«Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог»

У зв’язку із російською атакою Києво-Печерської лаври Державна служба України з етнополітики та свободи совісті виступила з такою заявою:

«Російські загарбники цілеспрямовано вдарили по Києво-Печерській лаврі; палав Успенський собор, святиня зазнала важких ушкоджень. Ілюзії тих, хто сподівався, що Лавру росіяни не обстрілюватимуть, що мощі преподобних Печерських стануть для них «червоною лінією» та що є місця, які лишаються сакральними навіть для російських варварів, котрі послідовно втрачають людську подобу, — усі ці ілюзії вщент розбиті в ніч на 15 червня.

Закликати до совісті загарбників — марно. Чекати на осудження злочину чи, бодай, на співчуття від патріарха Кирила — щонайменше, наївно. Особа, чиє ім’я дотепер підносять як «Отця і Господина» в деяких храмах України, «не помітив» вбивства понад 800 українських дітей, сотень зруйнованих храмів, замордованих священників, у тому числі і тих, хто до кінця свого земного життя вважав його першоієрархом. Тому Державна служба України з етнополітики та свободи совісті вкотре закликає священноначалля, духовенство, ченців і черниць, мирян Української православної церкви вийти зі складу Московського патріархату, який давно уже виправдовує зло, дітовбивство і богохульство.

Подумайте лише: чи може православний християнин у будь-який спосіб бути пов’язаним із організацією, яка прямо закликає знищити нас, українців різного етнічного походження, без огляду на наші погляди і переконання? Чи не настав час на п’ятому році повномасштабної війни, яку з ентузіазмом благословляє і блюзнірськи прославляє Московський патріархат, сказати йому рішуче «ні»?

Браття і сестри українці — вірні Української православної церкви! Вас брутально і безперервно обманюють, коли стверджують, що Українська держава хоче конфіскувати ваші храми і майно. Усе, що вимагає Українська держава від Української православної церкви, — це вийти зі складу Московського патріархату, який хоче знищити усіх нас. Неправдою є те, що держава вимагає від Української православної церкви стати частиною іншої Церкви; змінити юліанський календар на ново-юліанський, заборонити церковнослов’янську мову, зрадити старим звичаям. Ви самі бачите, де є зло, яке вже не ховається, але ще вражаюче лицемірно заявляє, що іде захистити вас.

Впевнені, що лаврські святі будуть свідками і чергового відновлення Успенського собору, який уже відбудовувався після гітлерівської навали, торжества справжньої духовности, а не спотвореного великодержавного, шовіністично-імперіалістичного марновірства і нашої, української, Перемоги».

З приводу удару РФ по Києво-Печерській лаврі зробила заяву також Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. У ній, зокрема, йдеться:

«У ніч на 15 червня 2026 року Російська Федерація здійснила черговий терористичний, масований ракетно-дроновий обстріл Києва, внаслідок якого була пошкоджена Києво-Печерська лавра і виникла пожежа на даху Успенського собору лаври на площі біля 800 кв. м.

Києво-Печерська лавра бере свій початок з ХІ століття, історично вона є одним з основних центрів поширення християнства у Східній Європі та є об’є-ктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Києво-Печерській лаврі діє чернеча громада, відбувається релігійне життя, постійно звершуються богослужіння й молитви. Також на території комплексу лаври діє Національний заповідник, з численними музейними колекціями, в яких зібрані видатні твори та об’єкти історії і культури.

Російський обстріл Лаври є черговим злочином проти людяності, проти християнства, проти духовної, історичної та культурної спадщини України. Нагадаємо, що загалом від початку повномасштабної війни повного або часткового руйнування та пошкоджень від російських атак зазнали близько 800 релігійних споруд християн, мусульман та іудеїв в Україні.

Слід зазначити, що під час цього масованого обстрілу Києва були також пошкоджені Національна кіностудія імені Олександра Довженка, Національний культурно-художній і музейний комплекс «Мистецький арсенал», зруйновано великий поштовий термінал, були влучання в багатоповерхові і приватні житлові будинки, завдано ударів по системі енергопостачання та водопостачання в Києві. Сумуємо про загиблих і молимось за якнайшвидше оздоровлення поранених внаслідок російської терористичної атаки.

Всі ці злочини здійснює Росі-йська Федерація, яка має зобов’язання члена ООН, є членом ЮНЕСКО і яка, користуючись браком політичної волі в міжнародних інституціях та недостатньою рішучістю демократичних країн, цинічно продовжує терористичні атаки проти українських міст, чинить нові й нові акти геноциду українського народу.

Вчергове закликаємо уряди демократичних країн посилити санкційний тиск на РФ, російських політиків, бізнесменів, журналістів та російських релігійних діячів, які є співучасниками триваючих злочинів проти людяності в Україні.

Складаємо щиру подяку Силам протиповітряної оборони України та всім українським воїнам, рятувальникам, медикам і службам життєзабезпечення за їх самовіддане служіння! Нехай Бог дає їм сили і береже!

Молимося за людей, які постраждали від російського терору. Нехай Бог укріпить і втішить їх!

Закликаємо церкви, релігійні спільноти та всіх людей доброї волі єднатися в молитві й продовжувати молитися за припинення російської агресії та встановлення справедливого миру для України! Дякуємо кожній небайдужій людині з різних країн, які не втомилися разом з українцями стояти на стороні добра і виявляти солідарність з українським народом.

Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!».

Реагуючи на цю варварську атаку на нашу столицю і на Києво-Печерську лавру, митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України ЕПІФАНІЙ, у своїй колонці на «Українській правді», озаглавленій «Наша незнищенна святиня», написав:

«Успенський собор Київської Печерської лаври — не просто один з величних храмів, місце молитви та богослужіння, архітектурна й художня окраса. Цей собор є символічним вінцем Печерського монастиря, а тому неможливо переоцінити його виняткове значення для формування духовної самосвідомості нашого народу та Української Церкви.

