Елла ЛІБАНОВА: «Є кому вмирати, нема кому народжувати»

Що з цим робити, чи реально повернути людей з-за кордону на п’ятий рік війни, наскільки (не) помічною та (не) реальною стане трудова міграція — науковиця розмірковувала під час тематичної дискусійної панелі в межах спільного проєкту LB.ua та EFI Group «Нова країна».

За даними Eurostat, станом на лютий 2026-го в країнах Євросоюзу перебували 4,4 мільйона українців (1,2 мільйона – у Німеччині, трохи менше, ніж мільйон – у Польщі, далі йде Чехія — 380 тисяч). Ще десь 700 тисяч розсіяні по інших країнах. І потроху емігрантів з України більшає.

«Основна маса виїхала в першому півріччі 2022 року. А повернулося дуже мало — менше від мільйона, — розповідає Елла Лібанова. — Кожен місяць гарячої фази війни означає, що до нас повернеться менше людей, оскільки вони там адаптуються».

За вже підтвердженими Eurostat даними, 70% українок у Польщі працюють офіційно. І ця «жахлива для нас цифра» означає, що назад в Україну вони не збираються, упевнена науковиця: реально повернеться не більше, ніж третина з п’яти мільйонів воєнних мігрантів.

«Але тут є ще одна дуже неприємна річ. Нам загрожує друга хвиля еміграції, коли скасують воєнний стан. Поїхали в основному молоді жінки з дітьми. І якщо родина не розпалася, якщо жінка там влаштувалася, то дуже висока ймовірність, що не жінки сюди повернуться, а чоловіки поїдуть до них. І ще одна погана для нас цифра: понад 70% жінок віком 25+ мають вищу освіту. Це тому, що виїжджали переважно містяни: харків’янки, киянки… Тут рівень освіти вищий. Ми втрачаємо не просто людей. Ми втрачаємо висококваліфікованих, освічених людей. І ви прекрасно розумієте: якщо жінка має вищу освіту, скоріш за все, її чоловік також має вищу освіту. Якщо їй, скажімо, 30 років, то йому, скоріш за все, 30 + 5, не більше. Тому це все дуже неприємно. Але є, що є», — оцінює перспективи Елла Лібанова. 

Підсилює цю тенденцію, за її словами, намір інших країн залишити наших людей у себе: «Європа старішає, там теж нікому працювати».

Не бачить директорка Інституту демографії та соціальних досліджень і великого міграційного стрибка після впровадження дозволу чоловікам 18—22 років виїжджати з України (невелике збільшення у четвертому кварталі минулого року, за даними Eurostat), але й логіка такого кроку їй не до кінця зрозуміла: «Сенс цього рішення я можу пояснити тільки одним — хотіли домогтися справедливості. Щось на зразок того, що у 2022-у виїжджали 17-річні, тепер їм 20 — випустімо і цих. Іншої логіки взагалі не можу побачити».

З міграційною політикою вона радить бути дуже обережними, щоб не припуститися помилки європейської й української з розселенням ВПО.

«Я завжди кажу, що еміграція — то проблема бізнесу. Це у вас робочих рук не вистачає. Державі байдуже — ну нема людей, то й нема. А от імміграція — це проблема держави, бо держава має відповідати за соціальний, суспільний спокій», – зазначає науковиця.

Трудова міграція, каже вона, не проста відповідь на складне питання ринку праці: «Не треба думати, що президент, прем’єр, папа римський зможуть сказати, як це треба робити, — підкреслює демографиня. — Я знаю, що сьогодні дуже багато фахівців у міжнародних структурах працюють над тим, яку економіку треба будувати в Україні після війни. Чому це роблять зараз? Тому, що ми всі розуміємо: якщо не робитимемо це зараз, після війни залишимося біля розбитого корита».

На рівні держави й окремих громад, на її думку, мають бути чіткі розрахунки щодо браку робочої сили, бо сьогодні вже є конфлікт між громадами, звідки виїжджали і куди в’їжджали люди, каже Елла Лібанова. Спеці-альних економічних механізмів потребують прикордонні регіони, які залишатимуться ризиковими й після завершення війни.

Треба міняти підхід до того, що житло має бути винятково у власності, й паралельно розвивати комунальне та орендне житло з належним захистом прав орендарів й орендодавців, додає вона. Змінювати ставлення до освіти і робітничих спе-ціальностей.

«У нас не хочуть іти в коледжі. Ми проводили обстеження два роки поспіль – після 2014-го, але перед 2022 роком. Ставили молоді одне питання: якщо буде гарантована зайнятість із зар-платою вищою, ніж після університету, ви підете в коледж? 90% сказали «ні». Тому що ми в голови вкладаємо помилкову тезу. За кордоном, до речі, те саме. Там не дуже хочуть вчитися на інженера чи будівельника. Усі хочуть креативних, творчих професій», — підкреслює Елла Лібанова.

Відтак людей робітничих спеціальностей для українського ринку праці доведеться завозити з-за кордону, прогнозує вона. Але державна міграційна політика повинна містити квотування й чіткі умови, на яких це відбуватиметься.

«Я абсолютно чітко розумію: доведеться залучати будівельників. Звідки? А звідки вийде. Можна сподіватися на те, що верхівку зможемо залучити з Європи. Але низові структури доведеться, скоріш за все, з Бангладеш. Я дуже не хочу, щоб це був Іран, Ірак або Сирія. Дуже не хочу», — акцентувала директорка Інституту демографії та соціальних досліджень.

Також важливо, за словами Елли Лібанової, не селити залучених з інших країн робітників компактно — такий підхід до внутрішніх переселенців показав його хибність. Так люди залишаються у своїй бульбашці й не хочуть адаптуватися до нового життя.

Валентина МЕРЕЩУК.