№ 14 (22590) четвер 23 квітня 2026 року

Як  держава  загнала  себе  у  кризу  рішень

За часів СРСР мене викликали до військкомату на мандатну комісію. Під дверима бравий полковник попередив усіх: на запитання «Чи бажаєте служити?» слід відповідати «Так», інакше точно «загребуть». Коли генерал запитав про це мене, я розгубився. Сказати «бажаю» було б неправдою. Сказати «не бажаю» теж не виходило. Відповів: «Я зобов’язаний». Генерал не зрозумів, але полковник швидко виправив ситуацію: «Він бажає, товаришу генерал, бажає!» На тому й порішили.

А що маємо сьогодні в Україні? Ситуацію, коли сам обов’язок залишився, а механізми його виконання фактично зруйновані або не працюють. Чи збереглося розуміння «не бажаю, але зобов’язаний»? Схоже, що ні. І це вже критична проблема. Бо країна п’ятий (!) рік воює і ресурс потрібен постійно.

Нещодавній конфлікт між Ватиканом і Вашингтоном став новиною минулих тижнів. Світ раптом згадав стару істину: коли політики говорять про віру, вони зазвичай роблять це голосно; коли про владу говорить Папа — вони починають обурюватися.

Папа Лев, який уже майже рік очолює Католицьку церкву і якого дехто встиг назвати «мовчазним понтифіком», раптом заговорив словами, що звучать тихо, але мають властивість лунати довше за гармати. У своїй молитві за мир, що збіглася в Україні з Великою суботою, він нагадав речі, які здаються очевидними лише доти, доки не стають політично небезпечними: «Досить ідолопоклонства щодо самих себе і щодо грошей! Досить демонстрації сили! Досить війни! Справжня сила проявляється у служінні життю…».

У вівторок, 28 квітня, о 15.00 у відділі рідкісних видань та рукописів Одеської національної наукової бібліотеки відбудеться урочисте відкриття XV, ювілейного, Всеукраїнського конкурсу читацьких відгуків «Книголюб-2026».

Початок конкурсу приурочено пам’ятній даті в історії ОННБ — відкриттю читальних залів Одеської публічної бібліотеки, яке відбулося 27 квітня 1830 року. Підсумки нинішнього «Книголюба» будуть озвучені 30 вересня — у Всеукраїнський день бібліотек. Того ж дня відбудеться нагородження переможців з врученням премій від меценатів ОННБ, дипломів тощо.

СБУ і Нацполіція затримали в Одесі представників ТЦК та СП, яких підозрюють у вимаганні коштів.

Головне управління внутрішньої безпеки СБУ та Національна поліція за сприяння Головнокомандувача Збройних сил України та керівництва Сухопутних військ нейтралізували в Одесі організоване злочинне угруповання, до якого входили співробітники місцевого ТЦК.

Служба безпеки запобігла замовному вбивству в Одесі. За результатами дій на випередження у місті затримано агентку фсб, яка готувала ліквідацію командира підрозділу Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Як з’ясувало розслідування, повідомив пресцентр СБУ, підготовкою замаху займалася колишня мешканка Кіровоградщини, яка попередні 15 років проживала в рф. У поле зору фсб вона потрапила, коли звернулася до московського офісу політпроєкту Віктора Медведчука «Другая Украина». Там вона сподівалася отримати правову допомогу після того, як її звинуватили у крадіжці. Втім, замість юридичних консультацій представники екснардепа «передали» фігурантку співробітникам фсб.

Контррозвідка Служби безпеки України затримала в Одесі завербованого фсб місцевого таксиста, який коригував ракетно-дронові атаки рф по місту.

За матеріалами провадження, фігурант відстежував локації Сил оборони та місцевих електропідстанцій, по яких рашисти готували нову серію повітряних ударів. Робив це під прикриттям виконання замовлень із перевезення пасажирів по обласному центру та його околицях. Задокументовано, як, прямуючи до клієнтів або повертаючись після виконання замовлень, він фотографував периметри потенційних «цілей» і позначав їх геолокації на гугл-картках.

Девізом Дня охорони праці, який відзначатимемо 28 квітня, цьогоріч є: «Сприятливе психосоціальне робоче середовище: шлях до процвітання працівників та сильної організації».

У сучасному світі праця займає значну частину життя людини, тому якість робочого середовища безпосередньо впливає на її добробут, мотивацію та продуктивність. Психосоціальне робоче середовище охоплює взаємовідносини в колективі, стиль управління, рівень підтримки, баланс між роботою та особистим життям, а також відчуття безпеки та значущості працівників. Створення сприятливих умов у цій сфері стає ключовим фактором не лише для добробуту персоналу, а й для успішного розвитку організації.

Квітень 1945 року. Через карпатське село Ямельниця на Львівщині йде великий підрозділ НКВС. Він прямує до лісу — до криївки українських повстанців. Починається бій, який триває кілька годин. Наприкінці бою нквсівці чують фламандську лайку. Вони беруть у полон українського націоналіста, яким виявився бельгієць Альберт Газенбрукс.

