№ 7 (22583) четвер 26 лютого 2026 року

Звернення Президента України Володимира Зеленського в четверті роковини початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну

Дорогі українці! Дорогі українки!

Сьогодні рівно чотири роки, як Путін бере Київ за три дні. І ось це насправді дуже багато говорить про наш спротив, про те, як же бореться Україна весь цей час. За цими словами — мільйони наших людей. За цими словами — велика сміливість, дуже важка робота, витримка й великий шлях, який Україна долає з 24 лютого.

25 нових стендів з іменами полеглих захисників відкрили 24 лютого, у четверту річницю повномасштабного російського вторгнення, на Алеї Героїв у парку Шевченка. Тепер тут увічнені 627 захисників.

На церемонію прийшли рідні загиблих, побратими, представники влади та духовенства. Для багатьох сімей це місце — єдина точка в Одесі, де можна вклонитися пам’яті своїх близьких.

Серед нових імен — сапер з Херсона Олександр Гаранчук. Його дружина Олена каже, що 26 січня мало сповнитися 13 років їхнього спільного життя, але 24 грудня його не стало. Олександр працював у Польщі, та після початку вторгнення повернувся захищати Україну.

«Він не міг просто там перебувати, у Польщі, — згадує жінка. — Коли ракети прилетіли до Херсона, він сказав: «Все, я їду. Я не можу більше тут сидіти. Мені потрібно захищати».

Лауреат Нобелівської премії миру (1983), лідер «Солідарності» 1980-х, перший президент демократичної Польщі (1990 — 1995). Людина, що стала легендою за життя. Саме він очолив профспілковий рух у Польщі, до якого приєдналися мільйони людей і рішучі дії якого призвели до падіння комунізму у Польщі, а згодом, за ефектом доміно, — в усіх інших країнах Центральної Європи.

Попри поважний вік, Лєх Валенса продовжує активно подорожувати світом і ділитися своїм безцінним досвідом боротьби за права людини. І хоч де б він був — його незмінно супроводжує український прапорець на лацкані піджака чи на сорочці.

Уже восьмий рік Україною шириться зініційована МОН реформа шкільної освіти (НУШ). У суспільстві ставляться до неї по-різному: чиновники всіх рівнів, виконуючи свою функціональну роль, схвалюють її, спонукаючи до виконання і вчителів; учителі дивуються, сперечаються, опонують (переважно в підсобних приміщеннях шкільних кабінетів); учена спільнота очікує…

Та ось із початком 2026 року крига, здається, скресла: директор департаменту освіти Львівської ОДА Олег Паска 11 січня виступив у масмедіа із різкою критикою чинної системи оцінювання учнів у школах. Беззастережна позиція очільника профі-льного департаменту надихнула вчителів «вийти зі шкільних підсобок» на суспільний простір, у соціальну мережу, з активною підтримкою сказаного. 13 лютого у фейсбуці Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор, історик освіти, розмістив допис «Кладовище українських освітніх реформ порожнім не буде» — про стан вітчизняної шкільної освіти. Зокрема, він відверто висловив думку про те, що однією із системних причин прорахунків у впровадженні українських освітніх реформ є те, що МОН не вважає за потрібне критично поглянути на свою роботу.

Якою  запам’ятається  Велика  Одеська  БібліоНіч-VІІІ

14 лютого, у Міжнародний день дарування книг та День закоханих, в ОННБ відбулася Велика Одеська БібліоНіч-VІІІ — щорічний просвітницько-розважальний захід, який впевнено посідає одне з чільних місць у календарі культурно-мистецьких подій нашого міста.

З теплом і ностальгією згадуємо дві БібліоНочі мирного часу, за ними — дві в карантинних масках, одну — напередодні російського вторгнення в 2022-у…

Й ось уже втретє відзначаємо БібліоНіч в умовах великої війни, тієї, якій за кілька днів буде повних чотири роки. Збагнувши, що українську армію не здолати, злочинна росія ще більше скаженіє — воює проти мирних людей, вбиває ракетами і шахедами, нищить житло, позбавляє світла, тепла, води і нічного сну. Нема в Україні людини, яка б не відчула цього на собі.

Але життя триває, і коли стріляють гармати — музи не мовчать, українці це довели.

24 лютого сповнилося чотири роки від початку повномасштабної війни. Напередодні цієї сумної дати у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії Бібліотеки Грушевського відбулася презентація нової документальної фотовиставки під назвою «Коли небо впало на землю: Південь України, 2022. Візуальний архів пам’яті».

