№ 9 (22585) четвер 12 березня 2026 року

Президент України підписав указ №220/2026 про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка — найвищої державної нагороди у сфері культури та мистецтва — за 2026 рік. Відповідне рішення ухвалене на підставі подання Комітету з Шевченківської премії.

Отже, цьогорічними лауреатами стали:

Олеся Авраменко — за серію мистецтвознавчих книг «Білокур», «Приходько», «Тістол»;

Павло Белянський — за роман «Битись не можна відступити»;

Із 4 березня в Україні почалася виплата проіндексованих пенсій. Попри складну економічну ситуацію, перерахунок проводять уже вп’яте поспіль. Однак цього року не обійшлося без нюансів — і для частини пенсіонерів підвищення може виявитися суто формальним.

Як пояснили у Пенсійному фонді України, пише https://znaj.ua, індексація стосується не всієї пенсійної виплати, а лише її базової частини — тієї, що розрахована за формулою.

Про роль держави у створенні національних політик пам’яті і про трансформацію суспільної культури пам’яті в Україні в період повномасштабної війни «Лівий берег» (https://lb.ua) поговорив з очільником Українського інституту національної пам’яті Олександром Алфьоровим.

— Пане Олександре, на вашу думку, який вигляд наразі має середовище експертів та інституцій (у тому числі державних), що працюють із полем пам’яті? Які ключові процеси, тенденції та виклики бачите в ньому?

— Я почну з думки про те, що пам’ять — це завжди модульована історія. У нас, українців, історична пам’ять дуже коротка. Відповідно в нашій родинній пам’яті нема пам’ятання до часів умовного Івана Мазепи.

Колись у медінститутах був такий жарт про «хворобу третього курсу». Це специ-фічний етап навчання, коли студенти проходять загальну та диференційну діагностику й раптом починають знаходити у себе симптоми ледь не всіх патологій із підручника. Ці відкриття докорінно змінюють їхнє уявлення про себе та світ: учорашні здорові ходять або з депресивним виглядом, або з лихоманковим вогнем в очах.

Зазвичай за кілька тижнів цей «радикальний перегляд світогляду» зникав завдяки взаємній гуртожитській супервізії — природа та здоровий скепсис зрештою брали гору.

Які пам’ятники в Одесі потрапили до списку на демонтаж

Громадська організація «Деколонізація. Україна» оновила перелік зі 100 пам’ятників та монументів, які, на думку активістів, мають бути демонтовані в межах процесів декомунізації та деколонізації.

В організації зазначають, що частина цих об’єктів досі перебуває у державних реєстрах або залишається у публічному просторі, а відтак їх демонтаж потребує додаткових рішень органів влади.

Січень 1918 року. Одеса стояла на межі катастрофи. У місто, розбурхане війною, революцією й безладом, увірвалися більшовики під проводом Михайла Муравйова — колишнього царського офіцера, який став головним виконавцем ленінської по-літики «очищення тилу від контрреволюції».

27—30 січня 1918-го в Одесі спалахує більшовицьке повстання. Його підтримують екіпажі кораблів Чорноморського флоту, зокрема крейсера «Алмаз», броненосців «Синоп» та «Ростислав». Саме «Алмаз» став плавучою катівнею, де нова влада вершила самосуд над «ворогами революції».

3 березня, у Міжнародний день письменників, в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася урочиста церемонія нагородження лауреатів Всеукраїнського конкурсу з літературного краєзнавства імені Григорія Зленка.

Конкурс ініційований колективом ОННБ на вшанування па-м’яті Григорія Дем’яновича Зленка (1934—2015), письменника, історика літератури, краєзнавця, бібліографа, який плідно працював у нашій книгозбірні понад 40 років.

Одеса зустріла 155-річчя від дня народження Лесі Українки низкою цікавих подій. Одна з них — вистава «Лісова пісня», показана 25 лютого в Акаде-мічному театрі юного глядача.

