№ 11 (22587) четвер 26 березня 2026 року

Якщо хтось напише справжню біографію патріарха УПЦ КП Філарета — без цензури та купюр — читати її буде цікавіше, ніж будь-який політичний детектив. Людина, вихована радянською системою — церковною та світською, — він був тим, хто ламав її, створюючи новий політичний і духовний ландшафт, що випадав та виводив із густої тіні імперії.

Постать патріарха Філарета в історичній перспективі парадоксальна: вихованець РПЦ, інтегрований у радянську церковну, партійну та чекістську мережу, він став найпослідовнішим і найпотужнішим двигуном української церковної незалежності. Він не був творцем української автокефальної ідеї. До певного моменту він не був навіть її найближчим родичем. Він був єпископом РПЦ. Екзархом України, якому випало протистояти УАПЦ й УГКЦ — церковним національним рухам, що відроджувалися. Він був місцеблюстителем престолу московського патріарха та «кандидатом номер один» на патріарший престол. Але саме він став людиною, яка домоглася від московського патріарха автономії УПЦ. Потім зажадала автокефалії. А коли цього не вдалося зробити мирним — договірним — шляхом, не посоромилася (і не злякалася) порушити правила, щоб досягти своєї мети.

Мою лекцію в Київському національному університеті імені Шевченка довелося скасувати через цих клятих росіян. Фактично дрон врізався менш ніж за кілометр від місця проведення. Студенти ще не зібралися, тому проблем не було. Викладачі провели час очікування в деканаті. Протокол вимагає півтори години очікування після того, як район буде оголошено безпечним для збору студентів. Оскільки я наступного ранку виїжджав з Києва, ми вирішили перенести лекцію на віртуальну, тільки-но я буду в Західній Україні або в Штатах.

Зараз до бомбардувань в Україні ставляться досить звично. Мало хто ховається в бункери. У минулому метро продовжувало працювати, але рух автомобілів на вулицях зупинявся. Я помітив у собі очевидну різницю. Нічна сирена зазвичай будила мене, і хоча я не був у стресі, відчував певне занепокоєння, поки не було відбою, після чого знову засинав. Тепер я чую сирени і не звертаю уваги. Я не став сміливішим. Я став байдужим або стійким, як кажуть на Заході. Сирени вдень на мене не впливають.

19 березня свій 96-й день народження відзначила письменниця Ліна Костенко. Цього дня в Україні пройшов флешмоб, коли люди ділилися у соцмережах улюбленими рядками з творів поетеси з хештегом #ЛінаЩасливіЖитиПоруч.

Про Ліну Костенко пишуть статті й захищають дисертації, її цитують у соцмережах і промовах, а вірші вчать напам’ять у школі. Водночас вона залишається, мабуть, найвідомішою незнайомкою української літератури — людиною, про яку сказано дуже багато, але яка сама вирішує, скільки себе показати світові. А показує вона небагато: роками тримає дистанцію, уникає публічності і впускає в особистий простір лише найближчих.

Кабмін оприлюднив постанову «Деякі питання надання одноразової грошової доплати окремим категоріям населення», що визначає правила й механізми виплати у квітні цільової доплати у розмірі 1500 гривень для пенсіонерів та громадян, котрі отримують соціальну допомогу.

Йдеться про цільову допомогу людям із низькими доходами, які найбільше потребують додаткової фінансової підтримки. Її отримають майже 13 мільйонів українців. Кошти нараховуватимуть автоматично, без додаткових звернень та процедур.

На продовження теми медіації (попередню публікацію див. у номері «ЧН» за 19 березня) та ближчого знайомства з цим методом врегулювання спорів важливо звернути увагу на першоджерело, а саме – конфлікт.

У повсякденному житті ми стикаємося з емоційними потрясіннями, які нас зачіпають і залишають сліди в емоційному та психологічному станах. Конфлікти, на жаль, виникають повсякденно між людьми, групами, спільнотами, суспільствами, країнами.

Білгород-Дністровська міська рада першою на Одещині ухвалила рішення про підтримку українського культурного простору.