Початок нашої Лаври був покладений у печерах першими подвижниками, які в усамітненій молитві цілком віддавали себе єдиній меті — служінню Богові. Однак зростання числа монахів та братії вимагали, аби для тих, хто усамітнено ніс духовні подвиги, з’явилося спільне місце для богослужінь.

Успенський храм, як нам оповідає Патерик Печерський, був поставлений не лише з волі людської — Сама Богородиця послала будівничих з Царгорода, аби вони за образом, який побачили у видінні, та на чудесно засвідченому місці збудували Її дім.

Успенський храм від початку своєї історії описується як «поді-бний до небес». У печерах, в усамітненні, віддалившись від усього, що є в світі, ченці несли свій духовний подвиг. А згори, на високому схилі, ніби на Київському Сіоні, стояв величний храм, наче протилежність печерам. Як символ Небес на землі, як двері до Раю, як нагадування про вічне життя, до якого Бог кличе Своїх дітей.

Саме так, у нерозривному зв’язку усамітнених духовних подвигів печерських отців та величі соборного храму Успіння сформувалася Лавра.

Собор нагадував про те, що дім Отця Небесного — не далекий і недосяжний, а він тут, на благословенних апостолом Андрієм Київських горах. І попри всі зовнішні обставини, зміну правителів, війни та заворушення — двері до Раю залишаються відкритими для тих, хто хоче увійти до нього.

За десять століть своєї історії Успенський собор багато разів зазнавав плюндрування та нищення. Але він знову і знову відроджувався — як знак того, що двері до Раю людина не може закрити, бо їх відкрив для нас Своєю жертвою Сам Христос.

Одними з перших, хто безжально грабував Успенський собор та інші київські святині, були війська володимиро-суздальського князя Андрія, які 1169 року не просто захопили Київ, як не раз було і до того під час міжусобиць, а розграбували і сплюндрували його.

Ця подія стала історичним вододілом — очолюване Андрієм Юрійовичем Володимиро-Суздальське князівство (або Залісся, як його часто називали, аби відрізнити від Руси) показало, що сприймає Київ — центр держави і центр духовний — як місто чуже для себе і вороже.

Через вісім з половиною століть атака російської імперії зла на Успенський собор, як вінець зневаги і цинізму до святості місця, до культурного спадку, до історії цивілізації, повторює цей знак — для нинішньої Московії, як і для її історичного залісського прабатька, справжній, живий Київ — місто чуже і вороже.

Так, Московія хотіла й хоче захопити нашу землю, хоче знову накласти на нас ярмо свого правління — як робила це вона не раз за вісім з половиною століть. Але те, від чого вона зрікається, чого воліє не знати і не бачити, що хоче заперечити і знищити, — це історична правда, яка, як світло, нищить росі-йську імперську химеру.

Бо не з Москви, а з Києва почалася Русь, не у Москві, а в Києві було покладено початок християнської держави.

Не в Москві, а в Києві стоїть понад тисячоліття Свята Софія, як образ Софії Царгородської та нагадування про царювання Премудрості Божої.

Не в Москві, а в Києві було засновано чернечу обитель, яка стала джерелом духовності і зразком для всієї Руси й далеко поза її межами.

Коли цар Петро Романов підкорив Гетьманщину та наклав ярмо на Київську митрополію, насильством підпорядкувавши її своєму уряду, обитель Печерську страшно знищено було великою пожежею. І в ній згоріли численні свідчення нашої стародавньої історії, документи про права та вольності народу і Церкви.

1918 року, наступаючи на Київ, російські більшовицькі орди під началом Муравйова свідомо обстрілювали київські храми, бажаючи влучити в золотоверхі святині, збити з них хрести.

1941 року кремлівське командування дало наказ закласти під Успенський собор вибухівку і під час німецької окупації через залишених у Києві диверсантів висадило храм у повітря. А потім ще понад чотири десятиліття приховувало правду про істинних винуватців цього злочину.

Й ось нині, коли Україна успішно дає відсіч тому самому заліському ворогу, цей ворог являє своє справжнє ставлення до святинь, до історії, до міфів про «єдиний народ» та «єдину купель». Усвідомлюючи, що він не зможе перемогти Україну та підкорити собі Київ, ворог нищить нас. Атакує і нищить те, що самим своїм існуванням ви-криває його.

Разом ми відродимо Успенський собор, відновимо його красу і велич, як відновлювали його після кожного попереднього плюндрування ворогами.

Можна пошкодити будівлю, але ідею і образ Неба на землі — неможливо знищити доти, доки живими є ті, хто прагне, аби духовні двері до Раю залишалися відкритими.

Восени 1940 року нацисти під час операції «Бліц» кілька разів прицільно бомбили собор Святого Павла в Лондоні — символ британської столиці та її архітектурну домінанту. Мета полягала в тому, щоби примусити Британію здатися, залякавши та деморалізувавши людей звірячими обстрілами. Гітлеру не вдалося досягнути своєї мети та поставити на коліна народ, який не хотів бути рабами. Не досягне цього і його кремлівський епігон. Українці не стануть на коліна перед ним.

…Князя Андрія, розорителя Києва, вбили його слуги, а тіло кинули, як непотріб, захопившись грабуванням його палацу. Серед них були якраз бояри Кучковичі, з чиїм іменем вперше у літописах згадується поселення Москва і яке було прокляте сучасниками.

Ми відновимо святиню. Але винуватець атаки на Успенський собор нехай пам’ятає слово Писання: «Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог» (1 Кор. 3:17). І нехай день цієї кари наблизиться».