Експозиція зібрана з приватних фотографій та письмових спогадів жителів південних областей України — Одещини, Миколаївщини та Херсонщини — про перші, найстрашніші, місяці після вторгнення росі-йських військ. Усі свідчення зібрані за підтримки проєкту «Документування України» Інституту гуманітарних наук (IWM) та згодом будуть передані на зберігання в Державний архів Одеської області.

26 лютого Україна відзначає День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У цей день у 2014 році у Сімферополі відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності України, організований Меджлісом кримськотатарського народу і низкою громадських організацій та активістів.

Що можна зробити сьогодні, допоки Крим не звільнено? Одна з відповідей — показувати світові, що нинішній стан справ не є природним для півострова, і більше розповідати про нього, про його історію, культуру та географію. Саме задля цього 20 березня у Варшаві відкриється виставка сучасного мистецтва «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим».

(До 155-річчя від дня народження Лесі Українки)

Жіночі образи у творчості Лесі Українки несуть особливу місію. Вони мають неабияку внутрішню енергію, яка зачаровує і дивує водночас. Всупереч поді-ям, усі жінки є сильними духом, волелюбними та чутливими. В кожної з них читачеві є чого повчитися.

Героїня Кассандра з однойменної драматичної поеми має живий та гострий розум. Володіючи даром пророцтва, вона неухильно каже людям тільки правду. Хоча через це зазнає пості-йного непорозуміння і злоби від навколишніх... Адже правда часто є гіркою. Та, незважаючи ні на що, вона не чинить так, як її брат Гелен, який теж називає себе пророком, але говорить людям лише те, що вони хочуть почути. Кассандра ж є непорушною, бо, як вона каже:

Світлій пам’яті Романа Кракалії

Книжка під такою назвою означена як «дрібка малої прози». Втім, буває, що дрібка цінніша великого твору. Якраз такою і є коротка проза Романа Кракалії.

Особливо щемка новела «Запах соснових дрів», присвячена покійній дружині Вірі.

У воєнний час рятувальники ДСНС працюють у режимі постійної надзвичайної ситуації: ліквідовують наслідки ракетних ударів, гасять пожежі, розбирають завали... Але навесні до цих викликів додається ще один — вода. Вона приходить без попередження. Сніжна зима 2025/2026 років змушує замислитися про наслідки, які вона може з собою принести. Ситуацію ускладнюють втрата регулювальної функції Каховського водосховища, пошкодження гідроелектростанцій і припинення обміну гідрологічними даними з Росією та Білоруссю.

Чи означає це підвищену загрозу великої води — повеней і паводків — навесні 2026-го? Які регіони перебувають у зоні ризику і як готуватися до можливих природних загроз у стані війни? Про це «Дзеркалу тижня» (https://zn.ua) розповідає заступник директора з наукової роботи Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАНУ Юрій НАБИВАНЕЦЬ.

Україна вкрита 9,6 мільйона гектарів лісів, що становить 15,9% загальної території країни, 38% з них — експлуатаційні ліси. Лісовий сектор створює близько 1% ВВП України, забезпечує роботу приблизно 68 тисяч українців безпосередньо у лісовій галузі й лісозаготівлі та 300 тисяч робочих місць у суміжних галузях (деревообробна та меблева промисловість).

Ліси для України є важливим елементом екологічної стій-кості, кліматичної безпеки та економічної стабільності. Водночас вплив війни на лісові екосистеми виходить далеко за межі локальних пошкоджень та проявляється щонайменше у трьох вимірах — екологічному (деградація екосистем, втрата біорізноманіття), кліматичному (скорочення потенціалу лісів як кліматичного буфера), інституційному (зміна правил, процедур та зміщення балансу між господарськими потребами й природоохороною).

У мережі з’явилося короткометражне документальне відео з анімацією, присвячене історії єврейської громади Миколаєва й одному з найвидатніших фізиків XX століття Грегорі Брейту, чиє дитинство та юність пройшли в цьому місті.

Наприкінці XIX ст. єврейська громада Миколаєва була однією з трьох найчисельніших етнічних груп міста. Станом на 1897 рік вона складала майже 22% населення. Це була активна частина містян: від дрібних ремісників — шевців та кравців — до успішних торговців, лікарів і вчителів. Спільнота стрімко розвивалася, відкриваючи десятки молитовних будинків, шкіл-хедерів, благодійних і культурних установ.