Як повідомила на своїй фесбук-сторінці заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської ОВА Ярослава Різникова, 5 березня Білгород-Дністровська міська рада ухвалила рішення №1828-VIII, яким запроваджено мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту, що створений та/або використовується за допомогою російської мови в будь-яких формах на території Білгород-Дністровської міської територіальної громади. Документом передбачено, що мораторій триватиме до моменту повного припинення збройної агресії російської федерації проти України.

(Дещо з історії Одеси й Одещини 1917—1918 років за спогадами письменника Анатоля Гака)

В одній із провідних бібліотек нашого міста ознайомився з книжкою спогадів Анатоля Гака під назвою «Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку» (1973). Справжнє прізвище автора — українського прозаїка, драматурга, гумориста і журналіста — Іван Якович Антипенко (1893, військове поселення поблизу Гуляй-Поля Запорізької області — 1980, м. Філадельфія, США), знаного в творчому світі й за іншими псевдонімами: Оса, Антоша Ко, Мартин Задека. У двадцяті роки ХХ століття він був членом літературної організації «Плуг», потім — СПУ. У 1943-у емігрував до Західної Європи, а після Другої світової війни, у 1949-у, перебрався до США, де входив до складу закордонної організації українських письменників «Слово».

Так-от, на своєму життєвому шляху Іван Антипенко був свідком й активним учасником багатьох важливих історичних подій, що відбувалися в Україні під час Першої світової війни, періоду УНР, вікопомних 1920-х та трагічних 1930-х. Останні мали жахливі наслідки як для підрадянської української спільноти загалом, так і для представників творчої української інтелігенції зокрема. Склалося так, що певний проміжок біографії письменника — 1917—1918 роки — тісно пов’язаний з Одесою та Одещиною, що, певна річ, не могло не зацікавити мене як краєзнавця.

Коли вибухнула Перша світова війна, Івана Антипенка, за віком — призовника, мобілізували до війська і на початку 1917-го у званні підпоручника відрядили до шостої російської армії Румунського фронту, штаб якої розташовувався у Болграді, за визначенням самого автора спогадів, «російсько-болгарсько-молдавсько-єврейському місті».

У Миколаєві створюють єдину цифрову мариністичну онлайн-колекцію з тематичних фото, творів графіки і живопису, стародруків та історичних документів, астрономічних і корабельних артефактів, які розпорошені по фондах восьми локальних інституцій. До зібрання також увійдуть спогади й усні історії миколаївців та їхні сімейні фотоархіви, що фіксують «живу пам’ять» про суднобудування, морський побут і відпочинок біля води в місті та регіоні.

Проєкт «Морська спадщина Миколаєва» покликаний об’єднати фрагменти морської ідентичності краю, особливо в умовах війни та недоступності моря для жителів Миколаївщини через тимчасову окупацію й безпекову ситуацію на південному узбережжі.

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ та територіальних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних адміністрацій, у 2025 році в Україні зареєстровано 150 звернень по медичну допомогу через укуси змій. Серед постраждалих — 48 дітей.

Географія звернень така: Львівська область — 42 випадки, Дніпропетровська — 35, Полтавська — 17, Житомирська — 13, Закарпатська — 11, Рівненська — 8, Волинська — 7, Черкаська — 5, Чернівецька — 3, Запорізька та Сумська — по 2, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Одеська, Херсонська — по 1 випадку.

Як перелітні птахи знаходять дорогу назад, в Україну

Над Україною вже розгорнулася наймасштаб-ніша логістична операція планети. Мільйони істот, чия вага іноді менша за сірникову коробку, здійснюють неможливе: долають 10000 кілометрів без GPS, «перетравлюють» внутрішні органи заради палива та використовують квантову когерентність у сітківці ока, щоб бачити магнітне поле Землі з точністю до 10 нанотесла (нТ).

Попри закрите авіасполучення та рекордно насичене засобами РЕБ небо, ці крилаті мандрівники не змінюють курсів, прокладених тисячоліття тому. Як працює живий суперкомп’ютер, чому долина Дніпра є авіа-хабом континентального значення і як спів птахів стає сильнішим за сирени, перетворюючись на науково доведену терапію для нації, що перебуває під вогнем?