Конфлікт як першоджерело для медіації

Наразі Україна проживає конфлікт, який прийшов до свого піку – ескалації. Це саме той етап, на якому відбувається розщеплення, повне знищення. І саме на цій стадії обидві сторони програють. Відбувається емоційне зашкалювання, де наступним кроком обидві сторони летять у прірву. Найбільш руйнівну силу мають збройні конфлікти, у яких відбувається порушення особистої недоторканності та гідності людини. Саме таке маємо на території України впродовж 12 років війни з окупацією територій, тисячами загиблих, замордованих, скалічених, викрадених та пригнічених. Кожна людина бажає зберегти контроль над своїм життям, планами і траєкторією, включаючи й конфлікт та його врегулювання.

Чи можна уникнути конфлікту? Пропоную дослідити саме поняття «конфлікт» та фактори впливу.

Отже, конфлікт (від лат. Сonflictus — зіткнення) — зіткнення протилежних інтересів, поглядів, оцінок, цінностей. Це протиріччя, що виникає між людьми чи колективами у процесі спілкування, їхньої спільної діяльності через непорозуміння або протилежність інтересів, відсутність згоди між двома та більше сторонами. Конфлікт – це певна подія, яка змінює стан, настрій, енергію та думки. Згадайте, що було з вами до ситуації з конфліктом і що відбулося після. Відбувся розрив. Ви вже не повертаєтесь до себе, якими ви були тоді, до суперечливої ситуації, а рухаєтеся далі під впливом тієї негативної події.

Конфлікт – це неминуча частина нашого життя. По-перше, ми всі переживаємо внутрішні конфлікти між антагоністичними прагненнями різних частин нашої ідентичності. По-друге, коли ми об’єднуємося в групи людей, напруженість між ними може виникнути з багатьох причин: зіткнення цінностей і норм, розподіл ресурсів, визначення чи тлумачення правил, механізми винагород і санкцій тощо. Багато факторів провокують конфлікт, який із часом може поглиблюватися.

Цікавим також є те, що ми можемо розглядати конфлікт конструктивно, тобто творчо. Як ми кажемо, що в суперечці народжується істина, то так само конфлікт може стане рушійною силою для розвитку і трансформації. Він провокує нові запитання, розхитує усталені звички, а також може стимулювати інновації. Часто конфлікт може допомогти учасникам зіткнення краще усвідомити свою мету, звернутися до невикористаних резервів.

Якщо поглянути на деструктивну сторону конфлікту, то її основними психологічними причинами можуть бути заздрість, дратівливість, зарозумілість, демонстративність, замкнутість, істеричність, нестриманість тощо. Це активна асоціація з агресією, погрозами, ворожістю, війною тощо, і це завдає страждань. Результатом конфлікту є глибокі емоційні збитки (наприклад, смуток, гнів, тривогу) та значні матеріальні втрати (а це – витрачені ресурси, знищення майна).

Пропоную проаналізувати, що саме спричиняє негативні дії однієї сторони до іншої – конфліктогени.

Конфліктоген завжди зачіпає ту чи іншу потребу або той чи інший інтерес людини. Слово чи дія, що сприймаються як негативні опонентом і провокують початок конфліктної взаємодії. Типовими конфліктогенами спілкування можуть бути погрози й накази, негативна й необґрунтована критика, перехід на особистості, насмішки, знущання, хвастощі, нав’язування порад, порушення етики, брехня або спроба обману, перекладання відповідальності тощо.

Саме тут медіація може стати ключовим помічником у розв’язанні конфлікту. Коли ми занурюємось у конфлікт, то протиріччя спочатку здаються нерозв’язними через емоційну оцінку, але спільна зона інтересів, скоріше за все, знайдеться. Медіатор не займає позицію, він створює умови для діалогу, а під час діалогу слухає і «перекладає», щоб сторони швидше знайшли спільну мову. Процес медіації потрібен тому, що сторонам важко озвучити і навіть самим зрозуміти свої справжні інтереси. Саме сторони конфлікту є джерелом його вирішення.

