«Від Богдана до Івана не було гетьмана»

Звісно, і Богдан Хмельницький, й Іван Мазепа теж не були ідеальними правителями. Особливо нарікали на них історики та політологи лівацької орієнтації, мовляв, не любили народ, гнобили, не діяли в його інтересах і т.п. Значно серйозніша претензія і до Богдана, і до Івана — їхні взаємини з москалями. Богдан Хмельницький у 1654 році уклав з ними союз. Так, це було тимчасове політичне рішення, військовий союз, що бачився ним як рівноправний. Але наслідки стали трагічними. Іван Мазепа переважну частину свого гетьманування діяв дуже обережно, що справляло враження його тотальної залежності від москалів. Деякі дослідники пояснюють саме цим невдачу його повстання у 1708—1709 роках, мовляв, народ йому не повірив.

Утім, в оцінці цих діячів переважило бачення їхнього великого внеску в українське державо-творення та культуру. Ще у 1948 році Організація українських націоналістів урочисто відзначила ювілей початку Визвольної війни Богдана Хмельницького як Національної революції, фактично перших визвольних змагань. Так, саме гетьман Богдан започаткував відродження Української державності у формі Козацької Республіки. Цій державності, традиціям гетьманату, судилася довга історія, що є одним з важливих підмурівків сучасної Української державності. Побачивши підступи москалів, в останні роки правління він зробив усе можливе, аби вирватися з їхньої пастки. Непересічний внесок Хмельницького у становлення дипломатичної історії України. Захищав він і Православну церкву, культуру. За його гетьманування московія так і не домоглася підпорядкування Київської митрополії царським церковним холопам, адже вже тоді московська церква була одним із гвинтиків державно-репресивної машини.

Іван Мазепа продовжив ці традиції державотворення. Він возз’єднав Правобережжя та Лівобережжя, стабілізував соціально-економічний розвиток, зміцнив культуру, ставши видатним меценатом. Усім цим здобуткам загрожувала російська імперія тирана Петра І. Тому Мазепа, тільки-но настав слушний час, під час Північної війни, перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, ініціювавши його визвольний похід в Україну. Однак обставини склалися несприятливо. Трагічна Полтавська битва зумовила формування першої політичної української еміграції, смерть Мазепи. Втім, величним пам’ятником фактично його зусиллям стала Конституція Пилипа Орлика, нікуди не поділися і багато його економічних та культурних здобутків. Повстанський чин Івана Мазепи зумовив його значно більшу популярність серед подальших українських державотворців. Не бажаючи цього, доклалася й московська пропаганда, яка почала називати всіх прибічників української незалежності мазепинцями.

Показово, що в часи Української революції 1917 — 1921 років українські полки називали на честь і Богдана Хмельницького, й Івана Мазепи та їхніх послідовників (наприклад, Павла Полуботка).

Іван Мазепа помер і був похований у румунському місті Галац, тобто порівняно недалеко від Одещини. Там йому встановлено пам’ятник. Діяльністю гетьмана надихалися багато українців Одеси. У позитивному дусі про нього писали, зокрема, видатний геополітик Юрій Липа, провідники українського національного руху Іван Луценко, Сергій Шелухин і Павло Клепацький. Саме в Одесі у 1927-у Володимир Сосюра написав вступ до своєї поеми «Мазепа».

У 2016 році Одеса стала ближчою до постаті Івана Мазепи: в рамках політики декомунізації його іменем було названо вулицю на Слобідці (колишню Ніколая Островського).

Отже, сучасні українці мають остаточно очистити імена Богдана Хмельницького й Івана Мазепи від російської пропаганди, фейків та плекати те найкраще, що було в їхній діяльності — прагнення до Української державності, намагання діяти часто всупереч важким обставинам, підтримувати українську культуру. Ну а їхні помилки ми виправимо. Головна помилка природи — то московія, яка має бути зруйнована, аби не створювати нам проблеми та не збивати з правильного шляху наших політиків.

Олександр МУЗИЧКО,
доктор історичних наук.