Його слово, мов криця
Пам’яті журналіста і письменника Івана-Романа Кракалії (06.09.1940 — 31.01.2026)
Ми прийшли в «Чорноморку» майже одночасно — на початку 1980-х. Я — новоспечений випускник ЛДУ імені Івана Франка і він — теж вихованець того ж Львівського університету, але вже досвідчений журналіст, який ще на рідній Буковині встиг опанувати газетярське ремесло, а тут, в Одесі, попрацювати на обласному телебаченні та в книжковому видавництві «Маяк». Проте, казав, його більше тягне до газети — саме в ній почувається у своїй стихії. Звісно, лише україномовній.
Такою газетою в нашому місті якраз і була «Чорноморка» — тоді «Чорноморська комуна». Так, як і всі інші, партійна, заідеологізована, і все ж рідномовна. Газета, яка всупереч політиці тотального зросійщення вже своїм фактом існування (а українською вона виходить із 1929 року), попри всю багатонаціональність, полікультурність Одещини, потверджувала українськість цього Причорноморського краю. На той час це було немало. І Роман Тарасович це добре розумів.
Але час змінювався. І міняли його люди. Такі, як Кракалія. Його слово, скуте рамками радянської цензури, дедалі впевненіше й гучніше пробивалося на газетні шпальти й наснажувало, будило читачів. Особливо привертали увагу статті на захист упослідженої в Одесі (та й в усій країні) української мови, утвердження нашої історичної самобутності, ідентичності, уславлення замовчуваних, заборонених комуністичним режимом імен борців за незалежність України, зокрема представників Розстріляного відродження та воїнів УПА, розбудову власної, відокремленої від Москви, помісної Церкви. І йдеться не про десятки, а про сотні таких публікацій від кінця 1980-х й аж до того лихого моменту, коли автор не зміг тримати перо. А його лебединою піснею стала серія нарисів у «Чорноморських новинах» про наших земляків, які полягли, боронячи Батьківщину від одвічних ворогів — московитів.
Про те, ким був Роман Кракалія для нашої газети, української журналістики, літератури, загалом української справи, можна прочитати, зокрема, у матеріалах «Роман Кракалія — боєць за справжню українську історію» (4.07.2024), «І стилос, і стилет» та «Приречений на творчість», приурочених до його 85-ліття («ЧН» за 11.09.2025). До сказаного лише додам: він був взірцем у всьому! Як людина — дуже порядним, чесним, побожним. Як громадянин — справжнім патріотом, вірним сином України. Як журналіст — професіоналом найвищого ґатунку, відданим раз і назавжди обраному фаху. Як літератор — талановитим прозаїком, одним з кращих сучасних новелістів.
Його зброєю було слово. Щире, правдиве, вагоме, проникливе, закличне. Таким воно і залишиться на газетних шпальтах і книжкових сторінках. Назавжди. Як і пам’ять про автора.
Іван МЕЛЬНИК.
* * *
Із Романом Кракалією я познайомився у далекому 1992 році, коли ми почали боротьбу за збереження козацького Куяльницького кладовища. Він брав у нас, тодішніх початківців нововідродженого козацтва, інтерв’ю для «Чорноморських новин».
Пан Роман постійно висвітлював нашу спільну боротьбу за український інтерес в Одесі від початку 1990-х і
до теперішніх буремних часів війни за Незалежність України.
Для мене він був взірцем порядності, шляхетності та честі. Помоліться, товариство, за його упокій і безсмертну душу. Вона залишиться відданою українському народу навічно.
Сергій ГУЦАЛЮК.
* * *
Світла пам’ять хорошій людині, чудовому українцеві.
Його публікації я читав ще із 1990-х років і завжди вражався їх чіткості у відстоюванні справжніх українських світоглядних цінностей. ;У той час, як инші ходили між крапельками, пан Роман все розкладав чітко, не приховуючи своїх оцінок. Багато його думок і тез були продовженням розвитку Духу Українського Націоналізму — живильної сили нашої Нації.
Шкода, що сумна новина прийшла в такий день. А інакше, впевнений, якби йому дозволило здоров’я, неодмінно вшанував би з нами пам’ять великої Ніни Антонівни Строкатої.
Пам’ять про пана Романа завжди буде у найсвітліших кутках моєї душі.
Олександр МУЗИЧКО.
* * *
Пішов у вічність Роман Кракалія — талановитий журналіст, письменник, активний громадський діяч, людина, для якої патріотизм, правда і добро були не просто словами, а способом життя. Неймовірно щира, скромна, світла й глибока особистість.
Хтось називав його справжнім козаком, Людиною з великої літери, легендою, епохою… Згодна з кожним словом, але для мене особисто Роман Тарасович був ще першим та найкращим наставником у моїй професійній діяльності.
У 2003 році, на п’ятому курсі університету, коли я наважилася написати свою першу статтю в газету, викладач порадив звернутися саме до пана Романа. Як досвідчений журналіст він допоміг, відредагував, підтримав мене — і так ми спрацювалися. Саме завдяки йому я прийшла в редакцію «Чорноморських новин», і попереду був цілий рік цікавої та плідної співпраці.
У якомусь сенсі він був для мене навіть батьком. Мені ніколи не було страшно показувати йому свої тексти. Він завжди терпляче працював зі мною, умів підтримати й заспокоїти. З ним можна було спілкуватися годинами.
Хоча згодом я пішла з редакції, Роман Тарасович назавжди залишився для мене прикладом найкращого вчителя, справжнього патріота, символом України.
На жаль, потім багато років ми не спілкувалися… І лише коли я почала працювати в школі, мені захотілося познайо-мити учнів із живим письменником. Й ось Роман Тара-сович двічі побував у нашій школі. Діти слухали його із захопленням, а я дивувалася й раділа: ось він знову переді мною — мій наставник. Ми спілкувалися так легко, ніби й не було тих років, коли ми не бачилися. І, до речі, він був у захваті від нашої завідувачки бібліотеки Надії Гніпи, яка відкрила музей української народної ляльки. Люди, які відроджують і бережуть традиції та звичаї, одразу знайшли спільну мову.
Потім я відвідала творчі зустрічі з паном Романом — з нагоди презентації книги «Три барви Дунаю» і його 85-річного ювілею. Скільки теплих слів говорили колеги й друзі! Я слухала промовців із затамованим подихом і потверджувалася в тому, якою великою і важливою людиною для Одеси, для нашого краю, для України був Роман Кракалія.
Дякую, Романе Тарасовичу, за зустрічі. За настанови. За навчання. За віру. За підтримку. За книги. За вашу працю.
Карина МАЙМЕСКУЛ.
* * *
Сумно і боляче втрачати таких людей, як пан Роман. Світла пам’ять, безмежна вдячність за все, що він робив за життя.
Ще бачились у майстерні і на творчому ювілейному вечорі, а останнім часом не було з ним зв’язку... Нехай спочиває з Богом.
Лариса ДЕМ’ЯНИШИНА.
* * *
З паном Романом відходить у вічність його патріотизм, професійність, працьовитість, людяність.
Тихий ззовні, а всередині — стрижень, якому позаздрить кожен. Відходить епоха...
Знаємо, пам’ятаємо, цінуємо, сумуємо...
Тарас ПРОКОПЕЧКО.
* * *
Як боляче... Це велика втрата... Роман Тарасович був прекрасною, чуйною, світлою людиною, майстерним письменником і журналістом.
Ірина ТОМА.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