Фрідріх Глазл — відомий австрійський конфліктолог, автор концепції ескалації конфліктів та праці «Конфліктний менеджмент». Для прикладу, пропоную розглянути ступені ескалації конфлікту – «драбину конфлікту» Фрідріха Глазла, що включає дев’ять стадій-сходинок, яка допомагає в управлінні конфліктами.

Стадія 1. Посилення розбіжності. У відносинах виникає й усвідомлюється сторонами напруженість, але ще переважає впевненість у тому, що напруженість можна зняти шляхом бесід один з одним. На цьому етапі готовність співпраці є сильнішою.

Стадія 2. Дебати, полеміка. Точки зору опонентів поляризуються, а їхні висловлювання стають дедалі емоційнішими. Переважає чорно-біле мислення. Кількість спірних питань зростає. Опоненти намагаються переконати одне одного.

Стадія 3. Дії замість слів. Розмови більше не допомагають. Сторони конфронтують, ставлячи одна одну перед доведеними фактами, переходять до відкритих агресивних дій.

Стадія 4. Імідж і коаліція. У центрі уваги кожного з опонентів перебуває власний імідж і зусилля щодо його підтримки. І навпаки – з опонента формується образ ворога. Прихильники сторін перетворюються на зміцнілі протиборчі партії.

Стадія 5. Втрата обличчя. У відкритому і прямому нападі втрачається моральна цілісність. Власний образ й образ опонента стають спотвореними, що представляють з одного боку «ангелів», а з іншого – «чортів», і в подальших подіях панують негативні «двійники». «Викривальні акції» свідомо інсценуються як публічний ритуал. Справа доходить до драматичного виштовхування і «вигнання» викритих. Спірні пункти стають принциповими питаннями релігії, ідеології, національності та основних цінностей.

На цьому етапі конфліктна ситуація переходить у пряме зіткнення, конфлікт стає радикальним і набагато серйознішим.

Стадія 6. Стратегія погроз. Сторони обмінюються погрозами та контрпогрозами, здійснюють різні дії, щоб показати свою рішучість. З кожною погрозою конфліктуючі партії створюють для себе самих ситуацію вимушеної дії. Постійно виникає ефект дії ножиць: час для прийняття рішення скорочується, складність прийнятих рішень збільшується; через нестачу дій наслідки стають ще складнішими.

Стадія 7. Обмежені руйнівні «удари». Мислення сторін відбувається тепер лише в «категоріях речей». При рішеннях і діях більше не беруться до уваги жодні людські якості. Обмежені «удари» розуміються як «найбільш прийнятна відповідь»; пропорційних контрударів поки уникають. Цінності й чесноти перетворюються на їх протилежність: відносно невелика шкода протилежній стороні розуміється як «виграш» для себе і так далі.

Стадія 8. Розгром. Прагнення домогтися руйнування ворожої системи: сторони намагаються зруйнувати життєво важливі фактори або органи і тим самим зробити систему некерованою. Учасники боротьби роблять усе, щоб відрізати «фронт» противника від його «тилу». Метою стає тотальне знищення противника: фізично-матеріальне (економічне) або душевно-соціальне і духовне.

Стадія 9. Разом у прірву. Сторони більше не бачать шляху назад: «Ми повинні йти вперед за будь-яку ціну: назад дороги нема!». Конфліктуючі сторони починають тотальну конфронтацію. Єдиною метою стає повне знищення ворога ціною самознищення: готовність ціною власної загибелі завдати шкоди його оточенню або нащадкам.

На думку Фрідріха Глазла, якщо конфлікт дійшов до четвертої стадії, то учасникам уже не обійтися без сторонньої допомоги в його вирішенні. Натомість втручання на трьох останніх стадіях розвитку конфлікту є малоефективним.

Отже, пропоную на цьому етапі поставити кому і дослідити ті конфлікти, які траплялися у вашому житті. Який був їх кінцевий результат? На якій стадії за Глазлом ви зупинилися?

Це буде ваше домашнє завдання, шановні читачі. Мирного тижня!

До зустрічі на сторінках «Чорноморських новин».

Ганна ШЕСТАКОВА,
сертифікована медіатора.

Текст підготовлений на основі матеріалів сайту Української академії медіації.