Трунар Європи

Якщо з Першою світовою війною усе більш-менш зрозуміло, то з Другою — не так просто. У середині 1920 років армія СРСР налічувала приблизно 600 тисяч осіб. Такої армії з надлишком вистачало для мирної країни, зважаючи на те, що жодна інша держава світу їй не загрожувала. Ціла низка міжнародних договорів гарантували безпеку СРСР: 1932-й — угоди про ненапад із Польщею, Фінляндією, Латвією, Естонією, Францією, що, втім, пізніше не завадило СРСР майже всі з них порушити; 1933-й — Сполучені Штати Америки офіці-йно визнали СРСР і встановили дипломатичні відносини; 1933—1935-й — відносини встановлені з Іспанією, Румунією, Чехо-словаччиною, Болгарією та іншими країнами Європи і світу; 1934-й — СРСР прийняли до Ліги Націй, що стало символом його міжнародної легітимності.

Такі дії світової спільноти СРСР оцінив як її слабкість й, одночасно, як запрошення до нарощування власної військової потуги, спрямованої проти цієї ж спільноти. Ідея світової революції, принесеної на багнетах радянської армії, залишалася у порядку денному. Попри те, що в 1924 році СРСР офіційно проголосив концепцію побудови соціалізму в окремо взятій країні. Лицемірство цього кроку з точки зору реальних дій радянської влади було очевидним. Якщо в 1924-у чисельність радянської армії становила 600 тисяч осіб, то надалі СРСР почав її стрімко нарощувати. Так, у 1933-у армія вже налічувала 1,3 мільйона осіб, у 1935-у, після запровадження загального військового обов’язку (і це в мирний час), — 1,5 мільйона, у 1938-у — 2 мільйони, у 1939-у — 2,4 мільйона, у 1940-у — 3,5—4 мільйони осіб. Перед початком другої німецько-російської війни вона вже налічувала 5,3 мільйона осіб і була на той момент найчисельнішою армією світу.

Чи було таке стрімке нарощування радянської армії спровоковане відповідним збільшенням армій провідних країн Європи? Відповідь — однозначна: ні. У передвоєнні роки Франція мала відносно невеликі, порівняно з радянськими, військові сили: 650 тисяч — у 1933-у, 900 тисяч — у 1939-у (до загальної мобілізації). Ще меншими були військові сили Великої Британії: 200 тисяч — у 1933-у, 230 тисяч — у 1937-у. У 1939 році США мали 17-у за чисельністю армію у світі — 333 тисячі осіб, меншу навіть за армію Португалії. Мета такого стрімкого нарощування радянських військових сил могла бути лише одна — експорт революції в інші країни Європи шляхом їх окупації.

Питання з Німеччиною. Версальський мирний договір обмежував чисельність її армії у 100 тисяч осіб, і такою вона була до 1933 року. Однак політична ситуація суттєво змінилася 30 січня 1933-го, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив Адольфа Гітлера канцлером Німеччини. У висліді ця країна поступово стала другою у Західній Європі, після Італії, де встановився авторитарний режим з однією правлячою партією і відсутністю офіційної опозиції. Згодом до них приєдналася Іспанія. Зауважу, що ці три країни не могли йти у жодне порівняння з тоталітарним Радянським Союзом, який першим у світі запровадив однопартійну політичну систему з повним навіть не придушенням, а фізичним винищенням опозиції, де контроль комуністів над населенням країни був настільки потужним, що вони змогли без суттєвого спротиву винищити голодом десятки мільйонів людей (лише в Україні й на Кубані у 1932—1933 роках українці зазнали демографічних втрат у 10,5 мільйона осіб), мільйони людей переселити до Сибіру, ще мільйони запроторити у концтабори, сотні й сотні тисяч — розстріляти.

Слід зазначити, що вирішальний економічний внесок у поразку Німеччини у Першій світовій війні належав США. Передусім це стосується колосальної матеріальної підтримки країн Антанти. Саме у висліді цієї війни США перетворилися на провідного світового кредитора, посівши місце найбільшої економічної потуги світу. Можна сміливо сказати, що Першу світову війну програла не лише Німеччина, а й уся Європа. Людські втрати США у цій війні були порівняно невеликими — 67 тисяч загиблими і 43 тисячі померлими від «іспанки». Головним постачальником гарматного м’яса виявилася Російська імперія, не отримавши при цьому жодних позитивних здобутків.

