Франкові заповіти

У той час, коли Україна була під владою двох держав, він не боявся писати про те, що треба боротися за краще життя. Найбільше таких закликів читаємо у збірці «З вершин та низин»:

Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Боротьба для Івана Франка — це прагнення волі, свободи, справедливого життя. Найбільш яскраво та емоційно читаємо про це у поезіях «Каменярі» та «Гімн». «Каменярі» він написав у 22-річному віці, твердо ставши на шлях боротьби:

Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, 
й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.

«Дух, що тіло рве до бою», «словом сильним, мов трубою, міліони зве з собою» — таку характеристику дає автор вічному революціонерові.

Іван Франко не може бути спокійним у той час, коли народ — «мов Лаокоон серед змій, так люд увесь в тих путах в’ється…» — окрадений. І чи може бути спокій священний, коли навколо несправедливість:

…коли в робочу пору
В нашу хату і комору
Закрадаєсь лиходій,
Щоб здобуток наш розкрасти,
Ще й на нас кайдани вкласти, —
Чи й тоді святий спокій?..

За такі заклики та погляди Іван Франко платив своєю свободою тричі. Кожен арешт мав недобрі наслідки. Перший відбувся в 1877-у, коли йому був лише 21 рік, і закрив дорогу до викладацької діяльності. Другий арешт — у 1880-у, після якого він втратив кохану, а третій — у 1889-у — приніс важкі моральні та психологічні випробування. Деякі дослідники виділяють ще короткочасне за-тримання у 1892 році.

У тюремних віршах читаємо:
Бажав я для скованих волі,
Для скривджених кращої долі
І рівного права для всіх —
Се весь і єдиний мій гріх.

Боротьба для Івана Франка — це не просто заклики, вона переростає у священний подвиг та перетворюється у самопожертву. Він багато думає про скривджених і часто забуває про власне щастя:

Не покидай мене, пекучий болю,

………

Не дай подумать ані на хвилину
Про власну радість і про власне щастя,
Докіль круг мене міліони гинуть.
Каменяр несе свій хрест, який обрав собі сам:
Проти рожна перти,
Проти хвиль плисти,
Сміло аж до смерти
Хрест важкий нести!

Окремі твори поета не допускалися до друку, зокрема вірш «Не пора» був надовго заборонений та вилучений із книг:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить…

Деякі його поезії перегукуються із Шевченковими. Як-от вірш «Нехай і так, що згину я, забутий десь під тином…» нагадує Кобзаревий «Мені однаково». В обох відчувається готовність знехтувати власною долею заради служіння народові. Письменниця Галина Гордасевич відзначає багато спільного у Тараса Шевченка та Івана Франка не лише в літературі, а й у біографіях: рано залишилися сиротами, обоє побували за тюремними ґратами, стали найосвіченішими людьми свого часу.

Не дивно, що вірші митця несуть часто й песимістичний настрій, адже він був майже одинокий, а друзі та знайомі після арештів часто відверталися від нього або плакали «фальшивими сльозами».

Заповіт боротьби Івана Франка не обмежується лише закликами змінити фізичне життя. Він показує і цінує духовні ідеали, вказує на духовні орієнтири:

Рівняйте стежку правді!

Щоб показати людей та їхні достоїнства й хиби, автор використовує образи Христа і Пілата:

Та чесний чоловік, що злому служить,
Своєю честю покриває мідний
Лоб підлоти, а стиха плаче й тужить, —
Се вид, найвищої погорди гідний,
Се вид Пілата, що Христа на муки
Віддав, а сам умив прилюдно руки.
Товаришам своїм він заповідає:
Сійте в головах думи вольнії,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях сміливість до великого
Бою за добро, щастя й волю усіх!
Сійте! На пухку, на живу ріллю
Впадуть сімена думки вашої!

Яскравими перлинами Франкової мудрості насичена збірка «Мій Ізмарагд». Окремими афоризмами постають такі вислови:

Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту.
 
Не кидай власної мети,
Щоб за чужою десь іти.
 
Багатство злом не є,
Коли на добре вжите.
 
Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить.

Читаючи цю збірку, знаходимо багато геніальних відповідей на питання моральності, духовності.

Окремо у творчості Івана Франка слід виділити заповіт невтомної праці, яку він завжди возвеличує:

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.

«Мій поклик: праця, щастя і свобода», — читаємо у вірші «Декадент», який став відповіддю Василеві Щурату.

Іван Франко був надзвичайно працьовитим: писав поезію, прозу, наукові статті, займався перекладацькою діяльністю. Про цю невтомну працю можемо судити із 50-титомного видан-ня його творчості. Але й сюди не увійшли всі твори!

За сумарними даними бібліографічних покажчиків, із-під Франкового невтомного пера вийшло близько трьох тисяч наукових праць! Персональна бібліографія вченого впродовж його 40-літньої діяльності щороку збагачувалася в середньому на 75 нових позицій, а в «найурожайніші» роки ця цифра сягала 200—300 праць. Мало хто у світі може похвалитися такою науковою продуктивністю!

Його запал титанічного вогню читаємо в рядках вірша «Земле, моя всеплодющая мати»:

Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
        Вічну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати
        В праці сконать!

Те, що Франко — геній, відчували вже сучасники, повеличавши його, ще навіть не 30-річного, українським Мойсеєм. І це ще за два десятиліття до написання ним поеми «Мойсей», яку називають «другим Заповітом» української літератури, за влучним визначенням Юрія Шереха.

Франко, як і Мойсей, керується святою безкорисливою любов’ю до свого народу, бажанням допомогти йому, порятувати.

Митець умів не тільки боротися, працювати, а й палко любити. Збірка «Зів’яле листя» дає нам багато шедеврів інтимної лірики. Глибокий ліризм, тонка гра емоцій передають чуттєвість автора та заповіт любити. Ліричний герой, як і сам автор, страждає від нерозділеного кохання. Народжуються поезії, які стають піснями: «Чого являєшся мені у сні», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Твої очі, як те море»…

Франкові заповіти і через століття відлунюють у наших серцях, надихаючи боротися, невтомно працювати, любити та пізнавати світ. Крізь призму часу вони лунають сьогодні ще гучніше та ясніше!

Ірина ТОМА.