Матеріали з рубрикою «Акценти»

У кінці лютого 2025-го в німецькому видавництві S. Fischer вийшов есей Оксани Забужко «Моя найдовша подорож», доповнений двома текстами й новою передмовою авторки порівняно з австрійським виданням 2022 року. З цієї нагоди 29 березня на Ляйпцизькому книжковому ярмарку відбулася зустріч з письменницею. Подія пройшла під назвою «Чому ми нічого не навчилися з історії».

Модераторка заходу — редакторка й радіоведуча rbbKultur Наташа Фройндель — уже на початку попросила авторку прокоментувати, чому в передмові вона називає цю книжку власним фронтом на війні проти абсолютного зла і насильства. У промові Забужко також розповідає, як Захід після двох світових воєн не помітив посилення головного гравця Третьої світової, які ключові моменти новітньої історії призвели до нинішньої світової політичної кризи і яке майбутнє чекає на Україну та Європу вже незабаром. Конспект цієї розмови опублікував «Лівий берег» (https://lb.ua).

Боснійський і хорватський письменник Мілєнко Єргович переказав гонорар за українське видання своєї книжки «Війна» на потреби ЗСУ. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва «Темпора». «Дякуємо Мілєнку Єрговичу за підтримку України в її боротьбі за свободу!» — йдеться у дописі.

Мілєнко Єргович у своїх соцмережах опублікував відео, на якому батько редакторки видавництва «Темпора» і літературознавиці Богдани Романцової — Михайло Романцов, який зараз на фронті, читає побратимам та коментує його книгу «Війна» в українському перекладі Алли Татаренко. «Я більше нічого не скажу, крім того, що для мене це важливо, і я впевнений, що цинізм не переможе», — наголосив письменник.

Нині ми живемо не тільки у тривожний час війни, а й у час різних суспільних перемін, зокрема пов’язаних з декомунізацією, деколонізацією, дерусифікацією й утвердженням українського духу й українського слова в усіх сферах нашого буття. Серед таких сфер — і музична культура. Передусім ідеться про перегляд репертуарів і професійних, і самодіяльних колективів, наповнених російськомовними текстами, особливо радянського періоду.

Багато хто пам’ятає, як на різних культурних заходах виконувалися російськомовні пісні про Балту на вірші нашого земляка, поета Семена Цванга. Ці пісні полюбилися нам і стали невід’ємними у патрі-отичному вихованні молодих балтян. Й ось нещодавно група громадських активістів міста звернулася до поета Михайла Гершковича з проханням перекласти їх, а насамперед  «Балтський вальс», українською, аби продовжити їхню виховну й естетичну роль. Михайло Гершкович успішно впорався з відповідальним завданням: переклав на українську мову три пісні на вірші Семена Цванга — «Балтський вальс», «Рідна школа» та «Здрастуй, Балто!», зберігши їх зміст, архітектоніку та ритмомелодику. За це йому велика дяка.

Світ влаштований так, що закони природи насправді є законами математики. Саме сучасна математика стала інструментом, який дозволяє описати і зрозуміти світ. Найкраще було б сказати так: «Математика є мовою природи». Характерною ознакою математики як мови є її лаконічність, тобто висока інформаційна ємність математичних записів. Найфундаментальніші закони природи вдається записати за допомогою невеликої кількості математичних символів. Для запису головного закону, що описує механічний рух макроскопічних сил (другий закон Ньютона), достатньо трьох літер латинської абетки і символу рівності.

Так було не завжди. Тисячі років тому, коли в Давньому Шумері зародилася математика, математичні вирази записувалися словами. Певна річ, що виконувати перетворення у таких виразах, записувати і розв’язувати навіть найпростіші рівняння було надзвичайно складно. Інформаційна ємність таких математичних записів була вкрай низькою. Це гальмувало розвиток не лише математики, а й інтелектуальний прогрес людства.

Маленька дівчинка стояла перед роялем і торкалась пальчиком клавішів. Непричесане довгасте волоссячко, благеньке пальтечко на худих ще дитячих плічках… Позаду стриміла розбита п’ятиповерхівка — наче молилась до неба всіма своїми гостряками.

Хто й навіщо виволік сюди громіздкий інструмент? Може, була там музична школа, й ці поважні маестро вимогливо споглядали зі стін — тепер вони дивилися в небо з калюж та з-під пошматованого бетону…

Останній тиждень — серед найважливіших для України. У цьому впевнений Уповноважений із захисту державної мови Тарас КРЕМІНЬ, наводячи міркування-аргументи щодо такого висновку у своєму блозі на LB.UA.

По-перше, нам вдалося провести найбільший за час повномасштабної війни обмін полоненими, повернувши з російських катівень 207 військовослужбовців та цивільних. Серед звільнених — захисники Маріуполя та Херсона, бійці з острова Зміїний, морпіхи, бойові медики, нацгвардійці.

Імперськи налаштовані росіяни полюбляють визначати своїх сусідів, колишні радянські республіки, західним поняттям failed state (неспроможна, провальна держава). Мовляв, формальні атрибути державності, отримані ними в 1991 році, не призвели до утворення ефективних політичних інституцій та консолідованих громадянських націй. Failed state — це заявка на демонтаж, запрошення до інтервенції більш успішних адміністраторів.

Водночас сам російський імперіалізм сучасної проби свідчить щонайменше про серйозні проблеми з національною ідентичністю в російській федерації.

Мережі спецагентів і таємні психологічні операції, диверсії, розвідувальна діяльність та контррозвідка — усі ці складові «нетрадиційних воєнних дій», задіяні росією проти України, вивчали аналітики Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) та презентували у звіті, опублікованому 29 березня.

Росія, як ілюструє звіт, задіяла дуже різноманітні технології впливу ще задовго до повномасштабного вторгнення, зокрема, як повідомляв «Голос Америки» (https://ukrainian.voanews.com), розбудувала широку мережу спеціальних агентів, завербувавши, у тому числі, українських посадовців.

Одеса роками була під прицілом: її розстрілювали фейками, імперськими міфами, пропагандою. А ще — історія. З неї росія зробила зброю. Роками нею розстрілювали Одесу, намагаючись переписати справжню історію південноукраїнського міста, щоб потім прийти сюди нібито його господарями.

Про це говоримо з керівником Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, істориком, учасником бойових дій Сергієм Гуцалюком. Війна для нього почалася з АТО, а 24 лютого 2022-го він повернувся до лав Збройних сил України.

2022 рік, безумовно, буде закарбований не лише в українській історії, але й у європейській. А також він буде дуже помітним в історії світовій. Для українців це був рік великої війни і великих випробувань, рік трагічний і героїчний.

Більше про те, із чим 2022-й увійде в історію, «Історична Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) спілкувалася з істориком Ярославом ГРИЦАКОМ.