Щоб не надати російському імператору обіцяні йому протоки Босфор і Дарданелли, його західні союзники профінансували в Російській імперії січневу революцію 1917 року, що знищила монархію. Німці пішли ще далі. Вони профінансували більшовицький державний переворот у жовтні 1917-го й уклали з більшовиками вигідний для себе Брестський мир. Зауважу, цей мир був і на користь незалежної України, оскільки відповідно до нього російські війська залишили територію України, яка отримала під керівництвом гетьмана Павла Скоропадського можливість багатомісячної мирної і цілком успішної розбудови власної держави. Подальший програш Німеччиною Першої світової війни і недолугі спроби українських соціал-демократів на чолі з Винниченком і Петлюрою перехопити управління Україною у гетьмана Скоропадського призвели до поразки українських визвольних змагань.

Втрати головних учасників Першої світової війни

Вирішальний внесок США у поразку Німеччини дозволив їм стати головною стороною на Версальській мирній конференції. У результаті цілком логічним стало те, що саме 14 пунктів, запропонованих американським президентом Вудро Вільсоном, лягли в основу Версальського мирного договору.

Перша світова війна суттєво послабила економічне становище Британської імперії. Британський фунт стерлінгів до її початку був головною світовою резервною валютою. Війна завдала по його позиціях потужного удару, хоча й не знищила остаточно. У чому перевага міжнародної валюти, що контролюється окремою країною? У тому, що із зростанням світової економіки зростає й потреба у цій валюті. Така країна може просто, образно кажучи, друкувати відповідну кількість своєї валюти для задоволення потреб міжнародної торгівлі, не забезпечуючи цей друк пропорційним зростанням власної товарної маси. Далі ця валюта у різний спосіб вливається у світову економіку, наприклад, через купівлю товарів в інших країнах. Тобто у цьому разі самі гроші із символу вартості перетворюються на реальний надприбутковий товар.

Уже тоді провідні засоби масової інформації США і Західної Європи, схоже, ефективно контролювалися з єдиного центру, оскільки жодна інформація про геноцид і репресії у СРСР не потрапляли на шпальти цих видань, що допомагало переможному входженню СРСР у спільноту цивілізованих країн світу. Навіть Папа Римський не наважився подати свій голос на захист десятків мільйонів невинно убієнних радянських людей. Єдиний виняток — засоби масової інформації Німеччини після приходу до влади націонал-соціалістів. Лише там на державному рівні добре розуміли, яку загрозу становив СРСР не лише для власних громадян, але й для всього світу.

Друга світова війна була запрограмована умовами Версальського мирного договору. Не лише німці, а і верховний головнокомандувач союзних військ у Першій світовій війні маршал Франції Фердинанд Фош вважав умови цього договору занадто принизливими для Німеччини. Після його підписання 28 червня 1919-го він заявив: «Це не мир. Це перемир’я на двадцять років». І не помилився.

Базовою ідеєю передвиборної програми націонал-соціалістів (нацистів) було скасування цього договору. Здійснити це можна було лише застосуванням сили або загрозою такого застосування. Для цього таку силу потрібно було мати. Ще одна обставина не залишилася в Німеччині непоміченою, на відміну від решти світу, — це стрімке нарощування військової потуги Радянського Союзу. Цілком реальною у недалекому майбутньому була й окупація СРСР Німеччини та інших країн Західної Європи. Така окупація була б набагато гіршою обтяжливих умов Версальського мирного договору. Ці обставини робили необхідним нарощування німецьких збройних сил, і вони почали, порушуючи Версальський договір, поступово зростати. У 1934 році армія Німеччини вже налічувала 180 тисяч осіб проти 2 мільйонів у СРСР, у 1937-у — 800 тисяч проти 2,5 мільйона, у 1938-у — 1,5—2 мільйони проти 2,8 мільйона в Радянському Союзі.

