Волинь. 1943-й

«Наплив на Волинь невдовзі після перемоги Радянського Союзу під Сталінградом у лютому 1943 року радянських партизанських загонів під керівництвом Сидіра Ковпака спричинив українсько-польський конфлікт. Вони отримали підтримку від деяких польських поселенців на Волині, які роз-глядали Радянський Союз як потенційних союзників проти українців. Українські та польські історики досі сперечаються, чи санкціонувало керівництво ОУН напади українців на польські села, і якщо так, то на якому рівні. Однак немає сумнівів, що більшість жертв етнічних чисток були поляками. Оцінки кількості українців, убитих в результаті польських дій у Галичині та Волині, коливаються від 15000 до 30000, тоді як оцінки польських жертв становлять від 60000 до 90000 — у два-три рази більше. Німці, хоча й не брали активної участі в українсько-польському конфлікті, підбурювали обидві сторони до його продовження, іноді постачаючи зброю комбатантам. Якщо вони не могли контролювати сільську місце-вість, то могли хоча б розділити своїх ворогів. Вони також отримували вигоду від операцій УПА проти наступаючої Червоної Армії».

Плохій вводить щонайменше два додаткові елементи в цю історію: роль нацистів та радянських партизанів. Йому слід було б згадати роль Польської Армії Крайової та цивільного польського населення, яке майже повністю складалося з полі-тичних колонізаторів. Таким чином, включаючи Українську Повстанську Армію (УПА), ми маємо щонайменше п’ятьох дійових осіб на Волині в 1943 році. Всі вони були залучені до багатьох конфліктів.

Щоб додати неоднозначності, особливо щодо чисельності, історик Тімоті Снайдер писав, що багато польських цивільних осіб були завербовані або добровільно приєдналися до нацистів чи радянських партизанів. Він підрахував, що в 1943 році до лав радянських партизанів на Волині приєдналося до семи тисяч поляків. Набагато більше людей приєдналося до 1943-го. Снайдер писав:

«Радянські партизани запропонували полякам можливість заспокоїти українські села, які вважалися притулком для націоналістів. Це ускладнило завдання УПА на Волині, але й спростило його: складніше, оскільки УПА забезпечила радянсько-польську співпрацю, якій вона мала намір запобігти; просте, оскільки чистка поляків тепер мала як оперативне, так і пропагандистське значення у важливішій боротьбі УПА з радянською владою».

Останній польський перепис населення, який включав Волинь, було проведено в 1931 році, після більш ніж десятиліття польського правління там. Основою була мова, якою розмовляли, без урахування змішаних шлюбів. Жодного наукового чи демографічного розрахунку втрат 1943 року на Волині ніколи не проводилося. Оскільки багато поляків називають події 1943-го на Волині різаниною, наведені цифри, швидше за все, перебільшені. Історіографія без наукової документації є продуктом діяльності вчених, але упереджених людей.

Є ще один дуже важливий фактор. Волинь була і є історично українською землею. Українсько-польська історія триває три чверті тисячоліття і є досить неприємною, принаймні з точки зору української сторони. Поляки вторгалися в Україну щонайменше тричі. Українці ніколи не вторгалися в Польщу.

Наразі українсько-польські відносини перебувають у най-кращому стані. Обидві сторони потребують одна одну. Багато українських мігрантів знайшли притулок і роботу в Польщі. Відтак зміцнили польську економіку. Українці захищають Польщу від росіян. Прем’єр-міністр Дональд Туск та міністр закордонних справ Радослав Сікорський виявилися найціннішими союзниками. З іншого боку, президент Польщі Кароль Навроцький залишається войовничим польським шовіністом. Ось чому він добре ладнає з президентом Дональдом Трампом.

Окрім трьох вторгнень, польське правління на території України, включаючи Польську католицьку церкву, було жорстоким. Поляки також відповідальні за спробу геноциду українців, які проживали на українській території, переданій Польщі після Другої світової війни. Кількість жертв, убитих або насильно виселених «для вирішення української проблеми» в Польщі, сягнула 150 тисяч.

Події на Волині 1943 року слід розглядати в контексті. Усі учасники були відповідальні за вбивства. Чи була жорстокість? Так, з усіх боків. Польські цивільні колонізатори активно брали участь у жорстокості, допомагаючи Польській Армії Крайовій, нацистам та радянським партизанам. Їх у великій кількості вбивали радянські партизани, нацисти та УПА. Українців вбивали радянські війська, нацисти, Польська Армія Крайова та польські цивільні колонізатори. Ймовірно, більше поляків загинуло, бо вони були не невинними перехожими, а активними учасниками.

Однак фраза «етнічні чистки» не є доречною за цих обставин. У випадку УПА її місією було звільнити українську територію від загарбників. Нацисти, радянські росіяни та поляки були загарбниками. Термін «етнічні чистки» за сучасних обставин слід застосовувати до того, що росіяни роблять на окупованих ними українських територіях: у Криму, на Донбасі, Херсонщині та Запоріжжі.

Я їжджу до України тричі на рік. Через війну літаю до Польщі, а потім прямую до України. Незмінно їжджу до Перемишля, де є пішохідний перехід. Це найшвидший перехід. У глибині душі я усвідомлюю, що Пшемиcль або Перемишль — це українська земля, але погоджуюся із сьогоднішньою реаль-ністю заради українсько-польських добросусідських від-носин. Однак звинувачення «Kyiv Independent» проти Бандери, ОУН та УПА є продуктом невігластва та злоби. Чому злоби? Тому що образлива стаття була про повернення додому полковника Андрія Мельника, що не має нічого спільного з Волинню 1943 року.

Аскольд С. Лозинський,
український правознавець і громадський діяч у США.