Білінгвізм — це наслідок лінгвоциду

Водночас, попри те, що українську одесити частіше визначають як рідну, у повсякденному житті багато хто з опитаних паралельно використовує дві мови — українську та російську: у публічних місцях і сфері послуг — 58%; на роботі або навчанні — 54%; у спілкуванні з друзями — 53%; у соціальних мережах — 47%; у родинному колі — 40%. Отож, як показало опитування, використання мов суттєво залежить від контексту: у публічній сфері (громадські місця, сфера послуг, робота чи навчання, соціальні мережі) частіше послуговуються українською мовою, хоча значна частина людей усе ще використовує обидві мови приблизно однаково); у приватній сфері (у спілкуванні з друзями та в родинному колі) частка використання російської мови дещо зростає, але вона все ще співмірна з часткою послуговування українською.

Щодо споживання українськомовного культурного продукту ситуація така. Найпоширенішою практикою є прослуховування української музики: 26% респондентів сказали, що роблять це щодня, ще 31% — кілька разів на тиждень. Перегляд українського кіно є менш регулярним: 13% дивляться його щодня, 37% — кілька разів на тиждень. А читання українських книжок, на жаль, є ще менш поширеним: лише 8% роблять це щодня, тоді як більшість (близько 78%) читає їх рідко або не читає взагалі.

В аналітичній записці до результатів опитування зауважується, що, на думку респондентів, поширення української мови залежить насамперед від якості та доступності контенту, а не лише від політичних рішень. Низька культурна активність, на їхню думку, пояснюється банальним браком якісного українськомовного культурного продукту, а не небажанням його споживати.

Тема мови з’являється і в блоці запитань щодо лінії напруги та роз’єднання. Так, на запитання «Що сьогодні найбільше роз’єднує людей в Одесі?» 34% респондентів відповіли: «Мовні питання». Водночас, опитувані вважають, що стосовно мовних змін у суспільстві є певна напруга: хоча українську підтримують як державну, жорсткі методи примусу викликають спротив. Більшість респондентів називає радикальні дії активістів контрпродуктивними: замість любові до мови вони часто провокують лише відторгнення.

Загалом результати опитування дуже цікаві й допомагають трохи «заземлитися» і визначити слабкі місця та подальші вектори роботи. Особисто для себе я роблю такі висновки:

1. В аналітичній записці автори дослідження зазначають: «...зафіксований в опитуванні високий рівень білінгвізму не є тимчасовим явищем, а відображає усталену модель мовного співіснування, характерну для Одеси. Мова у повсякденному житті часто виконує інструментальну функцію та змінюється залежно від контексту спілкування. Таким чином, зафіксоване у кількісних даних паралельне використання двох мов у різних сферах відображає не лише мовну ситуацію, а й соці-альну норму гнучкого білінгвізму, що сприймається як природна частина міської ідентичності».

Тут дозволю собі не погодитися: як можна говорити про мову як інструментальну функцію, коли так само значна частина одеситів вказала, що для них українська мова — це елемент ідентифікації себе як українців? Окрім того, білінгвізм для одеситів (як і для багатьох інших українців) є не «природною частиною міської ідентичності», а наслідком політики русифікації, яка в Одесі ще якісь 13 років тому була однією з найагресивніших в Україні. Сучасна мовна політика покликана долати наслідки лінгвоциду. Натомість подібні тези, висловлені в аналітичній записці, його нормалізують, що є неприпустимим.

2. Щодо браку та якості українськомовного культурного продукту. У нас сьогодні є якісна українська музика, якісні українські фільми, якісний український театр і якісні українські книжки. За останнє особливо сумно, адже нині українське книговидання розвивається, як ніколи раніше, потужно і шаленими темпами (цікаво було б побачити не просто відсоток української книжки серед фільмів та музики, а саме серед тих, хто читає).

З цього напрошується висновок, що, крім підтримки українськомовного культурного продукту (яка, безумовно, ніколи не буває зайвою), необхідна й потужна промоція та популяризація цього продукту.

3. Щодо мови, яка роз’єднує. Тут можна довго говорити, але якщо коротко, то роз’єднує не мовне питання, а маніпуляції навколо нього. Є закон, якого потрібно дотримуватися. Є люди, для яких російська мова сьогодні є тригером, а є й ті, чий світогляд після 2022 року не зазнав серйозних трансформацій, або ж вони завмерли у своїй «зоні комфорту», якою для них досі залишається російська мова. І, до того ж, є потужна російська пропаганда, яка вже багато років активно використовує саме питання мови як тригер задля сіяння розбрату між українцями й активно його подразнює маніпуляціями різного штибу. І тут потрібна лише якісна контрпропаганда.

Загалом, ситуація набагато краща, ніж була умовно десять років тому. Але й роботи ще чимало. Тому — лупаймо сю скалу!

Ярослава ВІТКО-ПРИСЯЖНЮК,
депутатка Одеської обласної ради
(фракція «Європейська Солідарність»), представниця Уповноваженого
із захисту державної мови на півдні України у 2022 — 2025 роках.