Армія — це не просто люди. Армія — це озброєні люди. А озброєння коштує дорого. Вже у часи Першої світової війни російська армія, попри доволі розвинуту промисловість, потерпала від нестачі озброєння. В умовах зруйнованої більшовиками економіки СРСР годі було і мріяти про випуск сучасної зброї за повною відсутності потужної промисловості. І таку промисловість в СРСР створили. Під час індустріалізації у 1928—1941 роках у Союзі побудували 1,5—2 тисячі нових великих промислових підприємств. Лише за першу п’ятирічку (1928—1932) тут звели близько 1,5 тисячі заводів, з яких понад 400 — в Україні. До речі, це стало одним з головних джерел нинішньої проблеми «російськомовних» в Україні. Реальна ціна індустріалізації в радянських і світових джерелах й досі не оприлюднена. Серед істориків усе ще тривають дискусії про джерела її фінансування. Адже йдеться про сотні мільярдів доларів за нинішнім курсом. Очевидно, що зруйнована Першою світовою війною Європа не могла бути джерелом таких вкладень. Єдиним джерелом могли бути лише США, але про їх фінансову участь в індустріалізації й дотепер нема жодних офі-ційних даних.

Експорт зерна і деяких сировинних матеріалів із СРСР не міг бути основним джерелом надходжень валюти, хоча радянські історики часто вказували саме на нього. Так, у 1928—1930 роках експорт становив 4—5 мільйона тонн (40—45 доларів за тонну), у 1931—1932-у експорт тримався на рівні 3—4 мільйона тонн (20—25 доларів за тонну), у 1933—1934-у — менше 1 мільйона тонн (25—30 доларів за тонну), у 1935—1937-у — 2—3 мільйона тонн (20—25 доларів за тонну), у 1938—1939-у — 1—1,5 мільйона тонн (30—35 доларів за тонну), у 1940—1941-у обсяги впали до менше, ніж 1 мільйон тонн.

Деякі найбільші об’єкти індустріалізації

У таблиці наведені лише сім об’єктів індустріалізації з двох тисяч. Видно, що навіть для їх побудови зернового експорту було недостатньо. Отже, провідне фінансове джерело індустріалізації мало перебувати десь за межами СРСР.

Щодо головних підрядників виконання монтажних робіт і постачальників обладнання, то тут очевидним є абсолютне переважання приватних компаній із США. Але приватний бізнес працює лише у тому разі, якщо хтось оплачує його послуги. То хто ж усе-таки за це платив? Може, вже настав час оприлюднити офіційно цю інформацію?

Кількість танків перед початком війни

Перед початком Другої світової війни СРСР мав найпотужнішу в світі військову промисловість. Як наслідок, мав і найпотужнішу в світі армію — і за чисельністю, і за кількістю та якістю озброєння. Це добре видно на прикладі танків, яким, за прогнозами військових експертів, мала належала вирішальна роль у наступній війні. Їх у СРСР було у рази більше, ніж у решти країн світу разом узятих.

З якою метою Сполучені Штати фактично озброїли цю країну? Мета могла бути лише одна — майбутня війна. Для чого вони організували СРСР позитивний інформаційний супровід у світі, попри його безпрецедентний терор проти власного населення? Для того, щоб у майбутній війні бути на боці СРСР у потрібному для нього статусі. Яка територія мала стати головним театром воєнних дій? Очевидно, що Європейський континент. Хто мав стати головними учасниками майбутньої війни? Зрозуміло, дві країни — СРСР і Німеччина. Німеччину підштовхнули до цієї війни ганебним для неї Версальським мирним договором, а СРСР — через надання йому вирішальної військової переваги над усі-ма європейськими країнами разом узятими через його індустріалізацію, а швидше — мілітаризацію. Якось особливо підштовхувати СРСР до війни в Європі не було потреби, оскільки ідея світової революції, тобто гегемонії СРСР у світі, залишалася таємною доктриною цієї країни. Якою могла бути мета цього військового конфлікту? Глобальне послаблення Європи як основного на той момент економічного і полі-тичного конкурента США на планеті.

