його підсумки (джерело: https://dif.org.ua).

Серед українців не спостерігається одностайності щодо того, який порядок — демократичний чи авторитарний — є ефективнішим. Адже думку, що лише виборна демократія, верховенство права та незалежний суд можуть забезпечити порядок у країні, поділяють 42% опитаних. Натомість 23% вважають за можливе поєднувати демократичні та авторитарні практики, а 19% переконані, що кращим для забезпечення порядку є авторитаризм.

Недавно в Одесі відбувся перший такого масштабу й формату форум фахівців, які відповідають за надання адміністративних послуг різним категоріям населення — керівників і провідних працівників ЦНАПів з різних регіонів України.

Поділитися своїм досвідом і розповісти про непросту в період викликів воєнного стану роботу, приїхали як очільники таких центрів Одещини (Таїровської селищної та Шабівської сільської рад), так і Херсонської, Миколаївської та Чернігівської областей.

Український геній міг стати двічі лавреатом Нобелівської премії

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, Ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав...

Слова М. Петренка, музика Л. Александрової.

Найпрестижніша міжнародна премія — Нобелівська — була заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника і філантропа Альфреда Бернгарда Нобеля (1833 — 1896). Присуджується вона щороку, починаючи із 1901-го за видатні заслуги у галузях фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури і діяльності за збереження миру. У 1968-у була заснована так звана Нобелівська премія з економіки, офіційна назва — Премія Шведського центрального банку з економічних наук — теж на честь Альфреда Нобеля, вперше присуджена наступного, 1969 року. Сума Нобелівської премії змінюється, залежно від доходів «Фундації Нобеля«, але останнім часом становила не менше мільйона доларів США.

Серед лавреатів цієї найпрестижнішої у світі премії — семеро безпосередніх вихідців із України, її уродженців.

Штрихи до забутого ювілею

Із столітньої давнини, 1924 року, виринув цікавий історичний факт тодішньо-го театрального життя Одеси — про відкриття у нашому місті Шостої майстерні Мистецького об’єднання «Березіль» (МОБ), заснованого легендарним українським режисером і реформатором сцени Лесем Курбасом.

З-поміж дослідників театральної спадщини найбільшу увагу висвітленню цієї події приділив знаний одеський театрознавець, театральний і телевізійний режисер, кандидат мистецтвознавства, Володимир Голота (1939 — 1996). Свого часу він детально вивчив матеріали справи, що зберігається в Державному архіві Одеської області (Ф. 5441, Оп. 1, Од. зб. 1-2) і поклав їх в основу ґрунтовної публікації (див.: Голота В. Одеська філія «Березоля» // Театральна культура: науковий збірник / КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого; ред. кол.: Р. Пилипчук (відп. ред.). — 1985. — Вип. 11. — С. 70 — 81). Як на наш погляд, на підставі нових документів, оприлюднених сучасними дослід-никами, варто внести й певні коригування до змісту опублікованого тексту.

Серед одеських друзів Тараса Григоровича Шевченка, які підтримали його в часи заслання в казахську пустелю, передусім називають Варвару Рєпніну та Андрія Лизогуба. Рідше згадують товариша по службі в Оренбурзі Аркадія Венгжиновського, з яким поет і художник познайомився після повернення з Аральської експедиції.

Під час плавання Аралом стан здоров’я Тараса Григоровича погіршився, тому керівник експедиції капітан Олексій Бутаков навмисне винайняв велику чотирикімнатну квартиру, щоб у ній члени команди могли працювати над завершенням польових робіт.