До репертуару Одеського ТЮГу ця вистава увійшла навесні 2019-го (прем’єра відбулася 4 травня) і відтоді прописалася в ньому як жива і тривожна розмова про речі, що не старіють, а не як пам’ятник шкільній класиці чи як урочисто винесений на сцену канон.

Храми — це більше, ніж камінь і куполи. У їхніх стінах живуть пам’ять поколінь, молитви людей та історія цілого краю. Саме цю духовну спадщину відтворили у своїх роботах художники, чиї картини нині можна побачити на виставці в Балтському історичному музеї, повідомляє https://novynar.city.

Виставка з промовистою назвою «Храми Балтщини: історія жителів рідного краю» об’єднала минуле і сучасність, особисті спогади й колективну пам’ять, нагадуючи, що релігійна споруда — це серце громади, її духовний осередок.

Для Світлани з Одеси створення домашнього текстилю та одягу з натуральних тканин тривалий час було справою для душі, улюбленим хобі. У нього вона вкладала свій смак, старанність, терпіння та щире бажання дарувати близьким комфорт і затишок. Жінка не просто шила речі, а створювала атмосферу тепла, домашнього спокою та турботи, дуже важливих у щоденному житті.

З часом захоплення Світлани почало переростати у щось більше. Тоді у неї з’явилася думка, що шиття може стати не лише захопленням, а й основою власної справи. Вона долучилася до навчальної програми «Розпочни і вдосконалюй свій бізнес», яка допомогла по-новому подивитися на свою ідею і зробити рішучий крок від хобі до підприємництва.

Під час навчання жінка змогла не лише структурувати своє бачення майбутнього бізнесу, а й глибше зрозуміти, як працює ринок, як розвивати власну справу, кому і як пропонувати свою продукцію, як будувати продажі, планувати витрати та вести бухгалтерський облік. Програма дала їй не лише знання, а й упевненість у власних силах, розуміння, що її вміння та досвід мають цінність і можуть стати основою стабільного доходу.

22-річний Роман прийшов у підприємництво не через готовий бізнес-план чи великі амбіції на старті. Його шлях розпочався значно простіше — з любові до приготування їжі, яку йому прищепила мати, та з досвіду роботи у сфері громадського харчування. Тривалий час це було радше захопленням і професійною навичкою, аніж основою для власної справи.

Ідея з’явилася несподівано: якось Роман пригостив друзів джерками (м’ясними чіпсами) власного виробництва і почув у відповідь просте, але важливе: «Я хочу це купити». Саме з цього моменту почався довгий, непростий, але дуже захопливий шлях — від домашніх експериментів до створення власного бренду PocoPulpo.

Ольга Бобрусь і Нія Нікель очолюють громадські організації, які працюють із темами інклюзії, безбар’єрності, підтримки родин людей з інвалідністю. До Міжнародного дня боротьби за права жінок «Ліга сильних» розповідає їхні історії — про виклики, стереотипи та силу громадського лідерства.

«З часом розумієш: ця гора долається»

Ольга Бобрусь є засновницею й керівницею громадської організації «Центр Промінь надії» і працює над розвитком соціальних послуг та безбар’єрного середовища у своїй громаді.

Представництво Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні представило в Одесі інтерактивну інсталяцію в межах загальнонаціональної інформаційної кампанії з протидії торгівлі людьми та експлуатації «Тобі це знайомо?».

Одеса стала десятим і фінальним містом загальнонаціонального туру інсталяції Україною. Вона експонувалася у велелюдному місці - на залізничному вокзалі, щоб охопити якнайширшу авдиторію, розповідаючи, як розпізнавати небезпечні ситуації та дізнатися, куди звертатися по допомогу.

Спортсмен з Одещини Валерій Стальніченко здобув дві нагороди на міжнародних змаганнях ветеранів Marine Corps & Air Force Trials 2026 у США: золоту медаль з волейболу сидячи та срібну — з регбі на кріслах колісних.

Загалом наша збірна ветеранів повернулася зі США із 42 медалями.