«До» і «після»: очима художника й воїна

Хто ж він — автор цих робіт, художник, який сьогодні поєднує мистецтво з військовою службою?

Олександр Сімаченко народився 1986 року в місті Флорешти (Молдова), однак майже все його життя пов’язане з Україною. Саме тут минули його дитинство і юність, сформувався творчий світогляд і відбулося становлення як художника.

Перші кроки у мистецтві він зробив у Білгороді-Дністровському, де у 2001 році закінчив дитячу художню школу. Уже тоді стало зрозуміло, що живопис для нього — не просто шлях самовираження. Згодом навчався на художньо-графічному факультеті Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Важливу роль у його становленні відіграли викладачі Л. Басанець, О. Малік, З. Пасічна, В. Сапронов, Е. Серпіонова.

Із 2014-го почав активно долучатися до колективних виставок, поступово входячи у мистецьке середовище нашого краю. Із 2015-го є постійним учасником міжнародного художнього пленеру «Колір оксамиту», який об’єднує митців із різних міст та країн.

Окрім творчості, певний час Олександр Сімаченко брав активну участь у громадському житті Білгорода-Дністровського. Його діяльність була пов’язана з розвитком і популяризацією вуличного мистецтва та питаннями урбаністики. Зокрема, у 2017-у ініціював створення мозаїчного панно на туристичному маршруті міста — на стіні будівлі по вулиці Українській (колишня Першотравнева). Проєкт на волонтерських засадах утілив разом із художницею Інною Скалозуб — як подарунок місту. Робота тривала близько чотирьох місяців у складних вуличних умовах. Композиція символізувала людей — тих, на кому тримається світ, хто підтримує інших, дарує світло й тепло, допомагає зберегти рівновагу. Цю ідею автори передали через образи дерев 

із розлогими гіллям, а у верхній частині панно давньо-грецькі літери «альфа» й «омега» нагадували про початок і завершення буття. На жаль, у 2020-у це панно було зруйноване.

У 2020—2021 роках Олександр перебував в Італії, де прагнув удосконалити свої художні навички, зокрема в Міжнародній школі коміксів у Генуї.

Повернувшись в Україну, оселився в Одесі й долучився до культурно-реставраційного проєкту «Архітектура Одеси», спрямованого на відновлення настінних розписів у парадних історичних будівель міста. У межах проєкту працював над трьома об’єктами: перший — стеля будинку 3 у Лютеранському провулку; другий — парадна цього ж будинку з відновленою стелею та гіпсовим багетом із ліпниною; третій — парадна Одеського будинку-музею ім. М.К. Реріха на Великій Арнаутській, 47, де відновлював живописне полотно на стелі та багет-падугу.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну життя Олександра Сімаченка різко змінилося. 27 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Відтоді перебуває на військовій службі, є учасником бойових дій. Навіть сьогодні, перебуваючи у ЗСУ, продовжує творити як художник, для якого творчість і свобода мають однаково високу ціну.

У 2025—2026 роках Олександр брав участь у виставковому проєкті «Покликання» в Одеському літературному музеї, присвяченому художникам, які нині перебувають у лавах ЗСУ. Його роботи експонувалися й на виставці «На перетині шляхів», що проходила у Запоріжжі (ЦКП «Орбіта») і присвячувалася Дню Соборності України.

Сьогодні ж увага глядачів прикута до його першої персональної виставки «24.02.22. До і після», яка відкрилася в Музеї української книги.

Сам автор так пояснює концепт експозиції: «Ця виставка поєднує роботи, створені до війни, — світлі, сповнені захоплення життям і навколишнім світом, — і картини воєнного часу. Це розмова про те, як змінюється людина, коли її звичний цивільний світ раптом опиняється у реальності війни. Для мене це спроба через мистецтво осмислити цей шлях — від «до» до «після».

Кураторка виставки Ольга Погрібна зауважує: «Роботи Сімаченка створюють своєрідний емоційний міст між минулим і теперішнім. Вони дозволяють глядачеві відчути внутрішню трансформацію людини й водночас оцінити цінність тих миттєвостей спокою, що залишилися в нашому житті».

Експозиція «24.02.22. До і після» — своєрідне дзеркало нашого часу: через кольори, форми та образи глядач бачить, як війна змінює життя, але не знищує дух. Картини Олександра Сімаченка нагадують, що мистецтво здатне стати мостом між минулим і теперішнім, а віра у світле майбутнє — незламною.

Євген ЗАБІЯНОВ.