№ 6 (22582) четвер 19 лютого 2026 року

За перший рік своєї нової каденції Дональд Трамп доклав максимальних зусиль, аби переробити за власними «лекалами» внутрішню та зовнішню по-літику США. Всередині країни — «підігнати» під себе правила політичної гри, випробувати на міцність Конституцію країни та її інституції, деморалізувати полі-тичних конкурентів. Усе це для того, щоби створити владну систему, де реально важить тільки його слово та воля. Ззовні — радикальне переформатування пріоритетів і засобів здійснення зовнішніх зносин та формування трампоцентричної світової політики.

Аби краще зрозуміти наміри Трампа та його команди й оцінити перспективи їхнього впливу на Сполучені Штати і навколишній світ, розіб’ємо «напрацювання» президента на 10 сегментів. Водночас зауважимо, що зовнішня політика Трампа пов’язана з тією політичною конструкцією, яку він намагається створити у самих Сполучених Штатах.

На обкладинці щорічного Munich Security Report під назвою «Under Destruction» («В процесі руйнування») зобразили «слона у кімнаті». Цей слон є алюзією на ідіому elephant in the room — очевидну проблему чи загрозу, про яку всі воліють говорити пошепки або не говорити зовсім. Для України цей образ звучить застарілим: «слон» був видимим ще у 2007-у, коли Путін з мюнхенської трибуни фактично оголосив війну європейському порядку.

У 2026-у питання стоїть уже іншим чином: хто насправді є цим «слоном» — Росія, яка не відмовляється від імперських цілей і продовжує агресію проти України, чи Сполучені Штати, які після повернення Дональда Трампа у Білий Дім послідовно б’ють по атлантичній єдності.

Одеса десятиліттями жила в колоніальній системі координат. Пам’ятники тут ставили не за внесок у розбудову України, а за лояльність до імперії — російської чи радянської. Натомість українські постаті — витіснялися, замовчувалися або маргіналізувалися.

Сьогодні очевидно, що деколонізація Одеси — це не знесення старих, нав’язаних символів, а насамперед — увічнення своїх достойників. І таких — когорта.

Цими днями оголошено підсумки першого туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2026». Цьогоріч у престижному професійному змаганні, яке об’єднує найкращих педагогів країни, взяли участь 66 освітян з Одеської області, продемонструвавши свою майстерність, творчість і відданість професії.

За результатами оцінювання журі визначило переможців першого туру, які представлять Одещину на загальноукраїнському рівні.

Мюнхенська конференція з безпеки 2026 року навряд чи була одкровенням. Швидше, це було підтвердженням реальності. Цей факт став очевидним у вступному слові ведучого, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца.

Канцлер не оплакував втрату американського лідерства. Він просто визнав це, а потім наголосив, що європейські цінності відрізняються від цінностей сучасної Америки. Він попередив, що Росія є серйозною загрозою для світової безпеки, про що свідчить її агресія в Україні. Він підтвердив, що захист України є обов’язком Європи і що Німеччина робитиме свою частину, насправді, більше, ніж будь-коли.

На 80-у році життя помер відомий лікар-психіатр, правозахисник, радянський дисидент та політв’язень Семен ГЛУЗМАН.

Народився він 10 вересня 1946 року в Києві. У 1970-у закінчив Київський медичний інститут за спеціальністю «психіатрія». У 1971-у підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка (дисидента, якого покарали за захист прав кримських татар), визнавши його психічно здоровим і всупереч офіційному висновку довівши незаконність застосування щодо нього методів примусового лікування. За це у 1972-у був засуджений до семи років таборів та трьох років заслання.

Пам’яті Валер’яна Підмогильного, українського письменника, перекладача, одного з найвизначніших прозаїків доби Розстріляного відродження: до 125-х роковин від дня народження (1901—1937)

(Закінчення. Початок у номері за 12 лютого).

Український поет і прозаїк Тодось Осьмачка розповідав: «Майстри українського слова дали Підмогильному мистецьку душу, а Захід блиском свого мистецтва причарував його серце». Члени нової організації бажали бути захисниками своєї національної правди, зрозумілої і освяченої всіма народами. Молоді, талановиті, всебічно обдаровані члени «Ланки» були повні бажання віддати всі свої сили Україні, її народу, її незалежності. Про це і сказав у своєму виступі Валер’ян Підмогильний 24 травня 1925 року у великому залі Всенародної бібліотеки, де він проводив дискусію представників літературно-громадських організацій та вузівської молоді на тему «Шляхи розвитку української літератури». Виступ його був принциповим захистом свободи творчості.

