Чому «Зрада»?

Ми сьогодні — незалежна держава, але московське ярмо навіть за незалежності нас душить. Москвофіли існують серед населення України, а також по цілому світу. Їм допомагають слабкі й дурні та чимало агентів.

Я пригадую зустрічі з президентами України. Леонід Кравчук — це був лис, який перефарбувався, але при ньому були й патріотичні особи. Подібно і Кучма, але, мабуть, гірший, бо не тільки перефарбований совок, а до того ж ще й москвофіл з рафінованими агентами у кулуарах — Медведчуком, Табачником. Де вони тепер? У Москві. Ну а про Людмилу, мабуть, краще не згадувати. Він намагався привести до влади прямого агента Москви Віктора Януковича. Народ не дозволив. Прийшов до влади Віктор Ющенко. Здавалося, порядний українець, але він наївно того агента реабілітував. І так прийшов до влади прямий агент Москви, який на кожному кроці служив Кремлю, продовжив оренду Севастополя москалям на 25 років, знищив Збройні сили України так, що коли Моква у лютому 2014 року напала, країну не було кому боронити. Народ справився з Януковичем, але Україна стала руїною.

За час війни ми відчули мало підтримки від наших «приятелів». Почасти тому, що «конфлікт» заморозився. З повним вторгненням у 2022 році ми, врешті, відчули більшу підтримку, але й несподівану зраду. Зраджував нас Папа Франциск. Мабуть, йому треба пробачити, але не забувати, бо його вислови інколи справді переходили межу людської гідності, тим паче — як голови най-більшої Церкви. Він хвалив московську культуру та історію. Мабуть, він був хворим, але були соратники, які ніколи не мали були допустити тах його виступів. Для прикладу можна навести його звеличування московського царя Петра І, який не тільки розпочав геноцид українського народу знищенням Батурина, а й закатував власного сина.

Я народжений в Америці, і хоч не дуже сильний американець, відчуваю зраду Америки сьогодні, як ніколи у минулому. Ніхто не зрадив Україну так, як теперішня Америка з політичним виродком, московським агентом на верху. Це великий біль, бо мої сусіди в Америці таки симпатизують Україні. Кажуть, що Америка сьогодні — це не Америка, яку вони знають. Це не Америка, яка 250 років тому влаштувала революцію проти короля задля демократії та основних свобод. Одначе гляньте в історію Америки. Супроти України Америка багато разів ставилася зухвало, не розуміючи прагнення українського народу, а тим більше — нашу історію.

Роками у діаспорі треба було виборювати свою ідентичність. Ми намагалися представляти нашу історію і культуру. Американці нас не розуміли. З роками незалежності, з подіями в Україні, революціями та боротьбою американці, як і інші нації, прозріли і, за великим рахунком, стали нашими друзями. Сьогодні, у час найважчого випробування, вони з нами, хоча їхня влада постійно зраджує їхні та українські позиції. Сьогодні це найбільше видно в Америці, де московський агент та його прибічники торгують американською демократією, а з Україною роблять те, що служить Москві. Америка Трампа не тільки не допомагає Україні, а й підважує допомогу від Європи, годує економіку Москви та реабілітує ізгоїв Путіна і Лукашенка. Цим чваниться примітивний віцепрезидент Америки і дає теологічні уроки Святійшому Отцеві Леву, який стоїть на боці правди та справедливості.

Мабуть, найприкрішим явищем є наші люди — діаспорні українці, й не тільки в Америці. Наші діаспорні структури неефективні. Провід — у руках боягузів та пристосуванців. Більшість наших діаспорних організацій прийняли принцип: ми підтримуємо Україну, але наша стратегія — це збирати гроші (хто знає де ці гроші йдуть?), а політично ми не будемо діяти; ми приймаємо стратегію нічого не робити, щоб не образити державу, в якій проживаємо. У цьому, мабуть, найбільша зрада.

Я апелюю до наших діаспорних громад. Займіться захистом України і протистоянням її ворогам. Невігластво відчутне у провідних структурах і в поодиноких громадах держав, які годують цю мовчанку. Для прикладу можна навести події в Угорщині. Один з найбільших ворогів України, чи не другий або третій після Путіна та Трампа, Віктор Орбан стримував допомогу від Європейського Союзу, а українські високі структури і місцеві громади мовчали.

Тим сексотам, котрі підтримували антиукраїнську платформу Трампа в Америці, я таки не можу пробачити. Деякі з них уже переконалися у своїх помилках, але багато залишилися твердими агентами Москви. На жаль, навіть ті, котрі, здавалося б, відродилися, за переконаннями не розуміють, що зраду треба не просто забувати, а компенсувати Україні та українському народу за свої гріхи.

Протистояння цьому злу дав наш народ на Рідних Землях. Сьогодні він є прикладом і подивом цілого світу. Він навіть уважається європейським лідером у воєнних справах. Майже кожен працює для захисту своєї Батьківщини: бабця готує «коктейлі Молотова», а діти збирають дрони, аби батьки мали чим протистояти ворогові на передовій...

Мій літній друг, колишній репресований з Одеси, Олекса Різниченко недавно прислав мені такі слова:

Сиджу собі без світла і тепла.
А хохлоцап мій із нутра вола:
«Оце тобі за те, що ти хотів
Для України вільного путі,
Путі без пут, кайданів, 
без москви!
Так що раділи передчасно ви.
Москва, мов кліщ, будяк, 
мов та біда,
Ввіп’явшися, нікого не кида,
Хоч ти клени, зрізай, шмали її,
Вона, мов та отрута від змії,
У кров, у мозок, в гени просяка,
Щоб козака перетворить в совка.

Ось такі є люди! Я горджуся ними.

Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ,
український правознавець і громадський діяч у США.