Конституції вільних людей

Земля моїх предків, Україна, протягом своєї понад тисячолітньої історії була окупованою і навіть поневолена більшу частину цього часу. Можливо, саме тому багато українців цінують свободу та виявляють дуже сильний індивідуалізм. Це, безумовно, одна з причин їхньої невтомності. Поточна війна є яскравим, але трагічним прикладом.

Ще з часів первісної Київської держави IX століття, яка по суті була монархією, голос народу висловлювався через публічні зібрання, відомі як віче. Під час іншого періоду — глибокого поневолення у XVI, XVII та XVIII століттях — український народ створив братство вільних людей, відоме як козаки.

У 1710 році, після Полтавської битви 1709-го, де українські козаки та їхні шведські союзники були розбиті й змушені переселитися за Дунай, вони заснували поселення у вигнанні й прийняли Конституцію.

По суті, це була Конституція вільних людей, яка виражала їхню долю та правління їхнього суспільства. За будь-якими стандартами ця Конституція була взірцем свободи й демо-кратичного правління. Вона починалася зі знамення хреста та короткої історії, що описувала численні кривди, заподіяні українському козацтву Москвою. Цей перелік скарг був аналогічний американській Декларації незалежності, за винятком того, що останній адресувався королю Великої Британії.

Після цього козацька Конституція 1710 року встановила форму демократичного правління, де вільні люди обирали власні керівні органи та забезпечували собі права і свободи. Правителем був не монарх, а вільна людина, гетьман, чия влада контролювалася і врівноважувалася іншими гілками влади та самим народом — поді-бно до того, що було закріплено через понад пів століття в Конституції Сполучених Штатів Америки.

Як американський студент історії та конституційного права, щоразу, коли я читаю Декларацію незалежності Америки (4 липня 1776 року), Конституцію Сполучених Штатів (1787-го) та перші десять поправок до неї, Білль про права, я з вдоволенням бачу, як ці основоположні документи схожі на Українську козацьку Конституцію 1710-го. Вони містять спільні посилання на Творця, перелік скарг на гнобителя та конкретні визначення свобод і демократичних принципів, таких як стримування та противаги, а також право народу обирати своїх лідерів.

Зростаючи в Америці, а з 1990 року подорожуючи та проводячи багато часу в Україні, я усвідомлюю (і мене це не дивує), наскільки тісно пов’язані між собою мої дві країни в принципі. Я часто зазначаю, що Україна та Америка дуже схожі за духом. Україна — єдина пострадянська країна або сателіт, яка 24 серпня 1991 року схвалила власну Декларацію про незалежність і підтвердила її на національному референдумі 1 грудня 1991-го, на якому понад 90% населення проголосували «за». Відтоді Україна здійснила щонайменше дві масові революції: Помаранчеву революцію 2004 року і Революцію Гідності у 2013—2014 роках, а із лютого 2014-го стала на захист своєї незалежності.

Свобода, яка 250 років тому в Америці була визначена як життя, воля та прагнення щастя, — це особливий дар, людству від нашого Творця. Саме для цієї мети були створені Сполучені Штати Америки. Для американців й українців свобода — це дуже цінний дар. Америка та Україна — це країни вільних чоловіків і жінок. Американці й українці ніколи не дозволять нікому забрати у них цю свободу. З цієї особливої нагоди я схиляю голову перед народами Америки й України і молюся до нашого Творця, щоб погані лідери не ставали на заваді тому, що мало б бути чудовою дружбою двох націй.

Аскольд С. Лозинський,
український правознавець і громадський діяч у США.