За всіх часів нащадки левів
Не знали нитки ляльковода,
Бо воля й дух у них сталеві,
А кредо у віках — свобода!

Нещодавно в Чорноморській бібліотеці відбулася знакова подія: презентація нової поетичної книжки Леоніда Кулаковського «Нащадки левів».

Татові принцеси виростають красивими і ніжними. Вони вміють бути ніжними. Їхнього тата мама вдома величає королем. Чи — богом. І вона все робить правильно. І сама вона — йому рівня — богиня.

А є й інші дівчатка. Татові спортсменки. Ті, які в двадцять, у тридцять, а хтось і в п’ятдесят досі змагається із татом, досі доводить йому, що варта, що зможе, що заслуговує. Таких, як ви вже могли здогадатися, немало. 

У Палаці митрополитів у Софії Київській презентували виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація», центральною подією якого став показ картини «Взяття Христа під варту» («Поцілунок Іуди»), викраденої 18 років тому з Одеського музею західного і східного мистецтва.

У межах експозиції представлений врятований твір XVII століття, пов’язаний з ім’ям Мікеланджело Мерізі да Караваджо. У Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (ННДРЦУ) це полотно називають єдиним твором митця в нашій країні.

«Світ художника. Майстерня» — під такою локалізованою назвою 12 лютого в Одеському муніципальному музеї особистих колекцій ім. О.В. Блещунова відкрилася виставка живописця, члена НСХУ (iз 1975-го) Світлани Крижевської. Вона стала черговою у серії імпрез до 80-річчя знаної мисткині й культурної діячки, яке відзначатиметься у червні. На виставці представлені твори не лише минулих років, а й останні полотна, переважно інтер’єри майстерень авторки та її чоловіка, відомого живописця і графіка Геннадія Гармидера (1945 — 2023).

Нагадаю, що у ці дні (із 24 січня) ще одна експозиція творів пані Світланипід назвою «Наш прекрасний світ» розгорнута в Одеському будинку-музеї ім. М.К. Реріха. З цим музеєм мисткинямає давні партнерські стосунки, як, власне, з багатьма іншими культурними інституціями міста, про що свідчать перманентні проєкти, зокрема нещодавні ретроспекції на вшанування пам’ятіГеннадія Гармидера, втілені зусиллями родини Крижевських-Гармидерів.

За статистично ясною констатацією факту нинішньої виставки прихований екзистенційний зміст, адже більша частина життя художника проходить у його автономному просторі — в стінах майстерні, де кожна річ, аксесуар осмислено накопичувалися роками. Вони мають свою, нехай і епізодичну, функцію, свою «біографію», з часом перетворюючись на артефакт. Майстерня художника — це простір роздумів, спогадів, мрій, переживань, і не обов’язково пов’язаних з мистецтвом. Тиша робітні є своєрідним фільтром небажаних зовнішніх впливів, що інтенсифікує внутрішній монолог творця. Майстерня — це й місце зустрічей, обговорень, точка відліку на творчому шляху художника.

Виставка «Світло надії» Ксенії Стеценко запросила відчути мистецтво, яке формується через спроби, відкриття і внутрішнє пізнання.

Мистецтво — це шлях, де кожен крок має значення. Стиль, майстерність і власний почерк формуються поступово, через спроби, помилки та відкриття. Крок за кроком художник пізнає себе, вдосконалює техніку і відкриває нові горизонти самовираження. У цьому процесі важливі терпіння, уважність до деталей і радість від самого творення. Усвідомлення краси у дрібницях, пошук гармонії в кольорі та формі, сміливе втілення власних задумів перетворюють мистецтво на мову емоцій і внутрішнього світу, яку художник передає глядачеві.

Музей української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського давно став не лише простором, де експонуються роботи знаних майстрів, а й відкритою платформою для нових імен. Тут поруч із визнаними художниками молоді митці представляють свої цікаві творчі ініціативи, отримуючи можливість заявити про себе, випробувати власні ідеї та знайти свого глядача.

Як територія діалогу поколінь і живого мистецького пошуку музей послідовно відкриває виставки, що поєднують досвід і свіжий погляд на сучасний український живопис. Саме такою подією стане персональна виставка Олександра Петровського «Місця мої», що відкриється 21 лютого.