Ця подія стала кінцем історії підпільного радіо «Самостійна Україна» з кодовою назвою «Афродіта». Воно виходило в ефір протягом півтора року — з осені 1943-го до весни 1945-го — під двома окупаціями, в тилу ворога, ще й п’ятьма мовами! У квітні 1945-нр востаннє прозвучало: «Увага! Увага! Ви чуєте голос «Вільної України».

Основою професійної музики Європи історично була церковна християнська музика у її різних конфесійних спрямуваннях, що відповідають національним традиціям і державним засадам. Й Україна тут не виняток. Вона є територіальною, культурною і духовною спадкоємницею Київської Русі, яка прийняла грецьке православ’я, і ця релігія утвердилася на наших теренах, ставши важливим елементом національної свідомості.

Щодо Одеси, то тут православна присутність сформувала у музиці цілу низку майстрів, які писали для церкви і через церковну творчість утвердилися у професійній діяльності. Це стосується, насамперед, Є. Маккавейського та С. Орфеєва. Перший зосередився саме на церковній музиці, тоді як другий, будучи випускником Одеської консерваторії у радянські часи, а згодом — професором і ректором цього навчального закладу (1951 — 1962), мусив зважати на тодішні реалії, й усе ж не поривав зв’язків із церковністю. Син священника, він як учасник Другої світової війни заслужив право на певну легалізацію своїх релігійних переконань і відіграв надзвичайно важливу роль у біографії багатьох митців нашого міста.

Гортаючи сторінки поетичної книжки Михайла Гершковича «З недопитої чаші натхнення» (Одеса, «Астропринт», 2025), мимоволі згадала слова літературо-знавця, доктора філологічних наук Юрія Коваліва про те, що в наших історіях літературу нерідко «зводять до кількох постатей», а решту імен залишають десь на периферії «часто в так званих нівеляційних обоймах» — так, що велика крона письменства починає виглядати «обчухраною, зіжмаканою». Саме тому важливо вчитуватися в творчість авторів, які не завжди перебувають у центрі канону, але без яких неможливо уявити повноту українського літературного життя.

Михайло Гершкович — саме з цього ряду. Наш земляк належить до тих людей, чия доля органічно поєднала Роздільнянщину, Балтщину, Одесу, служіння слову, журналістику і поезію. Понад 35 років він віддав роботі в пресі, водночас послідовно утверджуючись як поет, який продовжує і розвиває традиції українського сонетописання. Нині він — автор 13 збірок, член національних спілок журналістів і письменників України.

У березні представники Одеського національного морського університету відвідали одне із занять мовно-літературної вітальні «Дивослово», яке було присвячене дню народження легендарної поетеси Ліни Костенко. У читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки, що на вулиці Академіка Філатова, 1, панувала надзвичайно доброзичлива й творча атмосфера: учасники емоційно декламували безсмертні твори Ліни Василівни, відточуючи свої мовні навички через глибину українського поетичного слова.

У цій книгозбірні вже три роки поспіль щосереди збирається особлива спільнота. Тут не просто вивчають правила правопису — тут повертають собі національну ідентичність. Мовно-літературна вітальня «Дивослово» стала місцем, де українське слово звучить як маніфест незламності тих, хто все життя спілкувався російською, а сьогодні свідомо обрав шлях повернення до свого коріння.

Ми з вами дійшли до завершення знайомства з меді-ацією (див. попередні публікації у «ЧН» за 19 та 26 березня і 9 квітня). Сподіваюся, це  був цікавий та інформативний шлях, сповнений відкриттів і важливих досліджень для вас, шановні читачі. Ми заглибилися у тему, наскільки це можливо, для першого пізнання. Довідалися про те, наскільки всебічний і кропіткий медіаційний процес.

Наскільки вагомо для позитивного результату надати можливість обом сторонам конфлікту відчути власну значущість та присутність зі своїми думками, потребами й емоціями. Ще раз важливо підкреслити: за результатами медіації кожна зі сторін відчуває себе почутою та гідною.

16 квітня на 91-у році завершив свій земний шлях ветеран Народного руху України, почесний мешканець Арцизької громади, шанований лікар-хірург Володимир Антонович ТЕРАВСЬКИЙ.

Народився він 24 грудня 1935 року в селі Іванівці Деражнянського району Хмельницької області. У 1960-у закінчив Одеський медичний інститут ім. М.І. Пирогова, отримавши спеці-альність «лікувальна справа» та кваліфікацію лікаря. Того ж року був зарахований на посаду лікаря-терапевта Кам’янської лікарні Арцизького району. Згодом став головним лікарем Теплицької дільничної лікарні.

У 1970-у Володимира Антоновича перевели на посаду заступника головного лікаря Арцизької центральної районної лікарні, а в 1977-у очолив хірургічне відділення цього медичного закладу. Із 2002-го по 2024-й працював уже звичайним хірургом, навчаючи молоде покоління лікарів. Із вересня 2024-го за станом здоров’я полишив лікарську справу.

За понад шістдесят років практики Володимир Теравський провів більше 15 тисяч операцій. Наприкінці 2022-го його ім’я як найстаршого практикуючого хірурга нашої країни було внесене до Книги рекордів України.