І ця мета була досягнута. Європа лежала в руїнах. Німеччину — становий хребет європейської цивілізації — килимними бомбардуваннями стерли на порох. Британська імперія, яка займала половину світу, була зруйнована. СРСР теж перетворився на руїни, але до кінця виконав свою роль головного трунаря Німеччини, втративши при цьому 27 мільйонів осіб. Але цю країну ніколи і нікому не було шкода. Людське життя в ній було найдешевшим у світі, особливо — у передвоєнні та воєнні роки. За ілюзорне відчуття себе переможцями керманичі СРСР готові були заплатити будь-яку ціну. Зауважу, що США втратили убитими лише 180 тисяч осіб. Фунт перестав бути головною резервною валютою світу. Його місце посів американський долар. Другу світову війну програла не лише Німеччина. Разом з нею програла і вся Європа.

У 1944 році війна ще тривала, але її головна мета вже була досягнута. На Бреттон-Вудській конференції, яка відбулася 1 — 22 липня 1944-го у США, 730 делегатів із 44 країн за-клали основу післявоєнної світової фінансової системи, створивши МВФ та Світовий банк і зробивши долар США головною резервною валютою світу.

Чи можна поділити учасників Другої світової війни на правильних і неправильних? Думаю, що ні. Як і в Першій світовій війні, кожен з учасників Другої світової прагнув реалізувати свої власні економічні й полі-тичні інтереси. Найкраще це вдалося США. Вони і стали єдиним реальним переможцем у цій війні. Чому це важливо знати? Тому що зараз триває кривава російсько-українська війна, яка за кількістю учасників і за їх сукупним валовим внутрішнім продуктом уже цілком може вважатися світовою, дарма, що на полі бою воюють лише росіяни, північні корейці й українці. І знову вирішальним фактором цієї війни є США. Чого слід від них очікувати? Реалізації власних інтересів — так, як це було у перших двох світових війнах. Схоже на те, що Московія їм потрібна і тепер — єдина і неподільна. З якою метою? З одного боку, як реальна і постійна загроза для об’єднаної Європи, котра й надалі розглядається США одним з головних економічних і політичних конкурентів, як трунар Європи, що вже двічі у світових війнах довів свою ефективність. З іншого боку, Московія потрібна як потенційна загроза для Китаю, який сьогодні реально заважає гегемонії США у сучасному світі.

Отже, не полишаючи будь-яких спроб залучити США на свій бік, Україна має розуміти, що вони завжди будуть діяти у власних інтересах. У чому ці інтереси полягають тепер? У збереженні доларом статусу провідної резервної валюти світу. Зараз цей статус надзвичайно загрожений. Його зворотною стороною у попередні роки стало суттєве послаблення промислового потенціалу США і зростання його зовнішньої заборгованості. Станом на перший квартал 2026-го ця заборгованість сягнула 30,2 трильйона доларів, що є історичним максимумом. Небезпечним викликом для статусу долара стало зміцнення загальноєвропейської валюти євро і китайського юаня. Фінансове становище США нині настільки загрозливе, що вони готові на будь-який крок для відвернення цієї загрози. Небезпечність цієї ситуації для України полягає в тому, що США намагаються зробити її розмінною монетою у своїй нинішній глобальній грі за збереження статусу долара, який вони старанно вибудовували впродовж усього ХХ сторіччя.

Об’єктивно нашими союзниками є переважно країни Європи, автохтонне населення яких з генетичної точки зору є нашими близькими родичами. Їх прабатьківщина — земля України. Захищаючи себе, ми захищаємо і їх. Ми захищаємо колиску світової цивілізації. Також нашим об’є-ктивним союзником є народ США — не країна. Для України можливий лише один шлях — її перемога над Московією. А це можливе лише в тому разі, якщо Московія перестане бути імперією і розпадеться за ет-нічними ознаками на сукупність незалежних держав. Перемігши Московію, Україна має запропонувати європейським країнам потужний комплекс нових ідей, реалізація яких уможливіть не лише демографічне відродження України на фоні її економічного піднесення і політичного лідерства, а і демографічне відродження всіх країн Європейського континенту.

Формально долучившись до числа переможців у Другій світовій війні, Радянський Союз надалі продовжив бути реальною загрозою існуванню цивілізованого світу. Нині цю естафету намагається перехопити Російська Федерація, але її нинішня другорядна роль у світі стає цілком очевидною.

Наша мета — перемога у цій війні через надання свободи і незалежності всім народам Московії, включно з росіянами.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор,
академік Академії наук вищої школи України.