Під загрозою опустелювання

Утім, сьогодні водно-болотні угіддя Придунайського регіону (як і більшість інших в України) стрімко деградують і втрачають свої природні функції. Малі річки майже зникли внаслідок їх трансформації та деградації. Однією з найгостріших екологі-чних проблем є масштабний перерозподіл стоку Кілійського гирла Дунаю, що триває упродовж ХХ — початку ХХІ століть. Якщо на початку ХХ ст. частка стоку Кілійського гирла становила близько 72%, то в другій половині ХХ ст. знизилася до 58—52%, а в останні десятиліття — до менш ніж 50%. Сучасні оцінки свідчать, що щорічні втрати води для Кілійського рукава сягають близько 40 км? — це обсяг, зіставний із кількома річними стоками великих річок України разом узятих.

Однією з ключових причин такого перерозподілу стало масштабне гідротехнічне втручання, зокрема будівництво струменеспрямовуючої дамби на мисі Ізмаїльський Чатал, яка перекрила значну частину природної ширини Дунаю в місці його розгалуження. Паралельно відбулися зміни внутрішньорічного розподілу стоку: у періоди межені Кілійський рукав пропускає дедалі менший обсяг води, що є критичним для живлення плавнів, дрібних рукавів і за-плавних озер. Це питання не-одноразово порушувалося, зокрема й Дунайським біосферним заповідником, на державному рівні, але, на жаль, досі залишається невирішеним.

Наслідки для української частини дельти є масштабними й багатовимірними. Відбувається деградація водно-болотних угідь на площі понад 80 тисяч гектарів, втрачаються судно-плавні глибини, відмирають дрібні рукави, погіршується водообмін у системі озер і лиманів, прогресують процеси проникнення солоних вод углиб дельти.

Ситуацію додатково ускладнюють кліматичні зміни, які на півдні України проявляються особливо гостро. За останні десятиліття тут фіксується стійке підвищення середньорічних температур, зростання тривалості й інтенсивності літніх посух, зменшення кількості опадів у теплий період та порушення сезонної ритміки. У поєднанні зі зменшенням водності Дунаю це запускає процеси, характерні для напівпосушливих регіонів, — опустелювання. Зниження рівня ґрунтових вод, пересихання плавнів, деградація луків і солонцювання ґрунтів призводять до втрати природної рослинності, зменшення біопродуктивності ландшафтів і подальшого скорочення площ водно-болотних угідь. Ці угіддя, які традиційно виконували роль «акумуляторів вологи» та природних буферів, поступово втрачають здатність стримувати посушливі процеси, що, своєю чергою, посилює регіональні кліматичні ризики.

Отже, збереження водно-болотних угідь Придунайського регіону неможливе без відновлення природного гідрологічного режиму, дотримання прибережних захисних смуг, екологічно орієнтованого управління та міжнародного діалогу щодо використання водних ресурсів Дунаю.

Інна ДЕРМЕНЖІ.